Справа № 372/5339/25
Провадження № 1-кп-420/25
іменем України
10 грудня 2025 року Обухівський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю прокурора: ОСОБА_3 ,
потерпілої: ОСОБА_4 ,
представника потерпілої: ОСОБА_5 ,
захисника: ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025111230001496 від 05.08.2025 за обвинуваченням:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Славутич Київської області, громадянки України, українки, з середньою освітою, не працюючої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст.286-1 КК України,
05 серпня 2025 року близько 17 години 15 хвилин, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, водійка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити, тобто діючи необережно, керуючи технічно-справним транспортним засобом, автомобілем марки «Opel» модель «Vivara», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в порушення вимог п. 2.1. а) (п. 2.1. Водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Служби безпеки, Управління державної охорони - технічний талон, ґ) «чинний страховий поліс (страховий сертифікат “Зелена картка») про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення)», Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року та введених в дію з 01 січня 2002 року (далі - ПДР України), будучи особою яка не отримувала посвідчення водія на право керувати транспортними засобами, керувала вищезазначеним автомобілем без пасажирів, а також, в порушення вимог пункту 2.9. а) ПДР України (2.9. Водієві забороняється: а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції), перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, здійснюючи виїзд з майданчику для автомобілів, який розташований поряд магазину по вулиці Київській № 113-А, в місті Обухів, Київської області, рухаючись прямо до будинку № 115 по вулиці Київська, в порушення вимог пунктів: 2.3. б) ПДР України - «для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, реагувати на її зміну» та 2.3. д) ПДР України - «для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: «не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху», проявила злочинну самовпевненість, не була уважною під час керування транспортним засобом, не стежила за дорожньою обстановкою та відповідно не реагувала на її зміну, не обрала безпечну швидкість руху керованого нею транспортного засобу, чим створила загрозу безпеці дорожнього руху, життю та здоров'ю громадян, а також порушуючи вимоги пунктів 10.1. та 12.1. ПДР України, згідно з якими передбачено, що:
?10.1. ПДР України - «Перед початком руху, перестроюванням та іншою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це не буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам руху»;
?12.1. ПДР України - «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним»;
не зменшила швидкість свого руху, здійснила наїзд передньою частиною керованого нею автомобіля на пішохода на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка рухалась вздовж заїзду/виїзду до майданчику для автомобілів, з ліво на право відносно напрямку руху автомобіля.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди, пішоходу ОСОБА_4 , спричинено середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Грубе порушення водієм ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вимог 2.1. а), 2.1. б), 2.1. в),2.3. б), 2.3. д), 2.9. а), 10.1. та 12.1. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 та введених в дію з 01.01.2002, перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення потерпілій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України.
У судовому засіданні обвинувачена повністю визнала свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, у якому вона обвинувачується, з його кваліфікуючими ознаками, щиро покаялась у вчиненому. Підтвердила обставини викладені в обвинувальному акті.
Потерпіла ОСОБА_4 показала у судовому засіданні, що 05 серпня 2025 року близько 17 години 15 хвилин рухалась вздовж заїзду/виїзду до майданчику для автомобілів, з ліво на право відносно напрямку руху автомобіля, по стоянці, з дитиною, як несподівано на неї наїхав автомобіль. В ході наїзду вона отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, зазнала фізичного болю та моральних страждань. Обвинувачена заподіяні збитки майнового характеру згодом відшкодувала в розмірі 5 093 грн. Просила призначити максимальне покарання та задовольнити цивільний позов.
Представник потерпілої ОСОБА_5 у судовому засіданні просила звернути увагу, що обвинувачена частково сплатила кошти, щодо міри покарання просила призначити максимальне у межах санкції інкримінованої статті.
Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні, просив призначити покарання не пов'язане з позбавленням волі.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників процесу, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, що учасники процесу правильно розуміють зміст цих обставин, не мають сумнівів у добровільності позицій, а також роз'яснено про позбавлення права оскаржити вказані обставини в апеляційному порядку.
Суд вважає, що винуватість ОСОБА_7 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження повністю доведена, а її дії правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 286-1 КК України.
Призначаючи обвинуваченій покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу ОСОБА_7 , обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченій, щире каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України та роз'яснюючих положень п.п.1,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Обвинувачена ОСОБА_7 скоїла нетяжкий злочин, раніше не судима, не перебуває під наглядом у лікаря - психіатра та лікаря - нарколога, не працююча, потерпіла просила призначити найсуворіше покарання.
З врахуванням зазначених вище обставин, а також того, що обвинувачена свідомо сіла за кермо автомобіля, посвідчення водія не отримувала, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, свідомо наражаючи оточуючих на небезпеку, що в послідуючому призвело до вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, кількість порушених нею пунктів ПДР України, суд вважає, що виправлення обвинуваченої ОСОБА_7 можливе лише в умовах ізоляції її від суспільства.
Суд вважає, що призначене таким чином покарання найбільше відповідатиме меті його призначення відповідно до ст. 50 КК України, буде необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження нових кримінальних правопорушень.
З урахуванням особи обвинуваченої, суд не вбачає підстав для застосування ст. 69 КК України.
Щодо заявленого цивільного позову суд приходить до наступних висновків.
Статтею 1177 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Згідно до положень ст. ст. 128, 129 КПК України цивільний позов особи, якій злочином завдано майнової та/або моральної шкоди, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє повністю або частково чи відмовляє у ньому.
Згідно ч. 1 ст. 61 КПК України цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред'явила цивільний позов.
У відповідності до ч. 1 ст. 1166 ЦК України та ч. 1 ст.1195 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
ОСОБА_7 добровільно відшкодовано 5 093,00 грн. потерпілій.
Таким чином в частині стягнення матеріальної шкоди у сумі 26453,93 грн. суд вважає за необхідне залишити позов без розгляду.
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Окрім цього, відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» Верховний Суд України в п.1 звернув увагу судів на те, що встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян.
У пункті 9 Постанови № 4 Верховний Суд України звертає увагу судів на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин.
Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Окрім цього, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
До такого ж висновку дійшла Велика палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).
Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання, та у зв'язку з чим вона понесла, і чим обґрунтовується розмір компенсації.
В обґрунтування моральної шкоди потерпіла посилається на те, що в результаті дорожньо-транспортної події отримала тілесні ушкодження, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з урахуванням страждань, змушених змін у житті з порушенням нормального способу життя, просить стягнути моральну шкоду.
Таким чином, беручи до уваги зазначені обставини, суд приходить до висновку про доведеність факту заподіяння ОСОБА_7 моральної шкоди, а також наявність підстав для часткового задоволення цивільного позову.
Вирішуючи питання щодо розміру грошового відшкодування моральної шкоди ОСОБА_7 , суд враховує характер правопорушення, ступінь тяжкості заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної події ушкоджень, період реабілітації, глибину моральних та душевних страждань потерпілої внаслідок отриманих ушкоджень, інших обставин, які мають істотне значення, а також вимоги розумності і справедливості, тому з урахуванням конкретних обставин справи, суд вважає, що достатньою сумою відшкодування завданої потерпілій ОСОБА_8 моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.
Процесуальні витрати підлягають стягненню з ОСОБА_7 .
Арешт, накладений на майно необхідно скасувати.
Долю речових доказів слід вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.
Керуючись ст.ст. 370, 374 КПК України, суд,-
ОСОБА_7 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на один рік з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.
Строк відбуття покарання рахувати з моменту затримання ОСОБА_7 .
Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про стягнення матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_7 на відшкодування моральної шкоди у сумі 10 000 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати за проведення судових експертиз в розмірі 8914 грн. 00 коп.
Речові докази у кримінальному провадженні:
-шорти бежевого кольору надані ОСОБА_4 повернути власнику.
-медичні документи надані ОСОБА_4 : виписку із медичної карти стаціонарного хворого № 8652, диск із рентгензнімками від 05.08.2025, диск із КТ дослідженнями від 06.08.2025, диск із МРТ дослідженням від 07.08.2025, один знімок МРТ, протокол МРТ від 07.08.2025 - повернути за належністю,
-оптичні носії інформації диски «MyMedia DVD-R 4.7 GB», «Mymedia DVD-R 4.7 GB», «Mymedia DVD-R 4.7 GB» - залишити у матеріалах кримінального провадження.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Обухівського районного суду Київської області від 08 серпня 2025 року на автомобіль марки «OPEL», модель «VIVARO», реєстраційний номер НОМЕР_1 та чохол з керма автомобіля марки «OPEL», модель «VIVARO», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Суддя: ОСОБА_1