ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
10 грудня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/1261/16(916/5679/24)
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Поліщук Л.В., Діброви Г.І.,
при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,
за участю представників:
від ОСОБА_1 - Панчошак О.Д.,
від інших учасників справи - участі не брали,
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк"
на рішення Господарського суду Одеської області від 06.08.2025, прийняте суддею Грабован Л.І., м. Одеса, повний текст складено 14.08.2025,
у справі №916/1261/16(916/5679/24)
за позовом: ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" - арбітражного керуючого Петровської Наталії Андріївни
до відповідачів:
-Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес.";
-Дочірнього підприємства "Транспортно-експедиційний центр";
- ОСОБА_2 ;
- ОСОБА_3 ;
- ОСОБА_1
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк"
про покладення субсидіарної відповідальності шляхом солідарного стягнення 3 012 293 044,96 грн
У провадженні Господарського суду Одеської області перебуває справа №916/1261/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест".
Постановою Господарського суду Одеської області від 20.10.2016 у справі №916/1261/16 визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" банкрутом та відкрито відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" ліквідаційну процедуру.
В подальшому ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.11.2019 у справі №916/1261/16 ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" призначено арбітражного керуючого Петровську Наталію Андріївну.
26.12.2024 до суду першої інстанції від ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" - арбітражного керуючого Петровської Наталії Андріївни надійшла позовна заява про покладення субсидіарної відповідальності у зв'язку із доведенням до банкрутства шляхом солідарного стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес.", Дочірнього підприємства "Транспортно-експедиційний центр", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" грошових коштів у сумі 3012293044,96 грн.
В обґрунтування вказаної позовної заяви арбітражний керуючий Петровська Наталія Андріївна послалася на те, що зібрані матеріали та фактичні дані свідчать про доведення Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" до банкрутства з вини відповідачів, які, виступаючи засновниками (Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес." та Дочірнє підприємство "Транспортно-експедиційний центр"), бенефіціаром ( ОСОБА_2 ) та керівниками ( ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ), мали вирішальний вплив на господарську діяльність боржника та за період 2006-2016 років приймали рішення і вчиняли дії/бездіяльність, що мали наслідком зменшення активів товариства, внаслідок чого останнє втратило змогу здійснювати діяльність та отримувати прибуток.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.01.2025 прийнято до розгляду вищенаведену позовну заяву, відкрито за нею провадження та вирішено розглядати в межах справи №916/1261/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" за правилами загального позовного провадження із присвоєнням справі №916/1261/16(916/5679/24).
Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.08.2025 у справі №916/1261/16(916/5679/24) (суддя Грабован Л.І.) відмовлено у задоволенні позову; витрати по сплаті судового збору покладено на позивача.
Дане рішення мотивоване відсутністю у матеріалах справи звіту за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складеного відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 №14 (у редакції наказу від 26.10.2010 №136), що, беручи до уваги зміст позовної заяви ліквідатора, яка також не містить ґрунтовного аналізу фінансово-господарського стану боржника, унеможливлює встановлення судом наявності або відсутності дій/бездіяльності відповідачів щодо доведення Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" до банкрутства.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 06.08.2025 у справі №916/1261/16(916/5679/24) та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" - арбітражного керуючого Петровської Наталії Андріївни про покладення субсидіарної відповідальності задовольнити у повному обсязі.
Зокрема, скаржник наголошує на тому, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевий господарський суд безпідставно не врахував низку наявних у матеріалах справи доказів, які підтверджують необхідність притягнення відповідачів до субсидіарної відповідальності, оскільки свідчать про доведення Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" до банкрутства внаслідок наступних дій/бездіяльності: укладення договору поруки за зобов'язаннями пов'язаного товариства з Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Київ" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк") у період, коли боржник був неспроможний сплачувати заборгованість за кредитними договорами, укладеними останнім з Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк"; укладення правочинів та перерахунок коштів на користь третіх осіб без мети отримання прибутку, виведення коштів на користь пов'язаних підприємств та штучне зменшення активів; невчинення дій для запобіганню банкрутству, для погашення вимог кредиторів та для припинення товариства; не передача та приховування документації банкрута від ліквідатора і невиконання вимог суду про передачу документації. За твердженням апелянта, місцевий господарський суд необґрунтовано не надав жодної правової оцінки вищенаведеним діям/бездіяльності відповідачів, які передували виникненню стану неплатоспроможності боржника, з точки зору вчинення їх у інтересах боржника, з розумним поясненням їх мети і мотивів, у межах звичайних підприємницьких ризиків, а також залишив поза увагою те, що, з огляду на відсутність первинних документів боржника, зокрема, і фінансової звітності за останні три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, у ліквідатора була відсутня можливість здійснити аналіз фінансово-господарської діяльності товариства у повному обсязі, при цьому ненадання ліквідатору керівниками банкрута первинних фінансових документів за умови істотного розміру заборгованості у структурі активів боржника є бездіяльністю, яка не відповідає інтересам цієї юридичної особи, та недобросовісною поведінкою, вчиненою на шкоду кредиторам.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Поліщук Л.В., Діброви Г.І. від 30.09.2025 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, а також встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу та будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 15.10.2025.
У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 14.10.2025 (вх.№3759/25/Д2 від 15.10.2025) ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 06.08.2025 у справі №916/1261/16(916/5679/24) - без змін, посилаючись на недоведеність ліквідатором наявності дій/бездіяльності ОСОБА_2 (бенефіціар боржника у період з 28.05.2016 по 20.10.2016), які призвели до банкрутства Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест", на не подання ліквідатором до суду звіту за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності боржника, а також на те, що неповнота дій ліквідатора не може бути усунута iнiцiюванням притягнення вказаного відповідача до субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника.
15.10.2025 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" - арбітражного керуючого Петровської Наталії Андріївни №02-04/422 від 15.10.2025 (вх.№3759/25/Д3 від 15.10.2025), в якому остання просить апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" задовольнити, а рішення Господарського суду Одеської області від 06.08.2025 у справі №916/1261/16(916/5679/24) - скасувати повністю, стверджуючи про те, що ненадання ліквідатору керівниками/органами управління банкрута первинних фінансових документів боржника є бездіяльністю і недобросовісною поведінкою, яка вчинена на шкоду кредиторам; про те, що аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства не є єдиним джерелом дослідження підстав для покладання субсидіарної відповідальності, а також про необґрунтованість звуження місцевим господарським судом періоду, за який здійснюється визначення ознак дій з доведення боржника до банкрутства, що не є одномоментним процесом, та кола обставин (перелік яких не є вичерпним), що мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство.
20.10.2025 до апеляційного господарського суду від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу б/н від 20.10.2025 (вх.№3759/25/Д4 від 20.10.2025), в якому він просить апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 06.08.2025 у справі №916/1261/16(916/5679/24) - без змін, зазначаючи про відсутність у матеріалах справи жодних належних та допустимих доказів, які б достеменно та беззаперечно свідчили про те, що дії (бездіяльність) відповідачів безпосереднього призвели до банкрутства Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест", відсутності коштів на рахунках та, відповідно, до неможливості задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів (майна) боржника.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2025, зокрема, задоволено клопотання ОСОБА_3 про продовження строку на подання відзиву на апеляційну скаргу; продовжено ОСОБА_3 строк на подання відзиву на апеляційну скаргу б/н від 20.10.2025 (вх.№3759/25/Д4 від 20.10.2025); відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу; залишено без розгляду відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу №23/10 від 23.10.2025 (вх.№3759/25/Д5 від 27.10.2025).
Крім того, вищенаведеною ухвалою суду від 03.11.2025 вирішено розглянути апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" на рішення Господарського суду Одеської області від 06.08.2025 у справі №916/1261/16(916/5679/24) поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, та призначено дану справу до розгляду на 10.12.2025 о 10:00.
У судовому засіданні 10.12.2025 представник ОСОБА_1 висловив заперечення проти задоволення апеляційної скарги; представники інших учасників справи участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.9 а.с.6-27), при цьому ОСОБА_2 у прохальній частині поданого ним відзиву на апеляційну скаргу б/н від 14.10.2025 (вх.№3759/25/Д2 від 15.10.2025) та ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" - арбітражний керуючий Петровська Наталія Андріївна у клопотанні №02-04/426 від 04.12.2025 (вх.№3759/25/Д6 від 04.12.2025) просили здійснити розгляд апеляційної скарги без їх участі.
Колегія суддів зауважує, що у вищенаведеному судовому засіданні представник Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" - Лисий Максим Станіславович повинен був брати участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, між тим 10.12.2025 представник апелянта не змін налагодити стабільний зв'язок, при цьому всі ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву (частина п'ята статті 197 Господарського процесуального кодексу України), про що скаржнику було роз'яснено в ухвалі суду від 08.12.2025, якою задоволено заяву Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів №117/38830/2025 від 04.12.2025 (вх.№4944/25 від 05.12.2025).
Неодноразово секретарем судового засідання були здійснені спроби під'єднати представника Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" - Лисого Максима Станіславовича до відеоконференції, проте з'єднатися з представником скаржника не виявилось за можливе з причин, які безпосередньо залежали від вказаного представника.
Крім того, протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2025 відмовлено у задоволенні заяви Тодорашка Андрія Вікторовича б/н від 09.12.2025 (вх.№3759/25/Д7 від 09.12.2025).
При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що явка повноважних представників учасників справи у судовому засіданні 10.12.2025 обов'язковою не визнавалась, правові позиції скаржника та відповідача - ОСОБА_3 викладені, відповідно, у поданих ними апеляційній скарзі та відзиві на неї, а тому відсутність представника апелянта та одного з відповідачів у судовому засіданні не перешкоджала апеляційному перегляду рішення Господарського суду Одеської області від 06.08.2025 у справі №916/1261/16(916/5679/24).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес." та Дочірнє підприємство "Транспортно-експедиційний центр" своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 , обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.05.2016 порушено провадження у справі №916/1261/16(916/5679/24) про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест"; визнано грошові вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" у сумі 8397980,70 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.08.2016, постановленою за результатами попереднього засідання, затверджено реєстр вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" з вказівкою розміру вимог та черговості їх задоволення, до якого увійшли вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк", Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" Профкредит" на загальну суму 3012293044,96 грн.
Постановою Господарського суду Одеської області від 20.10.2016 у справі №916/1261/16 визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" банкрутом та відкрито відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" ліквідаційну процедуру.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.11.2019 у справі №916/1261/16 ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" призначено арбітражного керуючого Петровську Наталію Андріївну.
В межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" за підсумками процедури розпорядження та ліквідаційної процедури було виявлено наступне майно боржника:
1) земельну ділянку площею 0,4993 га, кадастровий номер 5110137300:08:006:0007, з цільовим призначенням: для будівництва жилого, 3-секційного будинку 9-16 поверхів, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 31 (перебувала в іпотеці у Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк");
2) частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Складський комплекс "Більшовик" (ЄДРПОУ: 34802026, юридична адреса: 65042, м. Одеса, Балтська Дорога, 42) у розмірі 13998,60 грн
Вищенаведене майно було реалізоване на аукціонах. Зокрема, земельна ділянка реалізована за ціною 152352 грн і вся сума коштів від її реалізації перерахована на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" для погашення його вимог як кредитора, чиї вимоги забезпечені заставою. Частка у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Складський комплекс "Більшовик" реалізована за ціною 537,55 грн і відповідні кошти за рішенням комітету кредиторів від 10.06.2024, перераховані на користь ліквідатора для відшкодування його витрат.
Будь-якого іншого майна банкрута, за рахунок якого було б можливим погашення вимог кредиторів, у ліквідаційній процедурі не виявлено.
Залишок непогашених вимог кредиторів становить 3012293044,96 грн, які були визнані ухвалами суду від 04.08.2016, 15.06.2017, 19.09.2022 та 12.06.2024. Так, до реєстру вимог кредиторів внесено Акціонерне товариство "ЗНВКІФ "ІНВЕСТОХІЛЛС ХЕЛІАНТУС" із сумою вимог 2742075046,21 грн, Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" із залишком непогашених вимог у сумі 124305119,62 грн та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" Профкредит" із сумою вимог 145912879,13 грн.
Звертаючись у даній справі з позовною заявою про покладення субсидіарної відповідальності у зв'язку із доведенням до банкрутства, ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" - арбітражний керуючий Петровська Наталія Андріївна вказала на об'єктивну сторону правопорушення, яка, за твердженням заявниці, полягає у наступному:
1) укладення договору поруки за зобов'язаннями пов'язаного товариства з Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Київ" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк") у період, коли боржник був неспроможний сплачувати заборгованість за кредитними договорами, укладеними останнім з Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (відповідальними особами визначено засновників - Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес." та Дочірнє підприємство "Транспортно-експедиційний центр", а також керівника - ОСОБА_3 );
2) укладення правочинів та перерахунок коштів на користь третіх осіб без мети отримання прибутку, виведення коштів на користь пов'язаних підприємств та штучне зменшення активів (відповідальними особами визначено засновників - Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес." та Дочірнє підприємство "Транспортно-експедиційний центр", а також керівників - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 );
3) невчинення дій для запобіганню банкрутству, для погашення вимог кредиторів та для припинення товариства (відповідальними особами визначено засновників - Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес." та Дочірнє підприємство "Транспортно-експедиційний центр", керівників - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а також кінцевого бенефіціара - ОСОБА_2 );
4) непередача та приховування документації банкрута від ліквідатора, невиконання вимог суду про передачу документації (відповідальними особами визначено керівника - ОСОБА_1 , засновника - Дочірнє підприємство "Транспортно-експедиційний центр" та кінцевого бенефіціара - ОСОБА_2 ).
На підтвердження позовних вимог ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" - арбітражним керуючим Петровською Наталією Андріївною надано:
-копію кредитного договору №11/07 від 02.08.2007, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест";
-роздруківки рішення Господарського суду Одеської області від 16.05.2011 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 13.03.2012 у справі №29/17-795-2011 про стягнення заборгованості за кредитним договором №11/07 від 02.08.2007;
-копію кредитного договору №13/07 від 10.08.2007, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест";
-роздруківки рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2011 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 19.10.2011 у справі №15-25/17-1006-2011 про стягнення заборгованості за кредитним договором №13/07 від 10.08.2007;
-копію заяви Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" з грошовими вимогами до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест";
-роздруківки рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2011 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 19.01.2012 у справі №12/17-1736-2011 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, за яким боржник виступав майновим поручителем;
-копію договору про надання кредиту №001/09 від 29.10.2009, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Київ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Паляниця";
-копію договору іпотеки б/н від 29.10.2009, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" та Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Київ";
-копії балансів та звітів про фінансові результати Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" за 2009-2011 роки;
-копії балансів Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" за 2012-2013 роки;
-витяги із балансів Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" за 2014-2015 роки;
-роздруківку постанови Одеського апеляційного господарського суду від 22.03.2011 у справі №3/116-10-4643 про стягнення заборгованості за кредитним договором №001/09 від 29.10.2009;
-роздруківки постанови Одеського апеляційного господарського суду від 20.03.2012 та ухвали Господарського суду Одеської області від 09.09.2015 у справі №8/17-3839-2011 про стягнення заборгованості за кредитним договором №001/09 від 29.10.2009;
-копію договору №12/04/2016 від 12.04.2016 про відступлення прав вимоги, укладеного між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" Профкредит";
-витяг з Інтернет-ресурсу щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" станом на 14.10.2024;
-копію статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест", затвердженого рішенням загальних зборів учасників, оформленим протоколом від 03.12.2008;
-копію листа Акціонерного банку "Південний" №0192-192-1773БТ-2020 від 15.01.2020 щодо надання виписки по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" з додатком;
-аналіз виписки про рух коштів по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" в Акціонерному банку "Південний";
-копії виписок по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" у Публічному акціонерному товаристві "МТБ Банк";
-аналіз виписки про рух коштів по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" у Публічному акціонерному товаристві "МТБ Банк";
-витяги з Інтернет-ресурсу щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-А2", Приватного підприємства "Перспектива Ріелтор", Товариства з обмеженою відповідальністю "Творче об'єднання - ДЮК", Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Строй", Дочірнього підприємства "Транспортно-експедиційний центр", Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні реформи", Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Строй СУ №2", Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадри", Товариства з обмеженою відповідальністю "Промстрой-Прогрес";
-копії договорів №09/04-2ВФП від 09.04.2009 та №09/04-3 від 09.04.2009, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кадри";
-копію договору №ПД-09/04/09-1 від 09.04.2009, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест", Товариством з обмеженою відповідальністю "Кадри" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд";
-копію договору №08/04-7ВФП від 08.04.2009, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогресс-Строй";
-копії договорів №30/12/10-1 від 30.12.2010 та №01/06/11-3 від 01.06.2011, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промстрой-Прогресс";
-копію договору №ПД-22/07/11 від 22.07.2011, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промстрой-Прогрес", Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Творче об'єднання - ДЮК";
-копію договору позики №ВФП-26/10/12 від 26.10.2012, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аланур Білдінг";
-копії договорів №У-25/12/12-1 від 25.12.2012 та №У-27/06/13 від 27.06.2013, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогрес-А2";
-копія ухвали Господарського суду Одеської області від 23.03.2020 у справі №916/1261/16 про зобов'язання ОСОБА_1 передати ліквідатору Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" - арбітражному керуючому Петровській Наталії Андріївні бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута;
-інформацію про виконавче провадження №61962912 з примусового виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 23.03.2020 у справі №916/1261/16 про зобов'язання ОСОБА_1 передати ліквідатору документацію;
-копії актів прийому-передачі установчих та бухгалтерських документів Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" б/н від 06.07.2020 та б/н від 31.07.2020, підписаних між ОСОБА_1 та арбітражним керуючим Петровською Наталією Андріївною;
-копію реєстру вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" станом на 14.06.2024.
За положеннями статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
Як роз'яснив Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.1999 №10-рп/99 (справа №1-6/99), положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким "державною мовою в Україні є українська мова", треба розуміти так, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята статті 10 Конституції України).
Відповідно до статті 10 Господарського процесуального кодексу України господарське судочинство в судах здійснюється державною мовою.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.
Частиною першою статті 14 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" визначено, що у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою.
В силу частини шостої статті 13 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.
За умовами частин першої, другої, четвертої, п'ятої статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
При цьому до письмових доказів, викладених недержавною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України "Про нотаріат". Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.
Таким чином, докази, не перекладені з російської мови (недержавної мови) на українську мову та не засвідчені належним чином у порядку статті 79 Закону України "Про нотаріат" не є належними документами, оскільки не оформлені в установленому законом порядку.
Саме такий висновок Верховного Суду викладений в постановах від 20.06.2019 у справі №910/4473/17 та від 12.03.2025 у справі №910/20940/21(910/19964/23).
Між тим, арбітражним керуючим до суду першої інстанції подано низку доказів (копії договорів №09/04-2ВФП від 09.04.2009 та №09/04-3 від 09.04.2009, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кадри"; договору №08/04-7ВФП від 08.04.2009, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогресс-Строй", договорів №30/12/10-1 від 30.12.2010 та №01/06/11-3 від 01.06.2011, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промстрой-Прогресс"; договору займу №ВФП-26/10/12 від 26.10.2012, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аланур Білдінг"; договору №У-25/12/12-1 від 25.12.2012 та №У-27/06/13 від 27.06.2013, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогрес-А2"), які складені іноземною мовою (російською) і позивачем не надано їх засвідчений у встановленому законом порядку переклад українською мовою, а тому вказані документи не можуть бути прийняті судом як належні та допустимі докази, що унеможливлює їх дослідження при вирішенні спору по суті. Поряд з цим, ліквідатором не було обґрунтовано та не було доведено існування об'єктивної неможливості подання перекладу зазначених документів українською мовою, тому Південно-західний апеляційний господарський суд не надає правової оцінки таким документам як доказам у справі.
Загальні умови та підстави для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство визначені Цивільним кодексом України та Кодексом України з процедур банкрутства.
За загальним правилом, визначеним частинами першою-третьою статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями; юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном; учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, установлених установчими документами та законом.
До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом (частина друга статті 191 Цивільного кодексу України).
Частиною першою статті 619 Цивільного кодексу України визначено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
Водночас відкриття провадження у справі про банкрутство є початком особливого правового регулювання відносин (між боржником та його кредиторами, між боржником та третіми особами), системою загальних та спеціальних охоронних норм законодавства, взаємодія та мета яких визначається принципами та нормами, що становлять зміст Кодексу України з процедур банкрутства.
Так, у судовій процедурі ліквідації боржника питання єдиного майнового комплексу боржника регулюється нормами Кодексу України з процедур банкрутства про ліквідаційну масу, до складу якої входять усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси (частина перша статті 62 Кодексу України з процедур банкрутства).
Застосування субсидіарної відповідальності у справах про банкрутство урегульовано нормами частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, якою передбачено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор (а згідно зі змінами, внесеними Законом від 20.03.2023 №2971-IX, також і кредитор) має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.
Отже, у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії/бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства.
Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру. Саме банкрут, від імені якого діє ліквідатор (арбітражний керуючий), у порядку, визначеному статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства, звертається з вимогою до третіх осіб, з вини яких настало банкрутство боржника.
При цьому визначена в абзаці першому статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства дискреція ліквідатора у питанні покладення субсидіарної відповідальності має застосовуватися з урахуванням принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, невід'ємним критерієм дотримання якого з огляду на положення частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства є вирішення питання про покладення на винних осіб субсидіарної відповідальності за доведення боржника до банкрутства (такий висновок узгоджується зі сталою правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №924/669/17, від 07.10.2021 у справі №914/3812/15, від 14.09.2023 у справі №908/2414/21, від 15.02.2024 у справі №908/2538/22, від 14.03.2024 у справі №34/5005/4591/2012 тощо).
Визначене частиною другою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися судами шляхом встановлення складу такого правопорушення (об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони).
Об'єктом цього правопорушення є ті майнові права боржника та кредиторів, вимоги яких визнані у справі про банкрутство, що порушені у зв'язку з доведенням боржника до банкрутства, та відновлення яких відбувається відшкодуванням шкоди у межах покладення субсидіарної відповідальності за правилами частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства.
Об'єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб та/або юридичних осіб, пов'язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможність боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства.
Суб'єктами правопорушення є особи, визначені частиною другою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства.
Суб'єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб'єкта правопорушення).
Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. Для застосування такої відповідальності необхідним є встановлення судом складових елементів господарського правопорушення як об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №915/1624/16.
Притаманною ознакою цивільно-правової відповідальності є те, що особа, яка є відповідачем, повинна доказати відсутність своєї вини.
Суб'єктами правопорушення (субсидіарної відповідальності), що може бути покладена у справі про банкрутство за заявою ліквідатора, є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника, тобто вчиненні суб'єктом (суб'єктами) субсидіарної відповідальності винних дій, що призвели до банкрутства боржника.
При цьому Кодекс України з процедур банкрутства не встановлює заборони для покладення субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі на керівника боржника, повноваження яких до та на час порушення/здійснення провадження у справі про банкрутство припинились, оскільки одним із визначальним для цієї відповідальності є причинно-наслідковий зв'язок між діями/бездіяльністю цих осіб та наслідками у вигляді доведення боржника до банкрутства та банкрутства, за умови винних дій цих осіб (суб'єктивна сторона).
Схожі критерії застосовано Європейським судом з прав людини у рішенні від 11.12.2018 у справі "Лекич проти Словенії" (Lekic v. Slovenia), в якій суд визнав таким, що не відповідає принципу добросовісності в комерційній практиці невжиття колишнім керівником компанії за наявності ознак банкрутства заходів до визнання компанії банкрутом в рамках процедури неспроможності фактичне продовження її існування як юридичної особи, не зважаючи на неможливість виконання зобов'язань. Європейський суд з прав людини констатував, що заявник не може отримати з цієї ситуації вигоду у вигляді звільнення від зобов'язань.
З вищевикладеного можна дійти висновку, що після визнання боржника банкрутом, за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника, погашення заборгованості банкрута є неможливим внаслідок дій та (або) бездіяльності засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, до поки такі особи не доведуть протилежного.
Притягнення винних у доведені до банкрутства осіб до субсидіарної відповідальності є механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб пов'язаних з боржником і, як наслідок, недопущення здійснення права власності на шкоду інших осіб.
Першочерговою метою застосування цього механізму є створення для кредиторів у межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав, законних інтересів та задоволення вимог, що відповідає загальній меті процедур банкрутства та кореспондується з обов'язком здійснення ліквідатором всієї повноти передбачених законом повноважень і заходів спрямованих на досягнення цієї мети у ліквідаційній процедурі.
Юридичним механізмом досягнення такої мети та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок є притягнення винних осіб у доведенні боржника до банкрутства, які використовували таку особу як прикриття ("вуаль") для досягнення своїх цілей (отримання доходів, матеріальної вигоди, зокрема через зловживання правом тощо), до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог.
Враховуючи, що ліквідаційна маса (її вартість) є одним із визначальних показників для обчислення розміру субсидіарної відповідальності, колегія суддів, з огляду на регламентовані Кодексом України з процедур банкрутства порядок та етапи формування ліквідаційної маси, зміни, яких вона зазнає під час ліквідаційної процедури, зазначає, що передумови для покладення субсидіарної відповідальності встановлюються, насамперед, на підставі фінансово-економічних показників боржника, порядок аналізу, дослідження та оцінки яких прямо визначений Кодексом України з процедур банкрутства.
Цей порядок передбачає, що:
-арбітражний керуючий зобов'язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, та становища на ринках боржника і подавати результати такого аналізу до господарського суду разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію (пункт 3 частини другої статті 12 Кодексу України з процедур банкрутства);
-господарський суд в ухвалі про відкриття провадження у справі може зобов'язати боржника провести аудит; якщо боржник не має для цього коштів, господарський суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора (кредиторів) за його (їхньою) згодою (частина десята статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства);
-розпорядник майна зобов'язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, становища на ринках боржника; виявляти (за наявності) ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства (частина третя статті 44 Кодексу України з процедур банкрутства);
-ліквідатор з дня свого призначення проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута, аналізує фінансовий стан банкрута, формує ліквідаційну масу (а відповідно до змін, внесених Законом України від 13.07.2023 №3249-IX, також складає висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення).
Аналіз фінансового стану банкрута має відповідати вимогам Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 №14 (далі - Методичні рекомендації), оскільки ці рекомендації розроблено з метою визначення однозначних підходів під час аналізу фінансово-господарського стану підприємств щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства; своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для вжиття заходів щодо запобігання банкрутству підприємств, а також виявлення резервів підвищення ефективності виробництва та відновлення платоспроможності підприємств шляхом їх санації.
Звідси, керуючись наведеними положеннями Кодексу України з процедур банкрутства щодо обов'язків арбітражного керуючого під час проведення процедури банкрутства та щодо етапів, умов та підстав для здійснення оцінки фінансово-господарського стану боржника, апеляційний господарський суд наголошує на тому, що відповідні дії арбітражного керуючого (розпорядника майна, ліквідатора) є передумовами у дослідженні та виявленні підстав для порушення питання про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство.
Тобто відповідна діяльність з виявлення передумов для субсидіарної відповідальності розпочинається з введенням процедури розпорядження майном боржника у справі про банкрутство. Тому відповідний звіт/висновок арбітражного керуючого, яким зафіксоване правопорушення (з доведення до банкрутства) та який складений з урахуванням вимог Методичних рекомендацій, є доказом та підставою для вимог про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, а отже, складовою доказової бази (джерелом) на підтвердження об'єктивної сторони відповідного правопорушення.
Отже, висновок щодо передумов для субсидіарної відповідальності формується у звіті ліквідатора за результатами здійснення ним аналізу фінансового стану банкрута, а згідно зі змінами, внесеними Законом від 13.07.2023 №3249-IX, у складеному відповідно до Методичних рекомендацій висновку за результатами здійснення аналізу фінансового стану банкрута (про наявність чи відсутність ознак доведення до банкрутства).
Аналогічний правовий висновок судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21).
Суд апеляційної інстанції вбачає, що у матеріалах справи відсутній звіт ліквідатора за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, який був би складений відповідно до Методичних рекомендацій та фіксував би правопорушення у вигляді доведення Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" до банкрутства. Наявність об'єктивної неможливості здійснення оцінки фінансово-господарського стану боржника з оформлення відповідного звіту/висновку ліквідатором за допомогою належних та допустимих доказів не доведена. Зокрема, ліквідатор не зазначив, яких саме документів бракує для проведення аналізу; не навів підтвердження, що вживав усі передбачені законом заходи для їх отримання; не довів, що відсутність документів спричинена протиправною поведінкою відповідачів. Однак пасивність ліквідатора не може автоматично створювати презумпцію вини відповідачів.
Поряд з цим, колегією суддів враховується, що звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності, не є безумовним доказом доведення боржника до банкрутства, а його наявність (або його недоліки) чи відсутність не є визначальним критерієм притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, оскільки встановлення підстав для її покладення належить до дискреційних повноважень суду, які здійснюються судом за результатами сукупної оцінки всіх наявних у справі доказів, в тому числі й цього звіту, який є лише одним із засобів доказування, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 22.04.2021 у справі №915/1624/16.
За відсутності у диспозиції частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства конкретизації обставин (дій/бездіяльності винних осіб), що підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, при вирішенні цього питання мають братися до уваги також підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема:
1) вчинення суб'єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;
2) прийняття суб'єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов'язаннях;
3) прийняття суб'єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо.
Наведений перелік обставин, які мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, не є вичерпним.
Вирішуючи питання щодо вини (форми вини) суб'єкта субсидіарної відповідальності, слід виходити з обов'язків та повноважень суб'єктів відповідальності щодо боржника, покладених на них законом та/або статутом, враховуючи при цьому положення частин першої, третьої статті 4 Кодексу України з процедур банкрутства.
Відсутність в матеріалах справи висновку про доведення до банкрутства боржника не може бути беззаперечною підставою для звільнення винних осіб від субсидіарної відповідальності.
Особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, а й добросовісно і розумно. Між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) у процесі діяльності складаються відносини довірчого характеру, у зв'язку з чим протиправна поведінка зазначеної особи може виражатися не лише у невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному чи недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.
Недодержання принципу добросовісності перетворюється на винну поведінку, оскільки протиправне порушення суб'єктивних цивільних прав особи є прямим наслідком дій зобов'язаної особи, яка, зважаючи на конкретні обставини, могла усвідомлювати характер своїх дій як таких, що можуть завдати шкоди.
Банкрутство (неплатоспроможність) не є одномоментним процесом, а суд лише констатує цей стан, до якого призводять дії (бездіяльність) у широкому часовому проміжку.
Статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.
Однак, зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість відповідних осіб довести відсутність своєї вини у банкрутства боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.
Якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника викликають об'єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх можливостей, що стосуються визначення дій боржника, як таких, що вчиненні на шкоду інтересам боржника та його кредиторів. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із частиною другою статті 74 Господарського процесуального кодексу України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент.
Передбачається, що до суб'єктів субсидіарної відповідальності слід віднести осіб, які отримали істотний актив боржника на підставі актів, рішень, правочинів тощо прийнятих засновниками чи керівником боржника на шкоду інтересам останнього та його кредиторів, які можуть виражатися, зокрема, у прийнятті ключових ділових рішень з порушенням принципів добросовісності та розумності, в тому числі узгодження, укладення або схвалення правочинів на завідомо невигідних умовах або з особами завідомо нездатними виконати свої зобов'язання ("фірмами одноденками" тощо); наданні вказівок з приводу вчинення явно збиткових операцій; призначенні на керівні посади осіб, результат діяльності яких явно не відповідає інтересам юридичної особи; створенні і підтриманні такої системи управління боржником, яка націлена на систематичне отримання вигоди третьою особою на шкоду боржнику і його кредиторам; використанні документообігу, який не відображає реальних господарських операцій; отриманні такими особами істотних переваг з такої системи організації підприємницької діяльності, яка спрямована на перерозподіл (в тому числі за допомогою недостовірного документообігу), сукупного доходу, отримуваного від здійснення даної діяльності особами, об'єднаними спільним інтересом (наприклад, єдиним виробничим циклом), на користь ряду цих осіб з одночасним акумулюванням на стороні боржника основного боргового навантаження; використанні і розпорядженні майном боржника, як своїм особистим, нехтуючи інтересами кредиторів; вчинення інших юридичних дій, що не відповідають принципу добросовісності в комерційній (діловій) практиці тощо. Наведений перелік прикладів не є вичерпним.
Отже, виходячи зі змісту частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства суд оцінює істотність впливу дій (бездіяльності) третіх осіб на становище боржника, перевіряючи наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) цих осіб та фактичною неплатоспроможністю боржника (доведенням його до банкрутства).
Для визначення статусу особи як відповідача по субсидіарній відповідальності за зобов'язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд під час розгляду заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності та з'ясуванні наявності підстав для покладення на цих осіб субсидіарної відповідальності дослідити сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника.
Об'єктом оцінки суду в цьому випадку є надані ліквідатором докази на підтвердження доведення діями чи бездіяльністю третіх осіб боржника до банкрутства.
Звернення ліквідатора боржника має бути аргументованим, містити виклад обставин з наданням підтверджуючих доказів, які свідчать про наявність стверджуваного правопорушення зі сторони особи (осіб) винних за твердженням ліквідатора у доведенні боржника до банкрутства. Доведення до банкрутства для покладення субсидіарної відповідальності має відбуватись на підставі документів та фактичних даних, здобутих у процедурах банкрутства. Саме на ліквідатора як заявника відповідно до приписів частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України покладається обов'язок доведення причинно-наслідкового зв'язку між винними діями чи бездіяльністю суб'єкта відповідальності та настанням негативних для наслідків боржника у вигляді неплатоспроможності, відсутності у нього активів для задоволення вимог визнаних судом кредиторів.
Формальне виконання ліквідатором визначеного Кодексу України з процедур банкрутства обов'язку зі звернення до суду із заявою про покладення субсидіарної відповідальності - створення легітимного вигляду дотримання/виконання вимог закону (вчинення дій "про людське око") за своєю суттю не свідчить про наявність підстав для притягнення визначених ним в заяві осіб до субсидіарної відповідальності, адже ініціювання притягнення осіб до субсидіарної відповідальності насамперед передбачає доведення причинно-наслідкового зв'язку між їх діями чи бездіяльністю таких осіб та неплатоспроможністю боржника, доведенням його до банкрутства (постанова Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №910/3438/13).
Саме детальний аналіз фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство, дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи.
Повний, методологічно коректний та ретроспективно-порівняльний аналіз фінансового становища боржника у поєднанні з дослідженням економічної природи та хронології виникнення його заборгованості перед кредиторами є тим інструментом, який дозволяє ліквідатору встановити наявність або відсутність конкретного причинно-наслідкового зв'язку між діями/бездіяльністю відповідачів та настанням неплатоспроможності юридичної особи. Такий аналіз не є формальністю, а становить обов'язковий елемент діяльності арбітражного керуючого, що випливає з правової природи субсидіарної відповідальності як спеціальної деліктної конструкції у межах справи про банкрутство.
Субсидіарна відповідальність може бути покладена лише за умови наявності умисних дій, спрямованих на доведення юридичної особи - боржника до неплатоспроможності, та за відсутності доказів іншої об'єктивної причини, яка могла б призвести до цього фінансового стану.
Між тим, формально посилаючись на те, що з 2009 року з балансів Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" прослідковується зменшення активів та збільшення заборгованості, ліквідатор безпідставно не проаналізував показники фінансової звітності та не встановив обставини, які реально зумовили поетапне погіршення майнового стану боржника. Ліквідатор не здійснив необхідний аналіз ключових фінансових показників боржника (ліквідності, платоспроможності, структури капіталу, динаміки доходів і витрат), що є обов'язковими індикаторами при встановленні ознак доведення до банкрутства. Залишаючи ці питання поза увагою, ліквідатор фактично підмінив економічний аналіз загальними припущеннями.
За твердженням відповідачів, ліквідатором необґрунтовано ігнорується те, що кредитні договори були укладені Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" у серпні місяці 2007 року в іноземній валюті (долар США), а вже у листопаді місяці 2008 року почалася світова фінансова криза та курс долару по відношенню до гривні різко зріс з 4,5-5 грн за 1 долар у 2007-2008 роках до 8 гривень за 1 долар у листопаді місяці 2009 року. Настання вказаної кризи є загальновідомою обставиною, яка, власне, не могла не вплинути негативно на фінансові показники боржника, який отримав кредит в іноземній валюті і розмір зобов'язань якого внаслідок курсової різниці за короткий проміжок часу збільшився майже вдвічі, не зважаючи на що Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" до серпня місяця 2010 року продовжувало сплачувати за кредитними договорами.
Колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду враховується, що світова фінансова криза 2008 року за своєю природою була системним глобальним потрясінням, яке охопило банківські, фінансові та інвестиційні ринки значної кількості держав та призвело до різкої девальвації національних валют держав із економіками, які формуються. Раптова девальвація національної валюти перебуває поза межами управлінського контролю відповідальних осіб підприємства і належить до категорії системних зовнішніх економічних факторів. Між тим, встановлення чи мав місце негативний вплив таких факторів на товариство, яке мало валютні зобов'язання і об'єктивно та неминуче призвів до банкрутства підприємства, оскільки розмір боргу збільшився автоматично внаслідок курсової різниці, що не пов'язано з будь-якими діями, бездіяльністю керівництва, чи все ж таки саме умисні дії керівників та засновників сприяли доведенню підприємства до стану його неплатоспроможності, арбітражний керуючий - ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" мав здійснити під час проведення аналізу фінансово-господарського стану боржника, за результатам якого відповідно до Методичних рекомендацій мав бути складений відповідний звіт (висновок).
У такій ситуації, коли неплатоспроможність значною мірою могла виникнути через зовнішній фактор, відповідальність контролюючих осіб не може бути встановлена без доказів того, що їх дії посилили, а не просто супроводжували, негативний вплив валютної кризи. Однак ліквідатор не надав жодного аналізу, який демонстрував би, що саме управлінські рішення боржника, а не економічна ситуація, стали визначальною причиною фінансового стану підприємства.
Поряд з цим, стверджуючи про укладення договору поруки за зобов'язаннями пов'язаного товариства з Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Київ" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк") у період, коли боржник був неспроможний сплачувати заборгованість за кредитними договорами, укладеними останнім з Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк", ліквідатор безпідставно ігнорує як правову природу інституту поруки, так і економічний контекст діяльності товариства на момент укладення відповідного правочину. По-перше, чинне законодавство України не містить жодних обмежень щодо надання поручительської підтримки пов'язаним юридичним особам. Це є поширеною практикою у корпоративних групах та відповідає природі господарського обігу, оскільки порука є одним із інструментів внутрішньогрупової координації фінансових ресурсів та забезпечення кредитних операцій. По-друге, застосування інституту субсидіарної відповідальності потребує доведення не просто факту укладення договору поруки, а саме того, що цей правочин був завідомо збитковим, економічно необґрунтованим, укладеним у стані фактичної неплатоспроможності та/або та мав на меті заподіяння шкоди кредиторам боржника, між тим ліквідатор не довів жодного з цих обставин. Навпаки, на момент укладення відповідного правочину (договору поруки) господарська діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" не характеризувалася ознаками неплатоспроможності, натомість підприємство мало активи та продовжувало отримувати доходи від своєї діяльності, що відображено безпосередньо у фінансовій звітності. Вказане свідчить про те, що укладення поруки могло бути раціональним бізнес-рішенням, яке суд не повинен ставити під сумнів ретроспективно лише на підставі негативних наслідків, якщо рішення було прийнято добросовісно, у межах звичайного господарського ризику та на момент укладення виглядало економічно виправданим.
При цьому твердження ліквідатора про неспроможність Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" сплачувати заборгованість за кредитними договорами №11/07 від 02.08.2007 та №13/07 від 10.08.2007 станом на момент укладення вищенаведеного договору поруки спростовується змістом наданих арбітражним керуючим судових рішень, які ухвалені в межах розгляду справ про стягнення заборгованості за вказаними кредитними договорами, набрали законної сили, є чинними і в яких преюдиційно встановлений факт припинення сплати за цими договорами лише з серпня місяця 2010 року. За таких обставин, поведінка боржника є протилежною до моделі, яка вказувала б на доведення до банкрутства, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" продовжувало обслуговувати власні кредити ще майже два роки після надання поруки.
Доводи ліквідатора та апелянта про укладення боржником договорів та перерахунок останнім коштів на користь третіх осіб без мети отримання прибутку, виведення коштів на користь пов'язаних підприємств та штучне зменшення активів колегією суддів до уваги не приймаються, адже, по-перше, відповідні твердження обґрунтовані посиланнями на правочини (зокрема, договори купівлі-продажу векселів та цінних паперів, договори надання поворотної фінансової допомоги), які були вчинені Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" у період з жовтня місяця 2006 року по жовтень місяць 2008 року, тобто у період здійснення прибуткової господарської діяльності та сумлінного розрахунку за кредитними договорами, що виключає наявність сумнівів щодо очевидної економічної недоцільності таких правочинів; по-друге, копії правочинів, на які посилаються скаржник та ліквідатор, у матеріалах справи відсутні, хоча вони були передані арбітражному керуючому на підставі підписаного останнім акту прийому-передачі установчих та бухгалтерських документів Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" б/н від 06.07.2020.
Укладені боржником договори уступки прав вимоги також не є безоплатними, натомість відчуження прав вимоги відбулося за ціною, яка дорівняє розміру таких вимог, що свідчить про набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" суми грошових коштів, еквівалентної тим сумам, сплати яких боржник мав право вимагати від третіх осіб, а відтак такі договори, навпаки, підтверджують прагнення боржника залучити кошти без зволікання та зайвих витрат часу, а не вивести кошти або зменшити ліквідні активи. Така практика свідчить про наміри боржника оперативно мобілізувати оборотні ресурси та підтримати ліквідність підприємства, що, навпаки, є ознакою раціонального управління, а не доведення до банкрутства.
Водночас, вказуючи про неналежне виконання контрагентами боржника взятих на себе зобов'язань та, як наслідок, наявність у них заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест", ліквідатором не доведено об'єктивної неможливості стягнення на користь боржника відповідного боргу разом з компенсаційними нарахуваннями, передбаченими статтею 625 Цивільного кодексу України, у судовому порядку шляхом заявлення відповідних позовних вимог, хоча, у разі задоволення таких позовів, ліквідаційна маса банкрута була б наповнена додатковими грошовими коштами, що, у свою чергу, відповідає інтересам кредиторів. Доказів вжиття ліквідатором належних заходів для ініціювання позовів не надано. При цьому, твердження ліквідатора про пропуск строку позовної давності для звернення з зазначеними позовами не приймаються апеляційним господарським судом до уваги, оскільки наслідки спливу строку позовної давності застосовуються до позовних вимог не автоматично або за ініціативою суду, а виключно за заявами відповідачів, якщо такі заяви будуть зроблені до ухвалення судом рішення по суті спору. Відтак сама по собі обставина тривалого строку, що минув з моменту порушення зобов'язання, не позбавляє ліквідатора права звернутися з позовом, а питання позовної давності могло бути предметом розгляду лише у межах відповідного судового спору.
Посилання ліквідатора та Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" на невчинення дій для запобіганню банкрутству, погашення вимог кредиторів та припинення товариства є юридично неспроможними в якості підстав для притягнення до субсидіарної відповідальності, адже відповідні обставини є передумовами для застосування солідарної відповідальності. Між тим, субсидіарна відповідальність (частина друга статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства) та солідарна відповідальність (частина шоста статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства) є окремими формами відповідальності в межах справи про банкрутство і правові підстави для їх ототожнення (зокрема, і через призму підстав для застосування) відсутні. Так, солідарна відповідальність керівника/органів управління боржника - це вид спеціальної цивільно-правової відповідальності, притягненню до якої при здійсненні провадження у справі про банкрутство підлягає керівник боржника (органи управління), який/які не звернувся/звернулися до господарського суду в місячний термін у разі наявності загрози неплатоспроможності, за незадоволення вимог кредиторів на підставі заяви кредитора після зазначення в ухвалі господарського суду про виявлення такого порушення, у той час як субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним видом відповідальності, який покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.
Твердження ліквідатора та апелянта щодо не передачі та приховування документації банкрута від ліквідатора, а також невиконання вимог суду про передачу документації спростовуються наявними у матеріалах справи копіями актів прийому-передачі установчих та бухгалтерських документів Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" б/н від 06.07.2020 та б/н від 31.07.2020, підписаних між Шполяром Юрією Олексійовичем (останній директор боржника) та арбітражним керуючим Петровською Наталією Андріївною без зауважень та з відмітками про відсутність вимог щодо оформлення і комплектності переданої документації. Факт відсутності застережень у цих актах означає, що ліквідатор як сторона, що приймає документи, підтвердив їх належний склад та обсяг, а тому саме ліквідатор мав би довести протилежне, надавши конкретні, індивідуалізовані дані щодо того, які саме документи не були передані, яким чином відсутність саме цих документів спричинила неможливість виконання повноважень ліквідатора, як відсутність цих документів впливає на встановлення ознак доведення до банкрутства тощо, але жодного з цих доказів арбітражним керуючим не надано.
Негативні наслідки наявності недоліків оформлення цих актів у вигляді не зазначення ідентифікуючих (індивідуальних) ознак окремих груп правочинів (наприклад, номерів та/або дат укладення договорів) (т.3 а.с.5-8) не повинні покладатися виключно на Шполяра Юрія Олексійовича і використовуватися ліквідатором в якості підґрунтя для заявлення вимог про притягнення до субсидіарної відповідальності, оскільки оформлення змістовної частини акта є спільним обов'язком обох сторін і ліквідатор, як професійний учасник процедури банкрутства, зобов'язаний перевірити повноту та відповідність переданих документів.
Саме по собі абстрактне узагальнення ліквідатора про не передачу документів без конкретизації яких саме документів, за який період, як їх відсутність впливає на можливість проведення аналізу фінансового стану та чому неможливо отримати їх у контрагентів або держорганів, якщо дійсно такі документи не були передані ліквідатору, не відповідає стандарту доведення, необхідному для застосування субсидіарної відповідальності.
Крім того, дослідивши суб'єктний склад відповідачів, колегія суддів додатково зазначає про необґрунтованість пред'явлення позовних вимог про стягнення коштів субсидіарної відповідальності до Вансача Ігоря Вікторовича, який був кінцевим бенефіціарним власником щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест" у період з 28.05.2016 до 20.10.2016, тобто доволі короткий проміжок часу, та підставами відповідальності якого ліквідатор фактично визначає лише невжиття заходів, з якими чинний закон пов'язує можливість застосування заходів солідарної відповідальності, але аж ніяк не субсидіарної, та непередачу документів арбітражному керуючому, не надаючи при цьому жодного доказу отримання Вансачем І.В. вимоги про надання таких документів чи про можливість впливу на керівника з метою їх отримання. Між тим у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що вказаний відповідач обіймав посаду керівника, виконував функції органу управління чи приймав рішення, що мають ознаки впливу на господарську діяльність товариства або могли б створювати реальну можливість доведення підприємства до неплатоспроможності.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на недоведеність ліквідатором за допомогою належних та допустимих доказів факту доведення боржника до банкрутства відповідачами та, відповідно, наявності правових підстав для притягнення останніх до субсидіарної відповідальності, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні позову у цій справі.
При цьому, беручи до уваги відмову у задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності та необґрунтованості, заяви відповідачів щодо застосування позовної давності не підлягають розгляду.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні первісного позову.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 06.08.2025 у справі №916/1261/16(916/5679/24) не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 06.08.2025 у справі №916/1261/16(916/5679/24) - без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 15.12.2025.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя Г.І. Діброва
Суддя Л.В. Поліщук