вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"04" грудня 2025 р. Cправа № 902/32/24
за позовом: Виконувача обов'язків керівника Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська,33, м. Вінниця, 21050) в інтересах держави в особі Гайсинської міської ради (вул. 1 Травня, 7, м. Гайсин, 23700)
до:Фізичної особи - підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни ( АДРЕСА_1 )
третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державне агентство меліорації та рибного господарства України (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 45-А, ідентифікаційний код юридичної особи 37472282) в особі Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Вінницькій області (21000, Вінницька обл., м. Вінниця, пров. Селянський, буд. 9)
про повернення земельних ділянок
Головуючий суддя Яремчук Ю.О.
Секретар судового засідання Надтока Т.О.
за участю представників сторін:
прокурор: Кавун О.І.
позивача: не з'явився
відповідача: Федчук С.М.
04.01.2024 виконувач обов'язків керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Гайсинської міської ради звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фізичної особи - підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни про повернення земельних ділянок.
Ухвалою суду від 08.01.2024 відкрито провадження у справі № 902/32/24. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 07.02.2024.
30.01.2024 від Фізичної особи - підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни надійшов відзив на позовну заяву (вх. № канц. 01-34/1038/24 від 30.01.2025), який долучений судом до матеріалів справи.
06.02.2024 від першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив (вх. № канц. 01-34/1300/24 від 06.02.2025), яка долучена судом до матеріалів справи.
Разом з тим, судове засідання у справі №902/32/24 призначене на 06.02.2024 о 11:00 год не відбулось у зв'язку з оголошеною у Вінницькій області повітряною тривогою, про що зазначено в службовій записці секретаря судового засідання від 06.02.2024.
Враховуючи те що судове засідання не відбулось, з незалежних від суду та сторін обставин, суд дійшов висновку про необхідність призначення судового засідання на іншу дату та час.
Ухвалою суду від 07.02.2024 повідомлено учасників справи про підготовче судове засідання, що відбудеться 07.03.2024.
В судове засідання 07.03.2024 з'явився прокурор та представник відповідача.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 07.02.2024.
Суд зауважує, що від представника відповідача надійшло клопотання про залучення в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державне агентство меліорації та рибного господарства України (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 45-А, ідентифікаційний код юридичної особи 37472282) в особі Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Вінницькій області (21000, Вінницька обл., м. Вінниця, пров. Селянський, буд. 9).
За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державне агентство меліорації та рибного господарства України (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 45-А, ідентифікаційний код юридичної особи 37472282) в особі Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Вінницькій області (21000, Вінницька обл., м. Вінниця, пров. Селянський, буд. 9); про продовження підготовчого провадження на 30 днів та відкладення розгляду справи, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою суду від 07.03.2024 повідомлено учасників справи про підготовче судове засідання, що відбудеться 28.03.2024.
Однак, 28.03.2024 судове засідання у справі № 902/32/24 не відбулося у зв'язку із оголошенням сигналу "Повітряна тривога" з 12:09 год. до 13:11 год. на території Вінницької області.
Ухвалою суду від 28.03.2024 повідомлено учасників справи про підготовче судове засідання, що відбудеться 25.04.2024.
На визначену дату судом в судове засідання з'явився прокурор.
Представник позивача, представник відповідача та третьої особи не з'явились, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 28.03.2024.
25.04.2024 від представника відповідача надійшло клопотання (вх. № канц. 01-34/43598/24 від 25.04.2024) про відкладення розгляду справи; про зобов'язання прокурора направити третій особі копію позовної заяви з додатками та встановлення процесуального строку на вчинення дій.
За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про відкладення розгляду справи на іншу дату та задоволення вказаного клопотання представника відповідача, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою суду від 25.04.2024 повідомлено учасників справи про підготовче судове засідання, що відбудеться 07.05.2024.
06.05.2024 від Фізичної особи - підприємця Колісніченко Л.С. надійшли додаткові пояснення по суті справи (вх. № канц. 01-34/4734/24 від 06.05.2024), які долучені судом до матеріалів справи.
На визначену дату судом в судове засідання з'явився прокурор та представник відповідача.
Представник позивача та третьої особи не з'явились, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 25.04.2024.
За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення судового розгляду справи по суті, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою суду від 07.05.2024 повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 06.06.2024.
20.05.2024 від Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм управління державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Вінницькій області надійшло пояснення (вх. № канц. 01-34/5230/24 від 20.05.2025), яке долучене судом до матеріалів справи.
На визначену дату судом в судове засідання з'явився прокурор.
Представники позивача, відповідача та третьої особи не з'явились, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлені ухвалою суду від 07.05.2024.
Суд зауважує, що від представника відповідача надійшло клопотання (вх. № канц. 01-34/5612/24 від 29.05.2024) про відкладення розгляду справи на іншу дату, в зв'язку із перебуванням уповноваженого представника у відпустці.
Присутній прокурор проти даного клопотання заперечив.
За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про задоволення клопотання представника відповідача та відкладення розгляду справи на іншу дату, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою суду від 06.06.2024 повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 30.07.2024.
18.07.2024 від фізичної - особи підприємця Колісніченко Л.С. надійшли додаткові пояснення (вх. № канц. 01-34/7356/24 від 18.07.2025), які долучені судом до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 30.07.2024 провадження у справі №902/32/24 зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №922/1168/23.
29.08.2025 від заступника керівника Вінницької обласної прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження у справі (вх. № канц. 01-34/9186/25 від 28.08.2025), в якому вказано, що Великою палатою Верховного суду розглянуто справу № 922/1168/23.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст. 230 ГПК України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу. Провадження у справі продовжується із стадії, на якій його було зупинено.
З врахуванням викладеного слід призначити судове засідання з розгляду справи № 902/32/24.
Ухвалою суду від 04.09.2025 поновлено провадження у справі № 902/32/24. Повідомлено учасників справи про підготовче судове засідання у справі, що відбудеться 09.10.2025.
На визначену дату судом в судове засідання з'явився прокурор та представник відповідача.
Представник позивача та третьої особи не з'явились, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлені ухвалою суду від 04.09.2025.
В судовому засіданні прокурором усно заявлено клопотання про оголошення перерви в розгляді справи.
За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про задоволення клопотання прокурора та відкладення розгляду справи на іншу дату, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою суду від 09.10.2025 повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 04.11.2025.
04.11.2025 від першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури надійшли пояснення (вх. № канц. 01-34/11916/25 від 04.11.2025), які долучені судом до матеріалів справи.
На визначену дату судом в судове засідання з'явився прокурор та представник відповідача.
Представник позивача та третьої особи не з'явились, про дату час та місце судового засідання належним чином повідомлені ухвалою суду від 09.10.2025.
Від представника відповідача надійшло клопотання (вх. № канц. 01-34/11895/25 від 03.11.2025) про закриття провадження у справі.
Присутній прокурор проти даного клопотання заперечив та до початку судового засідання подав засобами електронного суду пояснення клопотання (вх. № канц. 01-34/11916/25 від 03.11.2025) в яких виклав свої заперечення.
Суд оголосив перерву для прийняття рішення стосовно вказаного клопотання. Після перерви суд оголосив вступну та резолютивну частину ухвали, якою постановив в клопотанні (вх. №01-34/11895/25 від 03.11.2025) представника відповідача фізичної особи - підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни про закриття провадження у справі - відмовити.
За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення судового розгляду справи по суті, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою суду від 04.11.2025 повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 04.12.2025.
Прокурор позов підтримав в повному обсязі з підстав визначених у позовній заяві.
Представник відповідача проти позову заперечив.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається зокрема на те, що відповідач ФОП Колісніченко Л.С. використовує земельні ділянки з кадастровими номерами 0520885600:02:004:0002 площею 379,7144 га, 0520885800:01:002:0002 площею 143,4113 га, 0520887600:05:002:0289 площею 55,8196 га, 0520885600:04:001:0005 площею 26,1793 га, на яких на території Гайсинської територіальної громади розташоване Ладижинське водосховище, на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації водних об'єктів та дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах, без рішень органів державної влади або місцевого самоврядування про надання у користування зазначених земель та водних об'єктів.
Прокурор зазначає, що Режим рибогосподарської експлуатації Ладижинського водосховища та Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах не дають підстави для використання відповідачем водного об'єкта - Ладижинське водосховище. Тому у відповідача відсутні правовстановлюючі документи на використання водних об'єктів та земель водного фонду, у зв'язку з чим прокурор звернувся до суду з даним позовом.
Крім того прокурором у позові було зазначено, що Ладижинське водосховище відноситься до водосховищ комплексного призначення та використовується для питних потреб м. Ладижина, з огляду на що не допускається здійснення рибогосподарської діяльності у водоймах, які використовуються як джерела питного водопостачання.
Відповідач позовні вимоги не визнає, позиція останнього викладена у відзиві на позовну заяву, де обґрунтовує свої заперечення зокрема тим, що фізична особа-підприємець Колісніченко Лариса Сергіївна здійснює рибогосподарську діяльність на Ладижинському водосховищі з 2018 року відповідно до Режиму рибогосподарської експлуатації Ладижинського водосховища, розробленого Українським державним інститутом по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості "Укррибопроект", погодженого Першим заступником Голови Державного агентства рибного господарства України 04.04.2017 та Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) №33 від 05.01.2018 року. Відповідач використовує у своїй господарській діяльності Ладижинське водосховище з дотриманням вимог законодавства та за наявності всіх необхідних, чинних і не скасованих дозвільних документів та вважає, що відповідно до чинного законодавства, яким регулюються відносини щодо спеціального використання водних біоресурсів, не передбачено необхідність для суб'єкта рибного господарства мати документи, що посвідчують право власності чи право користування водними об'єктами чи земельними ділянками під цими водними об'єктами.
Відповідач вказує, що ФОП Колісніченко Л.С. здійснює розведення, вирощування водних живих ресурсів, їх використання з метою підвищення рибопродуктивності рибогосподарських водних об'єктів (їх ділянок) шляхом спрямованого формування видового складу (відтворення риб та інших водних живих ресурсів) та запасів водних живих ресурсів без скидання води з цих об'єктів з метою їх вилову. Вказаний вид діяльності є відмінним від діяльності у сфері аквакультури. Тому при визначенні підстав та предмету позову прокурором не розмежовано положень законодавства та протиправно ототожнено діяльність ФОП Колісніченко Л.С., яка заснована на режимі рибогосподарської експлуатації водного об'єкта, з аквакультурою. Тому, застосування до спірних правовідносин Закону України "Про аквакультуру" є неправомірним.
Зокрема, відповдіачем вказується, що у позовній заяві Прокурор посилається на ст.48 Водного кодексу України, фактично стверджуючи, що відповідач здійснює спеціальне водокористування, оскільки на думку прокурора, ФОП Колесніченко Л.С. відповідно до визначення «спеціального водокористування», передбаченого ст.48 ВК України здійснює забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв для задоволення рибогосподарських потреб.
Відповідачем зазначається, що під час здійснення рибогосподарської діяльності на Ладижинському водосховищі ФОП Колісніченко Л.С. не здійснює забір води з даного водного об'єкта із застосуванням споруд або технічних пристроїв та не здійснює використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, а тому, отримання дозволу на спеціальне водокористування ФОП Колісніченко Л.С. під час здійснення промислового вилову риби у Ладижинському водосховищі не потребує.
Крім того, вказує, що Прокурор, звертаючись з даним позовом до суду в інтересах Гайсинської міської ради вимагає зобов'язати ФОП Колісніченко Л.С. повернути територіальній громаді в особі Гайсинської міської ради земельні ділянки водного фонду площею 379,7144 га з кадастровим номером 0520885600:02:004:0002, площею 143,4113 га з кадастровим номером 0520885800:01:002:0002, площею 55,8196 га з кадастровим номером 0520887600:05:002:0289, площею 26,1793 га з кадастровим номером 0520885600:04:001:0005 також з тих підстав, що ФОП Колісніченко Л.С. використовує вказані земельні ділянки без правовстановлюючих документів, які надають право користування водними об'єктами чи землями водного фонду.
Водночас, прокурором належними та допустимими засобами доказування не доведено площу земельної ділянки водного фонду, яку фактично займає та використовує ФОП Колісніченко Лариса Сергіївна у межах Ладижинського водосховища. Так, до позову позивачем не додано матеріалів перевірки дотримання вимог земельного законодавства при використанні спірних земельних ділянок, з яких вбачається наявність факту порушення відповідачем вимог ст. ст. 123-126 Земельного кодексу України та заходів реагування стосовно його усунення.
За доводами відповідача надані прокурором суду документи не відображають фактичних обставин і не містять інформації про те, яку площу земельних ділянок водного фонду Ладижинського водосховища на території Гайсинської міської ради фактично використовує ФОП Колісніченко Л.С. без правовстановлюючих документів. Прокурор вимагає зобов'язати відповідача повернути у власність громади земельні ділянки водного фонду Ладижинського водосховища, проте не зазначає чому саме цей обов'язок має виконувати відповідач при наявності інших суб'єктів господарювання, які здійснюють спеціальне водокористування на Ладижинському водосховищі, тобто також здійснюють діяльність на підставі дозвільних документів.
Прокурор не погоджується із доводами відповідача викладеними у відзиві на позовну заяву, позиція останнього викладена у відповіді на відзив, де вказано: у позовній заяві при зверненні до суду прокурором зазначались норми Водного та Земельного кодексів України, Законів України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", "Про тваринний світ", "Про аквакультуру".
В матеріалах справи міститься пояснення третьої особи, в якому остання проти позову заперечує, позиція останньої зводиться до того, що в даному випадку мова йде лише про використання водних біоресурсів, а не про використання води або землі під водою, і сам водний об'єкт розглядається як середовище існування водних біоресурсів. Діюче законодавство у галузі охорони, використання та відтворення водних біоресурсів не вимагає користувача водних біоресурсів, який здійснює рибальство, мати правовстановлюючі документи на рибогосподарський водний об'єкт для здійснення спеціального використання водних біоресурсів. Законом України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" передбачено отримання дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах). Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів видавався ФОП Колісніченко Л.С. відповідно до Порядку видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення та анулювання зазначеного дозволу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2013 р. № 801. Порядок видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів містить перелік документів, які має подати суб'єкт господарювання для одержання такого Дозволу. Подання відомостей щодо оформлення права оренди земельної ділянки для отримання дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів Порядок видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення та анулювання зазначеного дозволу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2013 р. № 801, не передбачає.
Із наявних доказів в матеріалах справи судом встановлено наступне:
На території Гайсинської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області на річці Південний Буг розташоване Ладижинське водосховище.
Відповідно до водогосподарського паспорта, розробленого Українським державним головним проектно-вишукувальним і науково-дослідним інститутом «Укргідроводгосп» у 1980 році, Ладижинське водосховище площею 2060 га прийняте в експлуатацію у 1964 році, призначене для енергетики та зрошення. Ладижинське водосховище розташоване на річці Південний Буг на території сіл Степашки, Маньківка, Новоселівка, Павлівка, Сокілець, Зяньківці, Щурівці, Семенки, Нижча Кропивка.
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області» на цей час Ладижинське водосховище розташоване на території Гайсинської, Кунківської, Брацлавської, Райгородської та Ладижинської територіальних громад.
З наявної в матеріалах справи інформації Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг від 03.10.2023 № 1531/04 слідує наступне: в архіві БУВР Південного Бугу зберігається водогосподарський паспорт Ладижинського водосховища, який розроблений в 1980 році інститутом «Укрдіпроводгосп» (м.Київ). Призначення водосховища згідно проекту 1955 року - енергетика, зрошення. Паспорт водного об'єкта Ладижинського водосховища нового зразка, відповідно до Порядку, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 18.03.2013р. № 99 не розроблявся. За даними Правил експлуатації каскаду водосховищ басейну річки Південний Буг, розробленого в 2010 році ПАТ "Укргідропроект" (м.Харків), призначення Ладижинського водосховища - теплоенергетика, гідроенергетика, промислове та комунальне водоспоживання, зрошення, рекреація, тобто водосховище комплексного призначення. Водосховище використовується для питних потреб м.Ладижин.
Судом встановлено, що у межах Гайсинської територіальної громади Ладижинське водосховище розташоване на чотирьох земельних ділянках з кадастровими номерами 0520885600:02:004:0002 площею 379,7144 га, 0520885800:01:002:0002 площею 143,4113 га, 0520887600:05:002:0289 площею 55,8196 га, 0520885600:04:001:0005 площею 26,1793 га.
Відповідно до технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель водного фонду державної власності на території Гайсинського району та на території Кунківської, Степаської і Ярмолинецької сільських рад Гайсинського району, розроблених ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» у 2020 та 2021 роках, зазначені земельні ділянки входять до Ладижинського водосховища, яке розташоване на річці Південний Буг.
Згідно з Режимом рибогосподарської експлуатації Ладижинського водосховища, розробленого Державним підприємством - Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості «Укррибпроект» у 2017 році, на замовлення фізичної особи - підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни, водосховище площею 2080 га розташоване на річці Південний Буг, неподалік м. Ладижин на території Гайсинського, Немирівського і Тульчинського районів. Термін дії режиму від 01.01.2018 до 31.12.2027.
Відповідно до п. 14 Режиму рибогосподарської експлуатації Ладижинського водосховища ФОП Колісніченко Л.С. необхідно підготувати на водосховищі та постійно підтримувати в належному стані не менше 5-10 тоневих ділянок для меліоративного та промислового вилову риби, виготовляти та встановлювати штучні гнізда для нересту аборигенних видів риб в кількості 70 шт щорічно. Користувач постійно зобов'язаний здійснювати догляд за санітарним станом прибережної зони, а також забезпечувати недопущення погіршення екологічного стану водосховища та проводити санітарно- профілактичні заходи, здійснювати систематичний контроль за показниками води та профілактичну дезинфекційну обробку водойми, здійснювати охорону водних біоресурсів.
Пунктом 16 зазначеного Режиму передбачено, що користувач - ФОП Колісніченко Л.С. відповідає за виконання його вимог, складених науковою установою.
На підставі зазначеного Режиму фізичній особі-підприємцо Колісніченко Ларисі Сергіївні надано дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах від 05.01.2018 № 33.
Відповідно до інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Колісніченко Л.С. зареєстрована, як фізична особа-підприємець з 01.04.2009 та має основний вид економічної діяльності - прісноводне рибальство, код КВЕД 03.12.
Відповідно до звітів про обсяги вилову водних біоресурсів з Ладижинського водосховища станом на 01.01.2022 ФОП Колісніченко Л.С. із вказаного водосховища видобуто 116 тонн водних біоресурсів (риби), станом на 01.01.2023 - 111,2 тонни водних біоресурсів (риби), станом на 01.12.2023 - 100 тон водних біоресурсів (риби). Таким водосховище для здійснення рибогосподарської діяльності із штучного розведення, прісноводних риб, а також їх вилову. Вселення здійснювалося за рахунок коштів користувача водних біоресурсів відповідно до Режиму рибогосподарської експлуатації водойми.
Судом встановлено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно за ФОП Колісніченко Л.С. речові права на земельні ділянки водного фонду не зареєстровані.
Відповідно до інформації Гайсинської міської ради від 06.11.2023 № 02.2- 08/02.2-17-2009 слідує, що жодні договори оренди землі чи рішення про відведення земельних ділянок ФОП Колісніченко Л.С. Гайсинською міською радою не укладалися та не приймалися, інформація про випадки порушення ФОП Колісніченко Л.С. прав мешканців територіальної громади на загальне водокористування у Гайсинській міській раді відсутня. Також вказуємо про те, що Гайсинська міська рада не використовує Ладижинське водосховище для питних потреб жителів громади. Щодо кадастрових номерів земельних ділянок на яких розташоване Ладижинське водосховище в межах Гайсинської міської ради надаємо наступну інформацію: 0520887600:05:002:0289 - площею 55,8196 га; 0520885800:01:002:0002-площею 143,4113 га; 0520885600:02:004:0002 - площею 379,7144 га; 0520885600:04:001:0005 -площею 26,1793 га.
За доводами прокурора ФОП Колісніченко Л.С. використовує земельні ділянки з кадастровими номерами 0520885600:02:004:0002 площею 379,7144 га, 0520885800:01:002:0002 площею 143,4113 га, 0520887600:05:002:0289 площею 55,8196 га, 0520885600:04:001:0005 площею 26,1793 га, на яких розташоване Ладижинське водосховище, на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації водних об'єктів та дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах без рішень органів державної влади або місцевого самоврядування про надання у користування зазначених земель та водних об'єктів. Ні Режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта, ані Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, які надають право користування водними об'єктами чи землями водного фонду та не можуть визначати правових підстав користування водним об'єктом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини сторін у цій справі виникли внаслідок наявності/відсутності у відповідача правових підстав для користування земельними ділянками водного фонду з кадастровими номерами 0520885600:02:004:0002 площею 379,7144 га, 0520885800:01:002:0002 площею 143,4113 га, 0520887600:05:002:0289 площею 55,8196 га, 0520885600:04:001:0005 площею 26,1793 га, на яких розташовано об'єкт - Ладижинське водосховище, що використовується відповідачем у господарській діяльності в режимі рибогосподарської експлуатації.
Так, згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.
Відповідно до п. 5 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку.
Згідно зі ст. 1 Водного кодексу України містяться такі визначення:
- водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт);
- водойма - безстічний або із сповільненим стоком поверхневий водний об'єкт;
- водосховище - штучна водойма місткістю більше 1 млн. кубічних метрів, збудована для створення запасу води та регулювання її стоку;
- водосховище комплексного призначення - водосховище, яке відповідно до паспорта використовується для двох і більше цілей (крім рекреаційних).
Відповідно до ст. 3 Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать, поверхневі води, у тому числі серед інших, штучні водойми (водосховища, ставки).
Згідно з водогосподарського паспорта розробленого Українським державним головним проектно-вишукувальним і науково-дослідним інститутом "Укргідроводгосп" у 1980 році, Ладижинське водосховище площею 2060 га прийняте в експлуатацію у 1964 році, призначене для енергетики та зрошення. Ладижинське водосховище розташоване на річці Південний Буг на території сіл Степашки, Маньківка, Новоселівка, Павлівна, Сокілець, Зяньківці, Щурівці, Семенки та біля м. Ладижина.
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 707-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області", на сьогодні Ладижинське водосховище розташоване на території Гайсинської, Кунківської, Брацлавської, Райгородської та Ладижинської територіальних громад.
Відповідно до інформації Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг (№ 1531 від 03.10.2023) водосховище використовується для питних потреб м. Ладижин.
Згідно з інформації наданої Гайсинською міською радою ((№ 02.2-08/02.2-17-2009 від 06.11.2023) слідує що жодні договори оренди чи землі чи рішення про відведення земельних ділянок ФОП Колісніченко Л.С. Гайсинською міською радою не укладались та не приймалися, інформація про випадки порушення ФОП Колісніченко Л.С. прав мешканців територіальної громади на загальне водокористування у Гайсинській міські раді відсутня. Також вказано про те, що Гайсинська міська рада не використовує Ладижинське водосховище для питних потреб жителів громади.
Як слідує з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у ФОП Колісниченко Л.С. з моменту погодження Режиму СТРГ у 2018 році відсутні будь-які речові права на земельні ділянки з розташованим на ній водним об'єктом - Ладижинське водосховище.
Відповідно до роз'яснення Інституту колоїдної хімії та хімії води ім. А.В. Думанського Національної академії наук України щодо впливу рибогосподарської діяльності на якість питної води у водному об'єкті від 31.07.2023, у процесі риборозведення відбувається внесення до водойм мінеральних та органічних добрив, здійснюється ущільнена посадка риби та її годівля штучно виготовленими кормами, що суттєво погіршує якість води у водному об'єкті.
Поряд з цим, науковці Інституту колоїдної хімії та хімії води ім. А.В. Думанського Національної академії наук України вказують, що зазвичай показники кислотності та насиченості киснем води у рибогосподарському водному об'єкті значно відхиляються від допустимих значень навіть для третього класу якості води (задовільна), встановлених ДСТУ 4808:2007 "Джерела централізованого питного водопостачання. Гігієнічні та екологічні вимоги щодо якості води та правила вибирання".
Статтею 43 Водного кодексу України передбачено, що водокористувачі, зокрема, мають право використовувати водні об'єкти на умовах оренди.
Частинами 1-7, 12 ст. 51 Водного кодексу України передбачено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми. Не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об'єкти, що використовуються для питних потреб, розташовані в межах територій та об'єктів, що перебувають під охороною відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України".
Водні об'єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою.
Водні об'єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства. Надання водних об'єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об'єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Водні об'єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування, крім випадків, визначених законом.
Орендарі водного об'єкта зобов'язані передбачити місця для безоплатного забезпечення права громадян на загальне водокористування (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство тощо).
Умови використання водних об'єктів, розмір орендної плати та строк дії договору оренди водних об'єктів визначаються у договорі оренди.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути об'єктами оренди водосховища комплексного призначення.
Таким чином, водосховища комплексного призначення не можуть надаватися юридичним особам у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб.
Як уже зазначалось судом, згідно інформації Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг від 03.10.2023 № 1531/04 в архіві БУВР Південного Бугу зберігається водогосподарський паспорт Ладижинського водосховища, який розроблений в 1980 році інститутом «Укрдіпроводгосп» (м.Київ). Призначення водосховища згідно проекту 1955р. - енергетика, зрошення. Паспорт водного об'єкта Ладижинського водосховища нового зразка, відповідно до Порядку, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 18.03.2013р. № 99 не розроблявся. За даними Правил експлуатації каскаду водосховищ басейну річки Південний Буг, розробленого в 2010 році ПАТ "Укргідропроект" (м.Харків), призначення Ладижинського водосховища - теплоенергетика, гідроенергетика, промислове та комунальне водоспоживання, зрошення, рекреація, тобто водосховище комплексного призначення. Водосховище використовується для питних потреб м.Ладижин, а отже, відповідно до ст. 51 Водного кодексу України не може бути об'єктом оренди.
Згідно зі ст. 79 Земельного кодексу України земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.
Відповідно до ст. 4 Водного кодексу України та ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами належать до земель водного фонду.
Згідно зі ст. 80 Земельного кодексу України одним із суб'єктів права власності на землю є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.
Відповідно до частини 1, 3 ст. 85 Водного кодексу України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.
Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що використання водного об'єкта із земельною ділянкою водного фонду під ним може здійснюватися фізичними та юридичними особами на правах власності або ж на умовах користування.
В силу ст. 51 Водного кодексу України надання частин рибогосподарських водних об'єктів, рибогосподарських технологічних водойм, акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України в користування для цілей аквакультури регулюються Законом України "Про аквакультуру".
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про аквакультуру аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об'єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.
Абзацом 3 ч. 1 ст. 11 вказаного Закону передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері аквакультури, зокрема, належить надання в користування на умовах оренди частини рибогосподарського водного об'єкта, рибогосподарської технологічної водойми для цілей аквакультури відповідно до повноважень щодо розпорядження землями, встановлених Земельним кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 вказаного Закону рибогосподарський водний об'єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" містяться такі визначення:
- водні біоресурси (водні біологічні ресурси) - сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини;
- рибальство - добування водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах; добування (вилов) - вилучення водних біоресурсів із середовища їх перебування; рибогосподарський водний об'єкт (його частина) - водний об'єкт (його частина), що використовується або може використовуватися для цілей рибного господарства;
- промислове рибальство (промисел) - вид спеціального використання водних біоресурсів транспортування тощо, (вилучення, приймання, переробка, зберігання, у тому числі постачання палива, води, тари, продовольства для функціонування суден флоту рибної промисловості та їх екіпажів) у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах), у тому числі у водах, що знаходяться за межами юрисдикції України;
- рибогосподарська діяльність - діяльність юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, пов'язана з вивченням водних біоресурсів, їх охороною, відтворенням, спеціальним використанням, переробкою, реалізацією тощо;
- рибне господарство - галузь економіки, завданнями якої є вивчення, охорона, відтворення, вилучення (добування, вирощування, використання водних біоресурсів, їх вилов, збирання), реалізація та переробка з метою одержання харчової, технічної, кормової, медичної та іншої продукції, а також забезпечення безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості;
- рибогосподарський водний об'єкт (його частина) - водний об'єкт (його частина), що використовується або може використовуватися для цілей рибного господарства;
- режим промислу - встановлена на певний проміжок часу сукупність вимог та правил, які уточнюють, доповнюють або скасовують правила рибальства для оптимізації кількісного та видового складу водних біоресурсів у визначеному водному об'єкті (його частині);
- режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта - установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення водних біоресурсів за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського і спортивного рибальства, ощадливого використання водних біоресурсів рибогосподарського водного об'єкта (його частини).
Відповідно до ст. 25 цього Закону, використання водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання.
Стаття 27 зазначеного Закону встановлює, що спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову) і включає в себе, в тому числі і промислове рибальство.
Отже спеціальне використання водних біоресурсів може здійснюватися відповідно до одного з режимів, визначених Законом України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", а саме режиму промислу або режиму рибогосподарської експлуатації.
Як встановлено судом, відповідач відповідно до інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Колісніченко Л.С. зареєстрована як фізична особа-підприємець з 01.04.2009 та має основний вид економічної діяльності - прісноводне рибальство, код КВЕД 03.12, та здійснює свою діяльність на підставі режиму рибогосподарської експлуатації Ладижинського водосховища, Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах.
Разом з тим, згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 34 вказаного Закону суб'єкти рибного господарства мають право на користування рибогосподарськими водними об'єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 36 вказаного Закону юридичні та фізичні особи мають право користуватися водними біоресурсами як об'єктами права власності Українського народу відповідно до Конституції України та цього Закону. Надання у користування рибогосподарських водних об'єктів (їх частин) місцевого значення для провадження рибогосподарської діяльності здійснюється відповідно до закону.
Як вказано у ст. 1 Закону України Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта - це установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення водних біоресурсів за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського і спортивного рибальства, ощадливого використання водних біоресурсів рибогосподарського водного об'єкта (його частини).
Закон України "Про тваринний світ" у статті 3 визначає об'єкти тваринного світу, на які поширюється дія цього Закону, серед яких є дикі тварини - хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші).
Відповідно до ст. 20 Закону України "Про тваринний світ" за умови додержання вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів може здійснюватись такий вид використання об'єктів тваринного світу як рибальство.
За визначення ст. 25 Закон України "Про тваринний світ" рибальством вважається добування риби та водних безхребетних. На території України відповідно до законодавства може здійснюватися промислове, любительське та спортивне рибальство.
Згідно зі ст. 26 Закон України "Про тваринний світ" підприємствам, установам, організаціям і громадянам у порядку спеціального використання об'єктів тваринного світу надається право ведення промислового рибальства, включаючи промисел водних безхребетних на промислових ділянках рибогосподарських водних об'єктів та континентальному шельфі України.
Згідно зі ст. 17 Закон України Про тваринний світ до спеціального використання об'єктів тваринного світу належать усі види використання тваринного світу (за винятком передбачених законодавством випадків безоплатного любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням тощо) із природного середовища.
Спеціальне використання об'єктів тваринного світу в порядку ведення мисливського і рибного господарства здійснюється з наданням відповідно до закону підприємствам, установам, організаціям і громадянам права користування мисливськими угіддями та рибогосподарськими водними об'єктами.
З вищенаведеного випливає, що рибне господарство, яким займається відповідач, належить до спеціального використання об'єктів тваринного світу, оскільки, промислове рибальство передбачає вилучення риби із природного середовища та є відмінним від любительського і спортивного рибальства.
Порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів (ВЖР) та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах регламентується Інструкцією про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах (далі - Інструкція), що затверджена Наказом Державного комітету рибного господарства України №4 від 15.01.2008.
Як вказано в самій Інструкції, вона розроблена, в тому числі, відповідно до Закону України "Про тваринний світ".
Пунктом 2.1 Інструкції передбачено перелік документів, які подає користувач до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань рибного господарства України для здійснення штучного розведення, вирощування ВЖР та їх використання.
Інструкція безпосередньо регламентує порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, а не порядок розпорядження водними об'єктами та земельними ділянками водного фонду оскільки такими нормативними актами є Земельний та Водний кодекси України.
Як зазначалось, Інструкція розроблена відповідно до Закону України Про тваринний світ та є підзаконним нормативно-правовим актом, тому вона не може суперечити вимогам Закону України Про тваринний світ щодо отримання в користування рибогосподарських водних об'єктів при веденні рибного господарства. Закон не встановлює будь-яких винятків в цьому для спеціального господарства, а такими винятками є лише випадки безоплатного любительського і спортивного рибальства, до яких не належить промислове рибальство, яке, в тому числі, здійснюється в режимі спеціального товарного рибного господарства.
Крім того, дана Інструкція регламентує не тільки відтворення водних живих ресурсів, а і їх вилов, що підпадає під поняття рибальство, яке не може здійснюватися без погодження власником земельної ділянки водного фонду, на якій розташований водний об'єкт, згідно з ч. 5 ст. 59 Земельного кодексу України.
Крім того, статтею 23 Закону України Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, видає і такий документ дозвільного характеру як Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах).
Порядок видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення та анулювання зазначеного дозволу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 801 від 30.10.2013, визначає процедуру видачі суб'єктам господарювання дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення, видачі дубліката та анулювання дозволу.
Згідно з п. 2 Порядку дозвіл видається на кожний рибогосподарський водний об'єкт (його частину) Держрибагентством або його територіальним органом.
Дозвіл видається територіальним органом суб'єктові господарювання для здійснення промислового рибальства, вилову водних біоресурсів у науково-дослідних, науково-промислових, дослідно-конструкторських цілях, а також визначення їх санітарно-епідеміологічного стану, меліоративного вилову водних біоресурсів з метою формування їх оптимального видового та вікового складу, вилову водних біоресурсів з метою отримання біологічного матеріалу для штучного відтворення їх запасів та здійснення аквакультури, любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування, що перевищує встановлені обсяги безоплатного вилову.
Пунктом 3 Порядку передбачено перелік документів, які суб'єкт господарювання подає державному адміністраторові для одержання дозволу, серед яких документи що посвідчують право користування водними об'єктами чи земельними ділянками водного фонду відсутні.
Тож для затвердження режиму чи отримання дозволу відповідні особи не представляють жодних документів, які б свідчили про їхні права на водні об'єкти та земельні ділянки водного фонду, на яких знаходяться водні об'єкти, стосовно яких затверджується режим або видається дозвіл.
При затвердженні режиму і видачі дозволу відповідні органи не досліджують питання та не надають права користуватися водними об'єктами і землями водного фонду.
Комплексний правовий аналіз всіх вищевказаних норм свідчить, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об'єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об'єктами користування.
Законом не передбачено можливості використання водних біоресурсів без отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), в т.ч, і земель водного фонду (зокрема і під цими об'єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів.
Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов'язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), в т.ч. і земель водного фонду (зокрема і під цими об'єктами).
Таким чином, режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкт та дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об'єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водними об'єктами.
Викладений вище висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постановах Верховного Суду від 22.11.2018 у справі №806/449/15, від 19.11.2019 у справі №806/1350/15.
При цьому, як встановлено судом, в силу ст. 51 Водного кодексу України та ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" Ладижинське водосховище взагалі не може бути об'єктом оренди, оскільки є комплексним водосховищем.
Таким чином, режим рибогосподарської експлуатації Ладижинського водосховища та дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах не дають підстави для використання відповідачем водного об'єкта - Ладижинського водосховища.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 по справі №923/213/18, зазначивши, що наявність режиму рибогосподарської експлуатації не дає підстав для одноосібного використання водного об'єкта та земельної ділянки під ним.
З огляду на зазначене, доводи відповідача у відзиві, що відповідач правомірно, на підставі дозвільних документів лише користується водним об'єктом, а не користується земельною ділянкою водного фонду площею, на якій розташований водний об'єкт - Ладижинського водосховище, не спростовують наведених у цьому рішенні висновків, оскільки з урахуванням викладених у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №912/1941/20, від 06.10.2021 у справі №914/1326/16 висновків, ані режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта, ані дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, які надають право користування водними об'єктами чи землями водного фонду та не можуть визначати правових підстав користування водним об'єктом.
Згідно зі ст. 4 Водного кодексу України та ч. 1ст. 58 Земельного кодексу України, землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами належать до земель водного фонду. Одним із суб'єктів права власності на землю є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади (ст. 80 ЗК України).
Частиною 1 ст. 85 Водного кодексу України визначено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.
Як встановлено вище, використання водного об'єкта із земельною ділянкою водного фонду під ним може здійснюватися фізичними та юридичними особами на правах власності або ж на умовах користування.
Згідно ч. 3ст. 79 ЗК України право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, які на них знаходяться.
Відповідно до статей 125 та126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно доЗакону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Статтею 206 ЗК Українивизначено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Системний аналіз вищевказаних норм права дає підстави вважати, що використання водосховища для рибогосподарської експлуатації, промислового вилову та вирощування риби повинно здійснюватися тільки за наявності права на водний об'єкт (води) разом із розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.
У даному ж випадку, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем речові права на земельну ділянку водного фонду не зареєстровані.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснює свою рибогосподарську діяльність на водному об'єкті - Ладижинське водосховище неправомірно, зокрема без отримання водного об'єкта та земель водного фонду в користування та без погодження власника земельної ділянки.
За змістом положень ст. 317, 319 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
Статтею 190 ЦК України встановлено, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Згідно з нормою ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Об'єктами цивільних прав є речі, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ст. 190 ЦК України).
Відповідно дост. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Як передбачено ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Установленими у справі фактичними обставинами підтверджено факт неправомірного використання відповідачем водного об'єкта та земельної ділянки під ним.
Так, за вимогами ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зважаючи, що правопорушення є таким, що триває у часі, власник майна може звернутися за захистом свого права протягом всього часу, поки воно триває.
Негаторний позов пред'являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним. Для подання такого позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування та розпорядження майном були результатом винних дій відповідача чи спричиняли позивачу збитки. Достатньо, щоб такі дії хоча б і не позбавляли власника володіння майном, але об'єктивно порушували його права і були протиправними.
Об'єктом негаторного позову є усунення триваючого правопорушення, що збереглося до моменту подання позову до суду.
Позивачем у негаторному позові є власник майна або особа, яка володіє майном на підставі інших прав на майно (титульний власник).
Відповідачем у негаторному позові є особа, яка власними протиправними діями перешкоджає позивачу здійснювати правомірність щодо користування чи розпорядження майном.
Предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Підставою негаторного позову є обставини, що підтверджують право позивача на користування і розпорядження майном, вчинення відповідачем дій, що перешкоджають позивачу використовувати належні йому права, позадоговірний характер наявних між сторонами правовідносин.
При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до майна та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.
У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 суд зробив висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов'язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).
У постанові від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц Велика Палата Верховного Суду визначила, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України необхідно розглядати як непов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц зазначає, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, у пункті 80 постанови від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц та у пункті 96 постанови від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц).
Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України розглядається як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Позовна вимога - зобов'язати повернути земельну ділянку, розглядається як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, пункт 97 постанови від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц).
У постановах Великої Палати Верховного Суду у справі №487/10128/14 від 12.06.2019 у справі №469/1044/17 від 15.09.2020 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.
Як встановлено судом, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин від 28.04.2021 № 1423-IX, який набрав чинності 27.05.2021, Перехідні положення Земельного кодексу України (розділ X) доповнено п. 24, відповідно до умов якого вказані земельні ділянки перейшла до земель комунальної власності Гайсинської територіальної громади в особі Гайсинської міської ради, на користь якої вони і повинні бути повернуті.
З урахуванням наведеного слід зробити висновок, що позовна вимога про повернення земель водного фонду, відповідає критерію належності способу захисту порушеного права.
Визначаючись щодо наявності підстав представництва прокурором суд враховує наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зазначила, що сам факт не звернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку з цим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці європейського суду з прав людини.
У висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, зазначено зокрема про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Такому повідомленню передувало ряд запитів окружної прокуратури на отримання інформації з метою з'ясування наявності підстав для представництва інтересів держави в суді.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на встановлені обставини та з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, що зверненню прокурора з позовом у цій справі передувало відповідне листування з позивачами з дотриманням процедури встановленої ч. ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та нездійснення позивачами захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду із відповідним позовом, суд дійшов висновку про доведення прокурором наявності підстав для звернення до суду з цим позовом.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з частинами 1, 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Враховуючи те, що судом задоволено позов повністю, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 13, 14, 19, 124, 129, 131-1 Конституції України, ст. 13-1, 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 1, 3, 4, 6 Земельного кодексу України, ст. 1, 11, 14 Закону України "Про аквакультуру", ст. 1, 23, 25, 27, 34, 36 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", ст. 17, 20, 25 Закону України "Про тваринний світ", ст. 4 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 190, 317, 319, 391, 395 Цивільного кодексу України, ст. 4, 20, 73, 74, 77, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Зобов язати фізичну особу-підприємця Колісніченко Ларису Сергіївну ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути територіальній громаді в особі Гайсинської міської ради (вул. 1 Травня, 7, м. Гайсин, 23700 код ЄДРПОУ 03084523) земельну ділянкою водного фонду площею 379,7144 га з кадастровим номером 0520885600:02:004:0002, розташовану на території Гайсинської міської ради.
3. Зобов'язати фізичну особу-підприємця Колісніченко Ларису Сергіївну ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути територіальній громаді в особі Гайсинської міської ради (вул. 1 Травня, 7, м. Гайсин, 23700 код ЄДРПОУ 03084523) земельну ділянкою водного фонду площею 143,4113 га з кадастровим номером 0520885800:01:002:0002, розташовану на території Гайсинської міської ради.
4. Зобов'язати фізичну особу-підприємця Колісніченко Ларису Сергіївну ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути територіальній громаді в особі Гайсинської міської ради (вул. 1 Травня, 7, м. Гайсин, 23700 код ЄДРПОУ 03084523) земельну ділянкою водного фонду площею 55,8196 га з кадастровим номером 0520887600:05:002:0289, розташовану на території Гайсинської міської ради.
5. Зобов'язати фізичну особу-підприємця Колісніченко Ларису Сергіївну ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути територіальній громаді в особі Гайсинської міської ради (вул. 1 Травня, 7, м. Гайсин, 23700 код ЄДРПОУ 03084523) земельну ділянкою водного фонду площею 26,1793 га з кадастровим номером 0520885600:04:001:0005, розташовану на території Гайсинської міської ради.
6. Стягнути з фізичної особи-підприємця Колісніченко Ларису Сергіївну ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Вінницької обласної прокуратури судовий збір в сумі 12 112 гривень (отримувач коштів: Вінницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909909, банк отримувача: ДКСУ м. Київ, МФО 820172, рахунок: UA568201720343110002000003988).
7. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
8. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
9. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
10. Примірник повного судового рішення надіслати до Електронного кабінету ЄСІТС.
Повне рішення складено 15 грудня 2025 р.
Суддя Яремчук Ю.О.
віддрук. прим.:
1 - до справи