вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
09.12.2025м. ДніпроСправа № 904/5078/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г. за участю секретаря судового засідання Голігорової Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу:
за позовом Дніпровської міської ради, м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОНОН", м. Дніпро
третя особа-1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізична особа-підприємець Горобець Валерій Григорович, Дніпропетровська область, смт Межова
третя особа-2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, м. Дніпро
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та припинення права володіння на самочинно побудовані об'єкти.
Представники:
від позивача: Марінеско А.В., представник;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи-1: не з'явився;
від третьої особи-2: не з'явився.
Дніпровська міська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Онон" (далі - відповідач), в якій просить суд:
1) Усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні земельною ділянкою, шляхом знесення самочинно побудованих об'єктів нерухомості загальною площею 154,2 кв.м.: Літ. А - будівля складу загальною площею 130,2 кв.м., гідротехнічні споруди пірсу, що розташовані за адресою: вулиця Набережна Заводська, 32 Ж в місті Дніпрі (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1815103812101) за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Онон" код ЄДРПОУ: 42745806;
2) Припинити право володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Онон" код ЄДРПОУ: 42745806 на самочинно побудовані об'єкти нерухомості загальною площею 154,2 кв.м.: Літ. А - будівля складу загальною площею 130,2 кв.м., гідротехнічна споруда пірсу, що розташовані за адресою: вулиця Набережна Заводська, 32 Ж в місті Дніпрі (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1815103812101).
Разом з позовною заявою позивачем подано заява про забезпечення позову, в якій просить:
1) Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Онон" (код ЄДРПОУ: 42745806), а також будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам та переоформленню документів відносно об'єктів нерухомості загальною площею 154,2 кв.м.: Літ. А - будівля складу загальною площею 130,2 кв.м., гідротехнічна споруда пірсу, що розташовані за адресою: вулиця Набережна Заводська, 32 Ж в місті Дніпрі (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1815103812101);
2) Заборонити державному реєстратору вчиняти будь-які дії (в тому числі реєстрацію та перереєстрацію права власності, внесення записів про накладення арештів, заборон на відчуження, записів про іпотеку інші дії передбачені чинним законодавством), окрім дій по виконанню ухвали суду про забезпечення даного позову по цій справі відносно об'єктів нерухомості загальною площею 154,2 кв.м.: Літ. А - будівля складу загальною площею 130,2 кв.м., гідротехнічна споруда пірсу, що розташовані за адресою: вулиця Набережна Заводська, 32 Ж в місті Дніпрі (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1815103812101) та належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Онон" (код ЄДРПОУ: 42745806).
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2025 задоволено заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову та вжито заходи забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 01.10.2025 о 11:30 год., а також залучено до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та відповідача - ФОП Горобця Валерія Григоровича та Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради.
У призначене судове засідання 01.10.2025 представники відповідача та третіх осіб не з'явилися.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2025 оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 22.10.2025 о 10:40 год.
У призначене судове засідання 22.10.2025 представники відповідача та третіх осіб не з'явилися.
У підготовчому судовому засіданні 22.10.2025 позивачем зазначено, що ним було надано всі можливі та допустимі докази по справі.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.11.2025 о 11:30 год.
У призначене судове засідання 19.11.2025 представники відповідача та третіх осіб не з'явився.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2025 оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 09.12.2025 об 12:30 год.
У призначене судове засідання 09.12.2025 представники відповідача та третіх осіб не з'явився.
В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 09.12.2025 оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Дослідивши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Позиція позивача
В обґрунтування позовних вимог Дніпровська міська рада зазначає, що є розпорядником земель міста Дніпра і стало відомо що відповідачем без дозвільних документів на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді, самовільно розміщено об'єкти загальною площею 154,2 кв.м.: Літ. А - будівля складу загальною площею 130,2 кв.м., гідротехнічна споруда пірсу, що розташовані за адресою: вулиця Набережна Заводська, 32 Ж в місті Дніпрі (далі - Будівля та споруда).
Проте, департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради листом від 06.01.2025 повідомив: "Станом на 03.01.2025 за результатами пошуку земельної ділянки за адресою "вул. Набережна Заводська, 32 Ж" у Системі не виявлено реєстраційних записів щодо договорів оренди землі, укладених між міською радою та фізичними або юридичними особами."
Листом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради повідомлено: "...на час надання відповіді, відомості щодо дозвільної документації (повідомлення про початок виконання підготовчих та будівельних робіт або дозвіл) чи документи, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (декларації про готовність об 'єкта до експлуатації або сертифікат) по об'єкту розташованому за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, 32 Ж- відсутні."
Листом Державної інспекції архітектури та містобудування України від 16.05.2023 повідомлено наступне: "Повідомляємо, що шляхом перевірки відомостей, які містяться в Реєстрі будівельної діяльності, за параметром пошуку "адреса об 'єкта - м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, 32Ж" інформації та документів, що надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, та документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об 'єктів, зміни до них, їх скасування чи анулювання станом на дату надання відповіді не виявлено."
Головне архітектурно-планувальне управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради листами від 24.12.2021 та від 27.01.2025 повідомило: "Відповідно до даних містобудівного кадастру та Адресного плану міста офіційно адреса - вул. Набережна Заводська, 32Ж жодному об'єкту нерухомості на території міста не присовювалась, відповідний розпорядчий документ, на підставі якого була присвоєна ця адреса, відсутній."
Листом Головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 27.01.2025 повідомлено наступне: "За матеріалами містобудівного кадастру земельна ділянка за адресою: вул. Набережна заводська, 32Ж знаходиться в зоні озеленення спеціального призначення С-4 та в межах території, стосовно якої було розроблено проект землеустрою щодо організації і встановлення меж; земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж: правого берегу р. Дніпро від причалу Фестивального до межі міста з Кам 'янською міською радою (ділянка 2)" (ТОВ "Промтех проект енд сервіс") в 2018. На цей час зазначений проект землеустрою рішенням міської ради не затверджено."
Таким чином, документи, які б були підставою для будівництва, реконструкції та розміщення будівель і споруд на території вказаної земельної ділянки відсутні.
Крім цього, зазначена земельна ділянка не надавалась під будівництво, право власності чи користування на неї також не надавалось.
Більше того, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2007, яке стало підставою для первинної реєстрації права власності на Будівлю та споруду скасовано постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.02.2024.
Позиція відповідача
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено перелік відомостей, про юридичну особу, які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зокрема, передбачено, що до Єдиного державного реєстру вноситься інформація для здійснення зв'язку з юридичною особою: телефон, адреса електронної пошти (пункт 18 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Слід також відзначити, що місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 статті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).
Слід відзначити, що поштові відправлення на адресу відповідача, в яких, зокрема, містилася ухвала від 08.09.2025 було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, в розумінні частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом; ухвали суду вважаються врученими відповідачу у паперовому вигляді, про що свідчить відмітка поштового відділення на конверті..
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).
Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв'язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Так, ухвалою суду від 08.09.2025, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Слід наголосити, що у зв'язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково наданий один місяць господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.
Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.
Отже, строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за Горобець Валерієм Григоровичем зареєстровано право власності на будівлю складу та гідротехнічну споруду пірсу загальною площею 154,2 кв.м., яка складається з: літ. А - будівля складу загальною площею 130,2 кв.м., гідротехнічні споруди за адресою: вул. Набережна Заводська, 32 Ж в м. Дніпрі (далі - Будівля та споруда).
Підставою для такої реєстрації стали: договір купівлі-продажу № 10/01 від 10.10.2001 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2007 у справі № 23/303.
В подальшому, Горобець В.Г., будучи бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю "Онон", на підставі протоколу від 10.01.2019 та акту приймання-передачі майна від 24.04.2019 передав вказане майно до статутного капіталу свого товариства.
Позивач зазначив, що ознайомившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2007, з'ясовано що вказаним рішенням, серед іншого, визнано дійсним договір купівлі-продажу № 10/01 від 10.10.01, укладений між Суб'єктом підприємницької діяльності Горобцем Валерієм Григоровичем і Товариством з обмеженою відповідальністю "Локом" та визнано за Суб'єктом підприємницької діяльності Горобцем Валерієм Григоровичем право власності на нежитлові приміщення: споруди складу та гідротехнічні споруди пірсу, розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Заводська, 32 Ж, без вводу в експлуатацію.
Не погодившись з вказаним рішенням, Дніпровська міська рада подала апеляційну скаргу.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.02.2024 скасовано рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2007 та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні первісного та зустрічного позовів, яка не оскаржувалась та набрала законної сили.
Разом із цим, Спірна земельна ділянка будь-кому у користування не надавалася.
На думку позивача земельна ділянка підлягає поверненню Дніпровській міській територіальній громаді в особі Дніпровської міської ради з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованої Будівлі та споруди.
Позивач, як власник земельної ділянки, розташованої за адресою: місто Дніпро, вулиця Набережна Заводська, 32 Ж (далі - Спірна земельна ділянка) вважає, що зазначену земельну ділянку самовільно зайнято та самочинно побудовано на ній об'єкти нерухомості. Відтак, порушені права позивача на користування цією земельною ділянкою підлягають відновленню в судовому порядку.
Зазначене стало причиною господарського спору, що розглядається судом.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Предметом доказування у цій справі є обставини, пов'язані з наявністю правових підстав для зобов'язання усунути перешкоди у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою та припинення володіння нерухомим майном.
Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до пункт 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їх компетенції, є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб'єкт владних повноважень орган місцевого самоврядування Дніпровська міська рада вирішує в межах закону питання в галузі земельних відносин.
Дніпровська міська рада відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні " є представницьким органом місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Статтями 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України та статтями 80, 83, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України врегульовано порядок розпорядження землею.
Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю. Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки), виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону. Виходячи з вимог статті 83 Земельного кодексу України презюмується належність земельних ділянок на території міста Дніпро територіальній громаді міста з визначенням її власником Дніпровської міської ради.
Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування, із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно з вимогами частини 1 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель комунальної власності на підставі рішення органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Право власності чи користування землею фізичними особами набувається та реалізується в порядку і на підставах, визначених статтями 13, 14 Конституції України а також статтями 78, 92, 93, 102-1, 116, 118, 119, 123, 125, 126 Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях міської ради. Отже, правовою основою виникнення права користування земельною ділянкою є рішення органу місцевого самоврядування.
Існує визначена правова позиція щодо подібних справ у цивільному провадженні, яка викладена у постанові Верховного Суду від 06.06.2018 № 61- 14485св18, де зокрема зазначено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" № 5245-VI від 06.05.2012 визначає, що землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади та які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.
Земельна ділянка, на якій розташовано об'єкт нерухомості за адресою: місто Дніпро, вулиця Набережна Заводська, 32 Ж, належить територіальній громаді міста Дніпро, в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності в силу статей 80, 83 Земельного кодексу України та статей 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю. Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки), виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону.
Згідно з вимогами статті 83 Земельного кодексу України та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" презюмується належність земельних ділянок на території міста Дніпро територіальній громаді міста з визначенням її власником Дніпровської міської ради.
Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18.04.2018 у справі № 61-11382св18; аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02.11.2016 № 6-2161цс16).
Так, положеннями частин 5, 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за Горобець Валерієм Григоровичем зареєстровано право власності на будівлю складу та гідротехнічну споруду пірсу загальною площею 154,2 кв.м., яка складається з: літ. А - будівля складу загальною площею 130,2 кв.м., гідротехнічні споруди за адресою: вул. Набережна Заводська, 32 Ж в м. Дніпрі .
Підставою для такої реєстрації стали: договір купівлі-продажу № 10/01 від 10.10.2001 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2007 у справі № 23/303.
В подальшому, Горобець В.Г. , будучи бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю "Онон", на підставі протоколу від 10.01.2019 та акту приймання-передачі майна від 24.04.2019 передав вказане майно до статутного капіталу свого товариства.
З викладеного вбачається, що власником спірного об'єкта нерухомості є Товариство з обмеженою відповідальністю "Онон", відповідно, оскільки право приватної власності зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Онон", позивач звернувся до суду з вимогою про усунення перешкод міській раді у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованих споруд.
При цьому суд відзначає, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Враховуючи вказані норми закону, за аналізом положень статті 331 Цивільного кодексу України у системному зв'язку з нормами статей 177-179, 182 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з сукупності двох підстав: 1) з моменту його прийняття до експлуатації, 2) з моменту державної реєстрації.
Крім того, положеннями статті 18 Закону України "Про основи містобудування" передбачено, що реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об'єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрою територій.
За викладеного вбачається, що державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
Як вже зазначалось, будівля складу та гідротехнічні споруди пірсу розміщені на землях Дніпровської міської територіальної громади.
Проте, департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради листом від 06.01.2025 повідомив: "Станом на 03.01.2025 за результатами пошуку земельної ділянки за адресою "вул. Набережна Заводська, 32 Ж" у Системі не виявлено реєстраційних записів щодо договорів оренди землі, укладених між міською радою та фізичними або юридичними особами."
Вказана інформація також підтверджена листами цього ж департаменту від 29.01.2025 та від 27.02.2025.
Отже, спірна земельна ділянка не передавалась відповідачу або будь-яким іншим особам, що дає обґрунтовані підстави вважати, що такий об'єкт має ознаки самочинного будівництва.
З урахуванням викладених обставин, позивач посилається на те, що земельна ділянка, розташована за адресою: вул. Набережна Заводська, 32 Ж на праві комунальної власності належить Дніпровській міській раді, та право користування на неї відсутнє у будь-яких фізичних або юридичних осіб.
Листом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради повідомлено: "…на час надання відповіді, відомості щодо дозвільної документації (повідомлення про початок виконання підготовчих та будівельних робіт або дозвіл) чи документи, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (декларації про готовність об'єкта до експлуатації або сертифікат) по об'єкту розташованому за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, 32 Ж - відсутні."
Також листом Державної інспекції архітектури та містобудування України від 16.05.2023 повідомлено наступне: "Повідомляємо, що шляхом перевірки відомостей, які містяться в Реєстрі будівельної діяльності, за параметром пошуку "адреса об'єкта - м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, 32Ж" інформації та документів, що надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, та документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, зміни до них, їх скасування чи анулювання станом на дату надання відповіді не виявлено."
Отже, враховуючи вищевикладене, у відповідача відсутні будь-які правовстановлюючі документи на земельну ділянку водного фонду, а будівництво будівлі складу в межах прибережної смуги міста порушує вимоги статтей 60, 61 ЗК України, статтей 88, 89 Водного кодексу України. При цьому таке самочинне будівництво здійснено на земельній ділянці без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту.
Згідно зі статтею 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Відповідно до частин 1, 2 статті 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Таким чином, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане виключно за особою, яка є власником чи користувачем земельної ділянки, на час винесення рішення суду.
Так, частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт "б" частина 3 статті 152 Земельного кодексу України).
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існує правовідносини та правопорушення.
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав власника розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.
Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
За вказаного вбачається, що у разі доведеності факту самовільного зайняття його земельної ділянки та розміщення на ній самочинного будівництва, позивач не позбавлений можливості захищати свої права у спосіб, який відповідатиме положенням статей 376, 391 Цивільного кодексу України і статей 152, 212 Земельного кодексу України, зокрема, вимагати усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, звільнення земельної ділянки та приведення її у попередній стан.
Згідно зі статтею 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Частиною 5 статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України).
Також, відповідно до частин 1,2 статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що замовник має право виконувати будівельні роботи після: 1) подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України; 2) реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I-III категорій складності; 3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності. Зазначені у частині першій цієї статті документи, що надають право на виконання будівельних робіт, є чинними до завершення будівництва.
Положеннями статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов'язується можливість матеріального об'єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.
Відтак, до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Таким чином, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Так реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, в силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19), постанові Верховного Суду від 20.10. 2020 у справі № 569/21350/18 (провадження № 61-22552св19).
Отже, чинним законодавством для спірних правовідносин визначено єдину підставу для набуття права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, яка, як вбачається із обставин справи не настала.
Суд відзначає, що відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1,2 статті 319 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина 1 статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина 2 статті 373 Цивільного кодексу України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Згідно із частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, як було зазначено вище, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 Цивільного кодексу України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв'язку із здійсненням самочинного будівництва.
За висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 вбачається, що стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов'язаний з питаннями права власності на землю.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (аналогічний правовий висновок викладений в пункті 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).
Враховуючи вказане, у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок про те, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.
Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об'єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.
З вказаного вбачається, що самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 виснувала, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 Цивільного кодексу України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з'явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 Цивільного кодексу України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.
Частинами 3-5 статті 376 Цивільного кодексу України, відповідно, встановлено таке право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Таким чином, знесення самочинно побудованого спірного об'єкта нерухомості відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.
Суд відзначає, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34).
Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34).
Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35).
Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі №916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).
Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Викладене є підставою для задоволення позовних вимог позивача щодо усунення перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні земельною ділянкою, шляхом знесення самочинно побудованих об'єктів нерухомості загальною площею 154,2 кв.м.: Літ. А - будівля складу загальною площею 130,2 кв.м., гідротехнічні споруди пірсу, що розташовані за адресою: вулиця Набережна Заводська, 32 Ж в місті Дніпрі (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1815103812101) за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Онон" (код ЄДРПОУ: 42745806).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).
Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.
Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті.
Оскільки положення статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.
Так, за результатом аналізу матеріалів справи вбачається наявність порушення законних прав та інтересів територіальної громади міста в особі органу місцевого самоврядування - Дніпровської міської ради, яке полягає у тому, що право власності на автозаправну станцію, яка розташована за адресою: вулиця Набережна Заводська, 32 Ж в місті Дніпрі (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1815103812101) було зареєстроване без законних на те підстав, а саме: на підставі Декларації про готовність об'єкту до експлуатації, якої офіційно в Системі не виявлено та зазначений об'єкт нерухомості був побудований на земельній ділянці, що належить до комунальної власності без згоди власника - Дніпровської міської ради, відповідно такий об'єкт нерухомості вважається самочинно побудованим, чим саме і порушує законне право Дніпровської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою, а також порушує майнові інтереси територіальної громади міста Дніпра, в особі Дніпровської міської ради щодо користування та розпорядження землею, що є порушенням економічних інтересів громади.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині усунення перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу самочинно побудованих об'єктів нерухомості загальною площею 154,2 кв.м.: Літ. А - будівля складу загальною площею 130,2 кв.м., гідротехнічні споруди пірсу, що розташовані за адресою: вулиця Набережна Заводська, 32 Ж в місті Дніпрі (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1815103812101), за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Онон", - підлягають задоволенню.
Разом з тим, щодо позовної вимоги про припинення право володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Онон" код ЄДРПОУ: 42745806 на самочинно побудовані об'єкти нерухомості загальною площею 154,2 кв.м.: Літ. А - будівля складу загальною площею 130,2 кв.м., гідротехнічна споруда пірсу, що розташовані за адресою: вулиця Набережна Заводська, 32 Ж в місті Дніпрі (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1815103812101), господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Записи в Державному реєстрі створюють для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника Спірної земельної ділянки, зокрема відчуження або передачі у користування такої земельної ділянки іншим особам.
Як було зазначено вище, інформація про Будівлю та споруду в перше за Горобець В.Г. була внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Підставою для такої реєстрації за Горобець В.Г. стали: договір купівлі-продажу № 10/01 від 10.10.2001 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2007 у справі № 23/303.
Натомість, судом апеляційної інстанції скасовано рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2007 у справі № 23/303 та констатовано, необхідність обов'язкового нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу № 10/01 від 10.10.01. Оскільки відсутність такого посвідчення прямо вказує на недійсність такого договору, зокрема: "Враховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує обов'язковість вимог нотаріального посвідчення угод купівлі продажу нерухомого майна та наявності в Цивільного кодексу застережень щодо недійсності (нікчемності) таких угод як на час укладання договору купівлі - продажу № 10/01 від 10.10.01р., так і на час прийняття оспорюваного рішення судом першої інстанції, що виключало можливість прийняття рішення про визнання дійсним цього договору та, відповідно, визнання права власності за Суб'єктом підприємницької діяльності Горобцем Валерієм Григоровичем на вказане в договорі нерухоме майно."
В свою чергу, підставою для реєстрації права власності за ТОВ "ОНОН" є протокол від 10.01.2019 та акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу від 24.04.2019. Оскільки рішення суду на підставі якого Горобець В.Г. набув право власності на Будівлю та споруду скасовано, то таке майно не могло бути передано останнім до статутного капіталу ТОВ "Онон" в силу того, що таке майно не могло належати Горобець В.Г .
У практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (див., зокрема, пункт 98 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18. Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.
Відповідні записи в Державному реєстрі про реєстрацію Будівлі та споруди створюють для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника Спірної земельної ділянки, зокрема відчуження або передачі у користування такої земельної ділянки іншим особам.
Якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачами, з якими позивач не перебував у зобов'язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїми земельними ділянками (схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18). "Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі" (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18). До аналогічних висновків також дійшов Верховний Суд в постанові від 04.12.2024 у справі № 202/3145/22.
Таким чином, за наслідками скасування судом апеляційної інстанції рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2007 та надання оцінки наслідкам недотримання умов нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу № 10/01 від 10.10.01, доцільно констатувати, що підстави для реєстрації права власності на Будівлю і споруду за Горобець В.Г. відсутні. Отже, Горобець В.Г. не мав права і на передачу Будівлі та споруди до статутного капіталу ТОВ "Онон".
В свою чергу, записи в Державному реєстрі щодо Будівлі та споруди, не меншим чином ніж самочинне будівництво, створюють для Дніпровської міської територіальної громади перешкоди у реалізації нею прав власника спірної земельної ділянки, зокрема відчуження або передачі у користування іншим особам.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу цієї статті та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном; друга - міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями; третя - міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatismutandisрішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" (East/WestAllianceLimitedv. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyyv. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyyv. Ukraine, заява №43768/07)).
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі "TheformerkingofGreeceandothersv. Greece" (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 у справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Право органу місцевого самоврядування, який діє в інтересах територіальної громади звільнити земельну ділянку від самочинно збудованих будівель з огляду на доведену незаконність і безпідставність набуття відповідачем права власності на ці будівлі становить пропорційне втручання у право власності Відповідача з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.
Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 203/5561/16.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі №201/2471/20 суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту прав власника (користувача) земельної ділянки щодо усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, спричиненого таким порушенням, є вимога про знесення самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України вирішення такої вимоги виключає застосування інших вимог; належним відповідачем за такою вимогою є власник відповідної забудови.
Схожий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17.
Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 01 липня 2020 року у справі № 755/3782/17, відповідно до яких новий власник, набуває усі права та обов'язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому є належним відповідачем за заявленими вимогами про повернення земельної ділянки, приведення її у попередній стан та знесення самочинного будівництва.
У постанові Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі №904/7803/21 суд дійшов до висновку, що виходячи з правової природи реєстрації прав на нерухоме майно як способу володіння ним та беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства (аналогія права), колегія дійшла висновку, що у випадку, якщо заінтересована особа - позивач (власник земельної ділянки, інший правоволоділець) вважає, що зареєстроване за відповідачем право власності чи інше речове право на певний об'єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом. Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об'єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб'єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також: підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об'єкт.
Враховуючи вищевикладене, порушення законних прав та інтересів територіальної громади міста в особі органу місцевого самоврядування Дніпровської міської ради полягає у тому, що реєстрація права власності на об'єкт самочинного будівництва на земельній ділянці, що належить до комунальної власності без згоди власника - Дніпровської міської ради порушує законне право міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою та встановлений законодавством порядок набуття прав на об'єкти нерухомості, набуття прав та реалізації прав на землю (земельну ділянку) комунальної власності, а також майнові інтереси громади в особі Дніпровської міської ради щодо користування та розпорядження землею, що є порушенням економічних інтересів громади.
Таким чином, позовна вимога до Відповідача про припинення володіння правом власності на об'єкт самочинного будівництва (як підстава для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права) підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, вимоги позивача є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання про дію заходів забезпечення позову, застосованих ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2025 у справі № 904/5078/25, суд зазначає, що відповідно до ч. 7 ст. 145 ГПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Таким чином, оскільки позовні вимоги Дніпровської міської ради в даній справі суд задовольнив, при цьому вжиті заходи забезпечення позову є гарантією виконання рішення суду і потреба у забезпеченні позову на час ухвалення рішення не відпала, такі заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили відповідно до ч. 7 ст. 145 ГПК України.
Щодо судового збору.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору у розмірі 7 570,00 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 145, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити у повному обсязі.
Усунути перешкоди Дніпровській міській раді (49000, м. Дніпро, про-т Дмитра Яворницького, буд. 75, код ЄДРПОУ 26510514) у користуванні земельною ділянкою, шляхом знесення самочинно побудованих об'єктів нерухомості загальною площею 154,2 кв.м.: Літ. А - будівля складу загальною площею 130,2 кв.м., гідротехнічні споруди пірсу, що розташовані за адресою: вулиця Набережна Заводська, 32 Ж в місті Дніпрі (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1815103812101) за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Онон» (49000, м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, буд. 32 Ж, код ЄДРПОУ 42745806)
Припинити право володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Онон» (49000, м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, буд. 32 Ж, код ЄДРПОУ 42745806) на самочинно побудовані об'єкти нерухомості загальною площею 154,2 кв.м.: Літ. А - будівля складу загальною площею 130,2 кв.м., гідротехнічна споруда пірсу, що розташовані за адресою: вулиця Набережна Заводська, 32 Ж в місті Дніпрі (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1815103812101)
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Онон» (49000, м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, буд. 32 Ж, код ЄДРПОУ 42745806) на користь Дніпропетровської міської ради (49000, м. Дніпро, про-т Дмитра Яворницького, буд. 75, код ЄДРПОУ 26510514) витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 570,00 грн.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано - 16.12.2025.
Суддя В.Г. Бєлік