Справа №:755/15867/25
Провадження №: 1-кп/755/1571/25
"15" грудня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участі сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
захисників- адвокатів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження № 12025100040001840, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудового розслідування 26 травня 2025 року за обвинуваченням:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Городня Городнянського району Чернігівської області, громадянина України, неодруженого, непрацевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого;
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Бердянськ Запорізької області, громадянина України, неодруженого, непрацевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 , раніше не судимого;
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,
установив:
У провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження № 12025100040001840, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудового розслідування 26 травня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
У межах кримінального провадження обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, термін якого було продовжено до 16.01.2026 року включно.
Частиною 3 ст. 331 КПК України визначено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
Прокурором в судовому засіданні були подані письмові клопотання щодо продовження обвинуваченим, кожному окремо, застосованого до них запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Клопотання про продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою прокурор обґрунтував тим, що наразі існують ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховування від суду, оскільки обвинувачені, перебуваючи на свободі, будучі обізнаними з санкцією статті, яка їм інкримінується, можуть переховуватись він суду, з огляду на те, що ними вчинено тяжкий злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до десяти років. Також, обвинувачені, перебуваючи на свободі, будуть незаконно впливати на свідків, оскільки обізнані про місце їх проживання, з метою схилити їх до дачі неправдивих показів в судовому засіданні. Крім того, наявний ризик неявки обвинувачених за викликами до суду з метою перешкоджання кримінальному провадженню. Крім того, є ризик того, що обвинувачені можуть вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки офіційно не працевлаштовані, не мають джерел фінансування. Більш м'які запобіжні заходи застосувати не можливо, оскільки вони не зможуть запобігти ризиками, передбаченим ст. 177 КПК України з огляду на те, що особисте зобов'язання та домашній арешт не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинувачених. Застосування особистої поруки є неможливим через відсутність осіб, яких сторона обвинувачення вважає такими, що заслуговують на довіру, і які могли б поручитися за обвинувачених. Вік та стан здоров'я обвинувачених дозволяє їх перебування в умовах слідчого ізолятору.
У судовому засіданні прокурор внесені ним клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підтримав, наполягав на їх задоволенні, з підстав, викладених в них.
У судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_4 заперечувала щодо задоволення клопотання прокурора, зазначила, що до клопотання не було долучено жодних доказів на підтвердження наявності ризиків. Ризики, про які зазначає сторона обвинувачення, можуть бути вчинені у майбутньому. Просила врахувати, що ОСОБА_6 раніше не судимий, вину визнає, зробив для себе висновки. Перешкоджати кримінальному провадженню не буде, оскільки розуміє негативні для нього наслідки. Крім того, ризик впливу на свідка-експерта відсутній. Просила також врахувати, що обвинувачений тривалий час перебуває під вартою. Вважала за можливе застосувати до нього домашній арешт з покладенням обов'язків. Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав позицію захисника.
У судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення клопотання, вважав, що зазначені прокурором ризики нівельовані. Свідки допитані, на експерта обвинувачений не має можливості вплинути, оскільки не має його даних, а також не має наміру цього робити. Необґрунтованим є і посилання на перешкоджання кримінальному провадженню, так як ОСОБА_7 обізнаний із наслідками. Безпідставним є і посилання на можливість вчинення іншого кримінального правопорушення. Просив врахувати, що обвинувачений тривалий час перебуває під вартою. З огляду на те, що ризики суттєво зменшились, вважав за можливе застосувати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав позицію захисника.
З'ясувавши думку учасників судового процесу, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Так, норми статей 178, 194 КПК України визначають, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує, хоча б один з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні; оцінити, в тому числі, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, розмір майнової шкоди, а також дані, що характеризують особу обвинуваченого.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Абзацом другим цієї ж частини ст. 331 КПК України на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
При вирішенні питання про доцільність продовження запобіжного заходу, суд враховує вимоги статті 29 Конституції України, статті 9 Загальної Декларації прав людини, статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і статті 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.
Так, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Європейський суд з прав людини в справах «Летельє проти Франції», «І. А. проти Франції», зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
У рішеннях по справах «Каучор проти Польщі» від 03.02.2009 року, та «Александр Макаров проти Росії» від 12.03.2009 року ЄСПЛ вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою, а врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства. В рішеннях у справах «Маріянчук та інші проти України» ЄСПЛ зауважив, що безпідставне тримання під вартою є виправданим лише за умови наявності суспільного інтересу, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Крім цього, у рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року ЄСПЛ зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи. Обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає суспільному інтересу. Крім того, гарантії того, що підозрюваний, обвинувачений не вчинить інше кримінальне правопорушення, наразі відсутні. Так, обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою спрямоване на забезпечення посилення контролю за місцем перебування останнього, виконання ним процесуальних обов'язків, попередження та своєчасне припинення вчинення незаконного впливу на свідків та вчинення інших кримінальних правопорушень, продовження протиправної діяльності.
Так, під час обговорення питання доцільності продовження строків дії застосовуваних до обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою встановлено наступні відомості.
Обвинувачений ОСОБА_6 є раніше не судимою особою, неодружений, непрацевлаштований, має зареєстроване місце проживання в Чернігівській області, та тимчасово проживає в м. Києві.
Обвинувачений ОСОБА_7 є раніше не судимою особою, неодружений, непрацевлаштований, має зареєстроване місце проживання в Запорізькій області, та тимчасово проживає в м. Києві.
Тобто, нових даних на час розгляду клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що характеризують особи обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суду не надано.
Таким чином, під час розгляду питання доцільності продовження тримання обвинувачених під вартою, судом враховується, що ризики, передбачені пунктом 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати: а саме: обвинувачені можуть переховуватися від суду з огляду на те, що вони не мають офіційного стабільного заробітку, у них відсутні тісні родинні відносини, постійне місце проживання в м. Києві, а також те, що їм інкримінується вчинення тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до десяти років. Крім того, суд враховує суспільну небезпечність інкримінованого обвинуваченим кримінального правопорушення.
Застосування до обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 іншого запобіжного заходу, за викладених обставин суд вважає недоцільним, оскільки більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти зазначеним ризикам та забезпечити належної процесуальної поведінки обвинувачених. Стороною захисту зворотного не доведено, а отже відсутні підстави для застосування більш м'якого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу до обвинувачених.
Таким чином, з огляду на конкретні обставини та на суспільну небезпечність діяння, а також тяжкість покарання за злочин, у вчиненні якого обвинувачуються ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , суд прийшов до висновку, що наразі не перестали існувати ризики, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а тому на даному етапі розгляду справи відсутні підстави для зміни чи скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Об'єктивних даних щодо зменшення ризиків суду не надано. Обставини, на які посилаються обвинувачені та їх захисники, не є достатніми підставами для зміни запобіжного заходу.
В розумінні практики Європейського суду з прав людини тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Тримання під вартою є виправданим якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи (Рішення «Лабіта проти Італії»).
Враховуючи вищевикладене, та те, що ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України продовжує існувати, а також оцінюючи сукупність обставин, а саме: тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у разі визнання їх винуватими у кримінальному правопорушенні, яке їм інкримінується, дані про осіб обвинувачених, суд вважає за необхідне продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання обвинувачених під вартою.
Даних щодо неможливості продовження дії раніше обраного обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за станом їх здоров'я суду не надано.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою має забезпечити виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Стаття 183 КПК України визначає, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до норм ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Враховуючи ту обставину, що кримінальне правопорушення, яке інкримінується обвинуваченим вчинено із застосуванням насильства та спричинило загибель людини, суд не вбачає підстав для визначення обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 застави.
Керуючись ст. 174, 183, 194-196, 199, 309, 331, 376 КПК України, суд,-
постановив:
Клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу - задовольнити.
Продовжити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» до 12 лютого 2026 року включно.
Продовжити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» до 12 лютого 2026 року включно.
Копію ухвали вручити прокурору, захисникам, обвинуваченим та направити начальнику ДУ «Київський слідчий ізолятор».
Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Суддя ОСОБА_1