ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
15.12.2025Справа № 910/6905/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «СОКАР УКРАЇНА»
до Акціонерного товариства «Антонов»
про стягнення 300 922, 40 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «СОКАР УКРАЇНА» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Антонов» (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 300 922, 40 грн, збитків спричинених втратою (нестачею) переданих на зберігання нафтопродуктів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Господарським судом міста Києва у справі № 910/19392/23 від 18.04.2024 було встановлено, що АТ «Антонов» не повернув нафтопродукти, які були передані йому на зберігання, чим завдав збитків ТОВ «Торговий Дім «Сокар Україна» у розмірі 1 504 612,00 грн., що є майновою шкодою, яка була завдана позивачу внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору № 9.3558.2020 від 12.06.2020. Позивач зазначає, що на виконання вимог податкового законодавства позивачем після отримання від відповідача коштів у розмірі 1 504 512, 00 грн., було складено податкову накладну № 70 від 31.01.2025 та зареєстровано її в ЄПРН від 12.02.2025, реєстраційний номер № 9027237935. Після реєстрації позивачем податкової накладної № 70 від 31.01.2025 відповідачем було отримано податковий кредит в розмірі 300 922, 40 грн., що складає 20 % від суми збитків, що була сплачена відповідачем згідно рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2024 по справі № 910/19392/23, які наразі заявлені позивачем до стягнення з відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «СОКАР УКРАЇНА» - залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «СОКАР УКРАЇНА» строк для усунення недоліків позовної заяви.
06.06.2025 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «СОКАР УКРАЇНА» про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
24.06.2025 до суду надійшов відзив відповідача (сформований в системі «Електронний суд» 23.06.2025), в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог та, зокрема, зазначає що у позивача не виникає податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з отриманням від відповідача збитків за втрачений товар, оскільки така сума відшкодування, на думку відповідача, не включається до бази оподаткування ПДВ з огляду на відсутність факту постачання товару або послуг.
30.06.2025 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (сформована в системі «Електронний суд» 28.06.2025) в якій позивач, зокрема, зазначає, що кошти, які надходять платнику ПДВ на його банківський рахунок як відшкодування збитків за втрачений та/або пошкоджений товар, розцінюються як компенсація вартості такого товару та, відповідно, до неї мають включатися і суми ПДВ, які були раніше сплачені постачальникам.
03.07.2025 до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив (сформовані в системі «Електронний суд» 02.07.2025) в яких відповідач зазначає, що позивач, з огляду на виключення, які встановлені у нормі пункту 32-1 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України, які встановлюють окремі правила щодо застосування приписів пункту 198.5 статті 198 ПК України у період дії правового режиму воєнного стану, не зобов'язаний нараховувати ПДВ у зв'язку з втратою товару, переданого на зберігання відповідачу та отриманого від нього відшкодування збитків (без ПДВ), та залишає за собою право на податковий кредит, отриманий ним при придбанні цього товару.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
12.06.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «СОКАР УКРАЇНА» (замовник) та Акціонерним товариством «Антонов» (виконавець) було укладено договір № 9.3558.2020 про надання послуг приймання, зберігання та видачі нафтопродуктів (надалі - договір), відповідно до п. 2.1. якого замовник передає виконавцю паливо на зберігання на складі ПММ, доручає виконавцю видачу палива клієнтам замовника та зобов'язується сплачувати виконавцю за надані послуги в порядку і на умовах договору, а виконавець зобов'язується (при наявності технічної можливості) приймати, зберігати та видавати (наливати у транспорті засоби, а саме: Автоцистерни) паливо замовнику, клієнтам замовника, чи передати третім особам за письмовою заявкою замовника.
Відповідно до п. 5.2. договору кількість палива переданого замовником виконавцю, вказується в актах приймання передачі палива на зберігання, які оформлюються сторонами. Визначення кількості палива здійснюється непрямим методом статичних вимірювань по кожній цистерні або автоцистерні перед його зливанням у резервуари на складі ПММ з використанням експлуатаційних методик, що діють в Україні. Виконавець приймає на зберігання фактичну кількість палива згідно з Актом приймання форми 5-НП для цистерн або згідно з актом приймання вільної форми для автоцистерн.
Згідно з п. 6.1. договору паливо, передане виконавцю на відповідальне зберігання, залишається власністю замовника до моменту перетину паливом заправної горловини транспортного засобу (при постачанні палива клієнтам замовника зі складу ПММ на умовах FCA) що підтверджується товарно-транспортними накладними на відпуск палива (ТТН виконавця), або до моменту підписання акту приймання-передачі палива (при постачанні палива на умовах EXW резервуарний парк складу ПММ клієнтам замовника).
На підставі актів № 28, № 29, № 30, № 31 від 12.06.2020 року ДП «Антонов» було прийнято на зберігання наступне паливо: Бензин автомобільний А-95-Євро-Е5 - 3,726 т; Бензин автомобільний А-95-Е5 - 66,828 т; Паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО - 346,699 т; Паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО - 8,925 т; Присадка Керопур 3770 - 58 кг; Присадка Керопур DP5205 - 177 кг; Присадка Керопур DPDP4 - 691 кг. За умовами договору нафтопродукти зберігалися на складі ПММ за адресою: м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Автозаводська, 1-А.
Пунктом 6.6. договору визначено, що виконавець взяв на себе зобов'язання повернути всю кількість нафтопродуктів або їх частину на першу вимогу замовника, навіть якщо строк дії договору не закінчився. У випадку пред'явлення замовником вимоги (заявки) про повернення всієї кількості нафтопродуктів, що знаходяться на зберіганні до закінчення строку дії договору, виконавець зобов'язаний повернути нафтопродукти не пізніше 10 (десяти) робочих днів після отримання такої вимоги.
Згідно з п. 7.1.3. договору виконавець зобов'язується забезпечувати гарантоване збереження якості та кількості (з урахуванням природних втрат і властивостей, та безповоротних втрат при зачистці резервуарів) переданого замовником палива на зберігання.
Як зазначає позивач, він 23.11.2021 звернувся до відповідача з претензією № 468 від 23.11.2021 про повернення переданих на зберігання ДП «Антонов» товарних запасів.
Відповідач повернув товарні запаси частково, у зв'язку із чим 09.08.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією № 106 від 09.08.2023 про повернення залишків палива, а у разі знищення (повного/часткового) переданих на зберігання нафтопродуктів - відшкодувати їх вартість.
Листом № 470/16636-23 від 07.11.2023 ДП «Антонов» повідомило позивача про неможливість виконання ДП «Антонов» своїх зобов'язань за договором у зв'язку з настанням обставин непереборної сили.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства «Антонов» (відповідач) про стягнення збитків у розмірі 1 504 612,00 грн., які складаються із вартості неповернутих нафтопродуктів за договором № 9.3558.2020 від 12.06.2020.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 у справі № 910/19392/23 позовні вимоги задоволено, стягнуто з Акціонерного товариства «Антонов» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Сокар Україна» грошові кошти: збитки - 1 504 612,00 грн. (один мільйон п'ятсот чотири тисячі шістсот дванадцять гривень) та судовий збір - 22 569,18 грн.
Зазначене рішення залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024.
Судом у справі № 910/19392/23 встановлено наступне:
- позивач звернувся до відповідача з претензією № 468 від 23.11.2021 року про повернення переданих на зберігання ДП «Антонов» товарних запасів.
- за результатами розгляду вказаної претензії відповідач у листі від 07.12.2021 року № 408/14419-21 запропонував вирішення порушеного у претензії питання відкласти до набрання чинності рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2021 року у справі № 640/11609/21.
- 06.05.2022 року комісією у складі представників позивача та відповідача було проведено інвентаризацію залишків нафтопродуктів по вул. Автодорожній, 1-А, смт Гостомель Київської області, що належали ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна». За результатами інвентаризації було складено акт, відповідно до якого залишок нафтопродуктів ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» складає: резервуар РВС-1000 №5 - Бензин автомобільний А-95-Євро5-ЕО - 29836 м3; резервуар РВС-2000 №7 - Дизельне паливо - 61002 м3. Також, зазначеним актом зафіксовано, що резервуар РВС-1000 №4, в якому зберігалось Дизельне паливо та резервуар РВС-1000 №6, в якому зберігався бензин А-95 знищено. Крім того, знищено: присадка Керопур 3770 - 2381 кг; присадка Керопур DP5205 - 503 кг; присадка Керопур DP5205 - 1799 кг.
- 01.06.2022 року позивач отримав повідомлення № 452/3373-22 від 20.05.2022 року ДП «Антонов» про настання непереборної сили, в якому відповідач, посилаючись на п. 12.2. договору, повідомив позивача, що в результаті військової агресії склад ПММ № 1367 (нафтобаза) ДП «Антонов» на території смт. Гостомель була суттєво пошкоджена, значна частина обладнання для зберігання нафтопродуктів та нафтопродуктів, що зберігались, була знищена, що унеможливило виконання ДП «Антонов» взятих на себе зобов'язань за договором в повній мірі. До повідомлення було додано загальний лист Торгово-промислової плати України від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин.
- за результатами розгляду повідомлення № 452/3373-22 від 20.05.2022 року позивач звернувся до відповідача з претензією від 08.07.2022 року № 108 (з урахуванням доповнення до претензії від 14.07.2022 року № 14/07-22) про повернення переданих на зберігання нафтопродуктів, а у разі їх повного/часткового знищення - відшкодувати їхню вартість.
- в свою чергу, відповідач за результатами розгляду вищевказаної претензії листом від 30.08.2022 року № 470/6949-22 повідомив позивача, що не заперечує щодо повернення залишків нафтопродуктів, які знаходились на зберіганні відповідно до умов договору після вирішення низки технічних питань щодо їх видачі.
- на підставі товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (копії містяться в матеріалах справи) 26.10.2022 року та 28.10.2022 року відповідач частково повернув позивачу зі зберігання нафтопродукти, а саме: дизельне паливо марки ДП-Л-Євро5В0 масою 10420 кг, дизельне паливо марки ДП-Л-Євро5В0 масою 10626 кг та бензин автомобільний А-95-Євро-Е5 масою 3812 кг.
- 24.11.2022 року комісією у складі представників позивача та відповідача проведено інвентаризацію нафтопродуктів, за результатами якої було складено акт, в якому зафіксовано: бензин А-95 Евро 5 (кількість за даними бухгалтерського обліку - 10,889; фактична наявність - 0); паливо дизельне ДП-Арк-Євро5-ВО (кількість за даними бухгалтерського обліку - 0; фактична наявність - 0); паливо дизельне ДП-Євро5-ВО (кількість за даними бухгалтерського обліку - 25,331; фактична наявність - 0). З даними інвентаризації представник ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» не погодився, про що було зроблено відповідну примітку: «З фактичними залишками згоден. З даними бухгалтерського обліку ДП «Антонов» не згоден. За даними бухгалтерського обліку ТОВ «Торговий Дім «Сокар Україна»: бензин А-95 -17822 кг, ДП-3-Євро5 - 29708 кг. ОСОБА_1 ».
- 28.04.2023 року за вх. № 112 на адресу ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» від відповідача надійшов Сертифікат № 3000-23-1742 Київської торгово-промислової палати від 11.04.2023 року № 17/03-4/312, яким засвідчувалося настання форс-мажорних обставин: військова агресія рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану та масштабні руйнування складу паливно-мастильних матеріалів через пожежу внаслідок обстрілів зі ствольної або реактивної артилерії, тимчасова окупація смт. Гостомель; щодо обов'язку забезпечення гарантованого збереження якості та кількості переданого замовником палива на зберігання у резервуарах РВС - 1000 № 4, РВС -1000 № 5, РВС-1000 № 6, РВС - 2000 № 7 відповідно до п. 7.1.3. договору та щодо повернення всієї кількості нафтопродуктів або їх частини на першу вимогу замовника відповідно до п. 6.6. договору, у термін: з 24.02.2022 року щодо зобов'язань за п. 7.1.3. договору та до 26.07.2022 року щодо зобов'язань за п. 6.6. договору.
- 09.08.2023 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 106 від 09.08.2023 року про повернення залишків палива згідно даних Інвентаризації від 24.11.2022 року, а у разі знищення (повного/часткового) переданих на зберігання нафтопродуктів - відшкодувати їх вартість.
- позивачем було оформлено заявки № ОБ-ТД-00001 (вих. 1) та № ОБ-ТД-00002 (вих. 2) від 31.10.2023 року на відвантаження 01.11.2023 року нафтопродуктів, а саме: бензину А-95 у кількості 17822 кг та ДП-3-Євро5 у кількості 29708 кг, які у відповідності до п. 4.1. договору були направлені на електронну пошту відповідача: Negriy@antonov.com.
- листом № 470/16636-23 від 07.11.2023 року ДП «Антонов» повідомило позивача про неможливість виконання ДП «Антонов» своїх зобов'язань за договором у зв'язку з настанням обставин непереборної сили.
- ДП «Антонов» не було дотримано порядку та строків встановлених п. 12.2. договору для повідомлення позивача про неможливість виконання зобов'язань за договором.
Отже, суд у справі № 910/19392/23 дійшов висновку що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).
Отже, обставини, які встановлені у судовому рішенні у справі № 910/19392/23, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
01.07.2024 Господарським судом міста Києва видано наказ про примусове виконання рішення у справі № 910/19392/23 про стягнення з Акціонерного товариства «Антонов» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Сокар Україна» збитків у розмірі 1 504 612,00 грн та 22 569,18 грн. судового збору.
30.01.2025 відповідачем рішення суду у справі № 910/19392/23 було виконано повністю, що підтверджується платіжною інструкцією №728 від 30.01.2025 та постановою Святошинського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 31.01.2025 у ВП №75617076.
Як зазначає позивач, нафтопродукти, які були передані позивачем на зберігання ДТ «Антонов» були отримані в ході здійснення господарської операції купівлі-продажу нафтопродуктів від Постачальника - ТОВ «Сокар Енерджі Україна» за договором № 1/01913 від 01.09.2013.
Згідно з умовами п. 1.1. Договору № 1/01913 від 01.09.2013 Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та сплатити вартість нафтопродуктів, надалі - «Товар», відповідно до умов Договору, Додаткових угод до нього та узгоджених Сторонами заявок.
З урахуванням вимог п.201.10 ст. 201 ПК України, Постачальником - ТОВ «Сокар Енерджі Україна» було складено та зареєстровано в ЄРПН, податкові накладні № 33 від 08.02.2022 (реєстраційний номер 9055710138) та № 49 від 11.02.2022 (реєстраційний номер 9055796566).
Згідно витягу є Єдиного реєстру податкових накладних №10654083 від 21.03.2025 зазначені податкові накладні були зареєстровані в ЄРПН.
Факт передачі нафтопродуктів від Постачальника - ТОВ «Сокар Енерджі Україна» покупцю - ТОВ "Торговий Дім "Сокар Україна" підтверджується підписаними Сторонами Актами приймання - передачі № КВ000000293 від 11.02.2022, № КВ000000245 від 08.02.2022.
Отже, в результаті цієї господарської операції з придбання нафтопродуктів ТОВ «Торговий Дім «Сокар Україна» було сплачено податок на додану вартість в розмірі 20% від вартості товару, який був включений до ціни товару.
Позивач зазначає, що з метою виконання вимог податкового законодавства ним після отримання від відповідача на виконання рішення суду у справі № 910/19392/23 коштів у розмірі 1 504 512, 00 грн., було складено податкову накладну № 70 від 31.01.2025 та зареєстровано її в ЄПРН від 12.02.2025, реєстраційний номер № 9027237935.
Також позивач вказує, що після реєстрації позивачем податкової накладної № 70 від 31.01.2025 відповідачем було отримано податковий кредит в розмірі 300 922, 40 грн., що складає 20 % від суми збитків, що була сплачена відповідачем згідно рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2024 по справі № 910/19392/23.
Таким чином, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вважає що кошти, які надходять платнику ПДВ на його банківський рахунок як відшкодування збитків за втрачений та/або пошкоджений товар розцінюються як компенсація вартості такого товару та, відповідно, до неї мають включатися і суми ПДВ, які були раніше сплачені постачальникам, у зв'язку із чим просить стягнути з відповідача 300922, 40 грн. збитків спричинених втратою (нестачею) переданих нафтопродуктів.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Умови і порядок відшкодування збитків у господарській сфері визначено главою 25 Господарського кодексу України, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Згідно з п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Відповідно до п. 1 ст. 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України.
Згідно з підпунктами «а» та «б» п. 185.1 ст. 185 ПКУ об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 ПКУ розташоване на митній території України.
Пунктом 188.1 ст. 188 ПКУ визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до п.п. 213.1.9 і 213.1.14 п. 213.1 ст. 213 ПКУ, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, ПДВ та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення; електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії.
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.
Враховуючи викладене, кошти, які надходять платнику податку як відшкодування збитків за пошкоджене, знищене або втрачене майно, не включаються до бази оподаткування ПДВ.
Крім того, згідно з п. 198.5 ст. 198 ПКУ платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 ПКУ, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в ЄРПН в терміни, встановлені ПКУ для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з ПДВ (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених п. 189.9 ст. 189 ПКУ).
Отже, якщо під час придбання або виготовлення майна платник податку сформував податковий кредит, а в подальшому воно було знищене, втрачене або внаслідок пошкодження майна його якість змінилася настільки, що воно не може бути використане за прямим призначенням, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання відповідно до п. 198.5 ст.198 ПКУ виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 ПКУ, та скласти і зареєструвати в ЄРПН податкову накладну.
Крім цього, відповідно до першого та другого абзацу пункту 32-1 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ тимчасово, протягом дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану, не вважаються використаними платником податку в неоподатковуваних податком на додану вартість операціях або операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, товари: придбані в оподатковуваних податком на додану вартість операціях, знищені (втрачені) внаслідок дії обставин непереборної сили у період дії воєнного, надзвичайного стану.
В останньому абзаці пункту 32-1 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ зазначено, що до наведених у цьому пункті операцій норми пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу не застосовуються.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом у справі № 910/19392/23 Сертифікатом № 3000-23-1742 Київської торгово-промислової палати від 11.04.2023 року № 17/03-4/312 засвідчується настання форс-мажорних обставин: військова агресія рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану та масштабні руйнування складу паливно-мастильних матеріалів через пожежу внаслідок обстрілів зі ствольної або реактивної артилерії, тимчасова окупація смт. Гостомель; щодо обов'язку забезпечення гарантованого збереження якості та кількості переданого замовником палива на зберігання у резервуарах РВС - 1000 № 4, РВС -1000 № 5, РВС-1000 № 6, РВС - 2000 № 7 відповідно до п. 7.1.3. договору та щодо повернення всієї кількості нафтопродуктів або їх частини на першу вимогу замовника відповідно до п. 6.6. договору, у термін: з 24.02.2022 року щодо зобов'язань за п. 7.1.3. договору та до 26.07.2022 року щодо зобов'язань за п. 6.6. договору.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач не був зобов'язаний нараховувати ПДВ після отримання від відповідача коштів у розмірі 1 504 512, 00 грн в якості відшкодування збитків за втрачений товар, який було передано відповідачу на зберігання.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1) протиправної поведінки;
2) шкоди;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;
4) вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідача покладено на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню (Постанова Вищого господарського суду України від 19 березня 2015 року у справі №910/19489/14).
З огляду на вищевикладене, враховуючи відсутність у позивача в даному випадку обов'язку складання та реєстрації податкової накладної після отримання від відповідача коштів в якості відшкодування шкоди, суд вважає що сума у розмірі 300 922, 40 грн не є збитками, що стали невідворотним наслідком порушення відповідачем зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «СОКАР УКРАЇНА» не підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.О. Щербаков