Справа № 368/367/25
Провадження № 2/368/513/25
Рішення
Іменем України
(Заочне)
"26" листопада 2025 р. Кагарлицький районний суд Київської області в складі головуючого судді Кириченка В.І.,
при секретарі Марчук Н.М.
з участю представника позивача - адвоката Клапчука Ф.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кагарлику справу за позовом ОСОБА_1 до Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
Мотивував позов тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 .
За життя ОСОБА_2 належав на праві власності будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
24.11.1987 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений Шпендівською сільською радою Кагарлицького району Київської області за реєстровим №60, яким усе своє майно заповіла ОСОБА_3 .
Відповідно до витягу зі Спадкового реєстру №79871456 від 29.01.2025 року, спадкова справа після ОСОБА_2 не відкривалася.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 .
ОСОБА_1 (далі - Позивач) є внуком померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 .
Позивач проживав разом зі своєю бабусею ОСОБА_2 до дня її смерті за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою виконавчого комітету Кагарлицької міської ради від 28.01.2025 року №29.
Окрім того, спільне проживання Позивача і ОСОБА_2 в період з 1991 року до дня смерті ОСОБА_2 23.02.1993 року підтверджується випискою з погосподарської книги за адресою АДРЕСА_1 . Позивач продовжує проживати у вказаному будинку і про даний час.
Для оформлення спадщини ОСОБА_2 . Позивач звернувся до державного нотаріуса Кагарлицької державної нотаріальної контори Грачової Л.I.
Листом від 29.01.2025 року №38/01-16 державний нотаріус Кагарлицької державної нотаріальної контори Грачова JI.I. повідомила Позивача про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_2 у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно. Так, згідно з довідкою КП КОР «Київське обласне БТІ» від 15.10.2024 року № БЦ-2386, станом до 01.01.2013 року, згідно з відомостями, що містяться в реєстрових книгах, право власності на житловий будинок адресою АДРЕСА_1 , не зареєстровано. Окрім того, згідно з Цивільним кодексом Української PCP, чинним станом на день відкриття спадщини, онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкодавцем. Враховуючи викладене, для вирішення питання щодо спадкування після ОСОБА_2 , нотаріус рекомендувала Позивачу звернутися до суду.
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008р. відносини спадкування регулюються правилами ЦК України якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
Згідно інформаційного листа ВСС України від 16 травня 2013 року №24-753/0/4- 13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» судам слід звернути увагу, що на час відкриття спадщини в період чинності ЦК УРСР його нормами було передбачено певні дії, які свідчили про прийняття спадщини, у тому числі прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном (фактичне прийняття спадщини). При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 1 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.
Відповідно до ст. 525 ЦК УРСР, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР, онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.
Спадкоємець за заповітом - ОСОБА_3 , спадщину після ОСОБА_2 не прийняв.
При цьому, за змістом ст. 529 ЦК УРСР, Позивач не є і не може бути спадкоємцем за законом після ОСОБА_2 , оскільки станом на день відкриття спадщини його батько ОСОБА_3 був живий.
До цього часу спадкова справа після ОСОБА_2 не відкривалася, на її спадщину ніхто не претендує, та будь-які особи, які могли б претендувати на майно ОСОБА_2 , крім Позивача, відсутні.
При цьому, відомостями погосподарської книги підтверджується, що Позивач з 1991 року і по даний час проживає у будинку в АДРЕСА_1 та з 1996 року записаний головою домогосподарства. Позивач дбає про вказане майно, відкрито та добросовісно ним користується, що є підставою для визнання за ним права власності на будинок у визначеному законом порядку.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності надувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Статтею 344 ЦК України визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (надувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п 'ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
За змістом наведеної норми права, позивач має довести, окрім відкритості, безперервності і давності володіння нерухомим майном, щодо якого у нього відсутні підстави для володіння і набуття права власності, ще і інші обставини, які мають суттєве значення для справи, зокрема, добросовісність володіння.
Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, доказуванню підлягають, зокрема, такі обставини:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК України).
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що «умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном».
Слід зазначити, що Позивач після смерті ОСОБА_2 , тобто майже 20 років, проживає у належному їй будинку, відкрито, добросовісно і безперервно користується цим майном, проте не може згідно із законом оформити його у спадшину. При цьому, власника у житлового будинку немає, а будь-які особи, які могли б претендувати на нього, відсутні.
Отже, за Позивачем може бути визнано право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
Представник позивача - адвокат Клапчук Ф.П. в судовому засіданні позов підтримав та просив задоволити.
Представник відповідача - Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області в судове засідання не з'явився, а тому відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України проведено заочний розгляд справи.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 .
За життя ОСОБА_2 належав на праві власності будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією технічного паспорта про спорудження житлового будинку в 1975 році, довідкою від 8.08.2024 року про присвоєнна адреси житловому будинку , випискою з погосподарської книги з яких вбачається, що ОСОБА_2 була останнім членом колгоспного двору станом на 1991 рік до майна якого належав вказаний будинок .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла згідно записів у свідоцтві про смерть.
Відповідно до витягу зі Спадкового реєстру №79871456 від 29.01.2025 року, спадкова справа після ОСОБА_2 не відкривалася.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 згідно інформації у свідоцтві про смерть який був сином ОСОБА_4 і проживав в АДРЕСА_2 згідно довідки виконавчого комітету Кагарлицької міської ради Київської області від 6.11.2024 року.
ОСОБА_1 (далі - Позивач) є внуком померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 .
Для оформлення спадщини ОСОБА_2 позивач звернувся до державного нотаріуса Кагарлицької державної нотаріальної контори Грачової Л.I.
Листом від 29.01.2025 року №38/01-16 державний нотаріус Кагарлицької державної нотаріальної контори Грачова JI.I. повідомила Позивача про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_2 у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно. Так, згідно з довідкою КП КОР «Київське обласне БТІ» від 15.10.2024 року № БЦ-2386, станом до 01.01.2013 року, згідно з відомостями, що містяться в реєстрових книгах, право власності на житловий будинок адресою АДРЕСА_1 , не зареєстровано. Окрім того, згідно з Цивільним кодексом Української PCP, чинним станом на день відкриття спадщини, онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкодавцем. Враховуючи викладене, для вирішення питання щодо спадкування після ОСОБА_2 , нотаріус рекомендувала Позивачу звернутися до суду.
Згідно довідки виконавчого комітету Кагарлицької міської ради Київської області від 28.01.2025 року ОСОБА_2 до дня смерті проживала за адресою АДРЕСА_1 і разом з нею був зареєстрований та проживає до цього часу внук ОСОБА_1 . Ця довідка в частині інформації про час реєстрації позивача спростовується інформації про конкретну дату реєстрації. А саме, згідно довідки виконавчого комітету Кагарлицької міської ради Київської області від 13.10.2025 року ОСОБА_2 на день смерті була зареєстрована одна за адресою АДРЕСА_1 , а внук ОСОБА_1 за вказаною адресою був зареєстрований з 25.05.1993 року і це після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 та протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 .
Відповідно до ст.81 ч.1 ЦПК України позивачем не надано доказів, що 24.11.1987 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений Шпендівською сільською радою Кагарлицького району Київської області за реєстровим №60, яким усе своє майно заповіла ОСОБА_3 .
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008р. відносини спадкування регулюються правилами ЦК України якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
Згідно інформаційного листа ВСС України від 16 травня 2013 року №24-753/0/4- 13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» судам слід звернути увагу, що на час відкриття спадщини в період чинності ЦК УРСР його нормами було передбачено певні дії, які свідчили про прийняття спадщини, у тому числі прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном (фактичне прийняття спадщини). При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 1 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.
Відповідно до ст. 525 ЦК УРСР, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР, онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.
За змістом ст. 529 ЦК УРСР, Позивач не є і не може бути спадкоємцем за законом після ОСОБА_2 , оскільки станом на день відкриття спадщини його батько ОСОБА_3 був живий.
Статтею 344 ЦК України визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (надувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п 'ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
За змістом наведеної норми права, позивач має довести, окрім відкритості, безперервності і давності володіння нерухомим майном, щодо якого у нього відсутні підстави для володіння і набуття права власності, ще і інші обставини, які мають суттєве значення для справи, зокрема, добросовісність володіння.
Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, доказуванню підлягають, зокрема, такі обставини:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК України).
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що «умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном».
Відомостями з погосподарської книги та довідкою виконавчого комітету Кагарлицької міської ради Київської області від 13.10.2025 року підтверджується, що Позивач з 25.05.1993 року і по даний час проживає у будинку в АДРЕСА_1 та з 1996 року записаний головою домогосподарства.
Згідно ст.4 ЗУ « Про власність» власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.
Вбачається, що власник розпорядився спірним житловим будинком і після смерті спадкодавця 25.05.1993 року надав дозвіл на проживання позивача в спірному житловому будинку , так як орган влади зареєстрував 25.05.1993 року місце проживання позивача за вказаною адресою.
Відповідно до положень ст. 344 ЦК України позивач не надав доказів, що вказане законне користування майно позивачем припинилось, або доказів, що реєстрація місця проживання позивача у спірному будинку відбулась з інших підстав.
Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. А тому в задоволенні позову відмовити.
Керуючись ст. ст. 328, 344, 392 Цивільного Кодексу України, ст. 280 ч.1 Цивільного процесуального кодексу України,суд,-
вирішив:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга позивачем подається до суду апеляційної інстанції через Кагарлицький районний суд протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 289 ЦПК України. Повний текст рішення складено 05.12.2025 року.
Суддя В.І. Кириченко