8-й під'їзд, Держпром , майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" грудня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/2829/25
Господарський суд Харківської області у складі
судді ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
до 1. ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), 2. ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ), 3. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 )
про визнання договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність
за участю представників сторін:
прокурора (позивача) - ОСОБА_4
1-го відповідача - ОСОБА_5 (самопредставництво)
2-го відповідача - не з'явився
3-го відповідача - не з'явився
Шевченківська окружна прокуратура міста Харкова Харківської області (позивач) звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_5 до ІНФОРМАЦІЯ_3 (відповідач-1), ІНФОРМАЦІЯ_4 (відповідач-2), Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (відповідач-3), в якій прокурор просить суд:
1. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.12.2015 № 5338-В-С, укладений між ІНФОРМАЦІЯ_4 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (код НОМЕР_4 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 і зареєстрований в реєстрі за № 3058.
2. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 (код НОМЕР_4 ) повернути ІНФОРМАЦІЯ_6 в особі ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 447847463101 - нежитлові приміщення підвалу № 21-2-:-21-4 площею 20,2 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_5 - прийняти у власність зазначені приміщення.
Прокурор також просить визнати поважною причину пропуску строку на звернення до суду та поновити його, та стягнути з відповідача на користь ІНФОРМАЦІЯ_7 судовий збір.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення 40 сесії ІНФОРМАЦІЯ_3 6 скликання від 24.06.2015 № 1925/15 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині пункту 46 додатку є незаконним, прийняте з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. ст. 1, 2, 4, 29, Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", а тому договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.12.2015 № 5338-В-С, укладений на підставі вказаного рішення між ІНФОРМАЦІЯ_4 та ФОП ОСОБА_3 , підлягає визнанню недійсним, а нежитлові приміщення підлягають поверненню 3-м відповідачем на користь ІНФОРМАЦІЯ_8 в особі ІНФОРМАЦІЯ_3 як власнику комунального майна.
На підтвердження підстав самостійного представництва інтересів держави прокурор у позовній заяві зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_9 представляє інтереси міської громади, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме ІНФОРМАЦІЯ_9 вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Ухвалою суду від 20.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/2829/25. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 15 вересня 2025 року о 10:40 год. Встановлено відповідачам п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Запропоновано учасникам справи провести перемови на предмет проведення процедури мирного врегулювання спору або укладення мирової угоди та письмово повідомити суд до початку підготовчого засідання про наявність обставин, зазначених у ч. 2 ст. 182 ГПК України. Встановлено прокурору строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов. Встановлено відповідачам строк для подання заперечення на відповідь на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.
09.09.2025 через підсистему "Електронний суд" від Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова надійшла заява про забезпечення позову (вх.№20585).
Ухвалою суду від 10.09.2025 заяву Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову (вх.№20585 від 09.09.2025) задоволено повністю. Накладено арешт на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 447847463101 - нежитлові приміщення підвалу № 21-2-:-21-4 площею 20,2 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_5 . Заборонено Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) та будь-яким іншим особам, у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії пов'язані з державною реєстрацією речових прав щодо об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 447847463101 - нежитлові приміщення підвалу № 21-2-:-21-4 площею 20,2 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_5 .
В судовому засіданні 15.09.2025 постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання на 29 вересня 2025 року о 12:30 год.
29.09.2025 судове засідання не відбулося з причини оголошення на території м.Харкова повітряної тривоги (повідомлення з сайту Офіційна карта повітряних тривог України ІНФОРМАЦІЯ_10 що інформує про повітряну тривогу).
Ухвалою суду від 29.09.2025 призначено підготовче засідання на "13" жовтня 2025 р. о 14:00 год.
10.10.2025 через систему "Електронний суд" від 1-го відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№23594), в якому він просить суд поновити ІНФОРМАЦІЯ_11 строк на подання відзиву, прийняти його до розгляду та відмовити у задоволенні позову повністю, наполягаючи зокрема на тому, що ІНФОРМАЦІЯ_12 та ІНФОРМАЦІЯ_13 повністю дотримано спосіб та порядок проведення процедури приватизації нежитлових приміщень. У позовній заяві не наведено правових підстав визнання договору купівлі-продажу недійсними. У позовній заяві не зазначено чим саме та чиї права порушено при укладенні спірного договору купівлі-продажу. Єдиною належною (зокрема ефективною) позовною вимогою є вимога про повернення спірного нерухомого майна на користь територіальної громади, яка і є фактичним позивачем у цій справі. Вимога прокуратури про визнання недійсним договору купівлі-продажу є неефективним (неналежним) способом захисту прав. Відсутні підстави для здійснення прокурором представництва в суді відповідно до вимог Закону України "Про прокуратуру".
Також 10.10.2025 через систему "Електронний суд" 1-м відповідачем подано заяву про застосування позовної давності (вх.№23598), яка грунтується на тому, що прокурор звернувся до суду з позовом 15.08.2025, тобто через десять років і два місяця після ухвалення ІНФОРМАЦІЯ_12 24.06.2015 рішення, яке було оприлюднено на офіційному сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 25.06.2015. Отже прокурор вважається таким, що довідався або міг би довідатись про порушення прав та прийняття оскаржуваного рішення безпосередньо в день пленарного засіданні сесії ІНФОРМАЦІЯ_3 або оприлюднення - 24.06.2015 та 25.06.2015. У відповідності до правової позиції ІНФОРМАЦІЯ_14 від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), з огляду на принцип непорушності права володіння майном початок перебігу позовної давності обчислюється з моменту, коли майно вибуло з власності власника. Як вбачається з матеріалів справи, з комунальної власності спірне нерухоме майно вибуло на підставі договору купівлі-продажу від 24.12.2015 №5338-ВС. Разом з тим, прокурор лише у серпні 2025 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 з позовною заявою про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 24.12.2015 № 5338-В-С з пропущенням строку позовної давності. У позовній заяві не наведено обставин, за яких прокурор не міг раніше довідатися про вказані порушення. Тобто, не з моменту порушення кримінальної справи №42023222060000064 - 20.07.2023, а з моменту пленарного засіданні сесії ІНФОРМАЦІЯ_3 або оприлюднення - 24.06.2015 та 25.06.2015, та вибуття нерухомого майна з комунальної власності на підставі договору купівлі-продажу від 24.12.2015 № 5338-В-С.
Також, 1-м відповідачем зазначено, що 07.03.2018 набрав чинність Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 № 2269-VII (далі - Закон № 2269). У відповідності до пункту 8 розділу V Закону № 2269 з набранням чинності вказаним Законом втратили чинність Закони України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 30 Закону № 2269 строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об'єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації становить три місяці. Таким чином, строк позовної давності для звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації становить три місяці. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19, від 20.06.2023 у справі № 922/243/22. Позовна заява подана до суду у справі № 922/2829/25 у серпні 2025 року коли вже діяв Закон № 2269, тобто через суттєво більший термін після спливу строку позовної давності.
В судовому засіданні 13.10.2025 постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 27 жовтня 2025 року о 14:00 год.
13.10.2025 через систему "Електронний суд" прокурором подано заперечення на заяву про застосування позовної давності, яку зареєстровано 14.10.2025 за вх.№23797, в яких прокурор просить суд залишити без задоволення заяву ІНФОРМАЦІЯ_3 про застосування строку позовної давності, наполягаючи зокрема на тому, що прокуратурі про незаконність оскаржуваного рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 та про існування спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень стало відомо під час здійснення досудового розслідування в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023222060000064 від 22.03.2023. Проте сам по собі факт реєстрації певних відомостей у ЄРДР не свідчить про обізнаність прокурора із протиправним характером вибуття спірного майна, розташованого саме за цією адресою, з власності територіальної громади міста Харкова, а лише свідчить про виконання прокурором вимог ст. 214 КПК України щодо невідкладного внесення відомостей до ЄРДР після надходження повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення. Водночас прокурор дізнався про факт порушення процедури продажу спірних нежитлових приміщень лише після отримання слідчим у кримінальному провадженні № 42023222060000064 дозволу на тимчасовий доступ до приватизаційних справ та вилучення їх копій на підставі ухвали слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_15 від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23. При цьому не може свідчити про обізнаність (можливість довідатися) органів прокуратури щодо порушення відповідачем вимог чинного законодавства за конкретним фактом приватизації виключно з тексту відповідних рішень ІНФОРМАЦІЯ_3 . Оскільки прокурор не є учасником спірних правовідносин, а зміст оскаржуваного рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме висновок про проведення відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу, безпосередньо не свідчить про наявність порушень прав та інтересів територіальної громади, прокурором строк позовної давності пропущено з поважних причин, а порушене право держави та ІНФОРМАЦІЯ_8 підлягає захисту у судовому порядку. Таким чином, порушення, які свідчать про незаконність набуття ФОП ОСОБА_3 нежитлових приміщень, прокурором виявлено лише за результатами опрацювання отриманих у ході досудового розслідування кримінального провадження № 42023222060000064 доказів - матеріалів приватизаційної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові ІНФОРМАЦІЯ_16 у складі колегії суддів ІНФОРМАЦІЯ_17 від 13.11.2024 у справі № 922/2008/21.
13.10.2025 через систему "Електронний суд" прокурором подано відповідь на відзив, яку зареєстровано 14.10.2025 за вх.№ 23804, в якій прокурор наполягає, що ІНФОРМАЦІЯ_9 незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Тобто відповідне рішення міської ради є незаконним, а договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та має бути визнаний недійсним. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати ІНФОРМАЦІЯ_17 від 22.01.2021 у справі № 922/623/20. В обгрунтування пред'явлення позову прокурором зазначено, що відчуження об'єктів нерухомості з комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із ст. 7 Конституції України, гарантує місцеве самоврядування.
26.10.2025 через систему "Електронний суд" прокурором подано заперечення на клопотання 1-го відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку, яке зареєстровано 27.10.2025 за вх.№ 24815, в якому прокурор просить суд відмовити у задоволенні клопотання 1-го відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку та долучення до матеріалів справи вказаного відзиву.
26.10.2025 через систему "Електронний суд" прокурором подано заперечення на заяву ІНФОРМАЦІЯ_3 про застосування строків позовної давності, яке зареєстровано 27.10.2025 за вх.№ 24818, в якому він просить відмовити в задоволенні заяви ІНФОРМАЦІЯ_3 про застосування строків позовної давності, наполягаючи зокрема на тому, що положення Закону, який встановлює скорочені строки позовної давності та набув чинності 07.03.2018, не може розповсюджуватися до випадків судового оскарження процедур приватизації, які завершено задовго до його набуття. У справі № 922/2829/25 завершення приватизації об'єкта комунального майна відбувається з моменту продажу об'єкта нерухомого майна (договір купівлі-продажу від 24.12.2015) та реєстрації права власності за покупцем (29.01.2016), а отже положення розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", який набув чинності майже через рік після завершення процедури приватизації, у спірних правовідносинах, не можуть застосовуватися. З огляду на вищевикладене, до спірних правовідносин застосовуються строки загальної позовної давності тривалістю у три роки, які були передбачені законодавством на час завершення процедури приватизації, тобто станом на 29.01.2016. Вказані строки обраховуються з моменту винесення ухвали слідчого судді від 20.07.2023, якою надано тимчасовий доступ до речей і документів у справі № 638/2612/23, тобто з дати отримання прокурором фактичної можливості доступу до матеріалів приватизаційних справ та встановлення порушення підстав для проведення процедури приватизації, адже наявність рішення міської ради та подальше відчуження спірних приміщень не дає змоги дійти висновку, що під час проведення процедури приватизації не дотримано норм законодавства щодо виключності такої приватизації та розпорядження комунальних майном з порушенням норм ст. ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
В судовому засіданні 27.10.2025 постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотання 1-го відповідача від 10.10.2025 за вх.№ 23594 про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву та залишення вказаного відзиву без розгляду; про залишення без розгляду відповіді на відзив прокурора від 14.10.2025 за вх.№ 23804; про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 10 листопада 2025 року о(б) 11:20 год.
10.11.2025 судове засідання не відбулося з причини оголошення на території м.Харкова повітряної тривоги (повідомлення з сайту Офіційна карта повітряних тривог України ІНФОРМАЦІЯ_10 що інформує про повітряну тривогу).
Ухвалою суду від 10.11.2025 призначено судове засідання з розгляду справи по суті на "08" грудня 2025 р.об 11:30 год.
Присутній у судовому засіданні прокурор просив позовні вимоги задовольнити повністю.
Присутній у судовому засіданні представник 1-го відповідача просить відмовити в задоволенні позову повністю та застосувати до позовних вимог позовну давність.
Представник 2-го відповідача жодного разу у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце цього засідання повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку документа в кабінет електронного суду, яку отримано з автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду".
3-й відповідач жодного разу у судове засідання не з'явилася, явку свого повноважного представника в судові засідання не забезпечила, про дату, час та місце цього засідання повідомлена належним чином.
Копія ухвали про відкриття провадження у цій справі від 20.08.2025 була надіслана судом за місце проживанням 3-го відповідача згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_4 , проте відповідно до відомостей з офіційного сайту АТ " ІНФОРМАЦІЯ_18 " щодо відстеження поштових відправлень (штрих-кодовий ідентифікатор 0610275383174) її не було отримано 3-м відповідачем та 05.09.2025 повернуто відділенням поштового зв'язку до суду з відміткою "закінчення встановленого терміну зберігання".
Згідно з пунктами 3, 4, 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Виходячи зі змісту ст. 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил №270 (в редакції на день видачі та направлення ухвали суду), у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17.
Суд також зазначає, що вказані вище ухвали суду оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Також, суд намагався повідомити 3-го відповідача про розгляд справи телефонограмами від 25.09.2025, проте за номером, який вказано прокурором у позовній заяві, телефонограма не була прийнята (оператор мобільного зв'язку повідомив, що набраний номер не обслуговується).
Враховуючи те, що 3-й відповідач у строк, встановлений ч. 8 ст. 165 ГПК України не подала до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 ГПК України, а неподання 3-м відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно пунктів 2, 4, 6, 7 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Частиною першою статті 43 ГПК України визначено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно рішення ЄСПЛ у справі "Смірнов проти України" від 08.11.2005, в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Крім того, в своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Розглянувши подані документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши думку прокурора та 1-го відповідача, господарський суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Шевченківською окружною прокуратурою м. Харкова здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023222060000064 від 22.03.2023 за ч. 2 ст. 364 КК України.
Під час досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23 в ІНФОРМАЦІЯ_3 отримано тимчасовий доступ до ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_6 .
Вивченням зазначеної приватизаційної справи встановлено, що 15.01.2015 між ІНФОРМАЦІЯ_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір оренди нежитлових приміщень № 5726 (далі - договір оренди).
На підставі вказаного договору оренди в строкове платне користування ФОП ОСОБА_3 передані нежитлові приміщення підвалу № 21-2-:-21-4 площею 20,2 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_5 (далі - Майно), що належали до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, строком до 15.12.2017. Вартість об'єкту оренди склала 38 300 грн.
Додатковою угодою №1 від 11.03.2015 до договору оренди вказаний договір викладено в новій редакції.
За умовами пунктів 4.7., 4.8. Додаткової угоди №1 від 11.03.2015 до договору оренди Орендар зобов'язаний: змінювати стан орендованого Майна виключно за письмовою згодою Орендодавця. Здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою Орендодавця. За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою Орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. Здійснювати реконструкцію орендованого Майна за письмовою згодою Орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з ІНФОРМАЦІЯ_19 до початку проведення робіт, при наявності дозволу отриманого відповідно з діючим законодавством. Після проведення перепланування або реконструкції, згідно встановленого порядку, що потягли за собою заміну конструктивних елементів приміщення (будівлі), замовити за свій рахунок в КП " ІНФОРМАЦІЯ_20 " технічний паспорт на це приміщення (будівлю) і не пізніше 1-го місяця після закінчення ремонтних робіт надати його Орендодавцю з метою внесення змін до договору оренди.
Орендар звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_21 з листом від 31.03.2015 (вх. № 8752 від 11.06.2015) про надання дозволу на приватизацію орендованого Майна.
До вказаного листа не було долучено жодних документів, які б надавали право на приватизацію.
Рішенням 40 сесії ІНФОРМАЦІЯ_3 6 скликання від 24.06.2015 № 1925/15 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком).
Пунктом 46 вказаного додатку передбачено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу Орендарем - ФОП ОСОБА_3 підлягають: - нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_5 площею 20,2 кв.м.
ФОП ОСОБА_3 31.07.2015, тобто через 6 місяців після укладання договору оренди, до ІНФОРМАЦІЯ_21 подано заяву № 3273 про приватизацію орендованого Майна.
На підставі заяви ФОП ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_21 листом від 31.07.2015 № 10075 доручено ФОП ОСОБА_7 , як суб'єкту оціночної діяльності, провести оцінку Майна з метою визначення вартості об'єкту для приватизації шляхом викупу.
Суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_7 складено звіт про оцінку, відповідно до якого вартість Майна станом на 31.07.2015 склала 39 400 грн, без ПДВ, тобто всього лише на 1,1 тис.грн більше, аніж вартість об'єкту згідно договору оренди.
Вивченням вказаного звіту встановлено, що будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у вказаних нежитлових приміщеннях, в тому числі невід'ємні поліпшення, відсутні.
У подальшому, 24.12.2015, тобто через 6 місяців після рішення міської ради про приватизацію комунального майна, між ІНФОРМАЦІЯ_4 та ФОП ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу № 5338-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 і зареєстрований в реєстрі за № 3058, на підставі якого шляхом викупу за 39 400 грн, без ПДВ, у власність ФОП ОСОБА_3 перейшло все Майно, яке було орендовано на підставі договору оренди, а саме: нежитлові приміщення підвалу № 21-2-:-21-4 площею 20.2 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_5 (далі - Майно) (реєстраційний номер 447847463101). Акт прийому-передачі №5338-В-С складений 16.01.2016, в Державному реєстрі Майно зареєстроване 29.01.2016.
Згідно наданої прокурором до заяви про забезпечення позову від 09.09.2025 інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 27.08.2025 № 441141549, власником спірного майна є ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ).
Прокурор стверджує, що рішення 40 сесії ІНФОРМАЦІЯ_3 6 скликання від 24.06.2015 № 1925/15 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині пункту 46 додатку є незаконним, прийняте з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. ст. 1, 2, 4, 29, Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", а тому договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.12.2015 № 5338-В-С, укладений на підставі вказаного рішення між ІНФОРМАЦІЯ_4 та ФОП ОСОБА_3 , підлягає визнанню недійсним, а нежитлові приміщення підлягають поверненню 3-м відповідачем на користь ІНФОРМАЦІЯ_8 в особі ІНФОРМАЦІЯ_3 як власнику комунального майна.
Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Приписи ст. 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Так, у рішенні 40 сесії ІНФОРМАЦІЯ_3 6 скликання від 24.06.2015 № 1925/15 зазначено, що його прийнято з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м. Харкова та поповнення бюджету міста Харкова, на підставі законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії ІНФОРМАЦІЯ_3 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11 (далі - Програма).
Відповідно до п.1.1 Програми, Програма приватизації об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 pp. розроблена відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.
Згідно з п. 1.2. Програми, Програма визначає основні цілі, пріоритети, завдання, способи приватизації комунального майна, групи об'єктів, що підлягають приватизації, орієнтовні завдання щодо обсягів приватизації та надходження коштів від приватизації до бюджету міста Харкова, завдання щодо реалізації стратегії відносин власності в 2012-2016 pp. та відповідні заходи щодо виконання цієї Програми.
Відповідно до п. 5.4 вказаної Програми, продаж об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом.
Орендар має переважне право на викуп орендованого майна, якщо ним за згодою орендодавця здійснені за рахунок власних коштів поліпшення, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менше 25 відсотків залишкової вартості майна (будинки, споруди, приміщення) (п.5.7. Програми).
Відповідно до ч. 2 ст. 345 ЦК України та ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. Приватизація об'єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, приватизація проводиться з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 6 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано.
Відповідно до ч. 2 ст. 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації.
Частиною 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс).
Статтею 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності є, відповідно, органи приватизації, створені місцевими Радами.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: встановлюють ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об'єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об'єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об'єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об'єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об'єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється ІНФОРМАЦІЯ_22 .
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Порядок викупу встановлений ІНФОРМАЦІЯ_22 та на час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженим ФДМУ від 02.04.2012 № 439.
Відповідно до п. 8.1. Порядку, викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу ІІІ та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.
Згідно з п. 8.2. Порядку, ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.
Як зазначено вище оцінка майна, яке підлягає приватизації проводиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої постановою КМУ №1891 від 10.12.2003 (далі - Методика).
Відповідно до п. 69 Методики, вимоги цього розділу поширюються на випадки проведення оцінки об'єктів у матеріальній формі з метою їх приватизації (окреме індивідуально визначене майно, об'єкти незавершеного будівництва, включаючи законсервовані об'єкти, об'єкти соціально-культурного призначення) як об'єктів малої приватизації, застави та інші способи відчуження відповідно до законодавства.
Згідно з п. 70 Методики, для визначення вартості об'єктів нерухомості, що приватизуються відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", у тому числі разом із земельними ділянками, на яких розташовані такі об'єкти, застосовується незалежна оцінка, яка проводиться відповідно до національних стандартів оцінки з урахуванням вимог цієї Методики та Методики оцінки земельних ділянок.
Відповідно до п. 71 Методики, вибір виду вартості об'єктів малої приватизації регулюється вимогами національних стандартів оцінки з урахуванням особливостей, визначених цією Методикою. При цьому враховуються способи їх продажу, строк корисного використання таких об'єктів, належність їх до спеціалізованого або неспеціалізованого майна. У разі викупу об'єктів малої приватизації може визначатися їх ринкова вартість або спеціальна вартість залежно від наявності передумов їх застосування, визначених Національним стандартом №1.
Згідно з абз. 6 п. 73 Методики, порядок оцінки орендованого нерухомого майна (майна, що надавалося у концесію), що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди (концесії), під час приватизації, встановлюється ІНФОРМАЦІЯ_23 . Порядком також визначається процедура ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря (концесіонера).
Зазначений порядок встановлений ФДМУ, а саме "Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації", затверджений наказом ІНФОРМАЦІЯ_24 від 27.02.2004 № 377 (далі - Порядок 377).
Відповідно до п. 1.1. вказаного Порядку, цей Порядок установлює вимоги до проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна (крім земельних ділянок), що містить невід'ємні поліпшення (далі - орендоване нерухоме майно), під час приватизації способами, визначеними законодавством, а також процедур ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Порядок застосовується для оцінки орендованого нерухомого майна, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, щодо якого прийнято рішення про приватизацію та компенсацію орендарю вартості невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Невід'ємними поліпшеннями орендованого майна є здійснені орендарем за час оренди заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.
Згідно з п. 2.1. вказаного Порядку, ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна (далі - ідентифікація поліпшень) є встановлення суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.
Відповідно до п. 2.2. Порядку, підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають:
- договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти; - погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо;
- аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи;
- довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв'язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень;
- інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.
Відповідно до системного аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_9 дійсно має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме ІНФОРМАЦІЯ_25 , має право укласти відповідний договір купівлі-продажу.
При цьому, такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
У даному випадку ФОП ОСОБА_3 дозвіл на проведення невід'ємних поліпшення не отримувала та жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна в оренді не здійснила.
У звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві ФОП ОСОБА_3 з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі, будь-які відомості про такі поліпшення відсутні.
ФОП ОСОБА_3 до органу приватизації, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_13 , не подавала документи, передбачені п. 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.
Отже ІНФОРМАЦІЯ_9 незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Тобто відповідне рішення міської ради є незаконним, а договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та має бути визнаний недійсним.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.
Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Згідно з частиною п'ятою статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Частиною п'ятою статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
За приписами ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Правовий статус суб'єктів права різних форм власності ґрунтується на єдиних конституційних принципах. Разом із тим правовий статус кожного з них має особливості, що і характеризують того чи іншого суб'єкта права власності як такого.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності як у тому, що є загальним для них, так і в його особливостях відповідно до законів, дія яких на них поширюється.
Підставам виникнення та припинення права власності присвячені гл. 24, 25 ЦК України.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.
При цьому, за загальним правилом, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 ЦК України).
Усі підстави виникнення права власності можна поділити на первісні і похідні способи. В основу цього поділу може бути покладений критерій волі (коли визначальне значення має воля на виникнення права власності, її відсутність) та критерій правонаступництва (коли значення має наявність або відсутність правонаступництва при виникненні права власності).
Первісними вважаються такі способи набуття права власності, при яких право власності на річ виникає вперше або незалежно від волі попереднього власника.
Похідні способи характеризуються тим, що право власності переходить від однієї особи до іншої (правонаступництво) та виникає внаслідок взаємного волевиявлення цих осіб.
При цьому, таке волевиявлення виникає спочатку у однієї сторони (ініціатора) та адресується іншій, яка, у свою чергу, може виразити власне волевиявлення.
До похідних способів набуття права власності належать договори, спрямовані на передачу майна у власність, перехід майна в порядку спадкування, приватизація державного і комунального майна (ст. 345 ЦК України).
Отже при приватизації державного і комунального майна волевиявлення наявне як у покупця, так і у продавця такого майна.
Воля та волевиявлення орендаря формується з чіткого розуміння меж його цивільних прав на комунальне майно та відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв'язку з нездійсненням ним поліпшення майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди.
У свою чергу, таке волевиявлення виражається в юридично значущій дії - поданні заяви про приватизацію шляхом викупу.
Крім того, подання цієї заяви є ініціативними діями особи щодо початку спрощеної процедури приватизації для органу місцевого самоврядування порівняно з проведенням аукціону.
Такі дії свідчать про їх недобросовісність у зв'язку з усвідомленням незаконності особою, що розраховує на помилку або співучасть у порушенні закону з боку органу місцевого самоврядування.
Згідно з абз. 15 ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.
Слід зазначити, що волю юридичних осіб виражають її органи. Так само і волю держави й інших публічних утворень виражають відповідні органи (державної влади, влади АРК, місцевого самоврядування).
При цьому, на відміну від приватних осіб, територіальні громади реалізують право комунальної власності через відповідні органи місцевого самоврядування, які в силу приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
ІНФОРМАЦІЯ_26 у постановах від 02.11.2016 у справі № 6-2161цс16, від 23.11.2016 у справі № 3-1058гс16 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц зазначали, що воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.
Тож право власності на комунальне майно належить територіальним громадам, від імені та в інтересах яких діють відповідні органи місцевого самоврядування. Прийняття органом місцевого самоврядування рішень попри встановлену законом процедуру приватизації не буде відображати волю територіальної громади як власника комунального майна, оскільки її інтереси визначаються доцільністю, економністю та ефективністю використання майна.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах ІНФОРМАЦІЯ_14 від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та постанові об'єднаної палати ІНФОРМАЦІЯ_17 від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.
Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_13 та ФОП ОСОБА_3 були обізнані про порушення процедури приватизації шляхом викупу орендарем, а не шляхом аукціону чи конкурсу, адже в договорі купівлі-продажу наявні посилання на Програму приватизації, у якій зазначено що викуп застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що рішення 40 сесії ІНФОРМАЦІЯ_3 6 скликання від 24.06.2015 № 1925/15 в частині пункту 46 додатку прийнято з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.ст. 1, 2, 4, 29, Закону України "Про приватизацію державного майна", ст.ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та є незаконним.
Разом з цим, згідно сталої судової практики рішення 40 сесії ІНФОРМАЦІЯ_3 6 скликання від 24.06.2015 № 1925/15 вичерпало свою дію, як наслідок визнання його незаконним та скасування є неефективним способом захисту порушеного права держави, тому окремо така вимога прокурором не заявляється.
Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Так, визначеною ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності спірних правочинів є недодержання в момент їх вчинення вимог, встановлених ч. 1 ст. 203 цього Кодексу, а саме: невідповідність змісту договорів вимогам ч. 2 ст. 345 ЦК України, якою передбачено, що приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом, який в даному випадку, як зазначено вище, порушено.
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Так, згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Виходячи з положень ст.ст. 203, 216 ЦК України вимогу щодо реституції за недійсним правочином можливо пред'явити лише стороні договору.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа ІНФОРМАЦІЯ_27 (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
З огляду на викладене, оскільки рішення 40 сесії ІНФОРМАЦІЯ_3 6 скликання від 24.06.2015 № 1925/15 в частині пункту 46 додатку є незаконним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.12.2015 № 5338-В-С, укладеного між ІНФОРМАЦІЯ_4 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (код НОМЕР_4 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 і зареєстрований в реєстрі за № 3058, є обгрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.
Щодо вимоги прокурора про повернення спірного майна, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" судам роз'яснено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
Враховуючи те, що наслідки недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції підлягають застосуванню за наслідками визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.12.2015 № 5338-В-С, позовна вимога прокурора про зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (код НОМЕР_4 ) повернути ІНФОРМАЦІЯ_6 в особі ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 447847463101 - нежитлові приміщення підвалу № 21-2-:-21-4 площею 20,2 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_5 - прийняти у власність зазначені приміщення, яка в свою чергу є похідною від названої вимоги, також є обгрунтованою та законною.
Водночас 1-м відповідачем - ІНФОРМАЦІЯ_12 заявлено про застосування строку позовної давності.
Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), ЦК України визначено як позовну давність (ст.256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом ч.1 ст.261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України).
При застосуванні наведених положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові ІНФОРМАЦІЯ_14 від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що правило щодо початку обчислення позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Подібна правова позиція викладена у постановах ІНФОРМАЦІЯ_16 від 14.03.2023 у справі №922/1974/19, від 08.02.2023 у справі №922/3589/21.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст.ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Подібна правова позиція міститься у постанові ІНФОРМАЦІЯ_14 від 20.11.2018 у справі №907/50/16.
Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст.74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Подібні висновки викладені у постановах ІНФОРМАЦІЯ_16 від 14.03.2023 у справі №922/1974/19, від 17.01.2023 у справі №911/1014/20.
У постанові від 20.06.2018 у справі №697/2751/14-ц ІНФОРМАЦІЯ_28 дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.
У постанові від 17.10.2018 у справі №362/44/17 ІНФОРМАЦІЯ_29 наведений висновок було конкретизовано та зазначено, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:
1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Отже застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.10.2024 у справі №922/1057/20.
Суд зауважує, що прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов'язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин. Подібний висновок викладено у постанові ІНФОРМАЦІЯ_16 від 08.02.2023 у справі №922/3589/21.
Як зазначалося вище, за змістом ст.261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
Як вбачається з матеріалів справи, прокурор звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 з позовною заявою 15.08.2025, тобто більше ніж через 10 років і два місяця з моменту прийняття рішення 40 сесії ІНФОРМАЦІЯ_3 6 скликання від 24.06.2015 №1925/15 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" та майже через 10 років після укладення на його підставі відповідного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.12.2015 № 5338-В-С.
За змістом позовної заяви прокурор просить визнати причини пропуску строку позовної давності поважними та поновити його, тобто прокуратурою визнано пропуск строку позовної давності на звернення з відповідним позовом.
При цьому прокурор зазначає, що прокуратурі про незаконність оскаржуваного рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 від 24.06.2015 №1925/15 та про існування спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.12.2015 № 5338-В-С стало відомо під час здійснення досудового розслідування в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023222060000064 від 22.03.2023. Проте сам по собі факт реєстрації певних відомостей у ЄРДР не свідчить про обізнаність прокурора із протиправним характером вибуття спірного майна, розташованого саме за цією адресою, з власності територіальної громади міста Харкова, а лише свідчить про виконання прокурором вимог ст. 214 КПК України щодо невідкладного внесення відомостей до ЄРДР після надходження повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення прокурор дізнався про факт порушення процедури продажу спірних нежитлових приміщень лише після отримання слідчим у кримінальному провадженні № 42023222060000064 дозволу на тимчасовий доступ до приватизаційних справ та вилучення їх копій на підставі ухвали слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_15 від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23, в т.ч. щодо приватизації спірних приміщень ФОП ОСОБА_3 .
Надаючи оцінку доводам прокурора щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Прокурор (позивач) має не лише вказати, коли йому фактично стало відомо про порушене право, але й довести неможливість дізнатися про вказане порушення раніше зазначеної ним дати.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Прокурор (позивач) повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. (Аналогічна правова думка висловлена в постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №922/3737/19).
Прокурор стверджує, що дізнався про факт порушення процедури продажу спірних нежитлових приміщень лише після отримання слідчим у кримінальному провадженні № 42023222060000064 дозволу на тимчасовий доступ до приватизаційних справ, та вилучення їх копій на підставі ухвали слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_15 від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23, в т.ч. щодо приватизації спірних приміщень ФОП ОСОБА_3 .
Суд звертає увагу, що зі змісту мотивувальної частини ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23 (розміщена у вільному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень), на яку безпосередньо посилається прокурор, вбачається, що в обґрунтування клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова ОСОБА_3, про тимчасовий доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 42023222060000064 від 22.03.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, зазначено про відчуження ІНФОРМАЦІЯ_12 комунального майна шляхом викупу на підставі Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2012-2016 роки та переліку рішень ІНФОРМАЦІЯ_3 , зокрема оспорюваного рішення від 24.06.2015 № 1925/15.
При цьому з ухвали слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_15 від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23 вбачається, що "рішення про відчуження об'єктів комунального майна проведено без продажу на аукціоні, що в свою чергу спричинило тяжкі наслідки."
На підставі аналізу змісту ухвали ІНФОРМАЦІЯ_15 від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23 суд робить висновок, що станом на момент звернення до суду з відповідним клопотанням про надання тимчасового доступу до речей і документів по кримінальному провадженню 42023222060000064 від 22.03.2023 прокурору вже було відомо про системний характер продажу ІНФОРМАЦІЯ_12 об'єктів нерухомого майна шляхом викупу їх орендарями з порушенням закону про приватизацію майна.
Ураховуючи наведене, суд вважає, що прокурором не доведено наявності підстав, через які він не мав можливості довідатися про порушення прав територіальної громади м. Харкова, спричинене ухваленням рішення від 24.06.2015 № 1925/15.
Крім того, відповідно до ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Тобто, прокурор був обізнаний про наявність правопорушень в сфері приватизації з березня 2023 року і тому мав можливість, з використанням своїх повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру" своєчасно отримати від відповідного суб'єкта владних повноважень необхідну для подання позову інформацію.
Матеріали справи не містять доказів звернення прокурора та ухилення суб'єктів владних повноважень від надання такої інформації прокурору, прокурор не зазначає про наявність таких доказів.
Суд також приймає до уваги наступне.
В постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 21.01.2022 у справі №308/334/20 зазначено, що суди правильно врахували те, що прокурор, пред'являючи у березні 2015 року позов у справі №308/3120/15 про витребування цієї земельної ділянки, міг довідатися про порушені права держави, зокрема, про належність спірної земельної ділянки особі, тобто раніше, ніж до пред'явлення цього позову у січні 2020 року. Отже, прокурор був достатньо обізнаний з обставинами надання громадянам спірних земельних ділянок, зі зміною власників цих земельних ділянок, мав у розпорядженні матеріали акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складеного 07 липня 2014 року ІНФОРМАЦІЯ_30 та міг отримати відомості із державних реєстрів. Верховний Суд, дійшов висновку про можливість прокурору дізнатися про обставини надання громадянам спірних земельних ділянок, в тому числі, з Державних реєстрів.
Отже Верховний суд виснував, що прокурор має можливість одержувати інформацію з відкритих джерел, в тому числі реєстрів прав власності.
Спірний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.12.2015 № 5338-В-С, був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно 29.01.2016.
Таким чином, прокурор був достатньо обізнаний з обставинами відчуження комунального майна із порушеннями діючого законодавства, тому мав можливість отримати повну та достовірну інформацію про відчуження спірного комунального майна, своєчасно звернутися з клопотанням до слідчого судді про надання доступу до приватизаційної справи в межах встановленого законом строку позовної давності, чого ним зроблено не було.
Прокурором також не обґрунтовано, за яких поважних причин мало місце зволікання із зверненням до господарського суду із позовною заявою після отримання тимчасового доступу до речей і документів з кримінального провадження 42023222060000064 від 22.03.2023 на підставі ухвали слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_15 від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23 (зволікання склало майже два роки).
Саме лише твердження прокурора про те, що ним обрано найбільш дієвий та ефективний спосіб збору та отримання документів, не свідчить про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності на звернення з розглядуваним позовом.
Європейським судом з прав людини у справах "Semenon v Russia", "Gavrilova v Russia" надано оцінку підходу про відлік строку позовної давності з моменту перевірки прокурора або отримання інформації про порушення від прокурора. За висновками ЄСПЛ такий підхід позбавляє закон про строки позовної давності його реальної сили, надає владі непропорційну перевагу (Zoubulidis V Greece); наділяє позови держави фактично безстроковим статусом; сприяє правовій невизначеності на ринку нерухомості.
Суд вважає обґрунтованими доводи 1-го відповідача, про те, що обставини, на які посилається прокурор у позовній заяві щодо підстав пропуску строку позовної давності, не носять об'єктивний і непереборний характер. Навпаки, обставини справи однозначно вказують на суб'єктивний характер причин пропущення прокуратурою строку позовної давності. Зокрема, виключно від самої прокуратури залежало прийняття рішень про здійснення/нездійснення перевірки законності ухвалення рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 , витребування/не витребування матеріалів приватизаційної справи, строків витребування, строків та черговості їх дослідження, визначення пріоритетів процесуального реагування на виявлені порушення тощо.
Саме лише посилання прокурора на те, що встановити чи додержано передбачену Законом процедуру приватизації у кожному конкретному випадку за кожною окремою адресою можливо лише шляхом безпосереднього вивчення матеріалів кожної приватизаційної справи, не свідчить про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що прокурором не наведено переконливих аргументів в обґрунтування поважності причин пропуску строку на звернення до суду з відповідним позовом.
За таких обставин, у суду відсутні підстави для задоволення клопотання прокурора про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 653/1096/16-ц від 04.07.2018 вказала, що враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
З наведеного вище вбачається, що початок строку звернення до суду з цим позовом пов'язаний з моментом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
Наведеним спростовуються доводи прокурора про те, що перебіг позовної давності слід пов'язувати з датою отримання ухвали слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_15 від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23, в т.ч. щодо приватизації спірних приміщень ФОП ОСОБА_3 , оскільки моментом вибуття спірного майна з комунальної власності у володіння іншої особи є дата державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав права власності на майно за набувачем цього майна - фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (код НОМЕР_4 ).
У цій справі № 922/2829/25 завершення приватизації об'єкта комунального майна відбувається з моменту продажу об'єкта нерухомого майна (договір купівлі-продажу від 24.12.2015) та реєстрації права власності за покупцем (29.01.2016), а отже положення розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", який набув чинності майже через рік після завершення процедури приватизації, у спірних правовідносинах, не можуть застосовуватися.
З огляду на викладене, до спірних правовідносин застосовуються строки загальної позовної давності тривалістю у три роки, які були передбачені законодавством на час завершення процедури приватизації, тобто станом на 29.01.2016.
Оскільки позивачем є прокурор, який не був стороною спірного правочину, то строк позовної давності оскарження договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.12.2015 № 5338-В-С для прокурора почався саме з дати державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав права власності на майно за набувачем цього майна - фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 , тобто 29.01.2016 та, відповідно, сплив 30.01.2019.
В той же час, позовна заява подана до суду 15.08.2025, тобто через суттєво більший термін після спливу строку позовної давності.
Обставин, які б свідчили про переривання строку позовної давності у спірних правовідносинах, судом також не встановлено.
Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи заяву 1-го відповідача про застосування позовної давності, зважаючи на недоведеність прокурором поважності причин пропуску строку для звернення до суду з цим позовом, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог через сплив строку позовної давності.
Щодо правомірності представництва інтересів держави в суді прокурором у цій справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не підлягають точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Надмірна формалізація "інтересів держави" може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 по справі №806/1000/17).
Прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є належною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
Згідно ст. 327 ЦК України та ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відчуження об'єктів нерухомості з комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із ст. 7 Конституції України, гарантує місцеве самоврядування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц зазначила, що воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.
Тож право власності на комунальне майно належить територіальним громадам, від імені та в інтересах яких діють відповідні органи місцевого самоврядування. Прийняття органом місцевого самоврядування рішень попри встановлену законом процедуру приватизації не буде відображати волю територіальної громади як власника комунального майна, оскільки її інтереси визначаються доцільністю, економністю та ефективністю використання майна.
Отже з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.
Крім того, застосовуючи принцип "справедливого балансу" між "суспільними" та "приватними" інтересами, суд дійшов висновку про порушення у відповідних правовідносинах.
Згідно зі ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Таким чином, Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Повноваження прокуратури, у тому числі щодо представництва інтересів держави в суді, встановлені Основним Законом України, не можуть бути передані законом будь-яким іншим державним органам.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про прокуратуру" функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами; делегування функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.
Аналогічна позиція висловлена в рішенні Конституційного Суду України від 05.06.2019 у справі № 3-234/2018.
З урахуванням того, що ІНФОРМАЦІЯ_9 представляє інтереси міської громади, однак у даному випадку вона є відповідачем-1 у цій справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і відповідач-2, прокурором правомірно самостійно подано вказаний позов з метою дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 129, п. 4 ч. 2 ст. 129 ГПК України, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 844,80 грн та зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1 211,20 грн покладаються на прокурора.
На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 13, 19, 124, 129, 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 1, 24, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 1, 3, 5-1, 16-2, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 1, 3, 8, 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ст. 203, 215, 216, 257, 261, 267, 327, 345 Цивільного кодексу України, та ст. 4, 13, 73, 74, 77, 86, 126, 129, 233, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити в задоволенні позову повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "16" грудня 2025 р.
Суддя ОСОБА_1