02 грудня 2025 року
м. Харків
справа № 635/6190/25
провадження № 22-ц/818/4830/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів колегії - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.
за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
сторони справи:
заявник - Мале спільне підприємство «АГРОБУД»
заінтересована особа Харківська районна рада
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу Малого спільного підприємства «Агробуд», на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 11 серпня 2025 року в складі судді Омельник М.М.,-
В березні 2025 року звернувся до суду з заявою, в якій просив встановити факт належності Малому спільному підприємству «АГРОБУД» (62481, Харківська обл., Харківський р-н, с-ще Рогань, вул. Харківська, 3; код ЄДРПОУ 22623210) державного акту на право постійного користування землею серія ХР-25-00-2544 від 09.10.1996 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 183.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 11 серпня 2025 року у відкритті провадження за зазначеною заявою відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що заявником у справі є юридична особа, тому справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Не погодившись з ухвалою суду МСП «АГРОБУД» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просило ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що господарський процес не містить форми здійснення судочинства, аналогічній окремому провадженню в цивільному процесі, а тому у заявника відсутня можливість звернення з вимогою про встановлення факту належності йому правовстановлюючого документу у вигляді державного акту до господарського суду.
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої керувався п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України й виходив із того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Проте з вказаними висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Харківської районної ради народних депутатів Харківської області від 26.04.1994 № XV сесії ХХІ надано в постійне користування землю 56,5 га ріллі малому підприємству «Агробуд» із земель радгоспу ім. Чапаєва Роганської селищної Ради народних депутатів для організації підсобного сільськогосподарського виробництва (а.с. 9).
09.10.1996 року виданий державний акт на право постійного користування МП «Агробуд», який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №183 (а.с. 10-12).
Рішенням Роганської Селищної ради Харківського району Харківської області ХХХ сесії VIII скликання від 15.02.2019 надано Малому спільному підприємству «Агробуд» згоду на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 56,50 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться у його користуванні на підставі Держаного акту на право постійного користування землею серія ХР-25-00-2544, зареєстрована в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №183 та розташована за межами населених пунктів на території Роганської селищної ради Харківського району Харківської області (а.с.18).
Головним управлінням держгеокадастру у Харківській області листом №1-2668/0/19-25 від 16.05.2025 повідомлено, що обліковується запис про реєстрацію державного акту на право постійного користування землею серії ХР-25-00-2544 за №183 від 12.11.1996, виданий МП «Агробуд» для підсобного господарства, на земельну ділянку площею 56,5 га, яка розташована на території Малороганської сільської пради Харківського району Харківської області (а.с.16)
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що заява не підлягає розгляду за правилами ЦПК України, оскільки сторонами у справі є юридичні особи.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до п.6 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Стала практика Верховного Суду ґрунтується на правовому висновку, що «вимога про встановлення певних фактів не може бути предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право (законний інтерес), що виникає з матеріальних правовідносин» ( постанова Великої палати Верховного Суду від 11.09.2018 року по справі № 905/1926/16, ухвала Великої палати Верховного Суду від 01.03.2023 року по справі № 910/12559/20)
Велика Палата Верховного Суду нагадує, що інститут аналогії закону і аналогії права первісно був доктринально обґрунтований і застосовувався судами задовго до часткового відображення цього інституту в законодавстві.
Необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) випливає з того, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону.
Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні.
Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Велика Палата Верховного Суду неодноразово застосовувала аналогію у процесуальному праві, зокрема у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 (провадження № 12-62гс19, пункт 6.27), від 27 листопада 2019 року у справі № 629/847/15-к (провадження № 13-70кс19), від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14 (провадження № 12-34гс20, пункт 6.19), від 13 січня 2021 року у справі № 0306/7567/12 (провадження № 13-73кс19, пункт 28), від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункт 105).
Саме застосування аналогії у процесуальному праві в певних випадках дає змогу ухвалити справедливе рішення. Наприклад, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 (провадження № 12-62гс19, пункт 6.27) застосування аналогії дозволило замінити одного відповідача двома, що і забезпечило справедливість постанови.
Тому відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного суду від 08 червня 2022 року у справі №2-591/11 (14-31цс21).
З матеріалів справи вбачається, що заявник просить встановити юридичний факт, а саме: що у державному акті на право постійного користування землею назву юридичної особи зазначено як МП «Агробуд», тоді як повна назва підприємства - «Мале спільне підприємство «Агробуд», а скорочена - «МСП «Агробуд». Наявність спору про право між заявником та заінтересованою особою не встановлено.
За таких обставин суд не врахував, що вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.
Враховуючи викладене, оскільки, заявник просить встановити факт належності йому державного акту про право власності на землю, що за своєю суттю становить встановлення факту, який має юридичне значення і такі вимоги спрямовані не на створення нового юридичного факту, а на усунення технічної неточності (описки) або на тлумачення змісту правовстановлювального документа з метою підтвердження належності його відповідній юридичній особі. Враховуючи прогалину в процесуальному регулюванні, розгляд заяви «МСП «Агробуд» із застосуванням аналогії права для забезпечення ефективного захисту прав заявника підлягає в порядку цивільного судочинства.
Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково застосував положення п. 1 ч. 1ст. 186 ЦПК України та дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За наведених обставин апеляційна скарга є підлягає задоволенню, оскаржувана ухвала скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384, 389,390, 391 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу Малого спільного підприємства «Агробуд» - задовольнити .
Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 11 серпня 2025 року- скасувати. Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення
Повний текст судового рішення складений 15.12.2025.
Головуючий О. Ю.Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук