04 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 990/248/25
провадження № 11-351заі25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Білоконь О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стрелець Т. Г., Ткача І. В., Шевцової Н. В.,
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.09.2025 у справі № 990/248/25, ухвалене колегією суддів у складі Шарапи В. М., Бевзенка В. М., Коваленко Н. В., Стеценка С. Г., Тацій Л. В., за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди,
Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ВРП, яка полягає в нерозгляді у встановлені законом строки та неприйнятті рішення (про відкриття дисциплінарної справи або відмову у її відкритті) за дисциплінарною скаргою позивача від 22.08.2024 № Б-2081/4/7-24 стосовно судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_2;
- зобов'язати ВРП розглянути дисциплінарну скаргу позивача від 22.08.2024 № Б-2081/4/7-24 стосовно судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_2 та прийняти відповідне вмотивоване рішення (про відкриття дисциплінарної справи або відмову у її відкритті) у строк, встановлений судом;
- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача компенсацію моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю ВРП, у розмірі 100 000 грн.
2. Позивач зазначив, що в серпні 2024 року звернувся до ВРП з дисциплінарною скаргою на дії судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_2
3. Як указував позивач, згідно з положеннями законодавства ВРП має вирішити питання про відкриття дисциплінарного провадження за скаргою протягом тридцяти днів. Цей строк може бути продовжено не більш як на п'ятнадцять днів у разі обґрунтованої потреби.
4. Проте станом на дату подання цього позову до суду (попри те, що минув майже рік з моменту подання скарги) сплив як загальний тридцятиденний строк розгляду питання про відкриття провадження за дисциплінарною скаргою, так і подовжений сорокап'ятиденний строк, однак жодного рішення за дисциплінарною скаргою позивача так і не було прийнято.
5. На переконання позивача, це свідчить про протиправну бездіяльність ВРП, яка полягає в нерозгляді у встановлені строки його дисциплінарної скарги, що, окрім іншого, завдало йому моральної шкоди - душевних страждань, стресу і втрати довіри до ефективності захисту прав.
Рух справи у суді першої інстанції та короткий зміст рішення цього суду, яке оскаржується
6. Касаційний адміністративний суд рішенням від 23.09.2025 у задоволенні позову відмовив.
7. Суд першої інстанції виходив з того, що розумність строку розгляду дисциплінарної скарги має оцінюватися через призму критеріїв на предмет можливості розгляду скарги протягом більш або менш тривалого строку. Зокрема, навіть значна тривалість розгляду дисциплінарної скарги може бути визнана розумною з урахуванням певних індивідуальних обставин. У цьому контексті варто звернути особливу увагу на ті причини, які зумовили більш тривалий розгляд дисциплінарної скарги та пропуску строків, установлених законодавством.
8. До того ж Касаційний адміністративний суд покликався на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19.04.2018 у справі № 11-138заі18, де зазначено: «Протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.
Самі по собі строки поза зв'язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк».
9. Застосовуючи указані вище висновки до обставин цієї справи, суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав стверджувати, що порушення строків розгляду дисциплінарної скарги з боку ВРП було свавільним.
10. Не заперечуючи необхідності дотримання встановленого строку при здійсненні попередньої перевірки дисциплінарних скарг, а також правомірних очікувань скаржника щодо вирішення у кінцевому підсумку поданої ним скарги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач довів наявність об'єктивних обставин, які мали безпосередній вплив на швидкість і строки опрацювання матеріалів, що надходять на розгляд, адже надмірно високе навантаження на члена ВРП та дисциплінарного інспектора безумовно створює реальні перешкоди у вжитті заходів щодо оперативного розгляду заяв чи скарг у розумні строки.
Короткий зміст та обґрунтування апеляційної скарги
11. Позивач не погодився з рішенням Касаційного адміністративного суду від 23.09.2025 та звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, де просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
12. Доводи апеляційної скарги здебільшого є суголосними з доводами, викладеними у позовній заяві.
13. Позивач вважав, що суд першої інстанції безпідставно протиставив загальний організаційний принцип діяльності ВРП, викладений у статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон про ВРП) (щодо пріоритетності розгляду скарг певних категорій) спеціальній імперативній нормі - статті 43 цього Закону (щодо строків розгляду скарг).
14. Іншими словами, на думку позивача, навіть якщо ВРП може застосовувати принцип пріоритетності розгляду окремих скарг, це не звільняє її від обов'язку дотримуватися визначених законом строків щодо розгляду інших скарг. Тому позачерговий розгляд одних скарг не може бути підставою для порушення строків розгляду інших.
15. Позивач також переконував, що у спірних правовідносинах не підлягає застосуванню застосований судом першої інстанції висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19.04.2018 у справі № 11-138заі18, адже обставини у вказаній справі не є подібними.
16. Так, у вказаній справі йшлося про порушення ВРП строку, який встановлений внутрішнім підзаконним нормативно-правовим актом - Регламентом Вищої ради правосуддя, тоді як у межах цієї справи йдеться про порушення строку, який прямо встановлений нормами Закону про ВРП.
17. На думку позивача, це свідчить про зовсім інший характер правовідносин і іншу правову вагу порушених строків, адже у цьому випадку йдеться не про внутрішньоорганізаційне порушення правил Регламенту, а про недотримання імперативних вимог закону.
18. Позивач також зазначив, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, не надав належної оцінки усім доказам та аргументам, а також проігнорував його статус особи з інвалідністю, який, на його думку, свідчить про підвищену вразливість і потребу у більш уважному ставленні з боку державних органів, зокрема у питаннях своєчасного розгляду його звернень.
Позиція інших учасників справи щодо апеляційної скарги
19. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому не погодився з доводами апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими, а тому просить залишити скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
20. Наголошував, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність ознак протиправної бездіяльності ВРП, оскільки значний строк розгляду дисциплінарної скарги позивача зумовлений об'єктивними причинами, пов'язаними з початком роботи служби дисциплінарних інспекторів, перерозподілом навантаження та необхідністю забезпечення належної перевірки кожного звернення.
Рух апеляційної скарги
21. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 01.10.2025 за вказаною скаргою відкрила апеляційне провадження в цій справі, а ухвалою від 12.11.2025 призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) за наявними у справі матеріалами.
Обставини справи
22. 22.08.2024 через систему «Електронний суд» до ВРП надійшла скарга ОСОБА_1 (вх. № Б-2081/4/7-24) щодо дисциплінарного проступку судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_2 .
23. Протоколом автоматизованого розподілу справи між членами ВРП від 22.08.2024 вказана дисциплінарна скарга розподілена члену ВРП Кваші О. О .
24. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами від 02.01.2025 дисциплінарну скаргу передано дисциплінарному інспектору ВРП Волковій А. М.
25. На момент постановлення оскаржуваної ухвали попередня перевірка обставин, наведених позивачем у дисциплінарній скарзі, ВРП не була завершена. Питання щодо відкриття дисциплінарного провадження за скаргою не було вирішено.
26. Під час розгляду цієї апеляційної скарги ухвалою Першої дисциплінарної палати ВРП від 03.11.2025 № 2307/1дп/15-25 скаргу позивача залишено без розгляду та повернуто скаржнику на підставі пункту 2 частини першої статті 44 Закону про ВРП, оскільки скарга не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді.
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
27. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
28. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
29. У Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
30. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
31. Також підлягає урахуванню позиція ЄСПЛ у справі «Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме «небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
32. У пунктах 30-32 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» ЄСПЛ повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру.
33. На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржитися на те, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (рішення у справах «Рош проти Сполученого Королівства» та «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії»).
34. ЄСПЛ зауважував, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених статті 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини»).
35. У пункті 54 рішення у справі «Креуз проти Польщі» ЄСПЛ також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову.
36. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
37. Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
38. За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, зокрема, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, зокрема шляхом визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
39. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес».
40. У тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
41. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі № 800/301/16).
42. Відсутність спору, у свою чергу, унеможливлює звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 802/2474/17-а).
43. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі через те, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Суд правомірно не роз'яснив, до якого суду слід звертатися з таким позовом (див. mutadis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 800/559/17, від 03.04.2018 у справі № 9901/152/18, від 30.05.2018 у справі № 9901/497/18, від 05.02.2019 у справі № 9901/638/18 та від 27.02.2019 у справі № 9901/798/18).
44. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
45. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів визначені у статті 266 КАС. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо: законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України (пункт 1 частини першої); законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (пункт 2 частини першої).
46. Відповідно до частини четвертої статті 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду справи може: 1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині, застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу; 2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправними, зобов'язати Верховну Раду України, Президента України, ВРП, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів вчинити певні дії; 3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу.
47. Пунктом 3 частини першої статті 131 Конституції України встановлено, що в Україні діє ВРП, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.
48. Повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, Законом про ВРП та «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон про судоустрій).
49. За правилами частини першої статті 107 Закону про судоустрій право на звернення із скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи - через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування - через своїх керівників або представників. Вимоги до форми і змісту дисциплінарної скарги встановлені частиною другою цієї ж статті.
50. ОСОБА_1 реалізував таке право шляхом звернення до ВРП зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_2 , в якій просив притягти цю суддю до дисциплінарної відповідальності.
51. Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 стверджував, що його права та інтереси порушені через неналежне здійснення дисциплінарного провадження ВРП, оскільки ВРП не вирішила у встановленому законом порядку і у встановлений законом строк питання про відкриття дисциплінарної справи за згадуваною дисциплінарною скаргою на суддю, а також не розглянула цієї скарги по суті.
52. Відповідно до частини першої статті 1 Закону про ВРП цей орган є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
53. Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП. Дисциплінарне провадження розпочинається після отримання ВРП скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону про судоустрій, або за ініціативою Дисциплінарної палати ВРП чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом (частина друга статті 42 Закону про ВРП).
54. Відповідно до частини третьої статті 42 Закону про ВРП дисциплінарне провадження включає:
1) попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи;
2) підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності;
3) розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.
55. Нормами пункту 4 частини першої статті 43 Закону про ВРП встановлено, що дисциплінарний інспектор ВРП, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор ВРП - доповідач) за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи. Цей строк може бути продовжений дисциплінарним інспектором, але у разі обґрунтованої потреби додаткової перевірки дисциплінарної скарги не більш як на п'ятнадцять днів.
56. Висновок дисциплінарного інспектора ВРП - доповідача за наслідками попередньої перевірки дисциплінарної скарги надалі розглядає - якщо не буде підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - Дисциплінарна палата ВРП, яка утворюється у складі ВРП для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів (частина друга статті 26 Закону про ВРП), яка, відтак, ухвалює рішення про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи.
57. Днем початку здійснення дисциплінарного провадження є день отримання ВРП відповідної дисциплінарної скарги або день ухвалення Дисциплінарною палатою ВРП рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою чи день отримання Вищою радою правосуддя відповідного звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (абзац третій частини другої статті 42 Закону про ВРП).
58. У частині одинадцятій статті 109 Закону про судоустрій визначено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
59. Здійснюючи системний аналіз зазначених норм, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що початок дисциплінарного провадження щодо судді слід ототожнювати не з датою відкриття дисциплінарної справи, а з датою отримання ВРП дисциплінарної скарги і при цьому власне тривалість здійснення дисциплінарного провадження не може вплинути на перебіг строку притягнення до дисциплінарної відповідальності судді.
60. За прямою вказівкою Закону про ВРП ухвалені в межах дисциплінарного провадження рішення про повернення дисциплінарної скарги (частина четверта статті 44), рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи (частина друга статті 45), рішення про відкриття дисциплінарної справи (частина друга статті 46) не підлягають оскарженню.
61. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 51 Закону про ВРП скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП лише за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.
62. За змістом цих норм законодавець закріпив гарантії реалізації права будь-якої особи на звернення до ВРП з дисциплінарною скаргою щодо судді, проте акцентував, що право на звернення не може ототожнюватися із правом / інтересом скаржника щодо здійснення дисциплінарним органом певних дій, відкриття дисциплінарної справи чи притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, відтак і не зумовлює права скаржника впливати на перебіг дисциплінарного провадження шляхом судового оскарження дій, бездіяльності чи рішень ВРП.
63. Протягом дисциплінарного провадження скаржник не позбавлений права на участь у цій процедурі в порядку, встановленому законом, проте його участь не є обов'язковою, а ухвалені ВРП чи її дисциплінарним органом рішення не можуть бути підставою для оскарження судових рішень, ухвалених суддею щодо якого розглядалася скарга, або для перегляду їх за нововиявленими обставинами через притягнення до дисциплінарної відповідальності судді.
64. Отже, тлумачення наведених норм у сукупності засвідчує, що обставини здійснення дисциплінарного провадження (його тривалість, підстави відкриття дисциплінарної справи, відмова у відкритті дисциплінарної справи тощо) не впливають і не змінюють обсяг прав, обов'язків чи інтересів особи, яка звернулася до ВРП зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді
65. Такої саме логіки дотримувався законодавець у приписах глави 4 «Дисциплінарне провадження щодо суддів» Закону про ВРП, не передбачивши для особи, яка подала дисциплінарну скаргу, права на оскарження у дисциплінарному провадженні будь-яких рішень ВРП (її дисциплінарних органів, посадових осіб) під час здійснення попередньої перевірки дисциплінарної скарги та наділивши дисциплінарний орган ВРП виключними дискреційними повноваженнями щодо надання скаржнику дозволу на оскарження рішення, прийнятого за результатами розгляду дисциплінарної справи.
66. У цей спосіб у Законі про ВРП фактично констатовано неможливість впливу обставин дисциплінарного провадження на права, обов'язки чи інтереси особи, яка звернулася з дисциплінарною скаргою щодо судді.
67. Верховний Суд України неодноразово зауважував, що право на захист - самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього (див. постанови від 15.07.2014 у справі № 21-273а14, від 12.04.2017 у справі № П/800/589/16).
68. Таким чином, відсутність у позивача прав чи обов'язків у зв'язку з оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішеннями суб'єкта владних повноважень не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
69. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду констатує, що сама по собі фактична тривалість здійснення ВРП дисциплінарного провадження щодо судді не може вплинути і не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася з відповідною дисциплінарною скаргою.
70. ОСОБА_1 оскаржив бездіяльність ВРП, що полягала у нерозгляді поданої ним дисциплінарної скарги на суддю у визначений Законом про ВРП строк.
71. З урахуванням наведеного вище Велика Палата Верховного Суду вважає, що посилання позивача на порушення його прав є безпідставними, оскільки дії, бездіяльність чи рішення ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді не можуть мати безпосереднього впливу на інтереси скаржника, не породжують, не змінюють і не припиняють прав чи обов'язків позивача ОСОБА_1 як особи, яка подала дисциплінарну скаргу.
72. Також Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне наголосити, що питання дисциплінарної відповідальності суддів пов'язане з гарантіями їх незалежності і недоторканності, що, власне, пояснює організацію дисциплінарного провадження таким чином, щоб, з одного боку, запобігти переслідуванню за здійснення правосуддя й посяганню на незалежність судової влади, а з іншого - забезпечити належне виконання суддями професійних обов'язків і дотримання етичних стандартів поведінки.
73. Розгляд справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП, що утворюються з числа членів ВРП. Рішення дисциплінарних палат ВРП про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді може бути оскаржене до ВРП, яка розглядає відповідну скаргу у пленарному складі в порядку, визначеному статтею 49 Закону про ВРП для розгляду дисциплінарної справи щодо судді (частина третя статті 53 Закону про ВРП). Останньою «ланкою» у процедурі оскарження рішення (ВРП у пленарному складі) про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є Велика Палата Верховного Суду, яка, відповідно до частини сьомої статті 266 КАС України, розглядає за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом, скарги на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати.
74. З огляду на встановлену законом організацію дисциплінарного провадження щодо суддів, зокрема на статус ВРП та її Дисциплінарних палат у питанні про притягнення суддів до відповідальності, потрібно враховувати, що суд, до якого звернувся позивач, не може здійснювати контроль за органами, які ухвалюють рішення щодо відкриття дисциплінарної справи.
75. Велика Палата Верховного Суду також звертається до власного правового висновку, сформульованого у постанові від 06.03.2025 у справі № 990/11/25, про те, що позивач, хоч і наділений правом подати скаргу на дії судді та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв'язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов'язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, а не для скаржника. Тому правом на оскарження дій / рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб'єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.
76. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду акцентує, що умови і порядок оскарження актів ВРП та її Дисциплінарних палат у питаннях, які вирішуються під час дисциплінарного провадження щодо судді, зокрема стосовно відкриття чи відмови у відкритті дисциплінарної справи, чітко регламентовані у Законі про ВРП, який не передбачає судового контролю адміністративного суду на етапі попередньої перевірки дисциплінарної скарги і ухвалення рішення щодо відкриття дисциплінарної справи. Рішення Дисциплінарної палати ВРП щодо відкриття дисциплінарної справи теж не підлягає (з боку скаржника) оскарженню до компетентного органу (ВРП). Відтак якщо не підлягає оскарженню рішення Дисциплінарного органу ВРП, то немає причин поширювати адміністративний судовий контроль на їхній перегляд.
77. Крім того, відсутність у позивача легітимних прав, обов'язків чи інтересів, зумовлених чи порушених оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішенням ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді, не породжує для останнього і права на судовий захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
78. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 09.10.2025 у справі № 990/144/25.
79. Велика Палата Верховного Суду вкотре акцентує, що поняття «спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № П/9901/135/18, від 31.01.2019 у справі № 9901/56/19, від 27.06.2019 у справі № 9901/920/18).
80. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
81. Оскільки заявник за загальним правилом не наділений правом на оскарження дій, бездіяльності чи рішень ВРП під час здійснення дисциплінарного провадження, заявлені ним позовні вимоги не підлягають судовому розгляду, тож провадження у цій справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України у зв'язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
82. У цій статті також передбачено, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
83. У цій справі такої потреби немає, оскільки мотивами для закриття провадження стали не стільки порушення правил предметної підсудності, скільки передчасне звернення суб'єкта адміністративного права до адміністративного суду, якому за процесуальним законом підсудний цей спір.
84. Що ж до заявленої позивачем вимоги про стягнення завданої йому майнової та моральної шкоди, то суд першої інстанції слушно зауважив, що відповідно до приписів частини п'ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
85. Ураховуючи те, що між сторонами відсутній публічно-правовий спір, що було встановлено вище, позовні вимоги про стягнення шкоди не підлягають розгляду окремо в порядку адміністративного судочинства.
86. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення та закрити провадження у справі.
87. За правилами частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
88. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що є необхідні й достатні підстави для скасування оскаржуваного рішення із закриттям провадження у справі.
Висновки щодо розподілу судових витрат
89. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
90. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 319, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.09.2025 у справі № 990/248/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди скасувати.
Провадження у справі № 990/248/25 закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О. В. Білоконь М. В. Мазур
О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв
І. А. Воробйова К. М. Пільков
О. А. Губська С. О. Погрібний
А. А. Ємець Т. Г. Стрелець
В. В. Король І. В. Ткач
О. В. Кривенда Н. В. Шевцова