08 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 367/8072/19
провадження № 61-13601ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» - адвоката Васюка Миколи Миколайовича на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання договору недійсним, скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень
У жовтні 2019 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» (далі - ТОВ «Аверс-Сіті») звернулося до суду з позовом, у якому просило:
- витребувати від ОСОБА_1 на користь ТОВ «Аверс-Сіті» квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 254626332109;
- визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки від 07 грудня 2015 року, укладений ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кінащук В. С., зареєстрований в реєстрі за № 388;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 26836172 від 07 грудня 2015 року, номер запису про іпотеку 12407770 від 07 грудня 2015 року, прийняте приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кінащук В. С.;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 26836738 від 07 грудня 2015 року, прийняте приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кінащук В. С.
12 лютого 2025 року рішенням Ірпінського міського суду Київської області в задоволенні позову відмовлено.
21 березня 2025 року додатковим рішенням Ірпінського міського суду Київської області в стягненні витрат на правничу допомогу, понесених ТОВ «Аверс-Сіті», відмовлено.
24 вересня 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ТОВ «Аверс-Сіті» залишено без задоволення.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 лютого 2025 року залишено без змін.
21 жовтня 2025 року додатковою постановою Київського апеляційного суду заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнуто з ТОВ «Аверс-Сіті» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 14 550,00 грн.
Клопотання ТОВ «Аверс-Сіті» про поновлення строку для подання заяви про ухвалення додаткового рішення задоволено та поновлено ТОВ «Аверс-Сіті» цей строк.
Заяву ТОВ «Аверс-Сіті» про стягнення судових витрат залишено без задоволення.
30 жовтня 2025 року представник ТОВ «Аверс-Сіті» - адвокат Васюк М. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
10 листопада 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику десять днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення зазначених у ній недоліків.
У листопаді 2025 року до Верховного Суду надійшло клопотання про усунення недоліків касаційної скарги, зі змісту якого та доданих до нього додатків встановлено, що вартість спірного нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 складає 354 830,00 грн.
Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення в справі незначної складності з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуальногокодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
справи про розірвання шлюбу;
справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що незалежно від того, чи визнавав справу малозначною суд першої чи апеляційної інстанції, такою її може визнати касаційна інстанція, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюється й на стадію касаційного провадження.
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
У справі предметом позову є вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання договору недійсним, скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень.
Вимоги позову стосуються квартири АДРЕСА_1 , вартість якої за повідомленням заявника складає 354 830,00 грн, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (757 000,00 грн).
У касаційній скарзі заявник не зазначив, що розгляд справи в касаційному суді має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для ТОВ «Аверс-Сіті».
Посилання заявника на неврахування судом висновків, викладених в постанові Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення у малозначній справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.
З огляду на викладене заявник не обґрунтував необхідності відкриття касаційного провадження на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Водночас використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Розглянувши доводи касаційної скарги, колегія суддів висновує про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження в справі № 367/8072/19, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
Водночас застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Заявник подав касаційну скаргу на судові рішення в справі незначної складності з ціною позову, яка не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» - адвоката Васюка Миколи Миколайовича на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання договору недійсним, скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська