ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
10 грудня 2025 року Справа № 924/538/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Гудак А.В.
судді Олексюк Г.Є.
судді Мельник О.В.
секретар судового засідання Пацьола О.О.
за участю представників:
прокурор: Гарбарук В.А.
позивача: не з"явився
відповідача: Лозюк С.Ф. адвокат
третіх осіб: не з"явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрелітагро" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 03.10.2024 у справі №924/538/24 (суддя Виноградова В.В., м.Хмельницький, повний текст складено 14.10.2024)
за позовом Керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Ізяславської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрелітагро"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
- ОСОБА_1
- Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області
про витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки
Керівник Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Ізяславської міської ради звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрелітагро" про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрелітагро" на користь Ізяславської міської ради земельну ділянку, загальною площею 2 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, що розташована за межами населених пунктів на території Ізяславської міської ради Шепетівського району Хмельницької області у координатах, межах та конфігурації, що була передана у власність ОСОБА_1 відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-18944-СГ від 11.09.2017, якій був присвоєний кадастровий номер 6822183900:04:028:0074; скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна державну реєстрацію права власності товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрелітагро" на земельну ділянку за кадастровим номером 6822183900:04:028:0090, площею 52 га, припинивши право власності товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрелітагро" на цю земельну ділянку; скасування у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 6822183900:04:028:0090, площею 52 га.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 03.10.2024 у справі №924/538/24 позов керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Ізяславської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "Укрелітагро", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки задовольнити. Витребувано у товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "Укрелітагро" (вул. Центральна, буд. 64, с. Михнів, Шепетівський район, Хмельницька область; код 30868790) на користь Ізяславської міської ради (вул. Незалежності, буд. 43, м. Ізяслав, Шепетівський район, Хмельницька область; код 04060720) земельну ділянку, загальною площею 2 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, що розташована за межами населених пунктів на території Ізяславської міської ради Шепетівського району Хмельницької області у координатах, межах та конфігурації, що була передана у власність ОСОБА_1 відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-18944-СГ від 11.09.2017, якій був присвоєний кадастровий номер 6822183900:04:028:0074. Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна державну реєстрацію права власності товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "Укрелітагро" (вул. Центральна, буд. 64, с. Михнів, Шепетівський район, Хмельницька область; код 30868790) на земельну ділянку за кадастровим номером 6822183900:04:028:0090, площею 52 га, припинивши право власності товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрелітагро" (вул. Центральна, буд. 64, с. Михнів, Шепетівський район, Хмельницька область; код 30868790) на цю земельну ділянку. Скасовано у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 6822183900:04:028:0090, площею 52 га.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрелітагро" звернулось до суду з апеляційною скаргою в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 03.10.2024 року у справі №924/538/24 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Ухвалою від 22.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрелітагро" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 03.10.2024 у справі №924/538/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 04 грудня 2024 року.
27 листопада 2024 року Ізяславською міською радою сформовано та подано через систему «Електронний суд» заяву про розгляд справи без участі в якій просить суд розглянути апеляційну скаргу по справі №924/538/24 без участі уповноваженої особи Ізяславської міської ради. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду Хмельницької області від 03.10.2024 без змін.
28 листопада 2024 року представником ТОВ "Компанія "Укрелітагро", подане клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату. В обґрунтування вказаного клопотання представник відповідача посилається на те, що враховуючи об'єктивну неможливість прибути до Північно-західного апеляційного господарського суду 04.12.2024 о 11:10 год, зокрема у зв'язку із зайнятістю у іншому судовому засіданні у справі №675/1036/22, розгляд якої проводиться Ізяславським районним судом Хмельницької області, призначеному до розгляду 04.12.2024 року о 12:00 год. Представник відповідача враховуючи географічну віддаленість місцезнаходжень судів, накладення розгляду справ у часі просить суд розгляд справи у судовому засіданні 04.12.2024 року о 11:10 год. відкласти на іншу дату.
29 листопада 2024 року Головним управління Держгеокадастру у Хмельницькій області сформовано та подано через систему «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу в якому зокрема просив розглянути справу без участі представника третьої особи Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області.
03 грудня 2024 року від Першого заступника керівника Шепетівської окружної прокуратури надійшов відзив в якому прокурор заперечує доводи апеляційної скарги відповідача та просить суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 03.10.2024 у справі №924/538/24 залишити без змін.
В судовому засіданні 04.12.2024 прокурор заперечив щодо задоволення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи. Доводи апеляційної скарги заперечив та надав відповідні пояснення.
В судове засідання 04.12.2024 ОСОБА_1 не з'явився, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 04.12.2024 зупинено провадження у справі №924/538/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрелітагро" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 03.10.2024 у справі №924/538/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №911/906/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 17.11.2025 поновлено провадження у справі №924/538/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрелітагро" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 03.10.2024 у справі №924/538/24 та розгляд справи призначено на 10 грудня 2025 року.
09 грудня 2025 року представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрелітагро" подане клопотання про зупинення провадження у справі, в якому просить суд зупинити провадження у справі №924/538/24 до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» та набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у вказаній справі, ухваленого за результатами такого розгляду. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що 09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України від 12 березня 2025 року № 4292- ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон № 4292-ІХ), яким істотно змінено статті 388 та 390 Цивільного кодексу України, а також внесено зміни до процесуальних кодексів. Зокрема, новою редакцією статті 390 ЦК України встановлено обов'язкове вирішення питання про компенсацію вартості нерухомого майна добросовісному набувачу одночасно з його витребуванням, а також передбачено, що суд може винести рішення про витребування майна лише за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Компенсація підлягає виплаті без пред'явлення окремого позову добросовісним набувачем, а держава або громада отримує право регресної вимоги до особи, з вини якої майно вибуло незаконно. Закон прямо визначає, що поняття «вартість майна» включає експертно-грошову оцінку, чинну на дату подання позову. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4292-ІХ передбачено його ретроспективну дію у частині, що стосується умов та порядку компенсації добросовісному набувачу, а також обчислення строків витребування майна щодо нерухомості, право власності на яку було зареєстровано або передано до моменту набрання ним чинності, за умови що на день набрання чинності Законом судом першої інстанції ще не ухвалено рішення. Аналогічні зміни внесено і до ЦПК України, яким передбачено обов'язок додавати докази внесення вартості майна на депозитний рахунок суду при поданні позову про витребування майна від добросовісного набувача, а також вирішення питання щодо повернення або перерахування цих коштів залежно від результату розгляду справи. Аналіз змісту Закону №4292-ІХ свідчить, що законодавець прямо передбачив зворотну дію окремих його положень щодо компенсаційного механізму. Водночас норми процесуального законодавства, зокрема статті 3, 4, 49, 177, 265, 367 та 400 ЦПК України, встановлюють, що провадження здійснюється відповідно до законів, чинних на момент вчинення процесуальних дій, а суди апеляційної та касаційної інстанцій переглядають рішення лише в межах доводів скарг та обставин, встановлених судом першої інстанції, без можливості прийняття нових позовних вимог або зміни предмета і підстав позову, окрім випадків, визначених законом. З огляду на це, застосування зворотної дії Закону №4292-ІХ щодо механізму компенсації можливе лише у справах, які перебувають на розгляді судів першої інстанції до ухвалення ними рішення, та не може бути поширене на випадки, коли справу повернено на новий розгляд після апеляційного чи касаційного перегляду, що прямо випливає зі статті 49 ЦПК України.
Однак відповідач зазначає, що судова практика Верховного Суду демонструє інше тлумачення: у низці постанов від 2018 до 2025 років, зокрема у справах №927/432/19, №522/9654/19, №453/508/23, №461/4367/23, №570/5006/21, №953/19731/20 та №243/2721/22, касаційні суди застосували Закон №4292-ІХ ретроспективно навіть у ситуаціях, коли він набув чинності після розгляду справи судами нижчих інстанцій. Верховний Суд неодноразово наголошував, що у випадку ретроспективної дії необхідно перевіряти наявність добросовісного набуття та вирішувати питання компенсації відповідно до нових норм, іноді навіть, скасовуючи рішення попередніх інстанцій та направляючи справи на новий розгляд.
Також відповідач зазначає, що Північно-західним апеляційним господарським судом розглядається апеляційна скарга заступника керівника Шепетівської окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 15.08.2025 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №675/401/20 за позовом виконувача обов'язків керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави до ТОВ Компанія «Укрелітагро», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Ізяславська міська рада, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації та припинення права власності на земельну ділянку. Ухвалою від 08.12.2025 року зупинено провадження у справі №675/401/20 до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» №4292-ІХ від 12.03.2025 та набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у вказаній справі, ухваленого за результатами такого розгляду.
Представник відповідача в судовому засіданні 10.12.2025 підтримав доводи апеляційної скарги та надав відповідні пояснення. Підтримав подане 09.12.2025 клопотання про зупинення провадження у справі.
Прокурор в судовому засіданні 10.12.2025 заперечив доводи апеляційної скарги та надав відповідні пояснення. Щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі прокурор просив суд надати час для надання письмових поясненнь, оскільки вказане клопотання відповідача надійшло до електронного суду прокуратури 09.12.2025 о 13:50 год, а безпосередньо до прокурора надійшло ще пізніше.
В судове засідання 10.12.2025 ОСОБА_1 не з'явився, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Розглянувши заявлене усне клопотання прокурора про надання часу для підготовки відповідних поясненнь з приводу поданої заяви відповідача щодо зупинення провадження у справі, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Так, враховуючи відсутність обгрунтованих заперечень, обгрунтованої мотивації щодо неможливості надати обгрунтування з приводу поданої заяви скаржника щодо зупинення провадження у даній справі, яке було подано через ситему "Електронний суд" за один день до судового засідання, тобто 09.12.2025, колегія суддів відмовила у задоволенні усного клопотання прокурора про відкладення розгляду справи, щодо надання часу для підготовки відповідних своїх міркувань щодо поданої заяви відповідачем.
Північно-західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
1.Зміст рішення суду першої інстанції.
Суд першої інстанції, встановивши, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, про підтвердження прокурором підстав представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтованість звернення до суду в інтересах держави в особі Ізяславської міської ради.
Поряд з цим, зважаючи на те, що земельна ділянка, якій був присвоєний кадастровий номер 6822183900:04:028:0074, вибула з власності держави в особі органу місцевого самоврядування поза її волею, суд першої інстанції дійшов висновку, що існують правові підстави для витребування її з незаконного володіння відповідача на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України.
Разом з тим суд першої інстанції звернув увагу, що законодавство України надає відповідачу після завершення цього судового процесу додаткові способу захисту. Він не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред'явивши вимогу до ОСОБА_1 , в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі ст. 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16.12.2015 у справі №6-2510цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 20.06.2023 у справі №554/10517/16-ц. Суд, враховуючи встановлені фактичні обставини у справі, з урахуванням положень ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", якою унормовано, що у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону, положень ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", якою визначено, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов висновку, що задоволення позовних вимог про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна державної реєстрації права власності відповідача на земельну ділянки з кадастровим номером 6822183900:04:028:0090, припинивши право власності відповідача на цю земельну ділянку та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6822183900:04:028:0090 призведе до ефективного захисту порушених прав та законних інтересів позивача.
Разом з тим, судом першої інстанції враховано, що у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин.
При цьому, згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 27.06.2023 карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено на всій території України з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
Водночас, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який було неодноразово продовжено. Зокрема, Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06.05.2024 р. № 271/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року на 90 діб. ( позов надіслано 31.05.2024).
Відповідно до пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що строк позовної давності за вимогами прокурора у цій справі не пропущений, а тому протилежні твердження відповідача, що застосування позовної давності є помилковими.
2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що прокурор не довів належними та допустимими доказами, що дана земельна ділянка станом на 11.09.2017 року перебувала в державній або в комунальній власності Ізяславської міської ради.
Відповідач зазначає, що дана спірна земельна ділянка із кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 не могла перебувати у державній формі власності, оскільки відноситься до земель колективної форми власності відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю, яка розташована за межами населених пунктів Михнівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, виданого КСП «Нива», серія ХМ №24, на підставі рішення сесії Михнівської сільської Ради народних депутатів від 09.03.1995 року за №22/3, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №1, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Представник відповідача зазначає, що ним 25.08.2020 направлено ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області адвокатський запит із метою встановлення факту щодо дійсної форми власності спірної земельної ділянки на момент безоплатної приватизації, тобто у 2017 році. 01.09.2020 року відділ у Ізяславському районні ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області надав письмову відповідь на вищевказаний адвокатський запит, згідно з яким, відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю по Михнівській сільській раді Ізяславського району Хмельницької області, виданого КСП «Нива», серія ХМ№24, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №1, частина земель відноситься до колективної власності, а інша частина земель до державної власності.
Відповідач зазначає, що звертаючись до суду прокурор повинен був обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва у порядку, передбаченому ч.2 або ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Позовна заява, виконувача обов'язків керівника Шепетівської окружної прокуратури Хмельницької області, який визначив себе позивачем у справі, вказаним вимогам не відповідає.
Крім того, відповідач зазначає, що ТОВ Компанія «Укрелітагро» є добросовісним набувачем вищевказаного нерухомого майна.
Поряд з цим, представник відповідача зазначає, що йому, як представнику ТОВ «Компанія «Укрелітагро» у справі №675/2820/19 вищевказане рішення Ізяславського районного суду від 11.04.2024 року, яким визнано недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області №22-18944-СГ від 11 вересня 2017 року, не надсилалось судом до його особистого електронного кабінету, а також не надсилалось на його поштову адресу і по даний час. Відповідач також звертає увагу, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про витребування майна та скасування державної реєстрації права власності ТОВ Компанія "Укрелітагро" не враховано правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.08.2024 у справі №675/401/20; від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц; від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13; від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц.
Відповідач зауважує, що у пунктах 98-100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц зазначено: «п.98. Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Пункт 99. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Пункт 100. Відтак, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права».
У пункті 10.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 зазначено: « 0.10. Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах №911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі №911/3680/17».
У пунктах 85-87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20) викладено такі висновки: «Пункт 85. Як зазначено вище, задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18). Пункт 86. Отже, ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Виходячи з цього в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності слід відмовити. Пункт 87. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову".
Проте, відповідач зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про витребування майна та скасування державної реєстрації права власності ТОВ Компанія "Укрелітагро" вказане не врахував.
Крім того, відповідач вважає, що висновок суду, що строки позовної давності не пропущено, помилковим. Однак, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки вказаним фактичним обставинам та правовій позиції Верховного Суду у подібних справах.
Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що державний кадастровий реєстратор діяв відповідно до чинного законодавства та в межах своїх повноважень. Документація із землеустрою подана у повному обсязі, відповідала вимогам законодавства та містила всі необхідні відомості, завірені сертифікованим інженером-землевпорядником. Тому державна реєстрація земельної ділянки проведена правомірно, а підстав для відмови не існувало. Головне управління посилається на пункт 10 статті 24 Закону «Про Державний земельний кадастр», згідно з яким скасування можливе лише у вичерпно визначених законом випадках: поділ або об'єднання ділянок, відсутність державної реєстрації речового права протягом року з вини заявника або ухвалення судового рішення про скасування реєстрації. При цьому суд може ухвалити таке рішення лише одночасно з припиненням усіх зареєстрованих речових прав та обтяжень. У відзиві підкреслюється, що на земельну ділянку з кадастровим номером 6822183900:04:028:0090 накладено арешт, який є обтяженням, але прокурор у позові не заявив вимоги про його припинення, що унеможливлює комплексне виконання вимоги про скасування реєстрації згідно з вимогами закону. Головне управління робить висновок, що дії кадастрового реєстратора були правомірними, відповідали законодавству і не містили порушень, які могли б бути підставою для задоволення апеляційної скарги чи скасування рішення суду першої інстанції. Також заявник просить суд розглянути справу за відсутності представника Головного управління.
Перший заступник керівника Шепетівської окружної прокуратури у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що у даній справі йдеться про захист комунальної власності територіальної громади, яка відповідно до Конституції України та Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» є складовою матеріальної основи місцевого самоврядування. З 27.05.2021, після набрання чинності Законом №1423-ІХ, усі землі державної власності за межами населених пунктів переходять у комунальну власність територіальних громад, у тому числі - земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Отже, спірна ділянка площею 2 га за кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 є власністю Ізяславської міської ради. Після встановлення прокуратурою факту порушення прав власника, незаконного вибуття земельної ділянки шляхом повторного використання права на безоплатну приватизацію, орган місцевого самоврядування був офіційно повідомлений про необхідність звернутися до суду. Ізяславська міська рада у відповіді прямо вказала, що самостійно позов не подаватиме та не заперечує проти представництва прокурором її інтересів. Це повністю відповідає вимогам ст. 23 Закону «Про прокуратуру», а також правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду про необхідність доведення бездіяльності компетентного органу.
Щодо доводів відповідача про нібито недержавну форму власності спірної ділянки прокурор зазначає, що у проекті землеустрою, довідках Держгеокадастру 2017 року та висновку державної експертизи чітко зазначено державну форму власності земельної ділянки; наявна довідка Держгеокадастру 2020 року, на яку посилається відповідач, не містить жодного документального обґрунтування, і тому не є належним доказом; ці довідки були предметом оцінки в цивільній справі №675/2820/19, рішення по якій набрало законної сили і має преюдиціальне значення, підтверджуючи державну власність ділянки. Таким чином, прокурор вважає, що доказова база відповідача не спростовує статусу земельної ділянки, як державної на момент її незаконної передачі Тарасюку О.О.
Також прокурор зазначає, що оскільки земельна ділянка вибула з державної власності без волі держави, шляхом повторного використання права на безоплатну приватизацію, прокурор правомірно обрав віндикаційний спосіб захисту. При цьому прокурор наголошує на важливій юридичній обставині: спірна ділянка була об'єднана з іншими та втратила свій первинний кадастровий номер. Через це витребування без скасування державної реєстрації новоствореної ділянки є неможливим, а отже, заявлені додаткові вимоги є єдиним ефективним засобом поновлення права власності громади. Правова позиція повністю кореспондує з постановою Верховного Суду у справі №924/504/20, де наголошено, що зміна кадастрового номера та об'єднання ділянок не можуть перешкоджати поверненню комунального майна.
Щодо доводів про порушення права відповідача на мирне володіння майном прокурор зазначає, що втручання у право відповідача є законним, переслідує легітимну мету - відновлення державної та комунальної власності, яка вибула неправомірним шляхом, і є пропорційним. Позиція ґрунтується на практиці ЄСПЛ («Рисовський проти України», «Кривенький проти України», «Трегубенко проти України»). При цьому наголошується, що у разі вилучення майна у добросовісного набувача, останній не позбавлений можливості отримати компенсацію від продавця відповідно до ст. 661 ЦК України.
Щодо доводів відповідача про застосування строків позовної давності, прокурор зазначає, що інформація про порушення прав держави стала їй відома лише у грудні 2019 року, одразу після цього було подано позов до суду загальної юрисдикції, Ізяславська міська рада дізналася про порушення 01.09.2022, коли її залучено до цивільної справи, закриття провадження в частині вимог відбулося у 2024 році у зв'язку з висновками Верховного Суду; подання прокурором позову у 2019 році перервало перебіг строку позовної давності (ст. 264 ЦК України). Таким чином, прокурор вважає, що аргументи відповідача про пропуск строків позовної давності є безпідставними.
Ізяславська міська рада у заяві про розгляд справи без участі просила суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду Хмельницької області від 03.10.2024 без змін.
ОСОБА_1 правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Згідно ч.3 ст.263 ГПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
У липні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області із заявою, в якій відповідно до ст. ст. 118, 121 Земельного кодексу України просив затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Дерев'янської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, та передати її безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства (а.с.34 т.1).
28 серпня 2013 року наказом Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області №ХМ/6822482100:07:002/00000309 ОСОБА_1 затверджено відповідний проект землеустрою, надано у власність земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6822482100:07:002:0003 для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Дерев'янської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області (а.с.35 т.1).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 28.05.2024 та щодо об'єкта нерухомого майна від 19.11.2019 на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області №ХМ/6822482100:07:002/00000309 від 28.08.2013 на зазначену вище земельну ділянку 04.10.2013 було зареєстровано право власності ОСОБА_1 ; 26.12.2013 - право власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 26.12.2013, посвідченого приватним нотаріусом Кам'янець-Подільського районного нотаріального округу Кахній Л.І за реєстраційним номером 1453 (а.с.26-29 т.1).
21 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: с. Михнів Ізяславського району Михнівської сільської ради. У заяві ОСОБА_1 повідомив, що раніше право на безкоштовну приватизацію земельної ділянки за даним цільовим призначенням згідно зі ст. ст. 116, 118 Земельного кодексу України не використав (а.с.36, 48 т.1).
13 квітня 2017 року наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області №22-6685-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною виду цільового призначення в межах категорії земель за основним цільовим призначенням - землі сільськогосподарського призначення; місце об'єкта землеустрою: із земельної ділянки (кадастровий номер 6822183900:04:028:0201), яка розташована за межами населених пунктів Михнівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області; орієнтовний розмір земельної ділянки - 2 га; цільове призначення земельної ділянки до його зміни - для ведення фермерського господарства; цільове призначення земельної ділянки після його зміни - для ведення особистого селянського господарства (а.с. 50 т.1).
У матеріалах справи наявна копію проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 із земельної ділянки кадастровий номер 6822183900:04:028:0201 зі зміною виду цільового призначення в межах категорії земель сільськогосподарського призначення ОСОБА_1 на території Михнівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, виготовлений ПП "Хмельницькгеопроект" (копія надана Управлінням надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області листом від 19.04.2024 у відповідь на лист Шепетівської окружної прокуратури від 16.04.2024). Проект містить зокрема: завдання на виконання робіт в якому наявні відомості про державну форму власності земельної ділянки та відсутність щодо неї обмежень; лист відділу в Ізяславському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 29.05.2017 про надання інформації ПП "Хмельницькгеопроект" (згідно з якою земельна ділянка з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 належить до державної форми власності та не має обмежень); довідку відділу в Ізяславському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 29.05.2017 з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями на земельну ділянку, що відводиться у власність зі зміною виду цільового призначення в межах категорії земель сільськогосподарського призначення із виду - для ведення фермерського господарства у вид - для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності, розташованої за межами населених пунктів Михнівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області площею 2 га громадянину ОСОБА_1 станом на 01.01.2016; висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 03.07.2017, згідно з яким запроектована земельна ділянка належить до державної форми власності та немає обмежень (а.с.41-58 т.1).
Відповідно до вимог Закону України від 06 вересня 2012 року № 5245- VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який набрав чинності з 01 січня 2013 року, землі державної та комунальної власності в Україні вважалися розмежованими.
Пунктом 6 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» визначено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.
Статтею 122 Земельного кодексу України (в редакції на момент передачі ОСОБА_1 спірної земельної ділянки) визначені повноваження органів виконавчої влади щодо передачі у власність або користування земельних ділянок за межами та в межах населеного пункту, а саме: Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до підпункту 31 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 р. №15 "Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру" Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.
Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074, яка передана ОСОБА_1 у власність станом на 11 вересня 2017 року перебувала у державній власності.
В подальшому, згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28 квітня 2021 року №1423-IX, який набрав чинності з 27 травня 2021 року та доповнено розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України пунктом 24 розпорядником земель, які належали до державної власності та розташовані за межами населених пунктів на території Михнівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, стала Михнівська сільська рада правонастпником якої відповідно до рішення Ізяславської міської ради від 15.12.2020 №13 "Про реорганізацію сільських рад шляхом їх приєднання до Ізяславської міської ради" стала Ізяславська міська рада.
Відтак, земельна ділянка з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 площею 2 га. на момент подання позову у даній справі перебуває у комунальній власності Ізяславської міської територіальної громади в особі Ізяславської міської ради.
11 вересня 2017 року наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області №22-18944-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною виду цільового призначення в межах категорії земель за основним цільовим призначенням - землі сільськогосподарського призначення. Змінено вид цільового призначення земельної ділянки з «ведення фермерського господарства (01.02)» на вид «для ведення особистого селянського господарства (01.03)». Надано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 6822183900:04:028:0074) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів Михнівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області (а.с.37 т.1).
06 грудня 2017 року на підставі вищезазначеного наказу зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074; 22.01.2018 на вказану земельну ділянку зареєстровано право власності ТОВ "Компанія "Елітагро" на підставі договору купівлі-продажу від 22.01.2018, посвідченого приватним нотаріусом Ізяславського районного нотаріального округу Шмигельським Ю.П. за реєстраційним номером 163; 12.09.2018 зареєстровано закриття об'єкта нерухомого майна у зв'язку з об'єднанням об'єктів нерухомого майна (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 28.05.2024 та щодо об'єкта нерухомого майна від 19.11.2019) (а.с.21-22 т.1).
Матеріали справи містять поземельну книгу, відкриту 24.07.2018 на земельну ділянку з кадастровим номером 6822183900:04:028:0090 площею 52 га (до складу поземельної книги входить, зокрема кадастровий план земельної ділянки та експлікація земельних угідь, координати поворотних точок меж земельної ділянки з кадастровим номером 6822183900:04:028:0090 площею 52 га, відомості про реєстрацію 12.09.2018 права власності ТОВ "Компанія "Укрелітагро" на земельну ділянку 6822183900:04:028:0090 площею 52 га) (а.с. 112-122 т.1).
Відповідно до витягу від 24.07.2018 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку 24.07.2018 зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 6822183900:04:028:0090 площею 52 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Хмельницька область, Ізяславський район, Михнівська сільська рада (приватна власність). До витягу додано додаток - кадастровий план земельної ділянки з кадастровим номером 6822183900:04:028:0090 (а.с.123-125 т.1).
15 грудня 2020 року рішенням Ізяславської міської ради №13 розпочато процедуру реорганізації сільських рад шляхом приєднання до Ізяславської міської ради, зокрема Михнівської сільської ради; Ізяславська міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов'язків зазначеної сільської ради (пп. п. 1, 2 рішення) (а.с. 80-82 т.1).
Згідно з інформацією від 24.05.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 12.09.2018 на підставі, у тому числі договору купівлі-продажу від 22.01.2018 земельної ділянки з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074, посвідченого приватним нотаріусом Ізяславського районного нотаріального округу Шмигельським Ю.П. за реєстраційним номером 163, зареєстровано право власності ТОВ "Компанія "Елітагро" на земельну ділянку з кадастровим номером 6822183900:04:028:0090 площею 52 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Хмельницька область, Ізяславський район, Михнівська с/рада (земельна ділянка зареєстрована 24.07.2018, утворена шляхом об'єднання земельних ділянок в т.ч. земельної ділянки з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074) (а.с.23-25 т.1).
28 грудня 2019 року заступник керівника Шепетівської місцевої прокуратури звернувся до Ізяславського районного суду Хмельницької області з позовом в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, Тарасюк , Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "Укрелітагро" про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-18944-СГ від 11 вересня 2017 року про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га (кадастровий номер 6822183900:028:0074) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована за межами населених пунктів Михнівської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області, витребування земельної ділянки з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 площею 2,0000 га, скасування у Державному реєстрі речових правна нерухоме майно запису про державну реєстрацію правна земельну ділянку з кадастровим номером 6822183900:04:028:0090 площею 52 га, скасування у поземельній книзі запису про державну реєстрацію земельної ділянки та поновлення запису у поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6822183900:04:028:0090 площею 52 га, мотивуючи це тим, що відповідно до наказу Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області №XM/6822482100:07:002/000000309 від 28 серпня 2013 року ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку загальною площею 2,0000 га за кадастровим номером 6822482100:07:002:0003), що розташована на території Дерев'янської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області безкоштовно.
11 квітня 2024 року рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області у справі №675/2820/19 задоволено позовну заяву заступника керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Ізяславська міська рада Шепетівського району Хмельницької області, до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, Ізяславського районного суду Хмельницької області про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-18944-СГ від 11 вересня 2017 року про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га (кадастровий номер 6822183900:028:0074) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована за межами населених пунктів Михнівської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області (а.с. 130-136 т.1). Копія рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 11.04.2024 у справі №675/2820/19 містить відмітку про набрання ним законної сили 21.05.2024.
Поряд з цим, ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 13.02.2024 у справі №675/2820/19 з врахуванням позиції викладеної у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12.06.2023 у справі №676/7428/19 закрито провадження у справі №675/2820/19 в частині: за позовом заступника керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "Укрелітагро" про витребування земельної ділянки, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію прав на земельну ділянку, скасування у поземельній книзі запису про державну реєстрацію земельної ділянки та поновлення запису у поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки. Ухвала мотивована тим, що спір в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного, а має розглядатися в порядку господарського судочинства (а.с.126-129 т.1).
16 квітня 2024 року в.о. керівника Шепетівської окружної прокуратури звернувся до відділу №4 управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області з листом №54-1058-24, в якому повідомив про вищевказані обставини та керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», просив надати окружній прокуратурі інформацію та належним чином завірені копії документів, а саме: 1) чи належала станом на 11.09.2017 земельна ділянка за кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 до земель колективної власності Михнівської сільської ради відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю, Технічної документації зі складання державних актів на право приватної власності на землю власникам сертифікатів на земельну частку (пай) Михнівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, відомостей Державного земельного кадастру; 2) чи належала станом на 11.09.2017 земельна ділянка за кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 до земель державної форми власності із зазначенням місця розташування земельної ділянки (в межах населеного пункту/за межами населеного пункту); 3) перелік земельних ділянок, що увійшли до складу земельної ділянки за кадастровим номером 6822183900:04:028:0090, площею 52 га; 4) належним, чином завірену копію документації із землеустрою на земельну ділянку 6822183900:04:028:0074 (а.с. 38-39 т.1).
19 квітня 2024 року у відповідь на лист Шепетівської окружної прокуратури від 16.04.2024 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області листом №1694/281-24 повідомило, що відповідно до державного акту на право колективної власності на землю, виданого КСП "Нива", земельна ділянка з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 станом на 11.09.2017 не належала до земель колективної власності Михнівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, а відносилась до земель державної власності за межами населених пунктів Михнівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області. Земельна ділянка з кадастровим номером 6822183900:04:028:0090 утворена 24.07.2018 шляхом об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, серед яких - земельна ділянка з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 (а.с.40 т.1).
16 квітня 2024 року виконувач обов'язків керівника Шепетівської окружної прокуратури звернувся до Ізяславського міського голови з листом №54-1058-24, в якому з огляду на встановлення обставин неправомірного отримання ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 у власність, керуючись ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді просив, зокрема повідомити про те, чи вживатимуться Ізяславською міською радою заходи до захисту інтересів територіальної громади за вказаним фактом (а.с. 59-60 т1).
17 квітня 2024 року листом №1197/03-14 Ізяславська міська рада повідомила прокурору про те, що не вживатиме заходів представницького характеру щодо витребування земельної ділянки за межами населеного пункту с. Михнів Шепетівського району Хмельницької області, наданої на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 11.09.2017 №22-18944-СГ ОСОБА_1 , скасування права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки, враховуючи відсутність у міській раді документів, які можуть бути доказами у судовому процесі та не заперечує щодо здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави. Також зазначила, що згідно з рішенням Ізяславської міської ради від 15.12.2020 №13 Михнівську сільську раду реорганізовано шляхом приєднання до Ізяславської міської ради, надавши копію відповідного рішення (а.с.61 т.1).
27 травня 2024 року перший заступник керівника Шепетівської окружної прокуратури відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" звернувся до Ізяславської міської ради з повідомленням про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в суді №54-4330вих-24/54-1058-24/, в якому повідомив про намір здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави в особі позивача шляхом пред'явлення до суду позовної заяви про витребування земельної ділянки, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку, скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки (а.с.66-67 т.1).
У відповідь листом від 30.05.2024 Ізяславська міська рада повторно повідомила прокурору про те, що не заперечує щодо здійснення прокурором заходів представницького характеру в суді з метою законних інтересів держави в особі Ізяславської міської ради щодо витребування земельної ділянки за межами населеного пункту с. Михнів Шепетівського району Хмельницької області, наданої на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 11.09.2017 №22-18944-СГ ОСОБА_1 , скасування права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки (а.с.83 т.1).
В матеріалах справи наявна копія відповіді відділу в Ізяславському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 01.09.2020 на адвокатський запит представника відповідача, в якій зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 площею 2 га надана у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів Михнівської сільської ради, - частково державна, частково колективна власність; на момент надання 11.09.2017 у власність ОСОБА_1 спірна земельна ділянка пребувала у державній власності та розпорядником якої був Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області на підставі приписів Закону України від 06 вересня 2012 року № 5245- VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", який набрав чинності з 01 січня 2013 року, ст. 122 Земельного кодексу України та підпункту 31 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 р. №15 "Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру"; копії наданих відділом в Ізяславському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області державного акту на право колективної власності на землю серії ХМ №24, виданого КСП "Нива" про передачу останньому 2295,9 га у колективну власність відповідно до рішення Михнівської сільської ради від 09.03.1995 №22/3 (а.с. 32, 34-37 т.2).
4. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин та правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.
Щодо представництва Керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Ізяславської міської ради, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Водночас згідно з положеннями частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічну правову позицію викладено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18 зроблено висновок про те, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
При цьому, прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких відповідний орган не здійснює захисту своїх інтересів (аналогічні правові висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2019 року в справі №910/3486/18, від 16 серпня 2018 року в справі №910/21265/17).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зауважив, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України та ст. 2 Закону України "Про охорону земель". Стверджує, що земельна ділянка з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 вибула з державної власності внаслідок протиправного використання ОСОБА_1 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання поза волею дійсного власника - народу України (ст. ст. 13, 14 Конституції України). Відтак реагування прокурора в цьому випадку спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності набуття права власності на землю, яке здійснене з порушенням вимог чинного законодавства.
Правовідносини, пов'язані з наданням у власність земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.
У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновки, що суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Ізяславської міської ради як уповноваженого державою органу на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, прокурор з огляду на положення ст. ст. 13, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 78, 80, 83, 84, 116 Земельного кодексу України, зазначив, що з дня набрання чинності п. 24 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (27.05.2021) розпорядником спірної земельної ділянки в координатах, межах та конфігурації, що була передана ОСОБА_1 відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 11.09.2017 №22-18944-СГ, є Ізяславська міська рада, отже, ця земельна ділянка підлягає поверненню у комунальну власність Ізяславської міської ради.
Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999).
Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Отже, правовідносини, пов'язані із вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.
У даному випадку інтерес держави полягає у необхідності забезпечення прав та інтересів власника землі, забезпечення раціонального використання та охорони земель.
Належне (законне) розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності, які відповідно до статті 14 Конституції України є основним національним багатством, що перебувають під особливою охороною держави, а право власності на які набувається виключно відповідно до закону, безумовно є складовою питання державного (загального) інтересу (вказане цілком узгоджується із правовою позицією ЄСПЛ, пункти 70-71 рішення від 20 жовтня 2011 року в справі "Рисовський проти України", пункт 54 рішення від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").
Відповідно до положень частини 5 статті 16 та частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Частиною 1 статті 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад.
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28 квітня 2021 року №1423-IX, який набрав чинності з 27 травня 2021 року, доповнено розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України пунктом 24 наступного змісту: "З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); оборони; природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності; під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті."
Таким чином, з 27.05.2021 (дата набрання чинності п. 24 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України) розпорядником земель, які належали до державної власності та розташовані за межами населених пунктів на території Михнівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, є Ізяславська міська рада (правонаступник Михнівської сільської ради відповідно до рішення Ізяславської міської ради від 15.12.2020 №13 "Про реорганізацію сільських рад шляхом їх приєднання до Ізяславської міської ради").
З огляду на приписи п. 24 розділу X "Перехідні положення" ЗК України спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності, оскільки знаходяться за межами населених пунктів Ізяславської міської ради.
Частиною 1 ст. 12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад.
Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю у поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст. 14, 19 Конституції України).
Тож, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає (узгоджується з правовим висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 29.01.2019р. по справі № 911/3312/17).
Суспільний інтерес у поверненні спірних земельних ділянок до державної (комунальної) власності спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу на землю.
Отже, прокурором при зверненні до суду в інтересах держави правомірно зазначено Ізяславську міську раду органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що прокурор звернувся до Ізяславської міської ради з листом від 16.04.2024, в якому з огляду на встановлення обставин неправомірного отримання Тарасюком О.О. земельної ділянки з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 у власність, керуючись ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді просив, зокрема повідомити про те, чи вживатимуться Ізяславською міською радою заходи до захисту інтересів територіальної громади за вказаним фактом.
У відповідь Ізяславська міська рада листом від 17.04.2024 повідомила, що не вживатиме заходів представницького характеру щодо витребування земельної ділянки, скасування права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки та не заперечує щодо здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави.
Поряд з цим, прокурор звернувся до Ізяславської міської ради з повідомленням від 27.05.2024 про наявність підстав та намір представництва інтересів держави в особі Ізяславської міської ради, на що позивач листом від 30.05.2024 повторно повідомив про відсутність заперечень щодо здійснення прокурором заходів представницького характеру в суді.
Таким чином, вбачається, що прокурором надано достатньо часу позивачу для вжиття відповідних заходів, а саме звернення з позовом, однак цього зроблено не було, що вказує на бездіяльність позивача в цій частині, а відтак і на право прокурора на звернення з даним позовом в інтересах держави в особі Ізяславської міської ради.
З огляду на встановлені вищевикладені обставини та з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18 та Верховного Суду від 16 серпня 2021 року в справі №910/21377/17, суд апеляційної інстанції вказує, що зверненню прокурора 31.05.2024 з позовом у цій справі передувало відповідне листування з позивачем з дотриманням процедури встановленої частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а тому, враховуючи звернення прокурора до компетентного органу та нездійснення позивачем захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду із відповідним позовом, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведення прокурором наявності підстав для звернення до суду з позовом в даній справі в інтересах держави в особі позивача, що в свою чергу спростовує доводи відповідача, що прокурором не обґрунтовано наявність підстав для здійснення представництва Ізяславської міської ради у порядку, передбаченому ч.2 або ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру».
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно із частиною 1 статті 319 зазначеного Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За змістом статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.
Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.
Правовий аналіз положень статті 387 ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред'являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.
Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Згідно змісту приписів статті 388 Цивільного кодексу України предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.
З вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння за правилами як статті 387, так і статті 388 Цивільного кодексу України, може звертатися лише особа, яка є власником майна, чи належним його володільцем, відтак до кола предмету доказування в даному випадку входить доведення належності позивачу на праві власності або володінні, за законом чи договором, спірного нерухомого майна.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 28.05.2024 та щодо об'єкта нерухомого майна від 19.11.2019 на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області №ХМ/6822482100:07:002/00000309 від 28.08.2013 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6822482100:07:002:0003 для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Дерев'янської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області 04.10.2013 було зареєстровано право власності ОСОБА_1 ; 26.12.2013 - право власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 26.12.2013, посвідченого приватним нотаріусом Кам'янець-Подільського районного нотаріального округу Кахній Л.І за реєстраційним номером 1453.
Однак, на підставі наказу Головного управління Держгеокадаcтру у Хмельницькій області від 11.09.2017 №22-18944-СГ надано повтороно безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів Михнівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області. На підставі вищезазначеного наказу 06.12.2017 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074.
Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 11.04.2024 у справі №675/2820/19 за позовом заступника керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Ізяславська міська рада Шепетівського району Хмельницької області про визнання недійсним наказу, визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-18944-СГ від 11 вересня 2017 року про надання у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000га (кадастровий номер 6822183900:028:0074) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована за межами населених пунктів Михнівської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області.
Як встановлено рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 11.04.2024 у справі №675/2820/19: «Судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 11 вересня 2017 року №22-18944-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074, що знаходиться за межами населених пунктів Михнівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, та передано йому зазначену ділянку у власність для ведення особистого селянського господарства.
На підставі вказаного наказу 06 грудня 2017 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 22 січня 2018 року право власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано за ТОВ Компанія «Укрелітагро».
Надалі, земельна ділянка з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 увійшла до складу новоутвореної земельної ділянки з кадастровим номером 6822183900:04:028:0090, площею 52,00 га, а 12 вересня 2018 року право власності на новоутворену земельну ділянку зареєстровано за ТОВ Компанія «Укрелітагро».
Дані обставини підтверджуються інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 195248626 від 27 грудня 2019 року, № 195252584 від 27 грудня 2019 року, № 1952525868 від 27 грудня 2019 року, наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 11 вересня 2017 року № 22-18944-СГ.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 195252132 від 27 грудня 2019 року ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області №ХМ/6822482100:07:002/000000309 від 28 серпня 2013 року на праві приватної власності (право зареєстровано 04 жовтня 2013 року) належала земельна ділянка площею 2 га з кадастровим номером 6822482100:07:002:0003 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Дерев'янської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.
Отже, на час подання заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами населених пунктів Михнівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, ОСОБА_1 вже використав право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки за таким видом використання….
…. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 на час отримання у власність спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання, отримавши у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 6822482100:07:002:0003, що знаходиться на території Дерев'янської сільської ради Кам'янец-Подільського району Хмельницької області.
Таким чином, ОСОБА_1 двічі скористався своїм правом на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, передбаченим статтею 116 ЗК України, що є порушенням визначеного земельним законодавством порядку...».
Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 11.04.2024 у справі №675/2820/19 набрало законної сили 21.05.2024.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Згідно з преамбулою та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини та згідно з рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є джерелом права.
Даний принцип тісно пов'язаний з приписами частини 4 статті 75 ГПК України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили.
Таким чином, Ізяславського районного суду Хмельницької області від 11.04.2024 у справі №675/2820/19 не може бути поставлене під сумнів, а прийняте рішення не може їм суперечити, обставини, встановлені у цьому рішенні не потребують доказування.
Твердження представника відповідача, в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, що йому, як представнику ТОВ «Компанія «Укрелітагро» у справі №675/2820/19 вищевказане рішення Ізяславського районного суду від 11.04.2024 року, яким визнано недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області №22-18944-СГ від 11 вересня 2017 року, не надсилалось до його особистого електронного кабінету, а також не надсилалось на його поштову адресу і по даний час, колегія суддів оцінює критично, оскільки ТОВ «Компанія «Укрелітагро» було стороною у справі №675/2820/19 і рішення у вказаній справі надсилалось вказаній юридичній особі.
Враховуючи вищевикладене, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 вибула з державної власності на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 11 вересня 2017 року №22-18944-СГ визнаного недійсними в судовому порядку рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 11.04.2024 у справі №675/2820/19 через його незаконність, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність волі держави на вибуття з її володіння такої земельної ділянки та порушенням вказаним прав держави.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу, що на дату подання позову у даній справі Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області не мало функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності щодо спірних земельних ділянок, оскільки відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.
Таким чином, враховуючи вказані законодавчі приписи, колегія суддів дійшла висновку, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074, яка знаходяться за межами населених пунктів Ізяславської міської ради є Ізяславська міська рада.
Поряд з цим, колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 на час її надання 11.09.2017 ОСОБА_1 у власність відносилась до земель колективної власності відповідно до державного акту на право колективної власності на землю серії ХМ №24, виданого КСП "Нива", з посиланням на лист відділу в Ізяславському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 01.09.2020, враховуючи наступне.
Так, з огляду на обставини встановлені у рішенні Ізяславського районного суду Хмельницької області від 11.04.2024 у справі №675/2820/19 щодо належності спірної земельної ділянки до державної форми власності (а.с. 130-136 т.1), листом Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 19.04.2024, в якому зазначено, що відповідно до державного акту на право колективної власності на землю, виданого КСП "Нива" земельна ділянка з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 станом на 11.09.2017 не належала до земель колективної власності Михнівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, а відносилась до земель державної власності за межами населених пунктів Михнівської сільської ради Ізяславського району (а.с.40 т.1), а також відомостями про належність спірної земельної ділянки до державної власності на момент розроблення проекту землеустрою щодо її відведення ОСОБА_1 (завдання на виконання робіт; лист відділу в Ізяславському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 29.05.2017; довідка відділу в Ізяславському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 29.05.2017 з державної статистичної звітності; висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 03.07.2017) (а.с.74-119 т.2) земельна ділянка з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 станом на 11.09.2017 відносилась до земель державної власності за межами населених пунктів Михнівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, на момент подання позову у даній справі за межами населених пунктів Ізяславської міської ради.
Отже, доводи відповідача щодо колективної форми власності земельної ділянки з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 станом на 11.09.2017 спростовані належними та допустимими доказами, які узгоджено свідчать про державну форму власності спірної земельної ділянки на момент передачі її у власність ОСОБА_1 . Вказаних обставин відповідачем не спростовано.
Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що 22.01.2018 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_1 продав вказану земельну ділянку для ТОВ компанія "Укрелітагро". На вказану земельну ділянку 22.01.2018 зареєстровано право власності ТОВ "Компанія "Елітагро" на підставі договору купівлі-продажу від 22.01.2018, посвідченого приватним нотаріусом Ізяславського районного нотаріального округу Шмигельським Ю.П. за реєстраційним номером 163; 12.09.2018 зареєстровано закриття об'єкта нерухомого майна у зв'язку з об'єднанням об'єктів нерухомого майна (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 28.05.2024 та щодо об'єкта нерухомого майна від 19.11.2019).
В подальшому, внаслідок вчинення товариством дій із об'єднання спірної земельної ділянки з іншими земельними ділянками, земельна ділянка за кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 увійшла до складу новоутвореної земельної ділянки за кадастровим номером 6822183900:04:028:0090, площею 52 га, та 12.09.2018 на новоутворену земельну ділянку зареєстровано право власності за ТОВ компанія "Укрелітагро".
Відповідно до витягу від 24.07.2018 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку 24.07.2018 зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 6822183900:04:028:0090 площею 52 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Хмельницька область, Ізяславський район, Михнівська сільська рада (приватна власність). До витягу додано додаток - кадастровий план земельної ділянки з кадастровим номером 6822183900:04:028:0090.
Згідно з інформацією від 24.05.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 12.09.2018 на підставі, у тому числі договору купівлі-продажу від 22.01.2018, посвідченого приватним нотаріусом Ізяславського районного нотаріального округу Шмигельським Ю.П. за реєстраційним номером 163, зареєстровано право власності ТОВ "Компанія "Укрелітагро" на земельну ділянку з кадастровим номером 6822183900:04:028:0090 площею 52 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Хмельницька область, Ізяславський район, Михнівська с/рада (земельна ділянка зареєстрована 24.07.2018, утворена шляхом об'єднання земельних ділянок в т.ч. і спірною земельною ділянкою за кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 площею 2 га.).
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що спірна земельна ділянка за кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 площею 2 га була об'єднана з іншими належними ТОВ компанія "Укрелітагро" земельними ділянками, та відомості про спірну земельну ділянку за кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 площею 2 га було перенесено до архівного шару Державного земельного кадастру.
Доказів на спростування вказаних обставин матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.
Таким чином, на даний час власником земельної ділянки за кадастровим номером 6822183900:04:028:0090, площею 52 га, до складу якої увійшла спірна земельна ділянка площею 2 га, в координатах, межах та конфігурації, що була передана ОСОБА_1 відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області №22-18944-СГ від 11.09.2017, яка мала кадастровий номер 6822183900:04:028:0074, є ТОВ компанія "Укрелітагро".
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що прокурором доведено порушення права власності територіальної громади на спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення, а ТОВ компанія "Укрелітагро" зазначені обставини не спростувало, тому наступним питанням, яке підлягає з'ясуванню, є оцінка ефективності та правомірності способу захисту, про застосування якого просить прокурор.
Керівник Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Ізяславської міської ради звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрелітагро", в якому просить:
- витребувати у товариства з обмеженою відповідальністю "Укрелітагро" на користь Ізяславської міської ради земельну ділянку, загальною площею 2 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, що розташована за межами населених пунктів на території Ізяславської міської ради Шепетівського району Хмельницької області у координатах, межах та конфігурації, що була передана у власність ОСОБА_1 відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-18944-СГ від 11.09.2017, якій був присвоєний кадастровий номер 6822183900:04:028:0074;
- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна державну реєстрацію права власності товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрелітагро" на земельну ділянку за кадастровим номером 6822183900:04:028:0090, площею 52 га, припинивши право власності товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрелітагро" на цю земельну ділянку;
- скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 6822183900:04:028:0090, площею 52 га.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).
Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №310/11024/15-ц та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є правомірним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 22 лютого 2022 року у справі №761/36873/18.
Застосований судом спосіб захисту має бути правомірним - таким, що відповідає правовій природі відносин, що виникли між сторонами спору, тобто відповідати праву; тоді як ефективність характеризує спосіб захисту відповідно до критерію його дієвості у відновленні порушеного права та інтересу.
Згідно із частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних (а так само інших зобов'язальних) відносин, і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У такому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною правочину, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, визначених частиною першою статті 388 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц.
Основна ідея, яка була реалізована Верховним Судом у згаданих судових рішеннях, полягає у тому, що для застосування такого дійсно ефективного та правомірного способу захисту права власності, як віндикація, не вимагається дезавуювати (скасовувати, визнавати незаконними, недійсними тощо) усі проміжні рішення та правочини, на підставі яких чи у зв'язку з виконанням яких попередні набувачі спірного майна ставали їх зареєстрованими власниками.
Також Велика Палата Верховного Суду виснувала, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є неодмінним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц).
Наведені висновки зроблені з урахуванням пункту 9 частини першої статті 27 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) відповідно до якого державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості.
Тобто Велика Палата Верховного Суду послідовно викладала висновки про те, що у разі пред'явлення позову про витребування - інші способи захисту є неефективними, оскільки рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є самостійною і достатньою підставою для здійснення (проведення) державної реєстрації речових прав за позивачем.
Колегія суддів відзначає, що згадані правові висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовані за обставин, коли предметом позовної вимоги про витребування були об'єкти речових прав, які існували на момент вирішення такого спору судом. Позовні вимоги фактично стосувалися витребування того самого майна, що і вибуло з володіння власника, й таке витребування мало наслідком повернення усього первісного об'єкта у володіння власника з проведенням відповідної державної реєстрації речового права на підставі судового рішення (що набрало законної сили), що відновлювало обсяг речових прав на спірне майно до стану, який існував до порушення. У такому разі право власності позивачів підлягало захисту шляхом відновлення їх фактичного володіння цим майном внаслідок реєстрації їхніх речових прав на об'єкти, що були предметом позовів та були протиправно зареєстровані безпосередньо за відповідачами.
Натомість у справі №924/538/24, рішення у якій переглядає суд апеляційної інстанції, об'єктом, що є предметом позову про його витребування, є земельна ділянка, яка є відмінна від іншого нерухомого майна тим, що має подвійний правовий режим.
Земельна ділянка, насамперед, є частиною земної поверхні і в цьому контексті застосовна стаття 79 ЗК України. Проте, не можна залишити поза увагою зміст статті 79-1 ЗК України, яка визначає, що земельна ділянка стає оборотоздатною винятково з моменту її формування, яке завершується присвоєнням кадастрового номера й здійсненням її державної реєстрації в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації права власності на неї.
Тож суд апеляційної інстанції враховує, що у земельної ділянки подвійний правовий режим: з одного боку, вона є частиною земної поверхні, а з іншого - відомості в державному реєстрі є неодмінними для того, щоб земельна ділянка стала оборотоздатною.
Відповідно, залишаючись незмінно певною частиною земної поверхні, спірна земельна ділянка за кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 тим не менш припинила своє існування в розумінні статті 79-1 ЗК України, оскільки безпосередньо на неї вже не зареєстровано будь-яке речове право за відповідачем у відповідному державному реєстрі. До того ж, відповідний розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вже закрито, як закрито і Поземельна книга на спірну земельну ділянку, яка існувала до її об'єднання.
Так, у цій справі спірні правовідносини виникли у зв'язку з тим, що на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 11.09.2017 №22-18944-СГ у приватну власність ОСОБА_1 у порядку безоплатної приватизації протиправно відведено земельну ділянку за кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 площею 2 га. для ведення особистого селянського господарства. Надалі цю земельну ділянку первісний набувач ( ОСОБА_1 ) відчужив на користь юридичної особи (відповідача ТОВ компанія «Укрелітагро»), за зверненням відповідача про об'єднання вказаної ділянки із іншими належними їй суміжними земельними ділянками зареєстровано новий об'єкт речових прав - земельну ділянку за кадастровим номером 6822183900:04:028:0090, площею 52 га, яка нині включає в себе також і незаконно відчужену з державної власності спірну земельну ділянку. Вказані обставини встановлені рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 11.04.2024 у справі №675/2820/19.
Як наслідок, первісна земельна ділянка, залишаючись незмінною як частина земної поверхні в розумінні статті 79 ЗК України, припинила своє існування як окремий об'єкт цивільних прав у розумінні статті 79-1 ЗК України, оскільки її державна реєстрація скасована із закриттям відповідних розділів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та із закриттям Поземельної книги на цю ділянку.
Прокурор в обґрунтування обраних способів захисту зазначає, що відновлення державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі є умовою відновлення державної реєстрації права власності на неї у Державному реєстрі прав, її статусу як окремого об 'єкта цивільних прав. Натомість, у зв'язку із наявними відомостями в Державному земельному кадастрі про реєстрацію об'єднаної земельної ділянки за кадастровим номером 6822183900:04:028:0090, площею 52 га, складовою частиною якої є спірна земельна ділянка, площею 2 га, формування і присвоєння в Державному земельному кадастрі нового кадастрового номеру незаконно вибутої із власності Ізяславської міської територіальної громади в особі Ізяславської міської ради земельної ділянки (згідно координат, меж та конфігурації, що була передана ОСОБА_1 відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області №22-18944-СГ від 11.09.2017 і якій присвоювався кадастровий номер 6822183900:04:028:0074) є неможливим.
Таким чином, повернення спірної земельної ділянки у володіння дійсного власника (Ізяславської міської ради) шляхом задоволення позовних вимог про витребування майна в повній мірі не відбудеться з огляду на те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 площею 2 га, втратила статус об'єкта цивільних прав, тому рішення суду про витребування майна не є підставою для здійснення реєстратором відповідних дій щодо проставлення відмітки про скасування державної реєстрації права, відкриття закритого розділу державного реєстру прав та відповідно реєстраційної справи, оскільки за відповідачем зареєстровано право не на витребувану спірну земельну ділянку, а на новоутворену земельну ділянку за кадастровим номером 6822183900:04:028:0090, площею 52 га, що не відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист прав власника земельної ділянки.
Отже, особливістю цього спору у справі, рішення в якій переглядає суд апеляційної інстанції, є те, що спірна земельна ділянка, яка існувала не лише в розумінні статті 79 ЗК України як частини земної поверхні, а й в розумінні статті 79-1 ЗК України як окремий об'єкт цивільних прав, була об'єднана з іншими належними відповідачу земельними ділянками у створену нову земельну ділянку площею 52 га з присвоєнням новоствореній ділянці також і нового кадастрового номеру, що призвело до того, що спірна ділянка, залишаючись тією ж частиною земної поверхні, перестала бути у статусі окремого об'єкта цивільних прав в розумінні статті 79-1 ЗК України.
Відтак, колегія суддів відзначає, що у даній справі №924/538/24 предмет спору - земельна ділянка з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 площею 2 га зазнала змін і стала частиною нового об'єкта речових прав, що включає, поряд із належним позивачу майном, також й інше майно, законність набуття якого позивач не оспорює. Така обставина, як об'єднання спірної земельної ділянки з іншими, спричинить абсолютну неможливість виконання рішення щодо її витребування з огляду на те, що судове рішення про витребування земельної ділянка з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 площею 2 га вже не може бути підставою для державної реєстрації права власності позивача на спірну земельну ділянку, оскільки така ділянка як окремий об'єкти цивільного права нині не існує, її кадастровий номер скасований, а відповідні розділи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно закриті, як і закрита Поземельна книга на спірну земельну ділянку, яка існувала до її об'єднання.
Іншими словами спірна земельна ділянка - це та сама частина земної поверхні, що й була до об'єднання, але відомості про неї в державному реєстрі є їхньою характеристикою, яка є істотною для справи, що переглядається.
У постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК України помилковими є висновки суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об'єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.
Також у постанові від 22 січня 2025 року у справі №446/478/19 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що за змістом частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, межі якої є відомими, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою.
Проте, на відміну від фактичних обставин, встановлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19, у даній справі спірна земельна ділянка до моменту її протиправного об'єднання у нову ділянку була самостійним і окремим об'єктом цивільних прав, мала власний кадастровий номер, її межі були визначені в натурі (на місцевості). Після такого об'єднання спірна ділянка, яка, як вже відзначено, має подвійний правовий режим, залишившись незмінними в основній характеристиці як частини земної поверхні в розумінні статті 79 ЗК України, а як окремий об'єкт цивільних прав в розумінні статті 79-1 ЗК України - припинила своє існування, її кадастровий номер скасований, а відповідні розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно закритий.
Відповідно до статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, зокрема й гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Основною ознакою об'єкта цивільних правовідносин є його оборотоздатність, тобто можливість бути вільно відчуженим або переходити від однієї особи, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті, або не є нерозривно пов'язаними з фізичною чи юридичною особою.
Згідно із частиною першою статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки.
Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).
Правилами частини першої статті 79 ЗК України врегульовано, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
За змістом правил частин першої - четвертої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки відбувається шляхом визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Згідно із частиною тринадцятою згаданої статті земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі поділу або об'єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.
Відповідно до частини десятої статті 79-1 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки відповідно до статей 125, 126 ЗК України виникають із моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень №1952-IV (далі - Закон України №1952-IV).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно із частиною четвертою статті 18 Закону України №1952-IV державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться винятково за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку.
Статтею 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» №3613-VI (далі - Закон України №3613-VI) визначено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера. Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій [навіть тій самій] земельній ділянці. Інформація про скасовані кадастрові номери земельних ділянок зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.
Отже, для ідентифікації земельної ділянки як окремого об'єкта цивільного права обов'язковою умовою є наявність характеристик такого об'єкта, зокрема й її кадастровий номер, розмір, межі та координати, які містяться у Державному земельному кадастрі.
Суд апеляційної інстанції констатує, що у даній справі йдеться про ту саму частину земної поверхні, ту саму ділянку у контексті статті 79 ЗК України, втім після об'єднання спірної ділянки з іншими належними на праві власності ТОВ компанія «Укрелітагро» земельними ділянками в певних їх характеристиках відбулися зміни, що не може бути не враховано. Втрата спірною земельною ділянкою такої характеристики, як кадастровий номер і відповідна реєстрація є істотною обставиною, що унеможливлює виконання рішення суду про витребування цієї ділянки.
Таким чином у ситуації, яка склалася у даній справі, що переглядається, підтверджується твердження прокурора, що повернення земельної ділянки у володіння власника (правомірного володільця) лише шляхом задоволення позову про витребування майна не відбувається з огляду на те, що спірна з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 площею 2 га втратили статус об'єкта цивільних прав, тому саме лише рішення суду про витребування майна не є достатньою підставою для здійснення реєстратором відповідних дій щодо проставлення відмітки про скасування державної реєстрації прав і відкриття закритого розділу державного реєстру прав та відповідної реєстраційної справи, оскільки за ТОВ компанія «Укрелітагро» нині вже зареєстровано право не на витребувану спірну земельну ділянку, а на новоутворену земельну ділянку за кадастровим номером 6822183900:04:028:0090, площею 52 га. Наведене не відповідатиме меті віндикаційного позову, якою є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений, а у разі позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає, зокрема у здійсненні державної реєстрації права власності на нерухоме майно за його правомірним власником (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Відповідно до частини десятої статті 24 Закону України № 3613-VI державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, поділу чи об'єднання земельних ділянок; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається винятково з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
Отже, у розумінні наведених правил з метою забезпечення ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення судового рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки обов'язково має відбуватися за умови одночасного визнання, зміни чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Подібні висновки викладені у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 686/19656/19, від 03 травня 2022 року у справі № 199/1136/20.
Таким чином, об'єднання спірної ділянки не може бути перешкодою для застосування такого способу захисту, як віндикаційний позов, що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц та від 22 січня 2025 року у справі №446/478/19.
Втім реалізація такого способу захисту за усіма обставинами даної справи №924/538/24 є неможливою через створені відповідачем фактичні та юридичні перешкоди, які спричинили те, що формально юридично така спірна земельна ділянка як об'єкт цивільних прав припинила існування, а тому виконати подібне судове рішення та досягнути мету правосуддя у цій справі буде неможливо.
Суд апеляційної інстанції враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі №446/478/19, про те, що частина земельної ділянки, межі якої є відомими, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою. Втім у справі, що переглядається судом апеляційної інстанції, врахуванню підлягають також і її особливі фактичні обставини, які полягають у тому, що та частина новоствореної ділянки, яка підлягає витребуванню, до її об'єднання з іншими ділянками існувала як окремий об'єкт цивільних прав, відомості про її кадастрові номери, площі, координати, межі та конфігурації є в архівному шарі Державного земельного кадастру.
З огляду на наведене реалізація основної позовної вимоги про віндикацію є можливою винятково за умови припинення права власності ТОВ компанія «Укрелітагро» на новостворену земельну ділянку за кадастровим номером 6822183900:04:028:0090, площею 52 га, яка протиправно набута відповідачем з істотними вадами, оскільки складається як із ділянок, на яку відповідач має право, так і з ділянки, на яку він законного права не має, що виключає можливість збереження за ТОВ компанія «Укрелітагро» права власності на цю ділянку цілком. Та обставина, що новостворена земельна ділянка як окремий об'єкт цивільних прав не може правомірно належати ТОВ компанія «Укрелітагро», має наслідком скасування її державної реєстрації.
Відтак вибрані прокурором способи захисту прав територіальної громади за таких обставин є абсолютно виправданими, в іншому разі - досягнення для позивача позитивного результату вимагатиме від нього непропорційних зусиль задля відновлення його порушеного права власності і не приведе до дієвого вирішення наявного спору.
Таке рішення не впливатиме на права ТОВ компанія «Укрелітагро» на ті земельні ділянки, які йому правомірно належали до об'єднання, та на формування на основі цих ділянок нової ділянки, а тому права на них можуть бути зареєстровані у Державному земельному кадастрі за цим відповідачем.
Отже, правомірними та ефективними способами захисту прав позивача, крім вимоги про витребування спірного майна, яка для спірних відносин є основним способом захисту, також є припинення речових прав ТОВ компанія «Укрелітагро» на новостворену земельну ділянку за кадастровим номером 6822183900:04:028:0090, площею 52 га та скасування її державної реєстрації.
Як зазначено вище, задоволення віндикаційного позову є підставою для здійснення реєстратором відповідних дій. Водночас здійснення таких дій можливе винятково у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а також якщо з формально юридичних міркувань такий об'єкт цивільних прав на час вирішення спору зберігся.
З огляду на те, що державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться винятково за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку, то для виконання рішення про витребування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 площею 2 га потрібно також вирішити питання про припинення речового права на об'єднану земельну ділянку та про скасування її державної реєстрації.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.09.2025 у справі №911/906/23 виснувала:"Іншими слова, лише задоволення позовної вимоги про витребування спірної частини земельної ділянки неможливе у зв'язку з її сформованістю з іншими земельними ділянками як єдиного об'єкта цивільних прав. У такому разі віндикація може бути застосованою винятково одночасно з позовом про припинення речових прав на новостворену земельну ділянку та зобов'язання скасувати її державну реєстрацію, супроводжувати його в одному позові, але аж ніяк не заміняти собою цей позов чи передувати йому" (п.142 постанови).
Таким чином, колегія суддів відзначає, що з урахуванням особливостей фактичних обставин справи, що переглядається, задоволення лише віндикаційного позову шляхом витребування у товариства з обмеженою відповідальністю "Укрелітагро" на користь Ізяславської міської ради земельну ділянку, загальною площею 2 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, що розташована за межами населених пунктів на території Ізяславської міської ради Шепетівського району Хмельницької області у координатах, межах та конфігурації, що була передана у власність ОСОБА_1 відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-18944-СГ від 11.09.2017, якій був присвоєний кадастровий номер 6822183900:04:028:0074, не приведе до повного відновлення порушеного права законного власника цієї ділянки, який не зможе вчиняти щодо свого майна будь-які дії у зв'язку з відсутністю державної реєстрації на конкретно визначене майно, а отже, не приведе до ефективного вирішення спору.
Відтак, заявлені прокурором вимоги про припинення права власності ТОВ компанія «Укрелітагро» на новостворену земельну ділянку та про зобов'язання скасувати її державну реєстрацію нерозривно пов'язані з вимогою про витребування спірної земельної ділянки у межах, координатах та конфігурації до їх об'єднання.
З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.09.2025 у справі №911/906/23 колегія суддів наголошує на тому, що у спірних правовідносинах такі згадані способи захисту, як припинення речових прав на новостворену земельну ділянку та скасування її державної реєстрації, не можуть бути застосовані окремо як самостійні способи, бо їхнє призначення полягає в забезпеченні реалізації віндикації як основного способу відновлення порушеного права.
У такому висновку суд апеляційної інстанції враховує й те, що для виконання судового рішення потрібно буде внести відомості до Державного земельного кадастру про межі витребуваної земельної ділянки та здійснити державну реєстрацію цієї фактично новоствореної ділянки [оскільки присвоєння земельній ділянці скасованого кадастрового номера законодавством не встановлено], яка можлива лише за заявою власника ділянки. Тому у випадку, коли земельна ділянка включає як землі, які належать неволодіючому власнику, так і землі, що належать новому володільцю, ефективний спосіб захисту має усувати перешкоди позивачу в поновленні права володіння первісною земельною ділянкою шляхом припинення речових прав на новостворену (об'єднану) земельну ділянку, скасування її державної реєстрації та витребування спірних земельних ділянок. Це дозволить поновити права неволодіючого власника спірних земельних ділянок, наскільки це можливо, не створюючи стан невизначеності у відносинах між сторонами спору, не вимагаючи від них надалі вчинення дій для вичерпання конфлікту та не породжуючи подальших судових спорів, що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.09.2025 у справі №911/906/23.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.09.2025 у справі №911/906/23 визначаючи сферу застосування наведених висновків, акцентувала увагу на тому, що ці висновки застосовні в ситуації, коли відповідач вчиняє дії з метою унеможливлення витребування спірної земельної ділянки, яка до цього існувала не лише в розумінні статті 79 ЗК України - як частина земної поверхні, а й в розумінні статті 79-1 ЗК України - як окремий об'єкт цивільних прав, шляхом об'єднання з іншими належними йому ділянками, правомірність набуття яких не оспорюється. У такому разі потрібно припинити право власності на новостворену земельну ділянку зі скасуванням її державної реєстрації задля того, щоб зробити можливим віндикацію спірного майна. У таких правовідносинах зазначені вимоги є не самостійними способами захисту порушених прав, а слугують меті реалізації основного способу захисту, яким є витребування, а тому припинення права власності на новостворену земельну ділянку та скасування її державної реєстрації не можуть бути застосовані окремо від віндикаційного позову у подібних правовідносинах.
Враховуючи встановлені фактичні обставини у даній справі та правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.09.2025 у справі №911/906/23, а саме те, що спірна земельна ділянка як об'єкт цивільного права припинена, відповідний кадастровий номер скасовано, реєстраційні розділи закрито, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої обґрунтовано задовольнив позов керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Ізяславської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "Укрелітагро", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про витребування у товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "Укрелітагро" (вул. Центральна, буд. 64, с. Михнів, Шепетівський район, Хмельницька область; код 30868790) на користь Ізяславської міської ради (вул. Незалежності, буд. 43, м. Ізяслав, Шепетівський район, Хмельницька область; код 04060720) земельну ділянку, загальною площею 2 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, що розташована за межами населених пунктів на території Ізяславської міської ради Шепетівського району Хмельницької області у координатах, межах та конфігурації, що була передана у власність ОСОБА_1 відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-18944-СГ від 11.09.2017, якій був присвоєний кадастровий номер 6822183900:04:028:0074; скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна державну реєстрацію права власності товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "Укрелітагро" (вул. Центральна, буд. 64, с. Михнів, Шепетівський район, Хмельницька область; код 30868790) на земельну ділянку за кадастровим номером 6822183900:04:028:0090, площею 52 га, припинивши право власності товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрелітагро" (вул. Центральна, буд. 64, с. Михнів, Шепетівський район, Хмельницька область; код 30868790) на цю земельну ділянку; скасування у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 6822183900:04:028:0090, площею 52 га., оскільки саме одночасне задоволення всіх заявлених вимог приведе до правомірного та ефективного захисту порушених прав і законних інтересів власника зазначеного нерухомого майна - територіальної громади Ізяславської міської ради.
Поряд з цим, колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача на постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2028 у справі №488/5027/14-ц, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц щодо використання прокурором не ефективного способу захисту при заявлені віндикаційного позову, а саме заявлення позовної вимоги скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна державну реєстрацію права власності товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "Укрелітагро" (вул. Центральна, буд. 64, с. Михнів, Шепетівський район, Хмельницька область; код 30868790) на земельну ділянку за кадастровим номером 6822183900:04:028:0090, площею 52 га, припинивши право власності товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрелітагро" (вул. Центральна, буд. 64, с. Михнів, Шепетівський район, Хмельницька область; код 30868790) на цю земельну ділянку, оскільки вибраний прокурором спосіб захисту визначений законом та за встановлених судом конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору, що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.09.2025 у справі №911/906/23.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду .
Таким чином, проаналізувавши постанови Великої Палати Верховного Суду, на які покликається скаржник, ураховуючи дату їх прийняття, релевантною правовою позицією для вирішення спору цій справі є саме остання правова позиція, а саме позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у постанові від 03.09.2025 у справі №911/906/23.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається апеляційна скарга) мають бути подібними.
Отже, суд апеляційної інстанції встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2028 у справі №488/5027/14-ц, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц, на які посилається скаржник у своїй апеляційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у даній справі.
Оцінка відповідності заходу втручання у право на мирне володіння майном гарантіям статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, порушення якого констатував ЄСПЛ, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, визначених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні правила не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
За усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі правила: 1) викладене в першому реченні першого абзацу закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладене в другому реченні того ж абзацу охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплене у другому абзаці визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, потрібно тлумачити у контексті загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України» (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04).
Критеріями допустимості заходу втручання у право на мирне володіння майном та його співвідношення із гарантіями, визначеними у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало воно легітимну мету (суспільний, загальний інтерес), що випливає зі змісту зазначеної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке повинне бути доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності визначена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом та з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними із цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.
Відповідно до практики ЄСПЛ ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна у розумінні цього правила Конвенції (рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, § 40, 41; від 13 грудня 2007 року у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 3257/05, § 27-40; від 12 листопада 2013 року у справі «Пирантієне проти Литви» (Pyrantiene v. Lithuania), № 45092/07, § 42; від 31 травня 2016 року у справі «Вукушич проти Хорватії» (Vukusic v. Croatia), № 69735/11, § 50).
Згідно практики ЄСПЛ визнання права власності недійсним як таке не суперечить приписам статті 1 Першого протоколу, водночас воно повинне бути не лише визначене законом і мати законну мету, але й відповідати вимозі пропорційності. Потрібно встановити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав людини; пошук цього балансу притаманний Конвенції загалом. Цей обов'язковий баланс неможливо встановити, якщо зацікавлена особа несе надмірний індивідуальний тягар (рішення від 12 червня 2018 року у справі «Бейнарович та інші проти Литви» (Beinarovic and Others v. Lithuania), № 70520/10, 21920/10, 41876/11, § 138).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - не встановлює такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17).
Тобто лише у разі дотримання всіх зазначених вище критеріїв можна визнати втручання держави у права пропорційним, а отже, правомірним, справедливим та виправданим. Суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку вирішувати питання пропорційності з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, оскільки в одному випадку обмеження буде пропорційним, а в іншому випадку те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.
З огляду на обставини даної справи вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 площею 2 га. незаконно вибула із державної власності, яка в подальшому перейшла в силу закону до комунальної власності, тобто без достатньої правової підстави, поза волею власника станом на момент подання позову - Ізяславської міської ради.
Можливість віндикації майна визначена статями 387, 388 ЦК України, а можливість скасування державної реєстрації земельної ділянки та припинення речового права на неї - в ЗК України та Законі України № 3613-VI. Тобто таке втручання має нормативну основу в національному законодавстві. Зазначені правила є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними.
Задоволення позову в цій справі має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права територіальної громади мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.
Повернення територіальній громаді земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі ОСОБА_1 , який надалі відчужив її ТОВ компанія «Укрелітагро» , а останнє об'єднало спірну земельну ділянку з іншими, належними йому ділянками, переслідує легітимну мету контролю за розпорядженням майна відповідно до загальних інтересів. Важливість цих інтересів зумовлюється також і статусом земельних ділянок - належністю їх до земель сільськогосподарського призначення.
Такий захід втручання є пропорційним визначеним цілям - відновлення права власності Українського народу на землі сільськогосподарського призначення та рівність усіх громадян у праві на отримання такої землі у власність.
Суд апеляційної інстанції враховує, що, крім витребування спірної земельної ділянки, критерію пропорційності відповідає й припинення права власності ТОВ компанія «Укрелітагро» на новоутворену (об'єднану) земельну ділянку та скасування її державної реєстрації, оскільки ця новоутворена (об'єднана) земельна ділянка набута відповідачем з істотними вадами, бо складається як із ділянок, на які має право відповідач, так і тої, на яку він права не має, що виключає можливість збереження за ТОВ компанія «Укрелітагро» права власності на цю об'єднану ділянку загалом, що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.09.2025 у справі №911/906/23 .
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу, що чинне законодавство не дозволяє відновлювати з архівного шару Державного земельного кадастру попередні кадастрові номери, а тому сторони у справі в будь-якому разі будуть змушені звертатися до уповноважених органів та у законний спосіб створювати нові об'єкти речових прав.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що припинення права власності ТОВ компанія «Укрелітагро» на новоутворену (об'єднану) земельну ділянку, скасування її державної реєстрації не позбавить останнього можливості зареєструвати нову земельну ділянку, щодо якої немає спору, тобто ділянку за виключенням спірної ділянки площею по 2 га, у координатах, межах та конфігурації, що була передана ОСОБА_1 та надалі відчужена ним на користь ТОВ компанія «Укрелітагро».
Також стосовно принципу пропорційності, то у разі витребування нерухомого майна від набувача на користь законного власника законодавство України надає такому набувачу додаткові ефективні засоби юридичного захисту.
Відповідно до приписів частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
Частиною першою статті 661 ЦК України визначено, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Відтак, останній набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред'явивши вимогу до попереднього незаконного набувача, в якого придбав спірне нерухоме майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України, а також має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів відповідно до змісту статті 390 ЦК України.
Поряд з цим, у пункті 269 постанови від 12 вересня 2023 року у справі №910/8413/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном, яке вона за добросовісної поведінки не могла б отримати у власність, не становить для такої особи надмірного тягаря.
В оцінці пропорційності втручання у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції також враховує поведінку відповідача щодо об'єднання спірної земельної ділянки з іншими належними йому ділянками.
Так, у справі №675/2820/19 судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 11 вересня 2017 року №22-18944-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074, що знаходиться за межами населених пунктів Михнівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, та передано йому зазначену ділянку у власність для ведення особистого селянського господарства.
На підставі вказаного наказу 06 грудня 2017 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 22 січня 2018 року право власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано за ТОВ Компанія «Укрелітагро».
Надалі, земельна ділянка з кадастровим номером 6822183900:04:028:0074 увійшла до складу новоутвореної земельної ділянки з кадастровим номером 6822183900:04:028:0090, площею 52,00 га, а 12 вересня 2018 року право власності на новоутворену земельну ділянку зареєстровано за ТОВ Компанія «Укрелітагро».
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що однією з основних засад законодавства є добросовісність, дії учасників правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин.
Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
У зв'язку з наведеним добросовісність у правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісними, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися так, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ними ставляться. І навпаки - реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.
Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципи здійснення суб'єктивних цивільних прав, потрібно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства.
Подібні висновки викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 521/17654/15-ц.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 сформульований висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській правовій максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 43 ГПК України). Відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею приписів частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Однак за умови добросовісності відповідача інтереси суспільства в частині дотримання вимог закону при вибутті спірної земельної ділянки з власності держави переважають приватний інтерес останнього як набувача такої земельної ділянки. При цьому відповідач вправі компенсувати витрати, понесені на набуття земельної ділянки та прав на неї шляхом пред'явлення відповідних позовів, а тому не нестиме "надмірний тягар". Можливість такої компенсації свідчить про відсутність порушення справедливого балансу інтересів позивача як власника земельної ділянки та відповідача як набувача земельної ділянки та прав на неї і покладення на останнього такого тягаря, який буде надмірним.
Разом з тим суд звертає увагу, що законодавство України надає відповідачу після завершення цього судового процесу додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Він не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред'явивши вимогу до ОСОБА_1 , в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі ст. 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16.12.2015 у справі №6-2510цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 20.06.2023 у справі №554/10517/16-ц.
Отже, оцінивши на предмет сумісності заходу втручання у право відповідача на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суд зазначає, що право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави становить пропорційне втручання у право власності відповідача з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції повторно наголошує, що майнове право добросовісного набувача охороняється за допомогою встановлених статтями 390, 661 ЦК України механізмів відшкодування завданих йому збитків у зв'язку з витребуванням у нього за рішенням суду майна, тоді як первісний правомірний власник позбавлений можливості захистити своє майнове право в інший спосіб, аніж шляхом витребування належного йому майна.
Щодо застосування строків позовної давності колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач, заперечуючи проти позову, просить застосувати строк позовної давності та відмовити у позові. Відповідач вважає, що трирічний строк позовної давності починає свій відлік з 11.09.2017, тобто з дати прийняття наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області №22-18944-СГ, і закінчився 12.09.2020. При цьому з приводу звернення прокурора з позовом до суду у справі №675/2820/19 та закриття ухвалою суду від 13.02.2024 у справі №675/2820/19 провадження в частині витребування земельної ділянки, скасування запису про державну реєстрацію прав на земельну ділянку та поновлення запису про державну реєстрацію земельної ділянки зауважив, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності.
В свою чергу, прокурор заперечив сплив позовної давності, посилаючись на положення ст.264 Цивільного кодексу України, на подання позову у справі №675/2820/19 до Ізяславського районного суду 28.12.2019 (провадження відкрито 16.01.2020), закриття у цій справі провадження в частині позовних вимог ухвалою Ізяславського районного суду від 13.02.2024.
Відповідно до ст. 256 ЦК України особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття) лише в межах певного строку - позовної давності.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки і застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. ст. 257, 267 ЦК України).
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.05.2014 у справі №3-14г14, у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі №575/476/16-ц, від 26.11.2019 у справі №904/841/18, від 20.01.2020 у справі №924/774/18, від 07.04.2021 у справі №911/2669/19, від 13.10.2021 у справі № 914/687/20.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, пред'явлених позивачем у спорі до того відповідача, який заявляє про застосування позовної давності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №909/337/19, від 14.06.2023 у справі №755/13805/ 16-ц).
За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 Велика Палата Верховного Суд вказала, що на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Водночас, суд апеляційної інстанції відзначає, що на момент подання прокурором позову у даній справі та ухвалення оскаржуваного рішення в Україні діяли наступні нормативні правові акти.
Так, у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин.
При цьому, згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 27.06.2023 карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено на всій території України з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
Разом з цим, судова колегія відзначає, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який було неодноразово продовжено. Зокрема, Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06.05.2024 р. № 271/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року на 90 діб. ( позов надіслано 31.05.2024).
Відповідно до пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції, що строк позовної давності за вимогами прокурора у цій справі не пропущений, а тому протилежні твердження відповідача є помилковими.
Щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №924/538/24 до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» та набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у вказаній справі, ухваленого за результатами такого розгляду, колегія суддів зазначає наступне.
09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача" (далі - Закон №4292-IX), абзацом 1 пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення якого внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, зокрема, до статей 164, 174 Господарського процесуального кодексу України:
- статтю 164 доповнити частиною шостою такого змісту: "6. У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви";
- частину другу статті 174 доповнити абзацом третім такого змісту: "Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок позивача внести відповідну грошову суму";
Також, Законом №4292-IX доповнено статтю 390 Цивільного кодексу України частиною п'ятою наступного змісту:
"Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви".
Відповідно до п. II. Закону №4292-ІХ:
1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
2. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Колегія суддів, відзначає, що у статті 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Особливістю дії у часі норм процесуального права є те, що така дія має негайний характер, і це означає обов'язок застосування норми, яка була чинною на момент здійснення відповідної процесуальної дії (більш пізня норма процесуального права скасовує дію попередньої норми, яка регулює ті самі відносини). При цьому, суд повинен враховувати загальні вимоги процесуального закону, згідно з якими при зміні правил процесу забороняється встановлювати нові обов'язки, скасовувати чи звужувати процесуальні права, належні учасникам судового провадження, чи обмежувати їх використання (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.04.2023 у справі №924/1277/20).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом у постанові від 14.01.2025 у справі №910/11028/20.
Факт подання юридичною особою або іншими особами до господарського суду позовної заяви із зазначенням вимог та підстав такого звернення є реалізацією відповідних осіб права на судовий захист та за своєю правовою природою є процесуальною дією в розумінні ч. 3 ст. 3 ГПК України, що зумовлює обов'язок суду розглянути спір із застосуванням до спірних правовідносин процесуального закону, чинного на дату звернення відповідної особи до суду та розгляду її позовних вимог. Така правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 12.10.2021 у справі №905/2382/18, від 21.07.2021 у справі №904/903/20, від 20.01.2021 у справі №905/2382/18, від 12.11.2020 у справі №911/956/17.
З матеріалів справи вбачається, що керівник Шепетівської окружної прокуратури звернувся з позовом у даній справі 28.05.2024.
Рішення Господарського суду Хмельницької області у даній справі №924/538/24, яке є предметом апеляційного оскарження ухвалено 03.10.2024 тобто до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача".
Колегія суддів відзначає, що п.2 п. II. Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача" в частині зворотної дії в часі стосується справ, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом.
Проте, в даному випадку у справі №924/538/24 Господарським судом Хмельницької області 03.10.2024 , тобто на момент набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача" вже ухвалено рішення суду, яке є предметом апеляційного оскарження.
Таким чином, суд першої інстанції під час розгляду справи №924/538/24 не міг застосовувати приписи п.2 п. II. Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача".
Крім того, колегія суддів відзначає, що у справі №924/538/24 відповідач ТОВ «Укрелітагро» в обґрунтування доводів апеляційної скарги не посилається на спірність питання щодо застосування Закону України №4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" в контексті їх зворотної дії у часі.
Згідно ч.4 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Скаржник в обґрунтування підстав зупинення даної справи до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» та набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у вказаній справі, ухваленого за результатами такого розгляду, посилається на застосування вказаного пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» у постановах Верховного Суду від 13.08.2025 у справі №927/432/19, від 04 червня 2025 року у справі №522/9654/19, від 13 серпня 2025 року у справі №453/508/23, від 20 серпня 2025 року у справі №461/4367/23, від 27 серпня 2025 року у справі №570/5006/21, від 24 вересня 2025 року у справі №953/19731/20, від 22 жовтня 2025 року у справі №243/2721/22.
Разом з тим, в якості правових підстав зупинення провадження у справі скаржник посилається на приписи п. 7 ч. 1, ч. 3 ст. 228 ГПК України, відповідно до яких суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. З питань, зазначених у цій статті, суд постановляє ухвалу. Провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 7 ч. 1 ст. 228 цього Кодексу, до закінчення перегляду в касаційному порядку (п. 11 ч. 1 ст. 229 ГПК України).
Проте, колегія суддів відзначає, що посилання відповідача на приписи п.7 ч.1 ст.228, п.11 ч. 1 ст. 229 ГПК України, як на правову підставу зупинення провадження у даному випадку є безпідставним, оскільки вказані норми не встановлюють право суду зупинити провадження у справі до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження та Конституційний суд України не є судом касаційної інстанції згідно приписів Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Разом з тим, приписами п.5 ч.1 ст. 227 ГПК України встановлений обов'язок суду зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Зупинення провадження через розгляд справи в Конституційному Суду України - винятковий процесуальний захід. Сам факт відкриття конституційного провадження не зупиняє розгляд справи. Суд робить паузу лише тоді, коли без рішення Конституційного Суду України не може розв'язати спір і не має іншого способу усунути цю перешкоду.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що приписами п.5 ч.1 ст. 227 ГПК України також встановлено, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Таким чином, суд повинен з'ясувати чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду справи.
Проте, судом апеляційної інстанції встановлено, що клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі не містить обгрунтування об'єктивної неможливості розгляду справи, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів відзначає, що якщо докази наявні в матеріалах справи дозволяють встановити й оцінити обставини - суд має розглянути спір.
Згідно приписів частин 1, 4 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем додаткових доказів і неможливість їх подання до суду першої інстанції суду апеляційної інстанції не подано, порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення, або неправильне застосування норм матеріального права судом апеляційної інстанції не встановлено.
Поряд з цим, судова колегія звертає увагу, що у даній справі судом першої інстанції на момент ухвалення оскаржуваного рішення з'ясовано обставини справи, досліджено докази наявні в матеріалах справи та надано обгрунтований висновок з урахуванням приписів ст.ст. 387, 388 ЦК України доводам відповідача щодо його доброчесності у правовідносинах з ОСОБА_1 при придбанні спірної земельної ділянки.
Разом з тим, судова колегія відзначає, що ухвалення рішення Конституційним Судом України за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» не матиме впливу на норми матеріального права, які застосовані судом першої інстанції у справі, яка розглядається, та правильність застосування яких належить перевірити суду під час апеляційному розгляду цієї справи, і не зумовлює зміну правової регламентації спірних правовідносин у законодавстві, чинним станом на час виникнення останніх, а отже й зупинення провадження у справі №924/538/24 не можна вважати виправданим і необхідним.
Судом апеляційної інстанції здійснено перегляд оскаржуваного рішення на момент його прийняття та з урахуванням норм права, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин.
Зазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 11.12.2018 у справі №26/7385/16; від 25.04.2019 у справі №826/3169/16; від 31.07.2019 у справі №826/3432/16: від 28.09.2021 у справі №826/9693/13-а; від 27.10.2021 у справі №380/1163/211.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія дійшла висновку відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №924/538/24 до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» та набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у вказаній справі, ухваленого за результатами такого розгляду, оскільки враховуючи приписи п.5 ч.1 ст. 277 ГПК України суд апеляційної інстанції в даному випадку не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Разом з тим, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на ту обставину, що ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 року у справі №675/401/20 зупинено провадження до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» та набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у вказаній справі, ухваленого за результатами такого розгляду, оскільки у цій ухвалі суд апеляційної інстанції виходив з того, що приписи пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" від 12 березня 2025 року №4292-IX" було враховано судом першої інстанції безпосередньо під час прийняття оскаржуваної ухвали у справі №675/401/20. Таким чином, перегляд в апеляційному порядку ухвали Господарського суду Хмельницької області від 15.08.2025 про залишення позовної заяви без розгляду у справі №675/401/20 є неможливим без остаточного вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача».
Тобто, зазначені обставини є відмінними від обставин справи №924/538/24 яка переглядається.
5. Висновки за результатами апеляційного розгляду.
Таким чином, у апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрелітагро" не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла дійти висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.
Виходячи з положень статті 11 ГПК України, суд апеляційної інстанції виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України», хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, суд апеляційної інстанції вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, дійшла висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрелітагро" слід залишити без задоволення, рішення Господарського суду Хмельницької області від 03.10.2024 у справі №924/538/24 без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрелітагро" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 03.10.2024 у справі №924/538/24 без змін.
2. Справу №924/538/24 повернути Господарському суду Хмельницької області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "16" грудня 2025 р.
Головуючий суддя Гудак А.В.
Суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Мельник О.В.