вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"15" грудня 2025 р. м. Київ Справа № 910/4055/25
м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108
Господарський суд Київської області
без виклику (повідомлення) сторін
Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., розглянув матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прод Майстер»
33009, місто Рівне, вулиця Князя Володимира, будинок 112-А, код ЄДРПОУ 37796780
до Фізичної особи-підприємця Бобраніцького Сергія Федоровича
АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1
про стягнення 73569,74 грн
Обставини справи:
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява (вх. №4055/25 від 01.04.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю «Прод Майстер» до Фізичної особи-підприємця Бобраніцького Сергія Федоровича про стягнення 73569,74 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 матеріали справи №910/4055/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прод Майстер» до Фізичної особи-підприємця Бобраніцького Сергія Федоровича про стягнення 73569,74 грн передано за територіальною підсудністю до Господарського суду Київської області.
Через канцелярію Господарського суду Київської області (вх.№632/25 від 26.05.2025) надійшли матеріали справи №910/2175/25.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2025, справу №910/4055/25 передано на розгляд судді Саванчук С.О.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором дистрибуції №3731/24 від 03.10.2024 в частині повної та своєчасної оплати.
Судом встановлено, що позовна заява і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи, а згідно з пунктом 1 частини 5 цієї статті малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За позовною заявою (вх. №4055/25 від 01.04.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю «Прод Майстер» до Фізичної особи-підприємця Бобраніцького Сергія Федоровича заявлені до стягнення грошові кошти у розмірі 73569,74 грн, отже, дана справа є малозначною в розумінні пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, не відноситься до категорій справ, що не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до частини 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, та підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Зважаючи на вказане, суд дійшов висновку про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та розгляд справи без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.05.2025 прийнято позовну заяву (вх. №4055/25 від 01.04.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю «Прод Майстер» до Фізичної особи-підприємця Бобраніцького Сергія Федоровича про стягнення 73569,74 грн до розгляду та відкрито провадження у справі №910/4055/25, розгляд справи №910/4055/25 призначено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог (вх.№6868/25 від 10.11.2025).
Відповідач своїм правом на заперечення позову, в порядку статті 165 Господарського процесуального кодексу України, не скористався та не подав до суду у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву.
Судом вчинені всі належні дії для своєчасного повідомлення відповідача про розгляд даної справи: копія ухвали Господарського суду Київської області про відкриття провадження у справі від 30.05.2025 направлена відповідачу 02.06.2025, рекомендованим листом з повідомленням про вручення засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» на адресу, вказану у позовній заяві, яка відповідає адресі його місцезнаходження за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та повернута до суду 19.06.2025 без вручення, з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (штрих-кодовий ідентифікатор 060115343).
Суд наголошує, що Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі №800/547/17, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Таким чином, суд здійснив усі заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.
З урахуванням належного повідомлення відповідача про розгляд цієї справи, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.
У зв'язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписав рішення без його проголошення, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення, відповідно до частин 4, 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
За результатом з'ясування всіх фактичних обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічного та повного дослідження матеріалів справи, суд
встановив:
1. Розгляд заяви позивача про уточнення позовних вимог (вх.№6868/25 від 10.11.2025) згідно з якою позивач уточнює позовні вимоги з 73569,74 грн, що заявлені до стягнення з відповідача, до 50547,17 грн
Позивач вказує, що станом на 05.11.2025, відповідачем здійснена часткова оплата спірної у справі заборгованості, що підтверджується банківськими виписками: від 07.04.2025 на суму 2000,00 грн, від 17.06.2025 на суму 10971,57 грн, від 09.07.2025 на суму 2000,00 грн, від 08.10.2025 на суму 5051,00 грн, від 14.10.2025 на суму 3000,00 грн, тому сума основного боргу, станом на дату даної заяви, складає 46999,74 грн, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат (218,76 грн), пені (2995,82 грн) та 3% річних (332,85 грн) позивач не змінює.
В обгрунтування суду процесуальної дії, про вчинення якої позивач заявляє в заяві про уточнення позовних вимог, позивач посилається на норму частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, яку викладає у власній редакції, що не відповідає редакції чинного Господарського процесуального кодексу України та визначає право позивача на уточнення позовних вимог шляхом подання письмової заяви, при цьому, позивач також виділяє шрифтом слова про право позивача на зменшення розміру позовних вимог, крім назви заяви про уточнення позовних вимог та виділених шрифтом слів з неіснуючої норми закону, позивач не вказує суду за текстом заяви, про вчинення якої саме процесуальної дії він заявляє суду.
Суд зазначає, що визначення позовних вимог та їх розміру є диспозитивним правом позивача, за змістом якого кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд. Суд обмежений обсягом таких вимог (частина 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України) та не може їх змінити на власний розсуд чи спонукати до їх змін, проте, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, а відповідно до частини 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Провадження у справі №910/4055/25 відкрито ухвалою Господарського суду Київської області від 30.05.2025, а заява позивача про уточнення позовних вимог (вх.№6868/25 від 10.11.2025), яка надійшла до суду поштовим зв'язком, відправлена в установі поштового зв'язку 06.11.2025, що підтверджується відбитком календарного штемпелю поштового відділення, відтак, присічний процесуальний строк на зменшення позивачем розміру позовних вимог закінчився до подання заяви (вх.№6868/25 від 10.11.2025).
Одночасно, судом враховано, що, по-перше, відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, а, по-друге, позивачем вказано та підтверджено наданими суду доказами, що відповідач сплатив частину боргу після подання позивачем цього позову до суду (26.03.2025).
Оскільки Господарським процесуальним кодексом України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "уточнення" позовних вимог, тому в разі надходження до господарського суду такої заяви (клопотання) суд, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен оцінити її через призму передбачених вказаним Кодексом процесуальних дій, і в разі відповідності одній з них - розцінювати її як вчинення такої процесуальної дії.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 46, частини 1 статті 191 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
У зв'язку із вказаним, судом враховано, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).
Обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу "jura novit curia".
Тобто, суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми, зокрема, процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Аналогічну позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 662/397/15-ц від 08.06.2021.
За результатами розгляду заяви позивача про уточнення позовних вимог, з урахуванням змісту позиції позивача щодо позову, яка зводиться до того, що позивач, на даний момент, не підтримує позов у вказаній ним частині, у зв'язку із сплатою відповідачем цієї частини спірної заборгованості після звернення позивача з цим позовом до суду та, зважаючи на вищевикладені вимоги законодавства і обставини справи, з огляду на відсутність однозначно сформульованої позивачем позиції про відмову від позову в цій частині та надані суду докази оплати відповідачем частини позовних вимог після звернення позивача з цим позовом до суду, суд дійшов висновку, що, на даній стадії судового провадження, підлягає застосуванню пункт 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України: господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Вказана заява підписана уповноваженим представником позивача - директором Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОД МАЙСТЕР» Єденчук Ольгою Василівною, повноваження якої підтверджуються відомостями в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
З огляду на вказане, провадження у справі, в частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 23022,57 грн за поставлений товар, підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, яким встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Після закриття провадження у справі у зазначеній вище частині на розгляді суду залишились позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 46994,74 грн, інфляційних втрат у розмірі 218,76 грн, пені у розмірі 2995,82 грн, 3% річних у розмірі 332,85 грн.
2. Правовідносини сторін
03.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОД МАЙСТЕР» як постачальником (далі - постачальник/позивач) та Фізичною особою-підприємцем Бобраніцьким Сергієм Федоровичем як дистриб'ютором (далі - дистриб'ютор/відповідач) укладений договір дистрибуції №3731/24 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність дистриб'ютора товар для його подальшого розповсюдження на території, на умовах та в порядку, визначених даним договором, а дистриб'ютор зобов'язується прийняти товар у власність та сплатити його вартість, а також здійснювати дії необхідні для розповсюдження та просування товару на території, на умовах та в порядку, визначених договором та додатком №1 до договору.
Предметом договору є товар, зазначений у специфікації/прас-листі та/або видатковій накладній (пункт 1.2. договору).
Товар поставляється партіями. Партія товару - це визначена кількість товарів одного або кількох найменувань, відвантажених постачальником та отриманих дистриб'ютором одночасно за одним товаросупровідним документом (видатковою накладною та/або товаро-транспортною накладною) (пункт 1.5. договору).
Постачальник здійснює поставку товару у місце (пункти) доставки дистриб'ютора на умовах СРТ (відповідно до правил Інкотермс в редакції 2010 року) за адресою: Київська область, місто Біла Церква, вулиця Матросова, 48 (пункт 1.6. договору).
Дистриб'ютор оплачує товар протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару. Днем отримання дистриб'ютором товару є дата фактичного отримання товару та підписання дистриб'ютором видаткової накладної, згідно якої поставлений товар (пункт 2.3. договору).
Днем здійснення платежу вважається день, у який сума, що підлягає оплаті, надходить на банківський рахунок постачальника або вносить готівкою в касу постачальника (пункт 2.6. договору).
У разі наявності двосторонньої заборгованості постачальника та дистриб'ютора, розрахунок між сторонам може здійснюватися шляхом підписання сторонами акту зарахування зустрічних позовних вимог (пункт 2.7. договору).
Постачальник має право за результатами кожного місяця готувати Акт звірки взаєморозрахунків та направляти їх дистриб'ютору. Дистриб'ютор зобов'язаний протягом 7 календарних днів з моменту отримання Акту звірки підписати його та надіслати постачальнику або заявити письмові мотивовані зауваження до акту. У випадку, якщо протягом встановленого строку дистриб'ютор не надасть постачальнику підписаний акт звірки взаєморозрахунків або не заявить письмові зауваження, акт буде вважатись визнаним і узгодженим з боку дистриб'ютора (пункт 2.8. договору).
Ціна договору складається із загальної суми товарів, придбаних у постачальника за договором (пункт 2.9. договору).
Відповідно до частини 4 пункту 4.3. договору дистриб'ютор зобов'язаний вчасно та в повному обсязі оплатити товар згідно з умовами договору.
За порушення умов договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки, у тому числі не отриманий прибуток, у порядку, передбаченому чинним законодавством (пункт 5.1. договору).
У випадку несвоєчасної оплати дистриб'ютором коштів за поставлений товар згідно з пунктом 2.5. договору, дистриб'ютор сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Начислення пені проводиться впродовж всього терміну (періоду) прострочення виконання зобов'язання незалежно від його тривалості (пункт 5.2. договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2024 року (пункт 6.1. договору).
3. Аргументи позивача
Позивач зазначає, що ним на виконання умов договору поставлений відповідачу товар, який відповідачем отриманий, що підтверджується підписаними обома сторонами видатковими накладними.
Відповідач взяті на себе грошові зобов'язання з оплати вартості товару, у повному обсязі, не виконав, лише частково здійснив оплату за поставлений товар, у зв'язку з чим позивач звернувся з цим позовом до суду.
4. Аргументи відповідача
Відповідач своїм правом на заперечення позову, в порядку статті 165 Господарського процесуального кодексу України, не скористався та не подав до суду у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву.
Судом вчинені всі належні дії для своєчасного повідомлення відповідача про розгляд даної справи: копія ухвали Господарського суду Київської області про відкриття провадження у справі від 30.05.2025 направлена відповідачу 02.06.2025, рекомендованим листом з повідомленням про вручення засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» на адресу, вказану у позовній заяві, яка відповідає адресі його місцезнаходження за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та повернута до суду 19.06.2025 без вручення, з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (штрих-кодовий ідентифікатор 060115343).
Суд наголошує, що Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі №800/547/17, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
5. Норми права, що підлягають застосуванню
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
За змістом укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором дистрибуції, який включає також як складову договір поставки, а спірними у справі між сторонами правовідносинами є якраз правовідносини з поставки товару (порушення відповідачем грошових зобов'язань з оплати товару, що поставлений), які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін .
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
6. Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи
Як вище встановлено судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОД МАЙСТЕР» як постачальником та Фізичною особою-підприємцем Бобраніцьким Сергієм Федоровичем як дистриб'ютором укладений договір дистрибуції від 03.10.2024 №3731/24, зі строком дії до 31 грудня 2024 року.
Дистриб'ютор оплачує товар протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару. Днем отримання дистриб'ютором товару є дата фактичного отримання товару та підписання дистриб'ютором видаткової накладної, згідно якої поставлений товар (пункт 2.3. договору).
Позивачем на виконання умов договору поставлений відповідачу товар відповідно до видаткових накладних, які підписані обома сторонами:
- видаткова накладна №ПМ-0021570 від 02.12.2024 на суму 15626,70 грн;
- видаткова накладна № ПМ-0021874 від 04.12.2024 на суму 13866,30 грн;
- видаткова накладна № ПМ-0022324 від 10.12.2024 на суму 34574,16 грн;
- видаткова накладна №ПМ-0021375 від 27.11.2024 на суму 77715,93 грн;
та товарно - транспортними накладними:
- №ПМ-0077480 від 11.12.2024 на суму 15626,70 грн;
- №ПМ-0077479 від 11.12.2024 на суму 13866,30 грн;
- №ПМ-0077481 від 11.12.2024 на суму 34574,16 грн;
- №ПМ-0076222 від 27.11.2024 на суму 77715,93 грн.
Всього на суму 141783,09 грн.
Матеріалами справи підтверджується часткова оплата відповідачем вищевказаного товару, а саме:
- платіжною інструкцією від 03.02.2025 на суму 30000,00 грн;
- платіжною інструкцією від 06.01.2025 на суму 22200,00 грн;
- платіжною інструкцією від 07.04.2025 на суму 2000,00 грн;
- платіжною інструкцією від 17.06.2025 на суму 10971,57 грн;
- платіжною інструкцією від 09.07.2025 на суму 2000,00 грн;
- платіжною інструкцією від 08.10.2025 на суму 5051,00 грн;
- платіжною інструкцією від 14.10.2025 на суму 3000,00 грн.
Відповідачем також здійснене повернення товару згідно з накладними на повернення:
- №ПМ-0009649 від 30.12.2024 на суму 38185,50 грн, з якої в погашення боргу за спірними видатковими накладними позивачем враховано 8185,50 грн;
- №ПМ-0009651 від 30.12.2024 на суму 8731,20 грн;
- №ПМ-0009652 від 30.12.2024 на суму 1530,00 грн;
- №ПМ-0009650 від 30.12.2024 на суму 1114,08 грн.
Також позивачем надано до матеріалів справи копію документу під назвою "акт звірки взаєморозрахунків", який не може бути оцінений судом як акт звірки взаєморозрахунків, оскільки він підписаний лише позивачем, тоді як акт звірки взаєморозрахунків за своїм визначенням є двосторонньо погодженим контрагентами документом про фактичний стан розрахунків між ними.
У зв'язку із вказаним, суд оцінює документ під назвою "акт звірки взаєморозрахунків" як відомості щодо розрахунків між сторонами за договором, які обліковуються за бухгалтерським обліком позивача.
За вказаними відомостями бухгалтерського обліку позивача врахування позивачем вартості товару, що повернутий відповідачем згідно з накладною на повернення №ПМ-0009649 від 30.12.2024 на суму 38185,50 грн в погашення боргу за спірними видатковими накладними лише на суму 8185,50 грн обгрунтований врахуванням решти суми у розрахунки сторін за попередні поставки товару.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідач своїм правом на заперечення позову, в порядку статті 165 Господарського процесуального кодексу України, не скористався та не подав до суду у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву.
Судом враховано, що надані позивачем відомості з його бухгалтерського обліку підписані уповноваженою особою - бухгалтером Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОД МАЙСТЕР» та скріплені відбитком його печатки, натомість, відповідачем вказані доводи не заперечені.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Зокрема, такий стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зміст статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Також суд застосовує судову практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції).
Так, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"), натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту, скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
За перерахунком судом стану розрахунків між сторонами за вищевказаними відомостями бухгалтерського обліку позивача, що складені станом на 18.02.2025 та доказів оплат відповідача після 18.02.2025, наявність основної заборгованості відповідача за договором у заявленій позивачем сумі 46999,74 грн підтверджується.
З урахуванням вказаного, матеріалами справи підтверджується, що спірний товар поставлений та належним чином прийнятий відповідачем у період дії договору та за його умовами, та відповідно до визначеного пунктом 2.3. договору строку оплати товару, судом встановлено, що відповідач, в порушення умов договору, не здійснив своєчасний повний розрахунок за поставлений товар та у нього наявна заборгованість у розмірі 46999,74 грн.
Доказів здійснення повної оплати за спірними господарськими операціями суду не надано.
Враховуючи вищевказані обставини про неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором дистрибуції №3731/24 від 03.10.2024, в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем товар, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення основного боргу у розмірі 46999,74 грн є обґрунтованою, не спростованою відповідачем, а, відтак, підлягає задоволенню.
Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення основного боргу в розмірі 46999,74 грн підлягає задоволенню.
Щодо стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені, суд зазначає таке.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 549, пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до пункту 2.3. договору дистриб'ютор оплачує товар протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару. Днем отримання дистриб'ютором товару є дата фактичного отримання товару та підписання дистриб'ютором видаткової накладної, згідно якої поставлений товар.
У випадку несвоєчасної оплати дистриб'ютором коштів за поставлений товар згідно з пунктом 2.5. договору, дистриб'ютор сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Начислення пені проводиться впродовж всього терміну (періоду) прострочення виконання зобов'язання незалежно від його тривалості (пункт 5.2. договору).
За розрахунком позивача позовних вимог про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені позивачем визначені загалом такі періоди нарахування:
- за видатковою накладною ПМ-0021570 від 02.12.2024 на суму 15626,70 грн період нарахування з 14.12.2024 по 19.02.2025;
- за видатковою накладною ПМ-00217874 від 04.12.2024 на суму 13866,30 грн період нарахування з 16.12.2024 по 19.02.2025;
- за видатковою накладною ПМ-0022324 від 10.12.2024 на суму 34574,16 грн, період нарахування з 22.12.2024 по 19.02.2024.
Зазначені періоди нарахування позивач обгрунтував пунктом 8.1.1. договору поставки (по закінченню 40 к. днів), проте, договір контрибуції, за яким виникли спірні у справі правовідносини сторні, не містить пункту з таким номером, суду не надано додаткових угод до договору чи додатків до нього з таким пунктом, відтак, при визначенні строків настання спірних грошових зобов'язань відповідача суд керувався умовами пункту 2.3. договору, оскільки суду не пояснено також, чим керувався позивач, коли фактично при розрахунку врахував 12-денний строк оплати.
Отже, за умовами оплати товару за пунктом 2.3. договору, такі правильні дати початку прострочення оплати:
- за видатковою накладною ПМ-0021570 від 02.12.2024 на суму 15626,70 грн період нарахування з 17.12.2024;
- за видатковою накладною ПМ-00217874 від 04.12.2024 на суму 13866,30 грн період нарахування з 19.12.2024;
- за видатковою накладною ПМ-0022324 від 10.12.2024 на суму 34574,16 грн період нарахування з 25.12.2024.
Позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 218,76 грн, які нараховані з 14.12.2024 по 19.02.2025 на суму 15625,70 грн за видатковою накладною ПМ-0021570 від 02.12.2024, за перерахунком суду з урахуванням правильної дати початку періоду нарахування, сума інфляційних втрат більша, ніж заявлена позивачем, відтак, з урахуванням меж позовних вимог, позовна вимога про стягнення 218,76 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню у заявленій сумі.
3% річних в розмірі 332,85 грн заявлені позивачем за таким розрахунком:
- за видатковою накладною ПМ-0021570 від 02.12.2024, період нарахування 14.12.2024 по 19.02.2025 сума 3% річних 87,27 грн;
- за видатковою накладною ПМ-00217874 від 04.12.2024, період нарахування з 16.12.2024 по 19.02.2025 сума 3% річних 75,16 грн;
- за видатковою накладною ПМ-0022324 від 10.12.2024, період нарахування з 22.12.2024 по 19.02.2024 сума 3% річних 170,42 грн.
За перерахунком суду, з урахуванням вищезазначених правильних дат початку періодів нарахування, 3% річних становить 317,12 грн, відтак, позовна вимога про стягнення 3% річних підлягає задоволенню частково, у цій сумі.
З посиланням на умови пункту 5.2. договору позивачем нарахована відповідачу пеня у розмірі 2995,82 грн.
За перерахунком суду, з урахуванням вищезазначених правильних дат початку періодів нарахування, пеня становить 2948,87 грн, отже, позовна вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково, у цій сумі.
Інші доводи та докази сторін оцінені судом у сукупності з вищевикладеними та не наводяться у рішенні суду, позаяк не спростовують вказаних у рішенні висновків суду та не покладені судом в його основу.
7. Результати розгляду справи
7.1. Згідно із статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно із статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.
У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов'язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).
7.2. Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
8. Розподіл судових витрат
На підставі статті 129 Господарського процесуального України, з огляду на те, що позивачем сплачений судовий збір у мінімальному розмірі, а часткове закриття провадження у справі пов'язане зі сплатою відповідачем боргу після звернення позивача з позовом до суду, судовий збір у розмірі 3028,00 грн покладається на відповідача повністю.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Закрити провадження у справі № 910/4055/25 в частині позовних вимог про стягнення 23022,57 грн основного боргу.
2. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Прод Майстер» до Фізичної особи-підприємця Бобраніцького Сергія Федоровича про стягнення заборгованості задовольнити частково.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бобраніцького Сергія Федоровича
( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прод Майстер» (33009, місто Рівне, вулиця Князя Володимира, будинок 112-А, код ЄДРПОУ 37796780) 46999,74 грн (сорок шість тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять гривень сімдесят чотири копійки) основної заборгованості, 218,76 грн (двісті вісімнадцять гривень сімдесят шість копійок) інфляційних втрат, 317,12 грн (триста сімнадцять гривень дванадцять копійок) 3% річних, 2948,87 грн (дві тисячі дев'ятсот сорок вісім гривень вісімдесят сім копійок) пені та 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень) витрат зі сплати судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сиди.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 15.12.2025.
Суддя С.О. Саванчук