Дата документу 25.11.2025
Справа № 334/8356/25
Провадження № 2-а/334/124/25
25 листопада 2025 року Дніпровський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді Козлової Н.Ю., за участю секретаря Александрової А.С.
розглянувши адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладання адмінінстративного стягнення по справі про адмінінстративне правопорушення
До Дніпровського районного суду м.Запоріжжя звернувся ОСОБА_1 з адмінінстративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення № 426-25п від 15.05.2025 року, яка була винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладанням на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 гривень 00 копійок. А також закрити провадження про адміністративне правопорушення по постанові № 426-25п від 15.05.2025 року відносно ОСОБА_1 за частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує, що 13 травня 2025 року, біля лікарні де він проходив відновлювальне лікування, його зупинили співробітники ІНФОРМАЦІЯ_2 для перевірки військово-облікових документів. На їх вимогу, позивач пред'явив додаток з Резерв+ та повістку ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03.12.2023 року, а також медичні документи що він проходить лікування.
При цьому, працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 не прийняли до уваги надані документи та аргументи позивача, примусом затягнули його до службового автомобіля та доставили до ІНФОРМАЦІЯ_2 та змусили його пройти військово-лікарську комісію, після чого, склали протокол за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст.210-1 КупАП.
Позивач дійсно підписав протокол, але він був підписаний шляхом психологічного тиску з боку працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після проходження військово-лікарської комісії, стан позивача погіршився, він досі знаходиться на постійному амбулаторному лікуванні з періодичним проходженням стаціонарного лікування. Разом з тим, у середині серпня 2025 року у нього були арештовані всі карткові рахунки, в тому числі і ті, на які він отримує державну соціальну допомогу та допомогу на закупівлю дров.
Позивач вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення за ч.3 ст.210-1 КупАП, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності, тому він змушений звернутися до суду з відповідним позовом.
Ухвалою суду від 06 жовтня 2025 року за вказаними позовом було відкрито провадження у справі та вирішено розглядати зазначені позовні вимоги в порядку спрощеного позовного провадження, із викликом учасників.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з письмовим клопотанням у якому просив суд проводити розгляд справи за його відсутністю. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав викладених у ньому.
Представник відповідача, скориставшись своїм правом на подання відзиву, направив до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи на їх необґрунтованість та зазначив, що працівники ІНФОРМАЦІЯ_4 діяли в рамках чинного законодавства України, а позивач ОСОБА_1 намагаючись уникнути адміністративної відповідальності за скоєне ним адміністративне правопорушення, а саме: на час проведення перевірки не мав військово-облікового документа, зазначив у позові неправдиву інформацію, при цьому не надав до суду жодного доказу, який би підтверджував його позицію.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.
Порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення врегульований статтею 286 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч. 1, 2ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Фактичною підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності стало те, що він не оновив свої військово-облікові дані на протязі 60 днів у період дії особливого періоду, котрий введений Указом Президента України № 303/2014.
Відповідно до ст.210-1 КпАП України адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Частиною 3 ст. 210-1 КпАП України передбачено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
За змістом ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до статті 1 Закону України № 389-VIII від 12 травня 2015 року «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, що затверджений Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України введений воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався, і продовжує свою дію на час вчинення розгляду адміністративної справи.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу.
Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Рішень про закінчення особливого періоду на час розгляду адміністративної справи Президент України не приймав, тобто особливий період діє в Україні з 17.03.2014 року і до теперішнього часу.
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій неза-лежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до абз. 2 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (тут і далі в редакції Закону станом на день розгляду справи) громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово- облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Керівники, інші посадові особи органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ, організацій та закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності та громадяни України, винні в порушенні правил військового обліку громадян України, підготовки громадян України до військової служби, взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби, проходження служби у військовому резерві, проходження зборів, мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності, призову на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, прибуття за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України, а також у вчиненні інших порушень законодавства про військовий обов'язок і військову службу, несуть відповідальність згідно із законом (ч.іст. 42 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
За порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, передбачена адміністративна відповідальність відповідно до частини 3 статті 210-1 КУпАП.
Відповідно Закону України"Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Кабінет Міністрів України затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Згідно ч. 10 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю навійськовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпекиУкраїни, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; виконувати правила військового обліку, встановлені зако н о д авством.
Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, встановлені у Додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобовязаних та резервістів, затвердженх постановою КМУ від 30 грудня 2022 р. №1487.
Відповідно до абзацу 1 підпункту 1 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобовязаних та резервістів, Призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ), військовозобов'язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу). Крім того, призовники, військовозобов'язані та резервісти, які проживають в селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, повинні перебувати на Персонально- первинному військовому обліку у відповідних виконавчих органах сільських, селищних, міських рад.
Пунктом 19 Порядку організаціїта ведення військового обліку призовників, військовозобовязаних та резервістів, затвердженх постановою
КМУ від 30 грудня 2022 р. №1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом.
Згідно із п. 1 Правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних, які є Додатком 1 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2016 р. № 921 (втратила чинність 05.01.2023) призовники і військовозобов'язані повинні перебувати на військовому обліку за місцем проживання у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов'язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ), за місцем роботи (навчання) на підприємствах, в установах, організаціях, виконавчих органах сільських, селищних та міських рад, а також у разі тимчасового вибуття за межі України за місцем консульського обліку в дипломатичних установах України.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 06.09.2021 справа №560/2798/19 адміністративне провадження № К/9901/9635/20, триваюче правопорушення - це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Згідно з ч.7 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення (ч. 7ст. 38 КУпАП).
Відповідно до ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово- облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції,у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП).
Згідно з ч.1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку передбачена ст. 210 КУпАП. Накладання адміністративного стягнення за порушення правил в особливий період передбачено ч. 3 цієї статті.
Згідно із ч. 1ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ч.ч. 1-3ст. 7 КУпАП).
Відповідно до ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із п. 3 ч. 1ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови (ст.245 КУпАП).
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
До того ж, згідно з ч. 1 ст. 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
З'ясувавши повно, всебічно та об'єктивно обставини даної справи, суд приходить до висновку про незаконність постанови № 426-25п від 15.05.2025 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскільки вона є не обґрунтованою та такою, що прийнята з порушеннями процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.
При цьому, суд виходить з того, що розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється щодо правопорушника в межах протоколу про адміністративне правопорушення, який є підставою для ініціювання притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Протокол про адміністративне правопорушення як підстава для притягнення особи до відповідальності та як один із засобів доказування (ст.251 КУпАП) у будь-якому разі повинен відповідати вимогам ст. 256 КУпАП. Протокол складається у присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, з роз'ясненням їй прав та обов'язків, а також врученням їй копії протоколу.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення уповноважена особа має всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, оцінити наявні докази. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в т.ч. вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Особа вважається невинуватою до тих пір, поки її вина не буде доказана у встановленому законом порядку. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).
У зв'язку із застосуванням даного принципу саме відповідач, як особа, що виявила факт адміністративного правопорушення, повинна довести наявність події і складу адміністративного правопорушення та винуватість особи, тобто наявність законних підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Крім того, відповідно до ст.ст. 9, 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У відповідності до вимог ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.
Суду не вдалося встановити, що у діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення які кваліфіковані відповідачем за ч. 3 ст.210-1 КУпАП, адже відповідачем не надано суду жодних додатків до оскаржуваної постанови, які підтверджували б зазначені в ній обставини порушення позивачем.
Як вбчається з матеріалів справи, у 2023 році, ОСОБА_1 з'явився до ТЦК за викликом, де йому видали документи, які доводили той факт, що ОСОБА_1 виключений з військового обліку. Проте, дана відмітка була зазначена лише у повістці та не оформлена у військовому квітнку, як це положено у відповідності до закону.
Позивач пред'явив працівникам ТЦК свій Е-ВОД з мобільному додатку Резерв+ , однак уваги цьому не було надано.
Як зазначено у п. 2 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 № 559 (далі - Порядок № 559) визначено, що ВОД оформляється (створюється) та видається (замінюється) в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/ або Державного вебпорталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації); у паперовій формі - на бланку, форма якого затверджена постановою КМУ від 16.05.2024 №559 (далі Постанова №559).
Відповідно до п. 9 Порядку №559 ВОД в електронній формі (у тому числі роздрукований) та ВОД у паперовій формі мають однакову юридичну силу.
Доведено, що позивач пред'являв працівникам Відповідача свій Е-ВОД, а отже мав при собі належні військово-облікові документи.
Таким чином, суд не вбачає порушення позивачем норм КУпАП, які йому інкримінуються у постанові № 426-25п від 15.05.2025 року.
Крім того, матеріали справи свідчать про те, що у листопаді 2024 року, позивач переніс обширний інсульт у зв'язку з чим в нього було ураджено ліву частину тіла та з'явилось давіювання язика вліво з погіршенням речових функції.
Той факт, що позивач і досі лікується від зазначеного захворювання та проходить реабілітацію, свідчать численні медичні документи та довідки, які долучені до матеріалів справи.
Разом з тим, працівники ІНФОРМАЦІЯ_1 , перевіривши у позивача додаток Резерв + та повістку, направили його на ВЛК без будь-яких військово-облікових документів.
Твердження позивача що він став на облік як бездомна особа і відповідно зареєстрував собі тимчасове місце проживання у Центрі обліку бездомних осіб за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Рекордна 9А у відповідному Демографічному реєстрі не викликає сумніву, оскільки підтверджуються письмовими доказами, які долучені до матеріалів справи.
Також, в ході судового розгляду доведено, що позивач має відстрочку від призову до завершення мобілізації. На момент перевірки, позивач пред'явив працівникам ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідний Е-ВОД для перевірки.
На підставі чого, дані документи не були прийняті до уваги працівникам ІНФОРМАЦІЯ_1 та на підставі чого було прийнята постанова про адмінінстративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП суду не доведено.
Отже, дослідивши подані позивачем докази в сукупності, оцінивши їх за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд прийшов до висновку, що вина позивача у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.3ст.210-1 КУпАП не була доведена «поза розумним сумнівом».
Таким чином, зважаючи на вищевикладене та те, що на виконання вимог законодавства відповідачем не було вжито заходів до повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин, що мали значення для вирішення справи належним чином, суд приходить до висновку про задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 242-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладання адмінінстративного стягнення по справі про адмінінстративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову № 426-25п від 15.05.2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 - полковником ОСОБА_3 про накладення адміністративного стягнення ОСОБА_1 за ч.3 статті 210-1 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 17 000 грн.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи порядку статті 297 КАС України безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя: Козлова Н. Ю.