Номер провадження: 11-сс/813/2162/25
Справа № 523/8956/25 1-кс/523/6671/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
19.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши матеріали справи за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 16.10.2025 року про арешт майна в кримінальному провадженні №22025160000000127 від 20.02.2025 року,
встановив:
оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Одеській області ОСОБА_7 у кримінальному провадженні №22025160000000127 від 20.02.2025 року за підозрою ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.1 ст.111-2 КК України, та накладено арешт на документ, який був виявлений та вилучений 09.10.2025 року в ході обшуку автомобіля «AUDI», д.н.з. НОМЕР_1 , яким користується ОСОБА_6 , а саме - протокол загальних зборів учасників ООО «Укрметинвестстрой» від 14.11.2023 року на 5 аркушах.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, захисник ОСОБА_5 в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, просить її скасувати, та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про арешт протоколу від 14.11.2023 року загальних зборів учасників ООО «Укрметинвестстрой» на 5 аркушах.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, захисник вказує, що слідчий суддя при постановленні оскарженої ухвали про накладення арешту на майно допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, та висновки слідчого судді не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
В обґрунтування вимог захисник посилається на такі доводи:
-клопотання слідчого про арешт не підлягало задоволенню, оскільки слідчий просив накласти арешт на недопустимий доказ, який був отриманий з порушенням вимог закону, а саме шляхом підкидання матеріального носія інформації під час проведення обшуку;
-під час здійснення обшуку транспортного засобу співробітником СВ УСБУ в Одеській області ОСОБА_9 було витягнуто складений папірець і підкладено цей папірець під переднє сидіння транспортного засобу. Дану обставину було зафіксовано третіми особами під час проведення обшуку, а також заявлено адвокатом ОСОБА_10 на камеру та вказано в зауваженнях до протоколу обшуку від 09.10.2025 року. У подальшому слідчим було вилучено цей папірець, який виявився копією протоколу ООО «Укрметинвестстрой» від 14.11.2023 року, що на думку захисника, свідчить про фальсифікацію доказів у кримінальному провадженні;
-у зв'язку із вищевикладеними обставинами, 09.10.2025 року адвокатом ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_6 до ТУ ДБР у м. Полтаві було подано заяву про вчинення співробітником СВ УСБУ в Одеській області ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України;
-арешт майна може застосований виключно до речових доказів, отриманих у законний спосіб, що слідчим суддею враховано не було.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала слідчого судді оскаржена не була.
Захисник ОСОБА_5 та прокурор, будучи повідомленими про розгляд справи, в судове засідання не з?явилися. При цьому, захисник ОСОБА_5 подав клопотання про здійснення апеляційного розгляду за його відсутністю, у зв'язку із хворобою.
Прокурор також подав заяву про проведення судового засідання без його участі.
За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.107, ч.4 ст.405, 422 КПК України (далі - КПК) апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.
Крім того, в умовах воєнного стану, колегія суддів вважає, що відсутня нагальна потреба очікувати на волевиявлення учасників судового розгляду бажання на прибуття до суду, оскільки це може становити загрозу для вказаних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача; вивчивши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Перевіривши доводи апеляційної скарги щодо незаконності ухвали слідчого судді про накладення арешту на майно, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
Згідно вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіривши матеріали судової справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що ухвала слідчого судді не відповідає вимогам закону, та її неможливо вважати законною та обґрунтованою, з огляду на таке.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого/прокурора та відповідати вимогам закону.
Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
За змістом ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Статтею 171 КПК передбачені вимоги до клопотання про арешт майна та строки його подання.
Відповідно до ч.2 ст.173 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 31) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.173 КПК, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ч.1 ст.98 КПК, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Апеляційним судом встановлено, що слідчий суддя не звернув уваги на невідповідність клопотання слідчого про накладення арешту на майно вимогам ст.171 КПК, не дотримався порядку розгляду клопотання про арешт майна, та ухвалив передчасне рішення, яке не можна вважати законним та обґрунтованим.
Так, з матеріалів судового провадження вбачається, що слідчим відділом УСБУ в Одеській області проводиться досудове розслідування в кримінальному провадженні №22025160000000127 від 20.02.2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.111, ч.2 ст.28, ч.1 ст.111-2 КК України.
Відповідно до клопотання слідчого, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_6 будучи засновниками ТОВ «Укрметінвестбуд» (ЄДРПОУ 38550963) (з тими же даними в реєстрах юридичних осіб РФ ООО «Метинвестстрой»: ИНН 9402003985; ОКПО 71988050), діючи за попередньою змовою групою осіб з невстановленими особами, вчинили умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора, вчиненому громадянином України, з метою завдання шкоди Україні шляхом передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора, в період з 2022 року по теперішній час.
У зв'язку з наведеними фактичними обставинами, 09.10.2025 року ОСОБА_8 та ОСОБА_6 оголошено про підозру та вручено повідомлення про підозру у вчиненні ними кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.1 ст.111-2 КК України: в умисних діях, спрямованих на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора, вчиненому громадянином України, з метою завдання шкоди Україні шляхом передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора, за попередньою змовою групою осіб.
У клопотанні вказано, що згідно відповіді на доручення ГВ КР УСБУ в Одеській області, електронні носії інформації (комп'ютерна техніка, планшети, мобільні телефони, флеш-накопичувачі, жорсткі магнітні носії інформації), електронно-обчислювальна техніка з інформацією відносно незаконної діяльності, термінали мобільного зв'язку, готівкові грошові кошти та кошти у іноземній валюті (валютні цінності), фото та відео матеріали, текстові публікації, які місять інформацію щодо незаконної діяльності ТОВ «Укрметінвестбуд» (ЄДРПОУ 38550963, ООО «Укрметинвестстрой» ИНН 9402003985; ОКПО 71988050) знаходяться у автомобілі «AUDI», д.н.з. НОМЕР_1 , яким користується ОСОБА_6 .
У подальшому, на підставі ухвали слідчого судді Пересипського районного суду м.Одеси від 08.10.2025 року, проведено 09.10.2025 року обшук вищевказаного автомобіля та вилучено протокол загальних зборів учасників ООО «Укрметинвестстрой» від 14.11.2023 року на 5 аркушах.
Наступного дня, 10.10.2025 року, старший слідчий в ОВС СВ УСБУ в Одеській області ОСОБА_7 , за погодженням із прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_11 , звернувся до слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси з клопотанням про накладення арешту «речі» і документи, які були виявлені та вилучені «09.10.2024 року» (правильна дата згідно протоколу - 09.10.2025 року) в ході обшуку автомобіля «AUDI», д.н.з. НОМЕР_1 , яким користується ОСОБА_6 , а саме протокол загальних зборів учасників ООО «Укрметинвестстрой» від 14.11.2023 року на 5 аркушах.
Клопотання слідчого мотивовано тим, що у органу досудового розслідування виникла необхідність в арешті майна з метою забезпечення збереження вилучених у кримінальному провадженні «речей», «предметів» та документів, які за обставинами кримінального провадження «можуть бути визнані речовими доказами».
Водночас колегією суддів встановлено, що клопотання слідчого, всупереч вимогам ч.2 ст.171 КПК, не містить відповідного зазначення наявності підстав та мети згідно ст.170 КПК та належного обґрунтування необхідності накладення арешту на вказаний протокол загальних зборів учасників ООО «Укрметинвестстрой» від 14.11.2023 року.
У клопотанні слідчий стверджує, що арешт необхідно накласти з метою забезпечення збереження вилучених у кримінальному провадженні речей, предметів та документів, однак незрозуміло про які речі та предмети зазначає слідчий, якщо під час обшуку було вилучено лише один документ, а саме протокол загальних зборів учасників ООО «Укрметинвестстрой» від 14.11.2023 року.
Колегія суддів звертає увагу, що в клопотанні слідчий вказує, що вилучений під час обшуку протокол загальних зборів учасників ООО «Укрметинвестстрой» від 14.11.2023 року лише може бути визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, тобто станом на час подання клопотання слідчому судді про арешт майна, вказаний документ речовим доказом визнаний не був.
Колегією суддів також встановлено, що органом досудового розслідування документ, на який слідчий просить накласти арешт, речовим доказом у кримінальному провадженні не визнавався, оскільки відповідна постанова слідчого до клопотання не долучена.
Не міститься посилань слідчого про існування відповідної постанови про визнання речовим доказом і в самому клопотанні, яке містить загальні формулювання положень ст.ст.98, 170 КПК.
Так, в клопотанні слідчий вказує, що згідно ч.1 ст.98 КПК вилучені «предмети» можуть бути визнані в якості речових доказів у кримінальному провадженні, у зв'язку із чим потребують додаткового поглибленого дослідження, в тому числі при проведенні судових експертиз.
Дані обставини підтверджують, що на час подання клопотання про арешт майна протокол загальних зборів учасників ООО «Укрметинвестстрой» від 14.11.2023 року не був визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні. Також до клопотання слідчим не було долучено доказів про призначення в кримінальному провадженні будь-яких експертних досліджень.
Таким чином, залишається незрозумілим, яким чином, без визнання вказаного документа речовим доказом у кримінальному провадженні, без належного підтвердження підстав та мети його арешту, слідчий просить обмежити особі право власності/володіння на вказане майно.
Апеляційний суд наголошує, що частиною 2 статті 171 КПК чітко визначено, що у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Частиною 2 статті 170 КПК визначені конкретні підстави з метою забезпечення яких допускається арешт майна, які чітко мають бути вказані органом досудового розслідування в клопотанні про арешт майна.
Колегія суддів звертає увагу, що арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження та може бути застосований лише в порядку та на підставах визначених кримінальним процесуальним законодавством, та є не допустимим формальне посилання слідчого на необхідність накладення арешту на майно, без зазначення на те належних підстав та без долучення відповідних підтверджуючих документів.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що звертаючись із клопотанням про накладення арешту на майно, слідчим належним чином необґрунтовано та не підтверджено документально того, що вилучене майно може бути використано як доказ факту чи обставин кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні з правовою кваліфікацією за ч.2 ст.28, ч.1 ст.111-2 КК України.
Колегія суддів звертає увагу, що необґрунтоване накладення арешту на майно може в подальшому потягнути за собою негативні наслідки для даного кримінального провадження та не буде слугувати його завданням, а також може порушити законні права власників та володільців майна.
Безперечно, будь-яке скоєння кримінального правопорушення, тим паче в умовах воєнного стану, є особливо актуальним для встановлення та розслідування вказаного кримінального правопорушення, виявлення та покарання всіх винуватих осіб, які можливо вчинили певний злочин, однак кожне кримінальне провадження має здійснюватися із суворим дотриманням норм кримінального процесуального законодавства, та до кожного учасника кримінального провадження має бути застосована належна правова процедура.
За таких підстав, у даному кримінальному провадженні, на даному етапі його розслідування, клопотання слідчого не відповідає вимогам ст.171 КПК, з урахуванням відсутності обґрунтування підстав та мети для накладення арешту.
На переконання апеляційного суду, встановлення вказаних обставин слугуватиме досягненню дієвості кримінального провадження, та буде дієвим запобіжником настання шкідливих наслідків як для кримінального провадження, так і для власників/володільців майна.
Колегія суддів вважає, що за існуючих обставин, враховуючи недотримання слідчим вимог ст.171 КПК при зверненні з клопотанням, слідчий суддя повинен був керуватися вимогами ч.3 ст.172 КПК та мав повернути прокурору клопотання для усунення недоліків.
Відповідно до ст.ст. 409, 412 КПК судове рішення підлягає скасуванню, якщо суд допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до ч.3 ст.407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу.
З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги невідповідність клопотання слідчого вимогам ст.171 КПК, яка не була усунута слідчим суддею суду першої інстанції, в порядку ч.3 ст.172 КПК, та приймаючи до уваги те, що кримінальне провадження на даний час перебуває на стадії досудового розслідування, строк якого ще не закінчився, що дає можливість прокурору усунути недоліки клопотання та повторно звернутися до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно, у разі існування для цього підстав.
За наведених обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала слідчого судді скасуванню, з постановленням нової ухвали про повернення клопотання прокурору для усунення недоліків, з підстав його невідповідності вимогам ст.171 КПК.
Керуючись ст.ст. 132, 167, 170-173, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 16.10.2025 року в кримінальному провадженні №22025160000000127 від 20.02.2025 року за підозрою ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.1 ст.111-2 КК України, якою накладено арешт на документ, вилучений 09.10.2025 року в ході обшуку автомобіля «AUDI», д.н.з. НОМЕР_1 , яким користується ОСОБА_6 , а саме - протокол загальних зборів учасників ООО «Укрметинвестстрой» від 14.11.2023 року на 5 аркушах - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання старшого слідчого в ОВС СВ УСБУ в Одеській області ОСОБА_7 , погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_11 , у кримінальному провадженні №22025160000000127 від 20.02.2025 року про накладення арешту на документ, який був виявлений та вилучений 09.10.2025 року в ході обшуку автомобіля «AUDI», д.н.з. НОМЕР_1 , яким користується ОСОБА_6 , а саме протокол загальних зборів учасників ООО «Укрметинвестстрой» від 14.11.2023 року на 5 аркушах - повернути прокурору для усунення недоліків викладених в мотивувальній частині ухвали, на протязі 72 (семи десяти двох) годин, з моменту отримання повного тексту ухвали апеляційного суду.
Копію ухвали надіслати на адресу прокурора.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4