11 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 914/3115/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - Комунального підприємства «Центральний ринок» Шептицької міської ради (далі - КП «Центральний ринок», Підприємство, позивач, скаржник) - Бердар С.В. (адвокат),
відповідача - Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення, відповідач) - Оленюк С.Л. (самопредставництво),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу КП «Центральний ринок»
на рішення Господарського суду Львівської області від 02.07.2025 (головуюча - суддя Король М.Р.)
та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.10.2025 (головуюча - суддя Скрипчук О.С., судді: Матущак О.І., Кравчук Н.М.)
у справі за позовом КП «Центральний ринок»
до Відділення
про визнання недійсним та скасування рішення.
Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для визнання недійсним та скасування рішення Відділення АМК про порушення Комунальним підприємством «Червоноградський ринок» (далі - КП «Червоноградський ринок», яким у подальшому змінено найменування на Комунальне підприємство «Центральний ринок» Шептицької міської ради) пункту 1 частини другої статті 13 та пункту 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон), у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами на території м. Червоноград Львівської області.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. КП «Центральний ринок» звернулося до суду з позовом до Відділення про визнання недійсним та скасування рішення.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при прийнятті рішення Відділення АМК не доведено обставини, які мають значення для справи і які визнано встановленими, а висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.
1.3. Позивач вказував, що відповідач при прийнятті рішення порушив вимоги пункту 5.1 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, яка затверджена розпорядженням АМК від 05.03.2002 № 49-р (далі - Методика), оскільки не з'ясував обставини, що мають істотне значення для правильного визначення меж товарного ринку та становища позивача на такому ринку, а тому Відділення дійшло помилкового висновку про зайняття Підприємством монопольного (домінуючого) становища на ринку з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами. За доводами позивача, оскаржуване рішення не містить дослідження відмінності призначення, споживчих властивостей, умов використання та цін між послугою з надання в оренду торговельних місць (торговельної площі) для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами та послугою з надання торгових місць для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами в магазинах. Крім того, позивач зазначав, що Відділення не довело завищення позивачем витрат, які враховуються при розрахунку вартості оренди торговельного місця.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Господарський суд Львівської області рішенням 02.07.2025, залишеним без змін Західним апеляційним господарським судом постановою від 15.10.2025 у справі № 914/3115/24, у задоволенні позову відмовив повністю.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. КП «Центральний ринок» 03.11.2025 через систему «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, рішення Господарського суду Львівської області від 02.07.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.10.2025 у справі № 914/3115/24 скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги КП «Центральний ринок» задовольнити в повному обсязі.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. КП «Центральний ринок» у касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає таке.
4.1.1. Суд апеляційної інстанції та суд першої інстанції в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права відповідних статей Закону у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 910/14493/18 та від 01.10.2022 у справі № 908/540/19.
4.1.2. Також скаржник зазначив про те, що рішення Відділення АМК прийнято з порушенням вимог пункту 5.1 Методики.
5. Позиція іншого учасника справи
5.1. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановлено, що рішенням № 63/103-р/к у справі № 63/4-02-26-2022 визнано, що:
- у період 2020 - І півріччя 2024 р.р КП «Червоноградський ринок» займало монопольне (домінуюче) становище на ринку з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами на території м. Червоноград Львівської області з частками: 2020 рік - 89,19%, 2021 рік - 89,37%, 2022 рік - 89,37%, 2023 рік - 90,1%, І півріччя 2024 року - 90,1% (пункт 1 резолютивної частини рішення № 63/103-р/к);
- визнано дії КП «Червоноградський ринок» порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону, що полягають у встановленні Наказом від 01.12.2021 № 327 таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами на території м. Червоноград Львівської області (пункт 2 резолютивної частини рішення № 63/103-р/к);
- за порушення, вказане в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, накладено на КП «Червоноградський ринок» штраф у розмірі 68 000,00 грн (пункт 3 резолютивної частини рішення № 63/103-р/к).
6.2. Обґрунтовуючи прийняте рішення Відділення АМК вказувало таке.
6.2.1. Відповідачем в антимонопольній справі є КП «Червоноградський ринок».
6.2.2. У розумінні статті 1 Закону КП «Червоноградський ринок» є суб'єктом господарювання.
6.2.3. Аналіз та дослідження становища КП «Червоноградський ринок» на ринку послуг з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) на ринку міста Червонограда Львівської області для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами здійснювався відповідно до Методики.
6.2.4. Підприємство надає послуги з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) на ринку.
6.2.5. Об'єктами аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища є:
- КП «Червоноградський ринок»;
- послуги з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) на ринку.
6.2.6. КП «Червоноградський ринок» відповідно до Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою є постійним користувачем земельної ділянки площею 1,5893 га (цільове призначення - обслуговування ринку); відповідно до договору оренди земельної ділянки від 23.11.2016, укладеного з Червоноградською міською радою, - є орендарем земельної ділянки загальною площею 0,0968 га, для обслуговування торгових павільйонів. Договір укладено на 10 років, після закінчення дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. Крім того, КП «Червоноградський ринок» орендує частину майданчика площею 2918 м2 згідно з договором оренди нерухомого майна від 02.01.2020 № Л/НКМ-201п/НЮ, укладеного з АТ «Українська залізниця».
6.2.7. У розумінні абзацу тринадцятого статті 1 Закону та пункту 5.1. Методики товаром та товарними межами досліджуваного ринку є послуги з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами.
6.2.8. До товарних меж досліджуваного ринку не входять послуги з надання торгових місць для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами в магазинах (з огляду на економічну складову щодо мінімальної орендованої торговельної площі та вартості оренди/користування цією площею), що не стосуються цього дослідження.
6.2.9. Споживачами послуг з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) на ринку м. Червоноград Львівської області для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами є суб'єкти підприємницької діяльності, які мають на меті реалізацію товарів на ринку.
6.2.10. Територіальними (географічними) межами досліджуваного ринку визначено територію м. Червоноград Червоноградського району Львівської області.
6.2.11. Часовими межами ринку послуг з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) на ринку м. Червонограда Львівської області для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами визначено період 2020 - І півріччя 2024 р.р.
6.2.12. В межах м. Червоноград Львівської області у період 2020 рік - І півріччя 2024 року діяльність з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) на ринках м. Червонограда для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами - здійснювали 3 суб'єкти господарювання: КП «Червоноградський ринок», ПП «Майдан» і ТОВ «Форсаж». Загальна площа торговельних місць у зазначених територіальних межах у період 2020 - І півріччя 2024 р.р. складала: 2020 - 9346,43; 2021 - 9308,99; 2022 - 9 152,37; 2023 - 8907,9; І півріччя 2024 - 8855,65 м2, з них Підприємству належало 2020 - 6982,93; 2021 - 6978,49; 2022 - 6809,37; 2023 - 6618; І півріччя 2024 - 6575 м2.
6.2.13. Підприємству належить земельна ділянка у розмірі 70,1% від загальної площі земельних ділянок, що перебувають у власності, та 70,2% від загальної площі земельних ділянок, що перебувають в оренді, зазначених суб'єктів господарювання.
6.2.14. В ході дослідження ринку послуг з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) на ринках для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами встановлено адміністративні обмеження, пов'язані із необхідністю одержання згоди органів місцевого самоврядування на виділення земельної ділянки та отримання відповідних дозволів і погоджень різних контролюючих організацій щодо відповідності діяльності ринку вимогам чинних нормативно- правових актів.
6.2.15. КП «Червоноградський ринок» у період 2020 - І півріччя 2024 р.р. займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) на ринку м. Червонограда Львівської області для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами з часткою: 2020 рік - 89,19%, 2021 рік - 89,37%, 2022 рік - 89,92%; 2023 рік - 90,1%; І півріччя 2024 року - 90,1%.
6.2.16. Надання КП «Червоноградський ринок» платних послуг суб'єктам господарювання здійснюється відповідно до тарифів, що розробляються адміністрацією КП «Червоноградський ринок» та вводяться в дію наказом директора;
6.2.17. Наказом директора від 01.12.2021 № 327 з 01.01.2022 введено в дію тарифи на послуги, які надавались КП «Червоноградський ринок», зокрема, вартість оренди 1 м2.
6.2.18. У період військового стану згідно з Податковим кодексом України застосовувалась ставка 2% від обороту єдиного податку. Наказом директора підприємства від 28.09.2022 № 257 були внесені зміни до тарифу вартості оренди 1 м 2 з 1 жовтня 2022 року на період застосування пільгової ставки.
6.2.19. Відділенням за результатом аналізу тарифів КП «Червоноградський ринок», а також їх складових встановлено, що Підприємство 90% адміністративних витрат закладено до вартості 1 м2. Зокрема, одні з найбільш дорожчих послуг (а саме, юридичні послуги, послуги з оброблення даних, розміщення інформації, витрати на СММ-послуги, витрати на боротьбу зі сніговими заметами та ожеледицею, сума витрат на які за попередні роки документально фактично не підтверджена) відносяться до адміністративних послуг. Окрім того, зважаючи на те, що заробітна плата директора, головного бухгалтера, заступника головного бухгалтера, інспектора з кадрів, касира, майстра, тобто найбільш високооплачуваних працівників, включена до тарифу «Оренда 1 м2», відповідно і по касовому апарату за дану послугу проходить найбільша сума.
6.2.20. Зазначена інформація свідчить про непропорційне віднесення адміністративних витрат на різні види послуг, які надаються КП «Червоноградський ринок», а саме включення 90,0% адміністративних витрат на послугу оренди 1м2.
6.2.21. Суб'єкт господарювання, підписуючи договір оренди торговельного місця, не може відмовитись від тих послуг (а саме, юридичних послуги, послуг з оброблення даних, розміщення інформації, витрат на СММ-послуги, витрат на боротьбу зі сніговими заметами та ожеледицею), які вже включені КП «Червоноградський ринок» у тариф на послугу оренди 1м2.
6.2.22. КП «Червоноградський ринок» листами б/н, б/д (вх № 63-01/1714 від 29.07.2024, № 63-01/1933 від 22.08.2024) надало інформацію про те що Наказ від 01.12.2021 № 327, яким введено в дію тарифи на платні послуги, які надаються Підприємством, зокрема, на послугу оренди 1 м2 торгової площі, станом на серпень 2024 року є нечинним.
6.2.23. Відповідно до Наказу директора Підприємства від 09.12.2022 № 299 з 01.01.2023 введено в дію тарифи на послуги, які надаються Підприємством, зокрема, на послугу оренди 1 м2 торгової площі становить 5,80 грн. Оскільки Підприємством не надано розшифровки статей витрат на платні послуги, які надаються Підприємством, а також не надано документів, які підтверджують дані витрати, Відділення не має можливості зробити аналіз формування тарифу на послугу оренди 1 м2 торгової площі, який діяв у 2023 році.
6.2.24. Відповідно до Наказу директора Підприємства від 30.11.2023 № 244 з 01 січня 2024 року введено в дію тарифи на послуги, які надаються Підприємством, зокрема, на послугу оренди 1 м2 торгової площі становить 6,20 грн.
6.2.25. Проаналізувавши структуру тарифів на послуги, наданих КП «Червоноградський ринок» листами від 13.01.2022 № 01-7/10 (вх. № 63-01/104 від 18.01.2022) та б/д, б/н (вх. від 29.07.2024 № 63-01/1714), Відділенням встановлено, що заробітна плата директора, головного бухгалтера, заступника головного бухгалтера, інспектора з кадрів, касира, майстра, тобто найбільш високооплачуваних працівників, включена до адміністративних витрат, а не до тарифу «Оренда одного м2», як було у 2022 році.
6.2.26. Враховуючи те, що КП «Червоноградський ринок» у період 2020 рік - І півріччя 2024 року займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами на ринку м. Червонограда Львівської області з часткою: 2020 рік - 89,19%, 2021 рік - 89,37%, 2022 рік - 89,92%, 2023 рік - 90,1%, І півріччя 2024 року - 90,1%, Відділенням визнано, що завищення Підприємством прямих витрат на оплату праці працівників на послугу оренди 1 м2 є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 2 статті 50, пунктом 1 частини другої статті 13 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) на ринку м. Червонограда Львівської області для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
6.3. Судами попередніх інстанцій встановлено, що при дослідженні товарного ринку з комплексних послуг з надання торгівельних місць для реалізації продовольчих/непродовольчих товарів на ринку в територіальних межах Відділенням АМК дотримано вимоги Методики, зокрема, визначено: об'єкт аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища; товарні межі ринку - комплексні послуги з надання торгівельних місць для реалізації продовольчих/непродовольчих товарів на ринку; територіальні (географічні) межі ринку комплексних послуг з надання торгівельних місць для торгівлі продовольчими/непродовольчими товарами на ринку; споживачі послуг товариства: часові межі ринку; визначено потенційних конкурентів, бар'єри вступу на ринок.
6.4. Відмовляючи у задоволенні позову, суди зазначили про недоведеність позивачем обставин існування у нього значної конкуренції на досліджуваному ринку послуг та дійшли висновку про доведеність Відділенням заняття позивачем протягом досліджуваного періоду монопольного (домінуючого) становища на товарному ринку з комплексних послуг з надання торгівельних місць для реалізації продовольчих/непродовольчих товарів на ринку в територіальних межах, внаслідок чого Підприємство, користуючись монопольним (домінуючим) становищем, мало змогу встановлювати різні ціни чи різні інші умови до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Верховний Суд ухвалою від 06.11.2025 відкрив касаційне провадження у справі № 914/3115/24 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. Суд протокольною ухвалою від 02.12.2025 визначив дату наступного судового засідання у розгляді касаційної скарги у справі № 914/3115/24 на 11.12.2025.
7.3. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 10.12.2025, у зв'язку з відпусткою судді Бенедисюка І.М., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 914/3115/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуюча), Булгакова І.В., Власов Ю.Л.
7.4. Від Відділення та КП «Центральний ринок» 04.12.2025 до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення у справі.
7.5. Суд ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання від 11.12.2025, долучив вказані додаткові пояснення Відділення та КП «Центральний ринок» у справі, з огляду на статтю 42 ГПК України, до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.
7.6. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.7. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
8.4. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.5. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі № 191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 у справі № 127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
8.5.1. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.6. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до пунктів 25, 26, 32 правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
8.7. Скаржник посилається на судові рішення Верховного Суду у справі № 910/14493/18 та у справі № 908/540/19, зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій застосовували норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
8.8. Предметом розгляду у цій справі є визнання недійсним та скасування рішення Відділення АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.
8.8.1. Дії Підприємства визнані порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону, у вигляді зловживанням монопольним (домінуючим) становищем.
8.8.2. Зокрема, у пункті 2 резолютивної частини рішення Відділення АМК зазначено, що дії Підприємства визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону, що полягають у встановленні Наказом від 01.12.2021 № 327 таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами на території м. Червоноград Львівської області.
8.9. Позовні вимоги мотивовано тим, що при прийнятті рішення Відділення АМК не були доведені обставини, які мають значення для справи і які визнано встановленими, а висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи. Позивач вказував, що відповідачем при прийнятті рішення порушено вимоги пункту 5.1 Методики, оскільки не з'ясовано обставини, що мають істотне значення для правильного визначення меж товарного ринку та становища позивача на такому ринку, а тому, на думку позивача, Відділення дійшло помилкового висновку про зайняття Підприємством монопольного (домінуючого) становища на ринку з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами.
8.10. Предметом розгляду справи № 910/14493/18, на правовий висновок Верховного Суду у якій посилається скаржник, було визнання недійсним рішення АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення АМК є необґрунтованим, оскільки, прийняте з порушенням вимог статей 12, 13 Закону, положень Методики. Під час прийняття рішення АМК не з'ясував обставин, що мають істотне значення для правильного визначення меж товарного ринку та становища позивача на такому ринку та не довів обставин, що покладені в основу висновків про зловживання товариством монопольним (домінуючим) становищем у вигляді створення несприятливих умов надання послуги страхування.
8.10.1.Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не було застосовано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 15.07.2021 у справі № 910/14493/18, такого змісту:
« 7.5. За змістом положень статей 1, 12 Закону № 2210-III монополізація - це досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища. Суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
7.6. Частиною другою статті 12 Закону № 2210-III визначено, що монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він (суб'єкт господарювання) не доведе, що зазнає значної конкуренції.
7.7. Установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.
7.8. Обов'язок з доведення в суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на АМК або його територіальне відділення, яке є стороною у справі».
8.11. У справі № 908/540/19, на яку також посилається скаржник, суди розглядали позовні вимоги про визнання недійсними пунктів рішення АМК, згідно з яким позивача визнано таким, що займає монопольне становище на ринку послуг з надання інтернет-операторам доступу до інфраструктури об'єктів електроенергетики, шляхом надання у користування опор повітряних ліній електропередач, які знаходяться у його власності, для сумісного підвішування на них телекомунікаційних мереж, а дії позивача зі встановлення економічно необґрунтованої вартості таких послуг кваліфіковано як зловживання монопольним становищем.
8.11.1. У цій справі Верховний Суд у пункті 8.6., зокрема, виснував, що будь-яке рішення державного органу, уповноваженого на здійснення певної діяльності, не може ґрунтуватися на припущеннях чи досліджених не у повній мірі фактах та обставин, що стали підставою для ухвалення певного рішення. Під час розгляду касаційної скарги у цій справі Верховний Суд враховував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17, стосовно того, що дискреційні повноваження АМК не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу. У постанові від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17 Велика Палата Верховного Суду наголосила на важливість дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що АМК має враховувати при ухваленні рішень. Водночас Верховний Суд звернув увагу на те, що рішення АМК має бути максимально вичерпним, ґрунтовним, повинно розкривати заявникові мотиви його ухвалення. Крім того, Верховний Суд зазначив, що підхід до визначення меж обґрунтованості рішення АМК має бути аналогічним тому, який застосовується, зокрема, самими судами у прийнятті судових рішень.
8.12. У результаті аналізу змісту судових рішень у цій справі та у справах № 908/540/19 та № 910/14493/18, на які посилається скаржник, Суд дійшов висновку, що у контексті доводів скаржника щодо неправильного застосування норм права у спірних правовідносин, з урахуванням предмета оскарження, яким є рішення АМК, нормативно-правового регулювання в контексті кваліфікації дій як правопорушення, що полягає у зловживанні монопольним (домінуючим) становищем (стаття 13 Закону), то правовідносини у вказаних справах є схожими.
8.12.1. Верховний Суд також виходить з того, що правові висновки, означені у пунктах 7.7, 7.8 постанови Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 910/14493/18 (і які, на думку скаржника, свідчать про неправильне застосування норм права) за своїм змістовним характером та спрямованістю є алгоритмом перевірки щодо правильності застосування органами АМК відповідних правових норм, зокрема, Методики щодо установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання та визначено тягар доказування АМК у доведення в суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку. І в цьому аспекті не має значення, на якому конкретно ринку АМК встановлювало монопольне становище суб'єкта (суб'єктів) господарювання. А відтак, суд відхиляє доводи АМК щодо наявності підстав для закриття касаційного провадження у справі, у зв'язку з неподібністю правовідносин.
8.13. За доводами скаржника, рішення Відділення АМК прийнято з порушенням вимог 5.1 Методики та є необґрунтованим, оскільки не досліджено належним чином питання взаємозамінності послуг з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами та послуг з надання торгових місць для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами в магазинах.
8.14. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
8.15. Верховний Суд виходить з того, що в силу приписів Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):
- зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:
1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;
2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;
3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;
4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;
5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;
6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;
7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.
Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом (стаття 13);
- порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем (пункт 2 статті 50);
- монополізація - досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища (стаття 1);
- суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:
на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;
не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.
Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті.
Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:
сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;
сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків - і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті (стаття 12).
8.16. У силу приписів Методики:
- Методика встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках (пункт 1.2);
- визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання може включати в себе такі дії: встановлення об'єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання); конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання; складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп); визначення товарних меж ринку; розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку (підпункти 2.1.1., 2.1.2, 2.1.4., 2.1.8 пункту 2.1);
- перелік товарів, щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання, складається з товарів (товарних груп), які обертаються в Україні чи на відповідній частині її території і які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи) (пункт 4.1);
- товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого.
Формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) здійснюється із переліку товарів, які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємозамінності, якими зокрема є:
подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо;
подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо;
наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи);
відсутність суттєвої різниці в цінах;
взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки зору їх виробництва, тобто здатності виробників запропонувати нові товари на заміну існуючих.
У процесі визначення товарних меж ринку попередньо визначена група взаємозамінних товарів (товарних груп) може бути поділена на декілька підгруп або приєднана до іншої групи (пункт 5.1);
- при проведенні дослідження необхідно враховувати, що взаємозамінні товари належать до групи однорідних товарів (товарних груп), які розглядаються споживачем як один і той же товар (товарна група), і які можуть бути стандартизовані або диференційовані (пункт 5.2);
- територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним. При цьому, зокрема, можуть враховуватися:
фізичні і технічні характеристики товару (товарної групи);
технологічні зв'язки між виробниками і споживачами;
можливості щодо технічного, гарантійного, абонентського обслуговування;
співвідношення цін, зокрема рівень співвідношення цін на певні товари (товарні групи) в межах цього ринку, прийнятний для виробників чи споживачів;
можливості щодо переміщення попиту на товар (товарну групу) між територіями, які за припущенням входять до одного географічного ринку, зокрема можливість збереження рівня якості і споживчих властивостей товару (товарної групи) при транспортуванні;
рівень транспортних витрат, включаючи особливості транспортування товару (товарної групи);
наявність торгових, складських приміщень, зручностей виконання вантажно-розвантажувальних робіт, можливостей виконання передпродажної підготовки;
наявність знаків для товарів і послуг;
наявність на відповідній території та рівень бар'єрів на вивезення чи ввезення товару (товарної групи), а саме: адміністративних бар'єрів; економічних й організаційних обмежень; впливу вертикальної (горизонтальної) інтеграції; бар'єрів, що пов'язані з ефектом масштабу виробництва; бар'єрів, що базуються на абсолютній перевазі рівня витрат; бар'єрів, пов'язаних з розмірами капітальних витрат або обсягів інвестицій, що необхідні для вступу на певний товарний ринок; обмежень щодо попиту; екологічних обмежень; бар'єрів, що перешкоджають виходу з ринку, тощо;
місце розташування специфічних груп споживачів;
рівень цін на певні товари (товарні групи) на відповідних суміжних територіях, можливість переміщення пропозиції товару (товарної групи) між цими територіями.
При остаточному визначенні територіальних (географічних) меж ринку визначальною є менша здатність до переміщення або попиту, або пропозиції (пункт 6.1);
- коректність визначення територіальних (географічних) меж товарного ринку може бути перевірена дослідженням відкритості ринку щодо міжрегіональної та/або міжнародної торгівлі (пункт 6.2);
- часові межі ринку визначаються як проміжок часу (як правило - рік), протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товару із сталою структурою (пункт 7.1);
- бар'єрами для вступу потенційних конкурентів на відповідний ринок є: обмеження за попитом, пов'язані з високою насиченістю ринку товарами (товарними групами) та низькою платоспроможністю покупців; адміністративні обмеження; економічні та організаційні обмеження; екологічні обмеження; нерозвиненість ринкової інфраструктури; інші обмеження, що спричиняють суттєві витрати, необхідні для вступу на певний ринок товару (товарної групи) [пункт 9.2];
- наявність хоча б одного бар'єру вступу на ринок, що не може бути подоланий суб'єктом господарювання протягом 1 - 2 років унаслідок неможливості компенсації за цей час витрат, необхідних для вступу на ринок, розглядається як ознака того, що суб'єкт господарювання не є потенційним конкурентом (пункт 9.3);
- потенційними конкурентами вважаються такі суб'єкти господарювання:
які мають матеріально-технічну базу, кадри, технології тощо, але з різних причин не реалізують ці можливості;
які виготовляють товари (товарні групи), що складають товарні межі ринку, але не реалізують їх на відповідному ринку;
нові суб'єкти господарювання, які можуть вступити на ринок (пункт 9.1).
8.17. Відповідно до частини другої статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (далі - Закон № 3659, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до повноважень саме Антимонопольного комітету України та його територіальних органів належать, зокрема:
- розгляд заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проведення відповідних розслідувань;
- прийняття передбачених законодавством про захист економічної конкуренції розпоряджень та рішень за заявами і справами;
- проведення дослідження ринку, визначення меж товарного ринку, а також становища, в тому числі монопольного (домінуючого), суб'єктів господарювання на цьому ринку та прийняття відповідних рішень (розпоряджень).
8.17.1. Стаття 19 Закону № 3659 визначає гарантії здійснення повноважень Антимонопольним комітетом України.
8.17.2. Отже, господарські суди під час розгляду справ мають перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм, але не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК. Схожий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 910/9240/16.
8.17.3. Верховний Суд звертається також до правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду від 22.05.2018 у справі № 910/7089/18 такого змісту: "господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.
Методика встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках.
З аналізу положень Закону та Методики вбачається, що визначення монопольного (домінуючого) становище суб'єкта господарювання на ринку, у розумінні статті 12 Закону, передбачає оцінку поведінки суб'єктів господарювання в минулому, тому АМК, досліджуючи становище суб'єктів господарювання, не може визначати таке становище на майбутнє".
8.18. Як послідовно зазначав та наголошував Верховний Суд, на АМК або його територіальне відділення, яке є стороною у справі, крім того, що покладено обов'язок з доведення у суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку, також покладено обов'язок доведення наявності у діях суб'єкта господарювання зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Адже саме по собі займання монопольного (домінуючого) становища суб'єктом господарювання на ринку не підтверджує його зловживання та не може бути підставою для притягнення до відповідальності, зокрема, у вигляді накладення штрафу відповідно до статті 52 Закону.
8.19. Отже, під час вирішення спорів про скасування та/або визнання недійсним рішень органів АМК щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого статтею 13 Закону, та накладення штрафу за відповідне порушення, господарським судам необхідно здійснити перевірку та надати належну оцінку доводам кожної зі сторін у справі, зокрема, суди мають перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм, в тому числі, й Методики щодо наявності чи відсутності монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку, щодо товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку так і наявності чи відсутності факту зловживання відповідачем антимонопольної справи таким становищем. Водночас господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.
8.19.1. Так, суд у розгляді спору про визнання недійсним/скасування/зміну рішення АМК, не втручаючись у дискрецію (вільний розсуд) АМК, з'ясовує і визначає наявність/відсутність, а відтак доведеність/недоведеність, обґрунтованість/необґрунтованість передбачених статтею 59 Закону підстав для визнання недійсним рішення АМК скрізь призму/критерії, зокрема, неповноти з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; неправильності застосування норм матеріального і процесуального права тощо. Саме таким чином, суд і здійснює перевірку на відповідність реалізації дискреції закону (праву), так і на узгодженість рішень/дій, прийнятих на підставі дискреції, з правами особи, загальними принципами публічної адміністрації, процедурними нормами, обставинами справи тощо. Близький за змістом правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12.08.2025 у справі № 914/2182/24.
8.19.2. У застосуванні відповідної частини статті 13 Закону необхідно мати на увазі, що частина перша її містить кваліфікуючі ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем стосовно необмеженого кола випадків такого зловживання, а частина друга - перелік деяких з числа відповідних випадків, причому цей перелік не є вичерпним. Отже, сама лише відсутність у згаданому переліку вказівки про ті чи інші дії (бездіяльність) суб'єкта господарювання не є перешкодою для кваліфікації таких дій (бездіяльності) за ознаками частини першої цієї статті.
8.19.3. Стаття 13 Закону не містить положень стосовно мінімальної кількості фактів (подій), яка вважалася б достатньою для кваліфікації дій суб'єктів господарювання за ознаками зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Отже, в принципі й одноразове відповідне порушення, належним чином встановлене й доведене, може бути підставою для здійснення такої кваліфікації (такий правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11.06.2029 у справі № 915/523/18).
Щодо встановлення і доведення фактичних обставин кваліфікації порушення
8.20. Згідно з висновком судів попередніх інстанцій при дослідженні товарного ринку з комплексних послуг з надання торгівельних місць для реалізації продовольчих/непродовольчих товарів на ринку в територіальних межах Відділенням АМК дотримано вимоги Методики, зокрема, визначено: об'єкт аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища; товарні межі ринку - комплексні послуги з надання торгівельних місць для реалізації продовольчих/непродовольчих товарів на ринку; територіальні (географічні) межі ринку комплексних послуг з надання торгівельних місць для торгівлі продовольчими/непродовольчими товарами на ринку; споживачі послуг товариства: часові межі ринку; визначено потенційних конкурентів.
8.21. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
8.21.1. Суд зазначає, що згідно з рішенням Відділення АМК (пункт 28) товаром та товарними межами досліджуваного ринку визначено послуги з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами.
8.21.2. Водночас споживачами послуг згідно з пунктом 30 рішення Відділення АМК з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) на ринку м.Червоноград Львівської області для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами є суб'єкти підприємницької діяльності, які мають на меті реалізацію товарів на ринку.
8.22. Таким чином, пункт 28 рішення Відділення АМК, який визначає товар та товарні межі досліджуваного ринку - послуги з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами, не відповідає: (1) пункту 30 цього рішення, згідно з яким послугами визначено надання в оренду торговельних місць (торгової площі) на ринку м. Червоноград Львівської області для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами, (2) об'єкту аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого ) становища (пункт 18 рішення). Іншими словами, некоректність визначення об'єкту аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища з товаром та товарними межами ринку, що є порушенням вимог Методики в цьому аспекті, а також недотримання вимог Методики під час формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) за показниками взаємозамінності, якими, зокрема, є: подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо; подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо; наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи); відсутність суттєвої різниці в цінах; взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки, зокрема, здатності запропонувати нові товари на заміну існуючих.
8.23. Крім того, згідно з рішенням Відділення АМК (пункт 29) до товарних меж досліджуваного ринку не входять послуги з надання торгових місць для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами в магазинах (з огляду на економічну складову щодо мінімальної орендованої торговельної площі та вартості оренди/користування цією площею), що не стосуються цього дослідження.
8.24. Проте Відділення не навело у рішенні підстави виключення з групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого, послуги з надання торгових місць для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами в магазинах, обмеження ним товарних меж ринку саме ринком (базаром), не вказало жодних показників мінімальної орендованої торговельної площі та/чи мінімальної вартості оренди торговельної площі в магазинах, та, відповідно, підстави для неврахування послуг з оренди торговельних місць в магазинах до товарних меж досліджуваного ринку, тобто не наведено та не обґрунтовано у відповідності до вимог Методики виключення під час формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) за показниками взаємозамінності, якими зокрема є: подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо; подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо; наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи); відсутність суттєвої різниці в цінах; взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки, зокрема здатності запропонувати нові товари на заміну існуючих.
8.25. Рішення АМК має бути максимально вичерпним, ґрунтовним, повинно розкривати заявникові мотиви його ухвалення. Підхід до визначення меж обґрунтованості рішення АМК має бути аналогічним тому, який застосовується, зокрема, самими судами у прийнятті судових рішень (подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 910/23375/17).
8.26. Верховний Суд зазначає, що рішення АМК, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, щодо заняття КП «Центральний ринок» монопольного (домінуючого) становища на ринку, без чіткого та обґрунтованого визначення його меж, зокрема товарних.
8.26.1. Так, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 908/540/19, будь-яке рішення державного органу, уповноваженого на здійснення певної діяльності, не може ґрунтуватися на припущеннях чи досліджених не у повній мірі фактах та обставин, що стали підставою для ухвалення певного рішення.
8.27. Установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. Водночас застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.
8.27.1. Обов'язок з доведення в суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на АМК або його територіальне відділення, яке є стороною у справі.
8.28. За наведених обставин, знайшли своє підтвердження доводи скаржника про неправильне застосування Відділенням норм права (вимог пункту 5.1 Методики), неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та не доведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, оскільки органом АМК не з'ясовано обставини, що мають істотне значення для правильного визначення товару та товарних меж ринку та становища позивача на такому ринку (наявності чи відсутності монопольного становища), що є передумовою для встановлення обставин наявності / відсутності зловживання позивачем таким становищем. Зазначене безпідставно не було враховано у вирішенні спору судами попередніх інстанцій.
8.29. З огляду на викладене, Відділення АМК у порушення наведених вище норм, а суди без дотримання статті 59 Закону та статей 74, 73, 76-79, 86, 210, 236-238 ГПК України не перевірили доводи всіх учасників справи, і, як наслідок, у справі:
- не встановлено та не доведено фактичних обставин щодо об'єкту аналізу стосовно визначення монопольного (домінуючого) становища; конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання); визначення товарних меж ринку; підстави виключення з групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого;
- не встановлено та не підтверджено доказами підстави виключення з групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого за показниками взаємозамінності, якими, зокрема, є: подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо; подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо; наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи); відсутність суттєвої різниці в цінах; взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки, зокрема, здатності запропонувати нові товари на заміну існуючих.
8.29.1. Наведене свідчить про істотну неповноту дослідження обставин справи.
У свою чергу, неповнота дослідження обставин справи місцевим та апеляційним господарськими судами, як і неправильне застосування ними норм процесуального права (статті 74, 73, 76-79 ГПК України щодо обов'язку доказування та оцінки доказів), а також обов'язку органів АМК проводити всебічне, повне і об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи на підставі аналізу належних доказів, призвели до необґрунтованого застосування ними й норм матеріального права (статті 12-13, пункт 1 статті 50 Закону).
8.29.2. Доводи Відділення (зокрема, щодо меж його повноважень, стандартів доказування, доведеності та правильності висновків рішення Відділення АМК тощо) наведеного не спростовують, а тому і не можуть бути визнані належним обґрунтуванням прийнятого органом рішення.
8.29.3. Оцінючи аргументи Відділення щодо наявності звернень суб'єктів господарської діяльності стосовно порушення законодавства про захист економічної конкуренції позивачем, суд звертається до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 907/162/17 такого змісту: ".... правомірні дії, навіть якщо вони ущемлюють права споживачів, не свідчать про наявність порушення антимонопольно-конкурентного законодавства". Також сама по собі наявність звернень осіб до АМК не свідчить ані про про зайняття монопольного (домінуючого) становища на ринку, ані про зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. За таких міркувань суд відхиляє доводи Відділення.
8.29.3.1. Водночас посилання на правові позиції, викладені у постанові Вищого господарського суду України в окремих справах не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на статтю 11 ГПК України, статтю 13 Закону України "Про судоустій і статус суддів".
8.29.4. Зазначені у цій постанові порушення норм процесуального права щодо неповноти дослідження, за інших обставин, могли б бути підставами для направлення справи на новий судовий розгляд, але через наявність порушень, наведених у підпунктах 8.21. - 8.25., 8.30. цього розділу, вони не впливають на правильність вирішення цієї справи та не мають самостійного процесуального значення (частина третя статті 310 ГПК України).
8.29.5. Отже, рішення Відділення АМК підлягає визнанню недійсним з огляду на: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; неправильне застосування норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 59 Закону).
8.30. Доводи Відділення, викладені у відзиві на касаційну скаргу, Суд відхиляє, з огляду на мотиви, які наведені у цій постанові.
8.31. Враховуючи міркування, означені в цій постанові, наявні підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову та ухвалення нового рішення про задоволення позову, у зв'язку із обґрунтованістю заявлених позовних вимог.
8.32. Водночас Верховний Суд зазначає, що за змістом статті 59 Закону визначені підстави для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМК.
8.33. Проте рішення Відділення АМК не може бути одночасно скасовано та визнано недійсним (як про це просить позивач). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.03.2025 зі справи № 910/2201/24.
8.34. Отже, рішення Відділення АМК підлягає визнанню недійсним.
8.35. Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. За приписами пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги, зокрема має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
9.2. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України).
9.3. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу необхідно задовольнити (з огляду на викладені у ній підстави касаційного оскарження, які знайшли своє підтвердження): рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
10. Судові витрати
10.1. Враховуючи положення частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, з огляду на те, що суд задовольняє касаційну скаргу позивача, судовий збір, понесений скаржником у зв'язку з поданням позовної заяви (з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент звернення - 3 028 грн та коефіцієнту пониження - 0,8), апеляційної та касаційної скарг покладається на відповідача.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Комунального підприємства «Центральний ринок» Шептицької міської ради задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 02.07.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.10.2025 у справі № 914/3115/24 скасувати.
3. Ухвалити нове рішення, яким позов Комунального підприємства «Центральний ринок» Шептицької міської ради задовольнити частково.
4. Визнати недійсним рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 26.09.2024 № 63/103-р/к у справі № 63/4-02-26-2022 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу».
5. Стягнути із Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на користь Комунального підприємства «Центральний ринок» Шептицької міської ради 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) судового збору за подання позовної заяви, 3 633,60 грн (три тисячі шістсот тридцять три гривні 60 копійок) за подання апеляційної скарги та 4 844,80 грн (чотири тисячі вісімсот сорок чотири гривні 80 копійок) за подання касаційної скарги.
6. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Львівської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов