ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.12.2025Справа № 910/10143/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський бронетанковий завод" до Державного підприємства "Науково-дослідний інститут "Квант" про стягнення 21 765 000,00 грн,
за участю представників:
позивача: Хриліна В.Д.;
відповідача: Комара Д.Ю.;
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський бронетанковий завод" (далі - Завод) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Науково-дослідний інститут "Квант" (далі - Інститут) про стягнення 21 765 000,00 грн, з яких: 15 000 000,00 грн основна заборгованість, 5 715 000,00 грн пеня, 1 050 000,00 грн штраф.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору позики від 23 травня 2024 року № 134424 у частині повернення грошових коштів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 серпня 2025 року відкрито провадження у справі № 910/10143/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25 вересня 2025 року.
1 вересня 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив від 29 серпня 2025 року, у якому останній не заперечував проти взятого зобов'язання з повернення суми позики за укладеним з позивачем договором на загальну суму 15 000 000,00 грн. Разом із цим, Інститут зазначав, що відповідно до прямих приписів чинного законодавства, а саме: пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), він звільнений від сплати нарахованих позивачем штрафних санкцій за порушення строку повернення позики.
4 вересня 2025 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній навів аргументи на спростування доводів Інституту та вказав, що спірний правочин був укладений між сторонами в період дії воєнного стану, що свідчить про усвідомлення відповідачем та погодження ним передбачених договором санкцій за порушення зобов'язання із своєчасного повернення суми позики. Посилання відповідача на приписи пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, на думку позивача, свідчить про недобросовісну поведінку Інституту.
У підготовчому засіданні 25 вересня 2025 року суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів з власної ініціативи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25 вересня 2025 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 13 листопада 2025 року.
У судовому засіданні 13 листопада 2025 року судом було оголошено перерву до 11 грудня 2025 року.
У судовому засіданні 11 грудня 2025 року представник Заводу підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, наполягав на їх задоволенні.
Представник Інституту в судовому засіданні проти задоволення вимог Заводу заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд
23 травня 2024 року між Інститутом і Державним підприємством "Харківський бронетанковий завод" (правонаступником якого є Завод) було укладено договір позики № 134424, за умовами якого останнє зобов'язалось передати відповідачу в якості поворотної фінансової допомоги грошові кошти (позику), а Інститут - повернути позикодавцеві ці кошти в строк та в порядку, визначних цією угодою.
Цей правочин підписаний повноваженими представниками сторін і скріплений їх печатками.
Позика за цим договором є безпроцентною. Сума позики становить 15 000 000,00 грн (пункти 1.2., 2.1. вказаного правочину).
Відповідно до пункту 3.1. договору позикодавець протягом 15-ти банківських днів з дати укладення цієї угоди перераховує суму позики в безготівковій формі на розрахунковий рахунок позичальника. Надання суми позики може здійснюватися одноразово або частинами.
За пунктом 4.1. вказаного правочину строк, на який надається позика, становить 60 календарних днів. Перебіг строку, на який надається позика, починається з дати зарахування всієї суми позики на поточний рахунок позичальника відповідно до пункту 3.1. договору й закінчується через 60 календарних днів.
Позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві суму позики в межах строку, на який вона надана. Повернення суми позики може здійснюватися одноразово або частинами в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позикодавця. Сторони можуть домовитись про повернення суми позики шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Днем повернення суми позики вважається день зарахування повної суми позики на поточний рахунок позикодавця або дата набуття чинності договором про зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами (пункти 5.1.-5.5. договору).
Відповідно до пункту 8.3. вказаного правочину останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами й діє до моменту виконання позичальником своїх зобов'язань за договором у повному обсязі. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від відповідальності за порушення зобов'язань за цим правочином.
Додатковою угодою від 26 липня 2024 року № 1 до договору сторони погодили внести зміни до вищевказаного правочину в частині найменування та реквізитів позикодавця: з Державного підприємства "Харківський бронетанковий завод" на Завод.
На виконання умов договору 24 травня 2024 року Завод перерахував на рахунок Інституту обумовлену суму грошової позики в розмірі 15 000 000,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції від вказаної дати № 177833.
Про належне виконання позивачем умов вказаного правочину свідчить також відсутність претензій Інституту щодо порушення позикодавцем покладених на нього зобов'язань.
Як зазначав Завод у своєму позові, відповідач у встановлений договором строк суму позики не повернув, у зв'язку з чим позивач звернувся з претензією від 16 серпня 2024 року № 1 про повернення спірної суми коштів. Однак, ця претензія була залишена Інститутом без відповіді та задоволення.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У силу положень статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частини 1, 3 статті 1049 ЦК України).
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Враховуючи те, що сума боргу відповідача, яка складає 15 000 000,00 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги останнього до Інституту про стягнення вказаної суми боргу.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором, позивач просив суд стягнути з відповідача 5 715 000,00 грн пені, нарахованої на суму основного боргу за кожен день прострочення строку повернення позики, а також 1 050 000,00 грн штрафу на підставі пункту 6.3. договору.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частин 1, 2 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У пункті 6.3. договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасного повернення суми позики Інститут сплачує позикодавцю пеню у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів з позичальника додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків від суми боргу.
Разом із цим, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану" від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України та доповнено його пунктом 18 наступного змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)".
Тлумачення пункту 18 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України свідчить про те, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; у договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит, тобто договори, відповідно до яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем); у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають у тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, вони підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 12 червня 2024 року в справі № 910/10901/23, від 6 вересня 2023 року в справі № 910/8349/22.
При цьому, у вищевказаній нормі ЦК України не міститься жодних обмежень щодо можливості її застосування виключно щодо зобов'язань позичальника, які виникли з договорів позики, укладених до 24 лютого 2022 року.
Отже, у силу прямих і чітких приписів чинного законодавства нараховані позивачем суми штрафних санкцій (пені та штрафу) підлягають списанню. У зв'язку з цим позовні вимоги Заводу в частині стягнення з відповідача сум пені та штрафу є необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані й такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин позов Заводу підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з підпунктом 1 пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3 028,00 грн.
При цьому, за частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відтак, за чинним законодавством позивач мав сплатити за подання через систему "Електронний суд" до суду цієї позовної заяви судовий збір у розмірі 261 180,00 грн (21 765 000,00 х 1,5% х 0,8).
Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом Завод сплатив 326 475,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій: від 27 січня 2025 року № 182581 на суму 4 725,00 грн, від 6 січня 2025 року № 182187 на суму 278 250,00 грн, від 7 серпня 2025 року № 186521 на суму 43 500,00 грн.
Частиною 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що у випадках, установлених, зокрема, пунктом 1 частини 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
Зважаючи на відсутність у матеріалах справи заяви позивача про повернення йому надмірно сплаченої суми судового збору, суд позбавлений можливості вирішити вказане питання по суті на час прийняття даного рішення.
Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 180 000,00 грн.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Науково-дослідний інститут "Квант" (03150, місто Київ, вулиця Івана Федорова, будинок 4; ідентифікаційний код 14308138) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський бронетанковий завод" (61040, місто Харків, вулиця Велика Панасівська, будинок 222; ідентифікаційний код 08099848) 15 000 000 (п'ятнадцять мільйонів) грн 00 коп. основної заборгованості та 180 000 (сто вісімдесят тисяч) грн 00 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 16 грудня 2025 року.
Суддя Є.В. Павленко