пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
16 грудня 2025 року Справа № 903/944/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Дем'як В.М., за участі секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу
за позовом: ОСОБА_1 , м. Київ
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕНДЕР-УКРАЇНА", Волинська область, Ковельський район, село Смоляри-Світязькі
відповідача-2: Шацької селищної ради, Волинська область, Ковельський район, селище Шацьк
про визнання трудових відносин припиненими та зобов'язання вчинити дії
Представники сторін:
від позивача: не прибули;
від відповідача 1: не прибули;
від відповідача 2: не прибули;
Встановив: ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕНДЕР-УКРАЇНА" та Шацької селищної ради, в якому просить суд:
1) визнати припиненими трудові відносини між товариством з обмеженою відповідальністю "ЗЕНДЕР-УКРАЇНА" та ОСОБА_1 у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕНДЕР-УКРАЇНА" за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України;
2) зобов'язати Шацьку селищну раду вчинити державну реєстрацію зміни до відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗЕНДЕР-Україна" в частині зміни керівника цього товариства шляхом внесення запису про виключення з дня набрання судовим рішенням законної сили та на його підставі із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про ОСОБА_1 як керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕНДЕР-Україна".
В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на те, що 27.06.2025 ним подана заява про звільнення за власним бажанням та ініційовано загальні збори учасників товариства для вирішення відповідного питання, однак, такі збори не відбулись внаслідок неявки учасників, з метою захисту порушеного права на припинення трудових відносин змушений звернутись до суду із даною позовною заявою.
Ухвалою суду від 06.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.10.2025.
Ухвалою суду від 22.10.2025 відкладено підготовче провадження на 17.11.2025.
Ухвалою суду від 17.11.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.12.2025.
Представник позивача у судове засідання не прибув, через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання за вх.№01-87/5671/25 від 08.12.2025 у якому просить судове засідання проводити без участі позивача та його представника. Крім того, зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
У визначений судом день та час відповідачі своїх представників в засідання суду не направили, відзиви на позовну заяву не подали, хоча про день та час розгляду справи в суді були повідомлені належним чином про що свідчать довідки Господарського суду Волинської області про доставку ухвали суду від 17.11.2025 до електронного кабінету відповідачів 19.11.2025.
У відповідності до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Отже, суд дійшов висновку, що відповідачі про розгляд справи судом повідомлений належним чином.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.
Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представників позивача та відповідачів не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
ОСОБА_1 (Позивач) призначений на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕНДЕР-УКРАЇНА» (Відповідач 1) з жовтня 2018 року на підставі рішення Загальних Зборів Учасників Товариства (протокол №21 від 03.10.2018, а.с. 23-25).
Згідно наказу №6к від 05.10.2018 позивач приступив до виконання обов'язків директора з 08 жовтня 2018 року (а.с. 26). Трудовий договір між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕНДЕР-УКРАЇНА» та Позивачем не укладався.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗЕНДЕР-УКРАЇНА» зареєстроване в реєстрі 30.06.2005 та на дату подання позову статутний капітал складає 600 000 грн. Засновниками (учасниками) товариства є ЗЕНДЕР КОРПОРЕЙШН ЛІМІТЕД (Сполучене Королівство) із часткою 35% статутного капіталу, ГРАФ ОКСФОРДСЬКИЙ ТА АСКВІТСЬКИЙ РЕЙМОНД БЕНЕДИКТ із часткою 30% статутного капіталу, ТАЛАР ХОЛДИНГЗ ЛІМІТЕД (Кіпр) із часткою 20% статутного капіталу та ОСОБА_2 із часткою 15% статутного капіталу (а.с. 27-34).
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», п.п. 9.2.6. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕНДЕР-УКРАЇНА» до виключної компетенції вищого органу управління Товариства - загальних зборів Товариства, зокрема, належить призначення та звільнення Директора Товариства (а.с. 35-46).
Пунктами 9.2.-9.5. Статуту ТОВ «ЗЕНДЕР-УКРАЇНА» визначено компетенцію загальних зборів учасників Товариства, порядок їх скликання та прийняття рішень.
Пунктом 9.3.1. Статуту товариства передбачено, що Загальні Збори Учасників Товариства скликаються директором Товариства не рідше ніж два рази на рік.
Згідно пункту 9.3.4. Статуту товариства учасники повідомляються про проведення Зборів Учасників персонально із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено в письмовій формі не менш як за тридцять днів до скликання Зборів Учасників.
Позивач вважає, що порядок скликання загальних зборів учасників товариства, що визначений Статутом, не застосовується з огляду на наступне.
Відповідно до Статуту товариства, який був затверджений установчими зборами засновників згідно протоколу №18-1 від 15.01.2018 зокрема згідно ЗУ «Про господарські товариства», а 06.02.2018 прийнято Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» №2275, який набрав чинності 17.06.2018 р., яким було внесено низку змін до Цивільного Кодексу України, Господарського Кодексу України, Законів України «Про господарські товариства» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», які суттєво змінили правила веденні корпоративних правовідносин та вирішення спорів, які проходять з порушенням таких правовідносин.
З пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2275-VIII вбачається:
- Протягом року з дня набрання чинності Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» товариства можуть здійснювати свою діяльність на підставі положень статуту в редакції, яка діє на момент набрання чинності цим Законом, за умови, що положення такого статуту відповідають чинному на той момент законодавству, зокрема, Закону України «Про господарські товариства».
- Якщо протягом «перехідного періоду» (одного року з дня набрання чинності законом) товариство вносить зміни до статуту, така редакція статуту товариства після внесення змін повинна відповідати Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
- Якщо товариство не внесе відповідні зміни до статуту через рік після набрання чинності Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», то у такому разі положення статуту, які не відповідають цьому Закону, не застосовуються, натомість учасники товариства повинні керуватися нормами Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
У постанові Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №922/3010/18 зазначено про те, що наведену норму потрібно тлумачити так, що протягом року з дня набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» товариства можуть здійснювати свою діяльність на підставі положень статуту в редакції, яка діє на момент набрання чинності цим Законом, за умови, що положення такого статуту відповідають чинному на той момент законодавству, зокрема, Закону України «Про господарські товариства». Якщо протягом «перехідного періоду» (одного року з дня набрання чинності законом) товариство вносить зміни до статуту, така редакція статуту товариства після внесення змін повинна відповідати Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
Якщо товариство не внесе відповідні зміни до статуту через рік після набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», то у такому разі положення статуту, які не відповідають цьому Закону, не застосовуються, натомість учасники товариства повинні керуватися нормами Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Проте, як вбачається із Статуту товариства, його положення в частині порядку скликання загальних зборів товариства не суперечать положенням Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Зокрема, згідно ч. 1 ст.32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» Загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників.
Згідно ч. 2 ст.32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства.
Згідно ч. 3 ст.32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за ЗО днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.
Згідно ч. 4 ст.32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення.
Згідно ч. 5 ст.32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Якщо до порядку денного включено питання про внесення змін до статуту товариства, до повідомлення додається проект запропонованих змін.
Позивач в позовній заяві зазначає, що з урахуванням вищезазначеного та зважаючи на бажання позивача припинити трудові відносини із відповідачем 1 ним було дотримано порядок скликання зборів товариства і його учасників для прийняття рішення про звільнення із займаної посади, однак товариством не було прийнято відповідного рішення з незалежних від позивача причин.
Відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.
Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).
У частині першій статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
За змістом статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Положення КЗпП України не містять приписів про відлік початку перебігу двотижневого строку повідомлення роботодавця про звільнення, цей строк слід обчислювати з моменту отримання відповідної заяви роботодавцем, а не з моменту її направлення, оскільки цей двотижневий строк є гарантією прав роботодавця мати час здійснити заміну працівника.
У червні 2025 року позивачем прийнято рішення звільнитись із займаної посади директора за власним бажанням відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з чим складено заяву про звільнення та повідомлення про скликання Загальних Зборів Учасників товариства, які були направлені на адресу відповідача 1 та одночасно усім його учасникам (а.с. 47-53).
Згідно вказаного повідомлення про скликання Загальних Зборів Учасників товариства позивачем скликано збори на 20 серпня 2025 року на 10:00 год за адресою: вул. Саксаганського, 61/17, офіс 5, м. Київ, Україна.
До порядку денного зборів включені питання:
1. Звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Зендер-Україна».
2. Призначення нового директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Зендер-У країна».
3. Інше.
Позивач зазначає, що його звернення не розглянуто, а збори 20 серпня 2025 року не відбулись через неявку учасників товариства, про що Позивачем як директором Товариства складено протокол №22 від 20.09.2025 (а.с. 54), що позбавило Позивача можливості з незалежних від нього причин припинити свої повноваження як директора товариства в позасудовому порядку.
Враховуючи вище викладене позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права та просить суд визнати припиненими трудові відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗЕНДЕР-УКРАЇНА" та ОСОБА_1 у зв'язку зі звільненням останнього з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕНДЕР-УКРАЇНА" за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України та зобов'язати Шацьку селищну раду вчинити державну реєстрацію зміни до відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗЕНДЕР-УКРАЇНА" в частині зміни керівника цього товариства шляхом внесення запису про виключення з дня набрання судовим рішенням законної сили та на його підставі із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про ОСОБА_1 як керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕНДЕР-УКРАЇНА".
Надаючи правову оцінку даним спірним правовідносинам судом встановлено, наступне.
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналогічні положення містяться у частині першій статті 4 ЦПК України.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
У постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду вказала на те, що захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови ВП ВС від 05.06.18, справа № 338/180/17, від 30.01.19, справа № 569/17272/15-ц, від 16.06.20, справа № 145/2047/16-ц, від 15.09.20, справа № 469/1044/17).
Крім того, відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.05.2020 по справі № 910/7164/19, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка на її думку порушує її права й охоронювані законом інтереси.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).
За змістом пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають із корпоративних відносин, в тому числі пов'язані з управлінням юридичної особою.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України).
До трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (частина перша статті 3 КЗпП України.
Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем-фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець-фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (речення перше частини першої статті 21 КЗпП України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.06.2023 у справі №488/362/22 зазначила, що корпоративні права на участь в управлінні товариством його учасники реалізовують, зокрема, шляхом прийняття компетентним органом товариства рішення щодо припинення повноважень одноосібного виконавчого органу (директора). Таке рішення може мати наслідки для трудових відносин, але визначальним у таких ситуаціях є відносини корпоративні.
Суд встановив, що ОСОБА_1 (Позивач) призначений на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕНДЕР-УКРАЇНА» (Відповідач 1) з жовтня 2018 року на підставі рішення Загальних Зборів Учасників Товариства (протокол №21 від 03.10.2018, а.с. 23-25). Згідно наказу №6к від 05.10.2018 позивач приступив до виконання обов'язків директора з 08 жовтня 2018 року (а.с. 26). Трудовий договір між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕНДЕР-УКРАЇНА» та Позивачем не укладався.
Згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Відтак, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗЕНДЕР-УКРАЇНА» зареєстроване в реєстрі 30.06.2005 та на дату подання позову статутний капітал складає 600 000 грн. Засновниками (учасниками) товариства є ЗЕНДЕР КОРПОРЕЙШН ЛІМІТЕД (Сполучене Королівство) із часткою 35% статутного капіталу, ГРАФ ОКСФОРДСЬКИЙ ТА АСКВІТСЬКИЙ РЕЙМОНД БЕНЕДИКТ із часткою 30% статутного капіталу, ТАЛАР ХОЛДИНГЗ ЛІМІТЕД (Кіпр) із часткою 20% статутного капіталу та ОСОБА_2 із часткою 15% статутного капіталу (а.с. 27-34).
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на їхнє прийняття органу можуть мати наслідки і для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні, тобто пов'язані з управлінням товариством (Аналогічні висновки викладені у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 від 8 листопада 2019 року у справі № 667/1/16, від 4 лютого 2020 року у справі № 915/540/16 (пункт 34), від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (пункт 53), від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17).
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», п.п. 9.2.6. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕНДЕР-УКРАЇНА» до виключної компетенції вищого органу управління Товариства - загальних зборів Товариства, зокрема, належить призначення та звільнення Директора Товариства (а.с. 35-46).
Пунктами 9.2.-9.5. Статуту ТОВ «ЗЕНДЕР-УКРАЇНА» визначено компетенцію загальних зборів учасників Товариства, порядок їх скликання та прийняття рішень.
Пунктом 9.3.1. Статуту товариства передбачено, що Загальні Збори Учасників Товариства скликаються директором Товариства не рідше ніж два рази на рік.
Згідно з ч. 1 статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників є вищим органом товариства.
Ч. 1 ст. 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" визначено, що загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства.
Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не визначено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.
Згідно з ч. 1-3 статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Відповідно до частин 2, 3 статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.
Згідно пункту 9.3.4. Статуту товариства учасники повідомляються про проведення Зборів Учасників персонально із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено в письмовій формі не менш як за тридцять днів до скликання Зборів Учасників.
Як вже зазначив суд, у червні 2025 року позивачем прийнято рішення звільнитись із займаної посади директора за власним бажанням відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з чим складено заяву про звільнення та повідомлення про скликання Загальних Зборів Учасників товариства, які були направлені на адресу відповідача 1 та одночасно усім його учасникам (а.с. 47-53), однак останні залишені без належного реагування.
Додатково, факт не прибуття учасників (засновників) Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕНДЕР-УКРАЇНА» для проведення загальних зборів та вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням підтверджується протоколом №22 від 20.09.2025 (а.с. 54).
На відміну від випадку, коли роботодавець в особі загальних зборів товариства ініціює припинення повноважень одноосібного виконавчого органу згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень посадових осіб), директор у випадку вияву ним ініціативи згідно зі статтею 38 КЗпП України щодо звільнення з посади може сам ініціювати скликання загальних зборів учасників товариства для вирішення питання про своє звільнення. У випадку відсутності рішення скликаних загальних зборів учасників товариства про звільнення директора товариства, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення цих зборів, директор має право звернутися до суду з вимогою про припинення його повноважень (п. 50-51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №448/362/22).
Суд встановив, що позивач надіслав заяву про звільнення з посади за власним бажанням відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України (а.с. 47).
Також позивач надіслав лист про ініціювання скликання та проведення загальних зборів учасників товариства на 20 серпня 2025 року на 10:00 год з повідомленням про винесення на порядок денний розгляд заяви про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕНДЕР-УКРАЇНА» та призначення нового директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕНДЕР-УКРАЇНА» (а.с. 48-53).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 врахувала, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовуються насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у справі №127/27466/20 дійшла висновку про те, що директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю") з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов'язків (частина тринадцята статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю"), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").
Враховуючи вищевикладені висновки та норми права, позивач - ОСОБА_1 дотримав вимоги статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та статуту товариства щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомив кожного з учасників товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надав учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства в робочий час.
Отже, докази, що містяться у матеріалах справи, свідчать про дотримання позивачем також вимог закону щодо реалізації свого права на припинення трудових відносин за власним бажанням (волевиявленням) із відповідачем-1.
Між тим, матеріали справи не містять доказів у розумінні статей 77-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження розгляду по суті уповноваженим на звільнення директора органом товариства заяви позивача про звільнення з посади директора відповідача 1, а також фактичного звільнення ОСОБА_1 з посади директора на підставі рішення загальних зборів учасників відповідача-1 у передбачений чинним законодавством України строк і внесення змін до відомостей про наведену юридичну особу про зміну її керівника.
Водночас, невирішення загальними зборами учасників товариства питання про звільнення за власним бажанням ОСОБА_1 з посади директора у даному випадку є порушенням зазначеного права позивача.
Відповідно до ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Позивач, з метою захисту своїх прав, просить визнати припиненими трудові відносини між товариством з обмеженою відповідальністю "ЗЕНДЕР-УКРАЇНА" та ОСОБА_1 у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕНДЕР-УКРАЇНА" за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України.
За умовами статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є припинення правовідношення.
Слід врахувати, що суд не може вирішити (визначити юридичний факт) про визнання припиненими трудових відносин між позивачем та відповідачем-1.
Разом з тим, з встановлених обставин у даній справі та з позиції Великої Палати Верховного Суду, підлягає до задоволення вимога про припинення трудових відносин та відносин представництва між Товариством з обмеженою відповідальністю "Проектно-вишукувальний інститут "Волиньагропроект" та ОСОБА_3 з моменту набуття законної сили рішенням суду у справі.
За відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника з метою захисту своїх прав він може звернутися до суду, однак вважає, що належним та ефективним способом захисту його прав та законних інтересів у такому випадку буде не вимога про визнання трудових відносин припиненими (визначення юридичного факту), про що йдеться у постановах КЦС ВС від 24.12.2019 у справі N 758/1861/18 та від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18, а вимога припинити такі трудові відносини за рішенням суду, які (трудові відносини) будуть припинені саме з дати набрання судовим рішенням законної сили, адже констатація ретроспективно припинення трудових відносин певною датою у минулому, зокрема через два тижні після написання / подання заяви про звільнення, як у цій справі, по суті зводиться до встановлення факту припинення цих правовідносин з відповідної дати без прийняття загальними зборами товариства відповідного рішення.
Зазначений правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №127/27466/20 від 06.09.2023.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у даному випадку права позивача підлягають захисту шляхом припинення повноважень на майбутнє, що відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 7 частини другої статті 16 ЦК України.
Отже, суд дійшов висновку не визнати припиненими, а припинити трудові відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗЕНДЕР-УКРАЇНА" та ОСОБА_1 у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕНДЕР-УКРАЇНА" за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Шацької селищної ради вчинити державну реєстрацію зміни до відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗЕНДЕР-УКРАЇНА» в частині зміни керівника цього товариства шляхом внесення запису про виключення з дня набрання судовим рішенням законної сили та на його підставі із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про позивача як керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕНДЕР- УКРАЇНА» слід врахувати наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, та громадських формувань», державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації; судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
За змістом п. 3 ч. 5 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, та громадських формувань» суб'єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).
Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 зазначив, що факт припинення повноважень директора як посадової особи законодавець пов'язує із моментом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» не передбачає внесення змін до реєстру щодо керівника підприємства на підставі лише заяви і без відповідного рішення учасників, що у даному випадку унеможливлює внесення таких змін у позасудовому порядку, так як рішення учасниками про звільнення Позивача прийнято не було, а збори не відбулись.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним».
Таким чином, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Отже, з огляду на вище зазначені норми чинного законодавства України процедура звільнення директора із займаної посади внаслідок припинення правовідносин з товариством має супроводжуватись виключенням відомостей про директора з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що у даному випадку є належним та ефективним способом захисту прав позивача та забезпечить відновлення його порушених прав.
Відповідно до відомостей Кодифікатора адміністративно-територіальних одиниць та територій територіальних громад, село Смоляри-Світязькі, Шацького району Волинської області (місце реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕНДЕР- УКРАЇНА») належить до Шацької селищної територіальної громади.
Згідно ч. 1 ст. 2 Статуту Шацької селищної територіальної громади її адміністративним центром є селище Шацьк, в якому розміщені її органи місцевого самоврядування.
Згідно ч. 3 ст. 2 Статуту Шацької селищної територіальної громади вона має єдиний представницький орган - Шацьку селищну раду (а.с. 55-81).
Відповідно до ч. 1 Положення про «Центр надання адміністративних послуг» Шацької селищної ради Шацького району Волинської області, затвердженого Рішенням Шацької селищної ради 03 серпня 2018 року № 37/6 «Центр надання адміністративних послуг» Шацької селищної ради селищної ради Шацького району Волинської області утворено як структурний підрозділ виконавчого комітету Шацької селищної ради, в якому надаються адміністративні послуги фізичним та юридичним особам.
Згідно з вказаним Положенням (зокрема п. 9 ч. 14) державними реєстраторами Центру надання адміністративних послуг Шацької селищної ради Шацького району Волинської області здійснюється внесення змін до відомостей про юридичну особу, фізичну особу-підприємця відповідно до закону (а.с. 82-87).
З урахуванням викладеного, у зв'язку з задоволенням позовної вимоги щодо визнання трудових відносин припиненими між позивачем та відповідачем 1, враховуючи наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про позивача як керівника відповідача-1 та наявності у відповідача-2 повноважень на внесення змін відомостей до реєстру про керівника, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині зобов'язання Шацької селищної ради вчинити державну реєстрацію зміни до відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗЕНДЕР- УКРАЇНА» в частині зміни керівника цього товариства шляхом внесення запису про виключення з дня набрання судовим рішенням законної сили та на його підставі із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про позивача як керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕНДЕР- УКРАЇНА».
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 9 вказаної статті визначено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Водночас, враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідача 1, суд дійшов висновку, що витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати останньому у відповідності до положень ст. 129 ГПК України в повному об'ємі за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕНДЕР-УКРАЇНА».
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 123, 126, 129, 231, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задоволити.
2. Припинити трудові відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕНДЕР-УКРАЇНА» (код за ЄДРПОУ: 33579789, місцезнаходження: 44023, Шацький р-н, Волинська обл., село Смоляри-Світязькі, вулиця Приозерна, будинок 9) та ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕНДЕР-УКРАЇНА» за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України.
3. Зобов'язати Шацьку селищну раду (код ЄДРПОУ 04334235, 44000, Ковельський р-н, Волинська обл., селище Шацьк, вулиця Героїв України, будинок 16) вчинити державну реєстрацію зміни до відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗЕНДЕР-УКРАЇНА» (код за ЄДРПОУ: 33579789, місцезнаходження: 44023, Шацький р-н, Волинська обл., село Смоляри-Світязькі, вулиця Приозерна, будинок 9) в частині зміни керівника цього товариства шляхом внесення запису про виключення з дня набрання судовим рішенням законної сили та на його підставі із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) як керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕНДЕР-УКРАЇНА» (код за ЄДРПОУ: 33579789, місцезнаходження: 44023, Шацький р-н, Волинська обл., село Смоляри-Світязькі, вулиця Приозерна, будинок 9).
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕНДЕР-УКРАЇНА» (код за ЄДРПОУ: 33579789, місцезнаходження: 44023, Шацький р-н, Волинська обл., село Смоляри-Світязькі, вулиця Приозерна, будинок 9) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) 6056,00 грн. витрат зі сплати судового збору.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.
Повний текст рішення складено 16.12.2025.
Суддя В. М. Дем'як