Справа № 740/7115/25
Провадження № 1-кс/740/1069/25
про відмову у відкритті провадження
15 грудня 2025 року місто Ніжин
Слідчий суддя Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області ОСОБА_1 , отримавши скаргу ОСОБА_2 , подану в інтересах ОСОБА_3 , у порядку ст. 206 КПК України,
встановила:
15.12.2025 ОСОБА_2 звернулася до слідчого судді Ніжинського міськрайонного суду в інтересах ОСОБА_3 зі скаргою в порядку ст. 206 КПК України.
Скарга мотивована тим, що 08.12.2025 чоловік заявниці ОСОБА_3 прийшов самостійно добровільно до ІНФОРМАЦІЯ_1 , хоча повістка була на 12.12.2025 року на 11:00 год для уточнення даних. Прийшов добровільно і раніше, ніж написано в повістці в ТЦК та СП о 10:00 год 08 грудня 2025 року, бо був неподалік ТЦК по особистих справах із заявницею, і був неправомірно затриманий в РТЦК та до того часу не вийшов. Заявниця вказує на те, що її чоловік є охрещеним Свідком Єгови вже 28 років - із 24.05.1997 року, давно дотримується релігійних переконань, що не дозволяють йому проходити військову службу або брати участь у будь-яких заходах, пов'язаних з нею. Одразу він повідомив в РТЦК, що є Свідком Єгови і категорично відмовляється їхати до військової частини та хотів на місці подати письмово прохання про заміну походження військової служби на невійськову відповідно до конституційних засад і надавав довідку охрещеного Свідка Єгови, проте його прохання було проігноровано. Зауважила, що ОСОБА_4 завжди з собою має документи про релігійні переконання та вже неодноразово подавав запити про заміну військової служби на невійськову в ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: 12.02.2025 за вх.№ 1469/92 15.02.2025 за вх.№ 1578/92, і подавав до Ніжинської районної державної адміністрації 17.02.1025 за вх. № 39/0123 заяву аналогічного змісту. Про це неодноразово повідомляв працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте дані обставини ігноруються, що свідчить про грубе порушення закону. Подати заяву про відмову від відправки до військової частини до ІНФОРМАЦІЯ_1 у нього немає можливості - заяви ані на заміну, ані на відмову не приймають і ніби-то готують до подальшої відправки у війську частину. Таким чином, на думку заявниці, працівники ІНФОРМАЦІЯ_1 , достеменно знаючи про релігійні переконання її чоловіка ОСОБА_3 та про сумлінну відмову від військової служби, незаконно утримують її чоловіка в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою примусити його їхати до військової частини проти його волі та релігійного сумління.
Зазначила, що 08.12.2025 у день затримання повідомила в поліцію про вчинення щодо її чоловіка ОСОБА_3 злочинних дій з боку службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 , талон-повідомлення ЄО№ 20636. Поліція прийняла заяву та сказали, що розглянуть впродовж 30 днів, а до дій ТЦК вони ніякого відношення не мають.
Просила зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 негайно доставити до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області ОСОБА_3 для з'ясування підстав затримання, постановити ухвалу якою визнати незаконним затримання та утримання в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 08.12.2025 і негайно його звільнити як незаконно затриманого.
Дослідивши подану скаргу, доходжу наступного висновку.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом п. 18 ч. 1 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України (надалі КПК України), слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України).
Ураховуючи принцип диспозитивності, у відповідності до ч. 3 ст. 26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи (ч. 1 ст. 206 КПК України). Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або незвільнена з-під варти після внесення заставив установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи (ч. 2 ст. 206 КПК України). Слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи (ч. 3 ст. 206 КПК України).
Глава 18 КПК України, ст. 206 КПК України регламентує відносини під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, а саме запобіжні заходи, затримання особи.
Тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим запобіжним заходом, пов'язаним із позбавленням особи свободи, і полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установи тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням вимогам режиму цих установ.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про попереднє ув'язнення», підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесене відповідно до КК України і КПК України та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом, рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, а також постанова прокурора, прийнята у випадках та порядку, передбачених статтею 615 КПК України.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення», установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
Отже, відповідно до ч. 1 ст. 206 КПК України та Закону України «Про попереднє ув'язнення» слідчий суддя може зобов'язати орган державної влади чи службову особу додержуватися прав такої особи, якщо вона тримається під вартою в слідчому ізоляторі Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, чи ізоляторі тимчасового тримання.
З аналізу наведених вище норм КПК України убачається, що слідчий суддя здійснює повноваження у кримінальному провадження в межах та у спосіб, визначений КПК України, та не має повноважень для з'ясування підстав позбавлення волі особи у інших випадках, не пов'язаних із досудовим розслідуванням конкретного кримінального провадження та розгляду у порядку ст. 206 КПК України скарги, поданої не в рамках кримінального провадження.
Як убачається з матеріалів, ОСОБА_2 звернувся до слідчого судді зі скаргою, в порядку ст. 206 КПК України, в якій просить звільнити ОСОБА_3 , як такого, що незаконно утримується ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У свою чергу територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 154 від 23.02.2022.
Таким чином представники ТЦК та СП не діють в рамках КПК України, а тому повноваження слідчого судді на вказані правовідносини не поширюються.
У разі порушення прав чи інтересів ОСОБА_3 службовими (посадовими) особами територіального центру комплектування та соціальної підтримки при здійсненні ними свої повноважень, пов'язаними із мобілізацією, для судового захисту, він має право звернутись із адміністративним позовом до компетентного адміністративного суду, а у разі вчинення щодо нього протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень - до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Дотримання процедури, встановленої законом, є важливою гарантією права кожного на свободу та особисту недоторканність в розумінні статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У справі «Мельник проти України» Європейський суд наголосив, що право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.
Виходячи із вищезазначених положень законодавства розгляду в порядку ст. 206 КПК України підлягають скарги, які виникають із кримінально-правових відносин, а вимоги заявниці ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , виходять за межі повноважень слідчого судді відповідно до вимог КПК України.
Водночас слід зауважити, що відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на території України введено воєнний стан задля протидії військовослужбовцям Російської федерації та на теперішній час продовжено строк проведення загальної мобілізації.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022, оголошено про проведення загальної мобілізації.
Відповідно до статей 64, 65 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що проголошуючи право на свободу, пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини означає фізичну свободу особи, а поняття свободи особистості має тлумачитись як відсутність будь-якого незаконного утримання.
У пункті 59 рішення «Engel and Others v. the Netherlands» від 08.06.1976 Європейський суд з прав людини зазначив, що необхідність проживання військовослужбовців у казармах не суперечить вимогам статті 5 Конвенції, бо таке обмеження «не виходить за рамки звичайної військової служби». Навіть «легкі форми арешту», коли військовослужбовці мають перебувати в житлових приміщеннях, армійських корпусах чи спорудах, не створює порушення статті 5 Конвенції, бо «вони продовжують перебувати в більш або менш звичайних рамках свого армійського життя». Водночас подібні обмеження щодо цивільних осіб є неприйнятними.
Як встановлено п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України.
Особливістю правого статусу військовослужбовців в Україні є те, що вони користуються конституційними правами і свободами з певними обмеженнями.
Тобто ОСОБА_3 не є затриманою особою в розумінні кримінально-процесуального законодавства, а тому повноваження слідчого судді на вказані правовідносини не поширюються.
Виходячи також з правового висновку Об'єднаної палати Касаційного Кримінального суду Верховного Суду від 21.05.2021 за єдиним унікальним номером судової справи 646/3986/19, у випадку, коли нормами КПК, якими регламентовано загальні правила застосування норм КПК, прямо не закріплено алгоритму дій слідчого судді у випадку, якщо клопотання не підлягає розгляду в цьому суді, то останнє може бути вирішено через застосування ч. 6 ст. 9 КПК України та положень засади диспозитивності, зокрема, ч. 3 ст. 26 КПК України, згідно з якою слідчий суддя, вирішує лише ті питання, що не тільки винесені на його розгляд сторонами, але й віднесені до його повноважень цим Кодексом.
Положеннями ч. 6 ст. 9 КПК України встановлено, що у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 304 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, що не підлягає оскарженню.
Ураховуючи вищевикладене, подана скарга не підлягає розгляду слідчим суддею, у порядку ст. 206 КПК України.
Таким чином, слідчий суддя вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_2 .
Керуючись ст. ст. 3, 9, 24, 26, 206, 304, 309 КПК України, слідчий суддя
ухвалила:
Відмовити у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_2 , подану в інтересах ОСОБА_3 , в порядку ст. 206 КПК України.
Ухвала може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня отримання її копії.
Слідчий суддя ОСОБА_1