іменем України
15 грудня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 739/1506/25
Головуючий у першій інстанції - Іващенко І. К.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1757/25
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді Шитченко Н.В.,
суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу а апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 23 вересня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 2343820 від 15 грудня 2020 року у розмірі 65 880 грн, судовий збір у сумі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 15 грудня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» укладено кредитний договір № 2343820 шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписано у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». За умовами договору товариство надало позичальнику кредит в сумі 15 000 грн на умовах строковості, зворотності та платності, а клієнт зобов'язався повернути кредитні кошти, сплатити комісію і проценти за користування кредитом в порядку та на визначених договором умовах. Відповідач порушив зобов'язання з повернення кредиту, сплати комісії та процентів, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором в сумі 65 880 грн.
23 березня 2021 року ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» право вимоги за договорами, в тому числі і за договором щодо ОСОБА_1 . Позивач зазначив, що загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 становить 65 880 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 15 000 грн, заборгованість за відсотками 49 725 грн, заборгованість за комісією 1 155 грн.
Рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 23 вересня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 2343820 від 15 грудня 2020 року у розмірі 19 725 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача судовий збір в розмірі 725,27 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 2 095,80 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення з огляду на неповноту з'ясування обставин справи, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції, установивши отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, безпідставно відмовив у стягненні нарахованих процентів, порядок та підстави нарахування яких визначено сторонами договору.
Скаржник наголошує на тому, що умовами кредитного договору передбачено нарахування процентів за правомірне користування кредитом за процентною ставкою 1,05 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом з дати наступної за днем надання кредиту по дату фактичного повернення кредиту (включно) на залишок фактичної заборгованості за кредитом (з 15 грудня 2020 року по 14 січня 2021 року). Також договором визначено, що у випадку невиконання позичальником умов договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти з дня наступного за днем визначеним п. 1.4 договору продовжують нараховуватися протягом 60 днів з базовою ставкою згідно п. 1.6 договору (п. 2.2.3 договору), яка становить 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (з 15 січня 2021 року до 15 березня 2021 року).
Зауважує, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про відсутність детального розрахунку, вийшов за межі принципу змагальності та переклав негативні наслідки недослідження доказів судом на позивача, хоча процесуальне законодавство надає суду можливість самостійно провести необхідний розрахунок, якщо наявні у справі документи дають для цього достатні підстави, або витребувати детальний розрахунок заборгованості.
Наголошує на тому, що відмова у стягненні відсотків за неправомірне користування кредитом нівелює умови укладеного договору, суперечить наведеному у ст. 629 ЦК України принципу обов'язковості договору для сторін та порушує баланс прав і законних інтересів кредитора
Указує, що встановивши неправомірність користування відповідачем кредитними коштами після закінчення строку кредитування, суд не застосував до відповідача жодних правових наслідків за таке порушення, фактично звільнивши його від відповідальності, передбаченої договором та законом.
Зауважує, що позичальник був ознайомлений із положеннями договору, у тому числі й з п. 1.5.1, якою передбачено сплату позичальником комісії за надання кредиту у сумі 1 155 грн (7,7 % від суми кредиту) одноразово, він мав можливість ініціювати зміни до умов договору, але такою можливістю не скористався. Установлення банком у кредитному договорі комісії не суперечить закону, ця умова договору недійсною не визнавалась.
Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 у встановлений судом строк не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 належним чином не виконував грошові зобов'язання за укладеним кредитним договором, тому визнав за необхідне стягнути з нього 19 725 грн заборгованості.
Визначаючи суму заборгованості, суд виходив з того, що позивачем не надано детального розрахунку нарахованих процентів у заявленому розмірі 49 725 грн, зокрема не указано розміру процентної ставки. Водночас районний суд визнав обґрунтованим розрахунок відповідача, виснувавши, що умовами кредитного договору № 2343820 від 15 грудня 2020 року зазначено термін повернення кредиту - 14 січня 2021 року, тому до цієї дати мають бути нараховані відсотки за користування кредитом. Суд вважав, що позивачем не доведено обов'язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту, у договорі відсутній перелік послуг і погодження їх зі споживачем.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги, суд виходить з наступного.
Наданий позивачем кредитний договір № 1592114 від 15 грудня 2020 року свідчить про те, що ТОВ «МІЛОАН» зобов'язується на умовах визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором (а.с. 16-21).
Пунктами 1.2-1.4 договору передбачено, що сума кредиту становить 15 000 грн у валюті: українські гривні. Кредит надається строком на 30 днів з 15 грудня 2020 року. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 14 січня 2021 року.
У пунктах 1.5.1, 1.5.2., 1.6. договору передбачено комісію за надання кредиту в розмірі 1 155 грн, яка нараховується за ставкою 7,70 % від суми кредиту одноразово; проценти за користування кредитом 4 725 грн, які нараховуються за ставкою 1,05% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; стандартну (базову) процентну ставку за користування кредитом 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Згідно з пунктом 6.1. договору він укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі товариства.
У розділі «Реквізити сторін» цього договору підписи позичальника та позикодавця як у вигляді електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора, так і у вигляді власноручного підпису відсутні.
Графік розрахунків, який є додатком № 1 до кредитного договору № 2343820 від 15 грудня 2020 року, також не містить підписів сторін (а.с. 22).
Згідно з довідкою про ідентифікацію, складеною представником ТОВ «Мілоан», Вареник Д.В., з яким, за твердженням сторони позивача, укладено договір № 2343820 від 15 грудня 2020 року ідентифікований товариством, акцепт договору ним підписано одноразовим ідентифікатором 74558, направленим 15 грудня 2020 року о 14 год. 06 хв на номер телефону НОМЕР_1 (а.с. 23).
Відповідно до платіжного доручення № 35508082 від 15 грудня 2020 року, ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 на рахунок № НОМЕР_2 , грошові кошти в сумі 15 000 грн з призначенням платежу - кошти згідно договору № 2343820 (а.с. 24).
Згідно з відомостями про щоденні нарахування та погашення, складеними ТОВ «Мілоан», 15 грудня 2020 року надано кредит у сумі 15 000 грн та нараховано комісію за оформлення кредиту у сумі 1 155 грн; з 16 грудня 2020 року по 14 січня 2021 року нараховано проценти згідно п. 1.5.2 договору у сумі 157,50 грн за кожен день; з 17 січня по 15 березня 2021 року нараховано проценти згідно п. 1.6. договору у сумі 750 грн за кожен день користування кредитними коштами (а.с. 25-27).
23 березня 2021 року між ТОВ «Мілоан» (кредитор) та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» (новий кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги № 65-МЛ, на умовах якого кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржником (портфель заборгованості) (п. 1.1.) (а.с. 28-36). Цього ж дня ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» підписали акт приймання-передачі реєстру боржників від 23 березня 2021 року за яким, згідно з вимогами п. 8.3 договору відступлення прав вимоги № 65-МЛ від 23 березня 2021 року, кредитор передав, а новий кредитор прийняв реєстр боржників кредитора від 23 березня 2021 року, складений за формою згідно із додатком № 1 до договору. Кількість боржників: 2 750, загальна сума заборгованості: 46 937 157,97 грн (а.с. 38).
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 65-МЛ від 23 березня 2021 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право грошової вимоги, зокрема, до відповідача за договором № 2343820 від 15 грудня 2021 року у сумі 65 880 грн (а.с. 37).
Платіжною інструкцією від 23 березня 2021 року підтверджується проведення оплати новим кредитором (ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») коштів за наведеним вище договором відступлення права вимоги (а.с. 39).
18 липня 2025 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на адресу ОСОБА_1 направило досудову вимогу з рекомендацією сплатити заборгованість за договором № 2343820 від 15 грудня 2020 року у розмірі 65 880 грн (а.с. 40).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. За приписами ст. 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
22 листопада 2023 року прийнято ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Цим законом доповнено ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», відповідно до якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п. 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Статтею 3 ЗУ «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно зі ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За правилами ч. 1, 2 ст. 6 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
За приписами ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Приписами ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частинами 1, 2 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про наявність підстав для часткового задоволення вимог ТОВ «ФК "Кредит-Капітал" про стягнення заборгованості за кредитним договором не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Так, на підтвердження укладання кредитного договору № 2343820 від 15 грудня 2020 року позивачем надано електронні докази в паперовій формі, зокрема: анкету-заяву на кредит № 2343820 від 15 грудня 2020 року (а.с. 14-15), кредитний договір № 2343820 від 15 грудня 2020 року (а.с. 16-21), графік розрахунків, який є додатком № 1 до вказаного договору (а.с. 22), а також платіжне доручення 35508082 від 15 грудня 2020 року (а.с. 24).
Як свідчить зміст кредитного договору № 2343820 від 15 грудня 2020 року, в розділі «Реквізити сторін» підписи від імені позикодавця та позичальника відсутні, тобто відомості про підписання відповідачем правочину одноразовим ідентифікатором, або власноручним підписом не відображені. Графік розрахунків, який є додатком № 1 до кредитного договору № 2343820 від 15 грудня 2020 року, також не підписано.
Колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про укладення сторонами кредитного договору № 2343820 від 15 грудня 2020 року і погодження умов правочину та, як наслідок, з доводами апеляційної скарги про безпідставність відмови у стягненні нарахованих процентів, порядок та підстави нарахування яких визначені цим договором, ознайомлення позичальника із положеннями договору щодо визначення процентної ставки у розмірі 5 % від фактичного залишку кредиту та необхідність сплати комісії за надання кредиту у сумі 1 155 грн (7,7 % від суми кредиту) одноразово.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Згідно з ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Позивачем не надано суду доказів того, що на виконання вимог ЗУ «Про електронну комерцію» відповідачем при підписанні договору було використано одноразовий ідентифікатор. Оцінюючи додану до апеляційної скарги довідку про ідентифікацію ТОВ «Мілоан» ОСОБА_1 , як клієнта банку та направлення йому одноразового ідентифікатора J74558 (а.с. 23), колегія суддів виходить з того, що указаний документ не підтверджує використання відповідачем цього ідентифікатора та підписання ним кредитного договору електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора.
Надана позивачем відомість про щоденні нарахування та погашення не є первинним документом, який підтверджує укладення кредиту на умовах, що зазначені у позовній заяві. Відомість є фактично розрахунком заборгованості, сформованим первісним кредитором.
Крім того, у матеріалах справи відсутні інформація про належність ОСОБА_1 кредитного рахунку № НОМЕР_2 , а також виписка банку, які б підтверджували перерахування кредитних коштів ТОВ «Мілоан» ОСОБА_1 . Ані кредитний договір, ані графік розрахунків як додаток до нього не містять реквізитів банківського рахунку, на який ТОВ «Мілоан» мало перерахувати кредитні кошти в сумі 15 000 грн відповідачу. Саме товариство мало довести належне виконання зобов'язань.
Оцінюючи поведінку та спосіб ведення справ товариством, суд апеляційної інстанції враховує те, що воно є професійним учасником ринку надання фінансових послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ, тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Аналогічна позиція викладена Верховим Судом у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 199/7014/20.
За таких обставин, ураховуючи наведене у сукупності, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність позивачем факту укладення кредитного договору № 2343820 від 15 грудня 2020 року.
Водночас за змістом ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Оскаржуючи рішення суду, позивач не погодився з ним в частині зменшення розміру заборгованості за відсотками та відмови у стягненні одноразової комісії, у зв'язку з чим просив скасувати його в цій частині та задовольнити вимоги повністю.
Відповідач судове рішення не оскаржив, отже фактично з ним погодився.
Не зважаючи на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність факту укладення кредитного договору № 2343820 від 15 грудня 2020 року, колегія суддів, беручи до уваги принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), який означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення, погоджується з висновком районного суду про необхідність стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» 19 725 грн заборгованості за кредитним договором.
Ураховуючи наведене вище у сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 23 вересня 2025 року - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» залишити без задоволення, а рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 23 вересня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуюча: Н.В. Шитченко
Судді: Н.В. Висоцька
О.Є. Мамонова