ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
11 грудня 2025 року Справа № 906/201/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Приступлюк Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Житомирської області від 29.09.2025
(ухвалене о 14:35 год. у м. Житомирі, повний текст складено 03.10.2025)
у справі № 906/201/25 (суддя Сікорська Н.А.)
за позовом заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тригірський маєток"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головне управління ДПС у Житомирській області
про стягнення 6 619 219 грн 27 коп.
за участю представників:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - Билень Т.Я.;
від третьої особи - Діброва Л.О.;
прокурор - Лис Н.В.
Заступник керівника Житомирської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Житомирської області в інтересах держави в особі Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тригірський маєток" 6 619 219 грн 27 коп. заборгованості з орендної плати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період липень 2019 року - грудень 2023 року відповідач не в повному обсязі вносив орендну плату за Договором оренди землі № 80 від 01.07.2019, у зв'язку із чим за останнім рахується заборгованість.
Господарський суд Житомирської області рішенням від 29.09.2025 у справі № 906/201/25 в позові відмовив.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив із того, що відповідач має право на податкову пільгу на підставі п. 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Крім того суд вказав, що прокурор не довів розмір заборгованості, а обмежився інформацією податкового органу і не врахував платежі, які були здійснені відповідачем в рахунок погашення нарахованої орендної плати.
Тому суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. ст. Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. ст. 14, 30 ПК України, ст. ст. 2, 13, 15, 21 Закону України "Про оренду землі", ст. ст. 1, 24 Гірничого закону України.
Судом також надана оцінка дотримання прокурором порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Житомирської області від 29.09.2025 у справі № 906/201/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована таким.
Безпідставними та необґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що пункт 284.4 ст. 284 ПК України, згідно якого плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу є імперативною нормою, а тому вона підлягає застосуванню незалежно від інших умов вказаних у договорі оренди землі, а також, що навіть у випадку, коли сторонами не внесено відповідних змін до договору, це не спростовує необхідності застосування вказаної норми за наявності встановлених обставин для цього, оскільки відповідні положення ПК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Як зазначалося в позові, сторони договору оренди землі від 01.07.2019 №80 погодили умови договору оренди земельної ділянки, в тому числі істотні вимоги щодо орендної плати із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, а лише потім, після претензії орендодавця щодо погашення заборгованості із орендної плати від 21.05.2024, орендарем повідомлено (майже через 5 років після укладення договору оренди), що ним сплата орендної плати буде здійснюватися не у розмірах, встановлених договором, а у розмірі визначеному п. 284.4 ст. 284 ПК України.
Тобто, відповідачем усупереч положень ЦК України допущено односторонню відмову від зобов'язання та односторонню зміну його умов, що не допускається.
Оскільки договір оренди землі №80 від 01.07.2019 було укладено сторонами через тривалий час після набрання чинності змінами до ПК України (щодо плати за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам), за типовою формою, на підставі вільного волевиявлення сторін шляхом узгодження всіх його істотних умов, у тому числі і орендної плати, підстави визначенні як законодавством, так і договором оренди землі для внесення до нього змін відсутні.
За наведеного прокурор вважає, що оскаржене рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, вказує, що доводи останньої є суб'єктивними, упередженими, а ухвалене рішення обґрунтованим та такими, що відповідає нормам матеріального і процесуального законодавства України з огляду на таке.
Відповідач є підприємством, що відноситься до категорії гірничодобувних підприємств з видобування незмінних та порушених вивітрюванням кристалічних порід (габро-норитів, габро-монцонітів та гранодіоритів), придатних для виготовлення щебеню будівельного, а також для виготовлення каменю бутового, відсіви від подрібнення кристалічних порід придатні для благоустрою, рекультивації та планування, що підтверджується Спеціальним дозволом.
З 01.01.2018 набрали чинності зміни до ПК України, а саме: статтю 284 доповнено пунктом 284.4, яким визначено, що плата за землю за земельні ділянки, надані для залізниць у межах смуг відведення, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу (п. 284.4 ст. 284 ПК України у редакції від 01.01.2018).
У випадку використання гірничодобувним підприємствам земельної ділянки для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, таке підприємство має право на встановлення йому плати за землю за надані земельні ділянки у законодавчо врегульованому розмірі 25 відсотків від податку.
Використання відповідачем орендованої земельної ділянки для видобування корисних копалин надає йому право на визначення розміру орендної плати відповідно до пункту 284.4 статті 284 ПК України.
При цьому імперативні положення ПК України мають пріоритет у частині визначення розміру орендної плати.
Відповідачем виконано податкові зобов'язання та зобов'язання з орендної плати за землю в повному обсязі.
Саме по собі невнесення змін до Договору оренди в частині приведення розміру орендної плати у відповідність до вимог законодавства України, яке змінилось, однак за умови чіткого усвідомлення імперативних приписів відповідної норми п. 284.4. ст. 284 ПК України, свідчить лише про бездіяльність позивача як сторони Договору, однак не може бути підставою для стягнення орендної плати в розмірі, який суперечить нормі п. 284.4. ст. 284 ПК України.
Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, а рішення Господарського суду Житомирської області у цій справі від 29.09.2025 залишити без змін.
Третя особа в поясненнях вказує, що ТОВ "Тригірський маєток" 16.04.2024 подано уточнюючі розрахунки за період липень 2019 - грудень 2023, якими зменшено розмір орендної плати за землю всього у сумі 6 619 219 грн 27 коп.
Зазначає, що ТОВ "Тригірський маєток" безпідставно зменшено нарахування орендної плати за землю, а тому відповідачем з порушенням п. 288.1, п. 288.4, п. 288.5 ст. 288 ПК України занижено податкове зобов'язання з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) всього в сумі 6 619 219 грн 27 коп.
Судом першої інстанції при ухваленні рішення не враховано, що підставою зміни нормативної грошової оцінки земельних ділянок є рішення органу місцевого самоврядування.
Таким чином, третя особа підтримує у повному обсязі вимоги апеляційної скарги щодо скасування рішення Господарського суду Житомирської області від 29.09.2025 у справі №906/201/25.
Просить задовольнити у повному обсязі вимоги апеляційної скарги, скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 29.09.2025 у справі №906/201/25 та ухвалити нове про задоволення позову.
Позивач подав суду апеляційної інстанції заяву, в котрій вказує, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить справу розглянути без участі його за наявними в матеріалах справи доказами.
В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 11.12.2025 прокурор підтримала доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. Просила скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 29.09.2025 у справі №906/201/25 та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представниця третьої особи в судовому засіданні підтримала подані пояснення та позицію прокурора. Просила апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Господарського суду Житомирської області від 29.09.2025 у справі №906/201/25 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Представник позивача в судове засідання не з'явився.
Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що позивач був належним чином та своєчасно повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить довідка про доставку електронного листа (т. 3, а. с. 165, 176), заяву позивача про розгляд справи за його відсутності, а також те, що явка представників учасників в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора, представників відповідача та третьої особи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити частково, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 04.12.2012 Товариством з обмеженою відповідальністю "Тригірський маєток" отримано Спеціальний дозвіл № 5678 на користування надрами - Новоруднянське родовище для видобування незмінених та порушених вивітрюванням кристалічних порід (габро-норитів, габро-монцонітів та гранодіоритів), придатних для виготовлення щебеню будівельного, а також для виготовлення каменю бутового, відсіви від подрібнення кристалічних порід придатні для благоустрою, рекультивації та планування (т. 1, а. с. 125).
09.07.2014 згідно Акта про надання гідничого відводу № 2909 Товариству з обмеженою відповідальністю "Тригірський маєток" надано гірничий відвод з метою розробки Новоруднянського родовища кристалічних порід (габро-норитів, габро-монцонітів та гранодіоритів) (т. 1, а. с. 126).
В подальшому, розпорядженням Житомирської обласної державної адміністрацiї № 223 від 19.09.2019 "Про розпорядження землями державної власності несільськогосподарського призначення" затверджено проект землеустрою щодо вiдведення земельної дiлянки та передано в оренду ТОВ "Тригiрський маєток" земельну ділянку площею 15,2400 га, кадастровий номер 1822080600:04:000:1580 на території Тетерівської сільської ради для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами (т. 1, а. с.30-33).
01.07.2019 на підставі вищевказаного розпорядження між Житомирською обласною державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тригiрський маєток" (орендар) було укладено Договір оренди землі №80 (далі - Договір; т.1 а. с.11-16) за умовами якого орендодавець, керуючись чинним законодавством надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами, за адресою: Житомирська область, Житомирський район, на території Тетерівської сільської ради (за межами населених пунктів) кадастровий номер 1822080600:04:000:1580.
Відповідно до п. 2 Договору в оренду передається земельна ділянка, загальною площею 15,2400 га, в тому числі під відкритими розробками, шахтами, кар'єрами, торфорозробками та відповідними спорудами.
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: 37 519 931 грн 06 коп., яка затверджена рішенням 22 сесії 7 скликання Житомирської районної ради від 21.12.2018 №784 (п. 4. Договору).
Відповідно до пункту 8 Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі, розмір якої становить:
- 3% відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки перший рік, а саме 1 125 597 грн 93 коп. на рік;
- 4% відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки другий рік, а саме 1 500 797 грн 24 коп. на рік;
- 5% відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки третій рік, а саме 1 875 996 грн 55 коп. на рік;
- 6% відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки четвертий рік, а саме 2 251 195 грн 86 коп. на рік;
- 7% відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки п'ятий рік, а саме 2 626 395 грн 17 коп. на рік;
- 8% відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки шостий рік а саме 3 001 594 грн 48 коп. на рік;
- 9% відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в подальшому, а саме 3 376 793 грн 79 коп. на рік.
Орендар сплачує плату за землю з дня виникнення права користування земельною ділянкою. Внесення орендної плати на майбутній період оренди допускається на термін до кінця календарного року, в якому договір оренди земельної ділянки був підписаний.
Згідно із п. 9 Договору, обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексації.
Орендна плата сплачується рівними частками орендарем земельної ділянки за податковий перiод, який дорiвнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем (звітного) податкового місяця (п. 10 Договору).
Згідно пункту 11 договору, розмір орендної плати щорічно переглядається у разі:
- зміни умов господарювання, передбачених договором;
- зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, підвищення цін i тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;
- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами;
- зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки (земельних ділянок) державної власності;
- в інших випадках, передбачених законом.
Цільове призначення земельної ділянки - для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами (11.01 згідно КЦВЗ) (п. 14 Договору).
Пунктом 31 Договору передбачено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо змiни умов договору спір вирішується у судовому порядку.
За період липень 2019 року - грудень 2023 року відповідач сплатив кошти в загальному розмірі 3 319 540 грн 64 коп. призначенням платежу "Орендна плата за землю з юридичних осіб" (т. 2 а. с.99-114).
29.05.2024 на виконання вимог пункту 24 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1822080600:04:000:1580 зареєстровано за Тетерівською сiльською радою.
При цьому, у квітні 2024 року ТОВ "Тригірський маєток" до ГУ ДПС Житомирської області подано уточнюючі податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) (т. 2, а. с. 131,132, 135, 136, 139, 140), якими відповідач зменшив плату за землю на суму 6 619 219 грн 27 коп. за період 2019-2023 роки.
15.05.2024 ТОВ "Тригірський маєток" до ГУ ДПС у Житомирській області та до Тетерівської сільської ради направлено письмове повідомлення щодо розміру орендної плати за Договором оренди землі № 80 від 01.07.2019, згідно якого за оренду земельної ділянки орендна плата буде сплачуватися у розмірі визначеному статтею 284.4 ПК України, а саме у розмірі 25% податку, обчисленого відповідно до статей 274 i 277 цього Кодексу, що є значно меншим розміру встановленого умовами договору (т. 1, а. с. 26-27).
21.05.2024 Тетерівською сiльською радою на адресу ТОВ "Тригiрський маєток" направлено претензію щодо сплати заборгованості по орендній платі в розмірі 5 510 238 грн 28 коп. (т.1 а. с.24-25).
19.11.2024 ГУ ДПС у Житомирській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Тригірський маєток" щодо дотримання вимог податкового законодавства в частині визначення податкового зобов'язання з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за період липень 2019 року - грудень 2023 року, про що було складено Акт від 19.11.2024 №23828/06-30-07-02/34969957 (т. 1, а. с. 78-87).
10.12.2024 ГУ ДПС у Житомирській області винесено податкове повідомлення-рішення №000285530704, яким повідомлено відповідача про виявлені порушення п. 288.1, п. 288.4, п. 288.5 ст. 288 ПК України та про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати орендної плати на 8 274 024 грн 09 коп., з яких 6 619 219 грн 27 коп. орендна плата та 1 654 804 грн 82 коп. штрафні санкції (т. 1, а. с. 88-89).
26.12.2024 ГУ ДПС у Житомирській області надало інформацію на запит Житомирської окружної прокуратури, що при здійсненні контролю за повнотою оподаткування платників податків, які перебувають на обліку в ГУ ДПС, встановлено, що ТОВ "Тригірський маєток" безпідставно подано (16.04.2024) уточнюючі декларації з плати за землю (в частині орендної плати з юридичних осіб) за періоди липень 2019 року - грудень 2023 року (помісячно), в результаті чого зменшено зобов'язання на загальну суму 6 619 219 грн 27 коп. (т.1 а. с.35-36).
Вище вказані обставини стали підставою для звернення прокурора до суду із цим позовом.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Щодо звернення прокурора до суду із цим позовом в особі органу місцевого самоврядування.
Пунктом 3 статті 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Таким законом є Закон України "Про прокуратуру", стаття 23 якого передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави, у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є порушення або загроза порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Таким чином, законодавством визначено дві обов'язкових умови, за обов'язкової наявності яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді: 1) порушення або загроза порушення інтересів держави та 2) не здійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №3-рн/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
У вказаному Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 вказані міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Ще однією обов'язковою умовою для наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді є не здійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (рішення у справі "Korolev v. Russia" пункт 33; рішення у справі "Menchinskaya v. Russia", пункт 35).
Звертаючись до суду із цим позовом, прокурор вказав, що про наявність порушень вимог законодавства, умов договору та інтересів держави і територіальної громади прокурору стало відомо із звернення Тетерівської сільської ради від 04.11.2024 №726, відповідно до якого сільська рада просила органи прокуратури вжити заходів до стягнення заборгованості з ТОВ "Тригірський маєток" за Договором оренди землі №80 від 01.07.2019, а саме, земельної ділянки кадастровий номер 1822080600:04:000:1580 (т. 1, а. с. 19-21).
Прокурор звертає увагу, що в такому зверненні сільська рада не навела причин, що перешкоджають їй самостійно вжити заходів до захисту інтересів територіальної громади.
З позовної заяви вбачається, що вона має на меті захист інтересів Тетерівської територіальної громади, порушених внаслідок неналежного виконання відповідачем умов Договору.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ч. 1 ст. 327 ЦК України, майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді є комунальною власністю.
За змістом ст. 14.1.147, ст.265.1.3, ст. 10.1.1 ПК України плата за землю є місцевим податком, який відповідно до приписів ст.69 Бюджетного кодексу України зараховується до відповідного місцевого бюджету за місцем розташування земельних ділянок.
Земельна ділянка, котра надана у користування ТОВ Тригірський маєток" за Договором перебуває на адміністративній території Тетерівської селищної ради, яка з огляду на вищезазначені вимоги податкового законодавства, є отримувачем коштів за її використання.
Відповідно до ст.18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем і відповідачем, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування, питання припинення правовідносин засобами цивільно-правового реагування, радою не вирішувалось.
Статтею 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад.
Повноваження органів місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади, у сфері регулювання земельних відносин визначені у ст.33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", зокрема, до відання виконавчих органів селищних рад належать власні (самоврядні) повноваження, такі як справляння плати за землю, та делеговані повноваження, а саме здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, у тому числі щодо своєчасності надходження в місцевий бюджет коштів за користування землями територіальної громади.
Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Апеляційний господарський суд бере до уваги, що доходи місцевих бюджетів, інші кошти, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України, ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на доходи місцевих бюджетів, інші кошти (ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні")
Тобто, органи місцевого самоврядування мають широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У статті 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.
Таким чином, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.
Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку відповідно до ст. 145 Конституції України.
Тому, саме Тетерівська сілська рада, як представницький орган Тетерівської територіальної громади, є суб'єктом владних повноважень, уповноваженим на здійснення захисту порушених інтересів держави та відповідної територіальної громади у вказаних правовідносинах.
Окремо слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 виклала правову позицію щодо обґрунтування прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді.
Зокрема, Велика Палата зазначила, що прокурор звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали, такому зверненню тощо.
Судом встановлено, що на виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", 26.12.2024 за №51-84-9435 вих-24 Житомирською окружною прокуратурою направлено повідомлення до Тетерівської сільської ради у якому зазначено про невиконання орендарем умов договору зі сплати орендної плати, а також бездіяльність Тетерівської сільської ради. Житомирська окружна прокуратура просила повідомити, чи будуть вжиті Тетерівською сільською радою заходи представницького характеру щодо стягнення заборгованості з ТОВ "Тригірський маєток" (т. 1, а. с. 40-41).
Згідно відповіді Тетерівської сільської ради від 27.12.2024 №833, сільська рада повідомила, що у зв'язку з неможливістю вжиття нею заходів представницького характеру, просить Житомирську окружну прокуратуру самостійно скерувати до суду позовну заяву в інтересах держави в особі Тетерівської сільської ради (т. 1, а. с.42).
Матеріалами справи не підтверджено подання позову Тетерівською сільською радою про стягнення заборгованості, котра є предметом цього судового розгляду.
Невід'ємною частиною підстав для представництва прокурором інтересів держави, є нездійснення чи неналежне здійснення захисту порушених інтересів відповідним суб'єктом владних повноважень. При цьому "нездійснення або неналежне здійснення суб'єктом владних повноважень своїх функцій" обґрунтовується та доводиться прокурором у кожному конкретному випадку самостійно з огляду на конкретні обставини справи.
Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно (правова позиція Верховного Суду у справі № 927/246/18 від 06.02.2019).
У п.77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено висновок щодо застосування ст.23 Закону України "Про прокуратуру" у спірних правовідносинах, з якого вбачається, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
З матеріалів справи вбачається, що Тетерівська сільська рада уповноважена державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, але такого захисту фактично не здійснювала.
Відтак, окружною прокуратурою правомірно кваліфіковано вищевказане як бездіяльність відповідного органу та, як наслідок, встановлено достатні та обґрунтовані підстави для реалізації представницьких повноважень.
Щодо позовних вимог.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відносини, пов'язані з орендою землі регулюються ЗК України, ЦК України, Законом України "Про оренду землі", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Згідно із ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
В силу приписів ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного (господарського) законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що правовідносини виникли на підставі укладання Договору оренди землі № 80 від 01.07.2019.
Згідно з статтею 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Аналогічні положення викладено у частині 1 статті 93 Земельного кодексу України.
Частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з частинами 1, 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Положеннями статей 24, 25 Закону України "Про оренду землі" визначено права та обов'язки орендодавця і орендаря, зокрема, орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку. Орендар, у свою чергу, зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.
Загалом, системний аналіз норм законодавства України дає підстави для висновку про те, що орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України, з іншого - є однією з форм плати за землю як загальнодержавного податку нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є, зокрема, землекористувачі.
Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.
Отже, ПК України визначив обов'язок орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.
Статтею 288 ПК України зазначено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Як зазначено вище, відповідно до пункту 8 Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі, розмір якої становить:
- 3% відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки перший рік, а саме 1 125 597 грн 93 коп. на рік;
- 4% відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки другий рік, а саме 1 500 797 грн 24 коп. на рік;
- 5% відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки третій рік, а саме 1 875 996 грн 55 коп. на рік;
- 6% відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки четвертий рік, а саме 2 251 195 грн 86 коп. на від;
- 7% відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки п'ятий рік, а саме 2 626 395 грн 17 коп. на рік;
- 8% відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки шостий рік а саме 3 001 594 грн 48 коп. на рік;
- 9% відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в подальшому, а саме 3 376 793 грн 79 коп. на рік.
Як вбачається із позовної заяви, прокурор просить стягнути з відповідача заборгованість за орендну плату, котра виникла в період липень 2019 року - грудень 2023 року.
З врахуванням вище наведених умов Договору, в спірний період відповідач мав оплатити кошти за користування орендованою земельною ділянкою грошові кошти в загальний сумі 8 066 785 грн 32 коп.
При цьому, як убачається із наявних в матеріалах справи платіжних інструкцій в період липень 2019 року - грудень 2021 року відповідачем сплачені кошти в розмірі 3 319 540 грн 64 коп. Пізніші оплати, а саме здійсненні після грудня 2023 року, з огляду на триваючий характер правовідносин, судом апеляційної інстанції не враховуються.
В той же час, відповідач вважає, що має право на застосування податкової пільги, встановленої п. 288.4. ст. 288 ПК України.
Апеляційний господарський суд враховує, що Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів" від 23.11.2018 (набрав чинності з 01.01.2019) внесено зміни, в тому числі, до п. 284.4 ст. 288 ПК України, яким встановлено, що плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу.
При внесенні змін до пункту 284.4 статті 284 Податкового кодексу України законодавець застосував саме загальне поняття "плата за землю", яке включає як земельний податок, так і орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного суду від 09.02.2022 у справі № 904/4748/20).
Пунктом 284.4 статті 284 ПК України також визначено суб'єктний склад осіб, щодо яких вона може бути застосована, а саме - гірничодобувні підприємства.
У статті 1 Гірничого закону України від 06.10.1999, який визначає правові та організаційні засади проведення гірничих робіт, визначено, що гірниче підприємство - цілісний технічно та організаційно відокремлений майновий комплекс засобів і ресурсів для видобутку корисних копалин, будівництва та експлуатації об'єктів із застосуванням гірничих технологій (шахти, рудники, копальні, кар'єри, розрізи, збагачувальні фабрики тощо).
Відповідно до статті 24 Гірничого закону України гірниче підприємство при проведенні гірничих робіт повинно мати: спеціальний дозвіл на користування надрами; акт про надання гірничого відводу (крім користувачів нафтогазоносними надрами); технічний проект, затверджений і погоджений у встановленому порядку; геолого-маркшейдерську, технічну та обліково-контрольну документацію (календарні плани розвитку гірничих робіт, проекти, паспорти, схеми).
Отже, положення пункту 284.4 статті 284 ПК України можуть бути застосовані до підприємств, які за своїми ознаками належать до гірничих підприємств, оскільки добування корисних копалин є невід'ємною складовою їх статусу, і його дія поширюється не на всі земельні ділянки, які є в користуванні гірничодобувних підприємств, а лише на ті, що надані для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач є гірничодобувним підприємством, що здійснює видобування незмінних та порушених вивітрюванням кристалічних порід (габро-норитів, габро-монцонітів та гранодіоритів), придатних для виготовлення щебеню будівельного, а також для виготовлення каменю бутового, відсіви від подрібнення кристалічних порід придатні для благоустрою, рекультивації та планування на підставі: Спеціального дозволу на користування надрами № 5678 від 14.12.2012 та Акту про надання гірничого відводу, а земельна ділянка за Договором надана відповідачу для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами.
Таким чином, відповідач має право на податкову пільгу, яка передбачена п. 284.4. ст. 284 ПК України.
Однак, як вказано вище, така норма було внесена до ПК України Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів" від 23.11.2018, який набрав чинності з 01.01.2019.
При цьому, Договір оренди землі № 80 був укладений 01.07.2019, тобто вже після внесення відповідних змін до податкового законодавства, а відтак при узгодженні його умов, сторони могли врахувати відповідні зміни законодавства, в тому числі при встановленні орендної плати.
Одночасно щодо посилання скаржника на відповідну судову практику Верховного Суду, зокрема, постанови від 09.02.2022 у справі 904/4748/20, від 10.04.2019 у справі № 904/3714/18, від 16.07.2019 у справі № 904/3720/18, від 08.08.2019 у справі № 904/3706/18, від 27.08.2019 у справі № 904/3718/18, від 16.09.2024 у справі № 911/1583/23, тощо, то апеляційний господарський суд вказує, що така практика не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки у таких справах правовідносини між сторонами виникли ще до внесення відповідних змін до ПК України на підставі Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів" від 23.11.2018.
В той же, час апеляційний господарський суд враховує висновки Верховного Суду викладені в постанові від 24.01.2023 у справі № 906/179/22, яка хоча не є подібною за предметом спору (внесення змін до договору оренди), проте є подібною за змістом спірних правовідносин (можливість застосування податкової пільги, передбаченої п. 284 ст. 284 ПК України, до орендаря за договором оренди, укладеним після внесення відповідних змін до ПК України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Підсумовуючи викладене, апеляційний господарський суд вказує, що в цьому випадку, відповідач укладаючи договір оренди, при наявній законодавчо встановленій пільзі щодо орендної плати нею не скористався, взяв на себе зобов'язання зі сплати орендної плати, а в подальшому почав в односторонньому порядку, зменшувати розмір орендної плати, із посиланням на п. 284.4. ст. 284 ПК України, чим фактично допустив односторонню відмову від взятого на себе зобов'язання.
При цьому, із аналізу платежів, котрі здійснював відповідач вбачається, що починаючи із укладання Договору, відповідачем вносилася місячна плата у повному розмірі, без врахування зниженої ставки, а починаючи з січня 2022 року, останній перестав сплачувати орендні платежі.
Апеляційний господарський суд зазначає, що доводячи наявність у відповідача заборгованості за оренду земельної ділянки та її розмір в сумі 6 619 219 грн 27 коп. прокурор посилається на інформацію, отриману від контролюючого органу, яка у справі є третьою особою без самостійних вимог на предмет спору - ГУ ДПС в Житомирській області.
В той же час, така інформація не враховує здійсненні відповідачем фактичні оплати, про котрі суд вказував вище, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню а саме в сумі 4 747 244 грн 68 коп. (8 066 785 грн 32 коп. /загальний розмір орендної плати, що мав бути сплачений у спірний період/ - 3 319 540 грн 64 коп./загальна сума здійснених відповідачем проплат/), а в стягненні 1 871 974 грн 59 коп. слід відмовити за безпідставністю.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасники справи були почутими і їм надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі частково підтвердилися при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України).
Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Житомирської області від 29.09.2025 у справі № 906/201/25 слід скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позову, а апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури задовольнити частково.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 29.09.2025 у справі № 906/201/25 скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тригірський маєток" (12423, Україна, Житомирський р-н, Житомирська обл., село Буки, вулиця Лесі Українки, будинок 1б, код 34969957) на користь Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області (12420, Україна, Житомирський р-н, Житомирська обл., село Тетерівка, вулиця Шевченка, будинок 25, код 04348450) - 4 747 244 грн 68 коп. заборгованості з орендної плати.
В стягненні 1 871 974 грн 59 коп. заборгованості з орендної плати відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тригірський маєток" (12423, Україна, Житомирський р-н, Житомирська обл., село Буки, вулиця Лесі Українки, будинок 1б, код 34969957) на користь Житомирської обласної прокуратури (10008, Житомирська обл., місто Житомир, вул. Святослава Ріхтера, будинок 11, код 02909950) - 71 209 грн 56 коп. судового збору за подання позовної заяви.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тригірський маєток" (12423, Україна, Житомирський р-н, Житомирська обл., село Буки, вулиця Лесі Українки, будинок 1б, код 34969957) на користь Житомирської обласної прокуратури (10008, Житомирська обл., місто Житомир, вул. Святослава Ріхтера, будинок 11, код 02909950) - 85 451 грн 47 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Господарському суду Житомирської області видати накази на виконання цієї постанови.
5. Справу № 906/201/25 надіслати Господарському суду Житомирської області.
6. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "16" грудня 2025 р.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.