Справа № 502/1098/25
16 грудня 2025 року м. Кілія
Кілійський районний суд Одеської області
у складі:
головуючого судді - Балан М. В.
за участю секретаря судового засідання - Урсул Г.К.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження
за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок»
до
ОСОБА_1
про
стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок» звернулось до Кілійського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На обґрунтування позовних вимог вказано, що між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 24.01.2022 року укладено договір № 3346206996-594315 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.
Зазначений договір укладено згідно статей 207, 639 Цивільного кодексу України та із застосуванням норм Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронний цифровий підпис», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закону України «Про споживче кредитування», Правил надання позики на умовах фінансового кредиту Товариством з обмеженою відповідальністю «Кошельок».
На виконання зазначених вимог позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор - 7533 - для підписання кредитного договору № 3346206996-594315 від 24.01.2022 року, шляхом направлення Позичальнику на номер телефону НОМЕР_1 (вказаного Позичальником під час реєстрації в особистому кабінеті) електронного повідомлення СМС-повідомлення.
Відповідно до умов кредитного договору, ТОВ «Кошельок» взяло на себе зобов'язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: - сума кредиту становить 10500,00 грн. (п. 1.1. договору, р. 3 паспорту кредиту); - початковий строк кредитування становить 22 днів (п. 2.1. договору, р. 3, р. 4 паспорту кредиту, п. 1 графіку розрахунків); - відсоткова ставка становить 0,99% на добу на початковий строк кредитування визначений п. 2.3., п. 3.6., п. 3.7. договору (р. 4 паспорту кредиту, п. 1 п. 2 графіку розрахунків); - сума кредиту та нараховані відсотки за початковий строк кредитування позикою на 22 днів становить 12786,90 грн. (10500,00 грн. - тіло кредиту + 2286,90 грн. - відсотки за користування позикою за перші 22 днів, р. 4 паспорту, кредиту, п. 1 п. 2 графіку розрахунків).
Кредитодавець виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного Кредитного договору та перерахував грошові кошти на банківську картку № НОМЕР_2 , яку ОСОБА_1 вказав в особистому кабінеті як банківську картку на яку Кредитодавець повинен перерахувати кошти згідно договору № 3346206996-594315 від 24.01.2022 року.
Відповідач підтвердив виникнення своїх зобов'язань відповідно до умов укладеного Кредитного договору шляхом прийняття виконання зобов'язання Кредитодавця, а саме отримавши кредитні кошти відповідач не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі у разі отримання ним грошових коштів (розділ 7 Паспорту кредиту).
Згідно п. 3.6. та п. 3.7. кредитного договору, строк користування кредитним коштами було продовжено на 90 днів, тобто з 15.02.2022 року до 15.02.2022 року, за ставкою 2,2% на добу.
На момент подання позовної заяви у позичальника виникла заборгованість по сплаті кредиту та відсотків за користування позикою у розмірі 33576,90 гривень, яка зскладається з: - 10500,00 грн. - тіло кредиту; - 2286,90 грн. - відсотки за початковий строк користування позикою; - 20790,00 грн. - відсотки за продовжений строк користування позикою.
Також, представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 неодноразово користувався послугами кредитування у ТОВ «Кошельок», а саме «5» рази, що свідчить про те що Відповідачу достовірно були відомі всі істотні умови кредитування в ТОВ «Кошельок» та наслідки невиконання умов договору.
У зв'язку з викладеним представник позивача просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 33576,90 гривень та понесені судові витрати по справі, а саме витрати на сплату судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Ухвалою судді Кілійського районного суду Одеської області від 15.07.2025 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд у порядку спрощеного позовного провадження, про що повідомлені сторони.
01.08.2025 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого з позовними вимогами відповідач не згоден з огляду на наступне. Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 33576,90 грн., що складається з заборгованості за сумою кредиту 10 500 грн., та заборгованості за відсотками з користування позикою 23 076,90 грн., однак на обґрунтування позовних вимог до матеріалів справи не надано виписки по унку, інших первинних документів, які б свідчили про виникнення у відповідача за кредитним овором заборгованості.
У матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості, який дозволив би перевірити правильність нарахування відсотків, а також, зробити висновок, що заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем. Наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості, за вказаним кредитним договором не містить жодного підтвердження реальності господарської операції. По ньому не можна вирахувати коли заборгованість була переведена в прострочену, який був порядок нарахування відсотків, в якому розмірі вони були нараховані, коли вони були нараховані тощо. Наданий розрахунок заборгованості, не є борговим документом та належним доказом, що доводить отримання кредиту. Розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. З урахуванням того, що наданий позивачем розрахунок суми боргу за кредитним договором не є зведеними документами, які не були погоджені з відповідачем і не підтверджені первинними обліковими бухгалтерськими документами, можна зробити висновок, що позивачем не доведено наявності у відповідача заборгованості за вказаним договором кредиту у розмірі, зазначеному у розрахунку.
Разом з тим, вважає, що сума заборгованості по відсотках у розмірі 23 076,90 грн, нарахована з порушенням вимог закону, оскільки, відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право стягнути заборгованість по нарахованим та несплаченим процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Відповідно до Договору позики № 3346206996-594315 сума кредиту була надана строком на 22 дні. 10500 грн.*0,99% =109,95 грн/день
109,95 грн/день*22 дні = 2 286,90 грн. повинна складати заборгованість по відсоткам. Тобто, вся сума заборгованості, відповідно до умов договору повинна складати 12786,90 грн. Відтак, у межах строку кредитування (з 24.01.2022 по 14.02.2022 року) відповідач мав, зокрема, повернути позивачеві позичені кошти і сплачувати проценти.
Згідно з ч.1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від сум и позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Припис абз.2 ч.1 ст. 1048 ЦК про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.
Відповідно до ч. 7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін. Умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною. Окрім того, відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є справедливими.
Вимоги позивача про стягнення з відповідача суми відсотків у розмірі 23076,90 грн., які нараховані позивачем після 14 лютого 2022 р. на період часу після закінчення строку кредитування є необґрунтованими, та суперечить правовим висновкам Верховного Суду в постановах, зокрема: від 28 березня 2018р. у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018р. у справі №310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018р. у справі № 202/4494/16-ц, від 04 лютого 2020р. у справі № 912/1120/16, від 14 лютого 2018р. у справі №564/2199/15-ц. Таким чином, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до зичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Встановлення сторонами договору розміру відсотків за несвоєчасно виконані зобов'язання за кожен день прострочки, що в результаті становить 23 076,90 грн., є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, адже тіло кредиту становить лише 10500 гривень. Враховуючи вищевикладене, вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами позовних вимог, а надані ним докази є недостатніми, та не дають підстави дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмету доказування, тому позов є обґрунтованими.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10000 гривень, ОСОБА_1 , просить суд зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами з огляду на те, що спір який виник між сторонами у справі № 502/1098/25 відноситься до категорії спорів, які виникають у зв'язку із стягненням заборгованості за кредитним договором; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру, за відсутності протиріч між наявними у справі документами щодо факту невиконання зобов'язання та нарахування штрафних санкцій, індексу інфляції та 3% річних, судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносин и не передбачають. Крім того, по справі № 502/1098/25 судом було відкрито спрощене позовне провадження, що вказує на те, що справа являється малозначною і безпосередньої участі адвоката та представництва інтересів Позивача в судовому засіданні є недоречним. Отже, сума витрат на професійну правничу допомогу, висунутою ТОВ «Кошельок» є непропорційною, та такою, що підлягає зменшенню, враховуючи складність справи та фактичний час, витрачений адвокатом на професійну правничу допомогу та вважає, що розумним і обґрунтованим буде розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000 грн..
Враховуючи викладене представник позивача просив врахувати наданий відзив та відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі та закрити провадження у справі.
18.09.2025 року на адресу суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення на відзив відповідача згідно яких представником позивача зазначено, що наведені у відзиві аргументи є безпідставними, враховуючи наступне. Щодо посилання представника відповідача на неправомірне нарахування процентів поза межами Лояльного строку кредитування необґрунтоване, враховуючи те, що відповідно до п.2.1. Договору кредит надавався строком на 22 дні, початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця грошових коштів. В Договорі цей період визначений як Лояльний. У пункті 3.6. Договору сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування Кредитом. При цьому зобов'язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного Періоду. (п.3.7 Договору). З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов'язаний сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 803 (вісімсот три) процента річних, що становить 2.2 проценти в день від суми Кредиту за кожен день користування ним. (п.3.8. Договору). Таким чином, сторони Договору погодили продовження строку користування кредитом до 112 днів з моменту укладення Договору (22 дні плюс 90 днів), по закінченню якого у відповідача виникає обов'язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов Договору процентів за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов'язку боржником, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення Лояльного періоду. Як вбачається з матеріалів справи, до спливу Лояльного періоду у 22 дні ОСОБА_1 не виконав свій обов'язок за Договором та не повернув кредит та навіть не сплатив проценти за користування кредитом, що підтверджується доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості. Тобто він продовжив користуватися кредитом після закінчення Лояльного періоду, що за Договором є відкладальною обставиною, внаслідок настання якої строк користування кредитом продовжився до 112 днів з моменту укладення Договору. Відповідно нарахування процентів за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений пунктом 3.8. Договору, є законним.
Щодо посилання представника відповідача на те, що у матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, які підтверджують надання кредиту та заборгованість по кредиту, не заслуговують на увагу з огляду на висновок, що був наданий Верховним Судом у постанові від 12.06.2023 р. по справі № 263/3470/20: «Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України. Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку. Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання заявника на статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є безпідставним». Представник відповідача, обґрунтовуючи доводи щодо застосування до правовідносин, що склалися між сторонами, положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», послався на відповідну позицію Верховного суду у справах, в яких йдеться про укладення договорів не в порядку Закону. Однак, посилання на цю постанову є безпідставним, оскільки у вказаній справі встановлені відмінні фактичні обставини, зокрема, у справі № 161/16891/15 кредитний договір укладався не в порядку Закону».
Що стосується наданого розрахунку заборгованості, то він не є безумовною підставою визначення розміру кредитної заборгованості, оскільки цей розмір установлюється саме судом на підставі умов договору, вимог закону, доказів сплати/переплати кредиту. В матеріалах справи міститься Детальний розрахунок заборгованості за Договором № 3346206996-594315 від 24.01.2022 року про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, в якому відображено інформацію стосовно загальної кількості днів користування кредитом, сума кредиту, відсотки за користування кредитом, відсотки в межах лояльного періоду та відсотки за подовжений строк користування, надходження протягом дня, залишок заборгованості по кредиту, залишок по відсотках, та залишок заборгованості згідно кредитного договору. Варто зауважити, що з наданого до позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається, що він відповідає вимогам Закону, є чітким, зрозумілим, узгоджується з умовами кредитного договору, з нього вбачається основний борг, нараховані відсотки, сума платежу та залишок нарахованих не погашених відсотків Відповідачем.
Щодо застосування Закону України «Про захист прав споживачів», представни позивача вважає необґрунтованими доводи представника відповідача про порушення позивачем вимог Закону України «Про захист прав споживачів», з огляду на те, що загальний розмір нарахованих відсотків за користування кредитом є занадто великим, що суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності. Відповідно до статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» споживач, який порушив своє зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. зміст зазначеної норми не врегульовує питання нарахованих процентів та містить вимоги щодо штрафних санкцій (пеня, штрафи), які відповідачу не нараховувалися. Водночас нарахування процентів за користування кредитними коштами регулюється статтями 1048,1056-1 ЦК України та їх розмір встановлюється та погоджується сторонами. Не може бути застосовано до спірних правовідносин і статтю 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка передбачає, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором, оскільки частина п'ята вказаної статті містить посилання на те, що положення договору, яке визнано несправедливим, включаючи ціну договору, може бути змінено або визнано недійсним. Тобто, вказана норма законодавства передбачає наявність окремої вимоги споживача про визнання недійсною умови договору з підстав її несправедливості. Однак відповідачем вимоги про визнання умов договору недійсними, зокрема, щодо установлення розміру процентної ставки пред'явлено не було. На підставі викладеного, відсутні підстави вважати, що нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності. При цьому варто зауважити, що твердження представника відповідача про застосування позивачем ч.2 ст.625 ЦК України безпідставні, оскільки у позовній заяві йдеться про стягнення лише суми тіла кредиту та нарахованих процентів, тобто заходи відповідальності за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання не застосовані. Відповідач не надає на підтвердження своїх заперечень жодних доказів, що могли б спростувати позовні вимоги, а наведене відповідачем не відповідає матеріалам справи, являється власними (хибними) припущеннями, що носять виключно інсинуаційний характер та мають на меті уникнення виконання умов кредитного договору.
Щодо розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, твердження представника відповідача про завищення витрат на правову допомогу не тільки не підтверджені жодними доказами, а й спростовуються дійсними обставинами, які є у відкритому доступі. Заявлений позивачем розмір адвокатського гонорару не є завищеним і не перевищує середньо-ринковий розмір послуг адвокатів по Київському регіону України. На противагу зазначеним обставинам, твердження сторони відповідача ґрунтуються виключно на власних уявленнях та не співвідносяться з дійсними обставинами.
Щодо доказів перерахування коштів відповідачу, зазначає, що позивач разом із позовною заявою надав усі можливі докази перерахування кредитних коштів у розмірі 10500,00грн. за кредитним договором № 3346206996 594315 від 24.01.2022 року, що підтверджується листом АТ «ТАСКОМБАНК» від 17.10.2024 року надано підтвердження здійснення переказу грошових коштів на рахунок одержувача до якого емітований електронний платіжний засіб, а саме: дата операції 24.01.2022р., картка отримувача НОМЕР_3 , сума зарахування - 10500,00 грн. TSL_ID 750705, Код авторизації 683803, відправник ТОВ «Кошельок». Крім того, до матеріалів позовної заяви додано повідомлення про те, що 24.01.2022 через платіжну систему ТОВ «ТАС ЛІНК» було проведено успішне зарахування на карту клієнта: дата операції - 24.01.2022; сума операції - 10 500,00 грн.; номер картки - НОМЕР_3 ; Опис замовлення - Видача кредитних коштів, Договір займа № 346206996-594315. Повідомлення платіжної системи ТОВ «ТАС ЛІНК» та довідка банку є належними доказами згідно зі ст. 81 ЦПК України, оскільки є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Керуючись принципом змагальності, враховуючи вимоги щодо достатності доказів і їх взаємний зв'язок в сукупності, Позивачем було надано до суду низку доказів зокрема й кредитний договір, розрахунок заборгованості за кредитним договором та довідку про переказ кредитних коштів.
Враховуючи зазначене представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та додатково витребувати письмові докази у АТ КБ «ПриватБанк» у вигляді інформації щодо випуску банківської картки на ім'я відповідача та в руху по ній.
25.09.2025 року від представника відповідача надійшли додаткові пояснення по справі, в яких окрім посилання на положення законодавства та правові висновки зазначено, щодо посилання Позивача на п. 3.6 Договору, а саме: «факт користування Позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст.212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування Кредитом.» Між, ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» було укладено Договір №3346206996-594315 про надання коштів у позику від 24.01.2022 року. Відповідно до умов Договору позики сума кредитних коштів у розмірі 10500 гривень видавалась строком на 22 дні. У межах строку кредитування відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти за користування кредитними коштами. Тобто, сторони погодили порядок і строки повернення кредиту, загальну вартість кредиту. Доказів того, що в подальшому сторонами пролонговано вказаний договір матеріали справи не містять. Таким чином, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
По-друге, позивач у додаткових поясненнях зазначає, що «Відповідно до статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» споживач, який порушив своє зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, але зміст зазначеної норми не врегульовує питання нарахованих процентів та містить вимоги щодо штрафних санкцій (пеня, штрафи), які відповідачу не нараховувалися. Водночас нарахування процентів за користування кредитними коштами регулюється статтями 1048,1056-1 ЦК України та їх розмір встановлюється та погоджується сторонами.» Відповідно до матеріалів справи, строк дії договору укладеного між сторонами становить 22 дні, тобто з з 24.01.2022 по 14.02.2022 року.(п. 2.1 Договору). Умовами Договору передбачено: стандартну проценту ставку 2.20%(п.1.3.3) та знижену процентну ставку 0.99% в день (п.1.3.2). У даних спірних правовідносинах збільшена частина процентів за стандартною процентною ставкою на загальну заборгованість за кредитом з 14.02.2022 року, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань, є за своєю юридичною природою пенею.
З огляду на зазначене представник відповідача просив повністю відмовити в задоволені позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи і оцінивши отримані докази, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що 24.01.2022 між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено договір №3346206996-594315 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту згідно умов якого кредитодавець зобов'язується надати Позичальнику кредит у сумі 10500,00 гривень на засадах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, на умовах, визначених цим Договором.
Згідно п. п. 1.3.2., 1.3.3., 1.4. Договору проценти за користування кредитом: 2286,90 грн., які нараховуються за ставкою 0,99 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2.20 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день за користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.3.4., 3.5., 3.6. цього Договору.
Згідно п.2.1., 2.2. Договору кредит надається строком на 22 днів (далі - «Лояльний період») початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок Кредитодавця. Сторони погодили, що встановлений в п.2.1. Договору строк Лояльного періоду може бути продовжено Позичальником, шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування Кредитом.
Кредит надається Позичальнику, згідно його заяви, шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на рахунок, вказаний Позичальником у заявці (п.2.4. Договору).
Згідно п.3.1., 3.3. Договору проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом. Сторони домовились, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно графіка платежів, що є Додатком до цього Договору.
Цей договір є електронним документом, створеним і збереженим в Інформаційно-телекомунікаційній системі Кредитодавця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму. Цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання Сторонами власних обов'язків за цим Договором. Невід'ємною частиною цього Договору є «Правила надання позики на умовах фінансового кредиту Товариством з обмеженою відповідальністю «Кошельок». Уклавши цей Договір, Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких знаходиться на Сайті Кредитодавця: https://koshelok.net. Сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між Позичальником та Кредитодавцем в якості електронного підпису Позичальника буде використовуватись одноразовий ідентифікатор, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію» (п. 9.1., 9.2., 9.4., 9.5. Договору).
Вищевказані обставини підтверджуються копіями договору №3346206996-594315 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 24.01.2022 року та паспорта споживчого кредиту до Договору №3346206996-594315 від 24.01.2022 року.
ТОВ «Кошельок» виконало умови кредитного договору та через АТ «ТАСКОМБАНК» в рамках договору про організацію взаємодії при переказі коштів фізичним особам здійснило 24.01.2022 року переказ грошових коштів на платіжну картку відповідача суму коштів в розмірі 10500,00 гривень, що підтверджується копіями відповіді про підтвердження платежу від АТ «ТАСКОМБАНК» № 35858/47.1 від 27.11.2024 року та повідомленням ТОВ «ТАС ЛІНК» про успішне зарахування на карту клієнта НОМЕР_3 .
Загальна заборгованість відповідача перед ТОВ «Кошельок» за кредитним договором №3346206996-594315 від 24.01.2022 року, складає 33576,90 грн., зокрема: - 10500,00 грн. - сума заборгованості за кредитом; - 23076,90 грн. - заборгованість по відсотках ( - 2286,90 грн. - нараховано в межах Лояльного періоду; - 20790,00 грн. - нараховано % за продовжений строк користування позикою), що підтверджується копією Детального розрахунку заборгованості за Договором №3346206996-594315 від 24.01.2022 р. про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.
Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України).
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, позивачем надано достатні докази, що вказують на укладення договору в передбаченій законом формі.
Щодо доводів представника відповідача щодо невизнання позовних вимог та сплаті відсотків за користування позикою, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що 24.01.2022 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 виникли договірні відносини у зв'язку з укладенням Договору про надання кредиту. Відповідач, будучи вільним в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, будучи обізнаним з умовами кредитування, в тому числі з нарахуванням відсотків за користування кредитними коштами, погодився на такі умови, підписавши електронним одноразовим ідентифікатором кредитні документи, таким чином погодивши умови сплати процентів за користування кредитними коштами. Даний договір був укладений в електронній формі у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію», що повністю підтверджується матеріалами справи.
Згідно п.3.6.-п.3.8. долученого представником позивача кредитного договору сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного Періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК, що має наслідком подовження строку користування Кредитом на наступних: Зобов'язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного періоду. З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов'язаний сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 803 (вісімсот три) проценти річних, що становить 2.2. проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним.
Суд зазначає, що відповідач, підписавши договір, підтвердив те, що ознайомився з текстом договору та Правилами, отримав всю необхідну інформацію, що забезпечує вірне розуміння змісту послуги та погодився з умовами кредитного договору, у тому числі строку кредитування, який відповідно до п. 3.6 та п. 3.7 кредитного договору, було продовжено на 90 днів, розміру кредиту та процентів, порядком їх нарахування, був обізнаний про реальну проценту ставку та орієнтовану загальну вартість кредиту.
Вказані умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України.
Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту укладання. Однак, відповідач своїм правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладення кредитного договору протягом чотирнадцяти днів не скористався та продовжував користуватись кредитом на погоджених між сторонами умовах.
При цьому договір №3346206996-594315 від 24.01.2022 року, укладений між відповідачем та ТОВ «Кошельок» в судовому порядку не оскаржувався, не визнавався недійсним, тобто, в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності указаного правочину. Матеріали справи не містять і відповідач не надав суду доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору.
Доводи представника відповідача щодо ненадання розрахунку заборгованості з якого можливо встановити формування заборгованості та її складові, суми погашеного позичальником тіла кредиту та відсотків по кожному платіжному періоду суд не приймає до уваги, оскільки такий розрахунок стороною позивача надано та у ньому зазначено детальний розрахунок заборгованості, нарахування відсотків окремо в межах Лояльного періоду та за подовжений строк користування позикою до 15.05.2022 року, що відповідає умовам договору. Натомість стороною відповідача не подано жодних доказів на підтвердження спростування факту неукладення кредитного договору, факту сплати коштів на погашення суми кредиту, а також доказів, які спростовували б розмір заборгованості, а відтак наданий позивачем розрахунок заборгованості за відсутності альтернативного розрахунку від відповідача, приймається судом як достовірний.
У відповідності до Постанови Верховного Суду від 11.07.2018 р. по справі № 753/7883/15 доводи сторони про необґрунтованість розрахунку заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «КОШЕЛЬОК» є обґрунтованими та підлягають до задоволення в повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2422,40 грн., що понесені позивачем, суд покладає на відповідача відповідно до статті 141 ЦПК України оскільки позов задоволено в повному обсязі.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що заявлені позивачем в розмірі 10000,00 грн. суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до положень статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Позивачем надано докази на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, а саме: копії витягу з договору про надання правничої (правової) допомоги від 12.02.2025, додатку від 15.05.2025 до договору про надання правової допомоги від 12.02.2025, відповідно до якого позивач має сплатити адвокату витрати на правничу допомогу протягом 10 днів з дня ухвалення рішення.
Проте, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором. Даний спір є спором незначної складності, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною, справа не передбачає необхідності виконання значного обсягу дій та робіт, необхідних для її підготовки та розгляду.
Отже, зважаючи на категорію даної справи, яка є нескладною, враховуючи усталену практику, суд вважає, що визначені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є завищеними і не являються співмірними, обґрунтованими і пропорційними об'єму здійсненої роботи та наданих послуг, складності справи, а тому дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу до 6 000 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 141, 223, 229, 247, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, ст. ст. 512, 526, 541, 549, 610, 612, 1049-1054 ЦК України, суд,-
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» (місцезнаходження: вул. Антонова, 8А, с. Чайки, Києво-Святошинський район, Київська область, 08135, ЄДРПОУ 40842831) заборгованість за кредитним договором № 3346206996-594315 від 24.01.2022 року в загальному розмірі 33576,90 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» (місцезнаходження: вул. Антонова, 8А, с. Чайки, Києво-Святошинський район, Київська область, 08135, ЄДРПОУ 40842831) судовий збір в розмірі 2422,40 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» (місцезнаходження: вул. Антонова, 8А, с. Чайки, Києво-Святошинський район, Київська область, 08135, ЄДРПОУ 40842831) витрати на правову допомогу в сумі 6000,00 гривень.
В іншій частині стягнення витрат на правову допомогу відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Суддя Кілійського районного суду М. В. Балан