Справа № 128/5026/25
16 грудня 2025 року м. Вінниця
Суддя Вінницького районного суду Вінницької області Бондаренко О.І., розглянувши заяву представника заявника ОСОБА_1 адвоката Дмитришиної Тетяни Іванівни про забезпечення позову до подання позовної заяви, -
15.12.2025 року в провадження Вінницького районного суду Вінницької області надійшла заява про забезпечення позову до подання позовної заяви, згідно якої просять забезпечити позов шляхом - накладення арешту на земельну ділянку площею 0,1004 га, кадастровий номер земельної ділянки: 0520680500:01:006:0049, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 1392953105206, та садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 141,5 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 213991105206, що розташовані в АДРЕСА_1 Терешкової, № 40 (сорок)), що належать на праві власності ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Адвокат Дмитришина Т.І. заяву мотивує тим, що ОСОБА_1 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Від шлюбу в подружжя народились діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Під час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя побудовано садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 146,6 кв.м., житловою площею 91,6 кв.м. на земельній ділянці площею 0,1004 га, кадастровий номер земельної ділянки: 0520680500:01:006:0049, що розташований в АДРЕСА_1 Терешкової, № 40 (сорок). Зазначають, що в даному житловому будинку з часу його будівництва проживало подружжя разом зі своїми дітьми - неповнолітньою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В подальшому, відкрито кримінальне провадження № 42023072030000158 від 04.10.2023, за обвинуваченням чоловіка заявниці - ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.ч. 4,5 ст. 191 КК України та до Козятинського міськрайонного суду Вінницької області 14.11.2025 надійшов для розгляду обвинувальний акт і на теперішній час справу № 133/4310/25 призначено до розгляду. У зв'язку з чим, чоловік заявниці - ОСОБА_3 , знаючи про наявність підстав для притягнення його до кримінальної відповідальності за ч.ч. 4,5 ст. 191 КК України, що передбачає позбавлення волі та конфіскацію майна, вмовив заявницю подарувати майно, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, - їхній спільній дочці - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Так, заявою від 28.08.2023 року, посвідченою приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Марунько О.Г., ОСОБА_3 надав згоду своїй дружині ОСОБА_1 на продаж, міну належного їм на праві спільної сумісної власності будь-якого рухомого, нерухомого майна, майнових прав, їх часток; купівлю, міну, в нашу спільну сумісну власність будь-якого нерухомого, рухомого майна, майнових прав, їх часток; передачу або прийняття в оренду, позичку, користування (емфітевзис, суперфіцій, сервітут та ін) будь-якого майна, майнових прав, позика грошових коштів. При цьому, ОСОБА_3 у заяві зазначено, що він упевнений, що правочини, які будуть вчинятися його дружиною цілком відповідатимуть інтересам їх сім'ї.
Також, 28.08.2023 року ОСОБА_3 видано довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Марунько О.Г., якою він уповноважив свою дружину - ОСОБА_1 представляти його інтереси перед третіми особами, що стосуються, зокрема, продажу, купівлі; поділу; обміну; прийняття в дар, пожертву; отримання безоплатно у власність в процесі приватизації; передачі та прийняття в оренду, позичку, заставу, іпотеку; страхування, належного мені будь-якого нерухомого, рухомого майна та майнових прав, на них, їх часток, в т.ч. транспортних засобів будь-якого типу, грошей, валютних цінностей, цінних паперів в т.ч. акцій, сертифікатів, корпоративних прав, їх часток, в т.ч. приймати участь в програмах, які передбачають надання державної допомоги у відбудові майна(відшкодуванні завданої шкоди), яке було знищене в ході воєнних дій на території України, приймати/оформляти у власність новостворене майно.
13.09.2023 року, намагаючись уникнути втрати майна шляхом його конфіскації державою, ОСОБА_3 уповноважив свою дружину - ОСОБА_1 , зокрема, розпоряджатися всім моїм майном (рухомим та нерухомим), з чого б воно не складалось і де б воно не знаходилось, з правом здійснення його продажу, міни, передання в заставу (іпотеку), надання в оренду, в позичку, придбання, дарування його дочці ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що розташоване та реєстроване на території України, що підтверджується довіреністю серії НСО № 342402 від 13.09.2023 року, посвідченою приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Дробахою О.Д.
На виконання вказаної довіреності, намагаючись уникнути втрати майна шляхом його конфіскації державою, 15.09.2023 року ОСОБА_1 від імені ОСОБА_3 (дарувальник в особі представника) передала безоплатно у власність (подарувала), а обдаровувана ОСОБА_2 прийняла в дарунок: земельну ділянку площею 0,1004 га, кадастровий помер земельної ділянки: 0520680500:01:006:0049, та садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1 Терешкової, № 40 (сорок).
Отже, у подарованому спільній дочці - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно договору дарування садового будинку та земельної ділянки серії НСО № 2236621 від 15.09.2023 року, садовому (житловому) будинку з часу його будівництва проживало подружжя разом зі своїми дітьми - неповнолітньою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На час укладення спірного договору дарування та теперішній час у будинку постійно проживають та мають там зареєстроване місце проживання: заявниця ОСОБА_1 та її неповнолітня дочка - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Разом з тим, при укладенні договору дарування на користь старшої дочки - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є заміжньою та проживає за іншою адресою, відсутня згода органу опіки та піклування на відчуження єдиного майна, в якому проживає малолітня (на той час) дитина та її законний представник - мати ОСОБА_10 , в яких іншого житла, окрім цього. - немає.
На теперішній час, ОСОБА_2 виставила подарований будинок на продаж, приходять покупці на огляд будинку, в якому проживає неповнолітня дитина разом із заявницею та іншого житла не мають.
Таким чином, враховуючи вказані вище обставини, існують підстави для визнання недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_10 від свого імені та від імені свого чоловіка ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 , оскільки на момент укладення оспорюваного договору місце проживання малолітньої (на той момент) дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було визначено законом (ч.4 ст.29 ЦК України), іншого житла у дитини немає, відсутній дозвіл органу опіки та піклування, а відтак оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.
Відтак, заявниця також має намір заявити про фраудаторність правочину, що є ще однією підставою для визнання недійсним договору дарування садового будинку та земельної ділянки серії НСО № 2236621 від 15.09.2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Дробахою О.Д. та зареєстрованим в реєстрі за № 1433, враховуючи обґрунтування, наведене вище та має намір звернутися до суду у відповідності до вимог ст. 152 ЦПК України.
Вивчивши надані заявником докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд виходить з наступного. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення. За наслідками розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суддя відповідно до частин 9-10 ст.153 ЦПК України може постановити ухвалу про повернення заяви заявникові, а також про вжиття заходів забезпечення позову або відмову у забезпеченні позову, вказані ухвали підлягають оскарженню відповідно до статті 353 ЦПК України.
У відповідності до ч.ч.1-7ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено:1)причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; 2)вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 3)інші відомості, потрібні для забезпечення позову. 4)захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6)пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Як роз'яснено у п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" №9 від 22 грудня 2006 року, при розгляді заяви про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогам.
Отже, при вирішенні питання щодо наявності або відсутності підстав для застосування заходів забезпечення позову судом, між іншим, підлягають встановленню: наявність або відсутність спору, наявність або відсутність реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогам, співмірність заявлених позовних вимог до майна, яким заявник просив забезпечити позов. У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 150 ЦПК України одними із видів забезпечення позову є заборона вчиняти певні дії. При цьому, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Вимоги до заяви про забезпечення позову визначені в ч. 1ст. 151 ЦПК України. Вона повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Цивільним процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Поряд з викладеним, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей11,12,81 Цивільного процесуального кодексу України(змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов'язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, зокрема у вигляді арешту грошових коштів або майна відповідача з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді арешту тощо) права цього учасника (відповідача), а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову у разі, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, а також постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 753/410/19, від 20.07.2020 у справі № 639/8448/19, від 02.07.2020 у справі № 657/1211/19. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Виконання рішення у даному випадку слід розуміти не лише як стадію, яка має місце у судових рішеннях про присудження (та яка передбачає можливість застосування заходів державного примусу), але і більш широкому значенні, як таке правове положення сторін, за яких судом вирішено спір шляхом усунення невизначеності у правовідносинах між сторонами, зокрема, шляхом визнання права або його відсутності, та судом здійснено ефективний захист порушених прав, який в тому числі полягає у запобіганні подальшому порушенню прав та необхідності застосовувати додаткові заходи захисту. При цьому, суд зазначає, що з огляду на предмет позову, у випадку задоволення позовних вимог рішення у даній справі не потребує виконання рішення в порядку Закону України «Про виконавче провадження», тому в даному випадку застосуватися та досліджуватися повинна така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. У таких спорах має досліджуватися питання, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Таким чином, оцінивши обґрунтованість доводів позивача та встановивши безпосередній зв'язок між конкретними заходами забезпечення позову та предметом позову, з огляду на положення статті 149 Цивільного процесуального кодексу України, суд вважає подану позивачем заяву про забезпечення позову обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Відповідно до ч. 6 ст. 154 Цивільного процесуального кодексу України питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Копія ухвали про зустрічне забезпечення направляється учасникам справи не пізніше наступного дня після її постановлення. Згідно із ч. 2 ст. 154 Цивільного процесуального кодексу України зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Відповідно до частин 1-3 статті 154 Цивільного процесуального кодексу України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Положеннями вказаної статті визначено право суду у випадку можливості спричинення відповідачу внаслідок забезпечення позову збитків, вимагати від особи, яка звернулась із заявою про забезпечення позову зустрічного забезпечення у розмірі співмірному із заходами забезпечення позову та розміром збитків, яких може зазнати відповідач, у зв'язку із забезпеченням позову.
Отже, умовою застосування зустрічного забезпечення є обґрунтування можливості спричинення відповідачу забезпеченням позову збитків. В даному випадку, обраний позивачем спосіб забезпечення позову не спричинить невідновлювальної шкоди відповідачу, передбачені ч. 3ст. 154 Цивільного процесуального кодексу України обставини відсутні, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав вимагати від позивача зустрічного забезпечення. Враховуючи наведене вище, суд вважає за можливе задовольнити заяву про забезпечення позову, оскільки вказаний захід забезпечення позову є пропорційним заявленим позовним вимогам та не становитиме надмірний тягар для відповідача. Відповідно п. .п. 1-3 ч. 13 ст. 158 ЦПК України, заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом також у разі: неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами частини третьої статті 152 цього Кодексу, повернення позовної заяви; відмови у відкритті провадження у справі. Керуючись ст. ст. 150-153 ЦПК України, -
Заяву представника заявника ОСОБА_1 адвоката Дмитришиної Тетяни Іванівни про забезпечення позову до подання позовної заяви - задоволити.
Вжити заходи забезпечення позову до пред'явлення позову наступним чином, а саме:
- накласти арешт на земельну ділянку площею 0,1004 га, кадастровий номер земельної ділянки: 0520680500:01:006:0049, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 1392953105206, що належить на праві власності ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;
-накласти арешт на садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 141,5 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 213991105206, що розташовані в АДРЕСА_1 Терешкової, № 40 (сорок), що належить на праві власності ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідно до ч.1 ст.157 ЦПК України ухвала суду про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Суд роз'яснює, шо у відповідності до частини 4 статті 152 ЦПК України у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред'явити позов протягом десяти днів, а у разі подання заяви про арешт морського судна - тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову. Згідно до ч. 13 ст. 158 ЦПК України, заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом також у разі: 1) неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами частини третьої статті 152 цього Кодексу; 2) повернення позовної заяви; 3) відмови у відкритті провадження у справі. Відповідно до положень ч.10 ст.153 ЦПК України оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15-ти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Оксана БОНДАРЕНКО