іменем України
16 грудня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 751/4395/25
Головуючий у першій інстанції - Маслюк Н. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1748/25
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.,
суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,
учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 02 вересня 2025 року (місце ухвалення - м. Чернігів, дата складення повного судового рішення - 08.09.2025) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У травні 2025 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх вимог посилалось на те, що між сторонами 13.08.2023 року був укладений Договір про відкриття кредитної лінії № 1254-7466 за допомогою Веб-сайту (navse.in.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використання технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, і на виконання норм договору Позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор А0177, для підписання Кредитного договору № 1254-7466 від 13.08.2023, підтвердження ознайомлення з Правилами та іншими супутніми матеріалами.
Вказує, що відповідно до умов Кредитного договору Кредитодавець надав відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту 15000,00 грн, строк кредитування 300 днів, базовий період 14 днів, комісія за видачу кредиту 15% від суми кредиту, знижена ставка 1,20 % в день, стандартна % ставка 1,50 % в день.
Проте, як посилається позивач, відповідач порушила умови укладеного договору і не повернула в повному обсязі кредит, та не виконала всі свої грошові зобов'язання перед кредитодавцем, у зв'язку з чим станом на 04.04.2025 утворилась заборгованість в розмірі 84120,00 грн, що складається з простроченої заборгованості за кредитом - 15000,00 грн, простроченої заборгованості за нарахованими процентами - 66870,00 грн, простроченої заборгованості по комісії за видачу кредиту - 2250,00 грн. Разом з тим, позивач посилається, що Кредитодавцем було застосовано до Позичальника Програму лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості Позичальнику за нарахованими комісією та процентами, тому Кредитодавець просив стягнути зменшену суму заборгованості, яка становить 75000 грн, які позивач просить стягнути з відповідача на свою користь разом із судовими витратами.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 02.09.2025 позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» 75000,00 грн заборгованості за кредитним договором №1254-7466 від 13.08.2023, з яких: заборгованість за кредитом - 15000,00 грн, заборгованость за відсотками - 60000,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування рішення суд послався на укладення між сторонами електронного кредитного договору, який відповідає вимогам ст.ст. 3, 12 ЗУ «Про електронну комерцію», зобов'язання за умовами якого щодо повернення кредитних коштів позичальником належним чином не виконувались внаслідок чого утворилась заборгованість, в добровільному порядку відповідачем не погашена, яка підлягає стягненню в судовому порядку з відповідачки на користь позивача в повному обсязі.
Також за висновком суду, розмір відсотків нарахований позивачем відповідно до умов договору та не суперечить положенням п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», а також до відповідачки була застосована Програма лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткове списання заборгованості позичальнику за нарахованими комісією та процентами.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 02.09.2025 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, а саме у розмірі 15000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 7500,00 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
За доводами апеляційної скарги заявник частково визнає позовні вимоги та вважає, що рішення суду не ґрунтується на повному і всебічному з'ясуванню обставин справи, що підтверджені доказами, суд першої інстанції дав неправильну правову оцінку всім наданим доказам.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що відсутність детального розрахунку не підтверджує правильності нарахування відсотків за кредитним договором, наявності у позичальника боргу у розмірі, заявленому до стягнення кредитодавцем, а надані позивачем документи лише констатують заборгованість у фіксованій сумі, але не підтверджують її наявність, походження і розмір.
Вказує, що з урахуванням положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Тому, заявниця вважає, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, а наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Також заявниця посилається, що позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для неї умовах, які відповідач не міг оцінити належно і з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
В обґрунтування вказаних доводів заявниця посилається на праоввові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду, викладені у постановах від 07.10.2020 у справі № 132/1006/19, від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23.
Також за доводами скарги, заявниця не має стабільного регулярного доходу, не має жодного майна, а також є одинокою матір'ю, має на утриманні трьох дітей та жодних соціальних допомог не отримує, а у відповідності до ст. 1193 ЦК України, суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням кримінального правопорушення, оскільки кредитні кошти брались на навчання доньки, однак у зв'язку з затримкою та невчасною оплатою аліментів у неї виникла дана заборгованість, тому вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційних скарг та додані до них матеріали справи.
У поданому відзиві представник ТОВ «Укр Кредит Фінанс» просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 02.09.2025 - без змін. В обґрунтування посилається, що між сторонами погоджено строк кредитування згідно п. 4.9. Договору, а саме 300 календарних днів (до 07.06.2024), протягом якого Позивач має право нараховувати проценти за користування кредитом, розмір яких визначено в п. 4.6. та 10.2. Договору, та строк 140 днів носить рекомендований характер для здійснення повного погашення Кредиту. Вказує, що відповідач у своїй апеляційній скарзі не заперечує сам факт укладення Договору та отримання грошових коштів, а підписуючи Кредитний договір та додатки до нього, що є його невід'ємною частиною, Електронним підписом одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) А0177, погодилась та підтвердила ознайомлення з усіма його умовами. Крім того, відповідачка в загальній кількості 35 разів оформлювала кредитні відносини з Позивачем, попередні кредитні договори були погашені, що додатково доводить обізнаність відповідачки з процедурою оформлення та виконання Кредитного договору. Також посилається, що на момент укладення кредитного договору - 13.08.2023 - законодавчі обмеження щодо максимального розміру денної процентної ставки ще не діяли, оскільки Закон України № 3498-ІХ набрав чинності пізніше - 24.12.2023, тому встановлена в договорі фіксована процентна ставка за користування кредитними коштами узгоджувалась із вимогами законодавства, чинного на момент його укладення. Щодо того, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 % відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», то заявник зазначає, що вказаний Закон набрав чинності 24.12.2023 і згідно ч. 2 Перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Таким чином, оскільки Кредитний договір №1254-7466 укладений 13.08.2023, тобто до прийняття та набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» то відсоткова ставка у розмірі 1,50% та 1,20% встановлена на момент укладення Договору та нарахована відповідно до умов чинного законодавства, а тому Позивач має законні підстави для нарахування відсотків за ставкою 1,50% та 1,20% за період з 13.08.2023 по 07.06.2024. Заявник не погоджується з доводами скарги щодо порядку та розміру розрахунку заборгованості за відсотками, зазначаючи, що у наданому розрахунку заборгованості за договором станом на 04.04.2025 відображено інформацію стосовно загальної кількості днів користування кредитом, кількості днів користування ставкою 2,5%, основного боргу, залишку відсотків, залишку комісій, залишку штрафів. Також вищезазначений розрахунок містить таблицю з наступними графами: «№», «Дата», «Ставка %», «Нараховано відсотків», «Нараховано відсотків ст. 625 ЦК», «Нараховано штрафів», «Нараховано комісій», «Основний борг», «Залишок нарахованих, не погашених відсотків», «Залишок нарахованих, не погашених відсотків ст.625 ЦК», «Залишок комісій», «Залишок штрафів», «Сума платежу», «Докредитування», «Коригування кредиту. Тобто він відповідає вимогам Закону, є чітким, зрозумілим, узгоджується з умовами кредитного договору, з нього вбачається основний борг, нараховані відсотки, сума платежу та залишок нарахованих не погашених відсотків Відповідачем. Крім того, як стверджує заявник, після закінчення строку кредитування нарахування процентів за користування кредитом було зупинено, що також відображено в розрахунку заборгованості, тобто Позивачем нараховувались проценти у відповідності до умов Договору, та у строк визначений Договором, тому відсутні порушення норм закону, що визначені у п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Поштова кореспонденція (копія ухвали про відкриття апеляційного провадження), направлена за зареєстрованою та вказаною в апеляційній скарзі адресою проживання ОСОБА_1 (а.с. 163) повернулась до апеляційного суду із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 75), що згідно положень п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням учасника справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 13.08.2023 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір про відкриття кредитної лінії №1254-7466 продукту «На ВСЕ», за умовами якого, позивач взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб в сумі 15000,00 грн, строк кредитування 300 днів (до 07.06.2024), базовий період 14 днів, стандартна процентна ставка 1,50 % в день, знижена процентна ставка - 1,20% в день, комісія за видачу кредиту - 15,00% від суми кредиту (а.с.12-18, 29-31).
Кредитний договір був укладений з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи - вебсайту https://credоs.com.ua, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (кредитодавця), в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле.
Невід'ємною частиною цього Договору є Правила відкриття кредитної лінії, які розміщені на сайті Товариства. Приймаючи умови договору, клієнт підтверджує, що він ознайомлений з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватись (а.с.19-26).
Кредитний договір підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (пароля), про що свідчить п. 12 договору - реквізити сторін.
Умови кредитування визначено також в паспорті споживчого кредиту, з яким ОСОБА_1 ознайомилася та підписала електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора (а.с.26 зворот - 28).
Відповідно до п.1.13 невід'ємною частиною цього договору є додатки: (1) Правила відкриття кредитної лінії, (2) Паспорт споживчого кредиту, (3) Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за Договором (Графік платежів за Договором) відповідно до Методики Національного банку України (а.с.29-31, 38 зворот -39).
Повідомленням АТ КБ «Приватбанк» через систему платежів LigPay та довідкою ТОВ «Укр Кредит Фінанс» підтверджується, що ОСОБА_1 були перераховані кошти в сумі 15000,00 грн згідно вказаного вище кредитного договору (а.с.32-34, 35).
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №1254-7466 від 13.08.2023 станом на 03.04.2025 у ОСОБА_1 виникла заборгованість у розмірі 84120,00 грн, яка складається із основного боргу 15000,00 грн, відсотків - 66 870,00 грн та комісії 2250,00 грн (а.с.36-39).
Судом також встановлено, що позивачем до відповідача застосовано програму лояльності за Правилами акції під умовною назвою «Обмеження нарахування відсотків при примусовому стягненні заборгованості» для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», тому сума заборгованості становить 75000,00 грн, що складається із простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 15000,00 грн, простроченої заборгованості за процентами 60000,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, прийшов до висновку, що між сторонами укладено електронний кредитний договір, який відповідає вимогам ст. 3, 12 ЗУ «Про електронну комерцію», зобов'язання за умовами якого щодо повернення кредитних коштів позичальником належним чином не виконувались внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку в повному обсязі.
Також за висновком суду, розмір відсотків нарахований позивачем відповідно до умов договору та не суперечить положенням п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», а також до відповідачки була застосована Програма лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткове списання заборгованості позичальнику за нарахованими комісією та процентами.
За змістом апеляційної скарги рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованості за тілом кредиту у розмірі 15000,00 грн учасниками справи не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду лише в частині задоволених вимог ТОВ «Укр Кредит Фінанс» в частині стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 60000,00 грн.
З висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині погоджується апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з'ясовані в обсязі, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють, враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором та відсотками.
Матеріалами справи підтверджується, що 13.08.2023 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір № 1254-7466 про відкриття кредитної лінії шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію» про надання споживчого кредиту в електронній формі і який підписаний відповідачкою шляхом використання одноразового пароля, що відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» (а.с. 12-18).
У вказаному договорі сторонами погоджено всі його істотні умови, договір є дійсним, а відповідачкою ОСОБА_1 не заперечувався факт укладення Договору про відкриття кредитної лінії № 1254-7466 продукту «На все» як в суді першої нстанції, так і в апеляційному суді, зокрема в поданій нею апеляційній скарзі.
До кредитного договору додано Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), які підписані відповідачкою ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) А0177 (а.с. 19-26), паспорт споживчого кредиту (а.с. 26 зворот - 28), таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором № 1254-7466 (Графік платежів за договором), відповідно до Методики Національного банку України (а.с. 29-31), Правила акції під умовною назвою «Обмеження нарахування відсотків при примусовому стягненні заборгованості» для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (а.с. 40-41).
На підтвердження позовних вимог, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» надало розрахунок заборгованості, з якого убачається, що відповідачка належним чином не виконувала свої зобов'язання щодо погашення кредиту, процентів, а тому станом на 04.04.2025 утворилась заборгованість в розмірі 84120,00 грн, з яких: основний борг - 185000,00 грн, залишок відсотків - 66870,00 грн, залишок комісій - 2250,00 грн (а.с. 36-39). Проте за Програмою лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість була зменшена до 75000,00 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 15000,00 грн, 60000,00 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами.
Відповідачкою не надано суду належних і допустимих доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості, як і не надано свого розрахунку.
Встановивши вказані обставини та враховуючи, що між сторонами у справі виникли кредитні правовідносини, відповідачка отримала кредитні кошти, але в порядку та на умовах договору не повернула, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованості за кредитним договором.
Доказів повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами ОСОБА_1 матеріали справи не містять та відповідачкою не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, ОСОБА_1 взяті не себе зобов'язання за кредитним договором не виконала, заборгованість за нарахованими процентами не сплатила.
Необгрунтованими є доводи скарги про те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не підтверджує правильності нарахування відсотків за кредитним договором, наявності у позичальника боргу у розмірі, заявленому до стягнення кредитодавцем, а надані позивачем документи лише констатують заборгованість у фіксованій сумі, але не підтверджують її наявність, походження і розмір, оскільки наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором був належним чином досліджений судом першої інстанції та є належним доказом у справі, враховуючи наявні в ньому відомості, які дозволяють перевірити правильність нарахування відсотків. Відповідачем також не надано власного розрахунку заборгованості, з обґрунтуванням його правильності та повноти, на спростування розрахунку, наданого позивачем.
Апеляційний суд враховує, що у наданому позивачем розрахунку заборгованості за договором відображено інформацію стосовно загальної кількості днів користування кредитом, кількості днів користування ставкою 2,5%, основного боргу, залишку відсотків, залишку комісій, залишку штрафів, а також розрахунок містить таблицю з наступними графами: «№», «Дата», «Ставка %», «Нараховано відсотків», «Нараховано відсотків ст. 625 ЦК», «Нараховано штрафів», «Нараховано комісій», «Основний борг», «Залишок нарахованих, не погашених відсотків», «Залишок нарахованих, не погашених відсотків ст.625 ЦК», «Залишок комісій», «Залишок штрафів», «Сума платежу», «Докредитування», «Коригування кредиту, що відповідає вимогам законодавства.
За матеріалами справи, позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом у розмірі 60000,00 грн.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої ст. 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України.
Відповідно до п. 4.6 Кредитного договору, нарахування процентів з користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування мкредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною ставкою: стандартна процентна ставка становить 1,50% за кожен день користування кредитом, а п. 4.10 Кррежитного договору передбачено, що реальна річна процентна ставка на дату укладення цього Договору складає 27135,00%. Строк надання кредиту відповідно до п. 4.9. Кредитного договору становить 300 днів.
Пунктом 10.2. Кредитного договору встановлена знижена процентна ставка, яка складає 1,20% за кожен день користування кредитом, яка надається кредитодавцем виключно як знижка на користування кредитом та є заохоченням позичальника до сумлінного виконання умов Договору.
Як правильно зазначає позивач у відзиві на апеляційну скаргу, на момент укладення кредитного договору (13.08.2023) законодавчі обмеження щодо максимального розміру денної процентної ставки ще не діяли, оскільки Закон України № 3498-ІХ України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності пізніше - 24.12.2023, тому встановлена в договорі фіксована процентна ставка за користування кредитними коштами узгоджувалась із вимогами законодавства, чинного на момент його укладення. Вказаний Закон набрав чинності 24.12.2023 і згідно ч. 2 Перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Таким чином, оскільки Кредитний договір №1254-7466 укладений 13.08.2023, тобто до прийняття та набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» то відсоткова ставка у розмірі 1,50% та 1,20% встановлена на момент укладення Договору та нарахована відповідно до умов чинного законодавства, а тому Позивач має обґрунтовані та законні підстави для нарахування відсотків за ставкою 1,50% та 1,20% за період з 13.08.2023 по 07.06.2024.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань, заборгованість відповідачки за Кредитним договором по нарахованим та несплаченим процентам, станом на 04.04.2025 становить 66870,00 грн та заборгованість по комісії - 2250,00 грн, що нараховані відповідно до умов Кредитного договору та Графіку платежів, в межах строку кредитування.
Крім того, апеляційний суд враховує, що з урахуванням Правил акції під умовною назвою «Обмеження нарахування відсотків при примусовому стягненні заборгованості» для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», позивачем було заявлено про стягнення з відповідача заборгованість у розмірі 75000,00 грн, яка складається із простроченої заборгованості за кредитом 15000,00 грн, простроченої заборгованості за відсотками - 60000,00 грн.
Заперечуючи щодо суми заборгованості відповідачкою не надано ні суду першої, ні апеляційної інстанціям свій розрахунок суми заборгованості, який би суд міг належним чином оцінити, чи інший доказ про неправильність нарахованих процентів за користування кредитними коштами. Відповідачкою також не надано суду жодних доказів, які б свідчили про повернення нею тіла кредиту чи сплату відсотків за користування кредитними коштами у будь - якій частині.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором № 1254-7466 від 13.08.2023 у визначеному позивачем розмірі.
Доводи апеляційної скарги щодо несправедливості нарахованих процентів, розмір яких значно перевищує суму заборгованості за кредитом, та їх суперечність ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
У частині третій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Така компенсація може застосовуватися у випадку невиконання зобов'язання, однак не може застосовуватися за відсутності факту прострочення боржником виконання свого зобов'язання.
Разом з тим, проценти відповідно до ст. 1048, 1056-1 ЦК України є платою за користування кредитними коштами та нараховуються в межах строку дії кредитного договору незалежно від його виконання.
Оскільки нараховані відповідно до ст. 1048, 10561 ЦК України проценти за користування кредитом не є компенсацією за невиконання зобов'язань за договором в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», на думку колегії суддів відсутні підстави для визнання умов кредитного договору в частині передбачених процентів за користування кредитом, несправедливими.
Крім того, підписуючи договір, відповідач погодився з розміром процентів за користування кредитними коштами, які передбачені умовами цього договору.
Крім того, не може бути застосовано до спірних правовідносин п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», який зазначає, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором, оскільки ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачі» містить посилання на те, що положення договору, яке визнано несправедливим, включаючи ціну договору, може бути змінено або визнано недійсним. Отже, вказана норма законодавства передбачає наявність окремої вимоги споживача про визнання недійсною умови договору з підстав її несправедливості.
Відповідачкою не пред'явлено вимоги про визнання умов кредитного договору недійсними, в т.ч. щодо встановлення розміру процентної ставки.
Необгрунтованими також є доводи апеляційної скарги про те, що позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для неї умовах, які відповідачка не могла оцінити належно.
Колегія суддів апеляційного суду зважає, що жодних доказів того, що укладення кредитного договору відбулось поза волею ОСОБА_1 , матеріали справи не містять. Крім того, отримання кредитних коштів, визнає ОСОБА_1 , не спростовано відповідачем і погодження умов кредитного договору.
Не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і доводи скарги про те, що відповідачка не має стабільного регулярного доходу, не має жодного майна, а також є одинокою матір'ю, має на утриманні трьох дітей та жодних соціальних допомог не отримує, а тому у відповідності до ст. 1193 ЦК України позов підлягає частковому задоволенню, враховуючи, що всупереч положенням ст. 77-81, 83 ЦПК України ОСОБА_1 не надано суду першої та апеляційної інстанціям належних доказів на підтвердження матеріального та соціального становища.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у заявленому позивачем розмірі, зокрема заборгованості за відсотками.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення у цій справі і ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права та спростовуються матеріалами справи.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 02 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення 16.12.2025.
Головуючий Судді :