ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.12.2025Справа № 910/11245/25
За позовом Керівника Деснянської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі:
позивача-1: Київської міської ради,
позивача-2: Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації
до відповідача-1: Початкової школи № 311 Деснянського району міста Києва
відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "АЛЬБА ФУДС"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації
про визнання недійсним договору в частині та стягнення 20 166,67 грн
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
О.Ю. Мороз
Представники:
прокурор - Бондарчук І.П.;
від позивача-1 - не з'явились;
від позивача-2 - не з'явились;
від відповідача-1 - не з'явились;
від відповідача-2 - не з'явились;
від третьої особи - не з'явились
Керівник Деснянської окружної прокуратури м. Києва (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач-1, Київрада), Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - позивач-2, Деснянська РДА) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Початкової школи № 311 Деснянського району міста Києва (далі - відповідач-1, ПШ № 311), Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "АЛЬБА ФУДС" (далі - відповідач-2, ТОВ "КОМПАНІЯ "АЛЬБА ФУДС") з вимогами про визнання недійсним договору в частині та стягнення 20 166,67 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.
22.09.2025 прокурором подана до суду заява про усунення недоліків позовної заяви та позовна заява (уточнена редакція).
Суд розцінив подану прокурором уточнену редакцію позовної заяви як заяву про зміну предмету позову, прийняв її до розгляду та розглядає заявлені в цій позовній заяві позовні вимоги.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 прийнято позовну заяву прокурора до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11245/25, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 27.10.2025 о 10:40 год. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації.
У підготовче засідання, призначене на 27.10.2025, з'явився прокурор. Представники позивача-1, позивача-2, відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи не з'явились.
У підготовчому засіданні, призначеному на 27.10.2025, судом оголошено перерву до 17.11.2025 об 11:20 год.
У підготовче засідання, призначене на 17.11.2025, з'явились прокурор та представник третьої особи. Представники позивача-1, позивача-2, відповідача-1 та відповідача-2 не з'явились.
У підготовчому засіданні, призначеному на 17.11.2025 суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.12.2025 о 10:20 год.
У судове засідання, призначене на 15.12.2025, з'явився прокурор. Представники позивача-1, позивача-2, відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи не з'явились.
У судовому засіданні 15.12.2025 судом здійснювався розгляд справи по суті.
Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
У судовому засіданні 15.12.2025 судом було заслухано вступне слово прокурора, який повністю підтримав позовні вимоги.
Відповідачі-1, 2 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористались.
Третя особа правом на подання пояснень щодо позову не скористались.
Враховуючи приписи ч. 9 ст. 165 ГПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У судовому засіданні 15.12.2025 здійснювалось з'ясування обставин справи та дослідження доказів, після чого суд перейшов до судових дебатів.
У судових дебатах прокурор виступив з промовою (заключним словом).
Після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та оголосив перерву для проголошення рішення.
У судовому засіданні 15.12.2025 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення суду буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи та дослідивши в судовому засіданні докази, якими обґрунтовано обставини справи, суд
16.12.2022 між Початковою школою № 311 Деснянського району міста Києва (далі - замовник, позивач, ПШ № 311) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТВК УКРПРОМПОСТАЧ", назву якого змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "АЛЬБА ФУДС" (далі - постачальник, відповідач-2, ТОВ "КОМПАНІЯ "АЛЬБА ФУДС") укладено Договір № 1-ДРЖ про закупівлю товарів за державні кошти (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1, 1.2, 2.3 Договору постачальник зобов'язується поставити замовникові товар, зазначений в Специфікації (Додаток №1), що є невід'ємною частиною договору, а замовник - прийняти і оплатити такий товар. Предмет закупівлі: Джерело резервного живлення (Генератор потужністю не менше 8кВт) з монтажем та пусконалагодженням.
Згідно Специфікації (Додаток №1), предметом закупівлі є Генератор ZeppelinGZ8000 в кількості 1 шт., ціна за одиницю товару без ПДВ 100 833,33 грн, ПДВ - 20 166,67 грн, вартість товару з ПДВ - 121 000,00 грн.
Відповідно до п. 3.1 Договору сторони узгодили, що сума, визначена у Договорі, становить з урахуванням всіх витрат, зборів та податків постачальника: 121 000,00 грн, у т.ч. ПДВ 20 166,67 грн.
За умовами п. 2.3, 5.2 Договору постачальник зобов'язується поставити товар новий, якісний, та такий, що не був у використанні, строк поставки товару: з дати укладення Договору до 16.12.2022.
При передачі товару постачальник повинен передати замовнику наступні документи: видаткову накладну або акт приймання-передачі товару від постачальника, документи, які підтверджують належну якість продукції (п. 5.3 Договору).
Розрахунки за отриманий товар проводяться шляхом оплати замовником після пред'явлення постачальником видаткової накладної та рахунку на оплату товару до централізованої бухгалтерії відділу освіти. Розрахунки за поставлений товар здійснюються відповідно до Бюджетного кодексу України після отримання товару (п. 4.1, 4.2 Договору).
Згідно з умовами Договору, ТОВ "ТВК УКРПРОМПОСТАЧ" поставило ПШ № 311 товар (Генератор ZeppelinGZ8000 в кількості 1 шт.) на загальну суму 121 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 20 166,67 грн, що підтверджується видатковою накладною № 198 від 20.12.2022.
У свою чергу, ПШ № 311 на підставі платіжного доручення № 1 перерахувала 28.12.2022 на рахунок ТОВ "ТВК УКРПРОМПОСТАЧ" кошти в розмірі 121 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 20 166,67 грн, за отриманий товар.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначив, що Договір № 1-ДРЖ від 16.12.2022 укладений між ПШ № 311 та ТОВ "ТВК Укрпромпостач" (змінено назву на ТОВ "КОМПАНІЯ "АЛЬБА ФУДС") в період дії постанови Кабінету Міністрів України № 1260 від 09.11.2022, яка набрала чинності з 11.11.2022, а відтак операція з постачання генератора (предмет вказаного договору) мала б здійснюватися без сплати ПДВ.
Прокурор вважає, що оскільки пункт 3.1 Договору № 1-ДРЖ від 16.12.2022 та Специфікація (Додаток №1 до наведеного договору) у частині включення ПДВ до договірної ціни не відповідають вимогам пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України та Постанові Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020, відтак наявні підстави для визнання їх недійсними в частині включення до договірної ціни ПДВ у розмірі 20 166,67 грн.
Отримання ТОВ "ТВК УКРПРОМПОСТАЧ" (яке змінило назву на ТОВ "КОМПАНІЯ "АЛЬБА ФУДС") від ПШ № 311 грошових коштів, в рахунок суми податку на додану вартість, які не підлягали сплаті, мало наслідком збагачення товариства поза підставою, передбаченою законом, тому такі грошові кошти, на думку прокурора, підлягають стягненню з ТОВ "КОМПАНІЯ "АЛЬБА ФУДС" на користь Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Деснянська РДА), як безпідставно збережені на підставі приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.
Прокурор вважає, що безпідставне та всупереч вимогам чинного законодавства отримання ТОВ "ТВК УКРПРОМПОСТАЧ" (на даний час ТОВ "КОМПАНІЯ "АЛЬБА ФУДС") коштів у розмірі 20 166,67 грн, беззаперечно вказує на наявність порушень інтересів держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання вимог законодавства у цій сфері становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.
Прокурор стверджує, що відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" у даному випадку наявні підстави для застосування представницьких повноважень прокурором в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції у спірних правовідносинах - Київської міської ради та Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації.
За наведених обставин, прокурор звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради (позивач-1), Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (позивач-2) до Початкової школи № 311 Деснянського району міста Києва (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "АЛЬБА ФУДС" (відповідач-2) з такими вимогами (в редакції уточненої позовної заяви):
- визнати недійсним пункт 3.1 розділу 3 "Сума визначена у договорі", специфікацію додатку №1 до Договору № 1-ДРЖ від 16.12.2022 про закупівлю товарів за державні кошти, укладеного між ПШ № 311 та ТОВ "ТВК Укрпромпостач" в частині включення суми ПДВ до вартості поставленого товару (генератора) у розмірі 20 166,67 грн;
- стягнути з ТОВ "КОМПАНІЯ "АЛЬБА ФУДС" на користь Деснянської РДА грошові кошти у сумі 20 166,67 грн.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів (Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації) правом на подання пояснень щодо позову у порядку статті 166 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не скористались.
Відповідач-1 (ПШ № 311), відповідач-2 (ТОВ "КОМПАНІЯ "АЛЬБА ФУДС") правом на подання відзиву на позовну заяву не скористались.
Згідно з ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з ч. 3 ст. 41 ГПК України, у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
За приписами п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною 3 статті 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами.
За правилами частини 4 статті 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту; визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (абзац 2 частини 5 статті 53 ГПК України).
У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частина 1 якої визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.09.2024 у справі № 916/2407/22, бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Звертаючись із даним позовом у справі, яка розглядається, прокурор в обґрунтування порушення інтересів держави зазначив, що використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави. За таких обставин, безпідставне та всупереч вимогам чинного законодавства, отримання ТОВ "ТВК УКРПРОМПОСТАЧ" (на даний час - ТОВ "КОМПАНІЯ "АЛЬБА ФУДС" (відповідач-2)) коштів ПДВ у розмірі 20 166,67 грн вказує на наявність порушень інтересів держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання вимог законодавства у цій сфері становить суспільний інтерес.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про освіту", освіта є державним пріоритетом, що забезпечує інноваційний, соціально-економічний і культурний розвиток суспільства. Фінансування освіти є інвестицією в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави. Державну політику у сфері освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, інші центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування (частина 2).
Відповідно до ст. 142 Конституції України, ч. 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
За змістом ч. 2 ст. 2, ч. 1, 4, 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами як безпосередньо так і через відповідні ради та їх виконавчі органи. Територіальним громадам належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти та об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності.
Закон України "Про столицю України - місто-герой Київ" визначає спеціальний статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті відповідно до Конституції України та законів України.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.
Статтею 11 вказаного Закону передбачено, що питання організації управління районами в місті Києві належать до компетенції Київської міської ради і вирішуються відповідно до Конституції, цього та інших законів України, рішень міської ради про управління районами міста.
Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (ч. 1 ст. 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Статтею 5 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) передбачено, що бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 89 БК України, до видатків, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, належать видатки на освіту.
Джерелом фінансування закупівлі UA-2022-11-26-000383-a, за якою був укладений Договір, є місцевий бюджет.
Відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України, для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження (п. 6 ч. 1 ст. 2 БК України).
Бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому (п. 7 ч. 1 ст. 2 БК України).
Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (п. 8 ч. 1 ст. 2 БК України).
Головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень (п. 18 ч. 1 ст. 2 БК України).
Згідно з п. 3, 7 ч. 5 ст. 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів:
отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань;
здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.
Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац 3 пункту 7 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228).
Законом України "Про освіту" передбачено, що заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 Закону України "Про освіту" фінансування закладів, установ і організацій системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством.
Фінансування по Договору здійснювалось відповідно до поданої заявки на фінансування, створеної в програмному модулі "Бюджет міста" програмного комплексу "Єдина інформаційна система управління бюджетом Києва".
Довідкою "Про зміни до кошторису на 2022 рік" від 20.12.2022 № 17 внесені зміни до річного розпису Початкової школи № 311 Деснянського району м. Києва.
Відповідно до коду та назви Типової програмної класифікації видатків на кредитування місцевих бюджетів - 4211021 - Надання загальної середньої освіти закладам загальної середньої освіти.
Підставою внесення змін вказано - перерозподіл бюджетних призначень згідно постанови КМУ від 28.02.2022 №228 (Виробнича необхідність).
Початкова школа № 311 Деснянського району міста Києва (відповідач-1) у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі UA-2022-11-26-000383-а, діяла як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня.
Згідно з ч. 5 ст. 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" видатки місцевого бюджету здійснюються із загального та спеціального фондів місцевого бюджету, відповідно до вимог Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України.
Відповідно до ст.13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" державні адміністрації (обласна, районна) вирішують питання бюджету, фінансів та обліку, управління майном.
Статтею 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що адміністрації здійснюють на відповідних територіях державний контроль за: 1) збереженням та раціональним використанням державного майна; 2) станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконання державних контрактів і зобов'язань перед бюджетом, належним і своєчасним відшкодуванням шкоди, завданій державі.
Місцева державна адміністрація реалізовує державну політику в галузі науки, освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, материнства і дитинства, сім'ї та молоді, утвердження української національної та громадянської ідентичності (п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України "Про місцеві державні адміністрації").
Для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України (п. 5 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеві державні адміністрації").
Згідно з п. 1.1. Регламенту Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, затвердженого розпорядженням від 27.12.2013 №776, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація здійснює виконавчу владу на території Деснянського району міста Києва відповідно до Конституції України, Закону України "Про місцеві державні адміністрації" та за дорученням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) реалізовує повноваження, надані виконавчому органу Київської міської ради (КМДА) згідно з Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", іншими актами законодавства або рішенням Київської міської ради.
Відповідно до ч. 4 ст. 20 БК України відповідальний виконавець бюджетних програм у процесі їх виконання забезпечує цільове та ефективне використання бюджетних коштів протягом усього строку реалізації відповідних бюджетних програм у межах визначених бюджетних призначень.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 22 БК України головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно, зокрема, за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.
Статтею 26 БК України передбачено, що контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема: досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень (пункт 3 частини 1 статті 26); запобігання порушенням бюджетного законодавства та забезпечення інтересів держави і територіальних громад у процесі управління об'єктами державної та комунальної власності (пункт 5 частини 1 статті 26); обґрунтованість планування надходжень і витрат бюджету (пункт 6 частини 1 статті 26).
З огляду на викладене, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, у розумінні ст. 22 БК України є головним розпорядником бюджетних коштів, уповноваженим на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків бюджету, зобов'язана ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чи сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та публічних закупівель.
Отже, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація (позивач-2) є органом, уповноваженим на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, у даному випадку як головний розпорядник бюджетних коштів.
Оскільки фінансування за Договором здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету, з рахунків Початкової школи № 311 Деснянського району м. Києва (відповідач-1) виділено кошти на оплату за Договором, то у разі встановлення факту безпідставного та незаконного витрачання бюджетних коштів у розмірі 20 166,67 грн, такі кошти підлягають поверненню на користь саме Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації. При цьому враховано, що Початкова школа №311 Деснянського району м. Києва розпорядилась не власними коштами, отриманими як прибуток чи інший дохід, а витратила кошти міського бюджету, головним розпорядником яких є саме Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація.
Таким чином, враховуючи, що Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація хоч і не є стороною Договору, проте є особою, за рахунок якої відповідачем-2 набуто грошові кошти, які підлягають стягненню. Аналогічний висновок про наявність повноважень в органів місцевого самоврядування, обласних та районних державних адміністрацій, їх структурних підрозділів для звернення до суду з позовними заявами у сфері публічних закупівель, де вони не є стороною договору, зробив Верховний Суд у справах № 905/1250/18 (постанова від 27.03.2019), № 917/194/18 (постанова від 02.04.2019), № 913/176/18 (постанова від 29.01.2019), № 913/205/18 (постанова від 28.03.2019) та № 905/794/17 (постанова від 24.07.2018), № 126/2157/19 (постанова від 22.09.2022) № 920/605/22 (постанова від 20.02.2024).
У свою чергу, Київська міська рада уповноважена на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади міста, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету.
Статутом Початкової школи № 311 Деснянського району міста Києва, затвердженого розпорядженням Деснянської районної в місті Києві Державної адміністрації № 94 від 26.02.2016 (далі - Статут), визначено, що засновником початкової школи є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.
Згідно з п. 1.9., 2.8, 5.1 Статуту Початкова школа є неприбутковою бюджетною організацією. Початкова школа несе відповідальність перед учасниками освітнього процесу, територіальною громадою і державою, зокрема за дотримання фінансової дисципліни. Управління початковою школою здійснюють: засновник або уповноважений ним орган; директор школи.
Фінансово-господарська діяльність початкової школи провадиться відповідно до Бюджетного кодексу України, Законів України "Про освіту", "Про повну загальну середню освіту", "Про місцеве самоврядування в Україні" та інших нормативно-правових актів (п. 8.1 Статуту).
Фінансування початкової школи здійснюється з державного та місцевих бюджетів відповідно до Бюджетного кодексу України (п. 8.4 Статуту).
Відповідно до ч. 1, 2 Закону України "Про освіту" права і обов'язки засновника щодо управління закладом освіти визначаються цим Законом та іншими законами України, установчими документами закладу освіти. Засновник закладу освіти або уповноважений ним орган (особа), зокрема, затверджує кошторис та приймає фінансовий звіт закладу освіти у випадках та порядку, визначених законодавством; здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю закладу освіти.
Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, засновником Початкової школи № 311 Деснянського району міста Києва є Київська міська рада.
Оскільки засновником Початкової школи № 311 Деснянського району міста Києва та власником її майна є територіальна громада в особі Київської міської ради, що фінансує і контролює діяльність школи, а також зобов'язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема, законність та ефективність використання зазначеним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, то вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету.
Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20, від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.
З огляду на викладене, Київська міська рада (позивач-1) є органом, уповноваженим на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади міста, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету.
Як зазначив прокурор, у спірних правовідносинах інтереси держави та позивачів повністю збігаються, їх порушення полягає у недотриманні норм бюджетного законодавства за результатами здійснення публічної закупівлі у зв'язку із безпідставною сплатою ПДВ, що призвело до нецільового витрачання бюджетних коштів, які могли бути використані на інші пріоритетні цілі у сфері освіти.
З матеріалів справи вбачається, що з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді, Деснянською окружною прокуратурою міста Києва (далі - прокуратура) скеровано до Київської міської ради листи № 57-8998вих-24 від 10.10.2024, № 57-11092вих-24 від 12.12.2024, № 57-7245вих-25 від 01.08.2025, у яких повідомлено про протиправне включення до ціни Договору суми ПДВ та безпідставне отримання цих коштів ТОВ "ТВК УКРПРОМПОСТАЧ", вказано на положення чинного законодавства, які надають прокурору право на звернення до суду в інтересах уповноваженого органу, а також висловлено прохання надати інформацію про те, чи вживатимуться заходи цивільно-правового характеру, спрямовані на стягнення із ТОВ "ТВК УКРПРОМПОСТАЧ" безпідставно набутих останнім коштів (ПДВ). Також, у вказаних листах прокуратура просила Київську міську раду повідомити про вжиті останньою заходи на усунення виявлених порушень.
Київська міська рада не повідомила прокуратуру про вжиті заходи на усунення виявлених порушень, наразі скерувала листи прокуратури до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації за № 08/40334 від 14.10.2024 та № 08/51923 від 16.12.2024.
Деснянська окружна прокуратура міста Києва також звернулась до Деснянської районної в місті
Києві державної адміністрації з листами № 57-6545вих-24 від 29.07.2024, № 57-8811вих-24 від 04.10.2024 про вжиття заходів реагування щодо безпідставного включення ПДВ до вартості Договору про закупівлю генератора..
Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація на вказані листи прокуратури повідомила листами № 102-3598 від 21.08.2024, № 102-4291 від 09.10.2024, що оскільки школи Деснянського району міста Києва є окремими юридичними особами з правом ведення фінансово-господарської діяльності і відповідно до своїх повноважень самостійно здійснюють управління бюджетними коштами та забезпечують їх цільове використання, Управління освіти Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації направило лист, зокрема ПШ № 311, для надання відповідних пояснень. Також повідомлено, що джерелом фінансування є місцевий бюджет. Листом № 102-4427 від 17.10.2024 Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація повідомила прокуратуру про те, що ПШ № 311 вжито заходи реагування, зокрема листом № 90 від 16.07.2024 ПШ № 311 зверталась до ТОВ "ТВК УКРПРОМПОСТАЧ" з проханням зменшення суми Договору на суму ПДВ для подальшого повернення цих коштів у дохід бюджету, проте відповіді на листи ПШ № 311 не надано.
Згідно відповіді Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації № 102-3876 від 08.08.2025 на запит прокуратури вбачається, що Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією заходи цивільно-правового характеру шляхом звернення до суду не вживались, оскільки адміністрація не є стороною Договору.
Незважаючи на те, що прокурором повідомлено Київську міську раду та Деснянську районну в місті Києві державну адміністрацію про допущені порушення при укладенні Договору, маючи відповідні повноваження для захисту економічних інтересів, Київська міська рада та Деснянська районна в місті Києві державна адміністрацію протягом тривалого часу самостійно не вжили заходів з метою захисту державних інтересів, у тому числі цивільно-правового характеру шляхом звернення до суду, кошти залишаються не повернутими.
На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Деснянська окружна прокуратура міста Києва листом № 57-7948-25 від 29.08.2025 повідомила Київську міську раду (за вхідним № 08/38945) та Деснянську районну в місті Києві державну адміністрації (за вхідним № 102/6351) про намір звернутися до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради, Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації до Початкової школи № 311 Деснянського району міста Києва, Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "АЛЬБА ФУДС" про визнання недійсним Договору в частині включення суми ПДВ та стягнення коштів у сумі 20 166,67 грн.
Факт не звернення до суду Київської міської ради та Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та мав змогу захистити інтереси держави, пов'язані із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, свідчить про те, що указані органи не виконують своїх повноважень, у зв'язку з чим у прокурора виникають обгрунтовані підстави для захисту інтересів держави в особі вказаних органів та звернення до суду з даним позовом.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом Керівником Деснянської окружної прокуратури м. Києва дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та подано позову заяву до суду в інтересах держави у зв'язку з невжиттям компетентними органами заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цим органам стало відомо про порушення інтересів держави.
Щодо суті спору судом встановлено наступне.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір № 1-ДРЖ про закупівлю товарів за державні кошти від 16.12.2022 є договором поставки, відносини сторін за яким регулюються, зокрема, положеннями статей 655, 662, 663, 693, 712 ЦК України.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Згідно з підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
За змістом підпункту а) пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Датою виникнення податкових зобов'язань зі сплати ПДВ з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, перелічених у пункті 187.1 статті 187 ПК України.
Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
Пунктами 30.1-30.2, 30.9 статті 30 ПК України визначено, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Податкова пільга надається шляхом, зокрема, звільнення від сплати податку та збору.
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем товару (замовником послуг).
Виходячи з наведеного, суд зазначає, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20 та підтверджений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №910/12764/20.
Таким чином, ціна договору визначається, виходячи з її договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, які регулюються ПК України, та не залежать від волі сторін договору.
Як встановлено судом, відповідно до п. 3.1 Договору сторони узгодили, що сума, визначена у Договорі, становить з урахуванням всіх витрат, зборів та податків постачальника: 121 000,00 грн, у т.ч. ПДВ 20 166,67 грн.
Згідно Специфікації (Додаток №1), предметом закупівлі є Генератор ZeppelinGZ8000 в кількості 1 шт., ціна за одиницю товару без ПДВ 100 833,33 грн, ПДВ - 20 166,67 грн, вартість товару з ПДВ - 121 000,00 грн.
Щодо вимоги про визнання недійсними пункту 3.1 розділу 3 "Сума визначена у договорі", Специфікації (Додатку №1) Договору в частині включення суми ПДВ до вартості поставленого товару (генератора) у розмірі 20 166,67 грн.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Разом з тим, приписами частини третьої наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).
Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.
Отже, встановлення судом наявності або відсутності зазначених позивачем обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом правочину (його частини) недійсним, належить до предмету доказування у даній справі.
Як встановлено судом, сторони Договору № 1-ДРЖ про закупівлю товарів за державні кошти від 16.12.2022 погодили, що у ціну вартості товару (Генератор ZeppelinGZ8000) включено оплату ПДВ, а саме 20 166,67 грн. Вартість генератора без ПДВ встановлена сторонами в розмірі 100 833,33 грн.
Відповідно до платіжної доручення № 1 від 28.12.2022 відповідач-1 перерахував на рахунок відповідача-2 кошти у розмірі 121 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 20 166,67 грн, за товар, отриманий згідно видаткової накладної № 198 від 20.12.2022.
Відповідно до пункту 9 розділу І Закону України № 530-ІХ від 17.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про публічні закупівлі" (Відомості Верховної Ради України, 2019 р., № 45, ст. 289) доповнено пунктом 3-1 такого змісту: "3-1. Установити, що дія цього Закону не поширюється на випадки, якщо предметом закупівлі є товари, роботи чи послуги, необхідні для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19). Перелік таких товарів, робіт чи послуг та порядок їх закупівлі затверджуються Кабінетом Міністрів України.".
Пунктом 4 розділу І вищенаведеного Закону доповнено підрозділ 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України пунктом 71, зміст якого згідно з Законом України № 540-ІХ від 17.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набув чинності 02.04.2020, викладено у такій редакції:
"71. Тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.
У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій.
Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року".
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" встановлено карантин на всій території України, дія якого продовжувалася відповідними постановами Кабінету Міністрів України.
Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 928 від 19.08.2022 дія карантину на всій території України продовжена до 31.12.2022, а у подальшому постановою КМУ №1423 від 23.12.2022 - до 30.04.2023.
Тобто, у період укладення та виконання Договору № 1-ДРЖ про закупівлю товарів за державні кошти від 16.12.2022 на території України діяв карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020 "Про затвердження переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID -19, спричиненої коронавірусом 8АК8-СоУ-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість", затверджено перелік лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (СОVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020 (із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 620 від 22.07.2020, № 1100 від 30.09.2022) ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та діє протягом строку дії пункту 71 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України та пункту 9-15 розділу XXI "Прикінцеві та перехідні положення" Митного кодексу України.
Постановою Кабінету Міністрів України №1260 від 09.11.2022, яка набрала чинності з 11.11.2022, постановлено внести зміни до переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість та які звільняються від сплати ввізного мита, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2020 № 224, із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2022 № 1100.
Відповідно до Змін, що вносяться до переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість та які звільняються від сплати ввізного мита, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1260 від 09.11.2022, доповнено підрозділ "Інше" розділу "Медичні вироби, медичне обладнання та інші товари, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" рядом позицій, зокрема: "Електрогенераторні установки".
Отже, включення до вартості поставленого товару (Генератор ZeppelinGZ8000) згідно Договору № 1-ДРЖ про закупівлю товарів за державні кошти від 16.12.2022 податку на додану вартість у розмірі 20 166,67 грн та подальша його сплата постачальнику (відповідачу-2) не відповідає вимогам пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України №224 від 20.03.2020.
З огляду на викладене, позовні вимоги про визнання недійсними пункту 3.1 розділу ІІІ "Сума визначена у договорі" та Специфікації (Додаток №1) Договору, укладеного між відповідачами-1,2, в частині включення суми ПДВ до вартості товару, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача-2 на користь позивача-2 грошових коштів у сумі 20 166,67 грн
Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Близьку за змістом позицію викладено у постановах Верховного Суду 14.01.2021 у справі №922/2216/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 ЦК України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).
З врахуванням зазначеного вище, встановленого факту неправомірності включення до ціни товару суми ПДВ, що зумовлює визнання недійсним п. 3.1 та Специфікацію (Додаток №1) спірного договору в цій частині, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача-2 на користь позивача-2 (як головного розпорядника бюджетних коштів у спірному випадку) сплаченої суми ПДВ у розмірі 20 166,67 грн як безпідставно набутої відповідно до ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, проаналізувавши матеріали справи, здійснивши оцінку наявних в матеріалах справи доказів у порядку статті 86 ГПК України, суд дійшов про задоволення позову повністю.
Стосовно розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Прокурор у позовній заяві зазначив, що судові витрати, які прокурор поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, складаються із сплаченої суми судового збору у розмірі 6 056,00 грн, інші витрати відсутні.
Відповідачі-1, 2 не надали попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вони понесли і які очікують понести в зв'язку зі розглядом справи.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
У поданій до суду шляхом формування в системі "Електронний суд" позовній заяві прокурором заявлено вимогу немайнового характеру - про визнання недійсним пункту 3.1 розділу ІІІ "Сума визначена у договорі" та Специфікацію (Додаток №1) Договору, та вимогу майнового характеру - про стягнення 20 166,67 грн.
Отже, за подання до господарського суду даної позовної заяви прокурор повинен був сплатити судовий збір у розмірі 4 844,80 грн (3 028,00 грн + 3 028,00 грн х 0,015 х 0,8).
Прокурор за звернення до Господарського суду міста Києва з даною позовною заявою сплатив судовий збір у розмірі 6 056,00грн грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1772 від 13.08.2025.
Тобто прокурором при зверненні до суду із даним позовом було надмірно сплачено судовий збір у сумі 1 211,20 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином, судовий збір у сумі 1 211,20 грн не підлягає розподілу між сторонами за наслідками розгляду спору у справі №91011245/25, а може бути повернутий за клопотанням особи, яка його сплатила - Київської міської прокуратури.
Щодо судового збору, який підлягав сплаті прокурором за звернення до суду із даною позовною заявою, - 4 844,80 грн, то суд відзначає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, частиною 9 статті 129 ГПК України встановлено, що у випадку, зокрема, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у сумі 4 844,80 грн покладається на відповідача-2.
Керуючись ст. 4, 13, 20, 73-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсними пункт 3.1 розділу ІІІ "Сума визначена у договорі" та Специфікацію (Додаток №1) Договору № 1-ДРЖ від 16.12.2022 про закупівлю товарів за державні кошти, укладеного між Початковою школою № 311 Деснянського району міста Києва (Україна, 02232, місто Київ, ВУЛИЦЯ МИЛОСЛАВСЬКА, будинок 27; ідентифікаційний код 22934200) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТВК УКРПРОМПОСТАЧ" (ідентифікаційний код 39224504), назву якого змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "АЛЬБА ФУДС" (Україна, 79048, Львівська обл., місто Львів, вул.Угорська, будинок 14; ідентифікаційний код 39224504), в частині включення суми ПДВ до вартості товару.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "АЛЬБА ФУДС" (Україна, 79048, Львівська обл., місто Львів, вул.Угорська, будинок 14; ідентифікаційний код 39224504) на користь Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (Україна, 02225, місто Київ, ПРОСПЕКТ ЧЕРВОНОЇ КАЛИНИ, будинок 29; ідентифікаційний код 37415088) 20 166,67 грн (двадцять тисяч сто шістдесят шість гривень 67 коп.).
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "АЛЬБА ФУДС" (Україна, 79048, Львівська обл., місто Львів, вул.Угорська, будинок 14; ідентифікаційний код 39224504) на користь Київської міської прокуратури (Україна, 03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПРЕДСЛАВИНСЬКА, будинок 45/9; ідентифікаційний код 02910019) 4 844,80 грн (чотири тисячі вісімсот сорок чотири гривні 80 коп.) судового збору.
5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку, передбаченому ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 16.12.2025
Суддя Оксана ГУМЕГА