Справа № 141/988/25
Провадження №11-кп/801/1254/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
15 грудня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора
у режимі відеоконференції ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого
у режимі відеоконференції ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці судове провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Оратівського районного суду Вінницької області від 05.12.2025, якою продовжено строк тримання під вартою у кримінальному провадженні внесеного до ЄРДР за № 12025020250000152 від 16.09.2025, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4, 6 ст. 152, ч. 2 ст. 156, ч. 2, 3 ст. 301 КК України,
Ухвалою Оратівського районного суду Вінницької області від 05.12.2025, продовжено строк тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, до 02.02.2026 включно.
Дане рішення суд першої інстанції мотивує тим, що ризики, які зазначені в клопотанні прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 , продовжують існувати і до тепер.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким застосувати до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням засобу електронного контролю.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що ухвала Оратівського районного суду Вінницької області від 05.12.2025 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, є недостатньо вмотивованою та такою, що не відповідає стандартам обґрунтованості, визначеним Конституцією України, КПК України та практикою Європейського суду з прав людини.
Зокрема, задовольняючи клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції формально погодився з доводами сторони обвинувачення, не навівши належного та конкретного обґрунтування наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та не перевіривши їх актуальність на момент ухвалення оскаржуваного рішення. Посилання суду виключно на тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень і можливу суворість покарання не можуть вважатися самостійною та достатньою підставою для подальшого тримання особи під вартою.
Крім того, судом не враховано, що прокурором у судовому засіданні не було наведено жодних нових обставин або доказів, які б свідчили про те, що обвинувачений ОСОБА_8 має реальний намір переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих чи свідків, перешкоджати кримінальному провадженню або вчинити інше кримінальне правопорушення. При цьому ризики, на які посилалася сторона обвинувачення, були викладені абстрактно, без індивідуалізації та без встановлення причинно-наслідкового зв'язку між особою обвинуваченого та ймовірністю настання таких ризиків.
Суд першої інстанції також не надав належної оцінки доводам сторони захисту щодо наявності у ОСОБА_8 постійного місця проживання на території Вінницької області, його готовності з'являтися за кожним викликом суду та прокурора, а також іншим обставинам, які свідчать про відсутність підстав для подальшого застосування найбільш суворого запобіжного заходу.
Всупереч вимогам ст. 183 КПК України та роз'ясненням, викладеним у постановах Пленуму Верховного Суду України, суд не перевірив можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу та не навів мотивів, з яких такі запобіжні заходи, зокрема цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронного засобу контролю, є недостатніми для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Окрім цього, оскаржувана ухвала не відповідає правовим позиціям Європейського суду з прав людини, відповідно до яких з плином часу навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою, а національні суди зобов'язані наводити «відповідні та достатні» підстави для кожного наступного продовження такого запобіжного заходу.
Таким чином, на переконання сторони захисту, ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням принципу презумпції невинуватості та права на свободу й особисту недоторканність, у зв'язку з чим підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про обрання щодо обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу.
Заслухавши доповідь судді, виступ захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 на підтримку апеляційної скарги, прокурора ОСОБА_6 , яка заперечила щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження та апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам ухвала Оратівського районного суду Вінницької області від 05.12.2025 відповідає.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 дотримався вимог кримінального процесуального закону.
Вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 , суд першої інстанції достатньо обґрунтував своє рішення.
Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні сукупності кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 4,6 ст. 152, ч. 2 ст. 156, ч.ч. 2, 3 ст. 301 КК України, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до довічного позбавлення волі. Тяжкість можливого покарання у виді тривалого строку позбавлення волі переконують суд в тому, що ОСОБА_8 може вживати заходів щодо переховування від суду з метою уникнення можливої кримінальної відповідальності.
Суд першої інстанції вірно зазначає, що за таких обставин існують достатні підстави вважати, що ОСОБА_8 може здійснити спроби переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, тобто наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Апеляційний суд враховує, що у даному кримінальному провадженні наявні потерпіла та свідки, показання яких мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи та прийняття законного рішення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність ризику незаконного впливу на свідків, потерпілих чи інших учасників кримінального провадження.
При цьому положення ст. 23 КПК України закріплюють принцип безпосередності дослідження доказів у суді, згідно з яким показання свідків повинні бути отримані судом у відкритому судовому засіданні.
Саме тому збереження їхньої процесуальної незалежності та вільного волевиявлення під час допиту є необхідною гарантією дотримання прав сторін та засад справедливого судового розгляду.
З огляду на процесуальний статус зазначених осіб та тяжкість інкримінованого обвинуваченому злочинів, суд вважає обґрунтованим існування ризику незаконного впливу на потерпілу та свідків, який має бути врахований при продовженні запобіжного заходу.
Колегія суддів звертає увагу на те, що інкриміновані обвинуваченому кримінальні правопорушення вчинені проти найуразливішої ланки суспільства - неповнолітніх осіб, які з огляду на свій вік, рівень психоемоційного розвитку та життєвий досвід не здатні у повній мірі усвідомлювати характер протиправних дій, чинити їм опір або своєчасно звертатися за захистом своїх прав. Саме ця обставина зумовлює підвищений рівень суспільної небезпеки таких діянь та потребує особливо ретельного підходу держави до забезпечення ефективного захисту прав і законних інтересів потерпілих.
Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності неповнолітніх посягають не лише на фізичну та психічну недоторканність конкретної особи, а й мають довготривалі, часто незворотні наслідки для її розвитку, соціалізації та формування особистості. У зв'язку з цим законодавець обґрунтовано відніс такі діяння до категорії особливо тяжких злочинів, а суд зобов'язаний забезпечити такий рівень процесуального захисту, який унеможливить повторну віктимізацію потерпілих та будь-який негативний вплив на них з боку обвинуваченого.
З огляду на зазначене, перебування обвинуваченого на волі створює неприйнятний ризик порушення прав та безпеки осіб, які потребують підвищеного правового захисту, а відтак застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідає завданням кримінального провадження, принципам справедливості та пропорційності.
Оцінюючи ризик вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень, колегія суддів враховує характер і спрямованість інкримінованих діянь, а також те, що зазначені кримінальні правопорушення мають системний характер і пов'язані з посяганням на особливо охоронювані законом блага. Сукупність наведених обставин свідчить про наявність обґрунтованої ймовірності повторення протиправної поведінки у разі перебування обвинуваченого на свободі.
Доводи захисника про те, що обвинувачений має постійне місце проживання та обіцяв з'являтися на усі виклики до суду не спростовують наявності ризиків і не можуть бути підставою для зміни запобіжного заходу.
Таким чином, фактичні обставини справи, відомості щодо особи обвинуваченого ОСОБА_8 та характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання у їх взаємозв'язку з можливими ризиками по справі, свідчать про відсутність ґрунтовних підстав для можливості застосування іншого запобіжного заходу, альтернативного триманню під вартою, як такого, що недостатній для запобіганню ризиків та забезпеченню виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
На думку колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що ризики переховування ОСОБА_8 від суду, незаконного впливу на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується продовжують існувати, що виправдовує його тримання під вартою та унеможливлює застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, дані про його особу, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та прийняв судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування, про що порушується питання в апеляційній скарзі, не встановлено, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422-1 КПК України, суд
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Оратівського районного суду Вінницької області від 05.12.2025, якою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 у кримінальному провадженні внесеного до ЄРДР за № 12025020250000152 від 16.09.2025, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4, 6 ст. 152, ч. 2 ст. 156, ч. 2, 3 ст. 301 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4