Справа № 573/2036/25
Номер провадження 1-кп/573/326/25
15 грудня 2025 року Білопільський районний суд Сумської області в складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
потерпілої ОСОБА_4 ,
представника потерпілого - захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченої ОСОБА_6 ,
свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
експерта ОСОБА_11 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопіллі кримінальне провадження, що зареєстроване в ЄРДР 16 вересня 2025 року за №12025205530000130, по обвинуваченню
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки міста Суми, зі спеціальною середньою освітою, розлученої, працюючої контролером у філії Білопільського РЕМ, зареєстрованої та проживаючої адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої
- за ч. 1 ст. 125 КК України,
15 вересня 2025 року близько 15:00 год ОСОБА_6 перебувала біля домогосподарства за адресою: АДРЕСА_2 , де також перебувала ОСОБА_4 .
У ході розмови між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин виникла словесна сварка, у ході якої у ОСОБА_6 виник умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_12 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6 схопила обома руками за волосся ОСОБА_4 та різко почала смикати за нього в різні сторони, а потім кулаком правої чи лівої руки (точно встановити якою саме рукою не представилося за можливе) почала наносити удари по обличчю та голові останньої.
Своїми протиправними діями ОСОБА_6 спричинила ОСОБА_4 такі тілесні ушкодження: садно по задній поверхні правої вушної раковини; садна по лівій поверхні шиї у верхньому та середньому відділах; синець в лобній ділянці справа; садно на нижній повіці правого ока біля внутрішнього кута; синець на повіках лівого ока; синець в правій щічній ділянці; синці в лівій щічній ділянці та лівій виличній ділянці на фоні два садна; крововилив на слизовій оболонці верхньої губи в проекції 1-3 зубів справа та 1 зліва на фоні мається садно; 1 зуб справа на верхній щелепі відсутній, в лунці визначається рана, дно якої виповнює крововилив.
Зазначені тілесні ушкодження відносяться до категорії легких, кількість травматичних впливів не менше 7-ми.
Виконуючи вказані дії, ОСОБА_6 розуміла їх суспільну небезпечність, усвідомлювала можливість настання суспільно небезпечних наслідків від цих дій та бажала їх настання, тобто діяла з прямим умислом.
Допитана у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_6 свою винуватість визнала частково, суду зазначила, що по АДРЕСА_3 вона придбала садибу, де вирощує різну городину. У зв'язку з небезпечною ситуацією в м. Білопіллі вона тимчасово мешкає в м. Суми.
13 вересня 2025 року їй зателефонувала знайома ОСОБА_13 і повідомила, що у неї на городі ходила ОСОБА_4 з двома пакетами, заповненими перцем. Коли ОСОБА_7 її окликнула, то ОСОБА_4 втекла з городу. Остання проживає по АДРЕСА_2 і до цих подій вона з нею не була знайома, ніяких конфліктів між ними теж не було до цього часу. ОСОБА_6 зателефонувала ОСОБА_12 і запитала, що вона робила у неї на городі. Остання сказала, що дійсно була на городі, але перця не брала.
15 вересня 2025 року ОСОБА_6 приїхала з м. Суми до своєї садиби по вул. Супруна в м. Білопіллі. Пішла перевірити на город і виявила, що у неї дійсно викрадений перець болгарський. Тому вона вирішила піти додому до ОСОБА_4 щоб забрати свій перець. Оскільки вона не знала де проживає ОСОБА_4 , тому додому до останньої пішли разом з ОСОБА_7 та її племіннецею ОСОБА_8 , які і показали де вона проживає.
Прийшли до подвір'я ОСОБА_4 , чи вона, чи ОСОБА_7 позвали ОСОБА_4 . Остання вийшла з двору і ОСОБА_6 її запитала, що вона робила на її городі та попросила повернути перець. ОСОБА_4 спочатку визнала той факт, що ходила по її городу, але потім відмовилася від своїх слів, перша схопила обома руками її за волосся та стала звати на допомогу свого брата: «Вова, Вова!». В цей час з двору ще вибіг ОСОБА_9 і схопив її рукою ззаду та став душити. Оніщенко лише відбивалася від ударів останніх. Однією рукою вона намагалася відірвати руки ОСОБА_4 від своєї голови, а другою - відцепити руку ОСОБА_9 . У цей час їй на допомогу прийшла ОСОБА_7 , яка намагалася відтягнути від неї ОСОБА_9 . А ОСОБА_8 стала знімати на телефон. ОСОБА_4 їй вирвала волосся, поцарапала голову.
ОСОБА_6 наполягала на тому, що вона лише захищалася від ударів ОСОБА_4 та її брата ОСОБА_9 . Ударів ОСОБА_12 вона не наносила, розмахувала руками щоб захистися, тому при цьому могла нанести їй удари. Але зуба вона їй не могла вибити.
Хоча обвинувачена ОСОБА_6 фактично не визнала свою винуватість в умисному заподіянні легких тілесних ушкоджень ОСОБА_12 , але вона підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_4 , свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , експерта ОСОБА_11 , які суду зазначили таке.
Потерпіла ОСОБА_4 пояснила, що по сусідству з нею мешкає старенька бабуся, у якої 13 вересня 2025 року був день народження. У цей день ОСОБА_4 пішла її привітати. Оскільки у цієї баби з вулиці хвіртка закрита і вона без сусіда її не могла сама відчинити, тому ОСОБА_4 зайшла до неї з городу. Але для цього вона проходила повз город ОСОБА_6 . У неї із собою були пакети з речами, які вона несла на подарунок бабусі. Нічого на городі у ОСОБА_6 вона не рвала.
15 вересня 2025 року десь в обідню пору ОСОБА_4 перебувала вдома і почула стукіт у хвіртку та крики: «Виходь!». Вона вийшла і побачила, що стоїть ОСОБА_6 біля хвіртки, а далі за нею стояли ОСОБА_7 і ще одна незнайома їй жінка. ОСОБА_7 окликнула ОСОБА_4 , а ОСОБА_6 одразу вцепилася їй у волосся руками, потім ударила по губах. Вона стала захищатися і звати на допомогу брата. Коли брат вийшов з двору, то він лише допоміг відтягнути ОСОБА_6 від неї.
Але потім ОСОБА_7 підбігла до брата та штовхнула його. Після цього ОСОБА_6 та інші пішли з місця бійки, а вона пішла у двір та по телефону викликала поліцію та швидку.
До цих подій ОСОБА_4 ОСОБА_6 не знала взагалі. Сусіди прийшли та заспокоїли її, приїхала швидка та надала їй допомогу. Била ОСОБА_6 її кулаками по голові, по губах і вибила передній правий верхній зуб, корінь від якого залишився і вона змушена була його видалити 18 вересня 2025 року. ОСОБА_4 не наносила ударів ОСОБА_6 , а лише захищалася від її ударів. Зі свідками ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у неї немає неприязних відносин.
Свідок ОСОБА_8 пояснила, що 15 вересня 2025 року ОСОБА_6 попросила їх з ОСОБА_7 показати їй де проживає ОСОБА_4 . Вони втрьох прийшли до двору ОСОБА_4 ОСОБА_6 хотіла поговорити із ОСОБА_4 про перець, який вона викрала. Біля двору позвали ОСОБА_4 . Вона вийшла і ОСОБА_6 звернулася до неї з питанням про те, що вона робила у неї на городі та щоб повернула перець. ОСОБА_4 спочатку зізналася, що була на городі, а потім відмовилася від цього і одразу перша вдарила ОСОБА_6 по голові. Потім обома руками схопила її за волосся. У відповідь ОСОБА_6 вдарила її ладонею по обличчю. ОСОБА_4 тримала ОСОБА_6 за волосся, а остання теж схопила її за волосся. З цього почалася спільна потасовка. Вони одна одній стали наносити удари.
Під час бійки ОСОБА_4 нецензурно висловлювалася на адресу ОСОБА_6 . ОСОБА_8 від них була на відстані 2-3 м, спостерігала за подіями і не втручалася у бійку. Коли ОСОБА_4 перша вдарила ОСОБА_6 , то вона почала все знімати на телефон. Коли на допомогу ОСОБА_12 з двору вибіг її брат ОСОБА_9 , то він підбіг до ОСОБА_6 позаду та став душити її рукою. Тоді ОСОБА_7 пішла на допомогу ОСОБА_6 , яку вже удвох били ОСОБА_4 та ОСОБА_9 .
За час сварки ОСОБА_6 нанесла близько 10 ударів потерпілій по голові, ОСОБА_4 їй теж нанесла близько 10 ударів по голові. Після бійки вона на обличчі у ОСОБА_6 бачила кров, у ОСОБА_4 на обличчі крові вона не бачила.
Свідок ОСОБА_7 пояснила, що по сусідсту з нею ОСОБА_6 придбала будинок і обробляє там земельну ділянку. 13 вересня 2025 року свідок працювала у себе на городі та побачила як із двома пакетами в руках по городу ОСОБА_6 ходила ОСОБА_4 . Вона їй крикнула: « ОСОБА_14 робите!». Після її слів ОСОБА_4 розвернулася і побігла з городу. ОСОБА_7 зателефонувала ОСОБА_6 і розказала про це. У понеділок 15 вересня 2025 року ОСОБА_6 приїхала до будинку, перевірила та виявила, що на городі викрадений болгарський перець. Тому вона попросила їх з ОСОБА_8 показати де проживає ОСОБА_4 , з якою вона хотіла поговорити з питання викрадення перцю та його повернення. Вони прийшли до двору ОСОБА_4 , позвали її. Остання вийшла, до неї підійшла ОСОБА_6 і запитала, що вона робила у неї на городі і щоб повернула перець.
ОСОБА_4 спочатку визнала, що була на городі у ОСОБА_6 , але потім відмовилася від своїх слів і першою вдарила ОСОБА_6 по голові, а тоді вцепилася обома руками у волосся ОСОБА_6 . Остання почала захищатися і теж розмахувала руками, бо намагалася вирватися від ОСОБА_4 .
Тоді на допомогу ОСОБА_12 вибіг її брат ОСОБА_9 , який схопив ОСОБА_6 руками за шию, від чого вона впала на землю. А ОСОБА_4 у цей час била ОСОБА_6 по голові. Тому ОСОБА_7 пішла на допомогу ОСОБА_6 і стала від неї відтягувати ОСОБА_9 . Вона його відтягнула, а ОСОБА_4 після цього припинила бити ОСОБА_6 і втекла у двір. Вони з ОСОБА_8 повели ОСОБА_6 до знайомої, де їй надали допомогу. Свідок не бачила щоб ОСОБА_6 вибила зуб ОСОБА_12 . Також вона не бачила у неї тілесних ушкоджень.
Свідок ОСОБА_9 пояснив, що є братом потерпілої ОСОБА_4 . У вересні 2025 року він проживав у сестри. 15 вересня 2025 року в обідню пору вийшов з будинку у двір покурити та почув як з вулиці голосно лунають чиїсь голоси. Тому пішов подивитися. Коли вийшов з двору, то побачив, що сестра стоїть на колінах на землі, а ОСОБА_6 зверху над нею і вони обидві одна одну тримали за волосся руками. Він підійшов до ОСОБА_6 , взяв її за руку та намагався відтягнути від сестри. Але в цей час до нього підбігла ОСОБА_7 і стала його відштовхувати від ОСОБА_6 .
ОСОБА_9 зазначив, що він не чув щоб його кликала на допомогу сестра, вийшов сам із двору. Він також не бачив, щоб ОСОБА_6 била ОСОБА_4 , але бачив як вона тримала її руками за волосся. До бійки у ОСОБА_4 на обличчі не було ніяких ушкоджень, а вже після бійки він бачив на обличчі у потерпілої кров. Також вона одразу після бійки скаржилася на те, що ОСОБА_6 вибила їй зуб.
Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що працює парамедиком в КНП Сумської обласної ради «Сумський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф». Усі виклики надходять через диспетчерську, яка передає їм повідомлення.
Точної дати не пам'ятає, але допускає, що це могло бути 15 вересня 2025 року, він перебував на чергуванні, коли отримали виклик до жінки похилого віку в АДРЕСА_2 . Вони приїхали додому до ОСОБА_4 у другій половині дня, за якою адресою вже не пам'ятає. Він оглянув ОСОБА_4 , їй був поставлений такий діагноз: ЗЧМТ, струс головного мозку під питанням, повна ампутація першого переднього зуба справа, садна, забої, синці на шиї, голові.
ОСОБА_4 розповіла, що вона відвідувала сусідку і пройшла повз город ОСОБА_6 , яку це стурбувало і вона прийшла до неї додому та побила її. А вона у відповідь лише відмахувалася від ударів ОСОБА_6 . Вона не розказувала чим її била остання, але по характеру тілесних ушкоджень, скоріш за все, руками. Коли він оглядав ротову порожнину потерпілої, де був вибитий зуб, то бачив, що в лунці є залишки крові, але вже кровотечі не було. Оглядав він потерпілу лише візуально, кореня зуба він не бачив, оскільки з рани він не виглядав, а в самій рані він не копирсався, бо цього він не має права робити.
Експерт ОСОБА_11 пояснив, що у вересні 2025 року проводив судово-медичну експертизу щодо ОСОБА_4 . Потерпілу він особисто оглядав. Медична документація останньої йому не надавалася. У неї виявив в роті рану з крововиливом, в даній ділянці була травматизація. Ушкодження в ротовій ділянці він оглядав візуально, в цей час корінь зуба міг бути в лунці, але візуально його не було видно. Всередині рани він не мав права щось робити. Виявлена в роті рана могла утворитися у той термін, що був зазначений у постанові про призначення експертизи. Також вона могла утворитися при таких обставинах, як вказала потерпіла. Якщо допустити, що до отримання травматизації в роті на місці першого переднього зуба справа його вже не було, то таку рану і крововилив при бійці спричинити неможливо. А при вибитті зуба така рана може утворитися. Можливо корінь зуба ще залишався в лунці під час огляду ним потерпілої, оскільки всередині рани копирсатися він не має права.
Також винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй проступку підтверджується такими письмовими доказами, а саме:
-рапортами помічника чергового ВП №1 (м. Білопілля) Сумського РУП ГУНП в Сумській області від 15 вересня 2025 року, відповідно до яких зі служби 102 надійшли повідомлення ОСОБА_4 про побиття її невідомою жінкою та представника органу охорони здоров'я Короля про виявлення у потерпілої ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, у тому числі ампутація одного зуба (а. п. 79, 80);
-протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 15 вересня 2025 року, відповідно до якого дільничний офіцер поліції ОСОБА_15 від потерпілої ОСОБА_4 прийняла усну заяву про притягенння до кримінальної відповідальності ОСОБА_6 , яка 15 вересня 2025 року близько 15 год спричинила їй тілесні ушкодження у вигляді садин обличчя, вибила зуб (а. с. 81);
-висновком судово-медичної експертизи №352 від 18 вересня 2025 року, згідно з яким у ОСОБА_4 виявлені такі тілесні ушкодження: садно по задній поверхні правої вушної раковини; садна по лівій поверхні шиї у верхньому та середньому відділах; синець в лобній ділянці справа; садно на нижній повіці правого ока біля внутрішнього кута; синець на повіках лівого ока; синець в правій щічній ділянці; синці в лівій щічній ділянці та лівій виличній ділянці на фоні два садна; крововилив на слизовій оболонці верхньої губи в проекції 1-3 зубів справа та 1 зліва на фоні мається садно; 1 зуб справа на верхній щелепі відсутній, в лунці визначається рана, дно якої виповнює крововилив. По ступеню тяжкості дані ушкодження згідно з правилами судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень відносяться до легких тілесних ушкоджень. Вони могли утворитися в час та за обставин указаних потерпілою, тобто 15 вересня 2025 року, що підтверджується характером ушкоджень. Дані ушкодження могли утворитися від дії рук, ніг, якихось предметів. Малоймовірно їх утворення при падінні на площині. Кількість травматичних впливів не менше 7-ми. Потерпіла була оглянута експертом 16 вересня 2025 року (а. п. 83-84);
-протоколом слідчого експерименту від 16 вересня 2025 року з фототаблицею з участю потерпілої ОСОБА_4 , під час якого остання розповіла та показала, як і при яких обставинах 15 вересня 2025 року ОСОБА_6 завдала їй тілесних ушкоджень, у тому числі вибила зуб (а. п. 85-93);
-висновком судово-медичної експертизи №353 від 18 вересня 2025 року, згідно з яким механізм спричинення тілесних ушкоджень, показаний ОСОБА_4 під час проведення слідчого експерименту, співпадає з тілесними ушкодженнями в ділянці голови, які малися у неї на час судово-медичного обстеження (а. п. 94-96);
-протоколом слідчого експерименту від 30 вересня 2025 року з фототаблицею з участю обвинуваченої ОСОБА_6 , під час якого остання розповіла та показала як 15 вересня 2025 року вона схопила за волосся потерпілу та тягнула в різні боки (а. п. 97-103).
Зазначені вище докази є належними та допустимими, у суда немає підстав не довіряти їм, оскільки вони не викликають сумнівів щодо їх достовірності та у своїй сукупності відповідають фактичним обставинам справи.
Жоден із наданих суду стороною обвинувачення доказів обвинувачена ОСОБА_6 не просила визнати неналежним чи недопустимим.
Позицію обвинуваченої, яка не визнала своєї винуватості, суд розцінює як спосіб захисту від пред'явленого обвинувачення з метою уникнути справедливого та законного покарання, оскільки вона спростовується дослідженими судом доказами, що зазначені вище.
Так, судом установлено, що тілесні ушкодження потерпіла отримала саме 15 вересня 2025 року від умисних протиправних дій ОСОБА_6 . Цього ж дня вона звернулася за медичною допомогою та до поліції із повідомленнями про отримання тілесних ушкоджень.
Як убачається із рапортів помічника чергового ВП №1 (м. Білопілля), то потерпіла одразу повідомила в поліцію про її побиття, в тому числі і про вибиття зуба (а. п. 79).
Як пояснив суду свідок ОСОБА_10 , то він оглянув потерпілу 15 вересня 2025 року, тобто в день отримання тілесних ушкоджень, і виявив у неї такі тілесні ушкодження: ЗЧМТ, струс головного мозку?, повна ампутація першого переднього зуба справа, садна, забої, синці на шиї, голові.
Не довіряти вказаним показанням свідка у суда немає підстав, оскільки його показання підтверджуються і рапортом помічника чергового від 15 вересня 2025 року, у якому зазначено, що на лінію 102 надійшло повідомлення представника органу охорони здоров'я Короля про виявлення у потерпілої ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, у тому числі ампутації одного зуба.
Як зазначено в судово-медичній експертизі №352 від 18 вересня 2025 року, потерпіла експертом була оглянута 16 вересня 2025 року і у неї були виявлені садна та синці на голові, а також крововилив на слизовій оболонці верхньої губи в проекції 1-3 зубів справа та 1 зліва на фоні мається садно, 1 зуб справа на верхній щелепі відсутній, в лунці визначається рана, дно якої виповнює крововилив. Також експерт зазначив, що такі травми потерпілою могли бути отримані саме 15 вересня 2025 року.
У судовому засіданні експерт ОСОБА_16 пояснив, що виявлену ним у роті потерпілої рану неможливо спричинити без вибиття зуба, тобто якщо б до бійки зуба вже не було, то при нанесенні ударів руками неможливо спричинити таку травму.
Також ОСОБА_6 , свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вказали, що коли з двору вийшла потерпіла, то у неї на обличчі не було тілесних ушкоджень.
У судовому засіданні обвинувачена вказала, що не била потерпілу, а лише від неї захищалася, а тому могла розмахувати руками та задіти потерпілу.
Але це спростовується показаннями свідка ОСОБА_8 , яка пояснила, що ОСОБА_6 била по обличчю ОСОБА_4 і нанесла вона їй близько 10 ударів. Також під час слідчого експерименту ОСОБА_6 показала як схопила за волосся потерпілу і тягала за нього в різні боки.
Під час слідчого експерименту потерпіла показала механізм спричинення їй тілесних ушкоджень ОСОБА_6 і він співпадає з тілесними ушкодженнями в ділянці голови, які малися у неї на час судово-медичного обстеження.
Свідок ОСОБА_9 також зазначив, що одразу після бійки ОСОБА_4 скаржилася на те, що їй вибито зуб.
Хоча ОСОБА_9 і є рідним братом потерпілої, але підстав вважати його таким, що обмовляє обвинувачену, у суда немає, бо його показання не суперечать іншим доказам у провадженні.
Також суд зазначає, що підстав не довіряти показанням потерпілої також немає, оскільки вони узгоджуються з іншими доказами.
Судом установлено, що потерпіла перша розпочала бійку з обвинуваченою, але це не звільняє ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за спричинення тих тілесних ушкоджень, які вона умисно під час взаємної бійки заподіяла потерпілій.
Враховуючи викладене, допитавши обвинувачену ОСОБА_6 , потерпілу ОСОБА_4 , свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , експерта ОСОБА_16 , всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності та взаємозв'язку за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй проступку при обставинах, викладених в обвинувальному акті та вироку суду, доведена повністю, тому її дії кваліфікує за ч. 1 ст. 125 КК України, бо вона вчинила умисне легке тілесне ушкодження.
Призначаючи покарання обвинуваченій у відповідності зі ст. 65 КК України, суд враховує таке.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» звернуто увагу судів на те, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні кримінального правопорушення, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема, у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів з огляду на відповідність таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
За місцем проживання та роботи ОСОБА_6 характеризується позитивно, не є особою з інвалідністю, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_6 згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає те, що вона вперше притягується до кримінальної відповідальності.
Як убачається з обвинувального акту, обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_6 , зазначено щире каяття.
Але суд не може вказану обставину визнати пом'якшуючою, враховуючи таке.
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, яка міститься в постанові від 27.11.2019 у справі №629/847/15-к, щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Каяття передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Судом установлено, що протягом усього часу досудового розслідування та судового розгляду ОСОБА_6 жодного разу не проявила щирого жалю з приводу вчиненого нею проступку, не виявила співчуття до потерпілої та не попросила у неї вибачення.
Також суд зазначає, що ОСОБА_6 не продемонструвала свою готовність нести покарання за вчинене нею кримінальне правопорушення та не відшкодувала потерпілій завдані збитки.
Отже, суд не вбачає належних підстав, які б свідчили про наявність у діях обвинуваченої щирого каяття, а тому цю обставину не приймає як таку, що пом'якшує її покарання.
Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_6 згідно зі ст. 67 КК України, суд визнає вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.
При обранні виду та міри покарання для обвинуваченої суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховує, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченої та запобіганню вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Також при призначенні покарання суд враховує і те, що у вчиненому ОСОБА_6 не покаялася, вибачення у потерпілої не попросила, завдану шкоду не відшкодувала.
Тому на підставі викладеного, суд вважає, що необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді штрафу у максимальному розмірі, що визначений санкцією частини 1 статті 125 КК України.
Потерпілою ОСОБА_4 заявлений цивільний позов, у якому вона просить стягнути з обвинуваченої на її користь 3326,70 грн майнової шкоди, 15000 грн моральної шкоди, 12000 грн витрат на правову допомогу (а. п. 20-29, 42-45).
У судовому засіданні потерпіла позовні вимоги підтримала.
Обвинувачена позов не визнала повністю.
Суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Розмір відшкодування збитків є предметом позовних вимог у межах заявленого цивільного позову, доводиться цивільним позивачем (потерпілим) самостійно за правилами цивільного судочинства з дотриманням приписів ч. 5 ст. 128 КПК і не охоплюється межами обвинувачення, яке висувається прокурором в обвинувальному акті або постанові про зміну обвинувачення в суді і обов'язок доказування якого покладається на державного обвинувача.
Згідно з частиною 1 статті 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 КК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Майнову шкоду потерпіла обґрунтувала витратами в розмірі 3326,70 грн, які витрачені на лікування та протезування вибитого обвинуваченою зуба.
На підтвердження заподіяння майнової шкоди ОСОБА_4 надала копію квитанції до платіжної інструкції по переказу готівки від 03 жовтня 2025 року та копію замовлення від 19 вересня 2025 року (а. п. 28, 29, 45).
Суд зазначає, що вказані документи як докази на підтвердження понесених витрат потерпілою майнової шкоди суд прийняти не може, оскільки ці документи надані в копіях, які належним чином не завірені установою чи особою, яка їх видала.
Окрім того, судом установлено, що ОСОБА_6 вибила потерпілій перший зуб справа, корінь від якого був видалений 18 вересня 2025 року лікарем ОСОБА_17 .
У той же час, у замовленні на протезування зазначено перелік робіт, а саме: зняття двох коронок, 1 зуб металевий з облицюванням, 8 пластмасових зубів, 2 кламери, 4 відбитки сієласт стомальгин тощо. Але потерпіла не довела суду, що всі перелічені у замовленні послуги дійсно пов'язані із протезуванням вибитого обвинуваченою першого зуба справа.
Також суд звертає увагу на те, що згідно із платіжною інструкцією по переказу готівки від 03 жовтня 2025 року платником коштів у розмірі 3326,70 грн зазначений ОСОБА_18 , який сплачує за ОСОБА_4 .
У судовому засідання потерпіла пояснила, що вона передала ці кошти лікарю ОСОБА_19 , а остання їх передала ОСОБА_20 .
Але такі пояснення потерпілої на підтвердження понесених нею витрат на протезування зуба в розмірі 3326,70 грн суд прийняти не може, оскільки вони не підтверджуються належними та допустимими доками.
Отже, в частині стягнення майнової шкоди в розмірі 3336,70 грн потерпілій слід відмовити за необґрунтованістю.
Щодо відшкодування моральної шкода, то суд зазначає таке.
Відповідно до частин 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Вирішуючи питання щодо наявності спричинення потерпілому моральної шкоди та визначення розміру шкоди, що підлягає стягненню, суд враховує роз'яснення пунктів 3 та 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», в яких зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.
Суд зазначає, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди враховуються вимоги розумності і справедливості, оскільки моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
У судовому засіданні достовірно встановлено, що моральна шкода потерпілій завдана внаслідок неправомірних дій обвинуваченої ОСОБА_6 і полягає вона в тому, що в результаті нанесених тілесних ушкоджень ОСОБА_4 зазнала фізичного болю, змушена була вживати додаткових зусиль для організації свого життя, бо відвідувала лікаря, що спричинило також і душевні страждання.
Суд дійшов висновку про те, що отримання тілесних ушкоджень потерпілою безумовно призвело не тільки до душевних переживань, а й порушило її звичайний спосіб життя, тобто завдало їй моральної шкоди, при визначенні розміру відшкодування якої суд враховує характер правопорушення, глибину душевних страждань, характер і тривалість цих втрат, їх наслідки. Також суд враховує і віктивну поведінку самої потерпілої, яка перша почала бійку з обвинуваченою, що із достовірністю встановлено в судовому засіданні.
Отже, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи характер і обсяг душевних страждань потерпілої ОСОБА_4 , а також і те, що моральну шкоду не можливо відшкодувати в повному обсязі, так як немає точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, гідності особи, суд вважає, що потерпілій завдано моральної шкоди на суму 5000 грн.
Щодо відшкодування потерпілій 12000 грн витрат, понесених нею на правничу допомогу, суд зазначає таке.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Так, питання процесуальних витрат у кримінальному провадженні врегульовано главою 8 КПК України. Перелік видів таких витрат міститься у ст. 118 цього Кодексу, а їх розподіл регламентовано ст. 124 КПК України.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України п роцесуальні витрати складаються із витрат на правову допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
У пунктах 47, 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2024 №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», які знайшли своє відображення, як слушні, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі №569/10915/17, судам роз'яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом. Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, перегляд документів, копіювання документів). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зокрема, аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80) від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36) від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» від 26.02.2015, у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений з адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг (складений процесуальний документ, вчинена процесуальна дія (участь у слідчих (розшукових) діях чи ознайомлення із процесуальними документами тощо).
За висновком, викладеним у п. 21 додаткової постанови Великої Палати
Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Чинне кримінальне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов'язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на таку допомогу, що входить до предмета доказування у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК).
Саме такий правовий висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 19.08.2024 у справі №521/3869/22
Згідно з матеріалами кримінального провадження між потерпілою ОСОБА_4 та адвокатом ОСОБА_5 19 вересня 2025 року укладено договір про надання правничої допомоги. Відповідно до п. 4 цього договору потерпіла та адвокат домовилися, що оплата послуг адвоката за цим договором становить 12000 грн. На виконання договору потерпіла 22 вересня 2025 року сплатила адвокату 12000 грн, що підтверджується квитанцією (а. п. 26, 42, 43).
Упродовж судового розгляду адвокат ОСОБА_5 здійснював представництво інтересів потерпілої, приймав участь в усіх судових засіданнях, що відбулися у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 .
Адвокат ОСОБА_5 , як представник потерпілої та цивільного позивача ОСОБА_4 , підготував позовну заяву, яка була подана до суду про відшкодування шкоди, в тому числі процесуальних витрат на правничу допомогу (том 1 а. п. 241-244).
Отже, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для вирішення спору, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, та наявності заперечень щодо співмірності таких витрат зі сторони обвинуваченої, не відповідає критерію розумності та їх стягнення у повному обсязі становить надмірний тягар для обвинуваченої, що суперечить принципу розподілу таких витрат.
Відтак, суд дійшов висновку, що враховуючи категорію спору та зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, співмірною є компенсація витрат потерпілої на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Запобіжний захід обвинуваченій не застосований і на теперішній час його застосовувати підстави відсутні.
Речові докази та процесуальні витрати у провадженні відсутні.
Керуючись статтями 370, 374 КПК України, суд
ОСОБА_6 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, і призначити їй покарання у виді штрафу в доход держави в розмірі 50 (п'ятидесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 5000 (п'ять тисяч) гривень моральної шкоди та 5000 (п'ять тисяч) гривень витрат на правову допомогу, а всього 10000 (десять тисяч) гривень.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_12 відмовити.
На вирок може бути подана апеляція до Сумського апеляційного суду через Білопільський районний суд Сумської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя