02 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 918/95/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковського О. В. - головуючого, Огородніка К. М., Погребняка В. Я.,
за участі секретаря судового засідання Аліференко Т. В.
розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
на ухвалу Господарського суду Рівненської області (суддя Бережнюк В. В.) від 01.05.2025
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду (головуючий - Юрчук М. І., судді: Саврій В. А., Тимошенко О. М.) від 16.09.2025
за заявою боржника ОСОБА_1
про неплатоспроможність.
Учасники справи:
представник кредитора (АТ Комерційний банк "Приватбанк") - Іванова С. О., адвокат;
представник боржника - Нікольченко Б. Б., адвокат.
1. Короткий зміст вимог
1.1. 03.03.2025 Господарський суд Рівненської області ухвалив відкрити провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 (далі - Боржник) за її заявою за правилами Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), ввести процедуру реструктуризації боргів Боржника, мораторій на задоволення вимог кредиторів та призначити керуючим реструктуризацією боргів Боржника арбітражного керуючого Янчука Володимира Володимировича тощо.
1.2. 02.04.2025 Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - Кредитор, Банк) подало заяву про визнання грошових вимог до Боржника в сумі 9 010 014 грн 59 коп.
1.3. Заява обґрунтована невиконанням зобов'язань за укладеним між сторонами кредитним договором щодо сплати стягненої за судовим рішенням заборгованості Боржника за кредитом, процентами і пені.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. 01.05.2025 Господарський суд Рівненської області постановив ухвалу (залишену без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025) про часткове задоволення заяви Банку, визнання його грошових вимог до Боржника в сумі 694 622 грн 61 коп., як стягненої за судовим рішенням заборгованості за кредитом, процентами за користування кредитом, судовим збором - із задоволенням у другу чергу, в сумі 162 519 грн 35 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором, стягнутої за судовим рішенням, із задоволенням у третю чергу; та відмову у визнанні решти грошових вимог Банку до Боржниці.
2.2. Судові рішення мотивовані обґрунтованістю та доведенням доказами у справі визнаних грошових вимог до Боржника у сумі, що була стягнена з Боржника на користь Кредитора за судовим рішенням; а також відсутністю у Банку підстав нараховувати Боржнику відповідно до кредитного договору проценти за користування кредитом та погоджену кредитним договором пеню з моменту звернення Банку у 2012 році із позовом (про стягнення заборгованості з Боржника за кредитним договором) до 2025 року, оскільки за наявності судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором правовідносини між сторонами регулюються не умовами договору, а наявним судовим рішенням.
2.3. Підтримавши зазначені висновки, апеляційний суд додав, що судовим рішенням про стягнення за вимогами Банку заборгованості з Боржника ця заборгованість була визначена як в доларах США (валюті кредитування Боржниці за відповідним договором), так і у відповідному гривненому еквіваленті цієї суми за курсом долара США станом на день ухвалення рішення, а Банк не надав доказів про зміну такого еквівалента, встановленого судовим рішенням або обрахування стягнутої заборгованості за іншим курсом.
3. Встановлені судами обставини
3.1. 22.04.2008 між ЗАТ КБ ПриватБанк та Боржником була укладена кредитна угода 0804/83 далі - Кредитна угода), відповідно до пункту 1.1 якої надання коштів здійснюється окремими частинами Траншами кредиту (Транш визначена сума коштів, обговорена в договорі про видачу Траншу, надана в рамках Кредитної угоди), сукупна величина сальдо по яких не буде перевищувати суму, обговорену у пункті 1.2 даної Угоди.
Згідно з пунктом 1.2 Кредитної угоди загальна сума кредиту в рамках кредитного договору становить 50 000 доларів США. Відповідно до пункту 1.4 Кредитної угоди кредит надається на споживчі цілі.
Відповідно до умов пункту 2.2.3 Кредитної угоди Боржник зобов'язаний здійснювати погашення кредиту, відсотків та винагороди в прядку і терміни згідно з Графіками погашення кредиту відсотків та винагороди, що є невід'ємною частиною кожного договору про видачу траншу.
Згідно з пунктами 2.2.2, 2.2.3, 2.1.4 Кредитної угоди Боржниця зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами, винагороди в строки та в порядку, встановлених Кредитною угодою. Відповідно до пункту 4.2 Кредитної угоди сплата відсотків за користуванням кредиту здійснюється щомісяця згідно з Графіком погашення кредиту, відсотків і винагороди, що складається для кожного траншу окремо і є невід'ємним додатком до кожного договору про видачу траншу. При несплаті відсотків у термін, зазначений у Графіку погашення кредиту, відсотків і винагороди, вони вважаються простроченими.
Згідно з пунктом 6.1 Кредитної угоди при порушення позичальником якого-небудь із зобов'язань по сплаті відсотків, термінів повернення кредиту, винагороди за кожен випадок порушення нараховується пеня в розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу. Нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язань, передбачених пунктами 6.1, 6.2, 6.3 Кредитної угоди здійснюється протягом трьох років з дня, коли відповідне зобов'язання повинно було бути виконане позичальником (пункт 6.4 Кредитної угоди).
Терміни позовної давності по вимогам по стягненню кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів, встановлюються відповідно до пункту 6.8 Кредитної угоди тривалістю в 5 років.
3.2. За Кредитною угодою про видачу траншу Банк надав Боржнику суму траншу кредиту у сумі 50 000 доларів США з терміном повернення кредиту відповідно до Графіка погашення кредиту до 15.04.2013, та під 17 % річних, а у випадку порушення будь-якого із зобов'язань по погашенню траншу кредиту, позичальник сплачує у розмірі 34 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості (пункти 4.1, 4.2, 4.3 Договору про видачу траншу № 0804/83 від 22.04.2008).
Боржник свої зобов'язання за Кредитною угодою не виконав й не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому Кредитною угодою та Договором про видачу траншу порядку та строки. Термін дії Кредитної угоди відповідно до пункту 7.1 становить до повного виконання сторонами зобов'язань.
3.3. Через невиконання Боржником взятих на себе зобов'язань за Кредитною угодою Банк звернувся за захистом своїх прав і законних інтересів до суду.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.07.2017 у справі 0417/10430/2012 (провадження № 22-ц/774/796/17) стягнуто з Боржниці на користь Банку заборгованість за Кредитною угодою та Договору про видачу траншу № 0804/83 від 22.04.2008 станом на 20.07.2012 в сумі 106390,85 доларів США, еквівалентних 850 382 грн 06 коп., яка складається із: 46521,29 доларів США - заборгованості за кредитом, 39536,85 доларів США - заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, 162 519 грн 35 коп. - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Стягнуто з Боржниці судовий збір у сумі 6 759 грн 90 коп.
Після набрання чинності цим рішенням було видано виконавчий лист від 28.08.2017 № 0417/10430/2012 та відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.
3.4. Банк надає розрахунок заборгованості станом на 02.03.2025 (дату, що передує даті відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника), за яким сума конкурсних кредиторських вимог Банку до Боржника становить 9 010 014 грн 59 коп. (217 775,23 доларів США за курсом НБУ гривні до долару США - 41,3730 (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates) - станом на 02.04.2025 - дату подання заяви з вимогами до Боржника до суду): 1 924 725 грн 33 коп. - 46521,29 доларів США - заборгованість за кредитом; 6 050 964 грн 26 коп. - 146253,94 доларів США - заборгованість за процентами; 1 034 325 грн 00 коп. - 25000,00 доларів США - пеня.
Вимоги Банку за Кредитною угодою не забезпечені майном Боржника.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги
4.1. 22.10.2025 Банк подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 та ухвалу попереднього засідання Господарського суду Рівненської області від 01.05.2025 в частині відхилення грошових вимог Банку до Боржниці за Кредитною угодою і ухвалити нове рішення, яким визнати грошові вимоги Банку до Боржника в сумі 9 010 014 грн 59 коп. (а саме 7 975 689 грн 59 коп. з віднесення до другої черги реєстру вимог кредиторів, 1 034 325 грн 00 коп. - до третьої черги реєстру вимог кредиторів) та судовий збір в сумі 4 844 грн 80 коп. - із задоволенням позачергово.
5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
5.1. Згідно з аргументами в касаційній скарзі, підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди неправильно застосували норми статей 45, 122, 133 КУзПБ, статей 625, 1048 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19), від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, та постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012, від 10.06.2020 у справі № 903/191/19, від 10.11.2020 у справі № 903/802/18, від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 від 03.07.2019 у справі № 1519/2-3165/11, від 10.04.2019 у справі № 461/10610/13-ц, від 30.08.2023 у справі № 918/847/22 тощо, а саме:
- щодо відсутності законодавчої заборони нараховувати пеню після дати, на яку було стягнуто заборгованість за судовим рішенням (висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18);
- щодо права Банку нараховувати проценти за неправомірне користування Боржником кредитними коштами навіть за наявності судового рішення про його стягнення за правилами частини другої статті 625 ЦК України в розмірі, погодженому в кредитному договорі в 34 %, але не менше встановленого законом в 3 %;
- щодо необхідності визначення складу та розміру грошових вимог в національній валюті України за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, якщо зобов'язання боржника були визначені в іноземній валюті, що і було зроблено Банком станом на 02.04.2025 - дату подання заяви з вимогами до Боржника у цій справі, у зв'язку з чим навіть у разі визнання грошових вимог в сумі, що була стягнута судовим рішенням, то сума заборгованості мала б бути розрахована в гривневому еквіваленті на дату подання Кредитором заяви з грошовими вимогами до Боржника.
5.2. Також скаржник зазначив, що суди порушили норми статей 18, 75, 236, 326 ГПК України, не дослідивши умови Кредитної угоди належним чином, про що сформульовані висновки у постановах Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16).
6. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Щодо грошових вимог за договором кредитування в іноземній валюті
6.1. Предметом судового розгляду стали грошові вимоги, які заявлені Кредитором (Банком) до Боржника як позичальника на підставі укладеного між ними договору кредитування в іноземній валюті, заборгованість за яким стягнута за судовим рішенням, що не було виконано позичальником (Боржницею) (пункти 1.2, 1.3, 3.1, 3.2, 3.3).
6.2. У застосуванні положень статті 1, частини чотирнадцятої статті 39, частин, першої, четвертої, шостої статті 45, а також 46 та 47 КУзПБ, якими врегульований порядок звернення кредитора у справі про банкрутство із вимогами, Суд згідно з усталеними висновками колегій суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду неодноразово підкреслював, що завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, та/або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16, від 25.11.2021 у справі № 924/1351/20, від 01.12.2022 у справі № 918/1154/21).
6.3. При цьому, розглядаючи кредиторські вимоги, суд має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір, тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати, чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 902/90/21)
Отже, обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 914/1126/14, від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 01.12.2022 у справі № 918/1154/21).
6.4. Заявник же сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16, від 13.06.2023 у справі № 904/6032/21 тощо).
6.5. Щодо наслідків порушення зобов'язань у кредитних правовідносинах, то за змістом зокрема частини другої статті 625, статей 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, положення яких застосовуються до відносин за кредитним договором, то:
- звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору;
- на час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі; рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни;
- право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України;
- наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.
У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої в постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18).
6.6. Крім цього, у застосуванні наведених норм ЦК України Суд також зазначає, що:
- припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами);
- однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні, тому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовлену кредитним договором неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України;
- в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
- інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 31.10.2018 № 202/4494/16-ц та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).
6.7. Поряд з викладеним, Суд, звертаючись до правової позиції Великої Палати Верховного Суд в постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), на яку також послався скаржник та на висновки в якій, не відступаючи від них, також послалась Велика Палата Верховного Суду у пункті 6.30 постанови від 19.05.2020 у справі № 910/23028/17 (Провадження № 12-286гс18), зазначає, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, а є підставою виникнення права на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 23.09.2015 у справі № 6-1206цс15, відповідно до якого наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
6.8. Щодо правил узгодження сторонами кредитного договору розміру процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України, відмінного від мінімального встановленого цією статтею - 3 %, Суд зазначає, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Між тим за змістом статей 6, 627 ЦК України їх положення не допускають свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства. Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.
Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір суд може зменшити (пункт 6.5 цієї постанови).
6.9. А тому для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги (1) формулювання умов про сплату процентів, (2) їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), (3) співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (висновок в пункті 122 постанови Великої Палати верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, на яку також послався скаржник, пункт 5.1 цієї постанови).
6.10. Отже, кваліфікуючи за результатами розгляду грошових вимог правовідносини між сторонами, що виникли за Кредитною угодою про видачу Банком Боржниці траншу з терміном повернення кредиту до 15.04.2013 (пункт 3.2), а також у зв'язку з встановленими судами обставинами ухвалення рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.07.2017 у справі 0417/10430/2012 (провадження № 22-ц/774/796/17) про стягнення з Боржниці на користь Банку заборгованості за Кредитною угодою та Договору про видачу траншу № 0804/83 від 22.04.2008 (пункт 3.3) суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність у Банку підстав нараховувати Боржнику відповідно до Кредитної угоди саме проценти за користування кредитом та погоджену Кредитною угодою пеню з моменту звернення Банку у 2012 році із позовом про стягнення заборгованості з Боржника за кредитним договором до 2025 року.
Дійшовши цього висновку, Суд відхиляє аргументи скаржника (пункт 5.1) в тій частині в якій скаржник, з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), помилково стверджує про відсутність законодавчої заборони нараховувати пеню після дати, на яку було стягнуто заборгованість за судовим рішенням.
6.11. Однак, суди, відмовляючи у вимогах щодо нарахованих та заявлених Банком у складі грошових вимог процентів не врахували правил їх нарахування у регулятивних (за кредитним договором) та охоронних ( за правилами частини другої статті 625 ЦК України) правовідносинах та не надали оцінки:
- умовам Кредитної угоди про видачу Банком Боржнику суму траншу кредиту у сумі 50 000 доларів США з терміном повернення кредиту відповідно до Графіка погашення кредиту до 15.04.2013, та під 17 % річних, а у випадку порушення будь-якого із зобов'язань по погашенню траншу кредиту, позичальник сплачує у розмірі 34 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості (пункти 4.1, 4.2, 4.3 як Кредитної угоди, так і Договору про видачу траншу № 0804/83 від 22.04.2008) (пункт 3.4 цієї постанови);
- доданому Кредитором до заяви про визнання грошових вимог розрахунку заборгованості Боржниці, в якому Кредитор, нараховуючи проценти на залишок заборгованості за кредитом, застосував до 15.10.2008 процентну ставку в 17 %, а після - 34 %;
- встановленим у рішенні Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.07.2017 у справі 0417/10430/2012 (провадження № 22-ц/774/796/17) (про стягнення з Боржниці на користь Банку заборгованості за Кредитною угодою) обставинам порушення Боржницею умов кредитного договору з Банком, а саме факту прострочення нею заборгованості зі сплати частини кредиту та процентів за користування кредитом та факту припинення Боржницею виконання зобов'язання з погашення кредитної заборгованості з квітня 2009 року (пункт 3.3);
- аргументам керуючого реструктуризацією боргів Боржника арбітражного керуючого Янчука В. В. у наданих ним поясненнях за результатами розгляду грошових вимог Банку щодо застосування до таких грошових вимог трирічної позовної давності.
6.12. Тож відмова судами у визнанні грошових вимог на суму процентів, нарахованих Банком після ухвалення рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.07.2017 у справі 0417/10430/2012 (провадження № 22-ц/774/796/17) є передчасною, необґрунтованою, а висновки зроблені з неповним та неналежним дослідженням наданих у справі доказів.
6.13. Крім цього, Суд не погоджується з рішенням судів про обмеження визнаних грошових вимог Банку до Боржника сумою боргу (в тому числі процентів та пені) в тому гривневому еквіваленті до долара США, що зазначена в рішенні про стягнення цього боргу з Боржниці (пункт 3.3) з висновком про те, що за наявності судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором правовідносини між сторонами регулюються не умовами договору, а наявним судовим рішенням, зокрема і в частині визначення невиконаного зобов'язання (розміру, суми) Боржниці перед Банком за договором кредиту в іноземній валюті, що мало місце у спірних правовідносинах (пункти 3.1, 3.2), у зв'язку з чим Суд зазначає про таке.
6.14. Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За статтею 524 цього Кодексу грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент.
Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за
У частині другій статті 45 КУзПБ, зокрема, визначено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
6.15. У зв'язку з викладеним у застосуванні наведених положень Конституції України, ЦК України та КУзПБ у спірних правовідносинах Суд зазначає, що порядок визнання грошових вимог до боржника у справах про банкрутство, що регулюється КУзПБ та ГПК України, є особливою процедурою в юрисдикції господарських судів, а тому та обставина, що у рішенні Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.07.2017 у справі 0417/10430/2012 (провадження № 22-ц/774/796/17) про стягнення з Боржниці на користь Банку заборгованості за Кредитною угодою зазначено суму боргу за Кредитною угодою (з урахуванням процентів та пені) як в гривневому еквіваленті відповідної суми боргу у доларах США, а також безпосередньо у доларах США як валюти кредитування за договором між Банком та Боржником, не спростовує тієї обставини, що якщо кредитним договором зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Між тим, суди, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, наведеного не врахували, залишивши поза судовою оцінки ту обставину, що борг Боржниці виник та існує на підставі Кредитної угоди, що визначений лише в іноземній валюті.
6.16. Крім цього, Суд зазначає, що за своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За змістом же положень статті 11 ЦК України, які передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду; рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.
Водночас за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду (див. висновки щодо застосування норм права, сформульовані у постанові Великої палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №320/5115/17)
6.17. У зв'язку з викладеним Суд дійшов висновку, що суди, не врахувавши, що борг Боржниці виник на підставі Кредитної угоди, кредит за яким наданий в іноземній валюті, дійшли помилкових висновків про те, що за наявності прийнятого рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.07.2017 у справі 0417/10430/2012 (провадження № 22-ц/774/796/17) про стягнення з Боржниці на користь Банку заборгованості за Кредитною угодою правовідносини між сторонами регулюються не умовами договору, а наявним судовим рішенням, а грошові вимоги Банку до Боржника у справі про банкрутство обмежуються лише тими сумами в гривні, які стягнуті за зазначеним рішення та визначені в ньому як еквівалент стягнутого судом боргу Боржниці в іноземній валюті. Тоді як внаслідок ухвалення такого рішення не відбувається трансформація грошового зобов'язання, визначеного в іноземній валюті у зобов'язання у національній валюті, а неврахування судами його фактичного розміру за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника за правилами частини другої статті 45 КУзПБ, є помилковим та таким, що не відповідає наведеним приписам законів.
У цих висновках Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, сформульованої в постанові від 30.08.2023 у справі № 918/847/22, на висновки в якій також послався скаржник (пункт 5.1).
6.18. Дійшовши такого висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника у відповідній частині (пункт 4.1), тоді як ухвалені у цій справі оскаржувані ухвала місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду в частині відхилених грошових вимог Кредитора до Боржника не є обґрунтованими, оскільки суди допустили неправильне застосування у кредитних правовідносинах норм права щодо правил нарахування процентів за порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором та щодо визначення суми боргу за кредитом в іноземній валюті за наявності рішення про стягнення такого боргу, допустивши при цьому неповне дослідження та оцінку поданих у справі доказів, і, відповідно, неповне з'ясування фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, чим порушено вимоги статей 86, 236 ГПК України.
Доводи ж касаційної скарги частково підтвердилися, однак вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу встановлених статтею 300 ГПК України меж розгляду справи, а тому відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, тому постановлені судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині розгляду грошових вимог Банку до Боржника.
6.19. Тож, Суд погоджується з вимогами та аргументами скаржника в тій частині (пункти 4.1, 5.1), в якій він стверджує про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, однак відхиляє вимоги та аргументи про визнання касаційним судом спірних грошових вимог, оскільки такі вимоги не узгоджуються та не відповідають визначеним в статті 300 ГПК України межам розгляду справи судом касаційної інстанції (пункт 6.18).
6.20. Враховуючи викладене, визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, та з урахуванням положень пункту 2 частини першої статті 308, пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, Суд доходить висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню, з направленням справи в скасованій частині (щодо розгляду грошових вимог Банку до Боржниці) на новий розгляд до суду першої інстанції.
6.21. Дійшовши висновку про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, судові витрати у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 та ухвалу Господарського суду Рівненської області від 01.05.2025 у справі № 918/95/25 скасувати.
3. Справу № № 918/95/25 в скасованій частині (щодо розгляду грошових вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк") направити на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. В. Васьковський
Судді К. М. Огороднік
В. Я. Погребняк