11 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 36911891/22
провадження № 51-1868 км 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника потерпілого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
виправданих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022111380000715, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Києва, жителя АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Тальне Черкаської області, жителя АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2024 року ОСОБА_8 і ОСОБА_9 визнано невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, та виправдано у зв'язку з недоведеністю, що в діях кожного з них є склад цього кримінального правопорушення.
Суд у вироку вирішив долю речових доказів і розподілив процесуальні витрати.
Органом досудового розслідування ОСОБА_8 і ОСОБА_9 обвинувачувалися у відкритому викраденні чужого майна, вчиненого в умовах воєнного стану.
Так, згідно з обвинувальним актом, 18 жовтня 2022 року близько 19:00 раніше незнайомі ОСОБА_8 , ОСОБА_9 їхали в автомобілі «Mercedes» (н. з. НОМЕР_1 ) під керуванням ОСОБА_10 по Кільцевій дорозі в напрямку вул. Микільської с. Софіївська Борщагівка Бучанського району Київської області. Під час руху ОСОБА_8 здалося, що водій автомобіля «BMW X5» (н. з. НОМЕР_2 ) ОСОБА_11 порушив правила дорожнього руху, тому вони вирішили його наздогнати, що відбулося на парковці по вул. Микільській, 8-б. Так, зупинившись біля запаркованого автомобіля ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , який був одягнений у військову форму з розпізнавальними знаками «Збройні Сили України», вийшов з автомобіля та, діючи з хибних уявлень про підтримання правопорядку, став безпідставно вимагати від нього пред'явити документи, що посвідчують особу, на що ОСОБА_11 відмовився, і, взявши до рук свій мобільний телефон, повідомив, що телефонує до поліції.
Тим часом ОСОБА_9 , який перебував на задньому правому сидінні автомобіля «Mercedes», вирішив втрутитися в конфлікт між ОСОБА_11 та ОСОБА_8 на боці останнього, демонструючи ОСОБА_11 готовність до застосування фізичної сили з метою подолання його опору.
У цей час у ОСОБА_8 раптово виник умисел на відкрите заволодіння чужим майном, реалізуючи який він, діючи з корисливих мотивів, вихватив із рук ОСОБА_11 мобільний телефон «iPhone X» вартістю 19167,5 грн. Після протиправного вилучення мобільного телефону, діючи без попередньої змови, ОСОБА_8 передав його ОСОБА_9 з метою переміщення з місця події та в подальшому розпорядження на власний розсуд, а в останнього, зі свого боку, у цей момент виник аналогічний умисел на відкрите заволодіння чужим майном, реалізуючи який він, діючи з корисливих мотивів, з метою свого та ОСОБА_8 протиправного збагачення, без попередньої змови, не зважаючи на вимоги ОСОБА_12 повернути йому телефон, отримав від ОСОБА_8 належний останньому мобільний телефон, після чого вони разом покинули місце події.
Як зазначив суд у вироку, під час судового розгляду було з'ясовано, що між ОСОБА_8 і ОСОБА_11 відбувся конфлікт через недотримання останнім правил ввічливого кермування. Також ОСОБА_8 сприйняв його поведінку як образу військовослужбовця ЗСУ і забрав у нього мобільний телефон, щоб той не фільмував його в камуфляжному одязі. Водночас ОСОБА_9 , як установив суд, не брав участі ні в конфлікті, ні у вилученні вказаного телефону в ОСОБА_12 . Тому суд дійшов висновку, що прокурор не довів прямого умислу ОСОБА_13 на протиправне заволодіння мобільним телефоном і корисливого мотиву - збагатитися за рахунок такого майна, а так само, що такий умисел і мотив мав ОСОБА_9 .
Київський апеляційний суд, залишаючи ухвалою від 18 лютого 2025 року вирок місцевого суду без змін, погодився з висновком про відсутність у виправданих умислу на відкрите викрадення належного ОСОБА_12 майна і наголосив, що мобільний телефон вибув із його володіння тільки на певний час.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України, ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що цей суд необґрунтовано погодився з оцінкою місцевим судом обставин кримінального провадження і дійшов передчасного висновку про невинуватість ОСОБА_8 і ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення.
Не погоджуючись з позицією апеляційного суду про відсутність у діях виправданих складу злочину через невстановлення його суб'єктивної сторони, посилається на судову практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 16 березня 2023 року у справі № 166/43/22 (провадження № 51-3988 км 22) про необов'язковість корисливого мотиву під час вчинення грабежу та вказує, що на аналогічні його доводи, наведені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції не дав жодної відповіді та невмотивовано погодився з протилежним висновком місцевого суду. Водночас вважає, що наданими стороною обвинувачення доказами доведено як прямий умисел ОСОБА_8 і ОСОБА_9 на відкрите викрадення чужого майна, так і корисливий мотив, адже мобільний телефон був відшуканий і повернутий власнику завдяки втручанню правоохоронних органів, що свідчить про помилковість висновку апеляційного суду про його тимчасове вилучення.
Також прокурор твердить, що апеляційний суд не проаналізував його доводів про недотримання місцевим судом вимог статей 336 і 352 КПК України під час допиту свідка.
З урахуванням викладеного, вважає, що суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам статей 404, 419 КПК України, не усунув недоліків судового розгляду, про які зазначив прокурор в апеляційній скарзі, пов'язаних, зокрема, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження й неповнотою судового розгляду, та, безпідставно відмовивши в повторному дослідженні обставин кримінального провадження, невмотивовано залишив вирок місцевого суду без змін.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 , представник потерпілого ОСОБА_6 , захисник ОСОБА_7 , виправдані ОСОБА_8 і ОСОБА_9 вважали, що існують підстави для передачі кримінального провадження на розгляд об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 434-1 КПК України суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає таке кримінальне провадження на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи іншої об'єднаної палати.
На підставі наведених положень виникла необхідність у передачі кримінального провадження щодо ОСОБА_8 і ОСОБА_9 на розгляд об'єднаної палати у зв'язку з існуванням різних правових позицій щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у рішеннях колегії суддів першої та другої судових палат Касаційного кримінального суду Верховного Суду, а саме щодо обов'язковості встановлення корисливого мотиву як складового елементу суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 КК України.
Ознаки суб'єктивної сторони вчинених злочинів та особливості психічного ставлення засудженого до вчинених діянь і їх наслідків встановлюються судами на підставі характеру вчиненого діяння та об'єктивно-предметних умов його вчинення, на підставі встановлених судом фактичних обставин вчинених злочинів, що закріплені належними і допустимими доказами, зібраними в порядку, передбаченому КПК, та оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК України. Принцип суб'єктивного ставлення у провину в кримінальному праві має фундаментальне і основоположне значення для кваліфікації кримінального правопорушення (постанова об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 28 вересня 2020 року у справі № 640/18653/17).
Відкрите викрадення як спосіб заволодіння майном виявляється в дії (активній поведінці) і означає незаконне, безоплатне вилучення чужого майна поза волею власника в присутності останнього або інших осіб, які усвідомлюють вчинення викрадення.
Суб'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 КК України, характеризується прямим умислом, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільного небезпечні наслідки і бажає їх настання. Тобто суб'єкт кримінального правопорушення, протиправно вилучаючи майно, усвідомлює незаконний характер своїх дій, розуміє, що не має на майно, яке він вилучає, жодного права і будь-яких підстав для вилучення, воно для нього є чужим; вилучення цього майна здійснюється всупереч волі його власника чи іншої особи, у володінні якої воно перебуває, але, незважаючи на це, винний бажає незаконно вилучити відповідне майно і позбавити власника чи законного володільця можливості володіти, користуватися чи розпоряджатися відповідним майном. Крім того, таке вилучення є безоплатним, тобто майно не повертається, не оплачується, не відшкодовується власнику еквівалент його вартості під час вилучення.
Грабіж вважається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним.
Тобто це кримінальне правопорушення спрямоване на отримання незаконної вигоди, тому корисливі мотив і мета виступають обов'язковими суб'єктивними ознаками грабежу.
Корисливий мотив являє собою спонукання особи до протиправного збільшення майнових фондів (як свого, так і третіх осіб) за рахунок вилучення чужого майна всупереч волі власника (володільця, уповноваженої особи) із його володіння. Ця мета збагатитися досягається самим фактом звернення майна на свою користь або на користь інших осіб.
Отже, корисливий мотив відрізняє відкрите викрадення чужого майна від інших умисних посягань, не спрямованих на збагачення. Якщо особа відкрито вилучає майно без вигоди для себе або інших осіб, керуючись іншими мотивами (щоб образити потерпілого, тимчасово обмежити, припинити конфлікт, «покарати» або принизити тощо), то суб'єктивна сторона грабежу буде відсутня.
Позиції стосовно обов'язковості корисливого мотиву як складового елементу суб'єктивної сторони грабежу дотримувалися колегії суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду в постановах від 06 грудня 2018 року у справі № 718/642/16-к (провадження № 51- 3288 км 18), від 21 травня 2020 року у справі № 383/994/15-к (провадження № 51-966 км 20), від 21 жовтня 2021 року у справі № 596/1688/18 (провадження № 51-3051 км 21), 14 травня 2024 року у справі № 682/1147/22 (провадження № 51-6294 км 23) і другої судової палати Касаційного кримінального суду в постанові від 11 травня 2023 року у справі № 576/1421/20 (провадження № 51-3943 км 22).
Інші висновки щодо застосування норми права в подібних правовідносинах містяться в постанові колегії суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду в постанові від 16 березня 2023 року у справі № 166/43/22 (провадження № 51-3988 км 22): «у диспозиції ст. 186 КК України відсутня вказівка на таку обов'язкову ознаку суб'єктивної сторони грабежу як корисливий мотив, а злочин вважається закінченим з моменту протиправного вилучення майна, коли винувата особа отримала реальну можливість розпорядитися і користуватися ним. При цьому мотиви, зокрема, власне збагачення, помста, або ж інші, які спонукали особу до грабежу, можуть бути різними і від них склад кримінального правопорушення не змінюється».
Отже, з огляду на те, що у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 і ОСОБА_9 постало питання про застосування зазначеної норми права, враховуючи існування різних правових позицій у подібних правовідносинах, викладених у рішеннях колегій суддів першої і другої судових палат Касаційного кримінального суду, а також у зв'язку з тим, що колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в постанові від 16 березня 2023 року у справі № 166/43/22 (провадження № 51-3988 км 22), з метою забезпечення єдності судової практики це кримінальне провадження необхідно передати на розгляд об'єднаної палати.
Керуючись статтями 434, 434-1, 434-2, 441 КПК України, Верховний Суд
постановив:
Передати кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року щодо ОСОБА_8 і ОСОБА_9 на розгляд об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3