09 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/16204/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання: Амірханяна Р.К.,
та представників:
позивача - Ткаченко А. В. (в режимі відеоконференції),
відповідача - Мартьянова Л. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2025
та рішення Господарського суду м. Києва від 05.06.2025
у справі № 910/16204/24
за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут"
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
про стягнення 2 712 871,11 грн,
Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут" (далі - ПрАТ "Харківенергозбут"; позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго"; відповідач) 2 712 871,11 грн, з яких 2 369 338,09 грн - інфляційні втрати та 343 533,02 грн - 3% річних.
Позовні вимоги ПрАТ "Харківенергозбут" мотивовані неналежним виконанням відповідачем договору про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел з постачальником універсальних послуг від 01.07.2019 № 0099-09021 щодо оплати наданих послуг у встановлений строк, а отже, що наявні підстави для стягнення з відповідача 2 712 871,11 грн відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), з яких 2 369 338,09 грн - інфляційні втрати, 343 533,02 грн - 3% річних.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 05.06.2025 (суддя - Смирнова Ю. М.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2025 (головуючий суддя - Кравчук Г. А., судді - Тарасенко К. В., Коробенко Г. П.), позов задоволено.
Вирішено стягнути з ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь ПрАТ "Харківенергозбут" 343 533,02 грн 3% річних, 2 369 338,09 грн інфляційних втрат.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що НЕК "Укренерго" є юридичною особою, що утворена як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 829-р "Про погодження перетворення Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" у приватне акціонерне товариство". ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" є правонаступником усіх майнових прав та обов'язків Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго".
01.07.2019 між ПрАТ "Харківенергозбут" (постачальник послуг) та Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (замовник) було укладено договір про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел № 0099-09021, за умовами якого для забезпечення покриття економічно обґрунтованих витрат постачальник послуг на виконання спеціальних обов'язків із купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом надає замовнику послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії (послуга) в обсязі та на умовах, визначених цим договором (далі - договір).
Замовник сплачує постачальнику послуг вартість наданих послуг відповідно до умов цього договору (п. 1.2 договору).
Пунктом 2.1 договору встановлено, що вартість та порядок оплати послуги визначаються відповідно до вимог Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641, у розрахунковому періоді та відповідно до фактичних обсягів купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом постачальником послуг.
Згідно з пп. 4 п. 3.3 договору замовник зобов'язувався у повному обсязі здійснювати оплату вартості послуги, розрахованої постачальником послуг та затвердженої регулятором.
До договору та його додатків, вносяться зміни у разі внесення змін до затвердженої форми типового договору про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел (п. 6.2 договору).
Відповідно до п. 6.6 договору сторони здійснюють обмін інформацією в рамках цього договору з використанням електронного документообігу та з метою контролю цілісності та достовірності інформації, яка передається в електронному вигляді, а також для підтвердження її авторства сторони забезпечуються наявність кваліфікованого електронного цифрового підпису.
Цей договір набирає чинності з 01.07.2019 та діє до 31.12.2020 (п. 7.1 договору).
Між сторонами було підписано додаткову угоду до договору (далі - додаткова угода № 10), згідно з п. 1 якої у зв'язку із набуттям чинності постанови НКРЕКП "Про затвердження змін до постанови НКРЕКТ від 26.04.2019 № 641" від 26.07.2024 № 1381, згідно з якою затверджено Типовий договір про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел з постачальником універсальних послуг, сторони домовилися викласти договір разом з додатками до нього у новій редакції, що додаються до цієї додаткової угоди та є її невід'ємною частиною.
Викладення сторонами умов договору в новій редакції не є припиненням первісного зобов'язання між сторонами шляхом заміни новим зобов'язанням відповідно до ст. 604 ЦК України та не змінює дату набрання чинності договором. Умови додаткових угод до договору, які не суперечать договору в редакції цієї додаткової угоди, залишаються без змін і сторони підтверджують свої зобов'язання за ними. Згідно із ч. 3 ст. 631 ЦК України умови даної додаткової угоди поширюються на взаємовідносини сторін, які виникли з 31.07.2024 (п. 3 додаткової угоди № 10).
За п. 2.1 договору (в редакції додаткової угоди № 10) вартість та порядок оплати послуги визначаються з урахуванням вимог Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641, у розрахунковому періоді та відповідно до фактичних обсягів купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом постачальником послуг, визначеними згідно з Правилами роздрібного ринку електричної енергії затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 та Порядком продажу та обліку електричної енергії, виробленої активними споживачами, та розрахунків за неї, затвердженим постановою НКРЕКП від 29.12.2023 № 2651.
Відповідно до п. 7.3 договору (в редакції додаткової угоди № 10) підписання актів приймання-передачі наданих послуг та актів коригування до актів приймання-передачі наданих послуг відбувається в електронній формі (за допомогою системи, яка забезпечує функціонування електронного документообігу з накладанням кваліфікованого електронного підпису (за винятком випадків, коли використання електронного підпису прямо заборонено Законом), що забезпечує юридично значимий електронний документообіг між сторонами, або у паперовій формі шляхом проставлення власноручного підпису уповноваженої особи (у разі неможливості підпису в електронній формі).
Згідно з п. 8.1 договору (в редакції додаткової угоди № 10) цей договір набирає чинності з 01.07.2019 та діє до 31.12.2024.
Предметом цього спору є стягнення з відповідача на користь позивач 343 533,02 грн 3% річних, 2 369 338,09 грн інфляційних втрати відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Задовольняючи цей позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з того, що позивачем надано відповідачу послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел на підставі договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, серед іншого, актами приймання-передачі наданих послуг, які підписано без зауважень. Встановивши, що ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" відповідні послуги оплатило з порушення встановлених строків, суди дійшли висновку про наявність обставин для застосування до відповідача відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України. Зазначили також і те, що відповідач не заперечував щодо здійснених позивачем розрахунків сум 3% річних, інфляційних втрат, контррозрахунку не надав. При цьому суди не встановили підстав для застосування ст. 614 ЦК України до цих правовідносин.
Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У касаційній скарзі скаржник посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та на те, що суди прийняли рішення без урахування висновків Верховного Суду, Великої Палата Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України, викладених у постановах від 30.04.2020 у справі № 914/1001/19, від 03.04.2020 у справі № 920/653/19, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 у справі № 927/467/17 та інших.
У касаційній скарзі скаржник зазначає також таке: у відповідача обліковується значна дебіторська заборгованість за договірними зобов'язаннями з надання учасникам ринку послуг з передачі електричної енергії; законодавство забороняє відповідачу оплачувати послуги (в цьому випадку позивачу) за рахунок коштів, які призначені згідно зі структурою тарифів, затвердженою НКРЕКП, на інші цілі. Таким чином, відповідач був вимушений оплачувати послуги щодо забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за рахунок власних коштів по мірі фінансової можливості; стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є невиправданим прибутком для позивача та одночасно тягарем для відповідача; судами попередніх інстанцій проігноровано наявність обставин для звільнення відповідача від відповідальності або зменшення 3 % річних.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.11.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" на вказані судові рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 28.11.2025.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони ухвалені відповідно до вимог ст. 236 ГПК України. Посилається також на наявність підстав для закриття цього касаційного провадження з огляду на п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, зазначаючи, що скаржник посилається на постанови Верховного Суду, які не є релевантними справі, яка переглядається.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
За ст. 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Правочин - це основна підстава виникнення цивільних прав і обов'язків.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Зобов'язання мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України) та виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Верховний Суд неодноразово висновував, що принцип "належного виконання" полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (див., зокрема постанову Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 910/11949/21).
Натомість порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання (ст. 610 ЦК України).
Стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов'язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання визначає ст. 625 ЦК України.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Здійснюючи аналіз ч. 2 ст. 625 ЦК України, Верховний Суд, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновували таке:
- за змістом наведеної норми нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за його прострочення; є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17);
- вимога сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (див. постанови Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 905/1791/21, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18);
- у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, а також Верховний Суд у постанові від 01.04.2025 у справі № 910/19066/23 виснували, що термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях: перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Тобто, прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити кредитору певну грошову суму, але неправомірно не сплачує її, визнається користуванням чужими коштами (див. також п. 33 постанови Верховного Суду від 17.10.2023 у справі № 921/460/22, п. 5.25 постанови Верховного Суду від 15.05.2024 у справі № 910/6267/23, п. 20.8 постанови Верховного Суду від 21.05.2024 у справі № 922/856/23 та інших).
Законодавець у ст. 536 ЦК України закріпив норму, відповідно якої за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Здійснюючи аналіз вказаних вище норм матеріального права, Верховний Суд у постанові від 01.04.2025 у справі № 910/19066/23, підсумовуючи, зазначив, що в разі несвоєчасного виконання грошового зобов'язання у боржника виникає обов'язок сплатити кредитору, крім суми основного боргу: 1) 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, - особливий вид цивільно-правової відповідальності за прострочення боржником грошового зобов'язання (серед іншого, користування чужими коштами); 2) суму інфляційних втрат - компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
До такого висновку дійшов і Верховний Суду у постанові від 13.05.2025 у справі № 911/3954/23.
При цьому Верховний Суду у постанові від 06.02.2025 у справі № 910/5602/24, яка ухвалена у подібних правовідносина, виснував таке: "як вказувалось суди встановили порушення відповідачем грошового зобов?язання щодо оплати послуг наданих позивачем із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії. Суди попередніх інстанцій також урахували, що інфляційні втрати і 3 % річних за порушення грошового зобов'язання, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, та не вимагають встановлення наявності чи відсутності вини боржника за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тому доводи скарги щодо відсутності підстав для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за порушення строку оплати послуг позивача є необґрунтованими та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається. Крім того, судами обґрунтовано відхилено доводи відповідача про те, що оплата вартості послуг наданих позивачем із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за спірний період можлива лише у разі включення відповідних витрат до структури тарифу зі сторони НКРЕКП, як регулятора ринку електричної енергії, і зазначені об'єктивні причини унеможливили вчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором. Судам правильно зазначено, що п. 3.3 договору чітко узгоджено порядок оплати наданих послуг за відповідними актами, які складаються з урахуванням відповідного розрахунку, які були підписані сторонами без зауважень і заперечень, і які, відповідно, є належними, допустимими та достатніми доказами в підтвердження надання позивачем та прийняття відповідачем визначеного актами обсягу послуг та їх вартості, а отже, є наявними підстави виникнення у відповідача чітко обумовленого грошового зобов'язання з оплати наданих послуг у сумах. Посилання скаржника в касаційній скарзі на доводи про те, що прострочення виконання грошового зобов'язання виникло не з його вини, відхиляються судом, оскільки ця обставина не впливає на обсяг його зобов'язань як боржника, що прострочив грошове зобов'язання та не виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень загальних норм матеріального права. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Близький за змістом висновок, викладений у постановах Верховного Суду 02.03.2023 у справі № 910/18611/21, від 09.03.2023 у справі № 910/18613/21, від 23.03.2023 у справі № 910/1193/22, від 02.08.2023 у справі № 910/8451/21, від 03.12.2024 у cправі № 910/14554/23".
Частиною 1 ст. 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, складовою якого є "правова передбачуваність" та "правова визначеність".
Принцип "правової визначеності" вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності як самих правових норм, так і того, як ці норми мають бути застосовані судами у подібних правовідносинах. Верховний Суд неодноразово зазначав, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Дослідивши наявні у матеріалах справи документи відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач прострочив свої грошові зобов'язання за договором, оплативши надані йому послуги з порушенням встановленого строку (див. також постанову Верховного Суду від 01.04.2025 у справі № 910/19066/23) та підставно застосували до відповідача відповідальність, визначену ч. 2 ст. 625 ЦК України (див. також постанову Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 910/5602/24). Ухвалені у справі № 910/16204/24 рішення жодним чином не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 30.04.2020 у справі № 914/1001/19, від 03.04.2020 у справі № 920/653/19, на які посилається скаржник у касаційній скарзі. З огляду на вище встановлені судами попередніх інстанцій обставини, позивач мав право нарахувати та пред'явити до стягнення з відповідача інфляційні втрати і 3% річних, а доводи касаційної скарги про зворотнє є безпідставними. При цьому судами було перевірено розрахунок цих сум і встановлено, що він є арифметично правильним, що не спростовано відповідачем.
Щодо посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, щодо права суду за певних умов зменшити, серед іншого, проценти річних, то необхідно зазначити таке.
З аналізу справи № 902/417/18 вбачається, що у ній сторони погодили в договорі зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду у цій справі констатувала, що визначені договором проценти річних фактично є способом отримання кредитором доходу, тож з метою запобігання безпідставному збагаченню обмежила розмір належної до стягнення суми процентів річних. Сума заборгованості за договором поставки на момент звернення з позовом майже вдвічі перевищувала суму прострочення. Отже, саме з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання, вочевидь, більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду обмежила розмір санкцій сумами, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовила у їх стягненні з цих підстав.
Необхідно зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 сформувала загальний висновок про можливість суду зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, тоді як підстави й обставини для такого зменшення суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку (див. ухвали Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 904/3177/20, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.05.2024 у справі № 910/2440/23, Великої Палати Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 915/534/22).
Подібний висновок щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України Велика Палата Верховного Суду виснувала і у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22, відповідно до якого зменшення судом заявлених до стягнення відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду, і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною свободою розсуду в аспекті можливості/неможливості зменшення розміру відсотків, нарахованих згідно зі ст. 625 ЦК України, оцінюючи обставини, які мають істотне значення. Вирішення цих питань не належить до повноважень Верховного Суду, який не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 300 ГПК України).
Разом з тим, необхідно врахувати і те, що право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних, визначене ч. 2 ст. 625 ЦК України, є гарантіями, які надають кредитору можливість захистити власні інтереси. Позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, що через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг (див. також постанову Верховного Суду від 01.04.2025 у справі № 910/19066/23).
Отже, здійснюючи перегляд оскаржуваних рішень у касаційному порядку, Верховний Суд зазначає, що у справі, яка переглядається, застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов'язання відбулося з урахуванням річних на рівні 3 %. Зважаючи на встановлені фактичні обставини, суди виснували, що цей розмір не є надмірним. Водночас, щодо інфляційних втрат, то Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 не вказувала про можливість їх зменшення (див. також постанови Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 917/991/22, від 01.10.2024 у справі № 910/18091/23, від 01.04.2025 у справі № 910/19066/23). Вбачається, що оскаржувані рішення не ухвалювалися з не дотриманням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на що помилково посилається скаржник у касаційній скарзі.
Щодо решти наведених скаржником постанов Верховного Суду, то необхідно зазначити, що вони ухвалювалися з огляду на інші фактичні обставини, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення. Посилаючись на ці постанови Верховного Суду, скаржник фактично тлумачить ці висновки неправильно, на свою користь.
За результатами касаційного перегляду, Верховний Суд не встановив неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах. Доводи касаційної скарги про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень з огляду на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є безпідставними.
Інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані і, відповідно, Верховним Судом не розглядаються (див. постанову Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 910/2491/23).
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення, ухвалені відповідно до ст. 236 ГПК України - без змін.
Згідно з ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2025 та рішення Господарського суду м. Києва від 05.06.2025 у справі № 910/16204/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О. В.