Справа № 638/9083/25
Провадження № 2/638/4876/25
08 грудня 2025 року Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:
Головуючого судді Цвірюка Д.В.,
за участю секретаря Рудської В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області до ОСОБА_1 , третя особа Комунальний заклад охорони здоров'я «Обласний центр медико-соціальної експертизи» Департаменту охорони здоров'я Харківської державної обласної адміністрації про стягнення неправомірно отриманої пенсії, -
встановив:
Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути із ОСОБА_1 на користь позивача неправомірно отриману пенсію в розмірі 25 184 гривні, а також судовий збір.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 перебував на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Харківській області та отримував пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» на підставі заяви від 08.05.2024 року за №3209, доданих документів та виписки з акту огляду міжрайонної Слобідської МСЕК від 11.04.2024 року до довідки серії 12ААГ №322563. Територіальні органи ПФУ припиняють виплати пенсії, зокрема на підставі відповідної інформації від уповноважених установ, отриманої ними в результаті виконання своїх функціональних обов'язків. 06.02.2025 року до управління від КЗОЗ «Обласний центр медико-соціальної експертизи» надійшла довідка від 31.12.2024 року №100, в якій зазначалось, що розширеною експертною комісією закладу №2 скасовано рішення міжрайонної Слобідської МСЕК про встановлення інвалідності ОСОБА_1 з 11.04.2024 року. Отже, право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058 у ОСОБА_1 відсутнє. За період з 11.04.2024 року по 28.02.2025 року виникла переплата пенсії у розмірі 25 184 гривні. Вказана сума є надміру сплаченою та підлягає поверненню на рахунок Пенсійного фонду України пенсіонером добровільно або в судового порядку. 12.02.2025 року листом №2000-0401-8/23544 ОСОБА_1 було повідомлено про виникнення переплати та необхідність повернення коштів на розрахунковий рахунок Пенсійного фонду України. На момент звернення до суду кошти відповідачем у добровільному порядку не повернуті.
Відповідач (його представник) не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою судді від 19 травня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб.
Ухвалою суду від 29.09.2025 року витребувано докази по справі.
Сторони (їх представники) в судове засідання не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Представник позивача надав до суду заяву, в якій просив справу розглянути у відсутність представника управління, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача просив справу розглянути у його відсутність та відсутність відповідача, позовні вимоги не визнав в повному обсязі.
У відповідності до ч.1, 3, 4 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.
З цього приводу Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутність нез'явившихся осіб за наявними матеріалами справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв'язку, дійшов наступних висновків.
Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
За приписом ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 2 ст.13 та ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи. Кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п.2, п.4, п.6 - п.7 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч.8 ст.279 ЦПК України, судом досліджуються письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи і докази, надані до суду.
Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що ОСОБА_1 перебував на обліку ГУ ПФУ в Харківській області та отримував пенсію по інвалідності ІІ групи, призначену відповідно до Закону №1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі особистої заяви від 08.05.2024 року, виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ №322563 від 11.04.2024 року, виданого міжрайонною МСЕК.
Також встановлено, що виплата пенсії ОСОБА_1 здійснювалась в період з 11.04.2024 року по 28.02.2025 року та в цей період йому було сплачено 25 184 гривні.
На підставі рішення №204950022083 від 07.02.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення про припинення виплат пенсії позивачу.
З метою досудового врегулювання спору ГУПФУ в Харківській області на адресу відповідача було направлено лист від 12.02.2025 року №№2000-0401-8/23544, яким відповідач повідомлявся про скасування рішення міжрайонної Слобідської МСЕК про встановлення йому 2 групи інвалідності з 11.04.2024 року, за період з 11.04.2024 року по 28.02.2025 року переплата пенсії складає 25 184 гривні та запропоновано внести зазначені кошти на рахунок Пенсійного фонду України як зайво виплачена пенсія.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував на те, що оскільки відповідач у добровільному порядку не повернув переплату по пенсії, то вказана сума підлягає стягненню в судовому порядку.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст.46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно до ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (ч. 1 ст. 4 Закону №1058).
Відповідно до ст. 9 Закону №1058, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком, пенсія по інвалідності, пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Пенсії по інвалідності призначаються в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату здоров'я, внаслідок: а) трудового каліцтва або професійного захворювання; б)загального захворювання ( втому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства). Пенсії по інвалідності призначаються незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи (ст. 23 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058 затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі за текстом Порядок № 22-1).
У розділі ІІ Порядку № 22-1 встановлено перелік документів, необхідних для призначення пенсії. Згідно із п. 2.2. до заяви про призначання пенсії по інвалідності додаються документи, перелічені в підпунктах 1-4 пункту 2.1 цього розділу, тобто документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків; документи про стаж; індивідуальні відомості про застраховану особу, додані органом, що призначає пенсію; відомості про місце проживання особи.
Орган, що призначає пенсію, додає до заяви одержану ним від МСЕК виписку з акту огляду МСЕК (абзац 2 п. 2.2. Порядку № 22-1).
Згідно ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до ч.2 ст.35 Закону №1058-ІV у разі якщо особа не з'явилася для проведення оцінювання (повторного оцінювання) повсякденного функціонування особи у визначений для цього строк, виплата пенсії по інвалідності зупиняється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому мало бути проведено оцінювання (повторне оцінювання) повсякденного функціонування такої особи. Ч.3 ст.35 Закону №1058-ІV визначено, що у разі якщо строк оцінювання повсякденного функціонування особи пропущено особою з інвалідністю з поважних причин або у разі наступного визнання її особою з інвалідністю виплата пенсії по інвалідності поновлюється з дня, з якого припинено виплату, до дня проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, але не більш як за три роки, якщо експертна команда з оцінювання повсякденного функціонування особи визнає її за цей період особою з інвалідністю.
Згідно з ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Тлумачення цієї норми свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18).
Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання територіальними органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій, що є безнадійними до списання визначений Порядком повернення сум пенсії, виплачених надміру, та списання сум переплат пенсії, що є безнадійними до стягнення затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №6-4 від 21 березня 2003 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 15 травня 2003 року № 374/7695 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пенсійного фонду №25-3 від 25.11.2014 року).
Зі змісту п. 3 цієї Постанови вбачається, що для відрахування виплаченої надміру суми пенсії можливе тільки за двох умов: зловживання з боку пенсіонера та подання страхувальником недостовірних даних. Даний перелік є вичерпаний і розширеному тлумаченню не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» територіальні органи Пенсійного фонду України наділені правом своїми рішеннями припинити виплату пенсії у випадках, передбачених цим Законом.
Таким чином, повернення надмірно сплачених сум пенсій передбачає стягнення зазначених сум у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, а саме, через зловживання, зокрема у випадку надання недостовірної інформації або взагалі ненадання відповідної інформації.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Як встановлено та не заперечується сторонами у справі, ОСОБА_1 перебував на обліку ГУ ПФУ в Харківській області та отримував пенсію по інвалідності ІІ групи, призначену відповідно до Закону №1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі особистої заяви від 08.05.2024 року, виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ №322563 від 11.04.2024, виданого міжрайонною Слобідською МСЕК.
При цьому матеріали справи не містять відомостей, а позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що прийняття рішення про призначення пенсії та сам факт здійснення надміру виплаченої пенсії, здійснено внаслідок поведінки відповідача, яка б містила ознаки зловживань чи за своїм характером була недобросовісною, а відтак виплачені пенсійні виплати не підлягають поверненню.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як забраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
При цьому, суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).
Питання розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до статті 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Враховуючи результат розгляду справи, витрати зі сплати судового збору слід залишити за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 10, 76-89, 133-141, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Позовні вимоги Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області до ОСОБА_1 про стягнення неправомірно отриманої пенсії - залишити без задоволення.
Витрати зі сплати судового збору залишити за позивачем.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 12.12.2025 року.
Сторони та інші учасники справи:
позивач: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, ЄДРПОУ 14099344, м.Харків, м-н Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх;
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;
третя особа: Комунальний заклад охорони здоров'я «Обласний центр медико-соціальної експертизи» Департаменту охорони здоров'я Харківської державної обласної адміністрації, ЄДРПОУ 03327753, м.Харків, вулиця Літературна, будинок 6.
Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк