Постанова від 03.11.2025 по справі 910/947/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2025 р. Справа № 910/947/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Євсікова О.О.

Корсака В.А.

секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025

у справі № 910/947/25 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом керівника Полтавської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони

Центрального регіону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2"

про визнання недійсними п.п. 1.1 та 3.1 договорів від 15.11.2022 № 286/1/22/86 та від 15.11.2022 № 286/1/22/89 та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Полтавської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (далі - Прокуратура; апеллянт; скаржник) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - позивач; ІНФОРМАЦІЯ_3) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2" (в подальшому - відповідач; Товариство) про визнання недійсними п.п. 1.1 та 3.1 договору № 286/1/22/86 та № 286/1/22/89 від 15.11.2022 та стягнення безпідставно сплачених коштів у сумі 832 031,82 грн, з яких: безпідставно сплачені кошти 684 104,26 грн, інфляційні втрати - 108 961,73 грн та 3% річних - 38 965,83 грн.

Позовні вимоги Прокуратура обґрунтовує тим, що між ІНФОРМАЦІЯ_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2" укладено два договори про постачання для державних потреб хімічної продукції для техніки спеціального призначення та постачання для державних потреб мастильних засобів для техніки спеціального призначення, а саме: договори № 286/1/22/86 та № 286/1/22/89 від 15.11.2022, які в свою чергу, містять положення про включення до договірної ціни податку на додану вартість, що суперечить пп. "г" пп. 195.1.2. п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, Постанові Кабінету Міністрів від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану", в зв'язку з чим Прокуратура просить господарський суд визнати відповідні пункти договорів недійними, стягнути з відповідача безпідставно сплачені кошти в сумі 684 104,26 грн, інфляційні втрати - 108 961,73 грн та 3% річних - 38 965,83 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі № 910/947/25 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд зазначив, що Прокуратурою не надано жодних належних та допустимих доказів того, що поставлений відповідачем за договорами товар підпадав під дію норм ПК України.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі № 910/947/25 та ухвалити нове, яким позовні вимоги керівника Полтавської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням, неправильним застосуванням норм матеріального (зокрема, підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та постанови Кабінету міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (скорочено - Постанова № 178)) і процесуального права (ст.ст. 13, 73, 76, 77, 78, 79, 86, 236 ГПК України), а також неповним з'ясуванням судом обставин, які мають значення для справи, що призвело до неправомірної відмови у задоволенні позову Прокуратури.

Апелянт зазначає, що положення законодавства (як ПК України, так і Постанови № 178) не містять застережень щодо їх застосування лише при виконанні мобілізаційних завдань (замовлень). При цьому, виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану є метою прийняття Постанови № 178.

В наведеному скаржник акцентує, що зміст нормативного положення, закріпленого в п. 1 Постанови № 178, свідчить, що операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються ПДВ за нульовою ставкою незалежно від того, чи здійснюються такі операції за договорами, укладеними на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), чи на виконання інших господарських договорів. Отже, як вважає апелянт, судом першої інстанції не взято до уваги тлумачення п. 1 Постанови № 178 та здійснено його інтерпретацію без урахування п.п. 1-2 § 29, абз. 1 п. 5 § 32 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950, п.п. 1, 11, 13, абз. абз. 1, 2, 6 п. 14, п. 15 Правил підготовки проєктів актів Кабінету Міністрів України (далі - Правила), затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 № 870 .

На думку скаржника, поза увагою суду 1-ої інстанції залишились положення п.п. 2.2, 4.2.2 договорів про постачання для державних потреб товарів для техніки спеціального призначення від 15.11.2022 № 286/1/22/86 (охолоджуючої рідини ОЖ-40), від 15.11.2022 № 286/1/22/89 (мастило ЦИАТИМ-201, додатку 12.2 «Рознарядка» до них, аналіз яких свідчить, що постачання товарів здійснювалося отримувачам замовникам - військовим частинам Збройних Сил України. Крім того, місцевим господарським судом не було враховано, що актами приймання-передачі товару, які зазначені в журналі реєстрації господарських операцій, платіжних дорученнях, оригінали яких зберігаються у ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_2», підтверджується факт постачання товару військовим частинам Збройних Сил України.

Таким чином, апелянт переконаний, що оскільки пунктами 1.1, 3.1 договорів № 286/1/22/86 та № 286/1/22/89 від 15.11.2022 до ціни товару незаконно включено суму ПДВ, а саме (в загальному розмірі): 684 104,26 грн, за придбання ІНФОРМАЦІЯ_3 товарів для забезпечення транспорту, таке суперечить положенням ПК України та Постанови № 178, а тому наявні підстави для визнання недійсними положень цих договорів в частині включення до ціни правочину ПДВ. При цьому, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Додатково скаржник звернув увагу, що за зверненнями ІНФОРМАЦІЯ_3, Державна податкова служба України в індивідуальній податковій консультації від 07.06.2023 № 1372/ІПК/99-00-04-02-03-05 роз'яснила, що відповідно до пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 розд. V ПК України нульова ставка ПДВ до операцій з постачання товарів, які використовуються для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту визначеним категоріям отримувачів, що беруть участь у забезпеченні оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, застосовується при дотриманні вимог, установлених Постановою № 178. Аналогічне роз'яснення викладено й у листі Державної податкової служби України від 21.08.2023 № 10244/5/99-00-08-01-04-05, наданому на запит Офісу Генерального прокурора від 14.08.2023 № 11/3/1-186вих-23.

ДПС України наголосила, що застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку. Тобто, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші пально-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою № 178 категорій суб'єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими п. 198.5 ст. 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.

Також за доводами скаржника під час розгляду справи у цій частині ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_2» надано лише копії податкових накладних і податкової декларації з ПДВ за лютий 2023 року. ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_4» не доведено належними та допустимими доказами фактів безпосереднього перерахування до бюджету задекларованого розміру ПДВ. Факт відображення частини податкового обов'язку з нарахування, обчислення та сплати ПДВ у податковому обліку платника податку не є фактом виконання ним грошового зобов'язання зі сплати такого податку. При цьому, сплата ПДВ у визначеному ПК України розмірі, який, зокрема, передбачає застосування нульової ставки на підставі пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та Постанови № 178, є не правом платника податків, а його обов'язком. В межах вказаного апелянтом акцентується, що у випадку визначення розміру податкових зобов'язань із ПДВ не у відповідності до вимог податкового законодавства (зокрема, із помилковим застосуванням ставки цього податку) платник ПДВ зобов'язаний привести свою податкову звітність у відповідність із положеннями податкового законодавства, у тому числі - шляхом зменшення розміру цих зобов'язань. У разі виявлення контролюючим органом випадків визначення платником податку розміру податкових зобов'язань з ПДВ не у відповідності до вимог податкового законодавства (зокрема, із помилковим застосуванням ставки цього податку), контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити правильний розмір ПДВ шляхом надіслання платнику податків податкового повідомлення-рішення. Тобто, наслідком завищення розміру грошових зобов'язань зі сплати ПДВ є або самостійне його приведення платником ПДВ у відповідність із вимогами законодавства, або вчинення таких дій контролюючим органом. Тобто, платник ПДВ має право на повернення помилково та/ або надміру сплачених грошових зобов'язань, реалізація чого залежить від дій самого платника такого податку (наявності в нього податкового боргу, подання ним відповідної заяви). Тому, як зазначає скаржник, не підтвердженими є доводи ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_2» про те, що грошові кошти, отримані від ІНФОРМАЦІЯ_3 як ПДВ, сплачені до Державного бюджету України. До того ж, навіть у випадку подальшої сплати ним до бюджету коштів як ПДВ, отриманих від ІНФОРМАЦІЯ_3 (докази чого в матеріалах справи відсутні), відповідач зобов'язаний привести свою податкову звітність у відповідність з вимогами пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та Постанови № 178 (або це буде здійснено контролюючим органом за результатами податкової перевірки), а також має право на повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання з ПДВ. В свою чергу, обставини щодо ведення ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_2» податкового обліку та виконання ним його податкових зобов'язань не входять до предмета доказування в справі № 910/947/25.

Апелянт виснувався й про те, що висновком ТОВ «Аудиторська компанія «ПРО ВЄРО» від 13.09.2024 №13/09-2024 економічного дослідження за результатами аналізу господарських операцій ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_2» та висновоком від 14.11.2024 № 10462/24-72 експерта за результатами проведення судової економічної експертизи не може підтверджуватися або спростовуватися питання щодо застосування норм законодавства у спірних відносинах.

Підсумовуючи викладені у апеляційній скарзі твердження апелянт акцентував, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що Прокуратура не довела існування підстав, передбачених підпунктом «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та постанови Кабінету міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану», для визнання спірних правочинів недійсними в частині, необхідність застосування ст. 1212 ЦК України до спірних відносин.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2025, апеляційна скарга у справі № 910/947/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі № 910/947/25. Розгляд апеляційної скарги Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі № 910/947/25 призначено на 06.08.2025.

До апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно тверджень Товариства, ДПС України підтвердила, що нульова ставка ПДВ на підставі Постанови № 178 застосовується до операцій з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України виключно з метою виконання мобілізаційних завдань, в той час як відповідачем ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_2» договори на виконання мобілізаційних завдань не укладалися. Відповідач вважає, що договори № 286/1/22/86 та № 286/1/22/89 від 15.11.2022 не містять жодного посилання щодо цільового використання товару у відповідності з вимогами Постанови № 178. Таким чином, на відносини з укладання та виконання сторонами умов договорів № 286/1/22/86 та № 286/1/22/89 від 15.11.2022 не розповсюджується дія норм підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та постанови КМУ від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану». На думку Товариства, його доводи в повній мірі підтверджені висновком економічного дослідження за результатами аналізу господарських операцій ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_2» від 13.09.2024 № 13/09-2024, зробленого ТОВ «Аудиторська компанія «ПРО ВЄРО» та висновком експерта за результатами проведення судової економічної експертизи від 14.11.2024 № 10462/24-72, зробленого Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз (КНДІСЕ).

Також відповідач зазначає, що ДПС України здійснило перевірку кожної податкової накладної під час реєстрації, погодилася із правильністю застосування відповідачем ставки ПДВ (20%) жодна податкова накладна не заблокована, реєстрація не зупинена, рішення про відмову в реєстрації зі сторони ДПС України прийнято не було.

Відповідач наголошує, що кошти у сумі 684 104,26 грн отримають статус безпідставно набутих тільки у разі та після визнання недійсним цієї умови договору в судовому порядку. Відповідно і розрахунок 3% річних та інфляційних втрат можливий тільки за період з дня набрання законної сили рішенням суду, яким буде визнано недійсність частини договору. До цього часу сплата здійснена на виконання договірних умов.

У судових засіданнях неодноразово оголошувалась перерва.

Представники апелянта та позивача в судовому засіданні 03.11.2025 вимоги апеляційної скарги підтримали, просили скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі № 910/947/25 та ухвалити нове, яким позовні вимоги керівника Полтавської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення залишити без змін.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених апелянтом доводів та вимог, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, після запровадження правового режиму воєнного стану в Україні між ІНФОРМАЦІЯ_1 (Замовник; Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2" (Постачальник) укладено 2 договори про постачання для державних потреб товарів для техніки спеціального призначення від 15.11.2022 № 286/1/22/86 (охолоджуючої рідини ОЖ-40) та від 15.11.2022 № 286/1/22/89 (мастило ЦИАТИМ-201) (скорочено - Договір 1, 2; Договори).

Пунктами 1.1 Договорів погоджено, що Постачальник зобов'язується поставити у 2022 році товари (мастило та охолоджуючу рідину) для потреб ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно зі специфікацією, а Замовник - забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно зі специфікацією.

Відповідно до п. 2.2 Договорів одержувачами товарів є військові частини згідно з рознарядкою ІНФОРМАЦІЯ_1 (додаток № 12.2 до цих Договорів).

Додатками № 12.2 до Договорів ІНФОРМАЦІЯ_3 та ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" визначено конкретні військові частини, що є отримувачами товарів, їх місцезнаходження та обсяги постачання кожній.

Так, Специфікацією, наведеною в п. 1.1 договору № 286/1/22/86, Замовник і Постачальник погодили найменування товару - Охолоджуюча рідина ОЖ-40 (61-000-7229), строк його постачання 15.12.2022 включно, а також загальну кількість товару - 100 тонн.

Ціна за одиницю товару без ПДВ, погоджена в цій специфікації, склала 41 610,00 грн, вартість товару - 4 161 000,00 грн, крім того, ПДВ - 832 200,00 грн, а загальна вартість товару - 4 993 200,00 гривень.

Пунктом 3.1 Договору № 286/1/22/86 між сторонами погоджено, що ціна Договору становить: без ПДВ - 4 161 000,00 грн, крім того, ПДВ - 832 200,00 гривень.

Ціна вказаного Договору, що підлягає сплаті, склала 4 993 200,00 грн. Таким чином, п.п. 1.1, 3.1 Договору № 286/1/22/86 передбачена сплата ПДВ у сумі 832 200,00 грн, що становить 20% вартості товару.

Отже, Договір № 286/1/22/86 містить положення про сплату ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" коштів як ПДВ у розмірі 832 200,00 грн, або 20% вартості товару, встановленої специфікацією до цього договору.

Крім того, Специфікацією, наведеною в п. 1.1 договору № 286/1/22/89, Замовник і Постачальник погодили найменування товару - Мастило ЦИАТИМ-201 (61-000-7171), строк його постачання 15.12.2022 включно, а також загальну кількість товару - 5 тонн. Ціна за одиницю товару без ПДВ, погоджена в цій специфікації, склала 299 900,00 грн, вартість товару - 1 499 500,00 грн, крім того, ПДВ - 299 900,00 грн, а загальна вартість товару - 1 799 400,00 грн.

Пунктом 3.1 Договору № 286/1/22/89 між сторонами погоджено, що ціна Договору становить: без ПДВ - 1 499 500,00 грн, крім того, ПДВ - 299 900,00 грн. Ціна вказаного договору, що підлягає сплаті, склала 1 799 400,00 грн. Таким чином, п.п. 1.1, 3.1 Договору № 286/1/22/89 передбачена сплата ПДВ у сумі 299 900,00 грн, що становить 20% вартості товару.

Отже, Договір № 286/1/22/89 містить положення про сплату ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" коштів як ПДВ у розмірі 299 900,00 грн, або 20% вартості товару, встановленої специфікацією до цього договору.

Тобто, Договори містять положення про сплату ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" коштів як ПДВ у загальному розмірі 1 132 100,00 грн, або 20% вартості товару, встановлених специфікаціями до цих договорів.

На виконання договірних зобов'язань за договором № 286/1/22/86 ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" здійснило постачання загалом 49,771 тонни охолоджуючої рідини ОЖ-40 (61-000-7229) для військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 (згідно з Рознарядкою, додаток № 12.2 до Договору-1). Господарські операції з постачання зазначеного товару формалізовано підписанням між сторонами відповідних актів приймання-передачі продукції та видаткових накладних. Також Постачальником надавалися акти приймання-передачі, підписані отримувачами товару (військовими частинами), та рахунки-фактури на оплату.

Міністерство оборони України на виконання своїх зобов'язань з оплати договору № 286/1/22/86 перерахувало на користь Постачальника на підставі платіжного доручення (інструкції) від 24.02.2023 № 286/1/80, яке виконано 27.02.2023, - кошти в сумі 2 485 165,57 грн, у тому числі ПДВ - 414 194,26 гривень.

На виконання договірних зобов'язань за Договором № 286/1/22/89 ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" здійснило постачання загалом 4,5 тонни Мастила ЦИАТИМ-201 (61-000-7171) для військових частин НОМЕР_5 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_6 , НОМЕР_10 (згідно з Рознарядкою, додаток № 12.2 до Договору).

Господарські операції з постачання зазначеного товару формалізовано підписанням між сторонами відповідних актів приймання-передачі продукції та видаткових накладних.

Також Постачальником надавались акти приймання-передачі, підписані отримувачами товару (військовими частинами), та рахунки-фактури на оплату.

Міністерство оборони України на виконання своїх зобов'язань з оплати Договору № 286/1/22/89 перерахувало на користь Постачальника на підставі платіжного доручення (інструкції) від 24.02.2023 № 286/1/83, яке виконано 27.02.2023, - кошти в сумі 1 619 460,00 грн, у тому числі ПДВ - 269 910,00 грн. Таким чином, Замовником за Договорами № 286/1/22/86 та № 286/1/22/89 перераховано Постачальнику загалом 4 104 625,57 грн, у тому числі ПДВ - 684 104, 26 грн.

Дані обставини сторонами не заперечуються.

Як вказувала Прокуратура, листом Державної податкової служби України від 28.12.2022 № 12537/5/99-00-21-03-02-05, отриманим Державною аудиторською службою України під час проведення в ІНФОРМАЦІЯ_3 заходу державного фінансового контролю, повідомлено, що нульова ставка ПДВ відповідно до пп. "г" пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" застосовується як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (наприклад, але не виключно, інші пально-мастильні матеріали, запасні частини для ремонту автомобільної техніки, комплектуючі, автомобільні шини, охолоджуючі рідини, паливний, повітряний та масляні фільтри, свічки запалювання, акумуляторні батареї для автомобілів, номерні знаки на колісні транспортні засоби, фарба автомобільна, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами тощо) за умови, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб'єктів, які визначені Постановою № 178.

Крім того, за зверненнями ІНФОРМАЦІЯ_3, Державна податкова служба України в індивідуальній податковій консультації від 07.06.2023 № 1372/ІПК/99-00-04-02-03-05 роз'яснила, що відповідно до пп. "г" пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 розд. V ПК України нульова ставка ПДВ до операцій з постачання товарів, які використовуються для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту визначеним категоріям отримувачів, що беруть участь у забезпеченні оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, застосовується при дотриманні вимог, установлених Постановою № 178.

Аналогічне роз'яснення викладено й у листі Державної податкової служби України від 21.08.2023 № 10244/5/99-00-08-01-04-05, наданому на запит Офісу Генерального прокурора від 14.08.2023 № 11/3/1-186вих-23.

Також Державна аудиторська служба України звернулась до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону з листом від 13.11.2023 № 000800-17/13124-2023 щодо результатів проведення перевірок закупівель у ІНФОРМАЦІЯ_3 з питань дотримання законодавства під час їх здійснення, укладання та виконання договорів 2022 року із ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2". Повідомивши, про укладання у порушення пп. "г" пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України, п. 1 Постанови № 178 договорів між ІНФОРМАЦІЯ_3 та ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" з урахуванням в їхній вартості податку на додану вартість, Державна аудиторська служба України інформувала про відсутність реагування за вимогою з боку ІНФОРМАЦІЯ_3 та просила ініціювати пред'явлення позову про відшкодування матеріальних збитків.

Полтавська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону листом від 23.12.2024 № 43-5051вих-24 повідомила Замовника про те, що має місце випадок укладення оборонним відомством договору про постачання паливно-мастильних матеріалів за кошти Державного бюджету України з оплатою контрагенту ПДВ, що суперечить вимогам Постанови № 178 і свідчить про неефективне використання бюджетних коштів та спричинення істотної шкоди державним інтересам в умовах воєнного стану.

Оскільки, на думку Прокуратури, до ціни спірного договору безпідставно було включено суму ПДВ у розмірі 684 104,26 грн, вказане зумовлює існування підстав для визнання в судовому порядку такого договору недійсним у частині включення ПДВ до загальної ціни договору та, як наслідок, для повернення покупцю на підставі статті 1212 ЦК України безпідставно набутих відповідачем коштів у вказаному розмірі.

Посилаючись на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2", як сторона договору, та ІНФОРМАЦІЯ_3, на яке покладено функції з контролю за ефективністю використання фінансових ресурсів, не вжили достатніх заходів щодо повернення безпідставно сплачених бюджетних коштів, Прокуратура в інтересах держави звернулась з відповідним позовом до господарського суду.

Відповідач у відзиві проти позову заперечував з підстав його недоведеності та необґрунтованості. Зокрема, відповідачем у відзиві вказано, що Договори № 286/1/22/86 та № 286/1/22/89 від 15.11.2022 не є такими, що укладені на виконання мобілізаційного завдання; на відносини з укладання та виконання сторонами умов вищевказаних договорів не розповсюджується дія норм підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та Постанови Кабінету міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану", оскільки договір укладено не на виконання мобілізаційного завдання (замовлення); замовником товару є ІНФОРМАЦІЯ_3, а не суб'єкт, визначений Постановою № 178; цільове призначення товару не відповідає призначенню, вказаному у Постанові № 178. Крім того, на виконання вимог податкового законодавства ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" на кожну відповідну партію поставки товару склало податкову накладну, зареєструвало її в Єдиному реєстрі податкових накладних та здійснило оплату (перерахування) до Державного бюджету податку на додану вартість, що спростовує позицію прокурора про можливість застосування до відповідача ст. 1212 Цивільного кодексу України. На підтвердження правомірності нарахування ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" податкових зобов'язань з ПДВ при постачанні товарів в період 2022 року за договорами про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України), зокрема, Договорів № 286/1/22/86 та № 286/1/22/89 від 15.11.2022, відповідачем надано Висновок економічного дослідження за результатами дослідження господарських операцій ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" від 13.09.2024 № 13/09-2024, зроблений ТОВ "Аудиторська компанія "ПРО ВЄРО" та Висновок експерта за результатами проведення судової економічної експертизи від 14.11.2024 № 10462/24-72, зроблений Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз (КНДІСЕ). На переконання відповідача, керівник Полтавської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону не надав доказів, які б підтверджували факт, що спірні договори суперечать нормам законодавства України, отже позовні вимоги є необґрунтованими та не доведеними.

Подібні за змістом твердження щодо обставин справи наведені апелянтом та відповідачем у апеляційній скарзі та відзиві на неї відповідно.

Згідно висновків місцевого господарського суду, умови укладених договорів взагалі не містять посилань про закупівлю товару для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, а вказано, що останній закуповується для потреб ІНФОРМАЦІЯ_1. Прокуратурою та позивачем не було доведено обставин використання отриманого від відповідача товару саме на потреби забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Водночас, як вказує відповідач, та не заперечується сторонами у справі, жоден з договорів не містить посилання на постанову Кабінету Міністрів від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану". Таким чином, на думку суду попередньої інстанції, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані норми Постанови № 178, які передбачають ставку ПДВ у розмірі 0% для операцій з постачання товарів для заправки (дозаправки) транспорту.

Також за висновками суду 1-ої інстанції, Прокуратурою не надано жодних належних та допустимих доказів того, що поставлений відповідачем за договорами товар підпадав під дію норм ПК України. Окрім того, жодних повідомлень від контролюючого органу про порушення відповідачем або його контрагентом вимог податкового законодавства, у тому числі щодо порядку справляння ПДВ, а також щодо зазначення ним недостовірної інформації у відповідній податковій звітності матеріали справи не містять. Тому, суд дійшов висновку що як на час укладання спірних договорів, так і на час поставки спірного товару, правові підстави для звільнення зазначеного товару від оподаткування ПДВ були відсутні.

Окремо місцевий господарський суд вказав, що відповідачем та іншими учасниками під час розгляду даної справи не спростовано, що Товариство виконало свої зобов'язання зі справляння до Державного бюджету України спірної суми ПДВ. Доказів порушення відповідачем вимог податкового законодавства за спірними господарськими операціями сторонами та Прокуратурою надані не були і такі докази в матеріалах справи відсутні. Відтак, посилання Прокуратури на порушення інтересів держави внаслідок вибуття з її володіння спірної суми коштів у розмірі 684 104,26 грн є необґрунтованим, оскільки, як вже було зазначено, такі кошти були сплачені відповідачем державі Україна, як податковим агентом ІНФОРМАЦІЯ_3, у формі податку до Державного бюджету України.

З огляду на фактичні обставини цієї справи, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

У цій справі спір стосується наявності/відсутності підстав для визнання договорів недійсним у частині включення ПДВ за ставкою 20% до загальної ціни договору, стягнення безпідставно сплаченої суми ПДВ, а також 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання з повернення безпідставно одержаних відповідачем грошових коштів позивача.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним пунктів 1.1, 3.1 Договорів в частині включення до ціни договору сум податку на додану вартість, апеляційний господарський суд виходить з такого.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015р. № 6-301цс15 та підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 у справі №916/5073/15).

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Таким чином, прокурором (позивачем) при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, а також доведено наявність порушеного права.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 180 ГК України (норми якого були чинними на момент виникнення спірних правовідносин) деталізовано істотні умови господарського договору.

Так, за приписами частин 1 і 3 цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст.180 ГК України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом підпунктів "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПК України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Відповідно до частини 1 статті 1 ПК України, останній регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно із підпунктом "г" підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про оборону України" у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (із змінами та доповненнями) в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року.

28.02.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 169 "Деякі питання здійснення оборонних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану" (яка була чинна, та якою керувалися сторони, під час укладення Договорів), в якій зазначено, що в умовах воєнного стану державні замовники у сфері оборони та служби державного замовника здійснюють закупівлю товарів, робіт і послуг оборонного призначення без застосування видів (процедур) закупівель, визначених Законом України "Про оборонні закупівлі".

11.11.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1275 "Про затвердження особливостей здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану", якою дозволено до 31 грудня 2022 року державним замовникам здійснювати закупівлі товарів, визначених у додатку до особливостей, затверджених цією постановою, без застосування видів (процедур) закупівель/спрощених закупівель, визначених Законами України "Про оборонні закупівлі" та "Про публічні закупівлі", а також без застосування положень, визначених абзацом першим пункту 9 зазначених особливостей.

В свою чергу, вказаною постановою, визнано такою, що втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 169 "Деякі питання здійснення оборонних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану".

Надалі, маючи на меті спростити порядок та сприяти оперативному матеріальному забезпеченню військових формувань, 02.03.2022 було прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

Суд апеляційної інстанції вказує, що Постанова КМУ № 178 є нормативно-правовим актом, ухваленим на виконання вимог підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України.

Обов'язковість виконання нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, прийнятих на виконання законів України, за умови їх відповідності законам та прийняття в межах повноважень цього органу, визначена в Конституції України та законах, що регулюють діяльність виконавчої влади.

Відповідно до статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією та законами України.

Частина перша статті 117 Конституції України передбачає, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Закон України "Про Кабінет Міністрів України" конкретизує дані положення, визначаючи в статті 49 Закону, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів видаються на основі, на виконання та з метою реалізації Конституції та законів України, актів Президента України.

Варто зазначити, що Податковий кодекс України містить загальні засади податкового регулювання, зокрема передбачає умови застосування нульової ставки ПДВ до певних операцій.

У такий спосіб, Постанова КМУ № 178 деталізує механізм реалізації відповідних положень Кодексу, зокрема визначає порядок їх практичного застосування для забезпечення належного правозастосування та досягнення цілей податкового регулювання.

Таким чином, застосування положень Постанови КМУ № 178 не суперечить положенням Податкового кодексу України, а навпаки, забезпечує їх ефективну імплементацію в частині особливостей застосування ПДВ у період воєнного стану, що узгоджується із принципом системності правового регулювання та свідчить про взаємозв'язок між нормами різного рівня нормативно-правових актів, які регламентують відповідні правовідносини.

Відповідно до п.п. 1, 2 Постанови № 178 до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

З аналізу положень Постанови № 178 вбачається, що встановлення нульової ставки ПДВ є заходом, спрямованим на створення правових передумов для своєчасного та безперешкодного постачання товарів, необхідних для забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту населення та інтересів держави в умовах воєнного стану.

Відповідно, правозастосування у цій сфері має базуватися на цільовому призначенні відповідних товарів, що передбачає гнучке використання механізмів пільгового оподаткування з урахуванням функціонального підходу.

Зміст Постанови № 178 свідчить про те, що її дія охоплює не лише правовідносини, у яких сторонами таких договорів поставки є суб'єкти, прямо зазначені у постанові, а й випадки, коли різновид товару та його цільове призначення об'єктивно зумовлюють використання в інтересах оборони та безпеки держави.

Ключовим критерієм для застосування нульової ставки ПДВ є не наявність суб'єкта як сторони договору, передбаченого даною постановою, а передусім фактичне використання товару відповідно до визначеної державної мети.

У цьому контексті особливого значення набуває принцип "substance over form" (превалювання суті над формою), відповідно до якого юридична оцінка операції має ґрунтуватися на її реальному економічному змісті, а не виключно на формальних аспектах правочину.

Колегія суддів звертає увагу на необхідність оцінки податкових наслідків з урахуванням реального змісту правовідносин, їх цільового спрямування та фактичних наслідків. У зв'язку з цим обґрунтування податкових зобов'язань повинно відбуватися з урахуванням не лише буквального тлумачення норми, а й мети, яку вона покликана забезпечити.

Системний аналіз Постанови № 178 у поєднанні з нормами податкового законодавства дає підстави для висновку, що нульова ставка ПДВ може бути застосована за умови документального підтвердження фактичного використання товару для забезпечення потреб національної безпеки та оборони.

Відповідно до статті 4 ПК України принцип рівності всіх платників перед законом та недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації забезпечує однаковий підхід до всіх платників податків незалежно від форми власності юридичної особи, місця походження капіталу або інших характеристик. Відтак, обмеження застосування пільги лише певним колом суб'єктів суперечить загальним принципам податкового законодавства та цілям, визначеним Постановою КМУ № 178, зокрема забезпеченню оперативного та безперешкодного постачання товарів для потреб оборони в умовах воєнного стану.

Таким чином, за висновками судової колегії, формальний підхід суду першої інстанції щодо тлумачення Постанови № 178, яке обмежує її застосування до договорів виключно через відсутність посилань про закупівлю товару для потреб забезпечення оборони України, за умови об'єктивної інформації про використання предмета закупівлі для цілей визначених у цій постанові та у підпункті 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, а також поставки відповідних товарів військовим частинам ІНФОРМАЦІЯ_3 та їх потреб в умовах воєнного стану, суперечить принципам податкового законодавства, зокрема принципам законності та економічної обґрунтованості, та не відповідає меті ухвалення зазначеної постанови.

Згідно зі статтею 3 ЦК України загальні засади цивільного законодавства базуються на принципах справедливості, добросовісності та розумності, що кореспондується із принципами податкового законодавства, зокрема принципами рівності всіх платників перед законом.

Відтак, застосування нульової ставки ПДВ, передбаченої Постановою № 178, можливе щодо операцій з постачання товарів, фактично спрямованих на забезпечення потреб національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення.

Одночасно колегія суддів враховує відсутність у тексті Договорів вказівки про спрямованість поставленого товару на задоволення потреб визначених суб'єктів для забезпечення оборони, а також посилань на постанову Кабінету Міністрів від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

Втім, зміст преамбули Договорів у взаємозв'язку з їх предметом свідчить, що правочини укладено з метою реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 № 1275 "Про затвердження особливостей здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану", прийнятої на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", як, між іншим, й Постанова № 178, що є ключовим аспектом при їх укладенні в умовах воєнного стану та підкреслює спрямованість на захист національних інтересів України, забезпечення потреб безпеки і оборони, та, як, наслідок, відображає цільове призначення Договорів та окреслює специфіку поставленого товару, що є достатнім свідченням спеціальної спрямованості товару, що постачався.

В межах вказаного судова колегія також акцентує, що як вже зазначалось, у Постанові № 178 встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема військових частин, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, обкладаються ПДВ за нульовою ставкою. Вказаною постановою визначено нульову ставку ПДВ для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, вказана постанова прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України.

Відповідно до абзацу п'ятого статті 1 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Мобілізаційний план - сукупність документів, які визначають зміст, обсяги, виконавців, порядок і строки здійснення заходів щодо мобілізаційного розгортання Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, системи забезпечення життєдіяльності населення на функціонування в умовах особливого періоду (абз. 7 ст. 1 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").

Мобілізаційні завдання (замовлення) - окремі вимоги мобілізаційного плану щодо номенклатури, обсягів виробництва необхідної продукції, утворення і підготовки до розгортання спеціальних формувань, а також затверджені в установленому порядку першочергові заходи мобілізаційної підготовки, які доводяться для виконання до центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування. До підприємств, установ і організацій, що залучаються до виконання мобілізаційних завдань (замовлень), мобілізаційні завдання (замовлення) доводяться на підставі затверджених основних показників мобілізаційного плану і договорів (контрактів), що укладаються в порядку, передбаченому законодавством (абз. 8 ст. 1 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").

З наведеного слідує, що мобілізаційні завдання підлягають виконанню з моменту введення воєнного стану в Україні, який введено Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (із змінами та доповненнями).

У свою чергу, функції, склад Збройних Сил України, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними визначає Закон України "Про збройні сили України".

Згідно ч.ч. 1, 2 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.

Відповідно до положень ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України" в структурі Збройних Сил України містяться, зокрема, органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видатків та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.

Фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування Сил спеціальних операцій Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, які виділяються Міністерству оборони України окремим рядком на утримання Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, а також інших джерел, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 15 Закон України "Про Збройні Сили України").

Як вбачається з матеріалів справи, Договори було укладено між ІНФОРМАЦІЯ_3 та відповідачем, а отримувачем товару визначались відповідні військові частини, які фінансуються за рахунок бюджету, у період дії воєнного стану.

Тобто, з огляду на функції та обов'язки покладені на військову частину (військова частина була визначена отримувачем товарів за спірним договором), всі заходи останньої спрямовані виключно на захист, оборону та недоторканості територіальних кордонів України, що не потребує документального підтвердження, оскільки слідує з аналізу фактичних подій на території України та норм законодавства.

Тим самим, з наведеного вбачається, що закупівлі товарів для забезпечення транспорту військових частин в період військового стану, можливо лише безпосередньо для виконання потреб та функцій спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що прямо передбачено Постановою № 178.

Згідно індивідуальної податкової консультації від 07.06.2023 № 1372/ІПК/99-00-04-02-03-05, сформованої за зверненням ІНФОРМАЦІЯ_3, нульова ставка ПДВ до операцій з постачання товарів, що використовуються для забезпечення транспорту визначеним категоріям отримувачів, які беруть участь у забезпеченні оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави застосовується при дотриманні вимог, визначених Постановою № 178.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що відсутність відповідних формальних зазначень у Договорах не є підставою для відмови у застосуванні нульової ставки ПДВ, якщо поставка військовим частинам ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснюється на виконання, в т.ч., положень Постанови № 178.

За ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Судова колегія враховує, що Верховним Судом неодноразово досліджувалося питання щодо застосування положень Постанови № 178, та підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України. Правові висновки щодо застосування вказаних положень, зокрема, викладено у постановах Верховного Суду від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23, від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23, від 18.09.2024 у справі № 916/3864/23, від 13.11.2024 у справі № 911/23/24, у яких Верховний Суд, з урахуванням встановлених судами обставин справи, зробив висновок, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Постанова № 178 не встановлює нових елементів ПДВ та не вносить зміни до вже існуючих, що визначені підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України.

Також у постанові від 11.02.2025 у справі № 910/14481/23 Верховний Суд зазначив, що:

"Оскільки не тільки Постановою № 178 визначено нульову ставку ПДВ для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, включення до ціни договору ПДВ, враховуючи, що замовником товару за договором виступає військова частина, суперечить Постанові №178, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині.

Отже, норми Постанови № 178, що застосовуються до правовідносин, які склалися між позивачем та скаржником, узгоджуються з підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України.

Постанова № 178 не встановлює нових елементів ПДВ та не вносить зміни до вже існуючих, що визначені підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 911/23/24).

З урахуванням викладеного вище, Верховний Суд дійшов висновку, що у справі № 910/14481/23 прокурор довів наявність підстав для визнання недійсними умов спірних договорів у частині включення до договірної ціни ПДВ.".

Схожі висновки, які зазначені у постанові від 11.02.2025 у справі № 910/14481/23, містяться також у постанові Верховного Суду від 27.03.2025 у справі № 914/2947/23.

Колегія суддів зазначає, що правовідносини у справах № 910/14481/23, № 914/2947/23 та у справі № 910/947/25 є подібними, з огляду на суб'єктний склад сторін та те, що спір у цих справах стосується включення податку на додану вартість до договірної ціни за договорами про постачання відповідних товарів для державних потреб.

Матеріалами справи підтверджується, що ІНФОРМАЦІЯ_3, після введення воєнного стану та прийняття Постанови № 178, укладено Договори з поставки відповідного товару для потреб ІНФОРМАЦІЯ_3, одержувачами яких були конкретні військові частини.

Як визначено у постанові Кабінету Міністрів України від 03.03.2021 № 363 "Питання оборонних закупівель" Міністерство оборони є головним органом у сфері здійснення оборонних закупівель.

Техніка спеціального призначення (спецтехніка) - транспортні засоби, машини, механізми, які мають чітко визначене призначення, виготовлені з урахуванням особливостей сфери застосування для виконання певних операційних функцій.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про оборонні закупівлі" державний замовник здійснює планування оборонних закупівель, на підставі чого, зокрема: організовує та здійснює закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення (п. 3); укладає договори про закупівлю та державні контракти (договори), у тому числі за імпортом (п. 5); забезпечує оплату відповідно до умов державних контрактів (договорів), у тому числі попередню оплату (авансування) (п. 6).

Враховуючи зазначені обставини у своїй сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що операції з постачання товарів у даному випадку повинні обкладатися ПДВ за нульовою ставкою, як це передбачено Постановою № 178, так і пп. "г" пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України.

Згідно статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

При застосуванні положень статті 217 ЦК України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2018 року у справі №910/22319/16.

Отже, приписи ст. 217 ЦК України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин.

При цьому, нормам закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Недійсність окремої частини правочину не призводить до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

Зокрема, у випадку, що розглядається, можна припустити наявність договорів і без включення до них умови щодо ПДВ.

Так, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку.

Оскільки Постановою КМУ № 178 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, то включення до ціни договорів ПДВ у розмірі 20%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає ІНФОРМАЦІЯ_3, а товар отримувався для потреб Збройних Сил України і одержувачами товару були військові частини, що суперечить Постанові КМУ № 178, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними положень (пунктів 1.1, 3.1) Договорів у частині включення до ціни вказаних правочинів ПДВ.

В частині позовної вимоги про стягнення з відповідача суми сплаченого ПДВ на підставі ст. 1212 ЦК України, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Згідно положень статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до ст. 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 684 104,26 грн отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно перерахованих коштів у сумі 684 104,26 грн.

При цьому, беручи до уваги викладені висновки про те, що сума податку на додану вартість отримана відповідачем за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, а відповідно про перерахування ІНФОРМАЦІЯ_3 грошових коштів поза межами договірних платежів, що має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом, колегія суддів, враховуючи предмет та підстави позову, висновується про передчасність висновків місцевого господарського суду про прийняття до уваги в даному спорі обставин відсутності доказів порушення відповідачам вимог податкового законодавства за спірними господарськими операціями в рамках виконання останнім своїх зобов'язань зі справляння до Державного бюджету України спірної суми ПДВ.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань, апеляційний господарський суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 ЦК України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

За змістом статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, а тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Колегія суддів звертається до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, згідно яких:

«Підставою для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначила про наявність виключної правової проблеми, а саме, що в судовій практиці склалися протилежні підходи щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання по поверненню безпідставно набутого майна:

1) початком нарахування прострочення виконання зазначеного зобов'язання вважається дата набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено факт безпідставності отримання майна (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 344/2483/18, від 12.04.2023 у справі №461/4066/21 та постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №905/1313/18);

2) нарахування прострочення виконання зобов'язання по поверненню безпідставно набутого майна здійснюється з урахуванням дати пред'явлення та отримання вимоги про виконання такого зобов'язання відповідно до ст. 530 ЦК (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 330/2142/16-ц та постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 17.08.2021 у справі № 913/371/20);

3) моментом початку нарахування прострочення виконання зобов'язання по поверненню безпідставно набутого майна вважається наступний день після зарахування/отримання безпідставно набутого майна (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.09.2022 у справі № 910/9544/19).

Вирішуючи виключну правову проблему з цього питання Велика Палата Верховного Суду зазначила:

"84. … зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

85. Подібний висновок викладений у пунктах 66, 67 постанови Касаційного господарського суду від 01 вересня 2022 року у справі № 910/9544/19, на яку посилається колегія суддів Касаційного господарського суду в цій справі. За обставинами цієї справи особа отримала кошти за нікчемним правочином, відповідно обов'язок повернути ці кошти виник у неї з моменту їх безпідставного отримання, оскільки недійсність нікчемного правочину встановлена законом і визнання його недійсним судом не вимагається. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду вважає правильним.

86. Разом із тим, як убачається з висновків Касаційного цивільного суду у постановах від 11 серпня 2021 року у справі № 344/2483/18 та від 12 квітня 2023 року у справі № 461/4066/21, зобов'язання повернути майно, отримане за недійснім оспорюваним правочином, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого правочину недійсним. Враховуючи презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), можна зробити висновок, що особа отримала майно на підставі укладеного правочину, але ця підстава згодом відпала з визнанням судом цього правочину недійсним. Отже, Касаційний цивільний суд у наведених справах зробив правильний висновок про виникнення у особи обов'язку повернути майно з моменту визнання судом відповідного правочину недійсним.

87. При цьому Велика Палата Верховного Суду не може погодитись з висновком, викладеним у постанові Касаційного господарського суду від 27 березня 2019 року у справі № 905/1313/18, про те, що зобов'язання продавця повернути кошти, сплачені йому за розірваним договором купівлі-продажу, виникло з набранням чинності рішенням суду від 16 січня 2017 року у справі № 905/1290/16 про стягнення з нього цих коштів на підставі статті 1212 ЦК України, тоді як договір купівлі-продажу був розірваний судовим рішенням від 31 серпня 2010 року у справі №905/3512/13, цим же рішенням покупця було зобов'язано повернути придбане за договором майно. Отже, саме з набранням законної сили рішенням суду у справі № 905/3512/13 про розірвання договору та зобов'язання покупця повернути придбане майно відпала підстава набуття продавцем коштів, сплачених йому покупцем за це майно. Саме з цього моменту у продавця виник обов'язок повернути безпідставно утримані кошти покупцю, а не з моменту набранням чинності рішенням суду у справі № 905/1290/16 про стягнення з нього цих коштів на підставі статті 1212 ЦК України, яке в цьому випадку було механізмом примусового виконання продавцем свого обов'язку з повернення безпідставно утриманих коштів, який він не виконав добровільно.

88. Також Велика Палата Верховного Суду не може погодитись з висновками, викладеними у постанові Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 17 серпня 2021 року у справі № 913/371/20, про те, що зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна має бути виконане особою протягом 7 днів з дня направлення/отримання нею вимоги про виконання такого зобов'язання відповідно до статті 530 ЦК України".

Отже, Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши положення ч. 2 ст. 530 та ст. 1212 ЦК України дійшла до висновку, що норма ч. 2 ст. 530 ЦК України до недоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі ст. 1212 ЦК не застосовується та відступила від висновків, викладених у постановах від 02.02.2021 у справі № 330/2142/16-ц, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 17.08.2021 у справі № 913/371/20 (тобто від другого підходу щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання по поверненню безпідставно набутого майна)».

Однак у даній справі № 910/947/25 застосуванню підлягає саме третій підхід до визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання по поверненню безпідставно набутого майна, який також застосувала Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/3831/22 при вирішенні спору по суті.

У справі № 910/3831/22 Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганськгаз Збут" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Укртрансгаз" 3 570 893,00 грн, а саме: 2 357 423,49 грн інфляційних втрат і 1 213 469,51 грн 3% річних. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач своєчасно не повернув позивачу безпідставно отримані від нього кошти у розмірі 18 454 848,76 грн (що встановлено судовими рішеннями у справі № 910/17567/19), протиправно користувався ними з 26.02.2019 по 07.05.2021, тому саме за цей період позивач нарахував інфляційні втрати та 3% річних.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 погодилася з висновками та залишила без змін рішення судів попередніх інстанцій, які вказали, що обов'язок з повернення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів у розмірі 18 454 848,76 грн, настав у відповідача в момент, коли він дізнався про безпідставність одержання цього майна. Обставина про одержання коштів була відома відповідачу з моменту зарахування грошових коштів на його розрахунковий рахунок в банківській установі, на який ці кошти були перераховані, тобто 25.02.2019. Тому відповідач після отримання зазначених коштів був зобов'язаний повернути їх одразу, тобто прострочення відповідачем виконання зобов'язання щодо повернення безпідставно набутих грошових коштів та неправомірного їх використання розпочалося з наступного дня, а саме з 26.02.2019.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача. Зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або коли підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

Відтак, оскільки на момент укладення Договорів у відповідача не існувало підстав для отримання від позивача сум ПДВ, то саме з моменту отримання таких коштів у відповідача виник обов'язок їх повернути.

Прокуратурою заявлені до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з 01.03.2023 по 31.12.2024 в сумі 108 961,73 грн та 3 % річних за період з 28.02.2023 по 21.01.2025 у розмірі 38 965,83 грн. Нарахування Прокуратурою здійснювалось по кожній платіжній інструкції, після отримання відповідачем сплаченої позивачем суми коштів.

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат (а.с. 9 - 10, 20 - 22 т. 1), що становить:

ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )

ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,

...... ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

Останній період

IIc (101,50 : 100) (100,20 : 100) (100,50 : 100) (100,80 : 100) (99,40 : 100) (98,60 : 100) (100,50 : 100) (100,80 : 100) (100,50 : 100) (100,70 : 100) (100,40 : 100) (100,30 : 100) (100,50 : 100) (100,20 : 100) (100,60 : 100) (102,20 : 100) (100,00 : 100) (100,60 : 100) (101,50 : 100) (101,80 : 100) (101,90 : 100) (101,40 : 100) = 1.15927649

Інфляційне збільшення:

684 104,26 x 1.15927649 - 684 104,26 = 108 961,73 грн;

Період прострочення грошового зобов'язання:Кількість днів у періодіСума

з 28/02/2023 до 31/12/2023 684 104,26 x 3 % x 307 : 365 : 10030717 261,92 грн

з 01/01/2024 до 31/12/2024 684 104,26 x 3 % x 366 : 366 : 10036620 523,13 грн

з 01/01/2025 до 21/01/2025 684 104,26 x 3 % x 21 : 365 : 100211 180,78 грн

апеляційний господарський суд вважає їх арифметично вірними та такими що розраховані методологічно правильно, у зв'язку із чим ця частина позовних вимог Прокуратури підлягає задоволенню, оскільки ґрунтується на відповідних приписах норм матеріального права.

За ч. 4 ст. 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, апеляційним господарським судом при розгляді даної справи враховані висновки щодо застосування норм права (у тому числі у подібних правовідносинах), які викладені у постановах Верховного Суду: від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23, від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, від 07.08.2024 у справі № 916/2914/23, від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23, від 19.12.2024 у справі № 910/20125/23, від 22.01.2025 у справі № 908/2672/23, від 11.02.2025 у справі № 910/14481/23, від 27.03.2025 у справі № 914/2947/23, від 06.05.2025 у справі № 910/15124/23.

Щодо права Прокуратури на звернення до господарського суду з відповідним позовом.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначеним законом.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду із позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до абзаців першого-третього частини четвертої ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", Прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених Прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

При цьому, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України визначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (постанова Верховного Суду від 06.05.2021 р. у справі № 902/594/20).

Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, Прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

До інтересів держави безпосередньо належить дотримання вимог законодавства, що регулює питання управління та використання бюджетних коштів, а протиправне витрачання з бюджету коштів підриває матеріальну основу органів влади, а також держави в цілому.

Крім того, повномасштабне вторгнення російської федерації та введення в Україні правового режиму воєнного стану об'єктивно зумовило виникнення складної економічної ситуації, необхідності додаткового фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, що виконують завдання з безпосередньої відсічі ворогу.

У зв'язку з цим, захист інтересів держави у бюджетних правовідносинах, у тому числі при зайвому витрачанні чи заволодінні бюджетними коштами, є основним пріоритетом роботи усіх органів, у тому числі прокуратури, а порушення у цій сфері є неприпустимим в умовах сьогодення.

Забезпечення національної безпеки українського суспільства є однією з найважливіших функцій держави, основні завдання із захисту суверенітету і територіальної цілісності якої покладаються на Збройні Сили України та інші військові формування. Водночас, успішні дії останніх безпосередньо залежать від рівня їх матеріального-технічного забезпечення.

Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством.

Відповідно до ст. 3 та ч. 1 ст. 10 Закону України «Про оборону України», п.п. 1, 3, 4 «Положення про Міністерство оборони України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Міністерство оборони України забезпечує їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань і в процесі їх виконання взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оборону України», ст. 15 Закону України «Про Збройні Сили України» фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, передбачених законодавством.

Згідно ст. 15 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом.

Відповідно до п. 15 «Положення про Міністерство оборони України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671 Міноборони є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.

Так, Міністерство оборони України є органом, що уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у Збройних Силах України, тобто є органом державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах.

Статтею 1 зазначеного вище Закону встановлено, що господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом.

До господарської діяльності у Збройних Силах України належить діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України з оборонних закупівель, пов'язана із закупівлею товарів, робіт і послуг оборонного призначення за імпортом, яким в установленому законодавством порядку надані повноваження на право здійснення імпорту товарів військового призначення і товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю.

Господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності. Господарська діяльність у Збройних Силах України не повинна негативно позначатися на їх боєготовності та боєздатності. Не допускається залучення військовослужбовців до виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, не передбачених цим Законом.

Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону листом від 25.08.2023 № 15-234вих-23 повідомляла Міністерство оборони України про те, що мають місце випадки укладення оборонним відомством договорів про постачання пального за кошти Державного бюджету України з оплатою контрагентам ПДВ, що суперечить вимогам Постанови № 178 і свідчить про неефективне використання бюджетних коштів та спричинення істотної шкоди державним інтересам в умовах воєнного стану.

У відповідь листом від 12.09.2023 № 286/5830 ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомило, що операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України обкладаються ПДВ за нульовою ставкою виключно з метою виконання мобілізаційних завдань та не застосовуються до договорів на постачання пально-мастильних матеріалів, які укладаються ІНФОРМАЦІЯ_3 не в рамках мобілізаційних завдань. Також зазначено, що Замовником договори на виконання мобілізаційних завдань не укладалися. Заходи щодо повернення сплаченого податку на додану вартість ІНФОРМАЦІЯ_1 не вживались.

У подальшому Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону 20.11.2023 повторно направлено лист № 15-339 вих-23, яким повідомлено Замовника (Міністерство оборони України) про порушення інтересів держави внаслідок укладення договорів, п.п. 1.1 та 3.1 яких у частині включення ПДВ до їх договірних цін суперечать пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та Постанові № 178 та про наявність підстав для визнання їх недійсними в указаній частині і про стягнення з ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_2» безпідставно сплачених як ПДВ коштів, нарахування та стягнення з постачальника інфляційних втрат і 3% річних. Крім того, витребувано інформацію щодо вжитих і запланованих заходів на захист інтересів держави від вказаних порушень.

Листом від 01.12.2023 № 220/14/7585 ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомило про відсутність, на його думку, підстав для подальших правових заходів, оскільки вважають правомірним застосування ПДВ до операцій з постачання паливно-мастильних матеріалів.

Крім того, Полтавська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону листом від 23.12.2024 № 43-5051вих-24 повідомила замовника про те, що має місце випадок укладення оборонним відомством договору про постачання паливомастильних матеріалів за кошти Державного бюджету України з оплатою контрагенту ПДВ, що суперечить вимогам Постанови № 178 і свідчить про неефективне використання бюджетних коштів та спричинення істотної шкоди державним інтересам в умовах воєнного стану.

Згідно тверджень Прокуратури, станом на момент звернення до господарського суду з позовом, відповідь від ІНФОРМАЦІЯ_1 до Полтавської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону не надходила.

Також Полтавською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону направлявся лист від 20.01.2025 за № 43-287вих-25 до ІНФОРМАЦІЯ_1 з повідомленням про наявність порушень вимог законодавства та надання інформації про усунення порушень.

Тим самим, як вбачається з матеріалів справи, змісту позовної заяви, зазначеного предмета спору, характеру спірних правовідносин, Прокуратурою наведено достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду її позовних вимог по суті, вірно визначено позивача, яким не здійснювались дії щодо захисту інтересів держави, які, за доводами Прокуратури, є порушеними.

При цьому, на переконання колегії суддів, Прокуратурою було дотримано вимоги ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та положення ст. 53 ГПК України.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Отже, враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає передчасними висновки місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позову Прокуратури.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у цій постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Частиною 1 статті 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову в повному обсязі, а апеляційна скарга, - задоволенню.

В свою чергу, судовою колегію, з огляду на зазначені у цій постанові висновки, критично оцінюються заперечення відповідача, викладені у відзиві на апеляційну каргу.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі № 910/947/25 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі № 910/947/25 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову керівника Полтавської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2" про визнання недійсними п.п. 1.1 та 3.1 договорів від 15.11.2022 № 286/1/22/86 та від 15.11.2022 № 286/1/22/89 та стягнення коштів - повністю.

3. Визнати недійсними п.п. 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб хімічної продукції різної (24960000-1) для техніки спеціального призначення від 15.11.2022 № 286/1/22/86, укладеного між ІНФОРМАЦІЯ_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_2», у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

4. Визнати недійсними п.п. 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення від 15.11.2022 № 286/1/22/89, укладеного між ІНФОРМАЦІЯ_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_2», у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_2» (адреса: АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ НОМЕР_12) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_2) 684 104,26 грн (шістсот вісімдесят чотири тисячі сто чотири гривні 26 копійок) - безпідставно сплачених коштів, 108 961,73 грн (сто вісім тисяч дев'ятсот шістдесят одна гривня 73 копійки) - інфляційні втрати, 3% річних - 38 965,83 грн (тридцять вісім тисяч дев'ятсот шістдесят п'ять гривень 83 копійки).

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_2» (адреса: АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ НОМЕР_12) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (адреса: 01014, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, код ЄДРПОУ 38347014, рахунок НОМЕР_11 , МФО 820172 в ДКСУ) витрати зі сплати судового збору за подачу позовної заяви до суду першої інстанції у сумі 14 829,18 грн (чотирнадцять тисяч вісімсот двадцять дев'ять гривень 18 копійок).

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_2» (адреса: АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ НОМЕР_12) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (адреса: 01014, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, код ЄДРПОУ 38347014, рахунок НОМЕР_11 , МФО 820172 в ДКСУ) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції - 17 795,02 грн (сімнадцять тисяч сімсот дев'яносто п'ять гривень 02 копійки).

8. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду.

9. Справу № 910/947/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 16.12.2025 (з урахуванням часу перебування судді Алданової С.О. у відпустці та тимчасовій непрацездатності).

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді О.О. Євсіков

В.А. Корсак