Справа № 344/16265/24
Провадження № 22-ц/4808/1635/25
Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В.
Суддя-доповідач Пнівчук
16 грудня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої (судді-доповідача) Пнівчук О. В.,
суддів: Бойчука І. В., Томин О. О.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 22 вересня 2025 року, у складі судді Домбровської Г. В., у справі за позовом Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги теплопостачання,
У вересні 2024 року Державне міське підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з теплопостачання.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» надає послуги теплопостачання до нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_1 , яка є споживачем. Відповідачу послуги надаються, однак всупереч вимогам чинного законодавства України, вона не виконала належним чином зобов'язання по оплаті наданих їй послуг, внаслідок чого заборгувала позивачу станом на 01.07.2024 року 49 664, 66 грн.
Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» заборгованість за надані послуги теплопостачання в розмірі 49 664,66 грн та судовий збір у розмірі 3 028 грн.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 22 вересня 2025 року позов ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги теплопостачання - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» заборгованість за послуги теплопостачання за період з 01.10.2018 по 01.07.2024 року в розмірі 49 664,66 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з істотними порушеннями норм матеріального та процесуального права, з неповним та однобічним з'ясуванням обставин справи, без належної оцінки наданих мною доказів, з неправильним тлумаченням норм законодавства та ігноруванням судової практики Верховного Суду.
Суд першої інстанції не приділив належної уваги доказам, наданим стороною відповідачки та не оцінив їх у сукупності з іншими матеріалами справи. У письмових поясненнях детально обґрунтовано заперечення проти позову, з посиланням на відсутність фактичного споживання послуг теплопостачання через самовільне відключення нежитлового приміщення АДРЕСА_1 від централізованої системи опалення. До пояснень додавався акт про самовільне відключення від опалення, складений 22.06.2018 року, який є первинним документом, що фіксує факт фізичного відключення трубопроводів та відсутність підключення до мережі теплопостачання з 22.06.2018. Цей акт підтверджує неможливість надання та споживання послуг теплопостачання, оскільки без підключення до системи теплоенергія не надходить до приміщення, що виключає нарахування боргу.
Вважає, що позивач не довів факт надання послуг, а суд прийняв його розрахунок без перевірки. Приміщення було відключене від системи, тож тепло не надходило. Згідно зі ст. 903 ЦК України, замовник оплачує послугу лише якщо вона надана та спожита; нарахування без факту споживання є незаконним. Закон «Про житлово-комунальні послуги» вимагає оплати за надані послуги, але якщо приміщення не опалюється, борг відсутній.
Зазначає, що розрахунок боргу є одностороннім, без первинних документів (показники лічильників, акти), і включає переплату 132,49 грн на 01.10.2018, яку суд не врахував. Суд не перевірив, чи проводилися нарахування за нормативами чи фактичними даними.
Суд першої інстанції стягнув повну суму заборгованості без урахування заперечень, не зменшив борг на переплату, не врахував інфляцію, карантин чи воєнний стан як поважну причину неоплати та не врахував це як підставу для відмови чи зменшення боргу.
Вважає, що суд помилково дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності, та стягнув борг за період з жовтня 2018 року, не провівши детального розрахунку для кожного платежу окремо. Стороною була подана заява про застосування позовної давності до частини боргу в сумі 23 001,34 грн, оскільки для боргу жовтня 2018 року строк почався 01.11.2018, сплив 01.11.2021.що є підставою для відмови в позові. Суд не розрахував залишок для кожного періоду: наприклад, для 2018 року - від 01.11.2018 до 24.02.2022 минув 3 роки 3 місяці, тож поновлення не застосовується. Вважає, що позивач не довів поважних причин пропуску, а суд не мотивував поновлення, обмежившись загальною констатацією.
Просить скасувати рішення суду у повному обсязі та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Представник ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» Ірина Дикун подала відзив на апеляційну скаргу. Вважає рішення суду законним та обґрунтованим, винесеним з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відокремлення (відключення) квартир та нежитлових приміщень, будівель від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) без дотримання встановленого Мінрегіоном порядку не допускається, а у випадку їх відсутності - відновити систему центрального опалення у квартирі.
Вважає, що власник квартири зобов'язаний нести витрати з її утримання, у тому числі оплачувати комунальні послуги, незалежно від того, проживає він у належній йому квартирі чи ні, якщо він у встановленому порядку не відмовився від надання таких послуг.
Відповідачкою не додано до матеріалів справи дозвіл міської ради на переобладнання квартири на нежитлове приміщення та акта введення в експлуатацію нежитлового приміщення. Тому відносини між позивачем та відповідачкою не розривалися. Наведені в апеляційній скарзі доводи не являються доказом не отримання послуг з теплопостачання.
Зазначає, що сума боргу в розмірі 49 664,66 грн, яку позивач просив стягнути, заявлена в межах строку позовної давності.
Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду залишити без змін.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (п.1 ч. 4 ст. 19 ЦПК України).
Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Частиною першою статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи категорію справи та ціну позову в даній справі, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження,
Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судове рішення, ухвалене судом першої інстанції, вищезазначеним вимогам відповідає.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачкою зобов'язань з оплати послуг за теплопостачання, на користь позивача слід стягнути заборгованість.
З таким висновком колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Спірні правовідносини виникли з приводу несплати споживачем наданих позивачем житлово-комунальних послуг з постачання теплової енергії для потреб опалення квартири, а саме за період з жовтня 2018 року по липень 2024 року.
Вказані правовідносини регулюються, зокрема, Законом України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон 1875-IV), який втратив чинність 01 травня 2019 року, а також Законом України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII (у чинній редакції на час розгляду справи у суді).
Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (частина друга статті 19 Закону).
За визначенням Закону 1875-IV власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - власник) - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону). А споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (абзац чотирнадцятий частини першої статті 1 Закону).
У відповідності до вимог пункту 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII (у чинній редакції) індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до абзацу 6 частини третьої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII (у чинній редакції на час розгляду справи у суді) плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.
Згідно положень частини шостої статті 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію, а відповідно до статті 25 вищезазначеного Закону, у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.
Відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила), централізоване опалення це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.
Пункт 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV (який втратив чинність 01 травня 2019 року) визначає, що споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV (який втратив чинність 01 травня 2019 року) обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Подібні за змістом норми закріплено у пункті 1 частини першої, пункті 5 частини другої статті 7 чинної редакції Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмового оформленого договору не позбавляє споживача (власника) обов'язку оплачувати надані йому послуги.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), підстав відступу від них колегія суддів не вбачає.
На підставі наданих учасниками справи та досліджених судом доказів встановлено, що позивач ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» є виконавцем послуг теплопостачання для нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , власником якої станом на час розгляду справи є ОСОБА_1 .
За приписами частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов'язує.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом; співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном - стаття 322, 360 ЦК України.
У статті 68 ЖК України закріплено обов'язок споживача послуги їх оплачувати.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, свідчать про те, що позивач ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго», як виконавець послуг, надавав у період з жовтня 2018 року по липень 2024 року послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії, а власник квартири АДРЕСА_1 та споживач вказаних послуг не здійснювала їх оплату.
Документальних підтверджень, у тому числі підписаних споживачем та виконавцем послуг актів-претензій, як це передбачено статтею 27 «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII, щодо ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості послуг матеріали справи не містять і відповідачка під час судового розгляду справи таких доказів не надала.
З розрахунку боргу за теплоенергію між ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» та ОСОБА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 АДРЕСА_2 за період з 01.08.2021 по 01.07.2024 нарахована позивачем заборгованість становить 49 664,66 грн. Станом на 01.08.2024 обліковується заборгованість в сумі 49 664,66 грн.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що заперечуючи проти позову, відповідачка не надала належних та допустимих доказів ненадання позивачем вказаних послуг та наданих ним розрахунків.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Встановивши, що ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» надає послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить відповідачці, яка отримує вказані послуги, що в свою чергу відповідачкою не спростовано, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про задоволення позову ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» про стягнення з відповідачки заборгованості.
Колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 на те, що вона не споживала послуги з постачання теплової енергії, які надавало ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго, враховуючи, що відповідачка здійснила реконструкцію квартири АДРЕСА_1 . На підтвердження вказаних обставин відповідачкою було долучено копію акту про самовільне відключення від опалення від 02 червня 2018 року.
Пунктами 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, визначено, що споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання затверджений наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4.
Згідно із п.п. 2.1-2.7 Порядку для вирішення питання відключення житлового будинку (будинків) від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води (далі - ЦО і ГВП) його власник повинен звернутися до постійно діючої міжвідомчої комісії по розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж ЦО і ГВП (далі - комісія) із письмовою заявою про відключення від мереж ЦО і ГВП, у якій зазначає причини відключення. Комісія після вивчення наданих власником документів приймає відповідне рішення, яке оформляється протоколом. При позитивному рішенні заявнику надається перелік організацій, до яких йому слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мережі ЦО. Проект індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мережі ЦО виконує проектна або проектно-монтажна організація на підставі договору із заявником. Проект узгоджується з усіма організаціями, які видали технічні умови на підключення будинку до зовнішніх мереж. Відключення приміщень від внутрішньобудинкової мережі ЦО виконується монтажною організацією, яка реалізує проект. По закінченні робіт складається акт про відключення від мережі ЦО і подається заявником до комісії на затвердження. Після затвердження акта на черговому засіданні комісії сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання.
Водночас, як вбачається з наданих стороною відповідачки документів, акту за участю теплопостачальної організації, затвердженого на черговому засіданні постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживача від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води, який є завершальним етапом проходження встановленої законодавством процедури відключення від мереж централізованого опалення квартири АДРЕСА_3 , відповідачем не надано, що свідчить про самовільне відключення квартири від мереж централізованого опалення.
Самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі №6-1192цс15, постановах Верховного Суду від 02 березня 2018 року у справі № 915/89/16, від 25 вересня 2019 року у справі № 522/401/15-ц та від 12 березня 2021 року у справі № 487/955/18.
Отже, заперечуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження дотримання процедури відключення належної їй квартири від мереж централізованого опалення та наявності підстав для звільнення від оплати за послуги з теплопостачання.
Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови в задоволені позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що позивач звернувся до суду з позовом з пропуском строку позовної давності, з огляду на наступне.
Частина четверта статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Частиною 1 ст. 32 Закону «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що плата за послуги нараховується щомісячно.
Крім того, обов'язок споживача оплатити надані послуги встановлено ст. 19 Закону України «Про теплопостачання».
Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (із змінами), передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку.
А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення щомісячного платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, оскільки позивачем не надано доказів погодження між сторонами іншого строку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та діяв й на час ухвалення оскаржуваного рішення суду.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину.
У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом.
За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02 квітня 2020 року.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 карантин закінчився 30 червня 2023 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року карантин було скасовано з 01 липня 2023 року. Таким чином, в період з 02 квітня 2020 року по 01 липня 2023 року було зупинено всі строки позовної давності на підставі п.12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Воєнний стан неодноразово продовжувався та діє до теперішнього часу.
Отже, оскільки, перебіг трирічної позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги за жовтень 2018 року закінчився під час дії карантину, ці строки продовжуються, що свідчить про дотримання позивачем позовної давності при зверненні до суду з даним позовом.
Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не пропущено позовну давність щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за період, починаючи з жовтня 2018 року.
Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов правильного висновку про задоволення вимог ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго»та постановив рішення з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права.
З огляду на зазначене, підстави для скасування рішення суду з наведених апелянтом підстав відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 22 вересня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча О. В. Пнівчук
Судді: І. В. Бойчук
О. О. Томин