10 грудня 2025 року Справа № 926/3090/25
За позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
до Акціонерного товариства "Чернівціобленерго"
про стягнення коштів в сумі 12687536,17 грн
Суддя Тинок О.С.
Секретар судових засідань Григораш М.І.
Представники:
від позивача (в режимі ВКЗ) - Юзва А.Я.
від відповідача - Боднар О.О.
Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Чернівціобленерго" про стягнення коштів в сумі 12687536,17 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління №0517-03041-ПД, який акцептований 01 січня 2024 року і укладений шляхом підписання заяви-приєднання. Відповідач порушив свої зобов'язання в частині здійснення повної та своєчасної оплати за надані послуги у період з червня 2025 року по липень 2025 року, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 12579736,16 грн. Крім того, у зв'язку із порушенням відповідачем умов договору в частині своєчасної та повної сплати за надані послуги позивачем було нараховано три проценти річних у сумі 107800,01 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 вересня 2025 року, справу №926/3090/25 передано на розгляд судді Тинок О.С.
Ухвалою суду від 17 вересня 2025 року позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до Акціонерного товариства "Чернівціобленерго" про стягнення коштів в сумі 12687536,17 грн, яка надійшла до Господарського суду Чернівецької області 16 вересня 2025 року за вх.№3090 - залишено без руху.
19 вересня 2025 року представник позивача через підсистему “Електронний суд» направив до суду заяву про усунення недоліків (вх. №3153) до якої був долучений доказ сплати судового збору.
Ухвалою суду від 22 вересня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 13 жовтня 2025 року.
29 вересня 2025 року представник позивача через підсистему “Електронний суд» направив до суду заяву (вх. №3255) про участь у судовому засіданні, призначеному на 13 жовтня 2025 року та всі наступні судові засідання у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів поза межами приміщення суду. Заява задоволена судом частково ухвалою від 30 вересня 2025 року.
08 жовтня 2025 року представник відповідача через підсистему “Електронний суд» направила до суду відзив на позовну заяву (вх. №4082).
Відповідач повідомляє суд, що станом на 29 вересня 2025 року, сума основної заборгованості за Договором № 0517-03041 -ПД, за період червня-липня 2025 року у сумі 12579736,16 грн сплачена у повному обсязі. З огляду на вказане, позивач просив суд закрити провадження у справі №926/3090/25 в частині стягнення суми основної заборгованості за Договором № 0517-03041-ПД, яка становить 12579736,16 грн.
Водночас, відповідач просив суд зменшити розмір нарахованих трьох процентів річних в сумі 107800,01 грн на 10 процентів, оскільки АТ «Чернівціобленерго» є суб'єктом природних монополій, діяльність якого і тарифна політика (визначення вартості послуг та витрачання коштів) щодо яких жорстко регулюється державою, а тому, фінансова спроможність підприємства напряму залежить від затвердженого НКРЕКП розміру відповідного тарифу (вартості послуги). Водночас, Регулятором не було вжито заходів з перегляду тарифів на послугу з розподілу електричної енергії у 2023-2025 роках для АТ «Чернівціобленерго». Саме вказаний факт призвів до того, що діючі тарифи встановлені для позивача на 2025 рік є меншими від тарифів, які є економічно обґрунтованими, зокрема, по 1 класу напруги на 13,14 % та по 2 класу напруги на 10,17 %, що в свою чергу призвело до катастрофічної збитковості діяльності відповідача. Вказане призвело до нарощення у відповідача заборгованості перед позивачем та зумовило наявність ряду судових справ, щодо стягнення не лише суми боргу за договорами про надання послуг а й непідйомних для товариства сум компенсаційних витрат.
У судовому засіданні 13 жовтня 2025 року оголошено перерву до 29 жовтня 2025 року.
17 жовтня 2025 року представник позивача через підсистему “Електронний суд» направила до суду відповідь на відзив (вх. №4243).
Позивач підтвердив факт погашення відповідачем заборгованості в частині основного боргу після відкриття провадження у справі № 926/3090/25, а тому позивач просив суд закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 12579736,16 грн у зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині та вирішити питання щодо повернення з державного бюджету України суми сплаченого судового збору.
Заперечуючи проти зменшення розміру відсотків річних на 10 відстоків, позивач вказує, що наведена відповідачем судова практика не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки в справі №902/417/18 суд виходив з інших фактичних обставин при зменшенні розміру відсотків річних, зокрема, у спірних правовідносинах розмір відсотків річних встановлювався договором та становив 40% та 96%, а в даній справі розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3%) та є мінімальними гарантіями позивача захистити свої майнові інтереси.
Ухвалою суду від 29 жовтня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12 листопада 2025 року.
У судовому засіданні 12 листопада 2025 року оголошено перерву до 03 грудня 2025 року.
Представник позивача у судовому засіданні 03 грудня 2025 року просив суд позовну вимогу щодо стягнення нарахованої суми трьох процентів річних задовольнити у повному обсязі, закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу та вирішити питання щодо повернення позивачу з державного бюджету сплачений судовий збір.
Представник відповідача у судовому засіданні 03 грудня 2025 року просила суд зменшити розмір компенсаційних втрат на 10 процентів у разі їх задоволення та закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу.
Ухвалою суду від 03 грудня 2025 року відкладено ухвалення та проголошення судового рішення по справі №926/3090/25 на 10 грудня 2025 року.
Розглянувши подані сторонами по справі документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін по справі, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Приватне акціонерне товариство “Національна енергетична компанія “Укренерго» є юридичною особою, яка утворена 29 липня 2019 року, як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства “Національна енергетична компанія “Укренерго» відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15 лютого 2019 року № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2017 року № 829-р “Про погодження перетворення державного підприємства “Національна енергетична компанія “Укренерго» у приватне акціонерне товариство».
Позивач є правонаступником майна, усіх прав та обов'язків Державного підприємства “Національна енергетична компанія “Укренерго» відповідно до статті 108 Цивільного кодексу України, пункту 5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2012 року № 802, пункту 3.2 статуту НЕК “Укренерго».
Приватне акціонерне товариство “Укренерго» виконує функції оператора системи передачі.
Згідно з пунктом 55 частини 1 статті 1 Закону України “Про ринок електричної енергії») оператор системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 Закону України “Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема: договори про надання послуг з передачі.
Постановою НКРЕКП від 29 вересня 2023 року № 1763 "Про затвердження змін до Кодексу системи передачі" затверджений новий порядок укладення з користувачами системи передачі договору про надання послуг з передачі електричної енергії шляхом приєднання за спрощеною процедурою, зокрема: Оператор системи передачі (далі ОСП) протягом 2-х робочих днів з дня набрання чинності цією постановою оприлюднює на своєму офіційному вебсайті редакцію Типового договору про надання послуг з передачі електричної енергії з роз'ясненням порядку його укладення. ОСП та Користувачам системи передачі, які на день набрання чинності цією постановою мають чинний /або уклали у період до 31 грудня 2023 року (включно) договір про надання послуг з передачі електричної енергії (далі договір на передачу) (далі існуючі Користувачі), у строк до 01 січня 2024 року мали укласти договір на передачу електричної енергії , який набирає чинності з 01 січня 2024 року, за спрощеною процедурою приєднання на умовах діючих договорів (індивідуальних характеристик, зазначених в додатках до цих договорів, реквізитів тощо) (далі спрощена процедура), шляхом підписання заяв-приєднання, які є додатками 1 та 2 до цієї постанови. ОСП протягом 30 днів з дня набрання чинності цією постановою надає за допомогою сервісу електронного документообігу існуючим Користувачам підписані зі свого боку примірники додаткових угод про припинення дії діючих договорів на передачу та заяви-приєднання до договорів на передачу. Існуючі Користувачі протягом 30 днів з дня отримання від ОСП проєкту додаткової угоди про припинення дії договору та заяви-приєднання, але не пізніше 22 грудня 2023 року, повертають їх ОСП підписаними зі свого боку.
Після підписання з боку існуючого Користувача додаткової угоди про припинення дії договору з передачі та заяви-приєднання, ОСП протягом десятиденного строку, але не пізніше 29 грудня 2023 року, направляє такому Користувачу повідомлення про приєднання до договору з передачі електричної енергії.
Відповідно до Наказу №550 від 03 жовтня 2023 року затверджені умови Договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технічного) управління. Цей Договір є договором приєднання в розумінні статті 634 Цивільного кодексу України, умови якого мають бути прийняті іншою Стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого Договору в цілому. Умови цього договору набирають чинності з 01 січня 2024 року.
У матеріалах справи міститься заява-приєднання Акціонерного товариства "Чернівціобленерго" до договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.
15 листопада 2023 року НЕК "Укренерго" листом № 01/61622 повідомило Акціонерне товариство "Чернівціобленерго" про приєднання до договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління із ідентифікатором Договору № 0517-03041-ПД, дата акцептування 01 січня 2024 року.
Так, 01 січня 2024 року між Національною енергетичною компанією "Укренерго" як оператор системи передалі (далі - ОСП) та Акціонерним товариством "Чернівціобленерго" (далі - користувач) укладено Договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого Договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуг з диспетчерського (оперативно-технічного) управління користувачам системи передачі. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання користувача до умов цього договору згідно з заявою-приєднання, що є додатком 1 до цього договору.
Згідно з пунктом 2.1, 2.2 Договору ОСП безперервно надає послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, а саме управління режимами роботи ОЕС України з виробництва, передачі, забезпечення планових перетоків електричної енергії по міждержавних лініях зв'язку ОЕС України з енергосистемами суміжних країн, розподілу та споживання електричної енергії для забезпечення здатності енергосистеми задовольняти сумарний попит на електричну енергію та потужність у кожний момент часу з дотриманням вимог енергетичної, техногенної та екологічної безпеки (далі - послуга). Користувач зобов'язується здійснювати оплату за надану послугу відповідно до умов цього Договору.
У відповідності до пунктів 3.1.-3.4. Договору ціна цього договору визначається як сума нарахованої фактичної вартості послуг за сукупністю розрахункових періодів наростаючим підсумком за календарний рік. Розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць. Оплата послуг здійснюється за тарифом, який встановлюється НКРЕКП відповідно до затвердженої ним методики (порядку) та оприлюднюється ОСП на офіційному вебсайті https://ua.energy/. Тариф застосовується з дня набрання чинності постановою, якою встановлено тариф, якщо більш пізній строк не визначено такою постановою. Обсяг наданої послуги визначається відповідно до розділу XI КСП. Планова та/або фактична вартість послуги визначається як добуток діючого на момент надання послуги тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України.
Пунктом 3.5. Договору визначено, що користувач здійснює поетапну оплату планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду згідно із зазначеною системою платежів і розрахунків:
1 платіж - до 18 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в першій декаді розрахункового періоду;
2 платіж - до 28 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в другій декаді розрахункового періоду;
3 платіж - до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в розмірі планової вартості послуги, наданої в третій декаді розрахункового періоду.
Відповідно до пункту 3.7. Договору користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих ОСП, або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронній формі. Вартість фактично наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Акти надання послуги направляються користувачам до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Коригування обсягів та вартості фактично наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за наступною версією даних комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в «Системі управління ринком», що здійснюється на вимогу та в терміни, передбачені Правилами ринку. Оплату вартості послуги, після коригування обсягів та вартості послуг, Користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта надання послуги (включно), або Акт надання послуги щодо проведення донарахувань в минулих періодах (включно). Акти надання послуги та акти коригування до актів надання послуги та рахунки у відповідному розрахунковому періоді виконавець ОСП направляє користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням сервісу) або надає користувачу два примірники Акта надання послуги та/або акта коригування до актів надання послуги в паперовому вигляді, підписані власноручним підписом зі своєї сторони.
Згідно з пунктом 3.8. Договору користувач здійснює підписання актів надання послуги та актів коригування до актів надання послуги відповідного розрахункового періоду протягом 3 робочих днів з дня їх отримання користувачем. У разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий період актом надання послуги користувач має право оскаржити зазначені в акті надання послуги вартість та/або фактичний обсяг послуги шляхом направлення ОСП (АКО) та ППКО повідомлення протягом 5 робочих днів з дня отримання акта. Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов'язання у встановлений цим договором термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дня отримання акта надання послуги, то вважається, що цей акт прийнятий без розбіжностей. У разі підтвердження розбіжностей ППКО Користувача надає АКО актуальні дані для здійснення врегулювання. Врегулювання розбіжностей здійснюється в терміни та відповідно до вимог додатка 10 до Правил ринку та відображаються в акті коригування.
Згідно з пунктом 3.9. Договору за наявності заборгованості кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення (за цим Договором). При повній сплаті заборгованості минулих періодів надлишок коштів зараховується в оплату пені та штрафних санкцій, за наявності письмової згоди користувача. У разі, якщо фактичний обсяг оплати користувачем послуги перевищує суму нарахованої вартості послуги за цим Договором, ОСП (за заявою користувача) протягом 5 робочих днів з дня отримання заяви повертає користувачу надлишок коштів або самостійно враховує їх як оплату послуги наступних розрахункових періодів.
Відповідно до пунктів 4.2.1., 4.3.2. Договору, ОСП має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надану послугу, а користувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки за Договором.
У пункті 11.5. Договору сторони погодили, що будь-які документи, що створюються/укладаються сторонами під час виконання цього договору (у тому числі акт надання послуги або акт коригування до акта надання послуги), можуть бути підписані сторонами як у паперовій формі шляхом проставляння власноручного підпису уповноваженої особи на час тимчасового нефункціонування сервісу, про що ОСП зобов'язаний повідомити на своєму офіційному вебсайті, так і в електронній формі з використанням електронного підпису (за винятком випадків, коли використання електронного підпису прямо заборонено законом) за допомогою сервісу, який забезпечує юридично значимий електронний документообіг між сторонами та знаходиться в мережі Інтернет за посиланням: https://оnlіnе.uа.еnеrgу/. Один документ повинен бути підписаний обома сторонами у один і той самий спосіб (в залежності від форми документу).
Пунктом 11.6. Договору передбачено, зокрема те, що електронний документ, який направляється стороною на виконання цього договору через сервіс, вважається одержаним іншою стороною з моменту набуття документом статусу "Доставлено" у сервісі. Сторони визнають, що електронний документ, сформований, підписаний та переданий за допомогою сервісу, є оригіналом та має повну юридичну силу, породжує права та обов'язки для сторін, та визнається рівнозначним документом ідентичному документу, який міг би бути створений однією зі сторін на паперовому носії та скріплений власноручними підписами уповноважених осіб.
У пункті 11.7. Договору сторони погодили, що для забезпечення електронного документообігу сторони зобов'язуються здійснити реєстрацію в сервісі та дотримуватись правил та інструкції користування сервісом, які ним передбачені.
Згідно з пунктом 11.8. Договору при підписанні документів електронним підписом використовується сертифікат, виданий кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до пункту 11.9. Договору сторона підтверджує, що документи, підписані електронним підписом за допомогою сервісу з використанням реєстраційних даних сторони, вважаються такими, що підписані цією стороною (уповноваженою нею особою).
Пунктом 13.1. Договору передбачено, що цей договір набирає чинності з дати акцептування заяви-приєднання, зазначеної в повідомленні ОСП, і діє до 31 грудня (включно) року, у якому акцептована заява-приєднання. Цей Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії цього Договору жодною зі Сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов, шляхом направлення відповідного повідомлення.
Цей договір та додатки до нього вважаються укладеними з дати, зазначеної в листі-повідомлені про приєднання до цього договору (пункт 14.1. Договору).
Доказів розірвання Договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технічного) управління № 0517-03041-ПД від 01 січня 2024 року сторонами у справі не надано.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, суд дійшов до наступних висновків.
Внаслідок укладення шляхом підписання заяви-приєднання Договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 0517-03041-ПД від 01 січня 2024 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище регулює Закон України "Про ринок електричної енергії".
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються договори, зокрема, про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.
Диспетчерським управлінням, згідно з пунктом 18 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" є оперативно-технологічне управління об'єднаною енергетичною системою України із забезпеченням надійного і безперебійного постачання електричної енергії споживачам з додержанням вимог енергетичної безпеки.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 525-526 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, а відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).
За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріалами справи підтверджено, що після акцептування заяви відповідача між позивачем, який виступає оператором системи передачі, та відповідачем укладено Договір №0517-03041-ПД, за умовами якого позивач зобов'язався надавати послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, а відповідач зобов'язався сплачувати їх вартість.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач надав відповідачу послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління у період з січня 2024 року по липень 2025 року, що підтверджується отриманими відповідачем в сервісі актами надання послуг та актами коригування до актів надання послуг.
Водночас, за твердженнями позивача, відповідач свої зобов'язання прострочив, послугу за червень 2025 року оплатив лише частково з простроченням, а за липень 2025 року взагалі не оплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем на суму 12579736,16 грн, що стало підставою для передачі спору на розгляд до суду.
Так, на виконання умов договору від № 0517-03041-ПД позивач надав відповідачу послуги з диспетчерського управління у період з червня 2025 року по липень 2025 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами надання послуги, а саме: №ДУА-0017101 за червень 2025 року на суму 12151156,00 грн з ПДВ та №ДУА-0017893 за липень 2025 року на суму 12549933,86 грн з ПДВ.
11 липня 2025 року позивач направив відповідачу рахунок-фактуру №ДУ-0066585/0517-03041-ПД для сплати фактичного обсягу наданої послуги за червень 2025 року.
11 серпня 2025 року позивач направив відповідачу рахунок-фактуру №ДУ-0069583/0517-03041-ПД для сплати фактичного обсягу наданої послуги за липень 2025 року.
Актом коригування № ДУА_К-0004843 від 03 вересня 2025 до Акту надання Послуги №ДУА-0017101 за червень 2025 зменшено вартість послуги на 0,03 грн, тобто вартість грошового зобов'язання за червень 2025 з 03 вересня 2025 року становила 12151155,97 грн з ПДВ.
Як вбачається із матеріалів справи, 09 вересня 2025 року відповідач сплатив кошти у розмірі 12151155,97 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №9709 з призначенням платежу: «оплата червня 2025 року за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, згідно з договором від 01.01.2024 р. №517-03041-ПД».
Однак, у відповідності до пункту 3.9. Договору позивач першочергово зарахував кошти відповідача в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення. З огляду на це, з 09 вересня 2025 року у відповідача наявна заборгованість перед позивачем за надані послуги у червні 2025 року в розмірі 29802,30 грн та за липень 2025 року у розмірі 12549933,86 грн.
Таким чином, станом на день подання позивачем позову до суду, сума основного боргу відповідача становила 12579736,16 грн.
Водночас, після відкриття провадження у даній справі відповідачем добровільно сплачено позивачу основний борг в сумі 12579736,16 грн. Добровільна сплата підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними інструкціями кредитного переказу коштів: №10321 від 24 вересня 2025 року на суму 3000000,00 грн та №10365 від 29 вересня 2025 року на суму 9549933,86 грн.
Позивач підтвердив часткову сплату відповідачем заборгованості після відкриття провадження і вказав, що з 3000000,00 грн сплачених платіжною інструкцією №10321 від 24 вересня 2025 року зараховані в суму заборгованості за червень 2025 року у розмірі 29802,30 грн та в частину погашення заборгованості за липень 2025 року у розмірі 2970197,701 грн. Сплачені платіжною інструкцією №10365 від 29 вересня 2025 року кошти у розмірі 9549933,86 грн зараховані в оплату липня 2025 року.
Статтею 231 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік підстав для закриття судом провадження у справі. Зокрема, згідно вимог пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження є формою закінчення розгляду судом справи без прийняття рішення, у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами по справі у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.
Частиною 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є диспозитивність.
За приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відсутність предмета спору означає відсутність спірного правовідношення між сторонами, яке було підставою звернення до суду.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин, провадження в частині стягнення основного боргу у сумі 12579736,16 грн підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач також просить стягнути з відповідача три проценти річних за період прострочення оплати послуг диспетчерського (оперативно-технологічного) управління наданих у червні - липні 2025 року у сумі 107800,01 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, умовами спірного договору при розрахунках між сторонами враховуються як планові так і фактичні обсяги, при цьому положеннями договору чітко передбачена передоплата вартості послуги, яка має бути вчинена до відповідної дати розрахункового місяця.
Плановий і фактичний обсяг послуги не замінюють один одного, тобто у користувача відсутнє право вибору - платити за плановий обсяг чи за фактичний обсяг. Користувач зобов'язаний здійснювати оплату послуг у строки та на умовах, визначених договором (такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі №905/136/23).
Як невиконання або неналежне виконання користувачем зобов'язання з оплати планового обсягу на умовах попередньої оплати, так і зобов'язання з оплати фактичного обсягу послуг, отриманих за розрахунковий місяць, є порушенням виконання грошового зобов'язання і передбачає застосування правових наслідків порушення зобов'язання та настання відповідальності за порушення грошового зобов'язання, зокрема, згідно з приписами статей 611, 625 Цивільного кодексу України (подібні за змістом висновки викладені Верховних Судом у постановах від 19 серпня 2022 року у справі № 912/1941/21, від 24 листопада 2023 року у справі № 927/713/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 904/5899/21, від 23 листопада 2023 року у справі № 925/654/22).
Аналізуючи правову позицію вищих інстанцій судом встановлено, що заявлені позивачем до стягнення три проценти річних, нараховані на несплачені відповідачем поетапні платежі з червня 2025 року по липень 2025 року, можуть підлягати до стягнення у примусовому порядку судом і такі позовні вимоги є належними та допустими.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та три проценти річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово та послідовно, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України виснувала, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимогою (постанови від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19, від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18, від 19 липня 2023 року у справі № 910/16820/21, від 03 жовтня 2023 року у справі №366/203/21).
Визначені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг) (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 20 лютого 2023 року у справі № 910/15411/21).
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року №127/15672/16-ц).
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку трьох процентів річних з прострочення поетапних оплат і оплат фактично наданих послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління судом встановлено, що останні є арифметично і математично вірними.
Щодо тверджень відповідача про наявність підстав для зменшення розміру компенсаційних втрат, а саме трьох процентів річних та індексу інфляції на 10 процентів, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом положень частин 1, 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до розділу I “Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Цивільного кодексу України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Проте, суд зазначає, що три проценти річних, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами позивача, а інфляційні нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а тому не можуть бути зменшені в порядку статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України.
Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання (таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16).
У відзиві на позовну заяву відповідач посилаючись на постанови Верховного Суду у справі №902/417/18 та №917/991/22 просив суд зменшити компенсаційні втрати на 10 процентів задля забезпечення балансу інтересів сторін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання. Водночас, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.
Отже, Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості та законодавству.
Також, Велика Палата Верховного Суду у справі №903/602/24 від 02 липня 2025 року дійшла висновку, що саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
З урахуванням наведеногодоводи позивача про те, що суд не може зменшити визначений Цивільним кодексом України мінімальний розмір трьох процентів річних, є обґрунтованими.
При цьому, у даній справі позивачем заявлено до стягнення три проценти річних річних, тобто розмір відсотків передбачений законодавством (частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України), отже, у даному випадку відсутні підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру трьох процентів річних (аналогічний висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі № 921/94/21).
Враховуючи викладене, застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України здійснено з урахуванням трьох процентів річних, що відповідає чинному законодавству України та незмінній, послідовній практики суду, а тому такий розмір не є надмірним.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення до стягнення з відповідача трьох процентів річних у сумі 107800,01 грн.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06 вересня 2005 року).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15 травня 2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.
Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі Руїз Торіха проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Отже, на підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що на момент розгляду справи позов підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів сторін по справі, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих пояснень були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
Відповідно до норм статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при зверненні з позовною заявою до суду сплачено судовий збір у розмірі 152250,43 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №АУ-7793 від 18 вересня 2025 року.
Згідно частини 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Пунктом 5 частини 7 Закону України “Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Оскільки відповідач добровільно сплатив суму основного боргу у розмірі 12579736,16 грн, предмет спору в частині позовних вимог у справі на теперішній час відсутній, у зв'язку з чим провадження у справі підлягає закриттю згідно з пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, то позивачу підлягає поверненню з державного бюджету сплачений судовий збір у сумі 150956,83 грн.
Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позову слід покласти на відповідача пропорційно задоволених вимог в сумі 1293,60 грн.
Інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи сторонами по справі не заявлено до стягнення.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 123, 129, 130, 191, 220, 222, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до Акціонерного товариства "Чернівціобленерго" про стягнення коштів у сумі 12687536,17 грн - задовольнити частково.
2. Закрити провадження у справі №926/3090/25 у частині стягнення з Акціонерного товариства "Чернівціобленерго" (58008, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Прутська, 23-А, код 00130760) основного боргу у розмірі 12579736,16 грн.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "Чернівціобленерго" (58008, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Прутська, 23-А, код 00130760) на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, Україна, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25, код 00100227) три проценти річних у сумі 107800,01 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1293,60 грн.
4. Повернути Приватному акціонерному товариству "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, Україна, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25, код 00100227) з державного бюджету України 150956,83 грн судового збору.
У судовому засіданні 10 грудня 2025 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 16 грудня 2025 року.
Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя Олександр ТИНОК