Справа № 336/11698/25
Пр. 1-кп/336/1717/2025
16 грудня 2025 року м.Запоріжжя
Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретарки судового засідання ОСОБА_2 , в режимі відеоконференцзв'язку, розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024080100004618 від 04.06.2024, яке надійшло до суду на підставі обвинувального акта, складеного відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. П'ятихатки Запорізької області, громадянина України, який отримав середню спеціальну освіту, неодруженого, адреса за місцем фактичного проживання: АДРЕСА_1 , адреса за місцем реєстрації: АДРЕСА_2 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 НГУ, на утриманні малолітніх та інших осіб не має, інвалідності не має, раніше не судимого,
за ознаками скоєння кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.4 ст. 408 КК України,
за участі сторін кримінального провадження: з боку обвинувачення: прокурора ОСОБА_4 , з боку захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 , захисниці обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 , -
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 НГУ (по особовому складу) від 13 березня 2024 року N78, військовослужбовця за мобілізацією солдата ОСОБА_3 , призначено на посаду гранатометника 3 взводу оперативного призначення 3 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4-го батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ.
Відповідно до Указу Президента України ОСОБА_6 від 24 лютого 2022 року N64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому відповідними Указами Президента України ОСОБА_6 , правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою: обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Так, будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_3 , відповідно до вимог ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Разом з цим, солдат ОСОБА_3 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
13 березня 2024 року відповідно до наказу командира N75 від 11.03.2024 солдат ОСОБА_3 вибув до КНП «Міська лікарня N9» 3МР для проходження лікування, після чого у зв?язку з випискою 05 квітня 2024 року був зобов'язаний повернутись до розташування військової частини НОМЕР_1 НГУ, яка розташовувалась на території АДРЕСА_3 . Проте, ОСОБА_3 , проходячи військову службу на посаді гранатометника 3 взводу оперативного призначення 3 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) НОМЕР_2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ, у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст.65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 05.04.2024, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від військової служби, не з'явився на службу з лікувального закладу до місця дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 НГУ на території АДРЕСА_3 , після чого свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення беззаперечно визнав, згоден із правовою кваліфікацією діяння, надав пояснення, які відповідають тим, що викладені в обвинувальному акті, підтвердив фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема, дату, час, місце й спосіб його скоєння, щиро розкаявся, шкодує про вчинене, проте наміру подальшого несення військової служби не має.
Так, у судовому засіданні ОСОБА_3 показав суду, що був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 НГУ, в званні «солдат». Про існування воєнного стану в Україні з 24.02.2024 обізнаний. Із своїми обов'язками як військовослужбовця достеменно обізнаний. Місце тимчасової дислокації військової частини, зазначене у обвинувальному акті, не спростовував. У лютому 2024 року внаслідок скиду з дрону отримав поранення, у зв'язку з чим перебував у лікарні з березня 2024 року по квітень 2024 року. Дату виписки, вказану в обвинувальному акті, визнає. Після чого, будучи обізнаним від командира частини(ще під час лікування) із наступним бойовим завданням, побоявся повертатись до військової частини для виконання цього завдання, не дочекавшись на завершення лікування, попрямував додому до АДРЕСА_4 , де мешкав із співмешканкою. Пересувався самостійно, був обізнаний із обов'язком повернутись до військової частини. Номер мобільного телефону не змінював, викликів від військової частини не отримував, самостійно про своє місце знаходження не повідомляв ані до ВСП, ані командуванню військової частини, крім того, самостійно не з'являвся ані до військової частини, ані до ВСП, ані до ДБР. Про незадовільний стан здоров'я обвинувачений суду після залишення лікарні не повідомляв.
Судом роз'яснено ОСОБА_3 під час підготовчого судового засідання положення ч.2 ст.31, ч.4 ст.315 КПК України щодо права заявити клопотання про розгляд даного провадження колегіально у складі трьох суддів, яке він реалізувати не виявив бажання, про що повідомив під час засідання особисто та подав відповідну письмову заяву.
Враховуючи думку учасників кримінального провадження, судом визнано за можливе провести розгляд провадження із застосуванням норми ч.3 ст.349 КПК України в судовому засіданні, а саме, за згодою всіх учасників судового провадження, судом не досліджувався повний обсяг доказів щодо фактичних обставин кримінального провадження, оскільки вони ніким не оспорюється. При цьому судом з'ясовано, що учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, що їх позиція є добровільною та істинною, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку. Обвинувачений подав відповідну заяву із роз'ясненням положень ч.3 ст.349 КПК України.
Так, згідно з встановленим порядком судового розгляду кримінального провадження судом досліджено визначений обсяг доказів, а саме надані стороною обвинувачення матеріали, які характеризують особу обвинуваченого, а також здійснено допит обвинуваченого.
Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Рішення про припинення або скасування воєнного стану відповідно до ст.7 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» не приймалось.
За даними військового квитка серії НОМЕР_3 від 12.05.2023 ОСОБА_3 дійсно проходив військову службу за мобілізацією, з 16.05.2023. Під час військової служби стягнень або заохочень не мав (копія службової картки). Дата поранення підтверджена дослідженою судом медичною характеристикою.
Аналізуючи за своїм внутрішнім переконанням наявні докази, покази обвинуваченого, враховуючи встановлення всіх необхідних фактичних обставин вчинення злочину, суд дійшов висновку про доведеність вищевикладеного судом обвинувачення у повному обсязі.
Суд при розгляді кримінального провадження враховує висновки Верховного Суду, здійснені у Постанові від 30 січня 2024 року у справі №336/5209/22, пр.51-4750км23, відповідно до яких за своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
Об'єктом цього кримінального правопорушення є встановлений законодавством України порядок проходження військової служби.
Суб'єктом злочину може бути лише військовослужбовець, тобто той, хто проходить військову службу.
Об'єктивна сторона цього кримінального правопорушення полягає у: 1.самовільному залишенні військової частини або місця служби; 2. нез'явленні на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.
У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб'єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з'явився в частину (до місця служби) в установлений строк.
Суб'єктивна сторона дезертирства завжди характеризується прямим умислом. Крім того, обов'язковою ознакою цього складу кримінального правопорушення є мета: при дезертирстві військовослужбовець має намір ухилитися від військової служби не тимчасово, а назавжди.
Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання.
Від злочину, передбаченого ст. 407 КК України, злочин, передбачений ст. 408 КК України, відрізняється в основному за своєю суб'єктивною стороною. Обов'язковою ознакою дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).
Так, наміру ухилення від військової служби обвинувачений не приховує, підтверджуючи небажання її проходження в подальшому.
Для наявності складу дезертирства немає значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби - безпосередньо в момент самовільного залишення частини або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів.
Дослідивши визначений обсяг доказів та надавши їм належну оцінку, вислухавши покази обвинуваченого, суд вважає, що його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) при вище викладених обставинах повністю доведена, а дії ОСОБА_3 суд кваліфікує за ч.4 ст.408 КК України, як нез'явлення на службу з лікувального закладу з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує такі обставини.
За змістом ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 №15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Scoppola v. Italy (№2) (Заява №10249/03)» від 17.09.2009, констатовано, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66-67 КК України), визначенні «інші обставини справи» або ж «інші обставини кримінального провадження», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта (постанова Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №373/870/22, провадження № 51-4235 км 22).
Так, діяння, передбачене ч.4 ст.408 КК України згідно зі ст.12 КК України віднесено до особливо тяжких злочинів.
Відповідно до ст.66 КК України обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого, визнається щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
За приписами ч.2 ст. 66-2 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті. Так, суд бере до уваги безпосередню участь ОСОБА_3 у відсічі збройної агресії рф в період з 16.05.2023 по 09.03.2024, який не мав дисциплінарних стягнень до вчинення кримінального правопорушення. Обставин, які обтяжують покарання особи відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено.
Також суд враховує й відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, не одружений, стійких соціальних зв'язків не має (відповідні докази відсутні), під наглядом лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває. Згідно зі службовою характеристиками займаній посаді за морально-діловими якостями не відповідає.
Альтернативного виду покарання за вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, ніж позбавлення волі, чинним законом не встановлено.
За результатами розгляду справи, беручи до уваги тяжкість та фактичні обставини вчиненого правопорушення, вищенаведені чинники, форму вини та мотиви вчиненого, суд вважає за необхідне призначити покарання обвинуваченому у виді позбавлення волі відповідно до мінімальної санкції ч.4 ст.408 КК України, на строк п'ять років, що відповідає загальним засадам призначення покарання та є нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції названої норми особливої частини КК України.
Клопотань відповідно до ч.5 ст.401 КК України від обвинуваченого та його захисниці не надходило, відповідні положення роз'яснено судом.
Визначене покарання є необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень, тобто, відповідає меті, передбаченій ст.50 КК України, із дотриманням принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Таке покарання, на переконання суду, перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Суд наголошує, що на території України триває воєнний стан, а обвинувачений, будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, зобов'язаний був непорушно дотримуватися Конституції України і законів України, військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свої навички і майстерність, а також твердо знати й зразково виконувати свої службові обов'язки, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, дотримуватися правил забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, внутрішнього порядку, у службовий час постійно перебувати у розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без відповідного дозволу командира (начальника).
Проте, будучи військовослужбовцем, обвинувачений тривалий час (протягом п'яти місяців) був відсутній у військовій частині та не вживав жодних дій для повернення на службу, натомість, був затриманий за обставин, які не залежали від волі ОСОБА_3 . Зазначене, на переконання суду, свідчить про негативне ставлення до служби та виконання військових обов'язків, й, більш того, в умовах повномасштабного вторгнення країни-агресора подає іншим військовослужбовцям вкрай негативний приклад нехтування вимогами військової дисципліни, порушення Статутів, що в цілому підриває боєздатність Збройних Сил України. Вказане свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.
Згідно з ч.1 ст.69 КПК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Нормативних та фактичних підстав для застосування при призначенні покарання ОСОБА_3 положень ст. 69 КК України судом не встановлено.
Відповідно, з врахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та мети покарання підстав для висновку суду про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання та прийняття рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст.75, 76 КК України судом не встановлено.
Крім того, застосування положень статті 75 КК України виключається при засудженні особи за вчинення злочину, передбаченого ст.408 КК України, що вчинено в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Редакція ч.5 ст.72 КК України в актуальній на час постановлення вироку суду редакції передбачає, що попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч.1 цієї статті. Тому період попереднього ув'язнення обвинуваченого по дату набрання вироком суду законної сили включно необхідно зарахувати обвинуваченому у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Так, відповідно до ухвали слідчого судді Заводського районного суду м.Запоріжжя у справі №332/4980/25, пр. 1-кс/332/367/24 від 18.09.2025, яка не оскаржена в апеляційному порядку, набрала законної сили 24.09.2025, до ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Строк тримання під вартою ОСОБА_7 обчислюється з 18.09.2025.
Оскільки в матеріалах кримінального провадження не міститься даних, які б свідчили про відсутність або зміну ризиків, що виправдовують обрання відносно обвинуваченого найбільш суворого запобіжного заходу, на думку суду, такий запобіжний захід до набрання вироком законної сили є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, а строк відбування покарання необхідно рахувати із вказаної дати як дати взяття особи під варту.
Інші заходи забезпечення кримінального провадження під час досудового розслідування й судового розгляду, що підлягають вирішенню судом, не застосовувались.
Процесуальні витрати та речові докази у даному провадженні відсутні.
Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України, враховуючи умови дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд вважає за доцільне обмежитися проголошенням його резолютивної частини у судовому засіданні у режимі відеоконференції (з урахуванням відсутності клопотання обвинуваченого про його доставку до суду в день проголошення судового рішення) з обов'язковим врученням (надісланням) учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Керуючись ст. 2, 7, 17, 84-86, 89, 91-95, 98-99, 131, 349, 367-371, 373-374, 376, 392, 394, 395, 615 КПК України, суд, -
Визнати ОСОБА_3 винуватим у пред'явленому йому обвинуваченні у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.4 ст.408 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
До набрання даним вироком законної сили запобіжний захід, застосований до ОСОБА_3 , у вигляді тримання під вартою, - залишити без змін.
Початок строку відбування ОСОБА_3 призначеного покарання обчислювати з 18.09.2025, зарахувавши в строк призначеного судом покарання строк попереднього ув'язнення обвинуваченого з 18.09.2025 по дату набрання вироком суду законної сили включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 цього Кодексу.
Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подання через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для особи, яка перебуває під вартою - з моменту вручення їй копії судового рішення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Роз'яснити, що обвинувачений, захисниця мають право подати клопотання про помилування, ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Обвинуваченому роз'яснити право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.
Копію вироку після його проголошення негайно вручити прокурору та іншим учасникам справи в разі їх присутності під час проголошення вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення за допомогою засобів електронного листування та засобів поштового зв'язку надіслати для вручення обвинуваченому через адміністрацію ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» та не пізніше наступного дня після ухвалення - учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.
Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку проголосити його резолютивну частину з обов'язковим врученням (надісланням) учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Суддя ОСОБА_1