Справа № 211/9356/25
Провадження № 2/211/4227/25
іменем України
16 грудня 2025 року
Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Костенко Є.К.,
за участю секретаря Гоєнко Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на ту обставину, що 27.07.2021 тіж ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір №102412458. Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі 10000,00 грн. 10.02.2022 між ТОВ «МІЛОАН» було укладено договір №10-02/2022-50, відповідно до якого до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» перейшло право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №102412458, укладеним з відповідачем. 10.01.2023 між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» було укладено договір факторингу №10-01/2023, відповідно до якого до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» перейшло право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №102412458, укладеним з відповідачем. Відповідач свої зобов'язання не виконав в зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду. Тому, позивач просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість у розмірі 25370,85 грн. за договором №102412458 від 27.07.2021, яка складається з 7548,00 грн - заборгованість за ьілом кредиту, 16822,85 грн - заборгованість за відсотками, 1000,00 грн - заборгованість за комісіями, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 13000,00 грн..
Ухвалою суду від 22.08.2025 відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
22.10.2025 представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Шеметом І.О. до суду скеровано відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що позовні вимоги відповідач визнає частково, не заперечує факт отримання кредитних коштів відповідачем та часткове погашення ним кредитних зобов'язань. Разом із цим вважає, що відсотки нараховані поза межами строку кредитного договору, право нарахування відсотків за кредитними договорами припинилось зі спливом строку дії договору, тому заборгованість за відсотками підлягає зменшенню до 2500 грн. Також вказуєна те, що витрати на правничу допомогу документально не підтверджені належними доказами, тому стягненню не підлягають. Враховуючи зазначене, просить відмовити в задоволенні позовних вимог частково.
28.10.2025 представником позивача ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» Ткаченко М.М. до суду скеровано відповідь на відзив, в якій зазначає, що укладений між сторонами договір відповідає вимогам чинного законодавства та вільному волевиявленню, сторонами було досягнуто домовленості щодо всіх істотних умов, в тому числі щодо порядку нарахування та сплати процентів за договорами, можливості продовження строку користування кредитними коштами, в порядку та на умовах визначених договором, позичальника було ознайомлено з умовами договорів, висловив своє волевиявлення шляхом підписання договорів, що свідчить про прийняття ним всіх істотних умов кредитних договорів. Відповідачем не надано жодних доказів на спростування факту перерахування на його рахунок коштів. У розрахунку заборгованості чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована. Також, зазначає, що відсотки нараховані у межах погодженого сторонами строку кредитування, який супроводжувався нарахуванням процентів у порядку та розмірі, що визначені у п. 1.5.2, 1.6 договору. Також вказує, що зігдно з вимогами розділу 2.3 договору строк дії договору було автоматично пролонговано, отже нарахування відсотків здійснювалось в межах строку кредитування, визначеного та погодженого сторонами договору, при цьому відсоткова ставка не збільшувалась, а була чітко встановлена для кожного окремого періоду користування кредитом. Заперечення відповідача стосовно стягнення витрат на правничу допомогу є необгрунтованими, оскільки позивачем до позовної заяви було долучено всі визначені вимогами законодавства та судової практики документи, які підтверджують понесені позивачем витрати. Зважаючи на зазначене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В судове засідання представник позивача не з'явилася, подала заяву про розгляд справи без їх участі, на задоволенні позовних вимог наполягає.
Відповідач та його представник в судое засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Оскільки сторони не з'явились у судове засідання, то відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Суд, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, приходить до таких висновків.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, 27 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживче кредитування №102412458 та Паспорт споживчого кредиту №102412458, шляхом підписання одноразовим ідентифікатором.
Згідно з довідкою ТОВ «МІЛОАН» ОСОБА_1 27.07.2021 за номером його телефону було надіслано одноразовий ідентифікатор Z56874.
Відповідно до умов Договору споживчого кредиту, відповідач отримав кредит у сумі 17000,00 грн., строк позики 20 днів (до 16.08.2021), з базовою процентною ставкою 1,25% від суми позики за один день та процентною ставкою у випадку прострочення виплати позики та процентів за її користування 5% від суми позики за один день (п. 1.2, 1.3, 1.4, 1.5.2, 1.6 договору).
Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Так, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним таГосподарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 23 березня 2020 року по справі № 404/502/18, відповідно до якого: будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного абоГосподарського кодексів Україниможе мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі205,207 ЦК України).
Отже, кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Так, судом встановлено, що 27 липня 2025 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит №102412458, який підписано одноразовим ідентифікатором.
У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року № 910/5226/17 зазначено, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків, розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту; безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.
Встановивши, що без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, суд вважає, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Підписавши вказаний договір, відповідач погодився з умовами договору та правилами надання споживчого кредиту від ТОВ «МІЛОАН».
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).
Зазначений договір є чинним та підлягає виконанню сторонами.
Факт перерахування коштів на картку відповідача ОСОБА_1 у сумі 10000 грн підтверджено довідкою ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс» від 11.07.2025.
Крім того, факт укладення вказаного договору, паспорту позики та отримання кредитних коштів відповідачем визнається.
Згідно із частиною 1 статті 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги по суті це договірна передача зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно зі статтею 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
10 лютого 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальність «МІЛОАН» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі ТОВ - «Вердикт Капітал») укладено Договір факторингу №10-02/2022-50, у відповідності до умов якого ТОВ «МІЛОАН» передає (відступає) ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до боржників за договорами позики, у тому числі за Договором споживчого кредиту №102412458 від 27.07.2021.
10 січня 2021 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено договір відступлення прав вимоги № 10-01/2023, у відповідності до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступає ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» за плату належні йому права грошової вимоги за кредитними договорами, у тому числі за Договором споживчого кредиту №102412458 від 27.07.2021.
Відповідно до Реєстру боржників до Договору № 10-01/2023 про відступлення прав вимоги від 10.01.2023, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло права грошової вимоги до відповідача за Договором споживчого кредиту №102412458 від 27.07.2021.
Згідно зі ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно достатті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Як передбачено ч. 1ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Як передбачено ч. 1ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред'явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Згідно із правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 у справі №6-979цс15 «боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі».
Отже, судом встановлено факт невиконання належним чином зобов'язань по поверненню кредитних коштів відповідачем у результаті чого виникла заборгованість за кредитним договором, право вимоги за яким, на підставі договору факторингу перейшло до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».
Разом із цим, для того, щоб визначити розмір заборгованості за вищевказаним договором суд повинен надати оцінку доводам сторін щодо розрахунку такого розміру.
Так сторонами не оспорюєтся та судом вважається доведеним існування у відповідача забргованості за тілом кредиту у розмірі 7548, 00 грн.
Щодо сума заборгованості відповідача ОСОБА_1 перед ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» за відсотками суд враховує такі обставини.
Як вже зазначалось раніше, Розділом І Договору визначено, що строк кредитування складає 20 днів 16.08.2021.
При цьому, р. 2.3. цього Договору передбачено пролонгацію строку кредитування.
Продовження, вказаного в п. 1.3. договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах (п. 2.3.1.).
Відповідно до п. 2.3.1.1 у разі сплати позичальником комісії за управління та обслуговування кредиту та певної частки заборгованості за кредитом може відбуватися пролонгація договору строком не більше ніж на 15 днів.
Пунктом 2.3.1.2 Договору передбачено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Так збільшення строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів.
Отже, сторонами погоджені умови щодо пролонгації строку кредитування у разі наявності непогашеної заборгованості.
Таким чином, якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною у п. 1.6. Договору.
Зазначені обставини свідчать про те, що умовами кредитного договору сторони передбачили порядок продовження строку кредиту та умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.
Умовами договору передбачено право позичальника на неодноразове продовження строку користування кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів.
З наданого суду розрахунку ТОВ «МІЛОАН» вдачається, що у зв'язку з внесенням 11.11.2021 ОСОБА_1 чергового платежу комісії за пролонгацію договору та сплатою частини заборгованості за тілом кредиту та відсотками договір між сторонами було продовжено на підставі пункту 2.3.1.1 на на пільгових умовах строком на 15 днів до 26.11.2021 включно.
З 27.11.2021 строк дії договору споживчого кредиту №102412458 від 27.07.2021 було продовжено на підставі пункту 2.3.1.2 на стандартних умовах, а отже на договір було пролонговано на строк не більше 60 днів, тобто до 25.01.2022 включно.
Як вбачається з розрахунку ТОВ «МІЛОАН» нарахування заборгованості за відсотками первісним кредитором було зроблено в межах строку кредитування після чергової пролонгації договору.
Разом і цим, з розрахунку ТОВ «Вердикт Капітал» вбачається, що фактором було здійсено донарахування відсотків за ставкою 5% за період з 10.02.2022 по 23.02.2022.
При цьому, нарахування відсотків за період з 18.12.2021 по 09.02.2022 жодним кредитором не здійснювалося.
З огляду на зазначене, суд вважає, що з матеріалів справи не вбачається чи відбулася чергова пролонгація договору після 25.01.2022, якщо так, то на яких умовах пільгових чи стандартних, ТОВ «Вердикт капітал» у наданому розрахунку не обгрунтував, чому заборгованість за відсотками здійснювалася саме у період з 10.02.2022 по 23.02.2022 та на підставі яких умов договору було здійснено саме такий розрахунок.
Отже, суд дійшов висновку, що наданими суду документами підтверджується, що договір споживчого кредиту №102412458 від 27.07.2021 діяв до 25.01.2022 включно, а тому у подальшому фактором було здійснено нарахування процентів поза межами строку кредитування, тому заперечення представника відповідача підлягають частковому врахуванню.
Враховуючи зазначене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за відсотками у розмірі, нарахованому первісним кредитором у розмірі 11539,25 грн.
Крім того, суд не погоджується з наданим розрахунком заборгованості в частині нарахування комісії з огляду на таке.
Відповідно до частин першої-третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).
Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
На підставі частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.
Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019року у справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022року у справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021року у справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021року у справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021року у справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 2.5 та розділу 2 кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплатити плату за видачу кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 1.5.1 договору споживчого кредиту №102412458 від 27.07.2021 укладеного між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 , комісія за надання кредиту становить 1000,00 грн.
З матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги Банку, пов'язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, Банком в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які Банком встановлена комісія за обслуговування кредиту.
За таких обставин положення пункту 1.5.1 кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплатити плату за видачу кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За наведених умов, суд дійшов висновку, що оскільки положення договору споживчого кредиту №102412458 від 27.07.2021 про сплату позичальником на користь Банку комісії за надання кредиту є нікчемними, то позовна вимога про стягнення комісії в розмірі 1000,00 грн. є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Крім того, як вбачається з наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості відповідачем на виконання умов договору було сплачено 700,00 грн в рахунок погашення комісії за пролонгацію кредиту.
Разом із цим, нарахування комісії за пролонгацію договору та її розмір взагалі не обумовлені договору споживчого кредиту №102412458 від 27.07.2021, паспортом споживчого кредиту№102412458, анктою-заявкою на кредит та правилами надання фінансових кредитівтовариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» в редакції від 13.07.2021, а отже, є неправомірними діями з боку первинного кредитора.
Отже встановивши, що відповідачем було сплачено додатково 700,00 грн в рахунок погашення комісії за пролонгацію договору, суд доходить висновку про необхідність зарахування сплаченої позичальником комісії в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту.
Тож оскільки розмір заборгованості за тілом кредиту складає 7548,00 грн, то різниця становить 6848,00 грн (7548,00 грн - 700,00 грн), а тому наявні підстави для стягнення заборгованості за тілом кредиту саме у такому розмірі.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, та стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» загальної суми заборгованості за договором споживчого кредиту №102412458 від 27.07.2021 в розмірі 18387,25 грн, з яких забогованість за тілом кредиту - 6848,00 грн, заборгованість за відсотками - 11539,25 грн.
Щодо вимоги про стягнення правової допомоги суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких за частиною 3 статі 133 ЦПК належать витрати на професійну правову допомогу, які за змістом статті 137 ЦПК несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Приписами статті 141 ЦПК України визначено: розмір витрат, які сторона сплатила у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд звертає увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, тому обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а суд при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу повинен надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких відповідач має заперечення.
Частиною 3 статті 141 ЦПК України закріплено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.
Як вбачається з матеріалів справи, понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 13000,00 грн підтверджуються: договором №01-07/2024 про надання правової допомоги від 01.07.2024 Адвокатським Об'єднанням «Лігал Ассістанс» з додатками, прайс-листом Адвокатського Об'єднання «Лігал Ассістанс», заявкою на надання юридчної допомоги №282 від 01.07.2025 та витягом з акту №12 про надання юридичної допомоги від 31.07.2025 з приводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .
Отже, з огляду на зазначені норми права, правову позицію Великої Палати Верховного Суду та встановлені обставин справи, беручи до уваги заперечення представника відповідача щодо розмрів витрат на надання правової допомоги, суд дійшов переконання, що вимоги про відшкодування витрат позивача на правничу (правову) допомогу підлягають частковому задоволенню, оскільки вони пов'язані з розглядом справи, при цьому суд вважає, що позивачем не були дотримані критерії розумності їх вартості. Тому, на думку суду, розмір правничої (правової) допомоги має бути визначений у розмірі 5000,00 грн.
Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Позивачем заявлено вимогу про відшкодування судових витрат: судового збору в сумі 2422,20 грн., сплачений ним при подачі позову, однак оскільки позов підлягає частковому задоволенню, суд з врахуванням положеньстатті 141 ЦПК України вважає можливим відшкодувати позивачу понесені витрати в сумі 1755,61 грн. (18387, 25 грн. (сума боргу, стягнута судом) х 2422,40 грн. (сума судового збору, сплачена позивачем) / 25370,85 грн. (сума боргу, заявлена до стягнення).
Керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 13, 141, 247, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (ЄДРПОУ 44276926, юридична адреса: місто Київ, вулиця Мечнікова, будинок 3, офіс 306) суму заборгованості за Договором споживчого кредиту №102412458 від 27.07.2021 в розмірі 18387 (вісімнадцять тисяч триста вісімдесят сім) гривень 25 коп., з яких забогованість за тілом кредиту - 6848 (шість тисяч вісімсот сорок вісім) гривень 00 коп., заборгованість за відсотками - 11539 (одинадцять тисяч п'ятсот тридцять дев'ять) гривень 25 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (ЄДРПОУ 44276926, юридична адреса: місто Київ, вулиця Мечнікова, будинок 3, офіс 306) витрати на правову допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (ЄДРПОУ 44276926, юридична адреса: місто Київ, вулиця Мечнікова, будинок 3, офіс 306) в рахунок відшкодування судового збору 1755 (одну тисячу сімсот п'ятдесят п'ять) гривень 61 копійку.
В іншій частині в задоволенні позову - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення,має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 16.12.2025 року.
Суддя Костенко Є. К