04 грудня 2025 року м. Харків Справа №917/292/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.
за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,
за участю представників:
від позивача - Сова В.В.,
від відповідача -Костюченко П.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрукти Полтавщини» (вх.№2112П від 03.10.2025) на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 у справі №917/292/25 (м. Полтава, суддя Мацко О.С., повне рішення складено 15.09.2025)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ», с. Піски, Миргородський р-н, Полтавська обл.,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрукти Полтавщини», с. Піски, Миргородський р-н, Полтавська обл.,
про стягнення 18 159 800,00 грн, -
11.02.2025 до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрукти Полтавщини» про стягнення 18 159 800,00 грн заборгованості за договорами про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги (позики).
В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилався на те, що на виконання укладених між ним та відповідачем договорів №9/14 від 02.01.2014р., №8/15 від 05.01.2015р., №9/17 ФП від 10.01.2017р. про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги (позики), Товариство надало відповідачу поворотну безвідсоткову фінансову допомогу (позику), а відповідач зобов'язався повернути вказану допомогу. Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрукти Полтавщини» отриману безвідсоткову фінансову допомогу в установлені договорами строк не повернуло, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту свої прав та законних інтересів.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрукти Полтавщини» (37233, Полтавська обл., Миргородський р-н, с. Піски, код ЄДРПОУ 37953520) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ» (37233, Полтавська обл., Миргородський р-н, с. Піски, вул. Каденюка Леоніда, 34, код ЄДРПОУ 32517276) 18 159 800,00 грн. основного боргу, 272 397,00 грн судового збору.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрукти Полтавщини» з вказаним рішенням суду першої інстанції частково не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить поновити строк для подання апеляційної скарги, прийняти апеляційну скаргу до розгляду; рішення Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 року у справі №917/292/25 скасувати; прийняти у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовільнити частково, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрукти Полтавщини» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ» 17 889 800,00 грн. основного боргу та 268 347,00 грн. судового збору; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрукти Полтавщини» 4860,00 гривень сплачених у якості судового збору за подання апеляційної скарги; задовільнити клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрукти Полтавщини» та витребувати для огляду в судовому засіданні оригінали платіжних інструкцій позивача №12 від 20.08.2015 року та №1 від 14.07.2015 року.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги ТОВ «Фрукти Полтавщини» вказує, що суд першої інстанції мав дослідити та оцінити оригінали платіжних інструкцій №12 від 20.08.2015 та №1 від 14.07.2015 з додержанням усіх вимог процесуального закону. Оплата за спірними платіжними інструкціями на суму 270 000,00 грн не має жодного відношення до договорів про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги (позики), з огляду на що у стягненні вказаної суми суд повинен був відмовити.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.10.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрукти Полтавщини» (вх.№2112П від 03.10.2025) на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 у справі №917/292/25 залишено без руху з підстав відсутності доказів сплати судового збору.
В строк, наданий судом, від апелянта надійшла заява (вх.№12064 від 13.10.2025) про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали суду від 08.10.2025. Зокрема, апелянтом надано докази сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрукти Полтавщини» (вх.№2112П від 03.10.2025) на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 у справі №917/292/25. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/292/25.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№12794 від 03.11.2025), в якому останнє просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 у справі №917/292/25 - без змін.
В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу ТОВ Агрофірма «ЧБГ» вказує, що володіючи даними обліку власних активів, відповідач не мав жодних перешкод подати до суду першої інстанції додатково подані документи. Апелянт, стверджуючи про безпідставність задоволення позовних вимог в частині стягнення 270 000 грн, діє недобросовісно, оскільки під час розгляду справи в першій інстанції відповідач намагався довести інші обставини, а саме передчасність звернення позивача до суду з огляду на продовження строку додатковими угодами. Відповідач не зазначає інших правових підстав отримання вказаних грошових коштів. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції апелянт умисно ухиляється від прямої відповіді щодо наявності та розміру заборгованості, хоча має бути обізнаний про ці обставини, як учасник договору.
10.11.2025 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №917/292/25 (вх.№13030).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.11.2025 призначено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрукти Полтавщини» (вх.№2112П від 03.10.2025) на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 у справі №917/292/25 на « 27» листопада 2025 р. о 10:30 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.11.2025 задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрукти Полтавщини» - адвоката Костюченка П.О. про його участь у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи №917/292/25, яке відбудеться 27.11.2025 о 10:30 год у залі судового засідання №132 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника. Судове засідання у справі №917/292/25, яке відбудеться 27.11.2025 о 10:30 год, постановлено провести за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрукти Полтавщини» - адвоката Костюченка П.О. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2025 оголошено перерву у розгляді справи №917/292/25 до « 04» грудня 2025 р. о 12:45 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.11.2025 задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ» - адвоката Сови В.В. про її участь у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи №917/292/25, яке відбудеться 04.12.2025 о 12:45 год у залі судового засідання №132 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника. Судове засідання у справі №917/292/25, яке відбудеться 04.12.2025 о 12:45 год постановлено провести за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ» - адвоката Сови В.В. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника.
Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ» надійшла заява про надання оригіналів документів (вх.№13863 від 01.12.2025).
У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 04.12.2025 представник відповідача підтримав клопотання про витребування оригіналів документів та вимоги апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати в оскаржуваній частині з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у вказаній частині. Представник позивача проти клопотання про витребування оригіналів документів та вимог апеляційної скарги заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Розглянувши викладене в апеляційній скарзі клопотання ТОВ «Фрукти Полтавщини» про витребування оригіналів документів, колегія суддів зазначає наступне.
В обґрунтування поданого клопотання заявник посилається на неналежну якість доданих до позовної заяви платіжних інструкцій та просить витребувати для огляду в судовому засіданні оригінали платіжних інструкцій №12 від 20.08.2015 та №1 від 14.07.2015.
Судом встановлено, що на підтвердження спірної заборгованості на суму 270 000,00 грн позивачем було надано до суду першої інстанції виписки з рахунку. З огляду на що витребувані для огляду оригінали платіжних інструкцій фактично є новими доказами, які не було досліджено судом першої інстанції.
При цьому, судом встановлено, що скаржником до апеляційної скарги додано відповіді АТ «ПриватБанк» із вказаними платіжними інструкціями та виписками за спірні періоди.
Відповідно до положень статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
З урахуванням викладеного, судова колегія дійшла висновку про відмову у витребуванні оригіналів платіжних інструкцій.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами по справі укладено наступні Договори про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги (позики), за якими позикодавець (позивач) зобов'язується надати позичальнику (відповідачу) поворотну безвідсоткову фінансову допомогу у вигляді позики , а позичальник зобов'язується повернути їх позикодавцю у визначений цими договорами термін (п. 1.1 договорів):
Так, за Договором №9/14 від 02.01.2014р. сума позики встановлена 2 500 000,00 грн, строк повернення - до 31.12.2014р., Додатковою угодою від 26.12.2014р. строк повернення продовжено до 31.12.2016р. В подальшому до Договору було укладено ще 3 додаткові угоди, якими розмір позики збільшено до 8 000 000,00 грн, термін повернення позики та строк дії договору - до 31.12.2022.
За Договором №8/15 від 05.01.2015р. сума позики встановлена 500 000,00 грн, строк повернення - до 31.12.2015р., Додатковою угодою від 05.03.2015р. розмір позики збільшено до 15 000 000,00 грн. , термін повернення - 31.12.2016р. (Додаткова угода №2 від 25.12.2015р.). В подальшому до Договору було укладено ще додаткові угоди, якими розмір позики встановлено 12 000 000,00 грн, термін повернення позики та строк дії договору - до 31.12.2022.
За Договором №9/17 ФП від 10.01.2017р. сума позики встановлена 1 000 000,00 грн, строк повернення - до 31.12.2017р., Додатковою угодою від 24.12.2017р. розмір позики збільшено до 5 000 000,00 грн. , термін повернення - 31.12.2020р. Додатковою угодою №2 розмір позики встановлено 8 000 000,00 грн, термін повернення позики та строк дії договору - до 31.12.2022.
За умовами укладених договорів:
Позичальник зобов'язується дотримуватись таких принципів фінансової позики, як терміновість та поворотність (п. 2.1 договорів).
Позичальник зобов'язується здійснити повернення отриманої фінансової позики в термін, визначений в п. 1.2. цього договору, шляхом перерахування її суми на рахунок позикодавця, вказаний в тексті цього договору (п. 2.2 договорів).
Позичальник має право, у випадку неможливості повернення коштів у встановлений термін, звернутися до позикодавця з проханням про перенесення терміну повернення фінансової позики, подавши обґрунтоване клопотання за 15 днів до настання встановленого цим договором терміну повернення (п. 3.2 договорів).
Позикодавець зобов'язується надати позичальнику поворотну безвідсоткову фінансову позику шляхом перерахування суми позики на поточний рахунок позичальника, вказаний в тексті договору, або будь-яким іншим не забороненим законом способом (п. 4.1 договорів).
У випадку, якщо у встановлений цим договором термін погашення заборгованості, позичальник не здійснить її погашення, позикодавець має право перенести термін повернення фінансової позики на підставі обґрунтованого клопотання позичальника, яке повинно бути подане не пізніше, ніж за 15 днів до настання встановленого цим договором терміну повернення фінансової позики (п. 5.1 договорів).
Позикодавець вправі надати фінансову позику, провівши перерахування всієї суми відразу, або зробивши перерахування частинами (п. 5.2 договорів).
Позичальник і позикодавець зобов'язуються виконувати умови цього договору належним чином. Відповідальність за невиконання умов договору настає відповідно до чинного законодавства України (п. 6.1 договорів).
За несвоєчасне повернення суми отриманої фінансової позики нарахування пені та інших штрафних санкцій, компенсації неодержаного прибутку або отриманих збитків сторонами не передбачено (п. 6.2 договорів).
Договір набирає чинності з моменту перерахування частини або всієї суми позики на рахунок позичальника (п. 7.2 договорів).
Судом встановлено, що на виконання умов договорів позивач шляхом перерахування на розрахунковий рахунок ТОВ «Фрукти Полтавщини» надав відповідачу поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями відповідних платіжних інструкцій та доручень , випискою АТ КБ «Приватбанк» по рахунку позикодавця за період з 26.06.2015р. по 28.10.2016р., виписками АТ КБ «Приватбанк» за 10.11.2016р., 28.11.2016р., 09.12.2016р., 28.12.2016р., 29.12.2016. З поданих документів вбачається часткове повернення позики відповідачем по договору №9/14 на суму 150 000,00 грн та по договору №9/17 - 5 000,00 грн.
Позивач вказує, що у порушення вищевказаних умов договору у повному обсязі відповідач отриману суму безвідсоткової позики за наведеними правочинами у встановлений строк (до 31.12.2022 року) не повернув, заборгувавши таким чином Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ» грошові кошти в розмірі 18 159 800,00 грн.
Натомість відповідач стверджував, що між сторонами були укладені додаткові угоди до кожного з договорів позики, за якими строк повернення позики був змінений (продовжений) : до 31.12.2028р. за договорами №9/14 від 02.01.2014р., №8/15 від 05.01.2015р., та до 31.12.2029р. за договором №9/17 ФП від 10.01.2017р., відтак, позов є безпідставним, оскільки строк повернення позики не настав по жодному з договорів.
У реагування на доводи відповідача позивач наполягає на тому, що дані додаткові угоди (так само як і протоколи загальних зборів учасників ТОВ «ЧБГ», на яких нібито надавалася згода директору товариства на укладення значних правочинів) є сфальсифікованими відповідачем саме з метою уникнення виконання зобов'язання. Крім того, рішенням від 20.05.2025р., оформленим протоколом №02-05/1, учасник ТОВ Агрофірма «ЧБГ», який володіє 100% капіталу товариства, не схвалив і не погодив вчинення колишнім директором агрофірми ОСОБА_1 від імені агрофірми значних правочинів - додаткових угод, на які посилається відповідач. В свою чергу відповідач наполягає, що оскільки дані додаткові угоди не визнані недійсними, відсутні підстави стверджувати, що строк виконання зобов'язань настав.
В оскаржуваному судовому рішенні, суд першої інстанції зазначив, що за умов відсутності спору щодо укладення договорів надання поворотної фінансової допомоги та їх належного виконання позивачем, визначальним для правильного вирішення спору є дослідження питання, чи настав строк повернення позик у зазначеному у позові розмірі. Надаючи оцінку наданим сторонами доказами, суд виходить з того, що в матеріалах справи дійсно відсутні будь-які докази вчинення дій з визнання недійсними додаткових угод №3, якими продовжувався строк повернення позик. Якщо сторона посилається на вчинення правочину представником з перевищенням повноважень без подальшого схвалення юридичною особою, то обставина щодо укладеності такого правочину, зокрема, наявності чи відсутності подальшого його схвалення, підлягає встановленню судами. Суд першої інстанції встановив, що спірні правочини не отримали наступного схвалення. Надані відповідачем протоколи позачергових Загальних зборів Учасників товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «ЧБГ» від 22.06.2022 та від 10.03.2021, згідно яких директору агрофірми було надано повноваження на укладення з ТОВ «Фрукти Полтавщини» додаткових угод до договорів про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги суд оцінює критично. Крім того, враховуючи усі обставини справи та наявність ряду судових спорів між сторонами в умовах корпоративного конфлікту, судом враховано, що продовження строку повернення безвідсоткової (!) позики до кінця 2028р. (2029р. за договором (9/17ФП) було вкрай невигідним для позивача, і відповідачем даний факт не спростовано та не пояснено. З урахування вищевикладеного, суд першої інстанції вважає позовні вимоги правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Апеляційний господарський суд зазначає, що з огляду на вимоги апеляційної скарги та, враховуючи положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України, рішення суду першої інстанції переглядається виключно в оскаржуваній частині про стягнення 270 000,00 грн заборгованості за платіжними інструкціями №1 від 14.07.2015 та №12 від 20.08.2015.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з частиною 1 статті 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором позики.
Судова колегія зазначає, що відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
За змістом частин першої та третьої статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Пунктом 14.1.257 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
Відповідно до умов укладених між сторонами Договорів позики (поворотної безвідсоткової фінансової допомоги) позикодавець зобов'язується надати позичальнику поворотну безвідсоткову фінансову допомогу у вигляді позики, а позичальник зобов'язується повернути фінансову допомогу у визначений цим договором термін (пункт 1.1).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачем на виконання договорів та додаткових угод до них перераховано відповідачу поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями відповідних платіжних інструкцій та доручень, випискою АТ КБ «Приватбанк» по рахунку позикодавця за період з 26.06.2015 по 28.10.2016, виписками АТ КБ «Приватбанк» за 10.11.2016, 28.11.2016, 09.12.2016, 28.12.2016, 29.12.2016 (арк. справи 12-92, 98-102, 106-212, том 1). З поданих документів вбачається часткове повернення позики відповідачем по договору №9/14 на суму 150 000,00 грн та по договору №9/17 - 5 000,00 грн.
Проте у порушення вищевказаних умов договору у повному обсязі відповідач отриману суму безвідсоткової позики за наведеними правочинами у встановлений строк (до 31.12.2022) не повернув, заборгувавши таким чином Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ» грошові кошти в розмірі 18 159 800,00 грн.
Стаття 525 Цивільного кодексу України забороняє односторонню відмову від зобов'язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 ст.612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом першої інстанції досліджено та визнано необґрунтованими доводи відповідача з приводу передчасності звернення позивача із даним позовом до суду з огляду на наявність додаткових угод, якими продовжувався строк повернення позик. Так, суд першої інстанції дійшов висновку, що строк виконання зобов'язання за договорами позики є таким, що настав. Вказані обставини не заперечуються скаржником, а тому не є предметом апеляційного перегляду.
Водночас, доводи апелянта зводяться до безпідставності стягнення заборгованості у розмірі 270 000,00 грн за платіжними інструкціями №12 від 20.08.2015 та №1 від 14.07.2015 оскільки позивачем вказано призначення платежу: «поповнення поточного рахунку без ПДВ».
Судом встановлено, що за доводами позивача надання поворотної фінансової допомоги за вказаними платіжними документами №12 від 20.08.2015 та №1 від 14.07.2015 відбулося в межах Договору №9/14 від 02.01.2014.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження перерахування відповідачу спірних платежів позивачем додано до позову Виписку АТ КБ «ПриватБанк» за період з 26.06.2015 по 28.10.2016. Так, вказана виписка містить інформацію про платіж за документом №1 від 14.07.2015 на рахунок ТОВ «Фрукти Полтавщини» на суму 35 000,00 грн з призначенням платежу «Поповнення поточного рахунку Без ПДВ», а також про платіж за документом №12 від 20.08.2015 на рахунок ТОВ «Фрукти Полтавщини» на суму 235 000,00 грн з призначенням платежу «Поповнення поточного рахунку Без ПДВ».
Колегія суддів зазначає, що відповідні обставини стосовно призначення платежу за спірними платіжними інструкціями були відомі відповідачу станом на момент розгляду справи у суді першої інстанції. Проте, як вбачається із поданих до місцевого господарського суду процесуальних документів, відповідачем не висловлювалося заперечення стосовно отримання від позивача грошових коштів за спірними платіжними інструкціями в рамках договору позики. У матеріалах відсутні будь-які контррозрахунки суми позовних вимог, претензії чи повідомлення про порушення позивачем своїх зобов'язань за договором.
Крім того, з урахуванням вищевикладеного, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив про відсутність спору щодо укладення договорів надання поворотної фінансової допомоги та їх належного виконання позивачем, та вважав, що визначальним для правильного вирішення спору є дослідження питання, чи настав строк повернення позик у зазначеному у позові розмірі.
Викладене у відзиві на позовну заяву клопотання про витребування доданих до позовної заяви оригіналів платіжних інструкцій було обґрунтовано неможливістю спростувати зазначені в позові суми з огляду на неякісні копії платіжних інструкцій. Водночас, відповідач не заперечував отримання в рамках договору позики 270 000,00 грн за спірними платіжними інструкціями з огляду на їх призначення платежу, яке вбачалося із доданої до позовної заяви виписки банку за спірний період.
Колегія суддів зазначає, що виписки з клієнтського рахунка клієнта банку є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Подібні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №910/10254/18, від 19.02.2020 у справі №910/16143/18, від 26.02.2020 у справі №911/1348/16, від 19.11.2020 у справі №910/21578/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі №381/1647/21, від 07.12.2022 у справі №298/825/15-ц).
Як вбачається з матеріалів справи, апелянт не заперечує отримання спірних грошових коштів, проте стверджує про їх перерахування не на виконання договору позики. Разом з цим, скаржник не надає жодних пояснень та доказів стосовно обставин та підстав отримання грошових коштів за спірними платіжними інструкціями, зокрема в рамках інших правовідносин чи помилково. Докази повернення позивачу вказаних коштів також відсутні.
Окремо суд звертає увагу, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Встановлені у даній справі обставини, зокрема те, що відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції не заперечував проти обставин, які стали підставою для апеляційного оскарження, а також твердження про отримання спірних грошових коштів не на виконання умов договору позики, без зазначення інших підстав заволодіння такими коштами, суперечать доктрині заборони суперечливої поведінки та принципу добросовісності.
Відповідно до частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією із засад (принципів) господарського судочинства є диспозитивність.
Згідно зі статтею 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Аналіз змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 цього Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
З урахуванням вищенаведених обставин та доказів у сукупності, з урахуванням стандарту доказування «баланс вірогідностей», колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та стягнення спірної заборгованості за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги (позики).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даному випадку суд апеляційної інстанції вважає, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Доводи, наведені апелянтом не спростовують висновків господарського суду першої інстанції та не свідчать про допущення будь-яких порушень при прийнятті рішення в оскаржуваній частині. Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване судове рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення в оскаржуваній частині відсутні. З огляду на викладене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційних вимог.
Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрукти Полтавщини» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 у справі №917/292/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 15.12.2025.
Головуючий суддя Р.А. Гетьман
Суддя О.І. Склярук
Суддя В.С. Хачатрян