16.12.25
22-ц/812/2276/25
Провадження № 22-ц/812/2276/25
іменем України
16 грудня 2025 року м. Миколаїв
справа № 490/4752/25
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лівінського І.В.,
суддів: Тищук Н.О., Шаманської Н.О.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва, постановлену 21 жовтня 2025 року під головуванням судді Гуденко О.А. в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена,
за позовом
ОСОБА_1 до Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 про захист прав споживачів,
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до Фізична особа - підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_2 про захист прав споживачів.
Позивачка зазначала, що у лютому 2021 року вона натрапила в мережі Інтернет на інвестиційну організацію під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » і зареєструвалася на веб-сайті цієї організації. У телефонних розмовах брокер компанії «Траст Макворі Кепітал» умовив її вносити кошти на її так званий «торговий рахунок».
Позивачка вчинила декілька платежів. Ці платежі вона вважала, і як її переконували брокери, були спрямовані на внесення коштів на її «торговий рахунок» у цій організації. При цьому всі платежі відображались в її особистому кабінеті на веб-сайті «Траст Макворі Кепітал», що додатково переконувало, що кошти дійсно зараховуються на її торговий рахунок. Фактично ж кошти сплачувалися на рахунки декількох різних суб'єктів господарської діяльності. Брокер пояснював їй, що ці підприємці та організації є офіційними представниками компанії, уповноваженими на вирішення будь яких питань в Україні.
У період з лютого по березень 2021 року вона внесла кошти в загальній сумі понад 67000 грн на свій торговий рахунок, у подальшому брокер не виходив на зв'язок. Потім з нею почав працювати інший брокер, який запропонував продовжити інвестиційну діяльність, обіцяв швидке повернення коштів із суттєвим заробітком, а тому вона внесла на свій торговий рахунок ще близько 53000 грн, які начебто були необхідні для виведення прибутку з рахунку. Однак отримати прибуток їй так і не вдалося. Згодом протягом липня 2021 року вона здійснила ще декілька платежів на розрахункові рахунки декількох фізичних осіб-підприємців, зокрема, здійснила платіж на рахунок ФОП ОСОБА_2 на суму 11001 грн. Повернути кошти, інвестовані у «Траст Макворі Кепітал», їй так і не вдалося.
Лише згодом вона зрозуміла, що має справу із шахрайською схемою. Їй стало відомо, що інвестиційної організації з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » офіційно не існує. Вона з'ясувала, що слідчими органами Національної поліції здійснювалося досудове розслідування в декількох кримінальних провадженнях, пов'язаних з шахрайськими діями, вчиненими невідомими особами від імені фінансової організації «Траст Макворі Кепітал».
Позивачка зазначала, що особисто не знайома із ФОП ОСОБА_2 , ніколи із ним не зустрічалася, ніяких угод вони не укладали, жодних послуг, у тому числі платіжних або інформаційних, відповідач їй не надавав.
Вказувала, що між нею та відповідачем склалися правовідносини, які мали ознаки правочину з надання послуг. Разом із тим, цей правочин мав дефектний характер та зі сторони ФОП ОСОБА_2 був здійснений з використанням нечесної підприємницької практики. Участь відповідача у цьому правочину полягала в тому, що він прийняв від неї оплату за інформаційну послугу, хоча насправді будь-яких послуг їй не надав, натомість розпорядився одержаними від неї коштами на власний розсуд. Дії відповідача по відношенню до споживачів вказують на наявність ознак нечесної підприємницької діяльності.
Вважає належним способом захисту її порушених прав застосування наслідків недійсності правочину (здійсненого з використанням нечесної підприємницької практики) у вигляді стягнення з відповідача на її користь коштів у сумі 11001 грн.
Крім того, зазначає, що у зв'язку із вказаними подіями, вона перенесла сильне душевне потрясіння, як власне через втрату коштів, так і через усвідомлення непорядності, не доброчесності дій відповідача, що було для неї не очікуваним і не вкладалося у її світогляд. Таким чином дії відповідача спричинили їй душевні страждання, внаслідок чого виникла необхідність застосування значних зусиль для організації її життя та відновлення її порушених прав.
Посилаючись на викладені обставини, позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь кошти у сумі 11001 грн, інфляційні втрати в сумі 6886,96 грн, три проценти річних у сумі 1273,10 грн та 5500,50 грн відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 2025 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживачів передано на розгляд за територіальною підсудністю Слобідському районному суду міста Харкова.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем не обґрунтовані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», шляхом визначення, яке право споживача порушено у відповідності до статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів». А тому на правовідносини, що існували між позивачем та відповідачем не поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів».
Суд дійшов висновку, що правовідносини, які є предметом позову, не підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів», а тому підсудність даної справи належить визначати згідно з приписами частини 1 статті 27 ЦПК України, відповідно до якої позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на незаконність та необґрунтованість вказаної ухвали суду, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила вказану ухвалу суду скасувати, а справу № 490/4752/25 направити для продовження розгляду до Центрального районного суду м. Миколаєва.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначала, що у позовній заяві вона наводила конкретні доводи стосовно поширення норм споживчого права на спірні правовідносини. Зокрема, акцентувала увагу на тому, що під час перерахування коштів відповідачу вона мала намір поповнити свій «торговий рахунок» в організації «Траст Макворі Кепітал» на вимогу її брокера і була упевнена в тому, що саме так і відбулося. Тобто вона мала намір отримати послуги фінансового характеру для особистих потреб, не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Відповідач при цьому виступав як суб'єкт господарювання. Її кошти були сплачені на підприємницький рахунок відповідача, відкритий ним як суб'єктом господарської діяльності. В матеріалах справи є платіжна інструкція, яка засвідчує сплату коштів на користь ФОП ОСОБА_2 і є підтвердженням правочину між нею та відповідачем. У свою чергу, ФОП ОСОБА_2 прийняв від неї кошти, однак жодних послуг не надав. Отже, відповідачем порушується її право на повернення коштів, сплачених нею у зв'язку з нікчемним правочином із надання послуг.
Закон України «Про захист прав споживачів» не містить вичерпного переліку відносин, на які поширюється його дія, його положення поширюються на невизначено широке коло правовідносин, які виникають між споживачами та надавачами послуг.
Апелянт вказує, що споживчі правовідносини можуть виникати між споживачем та суб'єктом господарювання на будь-якому етапі, в тому числі на етапі виникнення наміру замовлення послуг. Такі обставини як, наприклад, відсутність договору між споживачем та надавачем послуг, або відсутність самого факту надання послуг, не мають принципового значення в аспекті кваліфікації правовідносин як споживчих. З урахуванням чого, просила суд застосувати наслідки недійсності правочину з надання послуг, здійсненого з використанням нечесної підприємницької практики.
Апелянт не погоджується з висновками районного суду про те, що позивачка повинна була визначити, яке саме право споживача порушено у відповідності до статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», та водночас жодна з перелічених у статті 4 цього Закону підстав не пов'язана з предметом заявленого позову. Така позиція суду, на думку апелянта, демонструє помилкове, звужене тлумачення вказаного Закону та неправильне розуміння самої ідеології захисту прав споживачів. Навпаки, Закон України «Про захист прав споживачів» не містить вичерпного переліку відносин, на які поширюється його дія.
ОСОБА_1 зазначає, що твердження суду про те, що вона начебто не мала наміру замовляти у відповідача будь які послуги, суперечить змісту її позовної заяви та фактичним обставинам справи. Навпаки, з урахуванням контексту ситуації та пояснень брокера компанії «Траст Макворі Кепітал», позивачка не мала сумнівів і правомірно розраховувала на те, що відповідачем будуть надані фінансові (платіжні) послуги з перерахування коштів для поповнення її торгового рахунку в цій інвестиційній організації. Однак саме відповідач, не мав ані наміру, ані можливості надавати будь-які послуги, які б були потрібні їй особисто. Отже, вважає, що обставини позову мають всі характерні ознаки споживчих правовідносин.
На думку апелянта, суд першої інстанції передчасно вдався до встановлення обставин, які мають значення для справи. Ухвала про визначення підсудності фактично базується на попередній оцінці судом характеру спірних правовідносин та фактичних обставин справи. З огляду на стадію процесу така оцінка є передчасною.
Вважає, що суд неправомірно передав справу за підсудністю через чотири місяці після відкриття провадження у справі.
Відзиву на вказану апеляційну скаргу не надійшло.
2.Мотивувальна частина
Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду, зазначену в пункті 9 статті 353 цього Кодексу (щодо передачі справи на розгляд іншого суду) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, оскільки рішення у цій справі ухвалене за відсутності учасників справи, повне судове рішення складене 16 грудня 2025 року, датою ухвалення судового рішення є 16 грудня 2025 року.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого.
Позиція апеляційного суду
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Частиною першою статті 23 ЦПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.
Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справ до його юрисдикції (предметної та суб'єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції).
Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду (пункт 1 частини першої статті 31 ЦПК України).
Підсудність цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції, визначається статтями 26-30 ЦПК України.
За загальним правилом, встановленим частиною 1 статті 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Разом з тим законодавець визначив підсудність справ за вибором позивача (альтернативна підсудність), зокрема, частина 5 статті 28 ЦПК України передбачає, що позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
Стаття 28 ЦПК України містить перелік цивільних справ, в яких встановлена підсудність за вибором позивача. Тобто останньому надається право вибору підсудності залежно від категорії справи або за наявності інших зазначених у законі умов.
Тобто не виключаючи можливість звернення позивача до суду за правилами загальної підсудності (за місцезнаходженням відповідача), альтернативна підсудність встановлює можливість звертатися до іншого суду з відповідним позовом, тобто встановлює альтернативну можливість для позивача обрати один із двох чи більше судів.
Звертаючись до Центрального районного суду м. Миколаєва позивачка, посилаючись на положення Закону України «Про захист прав споживачів», просила суд стягнути з відповідача ФОП ОСОБА_2 на її користь кошти в сумі 11001 грн, інфляційні витрати в сумі 6886,96 грн, три проценти річних у сумі 1273,10 грн та 5500,50 грн моральної шкоди, оскільки, на її думку відповідач порушив її права саме як споживача послуг.
Зазначала, що особисто не знайома з відповідачем, ніколи з ним не зустрічалася і не спілкувалася. У неї з відповідачем ніколи не було і немає дотепер жодних домовленостей (угод, договорів тощо). Жодних послуг відповідач їй не надавав.
Згідно з пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності, суд передає справу на розгляд належному суду.
Підсудність є ефективним засобом, який сприяє тому, щоб конкретна справа розглядалася і вирішувалася судом законним, компетентним незалежним і неупередженим.
Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
З огляду на характер правовідносин, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», його дія поширюється на відносини, які виникають із договорів, актів законодавства та інших угод, які не суперечать Закону.
ОСОБА_1 в позовній заяві зазначає, що у неї з відповідачем немає жодних домовленостей (угод, договорів тощо), жодних послуг, у тому числі платіжних або інформаційних, відповідач їй не надавав.
За такого, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачка не є споживачем послуг від відповідача, тому правовідносини, які є предметом позову, не підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів», у зв'язку із чим норми частини 5 статті 28 ЦПК України у цій справі не підлягають застосуванню.
Доводи апеляційної скарги про те, що предметом позову є захист прав позивачки як споживача послуг, які їй надав відповідач, а тому вона має право пред'явити позов за правилами альтернативної підсудності, є наслідком помилкового тлумачення положення Закону України «Про захист прав споживачів».
Отже, постановляючи ухвалу у цій справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про передачу справи за підсудністю до Слобідського районного суду м. Харкова, оскільки відповідач знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому судове рішення суду підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.
При відкритті апеляційного провадження апеляційним судом було відкладено вирішення питання сплати судового збору за подачу апеляційної скарги до ухвалення судового рішення.
Позивачка, звертаючись з цим позовом, зазначала, що оскільки позовні вимоги випливають із Закону України «Про захист прав споживачів», то в силу положень частини 3 статті 22 вказаного закону, судовий збір у справі за таким позовом не сплачується на всіх стадіях процесу, а тому звільнена від сплати судового збору, зокрема і при подачі цієї апеляційної скарги.
Однак, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що до правовідносин, які виникли по даній справі між позивачкою та відповідачем щодо стягнення грошових коштів, не можуть застосовуватись положення Закону України «Про захист прав споживачів», а тому підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за поданою нею апеляційною скаргою відсутні.
Інших підстав для звільнення від сплати судового збору апелянт не зазначала.
Таким чином, відповідно до положень частини 1 статті 141 ЦПК України та статті 4 Закону України «Про судовий збір», на позивача має бути покладено обов'язок по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.
Відповідно до вимог підпункту 9 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» апеляційна скарга на ухвалу суду, поданою фізичною особою, оплачується судовим збором у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна скарга подається до суду.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року становить 3028 грн.
Отже, з ОСОБА_1 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 605,60 грн (3028х0,2).
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 2025 року - без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 605,60 грн судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ГоловуючийІ.В. Лівінський
СуддіН.О. Тищук
Н.О. Шаманська
Повне судове рішення складене 16 грудня 2025 року.