ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
10 грудня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/912/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,
за участю представників:
від ОСОБА_1 - Хомко С.В.,
від Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" - участі не брали,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.08.2025 про закриття провадження, прийняту суддею Гутом С.Ф., м. Одеса, повний текст складено 02.09.2025,
у справі №916/912/25
за заявою: ОСОБА_1
про неплатоспроможність
У березні 2025 р. ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Одеської області з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Зазначена заява мотивована наявністю у ОСОБА_1 заборгованості перед кредитором - Акціонерним товариством "Український будівельно-інвестиційний банк", яку боржниця неспроможна погасити у зв'язку з недостатністю у неї грошових коштів та іншого майна.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.04.2025 відкрито провадження у справі №916/912/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 ; введено процедуру реструктуризації боргів ОСОБА_1 ; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та призначено керуючим реструктуризацією - арбітражного керуючого Данілова Артема Івановича.
В подальшому ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.07.2025 у справі №916/912/25 визнано вимоги Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" до ОСОБА_1 у сумі 47368188,29 грн та 4844,80 грн судового збору, а ухвалою попереднього засідання суду від 22.07.2025 - визначено розмір та перелік усіх визнаних вимог кредиторів.
11.08.2025 до суду першої інстанції від керуючого реструктуризацією - арбітражного керуючого Данілова Артема Івановича надійшло клопотання про визнання боржника банкрутом та про перехід до процедури погашення боргів №02-01/08 від 08.08.2025 (вх.№3-703/25 від 11.08.2025).
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.08.2025 у справі №916/912/25 (суддя Гут С.Ф.) припинено процедуру реструктуризації боргів ОСОБА_1 , введену ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.04.2025; припинено повноваження керуючого реструктуризацією - арбітражного керуючого Данілова Артема Івановича; припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.04.2025; закрито провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Дана ухвала з посиланням на положення частини сьомої статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства обґрунтована наявністю правових підстав для закриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 у зв'язку з недобросовісним використанням боржницею відповідної судової процедури.
Не погодившись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.08.2025 про закриття провадження у справі №916/912/25 і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Зокрема, скаржниця наголошує на тому, що при постановленні оскаржуваної ухвали місцевий господарський суд безпідставно не дослідив причини неподання погодженого боржником і кредитором плану реструктуризації у визначений законом строк, а також проігнорував факт прийняття зборами кредиторів рішення про визнання боржника банкрутом і перехід до процедури погашення боргів. Крім того, апелянт зазначає про відсутність у матеріалах справи доказів, які б свідчили про недобросовісність боржниці, що є умовою для закриття провадження у справі про неплатоспроможність на підставі частини сьомої статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства, натомість, за твердженням скаржниці, Господарський суд Одеської області вийшов за межі розгляду даної справи, необґрунтовано намагаючись дослідити питання господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілсон ЛТД", яке не є учасником даної справи та кредитні зобов'язання якого забезпечені порукою боржниці.
У відзиві на апеляційну скаргу №905 від 01.10.2025 (вх.№3707/25/Д1 від 01.10.2025) Акціонерне товариство "Український будівельно-інвестиційний банк" просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.08.2025 про закриття провадження у справі №916/912/25 - залишити без змін, посилаючись на те, що матеріалами справи підтверджується правомірність оскаржуваної ухвали, постановленої за результатами застосування судом першої інстанції приписів частини сьомої статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства після встановлення факту недобросовісного використання боржницею судових процедур неплатоспроможності не з метою реального погашення заборгованості перед кредитором, а для її списання/прощення.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 29.09.2025 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, а також встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу та будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 14.10.2025.
В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 вирішено розглянути апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.08.2025 про закриття провадження у справі №916/912/25 поза межами строку, встановленого частиною третьою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, та призначено дану справу до розгляду на 10.12.2025 о 10:30.
У судовому засіданні 10.12.2025 представник ОСОБА_1 підтримав апеляційної скарги; арбітражний керуючий Данілов Артем Іванович та представник Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ІІІ а.с.76-78).
Колегія суддів зауважує, що у вищенаведеному судовому засіданні представник Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" - Погорєлов Андрій Петрович повинен був брати участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, між тим 10.12.2025 представник кредитора на зв'язок не вийшов, про неможливість брати участь у вказаному судовому засіданні апеляційний господарський суд належним чином не повідомив, при цьому всі ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву (частина п'ята статті 197 Господарського процесуального кодексу України), про що Акціонерному товариству "Український будівельно-інвестиційний банк" було роз'яснено в ухвалі суду від 08.12.2025, якою задоволено заяву останнього про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Крім того, неодноразово секретарем судового засідання були здійснені спроби під'єднати ОСОБА_2 до відеоконференції, проте з'єднатися з представником кредитора не виявилось за можливе з причин, які залежали від вказаного представника.
При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що явка повноважних представників учасників справи у судовому засіданні 10.12.2025 обов'язковою не визнавалась, правова позиція кредитора викладена в його відзиві на апеляційну скаргу, а тому відсутність представника Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" у судовому засіданні не перешкоджала апеляційному перегляду ухвали Господарського суду Одеської області від 28.08.2025 про закриття провадження у справі №916/912/25.
Арбітражний керуючий Данілов Артем Іванович своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що в силу положень процесуального закону не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Із введенням в дію 21.10.2019 Кодексу України з процедур банкрутства запроваджено новий інститут, який застосовується щодо врегулювання питання неплатоспроможності фізичної особи, фізичної особи-підприємця та не тотожний за метою і механізмом реалізації до інституту банкрутства юридичних осіб.
Як вбачається з пояснювальної записки до проєкту Кодексу України з процедур банкрутства, метою запровадження інституту неплатоспроможності фізичних осіб було визначено врегулювання відносин щодо відновлення платоспроможності боржників, які опинилися в скрутній фінансовій ситуації не з їх вини та потребують допомоги з боку держави.
Таким чином, призначенням цих норм законодавець визначив забезпечення допомоги чесним боржникам шляхом передусім реструктуризації їх боргів, а у разі неможливості у майбутньому погасити борги - заслужити їх списання.
У преамбулі Кодексу України з процедур банкрутства закріплено, що цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
За цим підходом, на відміну від банкрутства юридичних осіб, у назві та за змістом положень Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства - "Відновлення платоспроможності фізичних осіб" законодавець закцентував на пріоритеті реабілітаційної процедури щодо боржника, який залежно від власної волі та обставин справи може отримати звільнення від боргів за результатами обох судових процедур у справі про неплатоспроможність фізичних осіб.
Отже, застосовуючи ці норми, слід враховувати, що на відміну від банкрутства юридичних осіб, задоволення вимог кредиторів як основна мета провадження про неплатоспроможність фізичних осіб Кодексом України з процедур банкрутства не встановлена.
За умовами статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства лише боржник наділений правом ініціювати справу про його неплатоспроможність.
Кодексом України з процедур банкрутства запроваджено "добровільне банкрутство" боржника фізичної особи, що не є обов'язком, а правом, яким боржник, у разі дотримання певних вимог, може скористатися задля реструктуризації його боргів, прощення (списання) вимог кредиторів та/або звільнення від боргів і відновлення його платоспроможності.
За змістом приписів Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства законодавцем презюмується, що фізична особа - боржник, ініціюючи стосовно себе справу про неплатоспроможність, прагне досягнути компромісу з кредиторами щодо зміни способу та порядку виконання його зобов'язань, а у разі недосягнення згоди стосовно плану реструктуризації боргів, такий боржник припускає визнання його банкрутом і задоволення кредиторських вимог за рахунок коштів від продажу його майна.
Частиною другою статті 6 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що до боржника - фізичної особи застосовуються такі судові процедури, як реструктуризація боргів боржника та погашення боргів боржника.
Згідно з частиною п'ятою статті 119 Кодексу України з процедур банкрутства в ухвалі про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника господарський суд серед іншого зазначає про введення процедури реструктуризації боргів боржника.
Реструктуризація боргів боржника - судова процедура у справі про неплатоспроможність фізичної особи, що застосовується з метою відновлення платоспроможності боржника шляхом зміни способу та порядку виконання його зобов'язань згідно з планом реструктуризації боргів боржника (стаття 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Отже, ця судова процедура є першим, обов'язковим та пріоритетним етапом справи про неплатоспроможність фізичної особи, у якій боржник може реалізувати право на зміну способу та порядку сплати боргів з урахуванням його об'єктивних можливостей і прагнення до розрахунку з кредиторами, маючи гарантії залишення частини доходу на задоволення побутових потреб та може отримати прощення (списання) кредиторських вимог чи їх частини.
З огляду на мету та цілі Кодексу України з процедур банкрутства, інститут неплатоспроможності фізичних осіб призначений для зняття з боржника - фізичної особи тягаря боргів, які мають значний розмір та не можуть бути погашені за рахунок поточних доходів і належного цій особі майна. Правове регулювання відносин, що виникають між боржником та іншими учасниками справи про неплатоспроможність, має на меті поетапно створити для боржника - фізичної особи найбільш сприятливі умови для погашення боргів шляхом їх реструктуризації, а при нерезультативності таких заходів - забезпечити ефективний механізм продажу активів боржника.
Саме така правова позиція судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 22.09.2021 у справі №910/6639/20.
За такого підходу у судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи скористатися правом на реабілітацію, зокрема, у спосіб, що певною мірою утискає інтереси кредиторів, заслуговує лише чесний і сумлінний боржник, інше б суперечило принципу добросовісності, який ґрунтується на приписах статей 3 та 13 Цивільного кодексу України, відповідно до яких дії учасників правовідносин мають бути добросовісними (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України), тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частини друга, третя статті 13 Цивільного кодексу України).
Відтак до боржника - фізичної особи Кодекс України з процедур банкрутства встановлює спеціальні вимоги щодо його добросовісності, як запоруку досягнення компромісу між сторонами стосовно погашення боргів, що має ґрунтуватися на поступках кредиторів та сумлінній співпраці боржника з керуючим реструктуризацією і кредиторами, а також на його відкритій взаємодії з судом, яка полягає у добросовісному користуванні процесуальними правами та сумлінному виконанні процесуальних обов'язків.
Зокрема, задля отримання бажаного результату - відновлення платоспроможності у судовій процедурі реструктуризації боргів Кодекс України з процедур банкрутства покладає на боржника обов'язки:
-повідомити про обставини, що стали підставою для звернення до суду (пункт 3 частини другої статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства), тобто обґрунтувати природу і причини неплатоспроможності, надати інформацію щодо витрачання коштів, отриманих від кредитора (кредитодавця, позикодавця), та/або щодо руху основних активів з часу виникнення зобов'язань перед кредиторами тощо;
-надати повну і достовірну інформацію про власний майновий стан та членів його сім'ї, щодо розміру та джерел доходів (пункти 4-11 частини третьої статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства), при цьому у разі необхідності і додаткові пояснення чи документи на підтвердження належного виконання цих вимог;
-подати проєкт плану реструктуризації боргів та співпрацювати з керуючим реструктуризацією і зборами кредиторів при погодженні його змісту (частина четверта статті 116, частина сьома статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства);
-повністю погасити окремі види заборгованості до затвердження судом плану реструктуризації боргів боржника (стаття 125 Кодексу України з процедур банкрутства);
-погашати вимоги кредиторів згідно з умовами плану реструктуризації боргів у разі його затвердження (частина перша статі 128 Кодексу України з процедур банкрутства).
Водночас Кодекс України з процедур банкрутства містить низку процесуальних запобіжників задля уникнення недобросовісного використання боржником судових процедур неплатоспроможності, у тому числі передбачає:
-відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо боржника притягнуто до адміністративної або кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов'язані з неплатоспроможністю чи визнано банкрутом протягом попередніх п'яти років (пункти 3, 4 частини четвертої статті 119 Кодексу України з процедур банкрутства), а також заборону відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи-боржника протягом року з дня закриття такого провадження стосовно того ж боржника з підстав, передбачених частиною сьомою статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства;
-закриття провадження у справі про неплатоспроможність у випадку ненадання боржником повної і достовірної інформації про власне майно, доходи і витрати та членів його сім'ї; приховування боржником власних активів через їх передачу членам сім'ї; якщо боржника притягнуто до адміністративної чи кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов'язані з неплатоспроможністю (пункти 1-3 частини сьомої статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства);
-відмову у затвердженні плану реструктуризації боргів боржника у справі про неплатоспроможність, якщо порушено порядок розроблення та погодження цього плану; умови реструктуризації боргів суперечать законодавству; боржник не погасив борги, що підлягають обов'язковій сплаті згідно з частиною третьою статті 125 Кодексу України з процедур банкрутства або боржник вчиняє дії, спрямовані на перешкоджання проведенню стосовно нього процедур, передбачених цим Кодексом (пункти 1, 2, 5, 6 частини восьмої статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства);
-дискрецію господарського суду у вирішенні питання щодо можливості подальшого руху справи про неплатоспроможність, якщо протягом трьох місяців з дня введення процедури реструктуризації боргів боржника мета цієї процедури не досягнута (частина одинадцята статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства).
Системне тлумачення вищенаведених приписів свідчить, що за їх змістом законодавець закріпив у спеціальних нормах Кодексу України з процедур банкрутства принцип добросовісної поведінки боржника - фізичної особи, за яким право на звільнення від боргів та відновлення платоспроможності у судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи набуває лише добросовісний боржник, який не за своїм неправомірним умислом потрапив у стан неплатоспроможності, сумлінно виконує обов'язки боржника та не приховує обставин, що можуть вплинути на розгляд справи чи задоволення кредиторських вимог, при цьому демонструє дієве прагнення до компромісу з кредиторами щодо умов реструктуризації боргів та в межах об'єктивних можливостей вживає заходів до задоволення їх вимог.
Саме такий боржник реалізує право ініціювати провадження у справі про власну неплатоспроможність не на шкоду кредиторам, а для досягнення легітимної мети цього провадження - соціальної реабілітації добросовісного боржника за спеціальною судовою процедурою шляхом реструктуризації заборгованості та/або звільнення від боргів задля відновлення його платоспроможності.
Відповідно до частини першої статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною шостою статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
За частиною першої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених Книгою четвертою Кодексу України з процедур банкрутства "Відновлення платоспроможності фізичної особи" (стаття 113 Кодексу України з процедур банкрутства).
За такого правового регулювання у справі про неплатоспроможність фізичної особи застосовні загальні підстави закриття провадження у справі про банкрутство, передбачені частиною першою статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства з урахуванням особливостей, встановлених спеціальними нормами цього Кодексу, отже, тією мірою, якою ці підстави можуть стосуватися боржника - фізичної особи.
Системне тлумачення положень частини першої статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства у взаємозв'язку зі статтею 113 Кодексу України з процедур банкрутства свідчить, що наведена норма та визначені нею підстави закриття провадження у справі про банкрутство (за винятком, визначених пунктами 1, 2, 5, які стосуються виключно юридичних осіб) є загальними приписами стосовно підстав закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи за Книгою четвертою цього Кодексу, адже застосовуються як до банкрутства юридичних осіб, так і фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців.
Таким чином, за змістом частини першої статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства термін "справа про банкрутство" слід тлумачити широко, як універсальне поняття, адже банкрутство боржника є одним з етапів провадження про неплатоспроможність фізичної особи, а підстави закриття провадження, які стосуються лише юридичних осіб, законодавець виділив у цій нормі відповідним уточненням щодо особи боржника або властивих лише банкрутству юридичних осіб судових процедур.
Крім того, з урахуванням положень статей 3, 12 Господарського процесуального кодексу України, 2 Кодексу України з процедур банкрутства та відсилочного припису пункту 9 частини першої статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства у справі про неплатоспроможність фізичної особи можуть бути застосовані підстави закриття провадження у справі за статтею 231 Господарського процесуального кодексу України в тих межах, що стосуються фізичної особи та особливостей банкрутства.
Щодо спеціальних підстав закриття провадження у справі, які можуть бути застосовані лише у справі про неплатоспроможність фізичної особи, то аналіз приписів Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства свідчить, що така процесуальна можливість передбачена на всіх стадіях судової процедури реструктуризації боргів боржника, за різних підстав та з неоднаковим ступенем імперативності відповідних норм.
Зокрема, частиною сьомою статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що суд приймає рішення про закриття провадження у справі за клопотанням зборів кредиторів, сторони у справі або з власної ініціативи, якщо:
1) боржником у декларації про майновий стан зазначена неповна та/або недостовірна інформація про майно, доходи і витрати боржника та членів його сім'ї, якщо боржник упродовж семи днів після отримання звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки такої декларації не надав суду виправлену декларацію про майновий стан з повною та достовірною інформацією щодо майна, доходів і витрат боржника та членів його сім'ї;
2) майно членів сім'ї боржника було придбано за кошти боржника та/або зареєстровано на іншого члена сім'ї з метою ухилення боржника від погашення боргу перед кредиторами;
3) судовим рішенням, що набрало законної сили та не було скасоване, боржник був притягнутий до адміністративної або кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов'язані з неплатоспроможністю.
Південно-західний апеляційний господарський суд враховує, що конструкція цієї норми побудована як безумовний захід відповідальності боржника за дії на шкоду кредиторам, тому не передбачає альтернативного вирішення та необхідності з'ясування мотивів боржника - фізичної особи, за встановлення відповідних фактів господарським судом.
До того ж розширене коло ініціаторів застосування частини сьомої статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства та відсутність процесуальних обмежень щодо її реалізації на всіх стадіях справи про неплатоспроможність фізичної особи забезпечують невідворотність такого наслідку очевидно недобросовісних дій боржника.
Враховуючи призначення цієї норми та можливість застосування її судом з власної ініціативи, господарський суд не може залишити поза увагою обставини, які вказують на наявність підстав для закриття провадження у справі за частиною сьомою статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства, тому з власної ініціативи, зокрема, вирішуючи питання про перехід до судової процедури погашення боргів, зобов'язаний перевірити такі обставини справи та надати їм юридичну оцінку, про що зазначити у відповідному судовому рішенні.
В абзаці п'ятому частини сьомої статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що господарський суд протягом одного року з дня закриття провадження у справі про неплатоспроможність з підстав, визначених цією частиною, не може відкрити провадження у новій справі про неплатоспроможність щодо того самого боржника.
Таким чином, зібравши певний перелік підстав для закриття провадження у справі в окремій нормі (частина сьома статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства), законодавець акцентував насамперед на спеціальних наслідках її реалізації - неможливості протягом року повторно скористатися такою процедурою для очевидно недобросовісного боржника.
За таких обставин, перелік підстав для закриття провадження у справі за частиною сьомою статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства слід тлумачити як вичерпний лише в аспекті застосування передбачених цією ж нормою обмежувальних наслідків такого закриття.
У судовій процедурі реструктуризації боргів Кодекс України з процедур банкрутства передбачає право зборів кредиторів (кредитора у частині другій статті 128 цього Кодексу) звернутися до суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом та введення процедури погашення боргів або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність якщо:
-збори кредиторів прийняли рішення про відмову у схваленні плану реструктуризації боргів боржника (пункт 2 частини восьмої статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства);
-господарський суд відмовив у затвердженні плану реструктуризації боргів боржника (частина десята статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства);
-боржником порушено план реструктуризації боргів (частина друга статті 128 Кодексу України з процедур банкрутства).
Системний аналіз зазначених норм свідчить, що за наведених вище підстав (окрім частини сьомої статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства) господарський суд може вирішити питання щодо доцільності подальшого руху справи лише за клопотанням зборів кредиторів (кредитора), яким на певній стадії судової процедури реструктуризації боргів боржника надано виключне право ініціювати за власним вибором перехід до наступної судової процедури неплатоспроможності фізичної особи або закриття провадження у справі.
При цьому, слід зазначити, що визначені у пункті 2 частини восьмої статті 123, частині десятій статті 126 та частині другій статті 128 Кодексу України з процедур банкрутства підстави для звернення зборів кредиторів (кредитора) з клопотанням про закриття провадження у справі можуть бути зумовлені саме неконструктивною позицією останніх при погодженні плану реструктуризації боргів, порушеннями при схваленні зборами кредиторів плану реструктуризації боргів, іншими обставинами, які не залежать від волі боржника, що має врахувати господарський суд при вирішенні питання про задоволення чи відмову у задоволенні такого клопотання зборів кредиторів (кредитора) крізь призму мети провадження у справі про неплатоспроможність фізичних осіб.
З огляду на викладене, саме по собі клопотання зборів кредиторів про закриття провадження/перехід до наступної судової процедури, за відсутності передбачених спеціальним законом підстав та обставин, не може бути достатньою та безумовною підставою для задоволення господарським судом такого клопотання.
Відповідно до частини одинадцятої статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства, якщо протягом трьох місяців з дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність і введення процедури реструктуризації боргів до господарського суду не поданий погоджений боржником і схвалений кредиторами план реструктуризації боргів боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття процедури погашення боргів боржника відповідно до цього Кодексу або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність.
За змістом вищенаведеної норми:
1) чітко визначений строк, з якого вона може бути застосована судом - після спливу трьох місяців у процедурі реструктуризації боргів боржника;
2) обов'язковою умовою її реалізації є неподання до господарського суду протягом визначеного строку погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника;
3) коло ініціаторів її застосування не конкретизовано;
4) господарський суд набуває право на альтернативне вирішення подальшого руху справи: ухвалити рішення про перехід до наступної судової процедури чи про закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичних осіб.
Порівняльний аналіз положень частини одинадцятої статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства з частиною сьомою статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства свідчить, що хоча ці норми частково кореспондуються між собою, проте не є тотожними за ступенем імперативності, колом ініціаторів та передумовами їх застосування.
Вказані відмінності дають підстави для висновку, що неподання погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника протягом трьох місяців з дня введення процедури реструктуризації боргів може бути самостійною підставою для закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи відповідно до частини одинадцятої статті Кодексу України з процедур банкрутства.
Разом з тим, необхідно враховувати, що сам по собі факт недосягнення мети судової процедури реструктуризації боргів не є обов'язковою підставою для припинення реабілітації боржника у справі про відновлення платоспроможності фізичної особи, адже за змістом частини одинадцятої статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства у такому випадку закриття провадження у справі про неплатоспроможність є лише одним з варіантів вирішення господарським судом питання щодо подальшого руху такої справи, поряд з визнанням боржника банкрутом та переходом до процедури погашення його боргів.
За загальним правилом закриття провадження у справі є формою завершення судового розгляду без прийняття рішення по суті справи через виявлення після відкриття провадження таких обставин, з якими закон пов'язує неможливість її судового розгляду.
Крім виконання плану реструктуризації боргів боржника, у інших випадках за Книгою четвертою Кодексу України з процедур банкрутства закриття провадження у справі під час судової процедури реструктуризації боргів не може вважатися очікуваним процесуальним рішенням для боржника з огляду на "добровільність банкрутства" фізичної особи та основну мету цього провадження - соціальну реабілітацію добросовісного боржника за спеціальною судовою процедурою шляхом реструктуризації заборгованості та/або звільнення від боргів задля відновлення його платоспроможності.
При цьому очевидним є те, що неподання до господарського суду протягом трьох місяців з введення процедури реструктуризації боргів погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника може бути зумовлене як недобросовісною поведінкою боржника, так і неналежною реалізацією кредиторами власних правомочностей.
За таких обставин, однією з процесуальних гарантій захисту інтересів сторін та ухвалення справедливого рішення за частиною одинадцятою статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства є закріплена у цій нормі дискреція господарського суду - можливість обрати з двох варіантів рішення (про визнання боржника банкрутом і відкриття процедури погашення боргів боржника або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність) такий, що є найбільш оптимальним у правових і фактичних умовах вирішення конкретної справи, з урахуванням принципів добросовісної поведінки боржника, неналежної реалізації кредиторами власних правомочностей та судового контролю у відносинах неплатоспроможності, а також відповідно до основної мети провадження у справі про неплатоспроможність фізичних осіб.
У випадку неподання до господарського суду протягом трьох місяців погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника, суд, через призму судового контролю, повинен за своїм внутрішнім переконанням оцінити за наявними у матеріалах справи доказами причини неподання погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів, які можуть полягати за одних обставин у діях/бездіяльності кредиторів, за інших обставин - у діях/бездіяльності боржника, при цьому враховуючи добросовісність поведінки учасників провадження у справі про неплатоспроможність.
Саме такий правовий висновок судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини одинадцятої статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства міститься в постанові від 22.09.2021 у справі №910/6639/20.
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що добросовісність боржника - фізичної особи є визначальним критерієм для оцінки обставин і підстав якими Кодекс України з процедур банкрутства зумовлює вирішення судом питання щодо подальшого руху справи, зокрема, закриття провадження про неплатоспроможність фізичної особи у випадках, передбачених статтями 123, 126, 128 Кодексу України з процедур банкрутства, тому обставини, що свідчать про недобросовісну поведінку боржника, у сукупності з іншими обставинами справи підлягають врахуванню господарським судом як підстави для ухвалення рішення про закриття провадження у справі, замість переходу до процедури погашення боргів боржника.
Такими обставинами можуть бути, серед іншого, ненадання боржником обґрунтованих пояснень стосовно обставин неплатоспроможності (руху активів, витрачання отриманих від кредиторів коштів тощо); зазначення у декларації працездатного боржника відомостей про доходи, що значно менші за відповідний середній показник у регіоні та за відповідною спеціальністю; посилання у декларації про майновий стан на ненадання інформації членом сім'ї боржника за умови, що така інформація є необхідною для з'ясування суттєвих для справи обставин, або у інший спосіб ухилення боржника від конструктивної співпраці з кредиторами, керуючим реструктуризацією чи від відкритої взаємодії з судом, економічна необґрунтованість та/або очевидна невиконуваність плану реструктуризації, яка може призвести до явного порушення прав кредиторів щодо отримання боргу в розумні строки.
За приписами Кодексу України з процедур банкрутства судова процедура реструктуризації боргів боржника має строковий характер та вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
В ухвалі про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника господарський суд зазначає, зокрема, строк підготовки та подання до господарського суду плану реструктуризації боргів боржника, який не може перевищувати трьох місяців з дня проведення підготовчого засідання суду (пункт 8 частини п'ятої статті 119 Кодексу України з процедур банкрутства).
Попереднє засідання суду проводиться не пізніше 60 днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність (частина друга статті 122 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною четвертою статті 122 Кодексу України з процедур банкрутства в ухвалі за результатами попереднього засідання суду, зокрема, зазначаються: 1) обов'язок керуючого реструктуризацією провести збори кредиторів, які мають відбутися не пізніше 14 днів з дня постановлення такої ухвали; 2) дата засідання господарського суду, яке має відбутися не пізніше 60 днів з дня постановлення такої ухвали, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі.
Зазначене у сукупності дає підстави для висновку, що строк судової процедури реструктуризації боргів боржника від дня її введення та до затвердження судом погодженого кредиторами плану реструктуризації боргів або прийняття рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження, зокрема, у разі неподання чи незатвердження такого плану, не повинен перевищувати 120 днів.
Таке тлумачення кореспондується з приписами частини першої статті 130 Кодексу України з процедур банкрутства про перехід до процедури погашення боргів боржника у разі, якщо протягом 120 днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зборами кредиторів не схвалено плану реструктуризації боргів боржника, що розуміється як додатковий стимул для дієвої реалізації кредиторами своїх правомочностей та засіб захисту інтересів добросовісного боржника від зволікання кредиторів.
Як зазначалося вище, відповідно до частини одинадцятої статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства, якщо протягом трьох місяців з дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність і введення процедури реструктуризації боргів боржника до господарського суду не поданий погоджений боржником і схвалений кредиторами план реструктуризації боргів боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття процедури погашення боргів боржника відповідно до цього Кодексу або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Логічне та філологічне тлумачення цієї норми у взаємозв'язку з пунктом 2 частини четвертої статті 122 Кодексу України з процедур банкрутства свідчить, що за їх приписами на господарський суд покладено обов'язок розглянути та вирішити питання щодо подальшого руху справи після спливу тримісячного строку з дня введення процедури реструктуризації боргів боржника, зокрема, у разі неподання на затвердження плану реструктуризації боргів боржника, а словосполучення "має право прийняти рішення" вказує на дискрецію господарського суду при вирішенні цього питання в межах диспозиції частини одинадцятої статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства.
Отже, до встановленого строку визнання боржника банкрутом за частиною першою статті 130 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд у судовому засіданні, призначеному згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 122 Кодексу України з процедур банкрутства, зобов'язаний з'ясувати причини неподання на затвердження плану реструктуризації боргів і позиції сторін та за результатами ухвалити рішення про визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення боргів боржника, або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність в порядку частини одинадцятої статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства.
Таким чином, хоча Кодекс України з процедур банкрутства докладно не регламентує закінчення процедури реструктуризації боргів боржника, проте, приписами пункту 8 частини п'ятої статті 119, частини одинадцятої статті 126 цього Кодексу визначено строк, три місяці з дня введення процедури реструктуризації боргів, протягом якого, але не пізніше строків установлених законом і судом, сторони мають здійснити свої права та обов'язки задля узгодження плану реструктуризації боргів боржника, у разі якщо господарський суд раніше не дійде висновку про наявність підстав для переходу до наступної судової процедури або закриття провадження у справі, зокрема відповідно до частини сьомої, пункту 2 частини восьмої статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства.
До спливу цього строку керуючий реструктуризацією зобов'язаний виконати в повному обсязі покладені на нього завдання, зокрема, щодо перевірки майнового стану боржника та забезпечення розгляду зборами кредиторів плану реструктуризації боргів, а господарський суд повинен забезпечити дотримання процесуальних строків та гарантій реалізації прав і захисту інтересів сторін у судовій процедурі реструктуризації боргів боржника.
Колегія суддів наголошує на такому визначенні спеціальним законом строків у судовій процедурі реструктуризації боргів, адже презюмується, що добросовісний боржник, ініціюючи стосовно себе справу про неплатоспроможність, здатен без зволікань надати вичерпну інформацію щодо свого майнового стану та можливостей погасити борги, а динамічність цієї процедури попереджує ризик додаткових витрат боржника через вичерпання авансування винагороди арбітражного керуючого та відповідає принципу процесуальної економії господарського судочинства.
Аналогічна правова позиція судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 26.05.2022 у справі №903/806/20.
За змістом частини першої статті 130 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд ухвалює постанову про визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення боргів боржника у двох випадках, якщо:
1) протягом 120 днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зборами кредиторів не прийнято рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника;
2) зборами кредиторів прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів боржника.
Вказана норма хоча і регламентує початок судової процедури погашення боргів боржника, проте, не визначає всіх випадків її введення та усієї сукупності підстав, що належить з'ясувати суду для переходу до наступної судової процедури у справі.
В силу абзацу другого частини другої статті 6, частини першої статті 130 Кодексу України з процедур банкрутства процедура погашення боргів боржника вводиться у справі про неплатоспроможність фізичної особи одночасно з визнанням банкрутом боржника, тобто у разі встановлення ознак неплатоспроможності боржника.
Відтак, визнаючи боржника - фізичну особу банкрутом, господарський суд має встановити його неоплатність, тобто недостатність майна для задоволення вимог кредиторів, шляхом з'ясування та зіставлення активів і пасивів боржника.
Неплатоспроможність боржника є обов'язковою підставою для визнання боржника банкрутом та переходу до судової процедури погашення боргів, зокрема, в порядку частини першої статті 130 Кодексу України з процедур банкрутства, а відсутність ознак неплатоспроможності боржника матиме наслідком закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства.
Отже, приписи частини першої статті 130 Кодексу України з процедур банкрутства не повинні застосовуватися суто формально та зводитися до підрахунку строків чи встановлення відсутності/наявності рішення зборів кредиторів про схвалення плану реструктуризації боргів боржника без встановлення господарським судом обставин справи, перевірки дотримання процесуальних гарантій реалізації прав і захисту інтересів сторін, а також з'ясування підстав для закриття провадження у справі, зокрема, за частиною сьомою статті 123, частиною одинадцятою статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства.
Враховуючи, що у частині одинадцятій статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства конкретизовано лише момент, з якого вона підлягає застосуванню господарським судом, реалізація цієї норми можлива після спливу трьох місяців з дня введення процедури реструктуризації боргів боржника та до звершення цієї судової процедури, зокрема, безпосередньо перед вирішенням господарським судом питання про визнання боржника банкрутом та перехід до судової процедури погашення боргів в порядку частини першої статті 130 Кодексу України з процедур банкрутства.
З огляду на викладене, приписи частини одинадцятої статті 126 та частини першої статті 130 Кодексу України з процедур банкрутства у їх системному зв'язку є послідовністю процесуальних засобів, де дискреція господарського суду у вирішенні питання про перехід до наступної судової процедури чи закриття провадження у справі на підставі частини одинадцятої статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства є основним процесуальним інструментом, що застосовується крізь призму судового контролю та відповідно до мети провадження про неплатоспроможність фізичної особи, а частина перша статті 130 Кодексу України з процедур банкрутства формалізує початок судової процедури погашення боргів боржника та є спеціальною процесуальною гарантією для добросовісного боржника у разі зволікання зборів кредиторів із прийняттям рішення щодо плану реструктуризації його боргів.
Перевіривши поведінку ОСОБА_1 в межах даної справи на предмет її добросовісності, що є визначальним критерієм для оцінки обставин і підстав, з якими чинне законодавство пов'язує можливість альтернативного вирішення господарським судом питання щодо подальшого руху справи (зокрема, і в частині можливості закриття провадження про неплатоспроможність фізичної особи), колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, боржницею ні при звернені до суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, ні в подальшому під час розгляду даної справи не зазначено конкретних обставини, які спричинили неплатоспроможність останньої, зокрема, не обґрунтовано природу і причини неплатоспроможності, а також не надано інформацію щодо витрачання (спрямування) коштів, отриманих від кредитора Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІЛСОН ЛТД", директором, єдиним учасником та керівником якого станом на момент укладення договору овердрафту №OV/U/03-2-0011 від 25.07.2023 була боржниця, при цьому заборгованість за вказаним договором була стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у справі №910/2199/24 з ОСОБА_1 , як поручителя вищенаведеного товариства. Зокрема, докази витрати та руху цих коштів, вкладення їх у господарську діяльність товариства з подальшим негативним наслідком, а не використання боржницею як єдиним керівником та учасником юридичної особи для власних потреб, у матеріалах справи відсутні.
Особа, яка претендує на звільнення від боргового тягаря через спеціальні процедури, повинна довести, що не спричинила свою неплатоспроможність умисно або через недбалість, а також повною мірою розкрила всі релевантні факти. Приховування значущої інформації або невиконання обов'язку з розкриття даних розглядається як ознака недобросовісності, що унеможливлює надання боржнику захисних механізмів, передбачених процедурою неплатоспроможності. Відтак боржниця, виступаючи одночасно і особою, яка контролювала господарську діяльність підприємства, і поручителем, мала реальний, прямий та безпосередній обов'язок і можливість довести суду, що відповідні кошти були витрачені на господарську діяльність товариства, а не на її власні потреби.
Обов'язок боржниці повідомити причини неплатоспроможності не може вважатися формальним, натомість він має важливе значення для оцінки боржниці через призму її добросовісності. Однак, замовчування ОСОБА_1 причин виникнення її неплатоспроможності та матеріали даної справи у своїй сукупності не надають апеляційному господарському суду достатніх підстав для висновку, що вона потрапила у стан неплатоспроможності не за своїм злим умислом або через недбалість і неповагу до інтересів позичальника, а внаслідок певного несприятливого збігу обставин, що не дозволив їй своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредитором, попри всі заходи, вжиті нею в межах об'єктивних можливостей.
За таких обставин, доводи апелянта про те, що Господарський суд Одеської області вийшов за межі розгляду даної справи, необґрунтовано намагаючись дослідити питання господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілсон ЛТД", яке не є учасником даної справи, є помилковими, адже факти руху та витрачання кредитних коштів, виходячи з обставин цієї конкретної справи, в якій боржниця виступала не просто поручителем, а водночас і єдиним учасником та керівником підприємства, за яке поручилася, розглядаються не через призму втручання у господарську діяльність товариства, а в межах реалізації судового контролю за добросовісним використанням боржницею визначених законом судових процедур неплатоспроможності.
Судом апеляційної інстанції також враховується, що реалізація обов'язку фізичної особи, яка звернулася до компетентного суду за визнанням факту її неплатоспроможності, у тому числі, надавати достовірну інформацію про все наявне майно, зумовлена не тільки формальними вимогами законодавця, а й сутнісним змістом процедур у справах про неплатоспроможність фізичної особи, тому надання повної і достовірної інформації у декларації про майновий стан є процесуальним обов'язком боржника у провадженнях про неплатоспроможність фізичної особи (подібний за змістом висновок викладено у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №910/6639/20).
Інститут надання фізичною особою декларації про майновий стан боржника за останні три роки разом із заявою про визнання її неплатоспроможною обумовлений, передусім, необхідністю визначення обсягів майнових активів боржника з метою ефективного здійснення процедури погашення боргів такої особи, зокрема, шляхом їх реструктуризації та подальшого задоволення грошових вимог кредиторів.
Відтак подання декларації про майновий стан надає можливість не лише встановити перелік та вартість майна, стан доходів та витрат на відповідну дату, а й динаміку розміру активів за відповідний період.
Колегія суддів вбачає, що ОСОБА_1 до місцевого господарського суду було подано, зокрема, виправлені декларації про майновий стан за 2024 та 2025 роки, в яких, серед іншого, зазначено про те, що у боржниці та членів її родини наявні лише витрати на побутові потреби, не розкривши при цьому наявності інших фінансових зобов'язань, витрат чи пасивів, хоча такі зобов'язання об'єктивно існували та були підтверджені документально.
Так, до заяви про відкриття провадження у цій справі про неплатоспроможність боржницею було додано копію рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у справі №910/2199/24, яким стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛСОН ЛТД" та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" заборгованість у сумі 9999607,31 грн, проценти за користування овердрафтом у сумі 1220428,73 грн та судовий збір у сумі 168300,54 грн, а також копію постанови приватного виконавця від 27.08.2024 про відкриття виконавчого провадження №75909919 з примусового виконання наказу №910/2199/24 від 05.07.2024, за яким боржницею виступає ОСОБА_1 , що за своєю природою є невиконаним фінансовим зобов'язанням, безпідставно невідображеним у документі, яким має засвідчуватися реальний майновий стан.
Виключення боржницею з декларацій майже одинадцятимільйонного зобов'язання, яке підтверджене судовим рішенням, що набрало законної сили та перебуває у стадії примусового виконання, є грубим спотворенням реальної картини її майнового становища, і не може бути розцінене інакше, ніж свідоме приховування суттєвих фінансових обставин, що підлягають обов'язковому декларуванню.
Таким чином, не зазначення боржницею у деклараціях за 2024 та 2025 роки відомостей щодо фінансового зобов'язання перед Акціонерним товариством "Український будівельно-інвестиційний банк" у загальній сумі 11388336,58 грн є додатковою обставиною, яка свідчить про недобросовісну поведінку ОСОБА_1 .
Реструктуризація боргів боржника є першим, обов'язковим та пріоритетним етапом справи про неплатоспроможність фізичної особи, на якому задля отримання бажаного результату - відновлення платоспроможності Кодекс України з процедур банкрутства покладає на боржника, серед іншого, обов'язок подати проєкт плану реструктуризації боргів, співпрацювати з керуючим реструктуризацією і зборами кредиторів при погодженні та доповненні його змісту відповідно до вимог статті 124 Кодексу України з процедур банкрутства.
Наведена норма визначає обов'язкові та факультативні вимоги до плану реструктуризації боргів боржника.
Відповідно до частини другої статті 124 Кодексу України з процедур банкрутства у плані реструктуризації боргів боржника обов'язково мають бути зазначені: 1) обставини, які спричинили неплатоспроможність боржника; 2) інформація про визнані судом вимоги кредиторів із зазначенням їх розміру та черговості задоволення; 3) інформація про майновий стан боржника за результатами проведених заходів з виявлення та складання опису майна боржника (проведення інвентаризації); 4) інформація про всі доходи боржника, у тому числі доходи, які боржник розраховує отримати протягом процедури реструктуризації боргів; 5) розмір суми, яка щомісяця буде виділятися для погашення вимог кредиторів; 6) вимоги кредиторів до боржника, які будуть прощені (списані) у разі виконання плану реструктуризації боргів; 7) розмір суми, яка щомісяця залишатиметься боржнику на задоволення побутових потреб, у розмірі не менше одного прожиткового мінімуму на боржника та на кожну особу, яка перебуває на його утриманні.
Розгляд проєкту плану реструктуризації боргів боржника, а також прийняття рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника або про звернення з клопотанням до господарського суду про перехід до процедури погашення боргів боржника або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність входять до переліку основних завдань зборів кредиторів у процедурі реструктуризації боргів (частина друга статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства).
Системний аналіз приписів статей 116, 123, 124 Кодексу України з процедур банкрутства свідчить про те, що проєкт плану реструктуризації боргів, що доданий боржником до заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, набуває ознак власне плану реструктуризації боргів боржника, який може бути поданий для схвалення зборам кредиторів, лише після включення до такого проєкту всіх передбачених законом обов'язкових положень, зміст яких має ґрунтуватися на компромісі між кредиторами і боржником щодо зміни способу та порядку виконання його грошових зобов'язань, з урахуванням майнового стану та об'єктивних можливостей боржника.
За змістом частини восьмої статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства саме стосовно плану реструктуризації боргів боржника, що містить принаймні обов'язкові положення згідно статті 124 Кодексу України з процедур банкрутства, збори кредиторів приймають рішення про схвалення або відмову у його схваленні.
Отже, у випадку подання зборам кредиторів для схвалення проєкту плану реструктуризації боргів боржника (за умови невідповідності його змісту частині другій статті 124 Кодексу України з процедур банкрутства) неприйняття зборами рішення щодо схвалення такого проєкту не може розглядатися як недобросовісне зволікання кредиторів з реалізацією своїх прав чи зловживання ними.
Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 08.12.2022 у справі №916/1941/21.
Відтак особливістю судової процедури реструктуризації боргів боржника є план реструктуризації боргів боржника, метою розроблення якого є відновлення платоспроможності боржника. Основними завданнями зборів кредиторів у процедурі реструктуризації боргів боржника є, зокрема, розгляд проекту плану реструктуризації боргів боржника, прийняття рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника або про звернення з клопотанням до господарського суду про перехід до процедури погашення боргів боржника або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність (частина перша статті 124, пункти 2, 3 частини другої статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства).
Метою і завданням процедури реструктуризації боргів є забезпечення розгляду кредиторами розробленого боржником проекту плану реструктуризації боргів для відновлення його платоспроможності. Розроблення боржником такого документу є закономірними очікуваннями кредиторів, як в частині розгляду, так і в частині фактичного погашення вимог в межах процедури.
Формальний підхід та вільне трактування норм матеріального права у цьому випадку є неприпустимим, адже, насамперед, метою і завданням процедури реструктуризації боргів є забезпечення розгляду кредиторами розробленого боржником проекту плану реструктуризації боргів для відновлення його платоспроможності, а не формальний перехід до процедур, за результатами яких усі борги боржника будуть погашені, в чому, звісно, зацікавлений лише боржник.
Виконання мети процедури реструктуризації боргів боржника у справі про неплатоспроможність фізичної особи можливе лише за умови, коли боржник істинно бажає виконати взяті на себе грошові зобов'язання, але через певні майнові/фінансові причини не може їх виконати в повному обсязі належним чином.
З наведеного та аналізу положень статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства, що визначають обсяг та перелік документів та відомостей, які боржник - фізична особа зобов'язаний додати до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, вбачається, що такий боржник повинен повно та всебічно сприяти кредиторам та керуючому реструктуризацією у встановлені свого реального майнового стану, а також запропонувати обґрунтований та виконуваний (реальний) проект плану реструктуризації своїх зобов'язань.
Саме така позиція Верховного Суду міститься в постанові від 25.08.2021 у справі №925/473/20.
У справах про неплатоспроможність фізичних осіб існує ризик ігнорування боржниками мети і завдань процедури реструктуризації боргів, що може полягати у не розробленні та не поданні на розгляд кредиторам проекту плану реструктуризації, надання фіктивного (зазначення вигаданих розмірів сум погашення чи інших відомостей) та невиконуваного плану реструктуризації, який не відповідатиме вимогам статті 124 Кодексу України з процедур банкрутства, пасивній участі боржника в цій процедурі. Така поведінка може пояснюватись прагненням боржників спонукати кредиторів до відхилення такого плану (не прийняття рішення щодо його схвалення зборами кредиторів), що зі спливом 120 днів з дня відкриття провадження у справі (частина перша статті 130 Кодексу України з процедур банкрутства) створює формальні підстави для переходу в процедуру погашення боргів.
У постанові від 25.08.2021 у справі №925/473/20 Верховний Суд зауважив, що вказане безперечно не повинно залишатись поза судовим контролем, оскільки господарський суд та сторони (учасники) справи не позбавлені можливості надавати оцінку поведінці боржника: чи є вона відкритою, зрозумілою, своєчасною та добросовісною чи, навпаки, недобросовісною, такою, що містить ознаки ухилення від виконання зобов'язань, маючи на меті фактичне списання заборгованості перед кредиторами, що може свідчити про зловживання правом на доступ до суду зі зверненням із заявою про неплатоспроможність.
З матеріалів справи вбачається, що запропонований арбітражним керуючим план реструктуризації у редакції від 31.07.2025 не підписаний боржницею. Між тим, як обґрунтовано зазначено в оскаржуваній ухвалі місцевого господарського суду, підписання вже уточненого плану реструктуризації після розгляду господарським судом грошових вимог та формування реєстру кредиторів є необхідною умовою для його подання на затвердження зборам кредиторів, оскільки саме підпис демонструє згоду боржниці із запропонованими кредиторам умовами проекту плану. У даному випадку важливим є наявність підпису на плані (власноручного або електронного цифрового підпису боржниці), оскільки підпис є обов'язковим реквізитом будь-якого документу, який надає документу юридичної сили і свідчить про відповідальність особи за його зміст та підтверджує намір боржниці його виконувати, забезпечує її ідентифікацію, а також цілісність документа.
Поряд з цим, жодної причини не підписання запропонованого арбітражним керуючим плану реструктуризації ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не наведено, про намір виконання такого плану також не повідомлено. Така пасивність та відсутність будь-яких пояснень свідчать про недотримання боржницею обов'язку сумлінної участі у процедурі неплатоспроможності та суперечать самій природі цієї процедури, метою якої є досягнення компромісу між боржником і кредиторами на основі співпраці, прозорості та активності сторін.
Більше того, зміст запропонованого проекту плану реструктуризації боргів свідчить про те, що він є формальним та не відповідає ознакам реального (виконуваного), що, виходячи з обставин цієї конкретної справи, виключає можливість переходу до наступної процедури у справі про неплатоспроможність.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду про неможливість переходу до процедури погашення боргів у разі надання формального, очевидно неприйнятного та заздалегідь неможливого до виконання плану реструктуризації повністю узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 24.08.2023 у справі №916/1885/22.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на не повідомлення боржницею про обставини, що зумовили неплатоспроможність і стали підставою для звернення до суду в межах цієї справи, і не надання боржницею вичерпних та достовірних відомостей щодо доходів та витрат останньої та членів її сім'ї, а також відсутність намірів боржниці досягнути компромісу з кредиторами і, як наслідок, відсутність погодженого і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів зі спливом трьох місяців з дня введення процедури реструктуризації, колегія суддів дійшла висновку про те, що зазначені обставини не можуть свідчити про добросовісну поведінку ОСОБА_1 та її реальне прагнення співпрацювати з арбітражним керуючим і кредитором з метою досягнення компромісу та відновлення своєї платоспроможності, що відповідно до приписів чинного законодавства є підставою для закриття провадження у цій справі.
Сукупність встановлених судом обставин відсутності пояснень щодо причин неплатоспроможності, приховування зобов'язань, подання формальних планів реструктуризації та ухилення від їх підписання свідчить про спробу боржниці використати процедуру неплатоспроможності як інструмент уникнення відповідальності перед кредиторами, що прямо суперечить меті та призначенню інституту банкрутства фізичної особи.
Колегія суддів наголошує на тому, що, з урахуванням встановлених обставин, застосування до боржниці наступної судової процедури, зокрема, визнання її банкрутом і відкриття процедури погашення боргів боржника, може призвести до недобросовісного використання ОСОБА_1 судових процедур неплатоспроможності у вигляді безпідставної реалізації бажання останньої перейти у процедуру погашення боргів задля їх списання, що, в свою чергу, зумовить протиправне ігнорування інтересів кредитора.
Посилання скаржниці на те, що при постановленні оскаржуваної ухвали місцевий господарський суд безпідставно проігнорував факт прийняття зборами кредиторів рішення про визнання боржника банкрутом і перехід до процедури погашення боргів, апеляційним господарським судом оцінюються критично, оскільки факт наявності такого рішення відображений судом в оскаржуваній ухвалі, що підтверджується змістом останньої, між тим, як зазначалося вище, незалежно від рішення кредиторів, суд не може залишити поза увагою обставини, які вказують на наявність підстав для закриття провадження у справі за частиною сьомою статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства, у зв'язку з чим суд з власної ініціативи, зокрема, вирішуючи питання про перехід до судової процедури погашення боргів, зобов'язаний перевірити такі обставини справи та надати їм юридичну оцінку, після чого у межах своєї дискреції ухвалити відповідне процесуальне рішення, яке за відповідних умов було б найбільш справедливим. Суд не пов'язаний рішенням зборів кредиторів, якщо його виконання суперечитиме закону або сприятиме закріпленню наслідків недобросовісної поведінки боржника, натомість судовий контроль у процедурі банкрутства фізичної особи має домінуючий характер, оскільки суд є гарантом недопущення ситуацій, коли кредитори фактично легалізують поведінку боржника, яка порушує вимоги законодавства, у тому числі і щодо добросовісності.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив наявні у матеріалах справи докази; правильно застосував норми права, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для постановлення ухвали про закриття провадження у даній справі про неплатоспроможність.
Доводи скаржниці не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при прийнятті ухвали від 28.08.2025 про закриття провадження у справі №916/912/25 не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.08.2025 про закриття провадження у справі №916/912/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 15.12.2025.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук