справа № 179/1447/20
провадження № 6/179/71/25
12 грудня 2025 року с-ще Магдалинівка
Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області
у складі: головуючого - судді Чорної А.О.,
секретаря судового засідання - Голобородько Н.І.,
розглянувши у судовому засіданні подання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвої Євгенії Олександрівни про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України боржника-фізичної особи ОСОБА_1 ,
Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєва Євгенія Олександрівна звернулась до суду з поданням, в якому просила тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 без вилучення паспорту до повного виконання своїх зобов'язань.
Подання обґрунтовано тим, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвої Є.О. перебуває зведене виконавче провадження № 75168001, яке складається з ВП № 75158997 та ВП № 75118603, які об'єднанні у зведене виконавче провадження постановою від 29.05.2024 при примусовому виконанні наступних виконавчих документів: ВП № 75168001 з примусового виконання виконавчого листа № 179/1447/20, виданого 08.05.2024 Магдалинівським районним судом Дніпропетровської області про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 09.10.2007 № DNM0GA00005444, яка станом на 28.05.2013 складає 2209270,29 грн., з яких заборгованість за кредитом 618573,68 грн, заборгованість по відсоткам 620851,16 грн, заборгованість по комісії 60 000 грн, пеня 804404,01 грн, штраф 250 грн, штраф (процентна складова) 105191,44 грн. та ВП № 75158997 з примусового виконання виконавчий лист № 179/1447/20, виданий 08.05.2024 Магдалинівським районним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» витрати зі сплати судового збору - 36453,47 грн.
Згідно інформації Державної прикордонної служби України щодо перетину боржником державного кордону стало відомо, що боржник ОСОБА_1 , не виконавши боргових зобов'язань перед АТ КБ «ПриватБанк» за виконавчими листами, перетинала кордон 15.07.2025 (в'їзд) та 07.07.2025 (виїзд).
На момент складання подання боржником борг по рішенню суду не сплачено, відсутні кошти на рахунках боржника. Отже, наявність у боржника невиконаних зобов'язань, покладених на нього та наявність ухилення боржника від виконання таких зобов'язань, є підставою для обмеження у праві виїзду за межі України.
Відповідно до ч. 4 ст. 441 ЦПК України таке подання розглядається судом без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.
В судове засідання державний виконавець не з'явився, в поданні зазначив про розгляд справи без його участі.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги подання, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду зазначеного подання, суд прийшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвої Є.О. перебуває зведене виконавче провадження № 75168001, яке складається з ВП № 75158997 та ВП № 75118603, які об'єднанні у зведене виконавче провадження постановою від 29.05.2024 при примусовому виконанні наступних виконавчих документів: ВП № 75168001 з примусового виконання виконавчого листа № 179/1447/20, виданого 08.05.2024 Магдалинівським районним судом Дніпропетровської області про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 09.10.2007 № DNM0GA00005444, яка станом на 28.05.2013 складає 2209270,29 грн., з яких заборгованість за кредитом 618573,68 грн, заборгованість по відсоткам 620851,16 грн, заборгованість по комісії 60 000 грн, пеня 804404,01 грн, штраф 250 грн, штраф (процентна складова) 105191,44 грн. та ВП № 75158997 з примусового виконання виконавчий лист № 179/1447/20, виданий 08.05.2024 Магдалинівським районним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» витрати зі сплати судового збору - 36453,47 грн.
Постановами приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвої Є.О. від 23.05.2024 накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 та арешт на грошові кошти.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвої Є.О. від 03.09.2025 описано та накладено арешт на нерухоме майно.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 313 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Права, викладені у пункті 1 Протоколу Конвенції, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, які обмежують свободу пересування наступним чином:
-у відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише тоді, коли сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга № 66485/01, §§ 78-82).\
-окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга № 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга № 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
У пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007року за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).
Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981року за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, № 43, § 60)...».
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 28 жовтня 2020року у справі № 331/8536/17-ц.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи чи керівника боржника юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів (пункт 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частин першої, третьої статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Обґрунтовуючи подання про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, приватний виконавець посилався на ухилення нею виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням.
Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України щодо судової практики вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01 лютого 2013року, поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим, з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України це певного виду санкція, яка може застосовуватися саме у зв'язку з ухиленням особи від виконання зобов'язання, зокрема виконання судового рішення.
Саме державний (приватний) виконавець зобов'язаний довести суду, з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження, необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні.
Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України орієнтує суди на те, що законом передбачені юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявністю факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання, тому з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин підлягає з'ясуванню судом, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання у повному обсязі або частково.
Слід зазначити, що право виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від покладених на нього рішенням суду зобов'язань, тобто наявність лише самого зобов'язання не наділяє державного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон.
Відповідно до ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Також, ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
При розгляді питання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон, суд враховує той факт, що заборона виїзду за кордон є одним з найсуворіших заходів, що сприяє примусовому виконанню судових рішень, оскільки вона пов'язана з обмеженням конституційного права людини на вільне пересування та вибір місця проживання. Судові рішення у зазначеній категорії справ мають бути постановлені з ретельним вивченням та обґрунтуванням наданих виконавцем доказів навмисного ухилення боржника від виконання рішення суду.
Суду не надано переконливих доказів на підтвердження того, що боржник відмовляється добровільно виконати виконавчий документ, відсутні відомості про отримання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження. До того ж, відсутні дані про те, що боржник свідомо перешкоджає приватному виконавцю у примусовому виконанні судового рішення.
Матеріали подання не містять доказів про обізнаність боржника про відкрите виконавче провадження та відомості про те, що боржник ухиляється від явки до державного виконавця, а відповідно і фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього зобов'язань.
Таким чином, приватним виконавцем не було надано достатніх доказів на підтвердження навмисного чи іншого свідомого невиконання боржником своїх обов'язків по сплаті боргу та її наміру ухилятися від виконання покладених на неї зобов'язань, а сама по собі наявність невиконаного судового рішення не може бути підставою для обмеження свободи пересування боржника.
Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що боржник вчиняв дії, які унеможливлювали чи ускладнювали виконання рішення суду, та наявності у неї можливості виконати це рішення.
Водночас наявність самих лише зобов'язань у боржника визначених судовим рішенням, не дає підстав для обмеження боржника у праві виїзду за межі України.
В силу частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
Отже, приватний виконавець не довів та в матеріалах подання відсутні будь-які докази того, що приватним виконавцем були здійснені всі можливі заходи забезпечення виконавчого провадження, а боржник свідомо ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, з урахуванням того, що тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, та боржник дійсно має намір вибути за межі України саме з метою невиконання цього рішення.
Враховуючи, що приватним виконавцем не надано доказів свідомого ухилення ОСОБА_1 від виконання вказаного зобов'язання, слід дійти висновку про непропорційність застосованого до ОСОБА_1 обмеження з метою такого застосування.
Оскільки суд має повноваження щодо обмеження у праві виїзду боржника виключно у випадку його ухилення від виконання рішення суду, а належних доказів цілеспрямованого ухилення боржника від виконання рішення на час подання заявником не надано, як і доказів наміру боржника вибути за межі України з метою ухилення від виконання виконавчого листа, суд вважає, що подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України є необґрунтованим, та таким що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст.33,43 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», ст.260-261, ст.441 ЦПК України, суд
У задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвої Євгенії Олександрівни про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України боржника-фізичної особи ОСОБА_1 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя А.О. Чорна