Номер провадження: 11/813/1/25
Справа № 1-157/12
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
03.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
громадського захисника - ОСОБА_8 ,
засудженого - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання захисника ОСОБА_7 про звільнення від кримінальної відповідальності засудженого на підставі ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, при розгляді апеляцій засудженого ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_7 та громадського захисника ОСОБА_8 на вирок Болградського районного суду Одеської області від 16.01.2024 року в кримінальній справі щодо:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с.Борисівка Татарбунарського району Одеської області, громадянина України, молдаванина за національністю, з середньою освітою, розлученого, не працюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених п.п.1,6 ч.2 ст.115, ч.2 ст.15, п.п.9, 13 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187 КК України,
встановив:
Оскарженим вироком суду ОСОБА_9 визнаний винуватим у скоєнні злочинів, передбачених п.п.1,6 ч.2 ст.115, ч.2 ст.15, п.п.9,13 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187 КК України та йому призначене покарання:
- за п.п.1,6 ч.2 ст.115 КК України у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна;
- за ч.2 ст.15, п.п.9,13 ч.2 ст.115 КК України у виді 13 (тринадцяти) років позбавлення волі;
- за ч.4 ст.187 КК України у виді 10 (десяти) років позбавлення волі з конфіскацією майна.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_9 покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна.
Термін відбування покарання ОСОБА_9 обчислюється з моменту затримання, з 15 листопада 2010 року.
На підставі ч.5 ст.72 КК України, в строк відбуття покарання ОСОБА_9 зараховано строк його попереднього ув'язнення з 15 листопада 2010 року по дату набрання вироком законної сили, виходячи з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Запобіжний захід засудженому ОСОБА_9 до вступу вироку в законну силу залишено без змін у виді тримання під вартою.
Вироком суду задоволений позов прокурора, з ОСОБА_9 стягнуто в дохід держави в особі Комунального некомерційного підприємства «Татарбунарська багатопрофільна лікарня» Татарбунарської міської ради Одеської області, витрати понесені лікарнею на стаціонарне лікування ОСОБА_10 в розмірі 2806,79 грн. (дві тисячі вісімсот шість гривень 79 копійок).
Позовні вимоги потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_12 до ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_11 матеріальні збитки в сумі 1303 (одна тисяча триста три) грн., а також моральну шкоду в сумі 100000 (сто тисяч) грн.
В частині позовних вимог потерпілого ОСОБА_12 провадження закрито у зв'язку зі смертю потерпілого.
Вироком суду вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат у кримінальній справі.
Не погоджуючись з вироком суду, засуджений ОСОБА_9 , захисник ОСОБА_7 та громадський захисник ОСОБА_8 подали апеляції.
Захисник ОСОБА_7 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість вироку, просить скасувати вирок та направити кримінальну справу на новий розгляд в суді першої інстанції. Захисник вказує, що вирок ухвалено незаконним складом суду, з істотним порушенням вимог матеріального та процесуального права, з порушенням права на захист. Захисник вважає, що висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи. Також захисник зазначає, що вирок підлягає скасуванню, у зв'язку із недоведеністю вчинення ОСОБА_9 злочинів, оскільки не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Засуджений ОСОБА_9 просить вирок скасувати, виправдати його, у зв'язку із не доведенням винуватості у вчиненні злочинів та закрити кримінальну справу.
Громадський захисник ОСОБА_8 просить вирок скасувати, виправдати ОСОБА_8 , у зв'язку із відсутністю в його діях складів інкримінованих злочинів та закрити кримінальну справу.
До початку апеляційного розгляду, засудженим ОСОБА_9 та його захисником подані доповнення до апеляцій.
Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції в даній кримінальній справі не оскаржений.
28.11.2025 року захисник ОСОБА_7 подала клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності засудженого ОСОБА_9 на підставі ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
Одночасно, в клопотанні захисник просить зарахувати у строк відбутого ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі відповідно до положень ч.ч. 1, 5 ст. 72 КК України строк його попереднього ув'язнення, з 15.11.2010 року по 28.11.2025 року, тобто 15 років 00 місяців 13 днів попереднього ув'язнення, із розрахунку - один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, що дорівнює 30 рокам 00 місяцям 26 дням позбавлення волі.
Окрім цього, враховуючи періоди, зараховані до строку відбутого покарання, захисник просить звільнити засудженого ОСОБА_9 від відбування покарання у виді позбавлення волі, призначеного за п.п.1, 6 ч.2 ст.115, ч.2 ст.15, п.п.9, 13 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187 КК України, як такого, що відбув максимальний термін покарання.
Мотивуючи вимоги заявленого клопотання, захисник посилається на те, що інкриміновані ОСОБА_9 злочини скоєні 15.11.2010 року, весь час з моменту затримання 15.11.2010 року останній перебуває під вартою. Із дня затримання засудженого минуло більше п'ятнадцяти років, тому з урахуванням приписів ч.1, 4 ст.11-1 КПК України (в ред. 1960 року), засуджений ОСОБА_9 має бути звільнений від кримінальної відповідальності на підставі п.5 ч.1 ст.49 КК України, оскільки на час розгляду кримінальної справи в апеляційній інстанції минули строки давності.
У судовому засіданні 28.11.2025 року прокурор заявив клопотання про оголошення перерви, з метою додаткового вивчення матеріалів кримінальної справи та формулювання позиції сторони обвинувачення щодо заявленого захисником клопотанням.
У судовому засіданні 03.12.2025 року засуджений ОСОБА_9 , захисник ОСОБА_7 та громадський захисник ОСОБА_8 підтримали клопотання захисника про звільнення від кримінальної відповідальності засудженого на підставі ст.49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, та просили його задовольнити.
Розгляд клопотання захисника про звільнення від кримінальної відповідальності засудженого у зв'язку із закінченням строків давності проведено за відсутності потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_13 та їх представника - адвоката ОСОБА_14 , які будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися.
Представник потерпілих - адвокат ОСОБА_14 подав заяву про розгляд кримінальної справи без участі потерпілих та їх представника.
За таких обставин та враховуючи позицію учасників судового розгляду, які не заперечували проти розгляду клопотання захисника за відсутністю інших учасників судового провадження, колегія суддів вважає, що на даній стадії апеляційного розгляду, судом були створені всі умови для реалізації права учасників провадження на доступ до правосуддя, тому клопотання можливо розглянути за даною явкою.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
У своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши засудженого, його захисника та громадського захисника, які підтримали клопотання; думку прокурора, який заперечував проти задоволення клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності засудженого на підставі ст.49 КК України, посилаючись на положення ч.4 ст.49 КК України та обставини кримінальної справи; вивчивши матеріали кримінальної справи та доводи клопотання; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до п.15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК апеляційні та касаційні скарги, заяви про перегляд судових рішень у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності цим Кодексом, або у справах, розгляд яких не завершено з набранням чинності цим Кодексом, подаються і розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, з урахуванням положень, передбачених §3 Розділу 4 Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
Відповідно до ч.1 ст.365 КПК України (в ред. 1960 року) суд апеляційної інстанції переглядає вирок, ухвалу чи постанову суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Колегія суддів враховує, що засуджений ОСОБА_9 своєї винуватості в інкримінованих йому злочинах не визнає та наполягає на задоволенні його апеляції; сторона захисту подала клопотання про повторне дослідження письмових доказів у кримінальній справі, а також засуджений наполягає на дослідженні повідомлених в місцевому суді обставин застосування щодо нього працівниками правоохоронних органів недозволених методів впливу під час досудового розслідування кримінальної справи. Разом з цим, оскільки захисником подане клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності засудженого ОСОБА_9 на підставі ст.49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, то вказане клопотання підлягає негайному розгляду судом.
При цьому, засудженому було роз'яснено наслідки у разі прийняття рішення про звільнення його від кримінальної відповідності на підставі ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності та закриття кримінальної справи з цих підстав, тобто з нереабілітуючих підстав. Однак, сторона захисту все ж таки наполягає на розгляді вказаного клопотання та просить його задовольнити.
Отже, при наявності згоди засудженого на його звільнення від кримінальної відповідальності з цих підстав, незалежно від визнання ним своєї вини чи ні, суд зобов'язаний розглянути клопотання про його звільнення від кримінальної відповідальності та про закриття кримінальної справи.
Розглядаючи клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності засудженого ОСОБА_9 на підставі ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, колегія суддів враховує таке.
Відповідно до положень ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили, минули встановлені строки.
Передбачений ст.49 КК України вид звільнення від кримінальної відповідальності застосовується за наявності трьох умов: закінчення зазначених у законі строків; невчинення протягом цих строків нового кримінального правопорушення певного ступеня тяжкості; не ухилення особи від слідства або суду.
Відповідно до ч.2 ст.11-1 КПК (в ред.1960 року) суд у судовому засіданні за наявності підстав, передбачених ч.1 ст.49 КК України, закриває кримінальну справу у зв'язку із закінченням строків давності у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком.
Пунктом 1 Постанови «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» №1 від 23.12.2005 року роз'яснено судам, що звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених КК України, у порядку, встановленому КПК України (в ред.1960).
Закриття кримінальної справи зі звільненням від кримінальної відповідальності можливе лише в разі вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України, та за наявності визначених в законі правових підстав, вичерпний перелік яких наведено у ч.1 ст.44 КК України, а саме: у випадках, передбачених цим Кодексом.
Звільнення особи від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК, здійснює виключно суд у порядку, встановленому зокрема ст.11-1 КПК України (в ред. 1960 року), під час попереднього та судового розгляду справи, апеляційного, касаційного і виключного провадження відповідно до ст.ст.248, 282, 376, 400-1 та п.2ч.1 ст.400-4 КПК України (в ред.1960 року).
Умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності є вчинення нею певного умисного злочину, незалежно від того, закінчено його чи ні (Пункт 2 Постанови).
Підставою такого звільнення може бути настання певної події, тобто закінчення строків давності.
Відповідно до пункту 8 цієї Постанови особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст.49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилилася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого. Відповідно до ст.11-1 КПК України (в ред. 1960 року) таке звільнення є обов'язковим, за винятком випадку застосування давності, передбаченого ч.4 ст.49 КК України.
Із матеріалів даної кримінальної справи вбачається, що подія інкримінованих ОСОБА_9 злочинів мала місце в період часу з 14.11.2010 року по 15.11.2010 року, а як встановлено місцевим судом з 15.11.2010 року ОСОБА_9 був затриманий та з того часу утримується під вартою, під час проведення досудового розслідування та розгляду кримінальної справи судами різних інстанцій.
Так, вироком Татарбунарського районного суду Одеської області від 09.02.2012 року ОСОБА_9 був визнаний винуватим у вчинені злочинів, передбачених п.п.1, 6, 9 ч.2 ст.2 ст.115, ч.4 ст.187 КК України, та йому призначено покарання: за п.п.1, 6, 9 ч.2 ст.2 ст.115 КК України у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією майна; за ч.4 ст.187 КК України у виді 8 (восьми) років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч.1 ст.70 КК України ОСОБА_9 було призначене остаточне покарання у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією майна (справа №1-6/1529/12) (а.п.260-267 т.3).
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22.05.2012 року скасовано вирок Татарбунарського районного суду Одеської області від 09.02.2012 року щодо ОСОБА_9 та повернуто кримінальну справу на новий розгляд в той же суд, в іншому складі суддів (справа №11-1590/588/11, а.п.291-293 т.3).
06.03.2014 року вироком Саратського районного суду Одеської області ОСОБА_9 визнаний винуватим у вчиненні злочинів, передбачених п.п.1,6 ч.2 ст.115; ч.2 ст.15 п.п.6, 13 ч.2 ст.115; ч.4 ст.187 КК України, та йому призначене покарання: за п.п.1, 6 ч.2 ст.115 КК України у виді довічного позбавлення волі, з конфіскацією майна; за ч.2 ст.15, п.п. 6, 13 ч.2 ст.115 КК України у виді 13 років позбавленні волі; за ч.4 ст.187 КК України у виді 11 років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч.1 ст.70 КК України ОСОБА_9 було призначене остаточне покарання у виді довічного позбавленні волі з конфіскацією майна (справа №1-157/12, провадження №1/513/3/14, а.п.269-280 т.4).
18.09.2014 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області вирок Саратського районного суду Одеської області від 06.03.2014 року залишено без змін (№11/785/435/14, а.п.349-358 т.4).
11.06.2015 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовано ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 18.09.2014 року та направлено справу на новий апеляційний розгляд (справа №5-993км15, а.п.122-124 т.5).
15.09.2015 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області змінено вирок Саратського районного суду Одеської області від 06.03.2014 року щодо ОСОБА_9 , виключено з мотивувальної частини вказаного вироку посилання на протокол відтворення обстановки та обставин події злочину від 16.11.2010 року за участю ОСОБА_9 як доказ у справі. В іншій частині вирок місцевого суду від 06.03.2014 року залишено без змін (№11-кп/785/123/15, а.п.181-194 т.5).
28.01.2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовано вирок Саратського районного суду Одеської області від 06.03.2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15.09.2015 року, а справу направлено на новий судовий розгляд (№5-421км16, а.п. 44-47 т.6).
01.06.2018 року вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_9 визнаний винуватим у вчиненні злочинів, передбачених п.п.1,6 ч.2 ст.115; ч.2 ст.15, п.п.9,13 ч.2 ст.115; ч.4 ст.187 КК України, та йому призначено покарання: за п.п.1,6 ч.2 ст.115 КК України у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна; за ч.2 ст.15, п.п.9,13 ч.2 ст.115 КК України у виді 13 років позбавлення волі; за ч.4 ст.187 КК України у виді 11 років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_9 покарання у виді довічного позбавлення волі із конфіскацією майна (справа №1-157/12, провадження №1/500/5/18, а.п.222-230 т.7).
22.11.2019 року ухвалою Одеського апеляційного суду скасовано вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, кримінальну справу повернуто на новий розгляд в той же суд в іншому складі суду (справа №1-157/12, провадження апеляційної інстанції 11/813/4/19, а.п.172-178 т.8).
Окрім цього, окремою ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.11.2019 року визначено довести до відома голови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області про допущені колегією суддів Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області порушення вимог кримінально-процесуального закону в ході судового розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_9 , які стали підставою для скасування обвинувального вироку і повернення справи на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суду, для вжиття відповідних заходів реагування (а.п.169-171 т.8).
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 15.01.2020 року за поданням місцевого суду кримінальна справа відносно ОСОБА_9 направлена для розгляду до Болградського районного суду Одеської області (а.п.189-190 т.8).
Оскарженим вироком Болградського районного суду Одеської області від 16.01.2024 року ОСОБА_9 визнаний винуватим у скоєнні злочинів, передбачених п.п.1, 6 ч.2 ст. 115; ч.2 ст.15, п.п. 9, 13 ч.2 ст. 115; ч.4 ст.187 КК України та йому призначене покарання: за п.п.1,6 ч.2 ст. 115 КК України у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна; за ч.2 ст. 15, п.п. 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України у виді 13 (тринадцяти) років позбавлення волі; за ч.4 ст. 187 КК України у виді 10 (десяти) років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_9 покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна.
Під час апеляційного розгляду стороною захисту заявлене клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності засудженого ОСОБА_9 на підставі ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
При розгляді вказаного клопотання колегія суддів враховує, що звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави в особі відповідного суду від офіційного осуду, призначення покарання та визнання судимою особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у випадках, передбачених КК та у порядку, встановленому КПК.
Застосування інституту давності обумовлене зменшенням суспільної небезпечності кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила внаслідок спливу певного проміжку часу.
Строк давності - це передбачений ст.49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення, що визначено в обвинувальному висновку та встановлено судом, і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою для звільнення особи, котра вчинила злочин, від кримінальної відповідальності.
Частина 1 статті 49 КК України передбачає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули певні строки.
Вказаною нормою встановлено: строки давності з огляду на тяжкість вчинених злочинів відповідно до класифікації, визначеної приписами ст.12 КК, після закінчення яких особа звільняється від кримінальної відповідальності; підстави такого звільнення; правила обчислення перебігу строків давності, його відновлення, зупинення і переривання.
Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули зазначені у ч. 1 ст. 49 КК диференційовані строки давності за умови, що протягом вказаних строків особа не вчинила нового злочину; особа не ухилялася від досудового розслідування або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.
Особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Місцевим судом встановлено, що ОСОБА_9 вчинив злочини, передбачені п.п.1,6 ч.2 ст.115, ч.2 ст.15, п.п.9, 13 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187 КК України, які мали місце в період часу з 14.11.2010 року по 15.11.2010 року.
Відповідно до ст.12 КК України, інкриміновані органом досудового розслідування ОСОБА_9 та визнані місцевим судом доведеними, злочини, передбачені п.п.1,6 ч.2 ст.115, ч.2 ст.15, п.п.9, 13 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187 КК України, відносяться до особливо тяжких злочинів.
За змістом п.5 ч.1 ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею особливо тяжкого злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло 15 років.
Тобто, на час розгляду колегією суддів 03.12.2025 року клопотання захисника фактично зазначені строки давності притягнення особи до відповідальності за вчинення злочинів, а саме 15 років, минули.
Однак, відповідно до ч.4 ст.49 КК України питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.
Згідно ч.4 ст.11-1 КПК (в ред.1960 року), питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно з законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі, згідно з ч.4 ст.49 КК України, не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.
Звільнення від кримінальної відповідальності є обов'язком суду в разі настання обставин, передбачених п.п.1-4 ч.1 ст.49 КК України, за наявності згоди такої особи на звільнення на підставі спливу строків давності (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 року справа №734/3220/17).
Таким чином, враховуючи приписи ч.1 ст.49, ч.4 ст.49 КК України, ч.4 ст.11-1 КПК (в ред.1960 року) та практику Верховного Суду, вбачається імперативний обов'язок суду звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, лише в разі настання обставин, передбачених п.п.1-4 ч.1 ст.49 КК України, в передбаченому КПК України (в ред.1960 року) порядку.
Натомість, звільнення від кримінальної відповідальності на підставі п.5 ч.1 ст.49 КК України, як в даному випадку, є правом, а не обов'язком суду, який вирішує це питання в порядку, передбаченому нормами КПК України (в ред.1960 року), із урахуванням конкретних обставин кримінальної справи.
Тобто, ч.4 ст.49 КК України передбачає особливий порядок звільнення від кримінальної відповідальності для осіб, які вчинили особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі.
У таких випадках питання про застосування цього виду звільнення від кримінальної відповідальності вирішується судом у кожному конкретному випадку із урахуванням характеру та ступеню суспільної небезпеки скоєного злочину, особи винного та інших обставин кримінальної справи.
Тобто сплив п'ятнадцятирічного строку давності, передбаченого п.5 ч.1 ст.49 КК України для особливо тяжких злочинів, є підставою необов'язкового, однак можливого звільнення від кримінальної відповідальності.
Якщо суд дійде висновку про доцільність застосування строку давності в цьому випадку, приймає рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності з цих підстав, однак у разі не встановлення судом підстав для застосування строку давності при скоєнні особливо тяжкого злочину, суд має продовжити розгляд кримінальної справи. При цьому, з урахуванням приписів ч.4 ст.49 КК України та ч.4 ст.11-1 КПК (в ред.1960 року) довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі на певний строк, який встановлюється судом в межах санкції статті тієї норми кримінального закону, за якою кваліфіковано дії винного.
У даній справі колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання захисника ОСОБА_7 про звільнення від кримінальної відповідальності засудженого ОСОБА_9 на підставі ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, виходячи з конкретних обставин кримінальної справи, характеру та ступеня суспільної небезпеки скоєних злочинів, а також особу, якій інкриміновано їх вчинення.
Обставини даної справи вказують на існування високого ступеню суспільної небезпеки інкримінованих ОСОБА_9 трьох особливо тяжких злочинів, зокрема умисного вбивства двох осіб, з корисливих мотивів; замаху на умисне вбивство третьої особи, з корисливих мотивів, та з метою приховування іншого злочину; розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій) поєднаного з проникненням у житло та інші приміщення, поєднаний з заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.
Натомість, за загальним розумінням застосування інституту давності обумовлене зменшенням суспільної небезпечності злочину та особи, яка його вчинила, внаслідок спливу певного проміжку часу, що істотно позначається на досягненні мети покарання, виконанні завдань загальної і спеціальної превенції.
Визначені ст.49 КК України строки давності за змістом становлять проміжки часу, у разі спливу яких з моменту вчинення злочину до набрання вироком законної сили особа звільняється від кримінальної відповідальності. Передбачаючи в цих випадках відмову держави від застосування заходів кримінальної репресії, законодавець виходить із того, що з плином часу вчинене в далекому минулому діяння перестає бути показником соціальної небезпечності особи, а тривала законослухняна поведінка людини в подальшому свідчить про її виправлення. У цьому разі притягнення особи до кримінальної відповідальності не узгоджується з принципом гуманізму та є недоцільним. Частиною 1 статті 49 КК України встановлено диференційовані строки давності, тривалість яких є пропорційною тяжкості злочинів й суворості покарання.
Однак у даній справі, на переконання колегії суддів, положення п.5 ч.1 ст.49 КК України не можуть бути застосовані, з урахуванням конкретних обставин кримінальної справи та високої суспільної небезпечності вчинення особливо тяжких злочинів.
Враховуючи обставини кримінальної справи та приписи ч.4 ст.49 КК України, ч.4 ст.11-1 КПК (в ред.1960 року), засудження місцевим судом ОСОБА_9 у вчиненні особливо тяжких злочинів, внаслідок яких позбавлено життя двох осіб, вчинення замаху на умисне вбивство третьої особи, та розбійного нападу, а також з урахуванням того, що апеляційний розгляд ще не завершений, оскільки засуджений не визнає свою вину та заявив клопотання про повторне дослідження доказів, колегія суддів вважає, що хоч із дати інкримінованих кримінально протиправних дій та затримання засудженого минуло більше п'ятнадцяти років, апеляційний суд не вбачає підстав для застосування положень п.5 ч.1 ст.49 КК України відносно засудженого ОСОБА_9 та вважає необхідним продовжити апеляційний розгляд по суті поданих стороною захисту апеляцій.
Із урахуванням зазначеного, колегія суддів визнає передчасними вимоги клопотання захисника щодо зарахування у строк відбутого ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі відповідно до положень ч.ч.1, 5 ст.72 КК України час його попереднього ув'язнення з 15.11.2010 року по 28.11.2025 року, тобто 15 років 00 місяців 13 днів попереднього ув'язнення, із розрахунку - один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, що дорівнює 30 рокам 00 місяцям 26 дням позбавлення волі, та звільнення засудженого від відбування покарання у виді позбавлення волі, призначеного за п.п.1, 6 ч.2 ст.115, ч.2 ст.15, п.п.9, 13 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187 КК України, як такого, що відбув максимальний термін покарання, оскільки розгляд кримінальної справи за апеляціями сторони захисту триває.
Керуючись ст.ст. 11-1, 377, 379 КПК України (в ред. 1960 року), апеляційний суд,
постановив:
Відмовити в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про звільнення від кримінальної відповідальності засудженого ОСОБА_9 на підставі ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4