Слобідський районний суд міста Харкова
Провадження № 2-а/641/171/2025 Справа №641/6743/25
10 грудня 2025 року м. Харків
Слобідський районний суд міста Харкова в складі:
головуючого судді Онупко М.Ю.,
за участю секретаря Ткач О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому просить визнати протиправною та скасувати Постанову № 2403 від 04 вересня 2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 , про притягнення мене, ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно нього, закрити, стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір у розмірі 605,60 грн.
В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що 04.09.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно нього було винесено постанову № 2403, відповідно до змісту якої він з 22.01.2002 року перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , 24.01.2002 ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_5 визнаний непридатним в мирний час, обмежено придатним у воєнний час, в особливий період, усвідомлюючи про адміністративну та кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу за мобілізацією, не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби та не звернувся до ТЦК та СП чи через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду у визначений чинним законодавством термін до 05.06.2025.
Крім того вказав, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення про необхідність прибути до ТЦК та СП 05.06.2024 року. Також вказав, що більше 30 років він має проблеми із здоров'ям, так до 04.05.2025 року він лікувався вдома без можливості самостійно себе обслуговувати через сильний біль. З 05.05.2025 року по 10.06.2025 року він знаходився на лікуванні з гострими болями в області хребта та попереку і не міг пересуватися. Після лікування болі продовжились і відповідно до висновку лікаря він потребує консультації нейрохірурга, продовження лікування та реабілітації у продовж 12-18 місяців, що об'єктивно унеможливило його прибуття до ВЛК та ТЦК.
3 вищевказаною постановою позивач не погоджується, вважає її незаконною та необґрунтованою, а тому він звернувся з позовом до суду.
Ухвалою суду від 12.09.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
До судового засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду заяву в якій просив розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 до судового засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, відзив на позов до суду не надав.
Суд, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, дослідивши матеріали справи, оцінивши ці докази в сукупності приходить до наступного.
Згідно до протоколу про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП № 2403 від 04.09.2025 року вбачається, що вказаний протокол був складений відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 роз'яснено зміст ст. 63 Конституції України, права та обов'язки згідно ст. 268 КУпАП, та повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 11 год. 30 хв. 04.09.2025 року у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Відповідно до постанови по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП про адміністративні правопорушення № 2403 від 04.09.2025 року, позивача по справі притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 грн.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини виникли внаслідок притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП внаслідок порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме не проходження повторного медичного огляду.
Згідно до змісту вищевказаної постанови 04.09.2025 року о 10 год. 00 хв. під час перевірки документів в ІНФОРМАЦІЯ_8 відомостей (персональних та службових даних) узагальнених в облікових документах та внесених до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів виявлено факт порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період віськовозобов'язаним ОСОБА_1 , а саме ОСОБА_1 , який з 22.01.2002 року перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , 24.01.2002 ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_5 визнаний непридатним в мирний час, обмежено придатним у воєнний час, в особливий період, усвідомлюючи про адміністративну та кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу за мобілізацією, не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби та не звернувся до ТЦК та СП чи через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду у визначений чинним законодавством термін до 05.06.2025.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У відповідності до Указу Президента України №303/2014 від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VІ, в Україні оголошено часткову мобілізацію, отже з того часу настав особливий період, який триває по теперішній час, оскільки рішення про демобілізацію, затвердженого Верховною Радою України (ст. 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») не приймалось. Щодо факту запровадження особливого періоду в Україні з 18 березня 2014 року наголосив Верховний Суд України у постанові від 30 травня 2018 року в справі №521/12726/16-ц.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день.
Отже як на момент притягнення позивача до адміністративної відповідальності, так і в період не проходження повторного медичного огляду, зазначеного в постанові, діяв особливий період.
Адміністративна відповідальність за частиною третьою статті 210-1 КУпАП настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Тобто, диспозиція ст. 210-1 КУпАП є бланкетною та відсилає до спеціального законодавства та підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини щодо оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року за №2232-XII зі змінами (надалі - Закон №2232-XII).
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі по тексту Закон № 3543-XII).
Згідно з абзацом 4 частини 1 Закон № 3543-XII громадяни зобов'язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Відповідно до абзацу 4 частини 10 статті 1 Закону №2232-XII громадяни зобов'язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.
У відповідності до пп. 4 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що є Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров'я згідно з рішеннями комісій з питань взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я СБУ, а у розвідувальних органах - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії розвідувальних органів.
Отже, положеннями вищевказаних нормативно-правових актів встановлено обов'язок військовозобов'язаних громадян України проходити медичний огляд для визначення ступеня придатності до військової служби.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідний положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців а поліцейських на соціальний захист» від 12.02.2025 № 4235-ІХ пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» викладено в такій редакції: «Установити, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов'язані до 05.06.2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов'язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов'язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду».
Постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2025 року № 519 внесенні зміни до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 зі змінами, зокрема абзац другий пункту 69 викладено в такій редакції: «Особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, або які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю) направляються на військово-лікарську комісію».
Системний аналіз вказаних норм дає підстави стверджувати, що обов'язок з проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби покладається на громадян України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності вказаним вище Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю). Вказані громадяни зобов'язані з 15 лютого 2025 року (дати набрання чинності Закону № 4235-ІХ) до 05 червня 2025 року самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
Як слідує зі змісту оскаржуваної постанови та не заперечується позивачем у позовній заяві, ОСОБА_1 з 22.01.2002 року перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , 24.01.2002 року ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_5 визнаний непридатним в мирний час та обмежено придатним у воєнний час.
При цьому, станом на день винесення оскарженої постанови останньому виповнився 51 рік.
Отже, ОСОБА_1 , будучи громадянином України чоловічої статі віком від 25 до 60 років, який був визнаний обмежено придатним до військової служби у воєнний час, був зобов'язаний до 05 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, самостійно ініціювавши проходження ВЛК шляхом звернення до ТЦК або звернення через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста.
Однак, як зазначено вище, позивач самостійно не звернувся до ТЦК та СП через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду та не пройшов його у визначений законом строк.
Таким чином, судом встановлено порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист". Такі дії вчинені в особливий період.
Виходячи з наведеного, в діях ОСОБА_1 вбачається порушення вищезазначеної вимоги та абз. 4 частини 1 статті 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абз. 4 частини 10 статті 1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», що свідчить про вчинення останнім адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена з дотриманням вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 268 КУпАП встановлено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Згідно із ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 33 КУпАП, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
КУпАП визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Положення про районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджуються керівниками відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
Відповідно до ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України)).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Процедуру складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про такі адміністративні правопорушення: порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття військово-облікових документів чи втрата їх з необережності (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України), врегульовано Інструкцією № 3.
Тобто, законодавцем імперативно визначено чітку та послідовну процедуру розгляду справ про адміністративне правопорушення, порушення якої є підставою для визнання дій суб'єкта владних повноважень неправомірними, а відтак й для скасування його рішення про притягнення до відповідальності.
Згідно із п. 3 розд. ІІ Інструкції № 3, у протоколі зазначається: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, імена, по батькові (за наявності), адреси свідків (якщо вони є); пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Відповідно до п. 6 розд. ІІ Інструкції № 3, до протоколу про адміністративне правопорушення долучаються докази, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Докази, які долучаються до протоколу, повинні містити достовірну інформацію, відповідати вимогам законодавства та правилам діловодства. Обов'язок щодо збирання доказів та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення покладається на уповноважену особу, яка складає протокол.
Судовим розглядом встановлено, що оскаржуваною постановою про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що військовозобов'язаний ОСОБА_1 з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду у визначений чинним законодавством термін до 05.06.2025 до ТЦК та СП чи через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста не звернувся, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Крім того протокол про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП № 2403 від 04.09.2025 року містить підпис ОСОБА_1 , що підтверджує, що останньому було роз'яснено зміст ст. 63 Конституції України, права та обов'язки передбачені ст. 268 КУпАП, дату та час розгляду справи про адміністративне правопорушення, а також підпис позивача, що засвідчує отримання другого примірника вказаного протоколу.
Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП № 2403 від 04.09.2025 року та матеріали справи не містять даних щодо заперечень позивача з приводу обставин викладених у протоколі, клопотань позивача про залучення захисника до участі у справі про адміністративне правопорушення чи відкладення розгляду справи, надання копій документів з приводу спростувань даних вказаних у протоколі, що свідчить про те, що ОСОБА_1 ознайомлений належним чином з правами та обов'язками, змістом протоколу, а також часом розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що постанова № 2403 від 04.09.2025 року про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 , відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, складена уповноваженою на те особою в межах її компетенції, а розмір накладеного адміністративного стягнення відповідає санкції ч. 3 статті 210-1 КУпАП.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 14 лютого 2008 року у справі Кобець проти України зазначив, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм поза розумним сумнівом. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови в справі про адміністративне правопорушення не було порушено норми чинних нормативно-правових актів, вина особи у вчиненні правопорушення була доведена, а тому у задоволенні позову про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення слід відмовити в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 8,9, 72, 77, 139, 242, 243-246, 286 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - залишити без задоволення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до ч. 4 ст. 286 КАС України подається протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 15.12.2025 року.
Суддя - М. Ю. Онупко