02.12.2025 року м.Дніпро Справа № 904/1413/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Мороза В.Ф., Чус О.В.
при секретарі судового засідання: Кишкань М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркан ЮА»
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Васильєв О.Ю.) від 02.07.2025 р. у справі № 904/1413/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркан ЮА», м. Дніпро
до: Фізичної особи-підприємця Ключника Владислава Олександровича, м. Кривий Ріг (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Світсервіс», м. Київ (відповідач - 2) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ентексі», м. Київ (відповідач-3)
третя особа-1: Антимонопольний комітет України, м. Київ
третя особа-2: Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, м. Дніпро
третя особа-3: Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, м. Дніпро
третя особа-4: Головне управління ДПС у м. Києві, м. Київ
третя особа-5: Головне управління Національної поліції у м. Києві, м. Київ
про визнання договору недійсним, -
У березні 2025 р. ТОВ «Паркан ЮА» (позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП Ключника В.О. (відповідач-1), ТОВ «СВ Світсервіс» (відповідач-2) та ТОВ «Ентексі» (відповідач-3) про визнання недійсним договору № Е-11.01.24 від 11.01.2024 р. (укладеного між ТОВ «СВ Світсервіс» та ТОВ «Ентексі»); визнання недійсним договору № Е-10.01.24 від 10.01.2024 р. (укладеного між ФОП Ключником В.О. та ТОВ «Ентексі»).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачі порушують законний інтерес позивача під час участі в процедурах державних закупівель по певній групі товарів, на якій спеціалізується позивач. Використовуючи підроблені документи, відповідачі порушують принципи чесної конкуренції, передбачені Законом України «Про публічні закупівлі» та Законом України «Про захист економічної конкуренції», оскільки викривляють конкурентне середовище, постачають неякісні товари та завдають значної шкоди як державним інтересам, так і інтересам добросовісних учасників цього ринку. Дії відповідачів призводять до викривлення умов чесної конкуренції, що безпосередньо впливає на можливості позивача брати участь у тендерах на рівних умовах та отримувати справедливі та законні комерційні вигоди.
Позивач вказував, що відповідач-1 та відповідач-3 є пов'язаними особами (оскільки відповідач-1 неодноразово в процедурах інших закупівель підтверджував, що директор відповідача-3 є його працівником). Позивач зазначає, що підстави для визнання цих двох договорів недійсними через їх фіктивність, є ідентичними. Цей договір неодноразово використовується відповідачами задля підтвердження компетенції в процедурах державних закупівель.
Окрім того, просив суд винести окремі ухвали на адресу третіх осіб-3, 5 про виявлені факти порушень кримінального закону під час розгляду цієї справи.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2025 р. у справі № 904/1413/25 в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, судові витрати покладено на позивача.
Не погодившись з цим рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Паркан ЮА», в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2025 р. у справі № 904/1413/25 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема, зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не можна назвати законним і обґрунтованим, оскільки:
- судом першої інстанції не досліджені обставини справи;
- судом не досліджено наявність чи відсутність юридично значимих наслідків виконання оспорюваних договорів, без чого висновок про їх дійсність зробити неможливо, відповідно судом не повно вивчені матеріали справи;
- судом зроблені помилкові висновки щодо предмету позову, оскільки суд окремо зазначив, що не вбачає порушень прав позивача, при тому, що позивач захищав свій законний інтерес, а не права;
- допущені судом першої інстанції помилки потягнули за собою судове рішення, що є невірним за своєю суттю. Таке рішення, на переконання апелянта, не можна назвати законним та обґрунтованим і воно підлягає скасуванню.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.09.2025 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркан ЮА» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2025 р. у справі № 904/1413/25, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 02.12.2025 р.
Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області подано до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа-3 просить залишити рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2025 р. у справі № 904/1413/25 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
В обґрунтування своїх заперечень проти доводів апеляційної скарги третя особа-3, зокрема, зазначає, що повністю погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права та/або законного інтересу позивача у цій справі. Вважає, що доводи апелянта фактично зводяться до незгоди із прийнятим рішенням суду.
Окрім цього, звертає увагу, що ГУНП в цих правовідносинах не є належною стороною у справі, оскільки позовні вимоги позивача жодним чином не впливають на права або обов'язки ГУНП, а стосуються лише відповідачів у цій справі.
Головним управлінням Національної поліції у м. Києві подано до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа-5 просить залишити рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2025 р. у справі № 904/1413/25 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу третя особа-5 зазначає, що не погоджується з доводами, які викладені в апеляційній скарзі позивача, вважає її необґрунтованою, що базується на власному суб'єктивному уявленні про вирішення спору. Натомість висновки суду першої інстанції вважає правильними та зробленими з урахуванням обставин справи та наданих доказів.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Паркан ЮА» не скористалось своїм правом участі у судовому засіданні, не забезпечило явку в судове засідання свого повноважного представника, про час та місце судового засідання було повідомлене апеляційним судом належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Від представника апелянта засобами електронного зв'язку (з КЕП) до Центрального апеляційного господарського суду надійшла заява про проведення судового засідання за його відсутності.
Представники третіх осіб-3,5 у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу позивача безпідставною.
Інші учасники справи не скористались своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу та правом участі у судовому засіданні, не забезпечили явку в судове засідання своїх повноважних представників, про час та місце судового засідання були повідомлені апеляційним судом належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи приписи ст. 202 ГПК України, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання апеляційним судом не визнавалася обов'язковою, а неявка представників сторін не перешкоджає апеляційному перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті за відсутності представників учасників справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників третіх осіб-3,5, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, звертаючись з цим позовом, ТОВ «Паркан ЮА» стверджувало, що 11.01.2024 р. між ТОВ «Ентексі» (замовник) та ТОВ «СВ Світсервіс» (виконавець) укладено договір № Е-11.01.2024; а 10.01.2024 р. між ТОВ «Ентексі» (замовник) та ФОП Ключником В.О. (виконавець) укладено договір № Е-10.01.24.
Обґрунтовуючи пред'явлені у цій справі вимоги, позивач посилався на фіктивність вказаних договорів, оскільки вони є ідентичними, відповідачі є пов'язаними особами та використовують фіктивні або підроблені документи в процедурах державних закупівель. Відтак, позивач вважає, що дії відповідачів призводять до викривлення умов чесної конкуренції, що безпосередньо впливає на можливості позивача брати участь у тендерах на рівних умовах та отримувати справедливі та законні комерційні вигоди.
Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий господарський суд дійшов висновків, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, при цьому позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.
Згідно із частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Так, предметом позову у цій справі є визнання недійсними правочинів.
Частиною 1 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Водночас статтею 204 ЦК України унормовано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).
До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків, визначених в статті 216 ЦК України або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Визнання правочину недійсним являє собою спосіб захисту, наслідком застосування якого є припинення регулятивної сили правочину як юридичного факту, тобто визнання його таким, що не породжує юридичних наслідків. Відповідно разом з цим анулюються цивільні права та обов'язки, що виникли у сторін при вчиненні правочину, або цивільні права та обов'язки припиняються на майбутнє (якщо за недійсним правочином права й обов'язки передбачалися лише на майбутнє) для недопущення розвитку на підставі правочину відповідних йому правовідносин, пов'язаних з його виконанням, а також встановлення заборони на виконання правочину.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Отже в силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується, відповідно обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Таким чином, позивачем у цій справі при зверненні до суду з вимогою про визнання недійсними договорів № Е-11.01.24 від 11.01.2024 р. (укладеного між ТОВ «СВ Світсервіс» та ТОВ «Ентексі») та № Е-10.01.24 від 10.01.2024 р. (укладеного між ФОП Ключником В.О. та ТОВ «Ентексі») має бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними, а також наявність у позивача порушеного права чи інтересу в результаті укладення спірного правочину (правочинів).
Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину в порядку, передбаченому процесуальним законом.
При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за ст. 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.
Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).
У пункті 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України зазначено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Верховний Суд неодноразово зауважував, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16.06.21 р. у справі № 554/4741/19, провадження № 61-7013св20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.22 р. у справі № 520/1185/16-ц, провадження № 61-28728сво18, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.22 р. у справі № 209/3085/20, провадження № 14/182цс21, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.22р. у справі № 519/2-5034/11, провадження № 61-175сво21).
Відповідно до ч. 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.21р. у справі № 761/45721/16-ц.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.19 р. у справі № 924/831/17, від 28.11.19 р. у справі № 910/8357/18, від 22.09.22 р. у справі № 924/1146/21, від 06.10.22 р. у справі № 922/2013/21, від 17.11.22 р. у справі № 904/7841/21).
Вирішуючи спір у цій справі, судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Паркан ЮА» не є стороною договорів № Е-11.01.24 від 11.01.2024 р. (укладеного між ТОВ «СВ Світсервіс» та ТОВ «Ентексі») та № Е-10.01.24 від 10.01.2024 р. (укладеного між ФОП Ключником В.О. та ТОВ «Ентексі»), вимогу про визнання недійсними яких заявлено позивачем з посиланням на фіктивність цих договорів.
Статтею 214 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, що сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав, тобто особа має обґрунтувати юридичну зацікавленість щодо наявності/відсутності цивільних прав.
Водночас, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 р. у справі № 761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Виходячи з вищенаведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.
Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльності, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у ст. 3, 627 ЦК України, статтях 6, 43 ГК України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.21 р. у справі № 904/2979/20.
Крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Однак особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.19 р. у справі № 910/15262/18, від 03.03.20 р. у справі № 910/6091/19).
Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з'ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.
Таким чином, правом на звернення до суду з позовом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся із позовними вимогами про визнання договорів недійсними, при цьому позивачем не заявлено вимоги про застосування наслідків недійсності цих правочинів, що, як слушно зауважено судом першої інстанції, свідчить про обрання позивачем неефективного способу захисту.
Водночас судова колегія зауважує, що позивачем не надано обґрунтувань та належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, а саме не доведено конкретних фактів порушення оспорюваними правочинами права та/або законного інтересу позивача.
На думку колегії суддів, звернення позивача із позовом про визнання недійсними договорів, наданих його конкурентами в процедурах державних закупівель, скоріш свідчить про намагання позивача створити умови для недобросовісного втручання в ці процедури.
Судова колегія звертає увагу, що позивачем не доведено, яким чином оспорювані договори заважають позивачу брати участь в процедурах державних закупівель по певній групі товарів, на якій спеціалізується позивач, на рівних умовах та подавати більш привабливі пропозиції для мети цих закупівель. Зокрема, не надано позивачем і доказів постачання відповідачами неякісних товарів та завдання шкоди як державним інтересам, так і інтересам інших учасників цього ринку.
Погоджується судова колегія і з зауваженнями суду першої інстанції про те, що це позовне провадження ініційоване ТОВ «Паркан ЮА» з метою оцінки обставин укладання та виконання оспорюваних договорів, які можуть становити предмет доказування у чи кримінальному провадженні чи у провадженні про визнання недійсними результатів торгів, під час проведення яких відповідачами можливо надавалися ці договори; та подальшого надання таких доказів в цих провадженнях. Водночас, звертає судова колегія увагу й на те, що позивач в межах цієї судової справи намагається отримати інформацію, яка становить комерційну таємницю, що є неприпустимим без належного обґрунтування порушення прав та/або законних інтересів позивача, чого у цій справі не встановлено.
Отже судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про ненадання позивачем в порушення вимог ст. 74 ГПК України належних та достатніх доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, що в сукупності з усім наведеним вище є підставою для відмови в задоволенні позову.
З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2025 р. у цій справі відсутні.
Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 7 267,20 грн слід покласти на останнього.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркан ЮА» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2025 р. у справі № 904/1413/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2025 р. у справі № 904/1413/25 - залишити без змін.
Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Паркан ЮА».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повна постанова складена та підписана 15.12.2025 року.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя В.Ф. Мороз
Суддя О.В. Чус