15 грудня 2025 року м. Харків Справа №922/2532/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,
розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківська виробнича компанія «Деревне Вугілля» (вх.№2165Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 22.09.2025 року у справі №922/2532/25,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фелікс Форті», м. Київ,
до Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківська виробнича компанія «Деревне Вугілля», Харківська обл., Дергачівський р-н, смт. Солоницівка,
про стягнення 119136,26 грн,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фелікс Форті» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківська виробнича компанія «Деревне Вугілля», в якому просило суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором №01/04/24 ДФФ про переведення боргу від 01.04.2024 року у розмірі 110183,63 грн, 3% річних у розмірі 1829,35 грн, інфляційні втрати у розмірі 7123,28 грн. Судові витрати позивач просив суд покласти на відповідача.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.09.2025 року у справі №922/2532/25 (повний текст складено 22.09.2025 року, суддя Шарко Л.В.) позов задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківська виробнича компанія «Деревне Вугілля» (62370, Харківська обл., Дергачівський р-н, смт. Солоницівка, вул. Заводська, буд.49, код ЄДРПОУ 41470092) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фелікс Форті» (02002, м. Київ, вул. Є. Сверстюка, буд.19, оф.720, код ЄДРПОУ 41530046) суму основного боргу у розмірі 110183,63 грн, 3% річних у розмірі 1829,35 грн, інфляційні втрати у розмірі 7123,28 грн, витрати зі сплати судового збору за подання позову у розмірі 3028,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:
- прийняти докази додані ТОВ «Харківська виробнича компанія «Деревне Вугілля» у даній справі, які існували на момент звернення позивача до суду з позовною заявою у даній справі, але не були подані позивачем до суду першої інстанції;
- скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 22.09.2025 року у справі №922/2532/25 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову;
- судові витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.
До апеляційної скарги відповідачем додано копії: платіжних інструкцій: №692 від 13.08.2024 року на суму 10000,00 грн, №790 від 04.09.2024 року на суму 5000,00 грн, №1112 від 06.11.2024 року на суму 5000,00 грн, №1255 від 06.12.2024 року на суму 5000,00 грн, №1396 від 31.12.2024 року на суму 3183,63 грн, №215 від 20.02.2025 на суму 5000,00 грн, №376 від 20.03.2025 року на суму 5000,00 грн, №471 від 11.04.2025 року на суму 5000,00 грн, №583 від 23.05.2025 року на суму 2500,00 грн, акта звірки взаємних розрахунків по стану за період: 01.01.2024-23.09.2025 між ТОВ «Харківська виробнича компанія «Деревне Вугілля» та ТОВ «Фелікс Форті» «за договором дог.перев.боргу 1/04/24 від 1.04.24».
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що позивачем не було доведено належним і допустимим чином розмір заборгованості. Відповідач зазначає, що позивач не міг не знати, що Товариство здійснювало оплату на рахунок позивача - шляхом зарахування на поточний рахунок ТОВ «Фелікс Форті» в рамках договору переведення боргу №01/04/24 ДФФ від 01.04.2024 року грошові кошти в розмірі 45683,63 грн відповідно до платіжних інструкцій №692 від 13.08.2024 року на суму 10000,00 грн, №790 від 04.09.2024 року на суму 5000,00 грн, №1112 від 06.11.2024 року на суму 5000,00 грн, №1255 від 06.12.2024 року на суму 5000,00 грн, №1396 від 31.12.2024 року на суму 3183,63 грн, №215 від 20.02.2025 на суму 5000,00 грн, №376 від 20.03.2025 року на суму 5000,00 грн, №471 від 11.04.2025 року на суму 5000,00 грн, №583 від 23.05.2025 року на суму 2500,00 грн.
ТОВ «Харківська виробнича компанія «Деревне Вугілля», надаючи з апеляційною скаргою нові докази, які не були подані до суду першої інстанції, зазначає про те, що позивач і його представник - адвокат Конюшко Д.Б. під час підготовки та подачі до суду позовної заяви всупереч вимог ст. 42 ГПК України приховали докази, які свідчили про виконання товариством умов договору переведення боргу №01/04/24 ДФФ від 01.04.2024 року. Вважає, що Східний апеляційний господарський суд має прийняти надані поряд з апеляційною скаргою докази здійснення оплат в рамках виконання зобов'язань, які існували на момент звернення позивача до суду з позовною заявою, які були ним приховані і які спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні.
За твердженням відповідача, висновок суду про доведеність та достатність законних підстав для стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн, якого дійшов суд дослідивши надані представником позивача - адвокатом Конюшко Д.Б. докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, є таким, що зроблений внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідач зазначає, що представником позивача в якості підтвердження надання ним правничої допомоги клієнту надано суду першої інстанції в якості доказів «договір» про надання правової допомоги «щодо надання юридичних послуг» №27/07/25-ЮП/IL від 25.07.2025 року, предметом якого є надання адвокатом замовнику юридичної допомоги. Також заявник апеляційної скарги повідомляє, що разом з договором суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення оцінював наданий представником позивача акт виконаних робіт №01 від 23.07.2025 року до договору №27/07/25-ЮП/IL від 25.07.2025 року, у відповідності до якого вже виконавець (а не адвокат як те встановлене в договорі) надав замовнику послуги: юридичну консультацію замовника, вивчення документів наданих замовником, підготовка та подання позовної заяви до суду. При цьому, відповідач зазначає, що адвокатом Конюшко Д.Б. позивачу ТОВ «Фелікс Форті» згідно з наданого суду договору надавалась правова допомога - юридичні послуги, відшкодування витрат на яку ГПК України не передбачена. Вважає, що Господарський суд Харківської області безпідставно та необґрунтовано стягнув з ТОВ «Харківська виробнича компанія «Деревне Вугілля» на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 року (з урахуванням ухвали суду від 21.10.2025 року) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківська виробнича компанія «Деревне Вугілля» на рішення Господарського суду Харківської області від 22.09.2025 року у справі №922/2532/25. Встановлено позивачу строк протягом якого він має право подати до суду відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено строк протягом якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Попереджено сторони, що апеляційна скарга підлягає розгляду за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи - за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом). Витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/2532/25.
Вказана ухвала суду від 20.10.2025 року була направлена учасникам справи до електронного кабінету користувача у системі електронний суд і доставлена їм 20.10.2025.
24.10.2025 року до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/2532/25.
30.10.2025 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фелікс Форті» надійшов відзив на апеляційну скаргу, який позивач просить долучити відзив до матеріалів справи та залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківська виробнича компанія «Деревне Вугілля» від 12.10.2025 року без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 22.09.2025 року у справі №922/2532/25 - без змін.
Щодо клопотання відповідача про прийняття додаткових доказів колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до положень ч. 3, 4, 5, 8, 10 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
Згідно вимог ч. 1 - 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як: «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи». При цьому тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).
Винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи, у даному разі - відповідача.
Висновок щодо застосування приписів статей 80, 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 року у справі №909/965/16, від 26.02.2019 року у справі №913/632/17.
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до статті 124, 129 Конституції України, статей 7, 13 ГПК України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі №913/479/18.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвала Господарського суду Харківської області від 24.07.2025 року про відкриття провадження у справі доставлена відповідачу в його електронний кабінет в системі «Електронний суд», що підтверджується наявною у матеріалах справи Довідкою про доставку електронного листа.
Вказане свідчать про обізнаність відповідача про розгляд справи у суді першої інстанції. Будь-яких обставин, які б перешкоджали отриманню процесуальних документів у законодавчо встановлений спосіб скаржником не зазначено.
Крім того, процесуальні документи Господарського суду Харківської області по даній справі розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, який є відкритим для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закон України «Про доступ до судових рішень»), що свідчить про додаткову можливість ознайомитись з ними у цьому реєстрі.
Стаття 2 ГПК України одним з основних принципів господарського судочинства визначає змагальність сторін.
За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема, роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Приписами частини другої статті 42 ГПК України унормовано, що учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з частиною першою статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ст.14 ГПК України).
Відповідно до частини першої статті 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування варто розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає у правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи (п.8.2 постанови Верховного Суду від 04.03.2021 року у справі №908/1879/17).
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК, втрачає сенс (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 року у справі №916/3027/21).
Відповідно до сталої практики Верховного Суду докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (постанови Верховного Суду від 13.04.2021 року у справі №909/722/14, від 27.06.2023 року у справі №910/161/181/18).
Колегія суддів зазначає, що відповідач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, не долучив вищевказані документи у суді першої інстанції, не заявляв клопотання про їх долучення протягом розгляду справи у суді першої інстанції, а також не надав доказів неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали нього.
Суд звертає увагу, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Так, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» (заява №3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 року у справі №499/895/19
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що скаржником не доведено неможливість подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього та винятковість даного випадку для прийняття нових доказів на стадії апеляційного розгляду. У разі відсутності доказів неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції, апеляційний суд залишає такі докази поза увагою та не приймає їх до розгляду. Аналогічні висновки знайшли своє відображення у сталій практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 23.01.2020 року у справі №910/16322/18, від 22.01.2020 року у справі №915/99/19, від 14.01.2020 року у справі №910/5280/19, від 24.12.2019 року у справі №902/377/19.
Таким чином у апеляційного господарського суду відсутні підстави приймати подані відповідачем докази до розгляду.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила таке.
28.09.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Донпостач-Дніпро» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фелікс Форті» (експедитор) укладено договір-доручення на надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом №28092023 (далі - договір від 28.09.2023 року).
Відповідно до п.1.1. договору від 28.09.2023 року згідно з даним договором експедитор прийняв на себе обов'язки за плату і за рахунок замовника організувати виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів в міжнародному та/або регіональному сполученні (під регіоном в рамках даного договору приймається територія України), а саме: організувати виконання послуг, пов'язаних із безперешкодним перевезенням вантажів замовника автомобільним транспортом з метою його доставки від пунктів відправлення до пунктів призначення на території України й інших держав.
Пунктом 4.1. договору від 28.09.2023 року встановлено, що узгодженою у рамках цього договору є заявка, належним чином заповнена і така, що містить підписи представників та печатки замовника та експедитора.
Згідно з пунктами 4.4., 4.5. договору від 28.09.2023 року транспортно-експедиційні послуги експедитора надаються у відповідності до розцінок експедитора. Вартість послуг експедитора відповідно до окремого перевезення, вказана в узгодженій заявці, підлягає оплаті замовником на умовах цього договору якщо інше не зазначено в заявці. Сторони мають право визначати вартість послуги в заявці в еквіваленті ЄВРО, долара США або іншої іноземної валюти. В такому випадку оплата здійснюється в гривні за курсом НБУ на дату виставлення рахунку-фактури (окрім випадків, коли платником виступає нерезидент і оплата здійснюється в іноземній валюті), якщо інше не зазначено в заявці. Узгоджена заявка, що відповідає вимогам цього договору, є обов'язковою для виконання сторонами договору.
Відповідно до п.5.1. договору від 28.09.2023 року замовник зобов'язується проводити оплату послуг експедитора в національній валюті України, протягом 5 банківських днів з моменту отримання всього пакету документів (оригіналу TTH (CMR), акта виконаних робіт, рахунка, якщо інше не зазначено в заявці).
Матеріали справи містять погоджені сторонами заявки на виконання перевезення автомобільним транспортом:
- №1 від 28.09.2023 року відповідно до умов якої експедитор мав надати міжнародні транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажу (дрова колоті в ящиках) по маршруту м. Олевськ (Україна) - Verleydonkstraat 52, B-9080 Lochristi (Бельгія). Крім того, у вказаній заявці сторони погодили, що ставка за перевезення складає 1850 EUR. Оплата ж відбувається протягом 5 (п'яти) днів з дня розвантаження в гривнях по курсу НБУ на день розвантаження;
- №2 від 02.10.2023 року відповідно до умов якої експедитор мав надати міжнародні транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажу (деревний брікет Pini Kay) по маршруту с-ще Мірополь (Україна) - Graanstraat 19 , B-2490 Balen (Бельгія). Крім того, у вказаній заявці сторони погодили, що ставка за перевезення складає 1900 EUR. Оплата ж відбувається протягом 7 (семи) днів з дня розвантаження в гривнях по курсу НБУ на день розвантаження.
На підтвердження виконанням експедитором зобов'язань за договором позивачем надано рахунок на оплату №489 від 29.09.2023 року на суму 73113,46 грн, міжнародну товарно-транспортну накладну №864353, підписаний сторонами акт надання послуг №489 від 11.10.2023 року на суму 73113,46 грн, рахунок на оплату №500 від 03.10.2023 року на суму 73183,63 грн, міжнародну товарно-транспортну накладну №864303, підписаний сторонами акт надання послуг №500 від 19.10.2023 року на суму 73183,63 грн.
За твердженням позивача, замовник в порушення умов договору у встановлені у заявках строки оплату в повному обсязі не провів, внаслідок чого у того перед експедитором утворилася заборгованість за двома заявками у загальному розмірі 110183,63 грн.
У подальшому, 01.04.2024 року ТОВ «Фелікс Форті» (кредитор) з однією сторони, ТОВ «Донпостач-Дніпро» (первісний боржник) з іншої сторони і ТОВ «Харківська виробнича компанія «Деревне Вугілля» (новий боржник) з третьої сторони уклали договір №01/04/24ДФФ про переведення боргу (заміну боржника) (далі - договір про переведення боргу).
Відповідно до вказаного договору основний борг: обов'язки, які встановлені та випливають з умов договору - доручення на надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом №28092023 віл 28.09.2023 року, (надалі основний борг), що укладений між первісним боржником та кредитором.
Як вбачається зі змісту договору про переведення боргу, на дату підписання сторонами даного договору, первісний боржник має основний борг перед кредитором у розмірі 110183 (сто десять тисяч сто вісімдесят три) гривні 63 копійки, в т.ч. ПДВ 20%, який полягає в оплаті рахунків кредитора: №489 від 29.09.2023 року на суму 37000,00 грн., в т.ч. ПДВ; №500 від 03.10.2023 року на суму 73183,63 грн. в т.ч. ПДВ.
Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. договору про переведення боргу цим договором регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони (первісного боржника) у зобов'язанні, що виникає із основного боргу, які пов'язані із виконанням зобов'язань між новим боржником та кредитором. В порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний боржник переводить свій борг (обов'язки) на нового боржника за основним боргом щодо оплати грошових коштів, а новий боржник заміняє первісного боржника у зобов'язанні, що виникає із основного боргу, і приймає на себе обов'язки первісного боржника за основним боргом на умовах, встановлених цим договором.
Пунктом 1.3. договору про переведення боргу визначено, що кредитор не заперечує проти заміни первісного боржника на нового боржника і, підписуючи зі своєї сторони цей договір дає згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 2.1. договору про переведення боргу новий боржник зобов'язується виконати обов'язок первісного боржника перед кредитором шляхом здійснення оплати грошових коштів.
Новий боржник зобов'язується сплатити основний борг перед кредитором у строк до 31.12.2024 року. Погашення може здійснюватися частинами (п.3.2. договору про переведення боргу).
Відповідно до п.4.1.1. договору про переведення боргу порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.
Відповідно до пунктів 5.2., 5.3. договору про переведення боргу цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання всіма сторонами. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, встановлений у п.5.2. цього договору та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Матеріали справи містять гарантійний лист ТОВ «Харківська виробнича компанія «Деревне Вугілля» вих.25/07-2024 від 25.07.2024 року до ТОВ «Фелікс Форті», в якому ТОВ «Харківська виробнича компанія «Деревне Вугілля» гарантувало виконання умов договору №01/04/24 ДФФ про переведення боргу (заміну боржника) від 01.04.2024 року щодо погашення боргу перед ТОВ «Фелікс Форті» в розмірі 110183,63 грн. Зазначалося також, що товариство перераховуватиме зазначені кошти на поточний рахунок ТОВ «Фелікс Форті» щотижнево рівними частинами в розмірі 10000,00 грн починаючі з 02.08.2024 року.
За твердженням позивача, станом на дату направлення позову ТОВ «Харківська виробнича компанія «Деревне Вугілля» не виконало взяті на себе зобов'язання та не сплатило заборгованість в розмірі 110183,63 грн, що стало підставою для звернення до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості, 3% річних у розмірі 1829,35 грн за період з 01.01.2025 року до 21.07.2025 року та інфляційних втрат у розмірі 7123,28 грн січень 2025 року - червень 2025 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов'язань за умовами договору про переведення боргу (заміну боржника), що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи.
Враховуючи встановлення судом обставини несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов'язання, місцевий господарський суд зазначив про правомірність та обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.
Дослідивши надані докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, беручи до уваги надані послуги адвокатом, враховуючи критерії реальності та співрозмірності гонорару адвоката, враховуючи те, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, зважаючи на те, що відповідач був обізнаний про те, що справа розглядається у суді, втім не скористався своїм правом на подання до суду клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність та достатність законних підстав для стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, апеляційний господарський суд зазначає таке.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1, 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтями 627 - 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).
Предметом розгляду справи є стягнення заборгованості за договором про переведення боргу (заміну боржника) №01/04/24ДФФ від 01.04.2024, укладеного, зокрема, між ТОВ «Фелікс Форті» як кредитором та ТОВ «Харківська виробнича компанія «Деревне Вугілля» як новим боржником.
Як встановлено апеляційним господарським судом, відповідно до договору про переведення боргу сторони (учасники справи) дійшли згоди, що новий боржник зобов'язувався сплатити кредитору основний борг у розмірі 110183, 63 грн, який полягав в оплаті рахунків кредитора: №489 від 29.09.2023 року на суму 37000,00 грн, в т.ч. ПДВ; №500 від 03.10.2023 року на суму 73183,63 грн в т.ч. ПДВ. за договором - доручення на надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом №28092023 віл 28.09.2023 року.
Тож, за договором про переведення боргу (заміну боржника) первісний боржник переводить свій борг (обов'язки) на нового боржника за основним боргом щодо оплати грошових коштів, а новий боржник заміняє первісного боржника у зобов'язанні, що виникає із основного боргу, і приймає на себе обов'язки первісного боржника за основним боргом на умовах, встановлених цим договором.
Колегією суддів встановлено, що договір - доручення на надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом №28092023 від 28.09.2023 року був чинним станом на момент укладення договору про переведення боргу (заміну боржника) №01/04/24ДФФ від 01.04.2024 року, оскільки будь-яких листів (повідомлень) про його припинення матеріали справи не містять.
Необхідно звернути увагу, що відповідно до положень ст. 204 ЦК України презумція правомірності правочину (якщо його недійсність прямо не встановлена законом) може бути спростована лише в судовому порядку. Тобто, в силу приписів зазначеної статті, правомірність правочину презюмується і обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на особу, яка заявляє про його недійсність.
Враховуючи, що встановлена ст. 204 ЦК України презумпція правомірності правочину не спростована, у суду відсутні підстави не враховувати укладений між сторонами договір під час розгляду справи. Крім того, матеріали справи не містять інформації, що вказаний договір визнався у судовому поряду недійсним або був розірваним чи зміненим.
Колегія суддів зазначає, що спірна заборгованість виникла на підставі договору про переведення боргу (заміну боржника) №01/04/24ДФФ від 01.04.2024 року та сторони погодили, що моментом переходу права вимоги кредитора до нового боржника на суму 110183,63 грн, є підписання договору про переведення боргу. При цьому за умовами договору про переведення боргу (п.3.3.) сторони дійшли згоди про передачу первісним боржником новому боржнику оригіналів документів, що підтверджують дійсність вимог кредитора за основним боргом.
Враховуючи встановлену ст.204 ЦК України та неспростовану в межах цієї справи в порядку ст.215 цього Кодексу презумпцію правомірності означених договорів, апеляційний господарський суд вважає його належною у розумінні ст. 11, 509 Цивільного кодексу України підставою для виникнення та існування обумовлених такими правовідносинами кореспондуючих прав і обов'язків сторін.
Матеріалами справи підтверджується, що у строк визначений п.3.2. договору про переведення боргу новий боржник не сплатив на користь кредитора суму в розмірі 110183,63 грн в повному обсязі.
З огляду на наявну заборгованість в розмірі 110183,63 грн, що вказує на порушення відповідачем обов'язку по сплаті грошових коштів у визначений договором строк, допустивши прострочення виконання зобов'язання, дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, колегія суддів враховує, що укладаючи договір сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі строк виконання зобов'язання, відповідальність сторін за невиконання або неналежне його виконання. Відтак, відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором, усвідомлював визначені ним відповідні умови щодо обсягу зобов'язання, строків його виконання та погодився із передбаченою відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідач не заперечує правильність нарахування інфляційних, 3% річних; він не надає свій контррозрахунок, а лише зазначає про відсутність зобов'язань за договором між сторонами та неможливість застосування відповідальності.
Перевіривши правильність нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам договору, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн, колегія суддів зазначає таке.
У позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю «Фелікс Форті» просило стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: ордер серії АВ№1214613 від 23.07.2025, договіртс «договір» про надання правової допомогитс «щодо надання юридичних послуг» №27/07/25-ЮП/ІL від 21.07.2025 року, акт виконаних робіт №01 від 23.07.2025 року до договору №27/07/25-ЮП/ІL від 21.07.2025 року на загальну суму 8000,00 грн.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективного захисту своїх прав в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
У статті 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Положеннями Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено види адвокатської діяльності, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Складання та подання стороною документів, які пов'язані із представництвом інтересів у суді, без наявності відомостей щодо їх явної безпідставності, може бути предметом розподілу витрат за результатом розгляду справи, з огляду на те, що такі дії в повній мірі слугуватимуть можливості надати правничу допомогу (відповідну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.10.2022 року у справі №910/19650/20).
Тож, вибір форми та суб'єкта надання правової допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21.
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.09.2022 року у справі №529/201/20).
Згідно із частиною 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 цього Кодексу).
Частина 5 статті 129 ГПК України передбачає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 року у справі №922/445/19 висловлену правову позицію, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Колегія суддів також враховує, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статі 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Суд також зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. У той же час, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року у справі №905/1795/18.
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126, 129 ГПК України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою. Колегія суддів зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів.
З наявних матеріалів справи вбачається, що правову допомогу надавав у суді першої інстанції надавав адвокат Конюшко Денис Борисович на підставі укладеного договору про надання правничої допомоги №27/07/25-ЮП/ІL від 21.07.2025 року та ордеру серії АВ№1214613 від 23.07.2025 року.
Так, 21.07.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фелікс Форті» (замовник, клієнт) та адвокатом Конюшко Денисом Борисовичем було укладено договіртс «договір» про надання правової допомогитс «щодо надання юридичних послуг» №27/07/25-ЮП/ІL, відповідно до умов якого замовник замовив, а адвокат взяв на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі (об'ємах та кількості) та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язувався оплатити адвокату надані послуги на умовах цього договору.
Пунктом 1.1. договору визначено, що клієнт доручає та оплачує, а адвокат бере на себе зобов'язання, зокрема, вести від імені клієнта справи в усіх судових установах України з усіма правами, наданими законом позивачу, для чого надає йому право подавати від мого імені будь-які заяви, в тому числі позовні заяви.
Відповідно до п. 4.1. договору №27/07/25-ЮП/ІL за послуги, надані адвокатом, замовник сплачує кошти в розмірі, який зазначається в додатку №1 до цього договору.
Цей договір набирає чинності з дня його підписання та діє до повного виконання його сторонами (п. 5.1. договору №27/07/25-ЮП/ІL).
Відповідно до п. 7.1. договору №27/07/25-ЮП/ІL надання юридичних послуг замовнику здійснюється відповідно до замовлення замовника, що може бути оформлено як в письмовій, так і в усній формі.
Матеріали справи містять акт виконаних робіт №01 від 23.07.2025 року до договору №27/07/25-ЮП/ІL від 21.07.2025 року, відповідно до якого виконавець (адвокат Конюшко Д.Б.) виконав (надав), а замовник прийняв наступні роботи (послуги) на загальну суму 8000,00 грн:
- юридична консультація замовника, вивчення документів, наданих замовником - 1,0 година- 2000,00 грн (з розрахунку 2000,00 грн. за 1 год.);
- підготовка та подання позовної заяви до суду - 3,0 години - 6000,00 грн. (з розрахунку 2000,00 грн. за 1 год.).
Як вбачається зі змісту вказаного акту виконаних робіт, сторони претензій одна до одної не мають.
Водночас, матеріали справи не містять додатку №1 до договору, що визначає умови щодо розміру або порядку обчислення адвокатського гонорару (погодинної оплати).
Втім, з огляду на підписаний сторонами акт виконаних робіт, вбачається, що сторони узгодили надання послуг на виконання умов договору з розрахунку 2000,00 грн за 1 год.
Дослідивши подані докази, колегія суддів дійшла висновку про те, що виконаний перелік робіт відповідає положенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» щодо видів адвокатської діяльності, змісту договору про надання правової допомоги та матеріалам даної справи, якими підтверджується участь адвоката Конюшко Д.Б. у розгляді справи у суді першої інстанції та складенні відповідного процесуального документу.
Твердження заявника апеляційної скарги про те, що адвокат за договором та виконавець за актом є різними суб'єктами, що надавали правову допомогу спростовуються матеріалами справи.
Колегія суддів звертає увагу, що заявник апеляційної скарги при розгляді судом першої інстанції заяви позивача про розподіл судових витрат із клопотанням про зменшення витрат на правничу допомогу до Господарського суду Харківської області не звертався, що виключало можливість суду самостійно (без вказаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу.
Колегія суддів враховує правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі №910/7586/19, від 20.07.2021 року у справі №922/2604/20, від 01.12.2021 року у справі №641/7612/16-ц, відповідно до якої, беручи на себе обов'язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, зокрема, підготовку процесуального документа, виступ в суді, а бере на себе обов'язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов'язків клієнта.
Твердження відповідача про те, що надані юридичні послуги не передбачені ГПК України, зводяться до його власної суб'єктивної оцінки змістовного навантаження послуги з надання правової допомоги.
Тож, з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи, виходячи з критерію реальності, розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.
На підставі викладеного, враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківська виробнича компанія «Деревне Вугілля» без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 22.09.2025 року у справі №922/2532/25 без змін.
З урахуванням приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківська виробнича компанія «Деревне Вугілля» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 22.09.2025 року у справі №922/2532/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя В.В. Россолов
Суддя О.І. Склярук