11 грудня 2025 року м. Харків Справа №905/238/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.
за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,
за участю представників:
від позивача - Грищенко І.В.,
від відповідача-1 - не з'явився,
від відповідача-2 - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (вх.№2141Д від 08.10.2025) на рішення Господарського суду Донецької області від 27.08.2025 у справі №905/238/23 (м. Харків, суддя Ніколаєва Л.В., повне рішення складено 24.09.2025)
за позовом Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», м. Київ,
до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські промислові ресурси», м.Донецьк,
2. ОСОБА_1 , м. Донецьк,
про солідарне стягнення 3 374 029 грн 20 коп, -
Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» (позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські промислові ресурси» (відповідача-1) та ОСОБА_1 (відповідача-2) про солідарне стягнення заборгованості в сумі 3 374 029 грн 20 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ТОВ «Українські промислові ресурси» зобов'язань з повернення суми кредиту за кредитним договором від 31.05.2012 №12.5-381, який укладено між АТ «ПУМБ» та ТОВ «Українські промислові ресурси» та виконання зобов'язань за яким забезпечено договором поруки від 31.05.2012 №12.05-381/382/п, який укладено між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 27.08.2025 відмовлено Акціонерному товариству «Перший український міжнародний банк» у задоволенні позову.
Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить рішення Господарського суду Донецької області від 27.08.2025 у справі №905/238/23 скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» задовольнити; стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ПРОМИСЛОВІ РЕСУРСИ» та солідарного з ним боржника: Громадянин Хашимітського Королівства Іорданія ОСОБА_1 , на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» заборгованість за Кредитним договором №12.5-381 від 31.05.2012, з додатковими угодами до нього, Договором поруки №12.05-381/382/п від 31.05.2012, з додатковими угодами до нього, яка станом на 12.02.2023 (включно) складає 3 374 029,20 грн (три мільйони триста сімдесят чотири тисячі двадцять дев'ять гривень 20 копійок).
В обґрунтування апеляційної скарги Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» вказує про наступне:
- у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для застосування Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» та внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 01.07.2021 №1618-IX, який набрав чинності 21.11.2021 , до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності, оскільки зазначеним Законом не передбачено право на його застосування до правочинів, які були укладені до набрання ним чинності;
- зважаючи на викладене, висновки суду першої інстанції про те що додаткові угоди №5-18 є нікчемними в силу закону, а саме ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є безпідставними. У зв'язку із зазначеним Кредитний договір в редакції додаткової угоди від 16.09.2016 №9 не є нікчемним, що є підставою для стягнення заявленої Банком заборгованості у сумі 3 374 029,20 грн. Більш того, додатковою угодою № 18 від 29.01.2021 до кредитного договору від 31.05.2012 № 12.5-381 викладено п. 6.1 ст. 6 «строк кредитування» в новій редакції, а саме: 31.01.2022;
- оскільки правовідносини щодо поруки виникли до введення в дію Закону №2478-VIII та продовжили існувати після введення його в дію і не припинились з огляду на положення ч.4 ст.559 ЦК України у попередній редакції, також не підпадають під регулювання ч.4 ст.36 Закону України «Про іпотеку», тому положення ч.4 ст.559 ЦК України застосовуються до правовідносин сторін щодо поруки в новій редакції. Отже, враховуючи, що строк кредитування по Кредитному договору 31.01.2022, а позов про солідарне стягнення заборгованості з Позичальника та Поручителя поданий Банком 13.02.2023, то на сьогоднішній день відсутні правові підстави для визнання договору поруки №12.05-381/382/п від 31.05.2012, який укладений між ПАТ «ПУМБ», правонаступником якого є АТ «ПУМБ», та громадянином Хашимітського Королівства Іорданія ОСОБА_1 , припиненим відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України.
Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2025 для розгляду справи №905/238/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Сгара Е.В., суддя Склярук О.І.
Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2025 у зв'язку з відпусткою судді Сгари Е.В. для розгляду справи №905/238/23 визначено наступний склад суду: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (вх.№2141Д від 08.10.2025) на рішення Господарського суду Донецької області від 27.08.2025 у справі №905/238/23. Витребувано з Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/238/23.
16.10.2025 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №905/238/23 (вх.№12235).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.11.2025 призначено апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (вх.№2141Д від 08.10.2025) на рішення Господарського суду Донецької області від 27.08.2025 у справі №905/238/23 до розгляду на « 20» листопада 2025 р. о 10:30 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2025 задоволено клопотання представника Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» - адвоката Грищенко І.В. про її участь у судових засіданнях Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи №905/238/23 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника. Судове засідання у справі №905/238/23, яке призначено на 20.11.2025 о 10:30 год, та подальші судові засідання у даній справі постановлено провести за участю Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» - адвоката Грищенко І.В. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку, з використанням власних технічних засобів вказаного заявника.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.11.2025 оголошено перерву у розгляді справи №905/238/23 до « 11» грудня 2025 р. о 12:00 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.
До судового засідання Східного апеляційного господарського суду 11.12.2025 відповідачі не з'явилися.
Судом встановлено, що відповідачі не мають зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС, місцезнаходження відповідачів перебуває у тимчасовій окупації і на таку територію поштова кореспонденція відділеннями АТ «Укрпошта» не доставляється. З огляду на що, відповідачі повідомлені про відкриття провадження у цій справі та дати судових засідань відповідно до п. 21 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України шляхом розміщення відповідного повідомлення на офіційній сторінці суду на веб-порталі «Судова влада України».
Ураховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, а також положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Присутній представник позивача підтримав раніше надані пояснення, просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення присутнього представника позивача та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.05.2012 між ПАТ «ПУМБ», правонаступником якого є АТ «ПУМБ», як банком, та ТОВ «Українські промислові ресурси», як позичальником, укладений кредитний договір №12.05-381, відповідно до якого банк зобов'язується надати позичальнику кредит у розмірі 2 200 000 доларів США, а позичальник зобов'язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені цим договором (п.1.1 кредитного договору).
Кредит надається позичальнику у вигляді поновлювальної кредитної лінії з щоденним лімітом кредитування відповідно до наведеного нижче графіку (п.1.2 кредитного договору).
Відповідно до п.2.1 кредитного договору позичальник зобов'язується використати кредит виключно за таким цільовим призначенням: після використання кредиту за цільовим призначенням, зазначеним у п.2.1.2 цього договору, за умови відсутності у позичальника заборгованості за кредитним договором від 14.10.2010 №23/10Дон/ю, кредитним договором від 14.10.2010 №24/10Дон/ю, кредитним договором від 18.01.2011 №1/1083109, укладеним позичальником з ПАТ «Креді Агріколь Банк», відповідно довідки останнього, та за умови виконання позичальником обов'язків, зазначених у п.10.3.6.10 та п.10.3.6.13 цього договору, на поповнення оборотного капіталу в межах статутних цілей діяльності позичальника, на здійснення яких позичальник має право відповідно до чинного законодавства України, і кредитування яких не заборонено чинним законодавством України та цим договором (пп.2.1.1); на рефінансування (погашення) поточної строкової заборгованості за кредитами, наданими позичальнику згідно кредитного договору від 14.10.2010 №23/10Дон/ю, кредитного договору від 14.10.2010 №24/10Дон/ю, кредитного договору від 18.04.2011 №1/1083109, укладених позичальником з ПАТ «Креді Агріколь Банк», в сумі не більше фактичної заборгованості на момент такого погашення за кожним кредитним договором відповідно до довідки ПАТ «Креді Агріколь Банк», але не більше одного погашення по кожному з таких кредитних договорів (пп.2.1.2).
Згідно з п.2.2 кредитного договору позичальник не має права використовувати кредит на такі цілі: покриття збитків господарської діяльності позичальника; формування та збільшення статутного капіталу комерційних банків та інших господарських товариств; погашення податкового боргу позичальника; фінансування дефіциту оборотного капіталу, який виник з причин фінансування за рахунок оборотного капіталу придбання необоротних активів; фінансування дефіциту оборотного капіталу, який виник з причини формування непокритих збитків позичальника; інші цілі, заборонені чинним законодавством України.
У ст.3 кредитного договору сторони передбачили умови надання кредиту.
Так, пп.3.1.6 п.3.1 кредитного договору передбачено, що цей договір укладено під відкладальною умовою. Обов'язок банку надати кредит позичальнику виникає виключно з моменту настання всіх нижче наведених умов, а також всіх умов, необхідних для прийняття банком розрахункового документу (п.4.2 договору), зокрема укладення між банком та ОСОБА_1 угоди про забезпечення - договору поруки, в забезпечення виконання боргових зобов'язань за цим договором.
Відповідно до п.6.1 кредитного договору позичальник зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі в день закінчення строку користування кредитом. Строк користування кредитом не може перевищувати 3 періодів користування кредитом, але в будь-якому разі позичальник зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі не пізніше 29.05.2015. Також у цьому пункті договору сторони передбачили графік повернення кредиту з зазначенням розміру та строків сплати.
У п.7.1 кредитного договору сторони узгодили, що за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплатити банку відповідну плату в порядку і на умовах, обумовлених нижче, а саме: проценти за користування кредитом нараховуються банком за ставкою у розмірі 10% річних (із розрахунку 360 днів на рік) (п.7.2.1 кредитного договору); у випадку невиконання чи неналежного виконання/ненастання/недотримання з будь-яких підстав (в т.ч. форс-мажорного характеру) одного з зобов'язань/умов, встановлених п.10.3.6.1 та п.10.3.6.2 або зобов'язання/умов, встановленого п.10.3.6.8 цього договору, незважаючи на положення п.7.2.1 цього договору, процентна ставка за користування кредитом становить 11% річних (із розрахунку 360 днів на рік). Проценти за користування кредитом за ставкою, визначеною в цьому пункті договору, нараховуються у кожному випадку невиконання чи неналежного виконання/ненастання/недотримання одного з зобов'язань/умов, встановлених п.10.3.6.1 та п.10.3.6.2 або зобов'язання/умов, встановленого п.10.3.6.8 цього договору, починаючи з першого дня невиконання чи неналежного виконання/ненастання/недотримання зазначених зобов'язань/умов до тієї дати, коли зазначені порушені зобов'язання/умови будуть виконані/дотримані належним чином/настануть (пп.7.2.1.1 п.7.2.1 кредитного договору).
Цей договір набуває чинності з момент його підписання та дії до моменту виконання сторонами взятих на себе зобов'язань згідно цього договору в повному обсязі (п.4.5 кредитного договору).
У подальшому між сторонами укладені додаткові угоди, якими вносились зміни до кредитного договору: від 31.05.2012 №1, від 30.01.2013 б/н, від 21.05.2013 №2, від 21.11.2013 №3, від 23.12.2013 №4, від 15.04.2014 №5, від 19.05.2014 №6, від 15.05.2015 №7, від 21.04.2016 №8, від 16.09.2016 №9, від 09.02.2017 №10, від 19.01.2018 №11, від 09.01.2019 №12, від 27.01.2020 №13, від 29.04.2020 №14, від 25.06.2020 №15, від 04.09.2020 №16, від 04.11.2020 №17, від 29.01.2021 №18, від 28.01.2022 №19.
Так, додатковою угодою від 31.05.2012 №1 викладено пп.14 п.5.1 ст.5 «Несприятливі події та їх наслідки» кредитного договору в новій редакції.
Додатковою угодою від 30.01.2013 б/н доповнено «Терміни» кредитного договору визначеннями «Електронне повідомлення», «Заява на отримання кредитних коштів»; викладено п.3.1, пп.4.1-4.2.1, п.14.1 кредитного договору у новій редакції, а також доповнено кредитний договір додатком №1.
Додатковою угодою від 21.05.2013 №2 викладено термін «Період користування кредитом», а також п.1.2 ст. 1 «Предмет договору» кредитного договору у новій редакції; викладено п.3.1.4 ст. 3 «Умови надання кредиту» кредитного договору в новій редакції; викладено пп.11, 13 п.5.1 ст. 5 «Несприятливі події та їх наслідки» кредитного договору в новій редакції; викладено п.6.1 ст. 6 «Строк кредитування» кредитного договору в новій редакції; викладено п.7.2 ст. 7 «Плата за кредит» кредитного договору в новій редакції; викладено п.10.3.6.7 ст. 10 «Права та обов'язки сторін» кредитного договору у новій редакції; доповнено ст. 10 «Права та обов'язки сторін» кредитного договору п.10.3.6.18; доповнено ст. 12 «Відповідальність сторін» кредитного договору п.12.4.
Додатковою угодою від 21.11.2013 №3 викладено пп.14 п.5.1 ст. 5 «Несприятливі події та їх наслідки» у новій редакції; виключено пп.13 п.5.1 ст. 5 «Несприятливі події та їх наслідки» кредитного договору; доповнено ст. 11 «Запевнення та гарантії» кредитного договору п.11.1.9; викладено п.12.4 ст.12 «Відповідальність сторін» кредитного договору в новій редакції.
Додатковою угодою від 23.12.2013 №4 викладено п.10.3.6.8 ст.10 «Права та обов'язки сторін» кредитного договору в новій редакції.
Додатковою угодою від 15.04.2014 №5 викладено п.10.3.6.8 ст.10 «Права та обов'язки сторін» кредитного договору в новій редакції; узгоджено не застосовувати дію п.7.2.1 ст.7 «Плата за кредит» кредитного договору за порушення позичальником зобов'язань, передбачених п.10.3.6.8 кредитного договору з 01.02.2014 до моменту укладення цієї додаткової угоди; узгоджено не застосовувати дію п.7.4.1 ст.7 «Плата за кредит» кредитного договору за укладення цієї додаткової угоди.
Додатковою угодою від 19.05.2014 №6 викладено термін «Період користування кредитом» кредитного договору у новій редакції; викладено ст.1 «Предмет договору» у новій редакції; викладено п.п.3.1.4, 3.1.5 ст. 3 «Умови надання кредиту» кредитного договору у новій редакції; доповнено ст.3 «Умови надання кредиту» кредитного договору п.п.3.1.10, 3.1.11; викладено пп.11, 14 п.5.1 ст.5 «Несприятливі події та їх наслідки» кредитного договору в новій редакції; викладено п.6.1 ст.6 «Строк кредитування» кредитного договору в новій редакції; викладено п.7.2.1 ст.7 «Плата за кредит» кредитного договору у новій редакції; викладено п.п.10.3.6.1, 10.3.6.2, 10.3.6.7 ст.10 «Права та обов'язки сторін» кредитного договору в новій редакції; виключено п.п.10.3.6.10, 10.3.6.12, 10.3.6.13, 10.3.6.14, 10.3.6.17, 10.3.6.18 ст.10 «Права та обов'язки» сторін кредитного договору; доповнено ст.11 «Запевнення та гарантії» кредитного договору п.11.1.10; викладено п.12.4 ст.12 «Відповідальність сторін» кредитного договору в новій редакції; доповнено ст.12 «Відповідальність сторін» кредитного договору п.12.5.
Додатковою угодою від 15.05.2015 №7 викладено ст.1 «Предмет договору» в новій редакції; викладено п.п.3.1.4, 3.1.5, п.3.1.10 ст.3 «Умови надання кредиту», п.11 п.5.1 ст.5 «Несприятливі події та їх наслідки», таблицю п.6.1.1 ст.6 «Строк кредитування», п.7.2.1.1 ст.7 «Плата за кредит» кредитного договору в новій редакції; доповнено ст.10 «Права та обов'язки сторін» кредитного договору п.10.3.6.10; викладено п.п.11.1.9, 11.1.10 ст.11 «Запевнення та гарантії» кредитного договору в новій редакції.
Додатковою угодою від 21.04.2016 №8 викладено ст.1 «Предмет договору» кредитного договору в новій редакції; доповнено п.2.1 ст.2 «Цільове використання кредиту» кредитного договору пп.2.1.3, п.3.1 ст.3 «Умови надання кредиту» кредитного договору пп.3.1.12; викладено таблицю п.6.1.1 ст.6 «Строк кредитування» кредитного договору в новій редакції; викладено пп.7.2.1 ст.7 «Плата за кредит» кредитного договору, пп.9.8 ст.9 «Порядок та черговість виконання боргових зобов'язань» кредитного договору в новій редакції; виключено п.п.10.3.6.1, 10.3.6.2, 10.3.6.7, 10.3.6.10 ст.10 «Права та обов'язки сторін» кредитного договору; викладено пп.11.1.10 ст.11 «Запевнення та гарантії» кредитного договору в новій редакції; узгоджено не застосовувати дію положень п.12.1 ст.12 «Відповідальність сторін» кредитного договору за невиконання позичальником своєчасного повернення кредиту згідно зі ст.6 «Строк кредитування» кредитного договору з 25.12.2015 до моменту укладення цієї додаткової угоди; узгоджено не застосовувати дію положень п.12.1 ст.12 «Відповідальність сторін» кредитного договору з 12.11.2015 до моменту укладення цієї додаткової угоди.
Зокрема, за змістом п.п. 1.1, 1.2, 1.3 кредитного договору в редакції додаткової угоди від 21.04.2016 №8 банк зобов'язується надати позичальнику мультивалютний кредит у розмірі, еквівалентному 34 898 507 грн 54 коп., а позичальник зобов'язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені цим договором. Кредит надається позичальнику у вигляді непоновлювальної кредитної лінії з цільовим призначенням відповідно до п. 2.1 цього договору та зменшується протягом дії цього договору у відповідну дату до відповідного розміру, в порядку та на умовах, зазначених в п. 6.1 цього договору.
З дня укладення додаткової угоди № 8 до цього договору, позичальник має право отримати частину кредиту в розмірі не більше 34 898 507,54 грн з цільовим призначенням відповідно до п. 2.1.3 цього договору. Зазначена частина кредиту надається позичальнику виключно в гривнях.
Валютами кредитування за цим договором є гривня та долар США. В залежності від своїх потреб позичальник має право отримати кредит в будь-якій із зазначених валют кредитування за умови дотримання вимог п. 1.4 цього договору. Позичальник має право отримати частину кредиту, вказану у п. 1.2 цього договору, тільки в валюті гривня за умови дотримання вимог п. 1.4 цього договору. З метою обліку операцій з видачі і повернення кредитних коштів за цим договором, банк для кожної валюти, в якій позичальник може одержувати кредит за цим договором, відкриває відповідні окремі позичкові рахунки.
Підпунктом 2.1.3 п. 2.1 кредитного договору в редакції додаткової угоди від 21.04.2016 №8 визначено, що позичальник зобов'язується використати кредит виключно за таким цільовим призначенням: з дати укладення додаткової угоди № 8 від 21.04.2016 до цього договору в сумі не більше 34 898 507,54 грн - на поповнення оборотного капіталу в межах статутних цілей діяльності позичальника, на здійснення якої позичальник має право відповідно до чинного законодавства України, і кредитування яких не заборонено чинним законодавством України та цим договором.
Додатковою угодою від 16.09.2016 №9 викладено ст.1 «Предмет договору» кредитного договору в новій редакції; виключено п.2.1.3 ст.2 «Цільове використання кредиту» кредитного договору; викладено таблицю п.6.1.1 ст.6 «Строк кредитування» кредитного договору в новій редакції; викладено пп.7.2.1 ст.7 «Плата за кредит» кредитного договору в новій редакції; виключено п.7.3 ст.7 «Плата за кредит» кредитного договору; доповнено пп.7.2.4 ст.7 «Плата за кредит» кредитного договору пп.7.2.4.1; виключено пп.9.8.1 ст.9 «Порядок та черговість виконання боргових зобов'язань» кредитного договору; викладено пп.11.1.10 ст.11 «Запевнення та гарантії» кредитного договору в новій редакції; узгоджено не застосовувати дію положень п.12.1 ст.12 «Відповідальність сторін» кредитного договору за невиконання позичальником своєчасного повернення кредиту згідно зі ст.6 «Строк кредитування» кредитного договору з 11.05.2016 до моменту укладення цієї додаткової угоди; сторони домовились не застосовувати дію положень п.12.1 ст.12 «Відповідальність сторін» кредитного договору з 11.05.2016 до моменту укладення цієї додаткової угоди.
Зокрема, за змістом п.п. 1.1, 1.2 кредитного договору в редакції додаткової угоди від 16.09.2016 №9 банк зобов'язується надати позичальнику кредит у розмірі 37 084 301 грн 46 коп., а позичальник зобов'язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені цим договором. Кредит надається позичальнику у вигляді непоновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування, що зменшується протягом дії цього договору у відповідну дату до відповідного розміру, в порядку та на умовах, зазначених в п. 6.1.1 цього договору.
Додатковою угодою від 09.02.2017 №10 виключено термін «Період користування» з тексту кредитного договору; викладено п.1.1 ст.1 «Предмет договору» кредитного договору в новій редакції; викладено пп.3.1.4, 3.1.5 та п.3.1.10 ст.3 «Умови надання кредиту» в новій редакції; викладено п.6.1 ст.6 «Строк кредитування» кредитного договору в новій редакції; виключено пп.6.1.1 - 6.1.3 ст.6 «Строк кредитування» кредитного договору з тексту кредитного договору; викладено п.7.2.1, п.7.2.4.1 ст.7 «Плата за кредит» кредитного договору в новій редакції; викладено п.10.1.2 ст.10 «Права та обов'язки сторін» в новій редакції; доповнено текст кредитного договору пп.10.3.6.1 - 10.3.6.2 ст.10 «Права та обов'язки сторін» кредитного договору; виключено пп.10.3.6.9 ст.10 «Права та обов'язки сторін» з тексту кредитного договору; узгоджено не застосовувати дію положень п.7.4.1 ст.7 «Плата за кредит» кредитного договору за укладення цієї додаткового угоди та/або угод про забезпечення пов'язаних із цією додатковою угодою; узгоджено не нараховувати будь-які неустойки за порушення позичальником зобов'язань, встановлених п.10.3.6.1, п.10.3.6.2 з моменту їх невиконання/неналежного виконання до кінця строку кредитування, вказаного в п.6.1 кредитного договору; узгоджено не застосовувати дію положень п.12.1 ст.12 «Відповідальність сторін» кредитного договору за порушення позичальником строків виконання будь-якого з боргових зобов'язань з моменту їх виникнення до моменту укладення цієї додаткової угоди.
Додатковою угодою від 19.01.2018 №11 викладено п.1.1 ст.1 «Предмет договору» кредитного договору в новій редакції; викладено пп.3.1.4, 3.1.5 та п.3.1.10 ст.3 «Умови надання кредиту» кредитного договору в новій редакції; виключено пп.14 п.5.1 ст.5 «Несприятливі події та їх наслідки» кредитного договору та всі посилання на нього з тексту кредитного договору; викладено п.6.1 ст.6 «Строк кредитування» кредитного договору, викладено пп.7.2.4.1 п.7.2.4 ст.7 «Плата за кредит» кредитного договору в новій редакції; виключено п.10.1.2 ст.10 «Права та обов'язки сторін кредитного договору та всі посилання на нього виключено з тексту кредитного договору; викладено п.11.1.9, 11.1.10 ст.11 «Запевнення та гарантії» кредитного договору в новій редакції; узгоджено не застосовувати діє положень п.7.4.1 ст.7 «Плата за кредит» кредитного договору за укладення цієї додаткової угоди та/або угод про забезпечення пов'язаних із цією додатковою угодою.
Додатковою угодою від 09.01.2019 №12 викладено п.1.1 ст.1 «Предмет договору» кредитного договору в новій редакції; викладено п.п.3.1.4, 3.1.5 та п.3.1.10 ст.3 «Умови надання кредиту» кредитного договору в новій редакції; викладено п.6.1 ст.6 «Строк кредитування» кредитного договору в новій редакції; викладено п.11.1.10 ст.11 «Запевнення та гарантії» кредитного договору в новій редакції; узгоджено не застосовувати дію положень п.7.4.1 ст.7 «Плата за кредит» кредитного договору за укладення цієї додаткової угоди та/або угод про забезпечення пов'язаних із цією додатковою угодою; виключено п.11 п.5.1 кредитного договору.
Додатковою угодою від 27.01.2020 №13 викладено п.1.1 ст.1 «Предмет договору» кредитного договору в новій редакції; викладено п.п.3.1.4, 3.1.5 та п.3.1.10 ст.3 «Умови надання кредиту» кредитного договору в новій редакції; викладено п.6.1 ст.6 «Строк кредитування» кредитного договору в новій редакції; викладено п.п.9.8 - 9.10 ст.9 «Порядок та черговість виконання боргових зобов'язань» кредитного договору в новій редакції; викладено п.11.1.10 кредитного договору в новій редакції; узгоджено не застосовувати дію положень п.7.4.1 ст.7 «Плата за кредит» кредитного договору за укладення цієї додаткової угоди та/або угод про забезпечення пов'язаних із цією додатковою угодою.
Додатковою угодою від 29.04.2020 №14 викладено п.6.1 ст.6 «Строк кредитування» кредитного договору в новій редакції; узгоджено не застосовувати дію положень п.7.4.1 ст.7 «Плата за кредит» кредитного договору за укладення цієї додаткової угоди.
Додатковою угодою від 25.06.2020 №15 викладено п.6.1 ст.6 «Строк кредитування» кредитного договору в новій редакції; узгоджено не застосовувати дію положень п.7.4.1 ст.7 «Плата за кредит» кредитного договору за укладення цієї додаткової угоди.
Додатковою угодою від 04.09.2020 №16 викладено п.6.1 ст.6 «Строк кредитування» в новій редакції; узгоджено не застосовувати дію положень п.7.4.1 ст.7 «Плата за кредит» кредитного договору за укладення цієї додаткової угоди.
Додатковою угодою від 04.11.2020 №17 викладено п.6.1 ст.6 «Строк кредитування» кредитного договору в новій редакції; узгоджено не застосовувати дію положень п.7.4.1 ст.7 «Плата за кредит» кредитного договору за укладення цієї додаткової угоди.
Додатковою угодою від 29.01.2021 №18 викладено п.1.1 ст.1 «Предмет договору» кредитного договору в новій редакції; викладено п.п.3.1.4 - 3.1.5 та п.3.1.10 ст.3 «Умови надання кредиту» кредитного договору в новій редакції; викладено п.6.1 ст.6 «Строк кредитування» в новій редакції; викладено пп.11.1.10 кредитного договору в новій редакції; узгоджено не застосовувати за невиконання/неналежне виконання в період з дати порушення по 10.02.2021 включно з будь-яких підстав (в тому числі форс-мажорного характеру) обов'язку щодо строків повернення кредиту, встановлених п.6.1 цього договору та/або порушення строків сплати нарахованих процентів за користування кредитом, встановлених в п.7.2.4 кредитного договору, дію п.7.2.1.1 та/або п.12.1 кредитного договору; узгоджено не застосовувати дію положень п.7.4.1 ст.7 «Плата за кредит» кредитного договору за укладення цієї додаткової угоди та/або угод про забезпечення пов'язаних із цією додатковою угодою.
Додатковою угодою від 28.01.2022 №19 викладено п.1.1 ст.1 «Предмет договору» кредитного договору в новій редакції; викладено п.п.3.1.4, 3.1.5 та п.3.1.10 ст.3 «Умови надання кредиту» кредитного договору в новій редакції; викладено п.6.1 ст.6 «Строк кредитування» кредитного договору в новій редакції; викладено п.п.9.8 - 9.10 ст.9 «Порядок та черговість виконання боргових зобов'язань» кредитного договору в новій редакції; викладено п.11.1.10 ст.11 «Запевнення та гарантії» кредитного договору в новій редакції; узгоджено не застосовувати дію положень п.7.4.1 ст.7 «Плата за кредит» кредитного договору за укладення цієї додаткової угоди та/або угод про забезпечення пов'язаних із цією додатковою угодою.
Також, 31.05.2012 між ПАТ «ПУМБ», правонаступником якого є АТ «ПУМБ», як кредитором, та громадянином Хашимітського Королівства Іорданія ОСОБА_1 , як поручителем, укладений договір поруки №12.05-381/382/п, за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов'язань, вказаних в ст.2 цього договору (п.1.1 договору поруки).
У преамбулі договору поруки наведені наступні визначення: боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські промислові ресурси»; кредитний договір №1 - кредитний договір від 31.05.2012 №12.05-381, укладений між кредитором та боржником; кредитний договір №2 - кредитний договір від 31.05.2012 №12.05-382, укладений між кредитором та боржником.
Відповідно до п.1.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником в повному обсязі. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, витрат кредитора тощо.
Згідно з п.2.1 договору поруки порукою за цим договором, зокрема, забезпечується виконання зобов'язань боржника перед кредитором, що випливають з кредитного договору №1, а саме: повернути кредит у розмірі 2 200 000 доларів США не пізніше 29.05.2015 частинами в розмірах та строки, зазначені в графіку (пп.2.1.1).
Пунктом 2.2 договору поруки передбачено, що у разі внесення змін до договору, з якого випливає зобов'язання, що мають наслідком збільшення обсягу відповідальності поручителя, поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником зобов'язання в розрізі таких змін за умови, якщо поручитель письмово погодився із такими змінами у зобов'язанні.
У відповідності до умов п.3.1 договору поруки у разі порушення зобов'язання боржником кредитор направляє поручителю письмову вимогу виконати зобов'язання (або певну його частину). Кредитор не зобов'язаний підтверджувати яким-би то не було чином факт невиконання зобов'язання боржником. Вимога кредитора буде достатньою для поручителя підставою виконати зобов'язання на суму, вказану в такій вимозі без будь-яких застережень, умов чи вимог до кредитора про надання будь-якої інформації чи документів.
У п.3.2 договору поруки визначено, що поручитель зобов'язаний виконати пред'явлену йому вимогу кредитора в валюті зобов'язання в повному обсязі в строк не пізніше 3 банківських днів з моменту отримання такої вимоги.
Порука за цим договором припиняється з припиненням зобов'язання (п.6.1 договору поруки).
У подальшому між сторонами укладені додаткові угоди, якими вносились зміни до договору поруки: від 21.05.2013 № 1, від 19.05.2014 № 2, від 15.05.2015 №3, від 21.04.2016 №4, від 16.09.2016 №5, від 09.02.2017 №6, від 19.01.2018 №7, від 09.01.2019 №8, від 27.01.2020 №9, від 29.01.2021 №10, від 28.01.2022 №11.
Так, додатковою угодою від 21.05.2013 №1 викладено п.п.2.1.1.1, 2.1.1.2 ст.2 «Зобов'язання, забезпечені порукою» договору поруки в новій редакції; виключено п.2.2.1 договору поруки.
Додатковою угодою від 19.05.2014 №2 викладено п.п.2.1.1.1, 2.1.1.2 ст.2 «Зобов'язання, забезпечені порукою» договору поруки в новій редакції.
Додатковою угодою від 15.05.2015 №3 викладено пп. 2.1.1 ст.2 «Зобов'язання, забезпечені порукою» договору поруки в новій редакції; викладено пп. 2.1.1.1 ст.2 «Зобов'язання, забезпечені порукою» договору поруки в новій редакції; доповнено пп. 2.1.1 ст. 2 «Зобов'язання, забезпечені порукою» договору поруки застереженням «Терміни, що вживаються в п. 2.1.1 цього договору і не визначені в ньому, мають значення, надане їм в кредитному договорі».
Додатковими угодами від 21.04.2016 № 4, від 16.09.2016 №5, від 09.02.2017 №6, від 19.01.2018 №7, від 09.01.2019 №8, від 27.01.2020 №9, від 29.01.2021 №10, від 28.01.2022 №11 - пп. 2.1.1 ст. 2 договору поруки викладався в нових редакціях.
Зокрема, за змістом пп. 2.1.1 ст. 2 договору поруки у редакції додаткової угоди від 21.04.2016 №4 порукою за цим договором забезпечується виконання зобов'язань, що випливають з кредитного договору № 12.05.381 від 31.05.2012, укладеного між кредитором та боржником, з усіма змінами та доповненнями до нього, внесеними додатковими угодами від 31.05.2012 №1, від 30.01.2013 б/н, від 21.05.2013 №2, від 21.11.2013 №3, від 23.12.2013 №4, від 15.04.2014 №5, від 19.05.2014 №6, від 15.05.2015 №7, від 21.04.2016 №8, а саме повернути кредит, наданий в розмірі еквівалентному 34 898 507 грн 54 коп. відповідно до графіку.
За змістом пп. 2.1.1 ст. 2 договору поруки у редакції додаткової угоди від 16.09.2016 №5 порукою за цим договором забезпечується виконання зобов'язань, що випливають з кредитного договору № 12.05.381 від 31.05.2012, укладеного між кредитором та боржником, з усіма змінами та доповненнями до нього, внесеними додатковими угодами від 31.05.2012 №1, від 30.01.2013 б/н, від 21.05.2013 №2, від 21.11.2013 №3, від 23.12.2013 №4, від 15.04.2014 №5, від 19.05.2014 №6, від 15.05.2015 №7, від 21.04.2016 №8, від 16.09.2016 №9, а саме повернути кредит, наданий в розмірі еквівалентному 37 084 301 грн 46 коп. відповідно до графіку.
Як зазначив позивач, на виконання умов кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 16.09.2016 №9) згідно з меморіальними ордерами від 21.04.2016 №TR.14270903.24726.6967 та від 16.09.2016 №TR.14270903.49178.4431 банком надані позичальнику грошові кошти в загальній сумі 37 084 301 грн 46 коп., які останній повернув частково, заборгованість складає 33 740 292 грн 00 коп.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідачів-1,2, як солідарних боржників, частини заборгованості за кредитом у сумі 3 374 029 грн 20 коп.
В оскаржуваному судовому рішенні місцевий господарський суд встановив, що зважаючи на застереження щодо застосування абз.2 ч.2 ст.215 ЦК України, викладене в ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», додаткові угоди, укладені між сторонами після 07.04.2014 є нікчемними в силу закону. Суд констатував, що позичальником умови кредитного договору виконувались з порушенням його умов в частині сплати щомісячних платежів та станом на 29.05.2015 кредит своєчасно повернутий не був. Отже, заборгованість ТОВ «Українські промислові ресурси» перед банком за кредитним договором від 31.05.2012 №12.5-381 у редакції додаткової угоди від 23.12.2013 №4 становить 1 310 000 доларів США. Водночас суд зазначив, що у справі, що розглядається предметом позову є вимога банку стягнути частину заборгованості в сумі 3 374 029 грн 20 коп., а підставою визначено кредитний договір від 31.05.2012 №12.5-381 з додатковими угодами до нього, а саме додаткової угоди від 16.09.2016 №9. Беручи до уваги нікчемність додаткових угод №9-19 до кредитного договору від 31.05.2012 №12.5-381, суд дійшов висновку, що указаний кредитний договір в редакції додаткової угоди від 16.09.2016 №9 не може бути підставою для стягнення заявленої банком заборгованості у сумі 3 374 029 грн 20 коп. При цьому, наявна станом на дату (29.05.2015) повернення позичальником кредитних коштів банку заборгованість за кредитом за кредитним договором від 31.05.2012 №12.5-381 у редакції додаткової угоди від 23.12.2013 №4 у загальній сумі 1 310 000 доларів США позивачем до стягнення наразі не заявлялась. З огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог до відповідача-1 як позичальника. Крім того, дослідивши умови договору поруки та додаткових угод до вказаного договору, суд першої інстанції також дійшов висновку про відмову у задоволенні заявлених до стягнення з відповідача-2 як поручителя позовних вимог.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 509 та частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Нормами частини першої статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Судом встановлено, що спірні правовідносини у даній справі виникли на підставі Договору №12.5-381 від 31.05.2012, який за своєю правовою природою є кредитним договором.
Частиною 1 ст.1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч.2 ст.1054 ЦК України).
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч.2 ст.10561 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що була передана йому позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Отже, за кредитним договором обов'язку кредитодавця передати позичальнику грошові кошти кореспондує обов'язок позичальника повернути кредитодавцю грошові кошти, а також сплатити проценти, якщо це передбачено договором.
Таким чином, кредитний договір вважається виконаним в момент повернення позичальником грошових коштів, а також сплати процентів, якщо це передбачено договором.
Як вбачається з матеріалів справи та зазначено вище, факт видачі кредиту підтверджується доданими до матеріалів справи копіями меморіальних ордерів
Приписами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, кредит надавався на умовах поновлювальної кредитної лінії з щоденним лімітом кредитування в доларах США, проте позичальником неодноразово цей ліміт перевищувався, при цьому заперечень банку відносно таких дій не надходило і АТ «ПУМБ» надавались кредитні кошти у визначених позичальником розмірах.
Водночас, доводи апеляційної скарги зводяться до безпідставного застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо нікчемності укладених додаткових угод №5-19 до кредитного договору №12.5-381 від 31.05.2012.
Так, за змістом п.п. 1.1, 1.2 кредитного договору в редакції додаткової угоди від 16.09.2016 №9 банк зобов'язується надати позичальнику кредит у розмірі 37 084 301 грн 46 коп., а позичальник зобов'язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені цим договором. Кредит надається позичальнику у вигляді непоновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування, що зменшується протягом дії цього договору у відповідну дату до відповідного розміру, в порядку та на умовах, зазначених в п. 6.1.1 цього договору.
Колегія суддів зазначає, що 15.04.2014 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб (стаття 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).
Статтею 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.
Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача-1 як на момент укладення кредитного договору від 31.05.2012 №12.5-381, так і на момент звернення позивача до суду та розгляду спору судом є: проспект Ілліча, буд. 83-а, м. Донецьк, 83000.
Слід зазначити, що податковою адресою ТОВ «Українські промислові ресурси» була та наразі залишається також тимчасово окупована територія м. Донецька.
Частиною другою статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року.
Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року.
Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.
Указом Президента України від 07.02.2019 №32/2019 відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» затверджено «Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях», відповідно до яких місто Донецьк входить до перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях.
Таким чином, оскільки місто Донецьк відповідно до Указу Президента України від 07.02.2019 № 32/2019 входить до переліку районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, тому місто Донецьк є окупованою Російською Федерацією територією починаючи з 07.04.2014 в розумінні статті 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Оскільки місцезнаходженням відповідача-1 є місто Донецьк, тому, відповідно, на відповідача-1 розповсюджуються особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території, визначені статтею 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме, правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.
При цьому колегія суддів враховує, що за преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» цей Закон має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України.
За змістом пояснювальної записки до законопроекту, проект Закону визначає тимчасово окуповану територію, врегульовує правові відносини щодо правового режиму тимчасово окупованої території, діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування на цій території, обмежень свободи пересування, гарантій права власності на нерухоме майно, обмежень (заборони) економічної діяльності на тимчасово окупованій території, встановлює відповідальність за діяльність, яка є колабораційною.
Особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України стосуються усього періоду окупації, що слід враховувати при застосуванні правила незворотності дії в часі нормативно-правового акта.
Статтею 1 цього Закону визначено конкретну дату, з якої окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) - починаючи з 07.04.2014, з огляду на що, наявні підстави вважати, що правовий режим, встановлений законом, зокрема і статтею 13, розповсюджується і на тих суб'єктів господарювання, місцерозташування яких вже станом на 07.04.2014 є окуповані території.
Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті). У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (абзац другий частини другої статті).
Враховуючи наведене вище, а також зважаючи на застереження щодо застосування абзацу другого частини другої статті 215 ЦК України, викладене в статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», колегія суддів зазначає про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про нікчемність додаткових угод, укладених між сторонами після 07.04.2014 (від 15.04.2014 №5, від 19.05.2014 №6, від 15.05.2015 №7, від 21.04.2016 №8, від 16.09.2016 №9, від 09.02.2017 №10, від 19.01.2018 №11, від 09.01.2019 №12, від 27.01.2020 №13, від 29.04.2020 №14, від 25.06.2020 №15, від 04.09.2020 №16, від 04.11.2020 №17, від 29.01.2021 №18, від 28.01.2022 №19) в силу закону, а саме ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Вказані висновки зроблено місцевим господарським судом із урахуванням постанови Верховного Суду від 26.09.2023 у справі №913/527/21.
З огляду на зазначене, доводи скаржника про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин зазначених законодавчих положень стосовно нікчемності правочинів є необґрунтованими.
Оскільки відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, суд першої інстанції правомірно керуватися умовами кредитного договору від 31.05.2012 №12.5-381 у редакції додаткової угоди від 23.12.2013 №4.
При цьому, граничні строки повернення кредиту, з урахуванням нікчемності вищезазначених додаткових угод, визначені у редакції додаткової угоди від 21.05.2013 №2.
Так, положеннями п.6.1 кредитного договору в редакції додаткової угоди від 21.05.2013 №2 позичальник зобов'язаний повернути кредит частинами в розмірах та строки, зазначені в наведеному у додатковій угоді графіку. Зокрема, у випадку продовження кредитування на діючих умовах цього договору на третій період користування кредитом, датою повернення кредиту є 29.05.2015.
Як вбачається із матеріалів справи та наданих позивачем пояснень, станом на 01.11.2015 заборгованість за кредитним договором складала 1 340 000 доларів США, яку позичальник частково у сумі 30 000 доларів США погасив власними коштами (шляхом автоматичного списання банком заборгованості).
Водночас, позичальником умови кредитного договору виконувались з порушенням його умов в частині сплати щомісячних платежів, та станом на 29.05.2015 кредит своєчасно повернутий не був.
При цьому, місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив, що грошові кошти в сумі 1 310 000 доларів США, які були перераховані банком на виконання умов додаткової угоди від 21.04.2016 №8, не можна зараховувати в рахунок погашення існуючої у позичальника станом на 01.11.2015 заборгованості за кредитним договором від 31.05.2012 №12.5-381 у загальній сумі 1 340 000 доларів США, оскільки зазначені кошти перераховувались на виконання умов додаткової угоди, яка є нікчемною.
Таким чином, заборгованість ТОВ «Українські промислові ресурси» перед банком за кредитним договором від 31.05.2012 №12.5-381 у редакції додаткової угоди від 23.12.2013 №4 становила 1 310 000 доларів США.
Разом з цим, як правомірно встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом, у даному випадку предметом позову є вимога банку стягнути частину заборгованості в сумі 3 374 029 грн 20 коп., а підставою визначено кредитний договір від 31.05.2012 №12.5-381 саме з урахуванням додаткової угоди від 16.09.2016 №9.
Водночас з огляду на висновки суду про нікчемність додаткових угод №5-19, кредитний договір в редакції додаткової угоди від 16.09.2016 №9 не може бути підставою для стягнення заявленої банком заборгованості у сумі 3 374 029 грн 20 коп.
При цьому, наявна станом на дату (29.05.2015) повернення позичальником кредитних коштів банку заборгованість за кредитним договором від 31.05.2012 №12.5-381 у редакції додаткової угоди від 23.12.2013 №4 загальній сумі 1 310 000 доларів США позивачем до стягнення не заявлялась. Так само як і не заявлялась позивачем вимога про повернення (стягнення) коштів за кредитним договором від 31.05.2012 №12.5-381 у редакції додаткових угод від 21.04.2016 № 8, від 16.09.2016 № 9 у зв'язку з їх нікчемністю на підставі ст. ст. 216, 1212 ЦК України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією із засад (принципів) господарського судочинства є диспозитивність.
Згідно зі статтею 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч.1 статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову (п.п. 4,5 ч.3 ст. 162 ГПК України).
Частинами першою, третьою статті 236 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно частини другої статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Викладене свідчить, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі №914/3203/21.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із місцевим господарським судом, що розгляд справи за іншого правового та фактичного обґрунтування, яке не зазначалося позивачем, буде виходом за межі позовних вимог, а також порушить принципи диспозитивності, змагальності сторін та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Вказане свідчить про законність та обґрунтованість висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні заявлених до відповідача-1 (позичальника) позовних вимог.
За приписами ст.541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст.543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
В силу норм ст.554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
У доктрині цивільного права як акцесорні розуміють такі зобов'язання, якими забезпечується належне виконання основного зобов'язання і які виникають та існують лише за умови існування основного зобов'язання.
Правовідносинам щодо забезпечення виконання зобов'язання притаманна акцесорність (додатковість) щодо основного зобов'язання, виконання якого забезпечується. Зазначена акцесорність полягає в тому, що таке акцесорне зобов'язання існує, оскільки існує основне зобов'язання. Акцесорний характер способів забезпечення виконання зобов'язань полягає також і в тому, що недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, проте недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання.
У вищенаведених нормах права чітко визначена акцесорність поруки та її додатковий характер, який проявляється у неможливості існування поруки окремо від основного зобов'язання. Вимоги до поручителя можуть бути пред'явлені лише у випадку чинності основного зобов'язання та (якщо в договорі не передбачено інше) лише в тому обсязі, що й до основного боржника.
Оскільки суд дійшов висновку про нікчемність додаткових угод до кредитного договору №12.05-381 від 31.05.2012, укладених після 07.04.2014, додаткові угоди до договору поруки №12.05-381/382/п від 31.05.2012, укладені після 07.04.2014, якими вносились відповідні зміни, з урахуванням акцесорного (додаткового) характеру поруки, також є нікчемними та не породжують жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх нікчемністю.
При цьому, позивачем не заявлялась вимога до відповідача-2, як солідарного боржника (так само як і до відповідача-1, про що зазначено вище), про стягнення заборгованості за кредитом за кредитним договором від 31.05.2012 №12.5-381 у редакції додаткової угоди від 23.12.2013 №4 у загальній сумі 1 310 000 доларів США, наявної станом на дату (29.05.2015) повернення позичальником кредитних коштів банку.
З урахуванням викладеного, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог до відповідача-2 є законним та обґрунтованим.
Таким чином, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваного рішення, не знайшли свого підтвердження, а тому суд залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даному випадку суд апеляційної інстанції вважає, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.
Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 27.08.2025 у справі №905/238/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 15.12.2025.
Головуючий суддя Р.А. Гетьман
Суддя О.І. Склярук
Суддя В.С. Хачатрян