ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.12.2025Справа № 910/14768/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Блажівська О.Є., розглянувши заяву Джі Джі Вентурес Лтд про забезпечення позову і додані до неї матеріали по справі
за позовом Джі Джі Вентурес Лтд (GG Ventures Ltd) (Стасіноу, 23, 1ст флор, Флет/офіс 101, Егкомі, 2404, Нікосія, Кіпр (Stasinou, 23, 1st floor, Flat/office 101, Egkomi, 2404, Nicosia, Cyprus)
до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «НСУС ЮА» (01054, місто Київ, вул. Богдана Хмельницького, 55; код ЄДРПОУ 43503124)
відповідача 2 Державна організація "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" (01601, місто Київ, вул. Годзенка Дмитра, 1; код ЄДРПОУ 44673629)
про визнання недійсним свідоцтва України на торговельну марку та зобов'язання вчинити дії
До Господарського суду міста Києва 12.12.2025 звернувся Джі Джі Вентурес Лтд (GG Ventures Ltd) із заявою про забезпечення позову, після відкриття провадження у справі №910/14768/25 до суду, у провадженні якого перебуває справа, в якій просить суд забезпечити позов, шляхом:
- Заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "НСУС ЮА" (вул. Богдана Хмельницького, 52, оф. 506, м. Київ, 01030) до набрання законної сили судовим рішенням у справі передавати повністю чи частково право власності на торговельну марку за свідоцтвом України № 283496 будь-якій особі (особам), надавати будь-якій особі (особам) дозвіл (видавати ліцензію) та укладати з будь-якою особою (особами) ліцензійні договори на використання торговельної марки за свідоцтвом України № 283496, а також відмовлятися повністю чи частково від свідоцтва України № 283496 на торговельну марку;
- Заборони державній організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" (вул. Годзенка Дмитра, буд. 1, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код: 44673629) до набрання законної сили судовим рішенням у справі ухвалювати рішення про внесення будь-яких змін до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки щодо повного чи часткового передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку за свідоцтвом України № 283496 іншим особам, реєстрації ліцензійних договорів на використання торговельної марки за свідоцтвом України № 283496 та щодо припинення дії свідоцтва України № 283496 у зв'язку із повною або частковою відмовою від нього власником зазначеного свідоцтва, вносити відповідні зміни до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки та здійснювати пов'язані з цим публікації в офіційному бюлетені Національного органу інтелектуальної власності.
Відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 12.12.2025 - заяву про забезпечення позову №910/14768/25 передано на розгляд судді Блажівській О.Є.
Заяву про забезпечення позову було передано та отримано (сектором) суддею Блажівською О.Є. - 15.12.2025 відповідно до реєстру автоматизованого розподілу справ/матеріалів.
Заява обґрунтована тим, що на підставі заявки № m202003287 від 18.02.2020 було зареєстровано торговельну марку «GGPOKER» за свідоцтвом України № 283496 від 25.09.2020, яке належить відповідачу 1 (Товариства з обмеженою відповідальністю «НСУС ЮА»). Заявник зазначає, що є власником торговельної марки «GGBET» №1436758 від 15.10.2018, а відтак, оспорювана ТМ (№ 283496) є схожою настільки, що її можна сплутати, зокрема, асоціювати з торговельними марками, раніше зареєстрованими в Україні на ім'я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг.
Заявник зазначає, що відповідно до ст.ст. 495, 1107, 1113, 1114 Цивільного кодексу України, положень ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (далі - "Закон про знаки") Відповідач-1 має право в будь-який час (у тому числі у ході розгляду даної господарської справи) передати належні йому виключні майнові права інтелектуальної власності на Оспорювану ТМ іншій особі шляхом укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності та подальшої реєстрації факту передання таких прав Відповідачем-2, а також має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання Оспорюваної ТМ на підставі ліцензійного договору.
Окрім того, відповідно до ст. 18 Закону про знаки власник Оспорюваної ТМ в будь-який час може відмовитись від свідоцтва на неї повністю або частково на підставі заяви, поданої до Відповідача-2.
З огляду на викладені положення законодавства, представник заявника зазначає, що власник Оспорюваної ТМ - Відповідач-1 - може у будь-який момент:
(1) відмовитися від свідоцтва на Оспорювану ТМ, що, в свою чергу, зробить неможливим виконання рішення суду, якщо воно буде прийнято на користь Позивача;
(2) передати будь-якій особі право власності на Оспорювану ТМ повністю або частково на підставі договору про передання прав на Оспорювану ТМ на користь третіх осіб, що призведе до необхідності залучення до участі у справі осіб, прав та інтересів яких стосується вирішення даного спору, неможливості виконання рішення суду у випадку задоволення позову в зв'язку із наявністю нових власників Оспорюваної ТМ, а також може зумовити необхідність звернення Позивача з іншими позовами для захисту його порушених прав. Ба більше, у разі передання права власності (виключних майнових прав інтелектуальної власності) на Оспорювану ТМ фізичній особі - наслідком буде зміна підвідомчості цього судового спору, оскільки зміниться суб'єктний склад сторін, і спір стане підсудний суду загальної юрисдикції, що унеможливіть розгляд цієї судової справи в Господарському суді міста Києва;
(3) збільшити коло осіб, чиїх прав буде стосуватись рішення у справі, шляхом укладення ліцензійних або інших договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності на Оспорювану ТМ, і ці особи матимуть право на участь у справі та оскарження рішення, що призведе до штучного ускладнення та затягування процесу при розгляді даної справи судом та при виконанні судового рішення.
Відтак, заявник (представник позивача) просить суд застосувати заходи забезпечення позову шляхом заборони Відповідачу-1 відмовлятися від свідоцтва на Оспорювану ТМ та розпоряджатися правами на Оспорювану ТМ на користь третіх осіб. При цьому Заявник вважає, що викладені у прохальній частині цієї заяви заходи забезпечення позову співвідносяться з предметом позову, існує конкретний зв'язок між заходами забезпечення позову і предметом позову, і такі заходи спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову, не призводячи при цьому до суттєвого обмеження прав Відповідачів чи інших осіб.
Крім того, заявник зазначає, що до повноважень Відповідача-2 входить внесення змін до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки щодо припинення дії свідоцтва України на Оспорювану ТМ у зв'язку з повною або частковою відмовою від нього власником, а також щодо повного чи часткового передання виключних майнових прав інтелектуальної власності чи реєстрації ліцензійних договорів, тому заявник просить суд заборонити Відповідачеві-2 провадити дії щодо внесення змін до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки щодо Оспорюваної ТМ.
Заявник у своїй заяві про забезпечення позову звертає увагу суду, що описані вище заходи забезпечення позову є типовими для категорії справ про визнання охоронних документів на об'єкти права інтелектуальної власності (у тому числі свідоцтв на торговельні марки) недійсними. Також заявник посилається на п. 88 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" де зазначено: "У справах, пов'язаних з визнанням охоронних документів недійсними, можливе застосування заходів до забезпечення позову … у вигляді заборони відповідачеві - володільцеві спірного документа передавати будь-якій особі (особам) право власності на об'єкт інтелектуальної власності та/або надавати будь-якій особі (особам) дозвіл (видавати ліцензію) на використання об'єкта інтелектуальної власності; заборони Державній службі інтелектуальної власності України приймати рішення про внесення будь-яких змін до Державного реєстру патентів/свідоцтв України стосовно даного об'єкта інтелектуальної власності, вносити відповідні зміни до даного Реєстру та здійснювати пов'язані з цим публікації в офіційному бюлетені "Промислова власність". … Такі заходи мають на меті, зокрема, запобігти невиправданому розширенню кола осіб, прав та інтересів яких стосуватиметься судове рішення, а відтак - утрудненню чи неможливості виконання цього рішення" (Зазначене підтверджується усталеною судовою практикою, зокрема, постановами Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 910/16586/18, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18).
До даної заяви про забезпечення позову заявником було долучено, в якості додатків копію: Ордеру серії АІ №2063508 від 27.11.2025; платіжну інструкцію №186 від 12.12.2025; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ІФ №0015194.
Заява про забезпечення позову розглядається судом у визначений законом строк відповідно до приписів ст. 140 Господарського процесуального кодексу України та без повідомлення учасників справи.
Розглянувши заяву про забезпечення позову заявника (Джі Джі Вентурес Лтд (GG Ventures Ltd) та додані матеріали, проаналізувавши норми господарського процесуального законодавства України, висновки Верховного Суду, суд зазначає наступне.
У заяві про забезпечення позову від 12.12.2025 заявник зазначає про наступні обставини.
Представник заявника зазначає, що власник Оспорюваної ТМ (№283496 від 25.09.2020) - Відповідач-1 - може у будь-який момент: (1) відмовитися від свідоцтва на Оспорювану ТМ, що, в свою чергу, зробить неможливим виконання рішення суду, якщо воно буде прийнято на користь Позивача; (2) передати будь-якій особі право власності на Оспорювану ТМ повністю або частково на підставі договору про передання прав на Оспорювану ТМ на користь третіх осіб, що призведе до необхідності залучення до участі у справі осіб, прав та інтересів яких стосується вирішення даного спору, неможливості виконання рішення суду у випадку задоволення позову в зв'язку із наявністю нових власників Оспорюваної ТМ, а також може зумовити необхідність звернення Позивача з іншими позовами для захисту його порушених прав. Ба більше, у разі передання права власності (виключних майнових прав інтелектуальної власності) на Оспорювану ТМ фізичній особі - наслідком буде зміна підвідомчості цього судового спору, оскільки зміниться суб'єктний склад сторін, і спір стане підсудний суду загальної юрисдикції, що унеможливіть розгляд цієї судової справи в Господарському суді міста Києва; (3) збільшити коло осіб, чиїх прав буде стосуватись рішення у справі, шляхом укладення ліцензійних або інших договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності на Оспорювану ТМ, і ці особи матимуть право на участь у справі та оскарження рішення, що призведе до штучного ускладнення та затягування процесу при розгляді даної справи судом та при виконанні судового рішення, тому заявник просить суд застосувати заходи забезпечення позову шляхом заборони Відповідачу-1 відмовлятися від свідоцтва на Оспорювану ТМ та розпоряджатися правами на Оспорювану ТМ на користь третіх осіб. При цьому Позивач вважає, що викладені у прохальній частині цієї заяви заходи забезпечення позову співвідносяться з предметом позову, існує конкретний зв'язок між заходами забезпечення позову і предметом позову, і такі заходи спроможні забезпечити.
Крім того, до повноважень Відповідача-2 входить внесення змін до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки щодо припинення дії свідоцтва України на Оспорювану ТМ у зв'язку з повною або частковою відмовою від нього власником, а також щодо повного чи часткового передання виключних майнових прав інтелектуальної власності чи реєстрації ліцензійних договорів, тому заявник просить суд заборонити Відповідачеві-2 провадити дії щодо внесення змін до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки щодо Оспорюваної ТМ.
Відтак, інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Під забезпеченням позову у даному випадку слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Отже, забезпечення позову - це, по суті, обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідачів з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача і з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є доведення наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Так, метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення ЄСПЛ від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини").
Згідно з ч. 1 ст.137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За правилами ч. 1 ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Зустрічне забезпечення позову як процесуальний засіб захисту відповідача має приблизно ті ж самі ознаки, що і забезпечення позову, і також передбачає дотримання принципів господарського судочинства, зокрема принципів змагальності, рівності і пропорційності, які теж мають місце у разі застосування зустрічного забезпечення. Крім того, саме запровадження цього захисного засобу спрямовано на забезпечення рівності правового статусу сторін; принцип пропорційності фактично виражений в ч.3 ст.141 ГПК, і у разі порушення цього принципу під час визначення судом розміру зустрічного забезпечення заявник також має право оскаржити ухвалу суду про застосування зустрічного забезпечення (якщо це не одна ухвала, в якій ідеться про задоволення заяви про забезпечення позову); принцип змагальності може діяти в цьому випадку дещо обмежено, оскільки з огляду на положення ст.141 ГПК суд може або самостійно, або за клопотанням відповідача вимагати від заявника надання зустрічного забезпечення позову.
За правилами ст. 139 ГПК України (зміст і форма заяви) заява про забезпечення позову відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 139 ГПК України містить зазначення щодо зустрічного забезпечення.
Заявником у заяві зазначається наступне: «Позивач повідомляє суд, що позов має немайновий характер, відтак ціна позову не зазначається. Таким чином, оскільки імовірність завдання у результаті забезпечення позову збитків Відповідачу-1 фактично відсутня, Заявник пропонує не застосовувати зустрічного забезпечення. Водночас, оскільки Відповідач-2 є органом державної влади, а заявлене забезпечення позову стосується тимчасової заборони здійснювати таким органом своїх повноваження стосовно Оспорюваної ТМ Відповідача-1, що, фактично є додатковим та похідним заходом забезпечення, який не впливає на будь-які власні права та інтереси Відповідача2, Позивач переконаний, що такий захід забезпечення позову не може завдати Відповідачу-2 жодних збитків».
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України).
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 916/938/24, від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Подібні за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19 тощо.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені у статті 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.02.2024 у справі № 910/13624/23 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі №910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі № 915/373/20, від 14.07.2021 у справі № 910/17014/20, від 28.07.2021 у справі № 910/3704/21, від 12.10.2021 у справі №908/1487/21 (908/1624/21), від 19.05.2022 у справі № 913/2239/21.
За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Така правова позиція, наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19).
Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі № 910/1040/18, а також у постановах Верховного Суду від 16.10.2019 року у справі № 904/2285/19, від 16.03.2020 року у справі № 916/3245/19, від 21.10.2021 року у справі №910/20007/20, від 30.06.2022 року у справі № 911/3616/21(911/184/22).
За змістом ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки. Свідоцтво надає його власнику право використовувати торговельну марку та інші права, визначені цим Законом.
Власник свідоцтва може передавати будь-якій особі виключні майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг на підставі договору.
Власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання торговельної марки на підставі ліцензійного договору.
Ліцензійний договір повинен містити, зокрема, інформацію про способи використання торговельної марки, територію та строк, на які дозволено її використання, та умову, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою якості товарів і послуг власника свідоцтва і він здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.
Договір про передачу права власності на торговельну марку і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами.
Відповідно, з урахуванням змісту вказаних норм права, що регулюють спірні правовідносини, належність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку конкретній особі підтверджується та встановлюється на підставі відповідного свідоцтва або договору (аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.12.2023 у справі № 922/527/23).
Сторона договору має право на інформування невизначеного кола осіб про передачу права власності на торговельну марку або видачу ліцензії на використання торговельної марки. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в Бюлетені відомостей в обсязі та порядку, встановлених НОІВ, з одночасним внесенням їх до Реєстру.
Частиною 1 статті 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» визначено, що власник свідоцтва в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до НОІВ. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в Бюлетені.
При цьому, відповідно до приписів статті 22 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» ніхто інший, крім колишнього власника свідоцтва, не має права на повторну реєстрацію торговельної марки протягом двох років після припинення дії свідоцтва згідно з пунктами 1 і 2 статті 18 цього Закону, крім випадків, коли власник свідоцтва, дію якого припинено, надасть згоду на реєстрацію заявленої торговельної марки.
З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що на момент звернення до суду Відповідач 1 є власником торговельної марки за свідоцтвом України № 283496 від 25.09.2020, а відтак, саме останньому належать правомочності розпорядження визначеною цим свідоцтвом торговельною маркою, зокрема, передавати право власності на торговельну марку (повністю або частково), надавати право користування даною торговельною маркою, відмовлятись повністю або частково від свідоцтва України № 283496 від 25.09.2020 на торговельну марку.
Отже, у разі відчуження Відповідачем 1 торговельної марки за свідоцтвом України № 283496 від 25.09.2020 третім особам, з наступним поданням до Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" заяв про реєстрацію відповідних змін, або у разі відмови від прав на свідоцтво № 283496 від 25.09.2020, може невиправдано розширитись коло осіб, чиїх прав буде стосуватись рішення у справі, що зробить неефективним захист прав позивача шляхом звернення до відповідачів з даним позовом.
Відтак, в силу об'єктивних обставин, існує ймовірність передачі прав на торговельну марку за свідоцтвом України № 283496 від 25.09.2020 на користь третіх осіб або ж відмови власника від цього свідоцтва, що призведе до необхідності залучення до участі у справі осіб, прав і інтересів яких стосується вирішення даного спору, неможливості виконання рішення суду у випадку задоволення позову у зв'язку із наявністю нового власника торгівельної марки, а також може зумовити необхідність звернення позивача з іншими позовами для захисту його порушених прав.
Безконтрольне розширення кола осіб, прав і інтересів яких стосується вирішення цього спору, та/або передача права власності на зареєстровані за оспорюваними свідоцтвами торговельні марки іншим особам, які не беруть участі в даному судовому процесі, може не лише утруднити, але й зробити неможливим виконання рішення господарського суду (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі № 910/5916/18, від 05.08.2019 року у справі № 910/16586/18, від 03.11.2020 року у справі № 910/7716/20).
Обрані заявником (Джі Джі Вентурес Лтд (GG Ventures Ltd) ) заходи забезпечення позову співвідносяться з предметом позову, а отже, й існує прямий зв'язок між заходами забезпечення позову і предметом позову.
Відповідно до вищезазначеного та як зазначає заявник у своїй заяві про забезпечення позову, на підставі заявки № m202003287 від 18.02.2020 було зареєстровано торговельну марку «GGPOKER» за свідоцтвом України № 283496 від 25.09.2020, яке належить відповідачу 1 (Товариства з обмеженою відповідальністю «НСУС ЮА»). Заявник зазначає, що є власником торговельної марки «GGBET» №1436758 від 15.10.2018, а відтак, оспорювана ТМ (№ 283496) є схожою настільки, що її можна сплутати, зокрема, асоціювати з торговельними марками, раніше зареєстрованими в Україні на ім'я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг.
Крім того, суд зазначає, що у разі передання Відповідачем 1 виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку за свідоцтвом України № 283496 від 25.09.2020 будь-якій іншій особі (особам), невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки у Державному реєстрі свідоцтв України будуть міститись відомості про особу (осіб), якій (яким) передано право власності на торговельну марку за свідоцтвом України № 283496 від 25.09.2020, а не відомості про Відповідачем 1 (Товариства з обмеженою відповідальністю «НСУС ЮА»). У випадку відмови Товариства з обмеженою відповідальністю «НСУС ЮА» від торговельних марок ніхто інший, в тому числі і позивач, не матиме змоги протягом 2-х років здійснити повторну реєстрацію торговельних марок після дострокового припинення дії свідоцтва з боку Відповідача 1.
Підпунктом першим пункту 2 Закону № 703-ІХ внесено зміни, зокрема, до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», а саме визначено наступне: у статті 1 абзаци другий і дванадцятий викласти в такій редакції: "Національний орган інтелектуальної власності (далі - НОІВ) - державна організація, що входить до державної системи правової охорони інтелектуальної власності, визначена на національному рівні Кабінетом Міністрів України як така, що здійснює повноваження у сфері інтелектуальної власності, визначені цим Законом, іншими законами у сфері інтелектуальної власності, актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, та статутом, і має право представляти Україну в міжнародних та регіональних організаціях".
Доповнено Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» статтею 2-1, частини 1 та 2 якої викладені наступним чином: функції НОІВ виконує юридична особа публічного права (державна організація), утворена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, та визначена Кабінетом Міністрів України.
До владних повноважень, делегованих НОІВ, належить, зокрема, опублікування офіційних відомостей про торговельні марки та подані заявки на торговельні марки у Бюлетені, ведення Реєстру та Бази даних заявок, внесення до Реєстру відомостей, надання витягів та виписок в електронній та (або) паперовій формі.
Тобто, саме на Національний орган інтелектуальної власності покладено окремі владні повноваження з реалізації державної політики, зокрема, видача охоронних документів на об'єкти права інтелектуальної власності, внесення відомостей до державних реєстрів, опублікування офіційних відомостей.
Відповідно до розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2022 р. № 943-р визначено, що державна організація "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" виконує функції Національного органу інтелектуальної власності.
Згідно ч. 2 ст. 1114 Цивільного кодексу України, факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до цього Кодексу або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.
За змістом пунктів 2.2, 2.3 Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 10.01.2002 №10 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.01.2002 за №64/6352, Реєстр містить такі відомості із зазначенням міжнародних цифрових кодів для ідентифікації бібліографічних даних (ІНІД) відповідно до стандарту Всесвітньої організації інтелектуальної власності, зокрема, ім'я або повне найменування та адресу власника (власників) свідоцтва. У процесі ведення реєстру до нього вносяться відомості, зокрема, щодо зміни, пов'язаної зі зміною особи власника (власників) свідоцтва.
Суд зазначає, що запропоновані заявником заходи до забезпечення позову у вигляді заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "НСУС ЮА" (вул. Богдана Хмельницького, 52, оф. 506, м. Київ, 01030) до набрання законної сили судовим рішенням у справі передавати повністю чи частково право власності на торговельну марку за свідоцтвом України № 283496 будь-якій особі (особам), надавати будь-якій особі (особам) дозвіл (видавати ліцензію) та укладати з будь-якою особою (особами) ліцензійні договори на використання торговельної марки за свідоцтвом України № 283496, а також відмовлятися повністю чи частково від свідоцтва України № 283496 на торговельну марку; та відповідно заборони державній організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" (вул. Годзенка Дмитра, буд. 1, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код: 44673629) до набрання законної сили судовим рішенням у справі ухвалювати рішення про внесення будь-яких змін до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки щодо повного чи часткового передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку за свідоцтвом України № 283496 іншим особам, реєстрації ліцензійних договорів на використання торговельної марки за свідоцтвом України № 283496 та щодо припинення дії свідоцтва України № 283496 у зв'язку із повною або частковою відмовою від нього власником зазначеного свідоцтва, вносити відповідні зміни до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки та здійснювати пов'язані з цим публікації в офіційному бюлетені Національного органу інтелектуальної власності, - відповідають позовним вимогам, на забезпечення яких заявник просить вжити ці заходи. При цьому судом враховано співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та наслідків заборони Державній організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» вчиняти певні дії.
Суд також зазначає, що метою забезпечення позову є вжиття судом відповідних заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій, щоб забезпечити заявнику реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Зазначена правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 6-2552цс16.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що реальне та ефективне виконання судового рішення в контексті превенції потенційних труднощів стосовно предмету спору у майбутньому слід розуміти так, що сторона, на користь якої ухвалено судове рішення, повинна бути в тому числі захищена від необхідності подання наступних позовів, пов'язаних із предметом спору, підстави пред'явлення яких можуть виникнути через те, що в процесі розгляду спору мала місце зміна відповідних обставин.
Таким чином, заходи забезпечення позову спрямовані на забезпечення виконання судового рішення як такого правового стану, за якого позивачу гарантується отримання повного та ефективного відновлення порушених прав та відсутність необхідності повторного звернення до суду з метою захисту прав, порушення яких потенційно може мати місце протягом судового розгляду та до моменту виконання рішення суду та тим чи іншим чином спричиняти неможливість забезпечення судом повноти реалізації судового захисту як кінцевої мети звернення до суду.
У даній справі встановлені судом обставини свідчать, що невжиття заходів забезпечення позову ускладнить/унеможливить поновлення прав та/або законних інтересів позивача у разі задоволення позову.
Отже, заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що реальне та ефективне виконання судового рішення в контексті превенції потенційних труднощів стосовно предмету спору у майбутньому слід розуміти так, що сторона, на користь якої ухвалено судове рішення, повинна бути в тому числі захищена від необхідності подання наступних позовів, пов'язаних із предметом спору, підстави пред'явлення яких можуть виникнути через те, що в процесі розгляду спору мала місце зміна відповідних обставин.
Суд відмічає, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
Суд звертає увагу, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи з тим, щоб забезпечити позивачу реальний та ефективний захист або поновлення порушених його прав (інтересів), якщо рішення буде прийняте на його користь, в тому числі задля забезпечення можливості захисту порушених прав в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.
Тобто метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Кюблер проти Німеччини").
Отже, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову, дотримання збалансованості інтересів сторін, встановивши наявність правового зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, врахувавши ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, суд дійшов висновку про обґрунтованість заяви Джі Джі Вентурес Лтд (GG Ventures Ltd) про забезпечення позову від 12.12.2025.
Таким чином, заява Джі Джі Вентурес Лтд (GG Ventures Ltd) про забезпечення позову від 12.12.2025 достатньо обґрунтована припущенням, що невжиття таких заходів про які він просить може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Згідно ст. 141 Господарського процесуального кодексу України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
При цьому, згідно правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 травня 2024 року у cправі № 908/1387/23 виходячи із вимог ст. 141 Господарського процесуального кодексу України, застосування заходів зустрічного забезпечення позову за зверненням особи, якою подано заяву про забезпечення позову, є правом суду.
Враховуючи наведені вище положення закону та встановлені критерії щодо визначення способу зустрічного забезпечення, суд зазначає, що застосування зустрічного забезпечення не є доцільним у даному випадку.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 138, 139, 140, 141, 232, 233, 234, 235, 254, 255, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Заяву Джі Джі Вентурес Лтд (GG Ventures Ltd) про забезпечення позову від 12.12.2025 - задовольнити.
2. До набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у даній справі:
- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "НСУС ЮА" (вул. Богдана Хмельницького, 52, оф. 506, м. Київ, 01030) передавати повністю чи частково право власності на торговельну марку за свідоцтвом України № 283496 будь-якій особі (особам), надавати будь-якій особі (особам) дозвіл (видавати ліцензію) та укладати з будь-якою особою (особами) ліцензійні договори на використання торговельної марки за свідоцтвом України № 283496, а також відмовлятися повністю чи частково від свідоцтва України № 283496 на торговельну марку;
- заборонити державній організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" (вул. Годзенка Дмитра, буд. 1, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код: 44673629) ухвалювати рішення про внесення будь-яких змін до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки щодо повного чи часткового передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку за свідоцтвом України № 283496 іншим особам, реєстрації ліцензійних договорів на використання торговельної марки за свідоцтвом України № 283496 та щодо припинення дії свідоцтва України № 283496 у зв'язку із повною або частковою відмовою від нього власником зазначеного свідоцтва, вносити відповідні зміни до Державного реєстру свідоцтва України на торговельні марки та здійснювати пов'язані з цим публікації в офіційному бюлетені Національного органу інтелектуальної власності.
3. Дана ухвала має силу виконавчого документу відповідно до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження».
4. Строк пред'явлення даної ухвали до виконання складає три роки з моменту її винесення, тобто до 16.12.2028.
Стягувачем за даною ухвалою є: Джі Джі Вентурес Лтд (GG Ventures Ltd) (Стасіноу, 23, 1ст флор, Флет/офіс 101, Егкомі, 2404, Нікосія, Кіпр (Stasinou, 23, 1st floor, Flat/office 101, Egkomi, 2404, Nicosia, Cyprus)
Боржником - 1 за даною ухвалою є: Товариства з обмеженою відповідальністю «НСУС ЮА» (01054, місто Київ, вул. Богдана Хмельницького, 55; код ЄДРПОУ 43503124)
Боржником - 2 за даною ухвалою є: Державна організація "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" (01601, місто Київ, вул. Годзенка Дмитра, 1; код ЄДРПОУ 44673629)
Ухвала набрала законної сили 16.12.2025 та може бути оскаржена протягом десяти днів з моменту її підписання до Північного апеляційного господарського суду, відповідно до приписів статтей 253-259 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА