08 грудня 2025 року
м. Київ
Справа № 525/290/24
Провадження № 61-8232св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Буженка Юрія Сергійовича на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 13 листопада 2024 року в складі судді Ячала Ю. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 травня 2025 року в складі колегії суддів Чумак О. В., Бутенко С. Б., Дряниці Ю. В.
в справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання розірвання шлюбу фіктивним та
Короткий зміст позовної заяви
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що з початку повномасштабного вторгнення рф на територію України ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
24 вересня 2022 року вона та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у Миргородському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального Міністерства юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис № 491.
У ОСОБА_2 від першого шлюбу є син ОСОБА_3 . Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 29 лютого 2016 року в справі № 525/1250/15-ц визначено місце проживання ОСОБА_3 разом із батьком.
ОСОБА_2 подав рапорт про звільнення з військової частини на підставі підпункту «г» пункту 2 частин четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) у зв'язку із самостійним вихованням неповнолітнього сина ОСОБА_3 .
Командування військової частини НОМЕР_1 повідомило ОСОБА_2 про те, що для звільнення за цією підставою йому необхідно розлучитися зі своєю дружиною ОСОБА_1 .
14 листопада 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фіктивно розірвали шлюб з метою звільнення останнього з військової служби.
20 листопада 2023 року ОСОБА_2 подав рапорт про звільнення з військової служби із необхідними документами до військової частини НОМЕР_1 , проте, як вбачається зі сповіщення від 10 січня 2024 року № 95, виданого ІНФОРМАЦІЯ_1 , 29 грудня 2023 року ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання в зоні бойових дій зник безвісти в районі населеного пункту Степове Покровського району Донецької області.
Наразі позивачка має на утриманні трьох дітей: сина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та дітей від першого шлюбу: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У зв'язку з формальним розлученням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 для того, щоб отримати звільнення з військової служби, позивачка не може претендувати на пільги та виплати, які передбачені законодавством України для членів сім'ї зниклого безвісти військовослужбовця.
Просила визнати фіктивним розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_2 , яке було зареєстроване 14 листопада 2023 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 11.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
13 листопада 2024 року рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
27 травня 2025 року постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 13 листопада 2024 року змінено, виключено з тексту посилання на смерть ОСОБА_2 . В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачка не довела наявності умов, за яких розірвання шлюбу можливо визнати фіктивним, зокрема, що дії колишнього подружжя після розірвання шлюбу були спрямовані на реалізацію функцій сім'ї та мети шлюбних відносин. Позивачкою не надано жодних доказів того, що шлюб між нею та ОСОБА_6 було розірвано саме з метою подальшого звільнення останнього з військової служби, а також що розірвання шлюбу гарантувало таке звільнення. Копія рапорту надана суду не містить дати його написання, що також унеможливлює встановлення дійсних обставин справи.
Суд апеляційної інстанції виключив з рішення суду першої інстанції посилання на смерть ОСОБА_2 , оскільки в справі відсутні докази, які підтверджують смерть останнього, а відповідно до сповіщення сім'ї за № 95, виданого ІНФОРМАЦІЯ_3 за від 10 січня 2024 року № 11/1/121, солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , під час виконання бойового завдання в зоні бойових дій зник безвісти 29 грудня 2023 року в районі пункту Степове Покровського району Донецької області.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
30 червня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Буженка Ю. С. на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 13 листопада 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 травня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судового рішення за пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, особа, яка подала касаційну скаргу, вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 108 Сімейного кодексу України (далі - СК України), у випадках, коли розірвання шлюбу здійснене відповідно до статті 106 СК України за спільною заявою подружжя, однак одна із сторін стверджує, що фактично подружні відносини тривали, спільний побут зберігався та намір на припинення шлюбу був відсутній.
Вважає нелогічними і непослідовними висновки судів про те, що вона та ОСОБА_2 після розірвання шлюбу не проживали разом та не вели спільне господарство, оскільки останній з 25 лютого 2022 року призваний до лав Збройних Сил України (далі - ЗСУ) та безперервно проходив службу у військовій частині, а позивачка тривалий час перебувала за кордоном.
Суди не дослідили зібрані в справі докази, які підтверджують перерахування ОСОБА_2 позивачці грошових коштів на утримання його сина ОСОБА_3 , а також факт надання позивачці дозволу на виїзд ОСОБА_3 за кордон разом із нею.
Доводи інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим повторно 21 грудня 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шишацького районного управління юстиції Полтавської області, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що складено відповідний актовий запис № 23, батьками записані: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_7 (а. с. 9).
29 лютого 2016 року заочним рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області, яке набрало законної сили 26 березня 2016 року, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з батьком ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , аліменти на користь ОСОБА_2 , на малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в розмірі 1/8 частини усіх видів її заробітку (доходу), але не менше ніж 30 % прожиткового мінімумі для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 19 жовтня 2015 року, дня подання позову, і до його повноліття (а. с. 11-14).
25 лютого 2022 року ОСОБА_2 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 за № 24 призваний до лав ЗСУ (а. с. 29, 30).
Відповідно до довідки Міністерства оборони України військової частини НОМЕР_1 від 02 червня 2022 року № 974 солдат ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 (а. с. 8).
Згідно з довідкою Виконавчого комітету Білоцерківської сільської ради Миргородського району Полтавської області від 04 вересня 2022 року № 88 ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , його син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , знаходиться на утриманні батька (а. с. 15).
24 вересня 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_9 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого повторно 10 листопада 2022 року Миргородським відділом реєстрації актів цивільного стану у Миргородському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми); прізвища після державної реєстрації шлюбу: чоловіка - ОСОБА_10 , дружини - ОСОБА_10 (а. с. 7).
09 травня 2023 року ОСОБА_2 підписав заяву, яка засвідчена приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області та зареєстрована в реєстрі за № 707, відповідно до якої останній надав дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон України до Республіки Польща, Федеративної Республіки Німеччини та тимчасове проживання у Федеративній Республіці Німеччини з 18 січня 2024 року до 17 січня 2025 року у зв'язку з воєнними діями на території України його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у супроводі ОСОБА_1 (а. с. 21, 22).
14 листопада 2023 року шлюб між чоловіком ОСОБА_2 і дружиною ОСОБА_1 розірвано, про що складено відповідний актовий запис за № 11, що підтверджено свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 від 14 листопада 2023 року виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а. с. 17).
Як вбачається з рапорту на ім'я командира роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 поданого ТОВ командира роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , який підписано командиром та солдатом ОСОБА_2 , останній просив клопотати перед вищим командуванням про його звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII за сімейними обставинами у зв'язку з вихованням дитини віком до 18 років (а. с. 16).
Згідно зі сповіщенням сім'ї за № 95, виданим ІНФОРМАЦІЯ_3 за № 11/1/121 від 10 січня 2024 року, направленим на ім'я ОСОБА_11 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , номер обслуги зенітного артилерійського відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , призваний на військову службу за мобілізацією 25 лютого 2022 року військовою частиною НОМЕР_1 , вірний військовій присязі, під час виконання бойового завдання в зоні бойових дій зник безвісти 29 грудня 2023 року в районі пункту Степове Покровського району Донецької області (а. с. 18).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
За вимогами статті 106 СК України подружжя, яке не має дітей, має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу. Якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену або прирівняну до неї, від його імені може подати другий з подружжя. Орган державної реєстрації актів цивільного стану складає актовий запис про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана. Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.
За заявою заінтересованої особи розірвання шлюбу, здійснене відповідно до положень статті 106 цього Кодексу, може бути визнане судом фіктивним, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім'єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини. На підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлюбу та свідоцтво про розірвання шлюбу анулюються органом державної реєстрації актів цивільного стану (стаття 108 СК України).
З урахуванням наведених положень сімейного законодавства розірвання шлюбу може бути визнане фіктивним за таких умов: розірвання шлюбу повинно бути здійснене відповідно до положень статті 106 СК України, тобто органом державної реєстрації актів цивільного стану; жінка та чоловік після розірвання шлюбу продовжували проживати однією сім'єю; на момент розірвання шлюбу вони не мали на меті припинення шлюбних відносин.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що для визнання розірвання шлюбу фіктивним є необхідною наявність не лише факту спільного проживання, а і фактів, які підтверджують існування в обох з подружжя внутрішньої волі до підтримання подальших шлюбних відносин та її виявлення у вигляді активних дій. Такими активними діями є: 1) дії, спрямовані на реалізацію функцій сім'ї та мети шлюбних відносин (наприклад, репродуктивної функції); 2) подальше активне ведення спільного господарства, подальша спільна праця, спрямована на забезпечення фінансової стабільності союзу чоловіка та жінки та збільшення їх спільного капіталу.
Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2023 року в справі № 536/87/22, від 11 вересня 2024 року в справі № 638/3288/16-ц, від 31 жовтня 2024 року в справі № 204/9592/21 та ін.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що позивачкою не доведено наявності умов, за яких розірвання шлюбу можливо визнати фіктивним, зокрема, що дії колишнього подружжя після розірвання шлюбу були спрямовані на реалізацію функцій сім'ї та мети шлюбних відносин, ведення ними спільного побуту, бюджету, наявність взаємного матеріального забезпечення, взаємних прав та обов'язків.
Належних доказів, що після розірвання шлюбу 14 листопада 2023 року колишнє подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не мали наміру припинити шлюбні відносини, як того вимагають положення статті 108 СК України, для визнання розірвання шлюбу фіктивним, суду не надано.
Доводи позивачки про те, що ОСОБА_2 був призваний з 25 лютого 2022 року до лав ЗСУ та безперервно проходив службу у відповідній військовій частині, а вона особисто перебувала тривалий час за межами України, не підтверджують факт продовження шлюбних відносин подружжя після розірвання шлюбу 14 листопада 2023 року.
Посилання позивачки на ту обставину, що ОСОБА_2 писав рапорт та заяву на адресу командування про звільнення його зі служби у ЗСУ за сімейними обставинами у зв'язку з вихованням дитини до 18 років (сина ОСОБА_2 від першого шлюбу), не дають підстав для висновку про те, що подружжя розлучилося фіктивно, оскільки розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та позивачкою, яка не є матір'ю дитини, не гарантувало такого звільнення.
Відповідно до вимог частин першої-третьої статті 9 Закону України від 01 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану. Актовий запис цивільного стану є безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його в судовому порядку.
ОСОБА_2 особисто підписав подану до органів державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюб з позивачкою, тобто особисто виявив свою волю та бажання для вчинення відповідної дії. Шлюб розірвано з посиланням на статтю 106 СК України, але подальших дій щодо оскарження чи визнання підписаної заяви такою, що не відповідає волі, ОСОБА_2 не писав та не направляв до відповідних органів.
Реєстрація розірвання шлюбу проведена Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального Міністерства юстиції, з умовами розірвання шлюбу подружжя було ознайомлено, про відповідальність за повідомлення завідомо неправдивих відомостей відділу реєстрації актів цивільного стану попереджені, про що у заяві про розірвання шлюбу проставлені підписи.
Посилання позивачки на те, що у неї народилася малолітня дитина, батьком якої у свідоцтві про народження записаний ОСОБА_2 , не є підставою для визнання розірвання шлюбу фіктивним, оскільки імовірною датою зачаття дитини, як встановив суд апеляційної інстанції, є 01 листопада 2023 року, тобто до реєстрації розірвання шлюбу 14 листопада 2023 року.
Доводи про те, що ОСОБА_2 в грудні 2023 року перераховував на картковий рахунок ОСОБА_12 грошові кошти, що підтверджено відповідними платіжними інструкціями, не підтверджують достеменно того факту, що ці кошти спрямовувалися на забезпечення фінансової стабільності союзу чоловіка та жінки, оскільки з ОСОБА_1 проживав неповнолітній син ОСОБА_2 й ці кошти могли перераховувалися на потреби дитини.
Сторони не ставили питання про фіктивність розлучення, що мало місце 14 листопада 2023 року, а це питання стало актуальним для позивачки лише в березні 2024 року.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України в попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень (постанова Верховного Суду від 29 липня 2025 року в справі № 288/1595/13).
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, повно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені в касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Верховний Суд не вбачає підстав для формування висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 108 СК України, у випадках, коли розірвання шлюбу здійснене відповідно до статті 106 СК України за спільною заявою подружжя, однак одна із сторін стверджує, що фактично подружні відносини тривали, спільний побут зберігався та намір на припинення шлюбу був відсутній, оскільки судова практика із застосування статей 106, 108 СК України є сталою.
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain), пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані та постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Буженка Юрія Сергійовича залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 27 травня 2025 року та рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 13 листопада 2024 року в незміненій апеляційним судом частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська