03 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 523/11984/20
провадження № 61-2769св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року у складі суддів Вадовської Л. М., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення способу участі батька у вихованні дитини,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення способу участі батька у вихованні дитини, в якому просив: визначити спосіб участі батька у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення спілкування у будні дні (понеділок-п'ятниця) з 18 год 00 хв
до 20 год 00 хв за місцем перебування сина або за місцем проживання батька без присутності матері; у вихідні дні повністю із ночівлею за місцем проживання батька; у святкові дні (кожне друге офіційне свято) цілий день із ночівлею за місцем проживання батька; спільного відпочинку два тижні на рік (тиждень влітку, тиждень взимку); необмеженого спілкування з сином особисто, засобами телефонного, поштового, електронного чи іншого засобу зв'язку.
В обґрунтування позову зазначив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. У шлюбі у сторін народилась дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розірвання шлюбу залишилась проживати з матір'ю. Позивач зазначив, що ОСОБА_1 регулярно чинить йому перешкоди у спілкуванні з сином, тоді як позивач бажає брати активну участь у його вихованні, систематично зустрічатись, піклуватись про нього та утримувати матеріально, мати можливість спільно відпочивати, дарувати іграшки та забезпечувати спокійне дитинство. Вважає, що вільне та систематичне спілкування батька з малолітнім сином сприятиме нормальному та гармонійному розвитку останнього.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2022 року, ухваленого у складі судді Линника В. Я.,залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року, позов задоволено частково.
Визначено спосіб участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення спілкування:
- перші та треті вихідні місяця в суботу та неділю з 10:00 до 13:00 години, враховуючи режим дня дитини та стан здоров'я, без присутності матері;
- щосереди з 16:00 до 19:00 години, враховуючи режим дня дитини та стан здоров'я, без присутності матері;
- спільний відпочинок два тижні на рік: тиждень влітку, тиждень взимку.
Встановлено порядок виконання рішення, відповідно до якого протягом шести місяців з дня набрання рішенням законної сили спілкування батька
з дитиною проводитиметься у присутності матері.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
26 лютого 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат
Казарновський О. Л., через підсистему «Електронний Суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду м. Одеси від 21 грудня 2023 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Одеського апеляційного суду м. Одеси від 21 грудня 2023 року, справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Казарновський О. Л., на постанову Одеського апеляційного суду
м. Одеси від 21 грудня 2023 року.
25 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2025 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників у складі колегії з п'яти суддів.
Згідно з протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів
від 02 грудня 2025 року, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді
Ситнік О. М. для розгляду касаційної скарги визначено колегію суддів: головуючий суддя - Ігнатенко В. М., склад колегії суддів: Калараш А. А., Карпенко С. О., Сердюк В. В., Фаловська І. М.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не застосував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 (провадження № 61-592св19), від 29 липня 2021 року у справі № 758/5545/18 (провадження № 61-466св20), від 09 червня 2022 року у справі № 569/18837/19 (провадження
№ 61-1728св22), від 05 жовтня 2022 року у справі № 196/1202/19 (провадження № 61 - 5501св22), від 23 листопада 2022 року у справі
№ 461/138/18 (провадження № 61-132св22), від 27 грудня 2022 року у справі № 461/5717/20 (провадження № 61-4143св22) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, а саме: постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 03 березня 2021 року у справі № 523/1549/21, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні домашнього насильства за частиною першою статті 173-2КУпАП; постанову Одеського апеляційного суду від 22 грудня
2022 року у справі № 523/10572/21 про видачу стосовно ОСОБА_2 обмежувального припису; медичну документацію про стан здоров'я дитини щодо встановлення діагнозу - «астено - невротичний синдром, затримка мовного розвитку»; докази про місце проживання ОСОБА_2 , враховуючи ту обставину, що позивачем зазначено три різні адреси місця його проживання (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Так, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що позивач був визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП України, щодо вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_1 ; відносно відповідача був виданий обмежувальний припис на підставі постанови Одеського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року у справі № 523/10572/21, якою останньому заборонено наближатися до відповідача та їх дитини менше ніж на 100 метрів, що взагалі виключало можливість встановлення графіка побачень з дитиною, тим більше без присутності матері. Крім того, відносно відповідача внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо вчинення ним злочину, передбаченого статтею 126 Кримінального кодексу України
(далі -КК України) за вчинення домашнього насильства.
Не досліджені апеляційним судом і докази про те, що ОСОБА_2 систематично ухиляється від сплати аліментів на дитину, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 30 917,60 грн, а також про те, що він ухиляється від мобілізації, на підтвердження чого відповідачем надавались докази.
Крім того, за даними Пенсійного фонду України та Державної податкової служби у ОСОБА_2 відсутні джерела доходів, оскільки останній не має місця роботи, про що вбачається з листа Арцизького відділу Державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області від 06 липня 2023 року № 21.6-32/7757, тоді як позивачем до суду надавалась довідка з місця роботи та характеристика, які свідчать про те, що він працевлаштований. На вказані розбіжності апеляційний суд також не звернув увагу.
Оскільки апеляційний суд не дослідив докази щодо стану здоров'я дитини та не надав таким належну оцінки, дійшов помилкового висновку про можливість спілкування дитини з батьком без присутності матері, що є величезним емоційним навантаженням на дитину та штучно створеною стресовою ситуацією для неї, що гарантовано призведе до погіршення стану здоров'я дитини.
ОСОБА_1 посилається на те, що не була належним чином повідомлена про судове засідання, призначене на 21 грудня 2023 року, яке по суті було єдиним судовим засіданням суду апеляційної інстанції. Крім того, нею було подане клопотання про перенесення судового засідання у зв'язку із хворобою, однак апеляційний суд взагалі не вирішив питання щодо поважності причин неявки відповідача та її представника у судове засідання, що є порушенням права доступу до правосуддя.
Також, заявник посилається на пункт 2 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Позиція інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались правом на подання відзиву на касаційну скаргу у строк, встановлений в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Судами встановлено, що ОСОБА_2 та
ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 14 вересня 2017 року (актовий запис №2533 від 14 вересня 2017 року вчинений Малиновським районним у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області).
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23 червня 2020 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 14 вересня 2017 року за актовим записом №2533 Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
ОСОБА_3 після розірвання шлюбу залишився проживати з матір'ю, батько дитини проживає окремо.
Судовим наказом Малиновського районного суду м. Одеси від 25 травня
2020 року у справі №521/7616/20 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 14 травня 2020 року до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з висновку органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 08 жовтня 2020 року №01-05-3/352вх про визначення участі батька у вихованні малолітнього ОСОБА_3 орган опіки та піклування вважає доцільним визначити способи участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 шляхом встановлення спілкування: перші та треті вихідні місяця в суботу та неділю з 10:00 годин до 13:00 годин, враховуючи режим дня дитини та стан здоров'я; щосереди з 16:00 години до 19:00 години.
Між сторонами склалися неприязні стосунки, мало місце взаємне звернення до правоохоронних органів на поведінку один одного у шлюбі та після його розірвання.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України(далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова Одеського апеляційного суду
від 21 грудня 2023 року не відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми прав
У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII(далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини
держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У статті 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ
від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
У рішенні від 07 грудня 2006 року в справі «Хант проти України», заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Стаття 8 Конвенції про права дитини не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ
від 07 серпня 1996 року в справі «Johansen v. Norway»).
Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства»(далі - Закон № 2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Відповідно до статті 8 Закону № 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону № 2402-III).
У абзацах першому, другому статті 15 Закону № 2402-III зазначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Тобто у дитини є право, а не обов'язок на підтримання регулярних особистих стосунків і прямих контактів з тим з батьків, який проживає окремо.
У разі, коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду в порядку, встановленому законом (абзаци третій, четвертий
статті 15 Закону № 2402-III).
У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК Українисімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
У статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з частинами першою-третьою статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
У частині першій та другій статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, зокрема стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року в справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) виснувала, що положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитись на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини.
Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи (постанови Верховного Суду
від 07 серпня 2024 року в справі № 742/3278/23 (провадження
№ 61-7675св24), від 08 травня 2024 року в справі № 638/1269/23 (провадження № 61-15097св23) та інші).
У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, зокрема її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків, та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.
Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже, остаточність судового рішення в цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.
Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи.
Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13 червня
2024 року в справі № 675/1124/22 (провадження № 61-1049св24),
від 29 травня 2024 року в справі № 686/15230/23 (провадження № 61-3812св24) та інших.
Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно-напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.
У постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 754/9026/16-ц (провадження № 61-5215св19), вказано, що «встановлюючи порядок побачень батька з дочкою, врахувавши інтереси дитини, які мають пріоритет над інтересами батьків, а також закріплений у положеннях міжнародних норм та норм чинного законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, активне бажання батька брати участь у вихованні та спілкуванні зі своєю дочкою, взявши до уваги висновок органу опіки та піклування, а також висновок психологічного обстеження дитини, проведений психологом, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про можливість визначення порядку (запропонованого органом опіки та піклування) періодичних тимчасових побачень батька з дитиною, оскільки право батька на спілкування з дитиною є його незаперечним правом, а спілкування малолітньої дитини з батьком відповідає її інтересам. Разом з тим суди першої та апеляційної інстанцій правильно вважали, що проведення зустрічей батька з дитиною без присутності матері може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини, оскільки між позивачем та дитиною відсутній сталий психологічний зв'язок та дитина, враховуючи її вік та тривале проживання з матір'ю, повноцінно не сприймає позивача, як батька. Для налагодження довірливих відносин між батьком і дитиною необхідний час, протягом якого поступово буде відбуватися налагодження спілкування та формування емоційної прив'язаності дочки до батька».
У справі, що переглядається, задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, в основу свого рішення поклав тільки висновок органу опіки та піклування про визначення графіку спілкування батька з дитиною з посиланням на загальне правило, передбачене в статті 141 СК України, про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини.
Колегія суддів вважає такий підхід судів першої та апеляційної інстанцій узагальненим та формальним, здійсненим без детального вивчення ситуації і без встановлення конкретних обставин справи.
Так, підставою звернення ОСОБА_2 до суду стало порушення його права як батька на участь у вихованні малолітнього сина без присутності матері, оскільки мати чинить перешкоди в спілкуванні батька з дитиною.
У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що суди помилково виснували про визначення графіку спілкування батька з дитиною без присутності матері, оскільки установлений судом спосіб участі батька у вихованні шкодить інтересам дитини, не враховує розпорядок дня дитини, її психоемоційний стан та наявність ряду захворювань. У зв'язку із вчиненням позивачем домашнього насильства по відношенню до відповідача та видачу судом обмежувального припису відносно ОСОБА_2 , який стосується як відповідача, так і їх дитини, ОСОБА_1 має побоювання щодо безпечності знаходження дитини з батьком без присутності матері. Аналогічні доводи були викладені відповідачем і в апеляційній скарзі, однак апеляційний суд не в повній мірі надав їм оцінку.
При вирішенні спору щодо участі у вихованні та визначенні порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, суд має виходити, передусім, з інтересів дитини з урахування кожних конкретних обставин справи. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом лише в інтересах дитини (постанова Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 175/5360/13).
Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов'язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності
(частина четверта статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що законодавець поклав на суд обов'язок при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так і за присутності дитини. Тобто, у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов'язково слід перевіряти чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності. Зазначені обставини слід також перевіряти при вирішенні питання про забезпечення позову у справах про визначення місця проживання дитини (постанови Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 753/23626/17, від 22 червня 2022 року в справі № 757/33742/19-ц, від 14 грудня 2023 року в справі № 127/20368/21, від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20).
У справі, що переглядається, відповідач вказувала, що ОСОБА_2 вчиняв скандали, кричав на неї, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, міг поводити себе неадекватно, свідком таких подій була дитина. Крім того, долучила до матеріалів справи Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 13 листопада 2020 року № 12020160490002964
(том 1 а. с.172); постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 03 березня 2021 року закриття провадження у справі про притягнення
ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частино першою статті 173-2 КУпАП, якою встановлена вина ОСОБА_2 у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення (том 1 а.с. 238), а також рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 липня 2021 року
(том 2 а.с. 166-167), та постанову Одеського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року (том 3 а.с. 82-90), якою видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на шість місяців та заборонено
ОСОБА_2 наближатись на відстань меншу ніж 100 метрів до місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 ; заборонено ОСОБА_2 наближатись на відстань меншу ніж 100 метрів до місця перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , де б вони не знаходились; заборонено ОСОБА_2 особисто або через третіх осіб розшукувати, переслідувати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; заборонено ОСОБА_2 контактувати, вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , контактувати з ними через інші засоби зв'язку особисто або через третіх осіб; заборонено ОСОБА_2 наближатися на відстань меншу ніж 100 метрів до місця фактичного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою їх фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 .
Надаючи оцінку вказаним обставинам, суд першої інстанції у рішенні зазначив, що обмежувальний припис, виданий на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 липня 2021 року на шість місяців станом на дату ухвалення рішення суду у справі про встановлення графіку побачень з дитиною, втратив силу. Разом з тим, суд залишив поза увагою те, що рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 липня 2021 року станом на день розгляду справи щодо встановлення графіку побачень батька з сином, оскаржувалось в апеляційному порядку і не набрало законної сили.
На вказані обставини не звернув увагу і апеляційний суд, не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 щодо вчинення відносно неї домашнього насильства, не дослідив докази, надані останньою на підтвердження цих обставин та не мотивував їх відхилення, не встановив, не врахував, що при розгляді справи щодо участі одного з батьків у вихованні дитини у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства мають перевірятися обставини чи зазнавала дитина домашнього насильства у будь-якій формі чи стала свідком (очевидцем) такого насильства, а також те, що інтереси дитини за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (постанова Верховного Суду від 02 липня 2025 року № 943/226/22).
Крім того, апеляційний суд не встановив, чи існують між батьком та дитиною стійкі психоемоційні перешкоди в спілкуванні, враховуючи вказані вище обставини, а також постійне проживання дитини разом із матір'ю та тісний психоемоційний зв'язок саме з нею, про що вбачається з матеріалів справи, не з'ясував, чи буде найкращим в інтересах дитини, враховуючи стан її здоров'я та особливий режим дня, встановлення графіку без присутності матері, враховуючи ту обставину, що висновок органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення участі батька у вихованні малолітнього ОСОБА_3 від 02 жовтня
2020 року № 01-05-3/352вх також не містить відомостей щодо можливості встановлення спілкування батька з сином без присутності матері, не встановив, чи не матиме встановлення графіку побачень з дитиною без присутності матері негативний вплив на стан здоров'я дитини та її розвиток.
Оскільки відповідач заперечує проти перебування дитини з батьком без її присутності, посилаючись на стан здоров'я дитини, її особливий режим дня,
а також випадки домашнього насильства, вчиненого позивачем відносно неї, апеляційний суд був зобов'язаний перевірити обґрунтованість таких побоювань матері та встановити, чи існують реальні ризики для дитини за таких умов.
Встановлюючи графік побачень батька із сином за місцем проживання батька, суди не встановили дійсне місце його проживання, враховуючи, що матеріали справи містять відомості про три різні адреси місця його реєстрації, проживання (перебування), одне з яких є значно віддаленим від місця проживання матері, що має бути враховано під час вирішення такого спор. Так, зареєстрованим місцем проживання відповідача є:
АДРЕСА_3 , адресою для листування відповідач зазначає: АДРЕСА_4 , у висновку органу опіки та піклування фактичним місцем проживання відповідача зазначено:
АДРЕСА_5 .
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя
статті 89 ЦПК України).
Постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт «в» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України).
Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (постанови Верховного Суду від 10 січня
2024 року в справі № 501/1672/22 та від 17 січня 2024 року в справі
№ 441/1159/21).
Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Тому постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У зв'язку з наведеним не можна вважати, що в оскаржуваній постанові апеляційного суду достатньою мірою викладено мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України» (Заява №4436/07, рішення від 3 липня 2014 року); «Суомінен проти Фінляндії»(Заява № 37801/97, рішення від 01 липня 2003 року).
У силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.
Враховуючи, що внаслідок неповного дослідження та оцінки зібраних доказів судами не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене апеляційним судом рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Апеляційному суду належить розглянути справу в установлені закономрозумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін з урахуванням вказівок, наданих Верховним Судом у цій постанові, та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400, 401, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Казарновський Олександр Львович, задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
А. А. Калараш
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк