Справа № 367/6347/25
Провадження №2/367/4802/2025
Іменем України
16 грудня 2025 року м. Ірпінь
Ірпінський міський суд Київської області
у складі головуючого судді Одарюка М.П.
за участю секретаря судового засідання Бобриш М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ірпені цивільну справу № 367/6347/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання правочину дійсним,
В червні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання правочину дійсним, в якому просить суд: визнати дійсним договір від 12 квітня 2016 року, укладений між ним та ОСОБА_2 , в особі уповноваженої ОСОБА_3 , щодо однокімнатної квартири загальною площею 40,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову вказує, що 12 квітня 2016 року уклав договір з ОСОБА_2 , в особі якого діяла ОСОБА_3 . Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_2 в майбутньому зобов'язався передати в його власність нерухоме майно (однокімнатну квартиру, загальною площею 40,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), а він в свою чергу зобов'язався прийняти у власність нерухоме майно та оплатити його вартість. Загальна вартість квартири на день укладення договору становила 285600,00 грн. Відповідно до Акту прийому - передачі коштів № 1 від 11 квітня 2016 року він передав ОСОБА_2 , а останній прийняв грошові кошти у сумі 150 000,00 грн. Відповідно до Акту прийому - передачі коштів № 2 від 12 квітня 2016 року він передав, а ОСОБА_2 прийняв грошові кошти у сумі 107 900,00 грн, та відповідно до Акту прийому - передачі коштів № 3 від 25 квітня 2016 року було передано грошові кошти у сумі 27 700,00 грн. Отже, він повністю сплати в на користь відповідача зазначену в договорі вартість квартири. 21 травня 2025 року він звернувся до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з письмовими вимогами про нотаріальне посвідчення договору, однак відповідей на вказані вище вимоги не отримав, тому вимушений звернутися до суду з вказаним позовом.
Позивач в судове засідання не прибув, в матеріалах справи міститься його письмова заява ( а.с.37), в якій він просить суд розглядати справу за його відсутності за наявними матеріалами справи, не заперечує проти ухвалення заочного рішення у разі повторної неявки відповідача в судове засідання.
Відповідач та третя особа, в судове засідання повторно не прибули. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили, своїм правом на подачу відзиву та письмових пояснень на позовну заяву не скористались.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку з повторною неявкою відповідача та згодою позивача на заочний розгляд справи, суд вважає можливим, керуючись положеннями ч. 1 ст. 280 ЦПК України, розглянути справу на підставі наявних у справі доказів та ухвалити заочне рішення.
Ураховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об'єктивному та всебічному з'ясуванні обставин справи, дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 ст. 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частиною 5 та 6 ст. 81 ЦПК України встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено,12 квітня 2016 року між ОСОБА_2 , від імені якого діє Матюшинець В.П. (сторона -1) та ОСОБА_4 (сторона -2), у відповідності до умов якого сторона -1 в майбутньому зобов'язується передати у власність стороні -2 будь -яким, передбаченим діючим законодавством способом (укласти договір купівлі - продажу тощо) нерухоме майно, а сторона -2 зобов'язується прийняти у власність нерухоме майно - однокімнатну квартиру, що знаходиться за будівельною адресою: АДРЕСА_1 та оплатити забезпечувальний платіж, що не перевищує загальну вартість вказаної квартири, в порядку та на умовах, визначених цим договором, та виконати інші умови даного договору ( п. 1.2 договору).
Права на квартиру являють собою права на будівництво та отримання у власність квартири із наступними попередніми технічними характеристиками: найменування - квартира, будівельний номер АДРЕСА_2 ; проектна загальна площа: 40,8 кв.м.; кількість кімнат 1 ( п. 2.1 договору).
Загальна сума ( вартість) квартири на день укладення цього договору складає 285 600,00 грн ( п. 3.1 договору).
Ціна 1 (одного) квадратного метру загальної площі квартири становить 7000,00 грн, яка є фіксованою та перегляду не підлягає ( п. 3.1.1 договору).
Договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення за умови несення стороною 2 забезпечувального платежу згідно п. 3.3.1 цього договору (п. 4.1 договору).
Відповідно до Акту прийому - передачі коштів № 1 від 11 квітня 2016 року він передав ОСОБА_2 , а останній прийняв грошові кошти у сумі 150 000,00 грн. Відповідно до Акту прийому - передачі коштів № 2 від 12 квітня 2016 року він передав, а ОСОБА_2 прийняв грошові кошти у сумі 107 900,00 грн, та відповідно до Акту прийому - передачі коштів № 3 від 25 квітня 2016 року було передано грошові кошти у сумі 27 700,00 грн ( а.с.10 зворот-11), що свідчить про виконання позивачем своїх зобов'язань за попереднім договором купівлі - продажу.
Позивач вказує, що відповідач по справі ухиляється від виконання договору.
Статтею 41 Конституції України та статтею1Першогопротоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що право приватної власності є непорушним і ніхто не може бути позбавленим своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У статтях 3,6,203,626,627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів, в тому числі, вільне волевиявлення учасника правочину.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимога, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
У разі, якщо правочин вчинений без дотримання вимог щодо його форми він може кваліфікуватися як:
(а) нікчемний, у випадку якщо встановлений такий наслідок недотримання письмової форми на рівні закону (наприклад, ч. 2 ст.1055, ч. 1 ст.1257 ЦК);
(б) неукладений (невчинений) в тому разі, коли недійсність за недотримання вимог щодо форми не встановлено, але відповідний договір повинен вчинятися в письмовій формі і сторона правочину не виявляла свою волю для вчинення правочину (наприклад, не підписала правочин);
(в) вчинений, але заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (абз. 2 ч. 1ст. 218 ЦК).
Під час розгляду судом встановлено, що договір від 12 квітня 2016 року між сторонами укладався у простій письмовій формі.
Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).
Згідно з пунктом 4постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Відповідно до ст. 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Однією з умов застосування частини 2 статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однією із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи не наявні інші підстави нікчемності правочину. При цьому, саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення тощо не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України (постанова ВС від 23.11.2020 по справі № 363/230/18).
У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року (справа № 221/5196/16-ц, провадження № 61-7802св21) вказано, отже, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин та дійшли обґрунтованого висновку про те, що частина друга статті 220 ЦК України застосовується до правовідносин у разі, коли сторони у встановленій законом письмовій формі вчинили правочин, зміст якого відповідав волі сторін, які дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору, виконали такий договір повністю або частково, і лише не було дотримано вимоги про нотаріальне посвідчення такого договору через ухилення однієї його сторони.
Також, однією з умов визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.
Подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 04 березня 2019 року у справі № 665/2266/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 140/2001/17, від 22 лютого 2021 року у справі № 545/440/18, від 21 квітня 2023 року у справі № 469/159/13-ц.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Встановивши, що договір укладений між позивачем та відповідачем 12 квітня 2016 року, про який зазначає позивач, є нікчемним з огляду на недотримання вимог чинного на момент його укладення законодавства щодо нотаріального посвідчення договору та відсутні докази втрати можливості посвідчення такого договору нотаріально, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволенні позовних вимоги визнання договору дійсним у судовому порядку.
Крім того, договір купівлі-продажу нерухомого майна не може бути визнано судом дійсним з підстав, передбачених статтею 220 ЦК України, оскільки такий договір підлягає нотаріальному посвідченню, а набуті на його підставі права на нерухоме майно - державній реєстрації, отже, судовим рішенням не може бути підмінено як процедуру нотаріального посвідчення договору, так і державну реєстрації речових прав на нерухоме майно.
На підставі досліджених судом доказів та встановлених судом обставин, враховуючи відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог, та невтрачену можливість сторін оформити його у нотаріуса, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову про визнання дійсним договору слід відмовити.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд керується положеннями ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України згідно яких судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 13, 80, 51, 81, 141, 247, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, ст.ст. 203, 206, 220, 640, 657, ЦК України, Законом України «Про нотаріат», суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання правочину дійсним відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільно-процесуальним законодавством.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.П. Одарюк