16.12.25
22-ц/812/2212/25
Провадження № 22-ц/812/2212/25
іменем України
16 грудня 2025 року м. Миколаїв
справа № 484/7247/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лівінського І.В.,
суддів: Тищук Н.О., Шаманської Н.О.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу
ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Труніловим Ярославом Олександровичем,
на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 06 жовтня 2025 року під головуванням судді Коваленко Н.А. в приміщенні цього ж суду, повний текст рішення складений того ж дня, у цивільній справі
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Діджи Фінанс» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позивач зазначав, що 06 квітня 2021 року в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «МІЛОАН» Паскаль О.В. подав заявку на отримання кредиту № 103372211. ТОВ «МІЛОАН» направило відповідачу електронним повідомленням одноразовий ідентифікатор, при введені якого відповідач підтвердив прийняття умов кредитного договору № 103372211 від 4/6/2021р. Відповідач ознайомився із з усіма умовами кредитного договору та правилами, що розміщені на веб-сайті товариства та є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «МІЛОАН» надало відповідачу кредит на споживчі цілі в сумі 5000 грн, які були перераховані на картковий рахунок, строком на 15 днів з 06.04.2021 по 21.04.2021, проценти за користування кредитом становлять 3000 грн, 4 % за кожен день користування кредитом. Відповідач зобов'язався в порядку та на умовах, що визначені договором, повернути кредит.
08 липня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено Договір відступлення прав вимоги №04Т, відповідно до умов якого ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» отримало право грошової вимоги за кредитним договором №103372211 від 06 квітня 2021 року.
Однак, відповідач зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 22800 грн, яка складається: заборгованість за тілом кредиту 5000 грн; заборгованість за відсотками 17800 грн.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просить стягнути з відповідача на його користь суму зазначеної кредитної заборгованості та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.
18 серпня 2025 року через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшли додаткові пояснення, де зазначено, що кредитний договір був підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що свідчить про укладення між сторонами даного правочину та у відповідності до п.5.1 договору про споживчий кредит №103372211 від 06 квітня 2021 року включає в себе і підтвердження ознайомлення відповідачем з усіма додатками та невід'ємними частинами договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов'язується неухильно дотримуватись умов кредитного договору. Даний кредитний договір був укладений в електронній формі із застосуванням верифікації та наданням персональних даних відповідача. У свою чергу, стороною відповідача не надано жодних доказів на спростування факту укладення кредитного договору або спростування факту перерахунку та отримання кредитних коштів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2025 року позов задоволений. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №103372211 від 06 квітня 2021 року у розмірі 22800 грн, яка складається з: 5000 грн заборгованості за тілом кредиту; 17800 грн заборгованості за відсотками. Крім того, суд стягнув з відповідача на користь позивача 6000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що кредитний договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами даних правочинів. Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем та його представником таких не надано, не доведено, що відповідач не використовував одноразовий ідентифікатор для підписання електронної форми кредитних договорів.
Таким чином, позивачем доведено факт укладання відповідачем та первісними кредиторами кредитного договору в електронній формі, та факт отримання відповідачем кредитних коштів в порядку, та на умовах, визначених кредитним договором. Крім цього, заперечуючи проти позову, стороною відповідача не долучено до відзиву доказів про повернення кредитних коштів на умовах і в порядку, визначеними кредитними договорами, а ні перед первісними, а ні перед новим кредитором.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Трунілова Я.О., посилаючись на незаконність та необґрунтованість вказаного рішення, на неповне встановлення фактичних обставин справи та не встановлення обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги представник відповідача зазначав, що надані позивачем розрахунки не підтверджують наявність заборгованості зі сплати відсотків в сумі 17800 грн. Оскільки після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, то заявлена позивачем вимога в частині стягнення з відповідача заборгованості по відсотках за користування позикою за кредитним договором за період більше 15 днів є безпідставною та задоволенню не підлягає.
На думку апелянта, розмір відсотків є непропорційно великою сумою компенсації та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, а тому просять зменшити розмір відсотків від суми заборгованості по кредиту.
Апелянт зазначає, що наданими суду доказами не підтверджено того факту, що боржник одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж, а тому відповідач не має обов'язку сплачувати позивачу ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» відповідно договорів факторингу грошові кошти.
Також апелянт вказує, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що саме відповідач підписав електронним цифровим підписом кредитний договір № 103372211 від 06 квітня 2021 року; відсутні докази отримання відповідачем електронного цифрового підпису в акредитованому центрі сертифікації ключів; позивачем не доведено підписання кредитного договору відповідачем та використання електронного цифрового підпису; до позовної заяви не було додано фінансовий документ, що може підтвердити наявність факту отримання кредиту: видатковий ордер або заява на видачу готівки. Розрахунок заборгованості, підготовлений працівниками ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», який є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків ТОВ «МІЛОАН» і не може бути доказом розміру заборгованості.
Оскільки матеріали справи не містять доказів щодо істотних умов укладеного сторонами кредитного договору, то наданий Позивачем розрахунок заборгованості достовірно не вказує на розмір невиконаного Відповідачем зобов'язання та є неналежним доказом.
В даному випадку відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із Відповідачем Позивач дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування розміру відсоткової ставки за користування кредитом та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Узагальненні доводи інших учасників справи
На вказану апеляційну скаргу від ТОВ «Діджи Фінанс» надійшов відзив, в якому представник позивача, окрім обставин, зазначених у позовній заяві, зазначав, що PDF-файл договору, який міститься в матеріалах справи як додаток до позовної заяви, при завантаженні (не лише для перегляду в особистому кабінеті підсистеми «Електронний суд», а саме при збереженні на пристрій) та відкритті за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення для читання PDF-файлів, дає змогу переконатися у наявності кваліфікованого електронного підпису. Крім того, такий файл містить одноразовий ідентифікатор, що візуалізується на першому аркуші договору про споживчий кредит. При відкритті зазначеного PDF-файлу саме за допомогою програмного забезпечення ADOBE ACROBAT READER, у його змісті коректно відображається інформація про накладений електронний підпис, зокрема - одноразовий ідентифікатор підпису. При цьому звертає увагу суду, що законодавством обов'язкове зазначення даних одноразового ідентифікатора не передбачено.
Отже, договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами даного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт ТОВ «МІЛОАН» за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину. Таким чином, договір є таким, що укладений з додержанням вимог закону в тому числі в частині письмової форми. Волевиявлення на укладення якого відповідач виявив у момент досягнення згоди з усіх істотних умов, направивши ТОВ «МІЛОАН» підписану електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідь про прийняття пропозиції укласти електронний кредитний договір (акцепт) у формі електронного повідомлення. На підставі вищевикладеного, відповідач передбачив всі наслідки, був ознайомлений з умовами кредитування та відповідальністю за порушення кредитних зобов'язань по кредитному договору.
ТОВ «МІЛОАН» є фінансовою установою, що відповідно до наявної ліцензії може надавати лише одну фінансову послугу: надання коштів у позику, в т.ч. і на умовах фінансового кредиту. Здійснення переказу коштів не охоплюються цією ліцензію, а отже, для видачі кредитів в безготівковій формі, ТОВ «МІЛОАН» має залучати надавача платіжних послуг. В даному випадку, таким надавачем платіжних послуг є платіжна система LiqPay АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що має ліцензію на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунків. Пунктом 4.4. Правил надання фінансових кредитів товариством встановлено, що: «Товариство не отримує повні реквізити Банківської картки, які необхідні для здійснення операцій по карті через Інтернет. Для платіжних операцій по картах Товариством використовуються відповідні сертифіковані платіжними системами сервіси. Захист реквізитів карт у базах даних таких сервісів відповідає міжнародному стандарту PCI DSS».
Отже, для підтвердження факту перерахування кредитних коштів відповідачу, позивач надав квитанцію платіжної системи про перерахування коштів позивачу. Оскільки ТОВ «МІЛОАН» є небанківською фінансовою установою, то відповідно не здійснює відкриття, обслуговування рахунків фізичних осіб, та не має обов'язку формулювати облікові документи за кредитними зобов'язаннями позичальників згідно з Законом України «Про банки та банківську діяльність», в тому числі, Інструкції затвердженої Постановою НБУ від 27.12.2027 за № 481. На думку представника позивача, наведена ж відповідачем в апеляційній скарзі судова практика є нерелевантною у даному спорі, оскільки вона має інший суб'єктний склад, а саме банки, а не фінансові установи.
Зазначає, що в той же час відповідач не надав жодного доказу про те, що кошти ним не отримувались.
Відповідно до п. 2.2.3. Кредитного договору, проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п.1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п.1.3, запропонована Позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 Договору. Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно п.2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6. Договору .
Водночас у пункті 2.3 кредитного договору сторони визначили порядок його пролонгації. Пунктом 2.3.1.2. договору визначені умови пролонгації строку кредитування на стандартних (базових) умовах, відповідно яких позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. На відміну від продовження (пролонгації) строку кредитування на пільгових умовах, продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах з процентною ставкою 5% не передбачало вчинення від позичальника певних дій, окрім як самого факту продовження користування кредитними коштами. Зазначеним пунктом також передбачено, що користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту)
Зазначені обставини свідчать про те, що умовами Кредитного договору сторони передбачили порядок продовження строку договору, а також погодили умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.
А тому твердження апеляційної скарги про те, що ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» заявило вимоги про стягнення процентів поза межами строку кредитування, є помилковими.
Враховуючи викладене, представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін. А також просив стягнути з відповідача на користь позивача 5000 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги, понесені в суді апеляційної інстанції.
2. Мотивувальна частина
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України та враховуючи, що рішення суду постановлене у справі з ціною позову, яка є меншою ніж 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, оскільки рішення у цій справі ухвалене за відсутності учасників справи, повне судове рішення складене 16 грудня 2025 року, датою ухвалення рішення є 16 грудня 2025 року.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого.
Позиція апеляційного суду
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі.
З огляду на зазначені норми права Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.
За статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб'єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов'язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі:
1) у паперовому вигляді;
2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг";
3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги;
4) в порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію".
Закон України від 03 вересня 2015 року № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі - Закон № 675-VIII) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 цього Закону зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону № 675-VIII).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами частини 8 статті 11 Закону № 675-VIII у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 675-VIII моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що 01 квітня 2021 року ОСОБА_1 на веб сайті tengo.ua створив анкету-заяву на кредит № 103372211, за якою 06 квітня 2021 року погоджено надання кредиту в розмірі 5000 грн (а.с.11-12).
06 квітня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладений договір про споживчий кредит № 103372211 з використанням електронного підпису, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 5000 грн строком на 15 днів з 06 квітня 2021 року та з кінцевим терміном повернення 21 квітня 2021 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 3000 грн, які нараховуються за ставкою 4 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Відповідно до пункту 1.6. договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5 % річних від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок (пункт 2.1. Договору).
Відповідно до пункту 2.2.1 договору, позичальник сплачує кредитодавцю проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в пунктах 1.5.1-1.5.2 договору, в термін вказаний в пункті 1.4. У випадку, якщо позичальник продовжує строк кредитування вказаний у пункті 1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною пунктом 1.5.2 або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною пунктом 1.6 договору, в сумі та на умовах визначених пунктом 2.3 договору.
Згідно з пунктом 6.1 сторони погодили, що цей кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства, та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Як вбачається з письмових пояснень представника позивача, договір про споживчий кредит № 103372211 було підписано позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора «S76023», який міститься у зашифрованому вигляді, у зв'язку із чим, при стандартному перегляді через електронний кабінет, не відображається, а тому долучив до матеріалів справи знімок преамбули договору, на якому видно одноразовий ідентифікатор (а.с.144).
Позичальник підтвердив, що до укладення цього договору ознайомився з наявними схемами кредитування, отримав у письмовій формі (у вигляді електронного документа розміщеного в особистому кабінеті) паспорт кредиту, який є невід'ємною частиною цього договору, з інформацією передбаченою ч. 2, 3 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування»; до укладення договору отримав проект цього кредитного договору разом із додатками в електронному вигляді в особистому кабінеті, ознайомився з усіма його умовами та Правилами надання фінансових кредитів товариством, що розміщенні на веб сайті товариства; умови договору йому зрозумілі та він підтверджує, що договір адаптовано до його потреб та фінансового стану, надав згоду на передачу товариству своїх персональних даних та їх обробку, тощо (пункт 5 договору про споживчий кредит).
Із зазначеного вбачається, що позичальник належним чином був ознайомлений із сукупною вартістю кредиту та його складовими, на що погодився, засвідчивши своїм одноразовим цифровим підписом.
Приймаючи пропозицію товариства про укладення цього кредитного договору, позичальник також погодився з усіма додатками та невід'ємними частинами договору в цілому та підтвердив, що він ознайомлений та погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє і зобов'язується неухильно дотримуватись умов кредитного договору та Правил надання фінансового кредиту товариством, що розміщені на його сайті (пункт 6.3 договору).
Сторони погодили, що укладення товариством кредитного договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню товариством ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку із чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки (пункт 6.4 договору) та цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (пункт 6.5 договору).
Перерахування кредитних коштів відповідачу підтверджується платіжним дорученням 2655773 від 07 квітня 2021 року ( а.с.34).
Також сторони погодили графік платежів, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, порядок повернення кредиту, розрахунок загальної вартості споживчого кредиту та реальної річної процентної ставки (а.с.31-32).
Із відомостей про щоденні нарахування та погашення ТОВ «Мілоан» видно, що ОСОБА_1 07 квітня 2021 року надано кредит в розмірі 5000 грн. В період з 8 по 21 квітня 2021 року здійснювалось щоденне нарахування відсотків в розмірі 200 грн відповідно до пункту 1.5.2 договору. З 22 квітня по 20 червня 2021 року здійснювалось щоденне нарахування відсотків в розмірі 250 грн відповідно до пункту 1.6 договору (а.с.14).
Отже, матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого кредитодавцем були виконані, однак у передбачений договором строк відповідач кредит не повернув.
Аналогічні висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», викладені у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20.
Доводи апелянта про те, що матеріали справи не містять доказів того, що саме відповідач підписав електронним цифровим підписом кредитний договір, позивачем не доведено підписання кредитного договору відповідачем та використання електронного цифрового підпису, а також відсутні докази щодо істотних умов укладеного сторонами договору, то наданий позивачем розрахунок заборгованості достовірно не вказує на розмір невиконаного відповідачем зобов'язання, є необґрунтованими та такими, що суперечать наявним у справі доказам.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 підписав договір про надання споживчого кредиту та анкету-заяву на кредит, а також графік платежів та паспорт споживчого кредиту, які є додатками до споживчого кредиту, електронним підписом, а саме одноразовим ідентифікатором «S76023», що відповідає як умовам цього Договору, так і положенням статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Щодо періоду нарахування та розміру заборгованості по кредиту.
Заперечуючи проти задоволення вимог позивача про стягнення боргу, зокрема, щодо заборгованості зі сплати відсотків у розмірі 17800 грн, апелянт посилався на те, що позивач не мав права нараховувати відсотки понад строк кредитування 15 днів.
Колегія суддів з цими твердженнями не погоджується, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 627 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як "строк договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 631, 530 ЦК України).
Пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за основним боргом, просив стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами у сумі 17800 грн.
Як видно із розрахунку ТОВ «Мілоан» станом на 20 червня 2021 року товариство нарахувало заборгованість за спірним кредитом: по тілу кредиту 5000 грн, по відсоткам 17800 грн, а всього на загальну суму 22800 грн.
Згідно з укладеним між сторонами договором, відповідачу був наданий кредит у сумі 5000 грн строком на 15 днів до 21 квітня 2021 року (пункт 1.3).
При цьому пунктом 2.3. договору передбачено пролонгацію строку кредитування.
За пунктом 2.3.1. Договору продовження вказаного в п. 1.3. Договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах.
Зокрема, згідно з пунктом 2.3.1.2 пролонгація на стандартних (базових) умовах: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів.
Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною у пункті 1.6. Договору.
Зазначені обставини свідчать про те, що умовами кредитного договору сторони передбачили порядок продовження строку кредиту та умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.
Отже період нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку кредитування, тобто 15 днів + 60 днів (пролонгація на стандартних умовах), відповідає умовам пункту 2.3.1.2 вказаного Договору.
Тому, з урахуванням того, що відповідач після 21 квітня 2021 року продовжив користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, нарахування процентів з 22 квітня 2021 року відбувалося згідно з пунктом 1.6 договору, що підтверджується відомостями про щоденні нарахування та погашення (а.с. 14), з 22 квітня 2021 року відбулась автоматична пролонгація строку кредитування на стандартних (базових) умовах, як передбачено пунктом 2.3.1.2 Договору.
Відтак, з урахуванням строку кредитування (15 днів) та пролонгації на стандартних умовах (60 днів), термін користування кредитними грошима розпочався 07 квітня 2021 року та закінчився 20 червня 2021 року, оскільки за вищевказаними погодженими сторонами умовами договору про надання споживчого кредиту не передбачено можливість його подальшої пролонгації.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Апеляційний суд вважає, що ТОВ «Діджи Фінанс» вправі вимагати від відповідача сплати заборгованості за відсотками за користування кредитом згідно договору №103372211 від 06 квітня 2021 року, яка нарахована первісним кредитором ТОВ «Мілоан» за період з 8 квітня по 20 червня 2021 року в розмірі 17800 грн.
Не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17.
Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У зазначених справах Верховний Суд зазначив, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Разом з тим, у справі, що переглядається, умовами кредитного договору, презумпція правомірності якого не спростована, сторони домовились про продовження (пролонгацію) строку кредитування ще на 60 днів.
Отже, наведене дає підстави для висновку, що висновки суду першої інстанції у цій справі не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, які зазначив заявник.
Доводи апелянта про те, що матеріали справи не містять фінансового документу, що може підтвердити наявність факту отримання кредиту, є необґрунтованими, оскільки як вбачається з матеріалів справи, а саме з платіжного доручення 26557738 від 07 квітня 2021 року, платник ТОВ «Мілоан» здійснив переказ коштів отримувачу « ОСОБА_1 » у сумі 5000 грн на картковий рахунок № НОМЕР_1 , з призначенням платежу «кошти згідно договору 103372211» (а.с.34).
З виписки по рахунку ОСОБА_1 « НОМЕР_2 *00 НОМЕР_3 …» за період з 06 по 08 квітня 2021 року, наданої АТ КБ «ПриватБанк» на запит суду, вбачається, що 07 квітня 2021 року був здійснений переказ із картки «5168742239650900» у сумі 5000 грн (а.с. 167).
Доказів належного виконання зобов'язань по сплаті кредиту відповідач суду не надав, не подав будь-яких доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що "принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс".
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - покладається на відповідача.
Таким чином, з огляду на зазначене, оскільки відповідач умови вказаного кредитного договору належним чином не виконав, кошти у передбачений в договорі строк не повернув, право вимоги за цим договором перейшло до позивача, то суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за договором про споживчий кредит №103372211 від 06 квітня 2021 року у загальному розмірі 22800 грн, що складається із: 5000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 17800 грн - заборгованість за відсотками, а тому рішення суду підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.
Щодо переходу права вимоги.
Обґрунтовуючи вимоги про стягнення заборгованості по вказаному кредитному договору ТОВ «Діджи Фінанс» посилалось на те, що набуло право вимоги до відповідача на підставі договору відступлення прав вимоги № 04Т від 08 липня 2021 року з ТОВ «Мілоан» за умовами якого, ТОВ «Мілоан» відступило позивачу право грошової вимоги від відповідача за вищезазначеним кредитним договором, вказаним у Реєстрі Боржників .
На підтвердження своїх позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс»» надало копію договору відступлення прав вимоги № 04Т від 08 липня 2021 року; копію договору про споживчий кредит № 103372211 від 06 квітня 2021 року з додатками № 1 та № 2, анкету-заяву на кредит № 103372211 від 01 квітня 2021 року; копію платіжного доручення 26557738 від 07 квітня 2021 року про перерахування коштів відповідачу; відомість про щоденні нарахування та погашення, складеного ТОВ «Мілоан», копії платіжних інструкцій; витяг з Додатку до договору факторингу №04Т від 08 липня 2021 року.
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 516 ЦК України).
Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Обов'язковою умовою договору факторингу є оплата, яку має здійснити первісний кредитор (клієнт) новому кредитору (фактору) за надання в його розпорядження коштів під відступлення права вимоги; при цьому таку плату здійснює саме клієнт (первісний кредитор), а не навпаки.
Договір факторингу передбачає обов'язковість платності за відступлення права грошової вимоги та має мету отримання додаткового доходу.
Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
Із матеріалів справи видно, що 08 липня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір відступлення прав вимоги №04Т від 08 липня 2021 року, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» за плату належні йому права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними в реєстрі боржників. Відповідно до витягу з додатку до вказаного договору, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .
Це підтверджується договором відступлення прав вимоги № 04Т від 08 липня 2021 року разом із додатками № 1 та № 2; витягом з додатку до вказаного договору; платіжним дорученням 26557738 від 07 квітня 2021 року; платіжними інструкціями.
Відповідно до умов договору факторингу сторони погодили форму Реєстру боржників з переліком їх особистих даних і розмірів грошових зобов'язань кожного з боржників із зазначенням суми заборгованості, а також інші дані про боржника у разі їх наявності у клієнта, разом з додатком у електронному вигляді. Форма Реєстру боржників наведена в додатку № 1 до цього договору.
Згідно з пунктом 7 договору про відступлення прав вимоги, в якості компенсації за придбання (відступлення) прав вимоги, новий кредитор сплачує кредиторові плату у розмірі, що станом на дату підписання сторонами цього договору складає 2274676,46 грн до 06 серпня 2021 року за відповідним графіком.
Також в матеріалах справи наявні платіжні інструкції про оплату ТОВ «Діджи Фінанс» отримувачу ТОВ «Мілоан» згідно договору відступлення прав вимоги №04Т від 08 липня 2021 року: № 1242 від 12 липня 2021 року на суму 300000 грн; № 1254 від 15 липня 2021 року на суму 500000 грн; № 1297 від 22 липня 2021 року на суму 500000 грн; № 1317 від 29 липня 2021 року на суму 500000 грн та № 1354 від 05 серпня 2021 року на суму від 474676,46 грн.
З цих платіжних інструкцій вбачається, що за вищевказаним договором відступлення прави вимоги від 08 липня 2021 року був проведений розрахунок за відступлення права грошової вимоги у повному обсязі, у розмірі 2274676,46 грн, як то передбачено умовами цього договору (а.с. 41-43, а.с. 17-зворот).
В постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 521/1573/14-ц зазначено, що документами, які засвідчують права (вимоги), що передаються новому кредиторові, можуть бути договір або інші документи, які підтверджують факт виникнення та існування зобов'язальних правовідносин між первісним кредитором та боржником, платіжні й інші фінансові документи.
Враховуючи викладене та оцінюючи зазначені вище докази, колегія суддів вважає, що докази по справі у їх сукупності є достатніми для встановлення факту набуття позивачем права вимоги до відповідача за спірним кредитним договором.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач не має обов'язку сплачувати позивачу відповідно до договору факторингу грошові кошти, оскільки наданими доказами не підтверджено того факту, що боржник одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, не може бути достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.
Відповідно до положень статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
За змістом наведеного положення закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання вважається належним. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.
Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 17 лютого 2022 року у справі № 761/30670/20.
Крім того, в цій постанові Верховний Суд зазначив, що «При переуступленні прав вимоги за договором факторингу (як і за договором цесії) до нового кредитора переходить право вимоги саме в тому обсязі та способі виконання, яке мав і попередній кредитор. За таких умов дані обставини для боржника залишаються незмінними, незважаючи на заміну кредитора. Права та обов'язки боржника не змінюються, відтак такий договір не породжує порушення або зачіпання інтересів такого боржника».
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному суді
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» витрати на оплату професійної правничої допомоги, понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 5000 грн за складання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
На обґрунтування таких витрат представник позивача долучив до відзиву договір № 42649746 від 01 серпня 2024 року про надання правової допомоги, укладеного між ТОВ «Діджи Фінанс» та адвокатом Стародуб І.В. 01 серпня 2024 року; свідоцтво про право Стародуб І.В. заняття адвокатською діяльністю; додаткову угоду № 103372211 від 30 вересня 2024 року до договору № 42649746 від 01 серпня 2024 року про надання правової допомоги; детальний опис робіт; акт про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 13 листопада 2025 року, а саме: аналіз чинного законодавства та судової практики на предмет виявлення змін і доповнень, аналіз наявних кредитних та платіжних документів - вартістю 1000 грн, 1 година; правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій щодо захисту інтересів ТОВ «Діджи Фінанс» вартістю 1000 грн, 1 година; складання відзиву на апеляційну скаргу вартістю 3000 грн, 3 години вартістю 1000 грн за годину.
Так, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, друга статті 133 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно частин четвертої та п'ятої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено: Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства (пункт 40) …
… При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України) (пункт 43).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).»
Водночас, доводів про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у суді апеляційної інстанції, матеріали справи не містять.
Враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо розміру витрат позивача на правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції, апеляційний суд не вбачає підстав для зменшення правничої допомоги, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5000 грн таких витрат.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення суду підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Труніловим Ярославом Олександровичем, залишити без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2025 року - без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за правилами, передбаченими у статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийІ.В. Лівінський
Судді: Н.О. Тищук Н.О. Шаманська
Повне судове рішення складене 16 грудня 2025 року.